WikiHow: Як провести різдво з янголом – Частина 1 – “Дай Мені Кави Або Дай Мені Плед”

Події цієї історії відбуваються взимку, незадовго після арки Армагедону / подій першого сезону. Всі посилання на другий сезон не випадкові. Засновано на незбагненних подіях.

Частина 1. Дай Мені Кави Або Дай Мені Плед

Якщо так подумати, то у Кроулі не було настільки близьких людей, чи хоча б якихось розумних створінь, окрім Азірафеля, щоб запитати поради.  

Усі найсумнівніші питання він піднімав повсякчас, коли випивав екстраординарну кількість алкоголю з янголом у книжковій крамниці, або доволі ординарну кількість у залі Рітз. Звісно, сидячи там з тим самим янголом. Чи почувався Кроулі через це самотнім хоча б на хвилину? Звісно що ні. Азірафель завжди лагідно заповнював собою простір, порожнечу і всі потреби Кроулі. Біля цього янгола завжди майже незбагненним чином спокійно, незважаючи на те, що іноді він може видаватись надто безтурботним при наявності небезпеки. 

Та іноді перед Кроулі постають питання, підняття яких при янголові було б недоречним. Наприклад, чергові роздуми про те, що Рай геть спаплюжила дійсна небесна канцелярія. Кроулі часто переймався і бачив жахливі видіння про те, як верховний архангел Габріель штовхає наляканого Азірафеля у колону вогню з хижою посмішкою. Знову і знову Кроулі прокидався зі “сну”, який насправді був просто такою-собі гібернацією для істоти його толку. Одного разу він побачив видіння, де Азірафель не потрапив у колону вогню, а провалився до підземелля і став занепалим янголом. Він стогнав від болю, його крила горіли, чорніючи, наче обпалені сталеві леза, а потім…. 

А потім Кроулі різко хапає повітря в легені та підскакує на сидінні свого Бентлі. В салоні авто холодно. Хай холод нічим особливо не грозить демону, але це все ще неприємно, коли у тебе є фізичне тіло, здатне відчувати такі речі як біль, температуру та дискомфорт у певних позиціях. Ночувати в машині не було чимось нетиповим для Кроулі, але дискомфорт накопичувався, заставляючи його спину затерпнути. Облягаючий одяг з грубих матеріалів на кшталт шкіри та деніму, який Кроулі завжди носив, геть не додавав такому відпочинку жодних зручностей. 

“От лайно, знову клятий Габріель,” гаркнув Кроулі, розтираючи обличчя. У автівці було волого та студено від конденсату, який утворювався через дихання в салоні та похолодання ззовні. На вулиці майже світало. Хоч це був майже центр Лондона, але вулиця була доволі порожньою. Звичайна англійська сірість.  

Кроулі завів мотор Бентлі. Демон був роздратований снами, які турбували раз за разом, але його тішило, що тоді, перед походом у парк Св. Джеймса, він таки обмінявся зовнішністю з Азірафелем і ці сни – лише теоретичний сценарій того, що могло статись, але не сталось. Це дещо заспокоювало. 

Бентлі зрушила з місця вперед та різко звернула в бік Сохо. Вузькі історичні вулички завели Кроулі до знайомого району, він проїхав повз кав’ярню “Дай Мені Кави Або Дай Мені Смерть”, різко сповільнився біля магазину платівок та, хвацько повертаючи за будівлю, зупинився. Абсурдно довга та до біса дивна назва кав’ярні не викликала вже жодної реакції, бо демон бував у цьому районі вже сотні, чи, певно, тисячі разів. Кав’ярня ще не відчинилась. Кроулі зітхнув та щось пробурмотів. Йому дуже хотілось еспресо. А краще три. Будити Азірафеля о шостій ранку він також не хотів, тож клацнувши пальцями він чудотворно відчинив двері книжкової крамниці. Двері відчинились всередину приміщення самі. Доволі різко, ніби їх хтось смикнув. Вони могли б голосно грюкнути, але Кроулі зловив їх та змусив відчинитись дуже тихо, повільно штовхаючи старомодну круглу латунну ручку. Так само тихо він пройшов всередину і, без зайвого шуму, зачинив двері за собою. 

Всередині крамниці було тепло. Звичний аромат антикваріату ніщо не перебивало окрім дуже легкого запаху Азірафеля, який Кроулі завжди міг розпізнати і не міг би сплутати ні з чим. Все було як завжди. Затишно. 

Кроулі пройшов вздовж книжкових полиць дуже-дуже тихо, ніби плазуючи. Протиснувся до кухонних дверей повз ящики з книгами, які янгол чи то отримав і лише мав переглянути, чи то мусив спекатись, аби звільнити місце для більш якісних та цінних екземплярів. Так чи інакше, ці ящики точно ніхто давно не чіпав, бо на них був товстий шар пилюки.  

“Ото вже янгол з тебе,” жартівливо фиркнув Кроулі, тримаючи свій голос тихим. “Якби хтось з небесної канцелярії побачив, яке тут у тебе звалище, у них би очі як тарілки були. Особливо у Габріеля. Клятий чистоплюй би втікав від цієї пилюки як наші чорти від святої води…” 

На кухні у Азірафеля завжди була провізія для приготування гарячого шоколаду, кави, чаю та глінтвейну. Сам Азірафель не пив каву, але завжди мав її для клієнтів та Кроулі. Чесно кажучи, в основному для Кроулі. Зазвичай янгол робив всі приготування сам та приносив напої в зал. Іноді – робив це разом з гостем, розмовляючи про різне на тій крихітній кухні з невеликим віконцем. 

“Ну і що б я без тебе робив,” вдоволено усміхнувся Кроулі і потягнувся за банкою з улюбленим сортом кави. Він знав, що Азірафель зараз на поверху вище, солодко дивиться якісь сни, закутаний в декілька ковдр. Коли кава вже була готова – самозапрошений гість вибрав найбільшу чашку, яку знайшов на полиці, та налив чорного напою до самого верху. Чашку можна було тримати за маленькі керамічні крильця, які слугували як декор і як практична частина чашки. Як по-янгольськи. Сама чашка була така незаймано біла, ніби у ній ніколи не робили безкінечні традиційні для регіону чаї на кшталт Earl Grey чи Breakfast tea. Кроулі вирішив, що власник чашки використав чудотворні здібності, аби відмити її від осаду чаю. Відмивати таке вручну – це пекло. 

Кроулі знав, що коли Азірафель прокинеться – то відчує запах кави і зрозуміє, що Кроулі заходив. Просто піти зараз було б грубо, тож кроулі повільно протиснувся в основний зал, не проливаючи з чашки дуже жадану каву. Обережно, щоб не зіпсувати книги, які громадились біля кожної стіни та у кожному кутку. Він сів у м’яке крісло біля робочого стола Азірафеля. “Сів” – це дуже грубий опис. Він простягнувся, розкинувши ноги та руки, відчуваючи комфорт, сухість та тепло, які сильно вигравали на фоні сидіння Бентлі, покритого холодним конденсатом.  

Демон прохрустів кистю руки, зняв сонячні окуляри та закрив очі. Кави дуже хотілось, але відкривати очі – вкрай НЕ хотілось. Він провалився в ще одну гібернацію, де йому наснився щасливий Азірафель, багато льняної тканини, її свіжий запах, якийсь дивний шум водоспаду. Жодного Габріеля. Лише Азірафель і його м’які теплі руки, що торкались обличчя, плечей та кистей рук Кроулі, але лише наполовину. Дуже примарно і легко, мов тепла тканина, яку розвіває вітер. 

“Гмм,” захрипів демон, неспокійно ворушачись в кріслі. Йому стало нестерпно жарко. Він злегка розплющив свої зміїні сонні очі і побачив причину такої дискомфортної температури. На ньому був накинутий товстий шерстяний плед з товстого смарагдово-зеленого тартану. В несфокусовані жовті очі втрапила бірка, яка була нашита на пледі: “Highland Wool Blend – made in Scotland”.  

“Нащо тобі той плед такий, янгол, ми навіть не в Шотландії. Навіть в пеклі не так душно як з цим…” бідкався та мамрав Кроулі з незадоволеним обличчям, скидаючи з себе плед, фиркаючи, вдаючи роздратування. Але скинув він його на поручень крісла, а не на підлогу. Такі пледи не можна просто випрати, тож їх бажано вберігати від всякої брудної пригоди. Який би Кроулі не був розв’язний та зухвалий, все ж речі берегти він вмів, особливо коли це стосувалося предметів у домі Азірафеля. Того самого Азірафеля, що має особливу пристрасть до зберігання якісних предметів у чудовому і справному стані доти, доки це не стане абсурдом, що аналогічна річ взагалі може так зберегтись після стількох років хоч і обережного, але вжитку. 

“Ми не в Шотландії, але ночі бувають холодні. А ще, очевидно, він стає в пригоді на випадок раптових гостей,” сказав янгол в піднесеному настрої. Він завжди чомусь дуже енергійний зранку, і це без жодної краплі кави! Це, напевно, ще й тому, що скоро Різдво. Янголи зазвичай майже маніакально енергійні в цей період, і це ніколи не давало спокою Кроулі, як і решті демонів та нечисті. Кроулі зокрема, бо Азірафель проводив біля нього дуже багато часу.  

“О ні, ні, ні,” скривився Кроулі, буркочучи. “Кав’ярня була зачинена, а я дуже хотів кави. Я не грітись прийшов, а по каву,” сказав він, вдаючи зібраність. Плавним жестом кисті руки він хотів надати сказаному природності і вказати на “нещодавно” зроблену каву, але не побачив чашки на краю робочого столу, де її залишив. Це трохи спантеличило його сонну свідомість. Чашка з крильцями була у янгола в руках. 

“Дуже хотів кави. Певно, холодної. Це що, новий хіт? Кава кімнатної температури?”  

Азірафель всміхався, а Кроулі театрально закинув голову догори. Закочує жовті зміїні очі, буркоче собі щось, нічого не розібрати. Власне, як завжди.  

“Та вже, обійдусь без кави. Вже й не хочеться,” сказав собі під ніс і ліниво надягнув звичні круглі темні окуляри. На вулиці було холодно, але яскраво світило сонце, тож наявність цих окулярів виглядала навіть трохи доречно. Вже було біля десятої. 

“Кроулі, залишся. Я зроблю тобі нову каву,” променисто всміхнувся янгол. Ось тепер він справді виглядав як янгол, коли не намагався підколоти Кроулі.  

“Та ні, тут геть душно,” зітхнув Кроулі, заминаючись і піднімаючись з крісла, сонливо та не надто зграбно втримуючи рівновагу. Він знову хруснув, цього разу плечем, коли потягувався. 

“Кава Або Смерть?” 

“Кава Або Смерть,” на видиху погодився демон. 

“Я з тобою, чекай тут,” піднесено цвірінькнув Азірафель, поспішаючи в темний куток крамниці, аби взяти пальто.  

“Куди ж я від тебе втечу,” кепкував Кроулі, всміхаючись про себе. “І від твоїх колючих шотландських пледів…” 

Кроулі не був проти, щоб Азірафель пішов з ним до кав’ярні. 

Кроулі не був проти, щоб Азірафель накривав його “колючими” пледами, поки він валяється в непристойно зручному кріслі. 

Кроулі не був би проти, якби це ставалось щодня. 

Він би навіть зробив щось для того, щоб це ставалось щодня. Він зробив би дуже багато, але не мав жодного уявлення як до цього підвести. Такі ідеї часто спадали на думку, особливо останнім часом. Він би, як завжди, запитав у самого Азірафеля, але це видалось би надто дивним — питати поради про стосунки у того, з ким ці стосунки, власне, хочеш будувати. 

А більше запитати не було у кого.  

Бо якщо так подумати, то у Кроулі не було настільки близьких людей, чи хоча б якихось розумних створінь, окрім Азірафеля, щоб запитати поради. 

“Ось би було місце, де можна запитати будь-кого будь-що і отримати хоч якусь відповідь без довгих ритуальних танців для оцих всіляких завоювань особистої довіри,” подумав про себе демон. 

Азірафель сяяв як різдвяна прикраса, в переносному і майже прямому сенсі. Геть не дивно, чому люди часто роблять різдвяні декорації у формі янголів та кладуть їх у найпомітніші місця. Передріздвяний янгол – це щось, що треба бачити, аби повністю зрозуміти силу святості та божественного натхнення, яке він випромінює. Істоту на кшталт демона Кроулі це б виснажувало до жахливого стану, але цей конкретний демон вже звик до такого впродовж багатьох сотень років. Різдвяна всюдисущість – це нормальне явище у Азірафеля, яке кроулі міг стерпіти. Можливо, зовсім-зовсім трохи, це навіть подобалось демонові. 

Дві фігури покинули крамницю і поспішили до кав’ярні “Дай Мені Кави Або Дай Мені Смерть”…

Частина 2 >>>