We

Голос викладача йде відлунням по великій аудиторії, оздобленої темними дерев’яними поличками, хоча чи темні вони через фарбу,чи через багатовіковий шар пилу – це питання. Дзвінке відлуння завдячує тиші студентів, які позасинали на лекції про Ніцше. Єдиними зацікавленими обличчями були зображені портрети на старовинних книгах з різних епох і культур, точніше придбані зі взяток з різних курсів. Можливо, перші лекції були цікавішими, бо тріо “Паборача” смішили всіх жартами, що філософів завжди покидає їх друга половина, бо ті ніколи не знають, коли буде кінець. А на відповідь вчителя: “Бо завдання філософа довести, що кінець – це початок”, – Лі Мінхо відповів: – ” То ви ніколи ще не кінчали? “, це єдине, що тримало живу атмосферу в кабінеті. Але потім хвиля жартів розбилася об камінь нудьги.

На цій парі з філософії зібрані (поспати) студенти другого курсу з усіх спеціальностей: юристи, соціальні працівники,психологи та економісти. Взагалі університет раніше був інженерного спрямування, але коли випав шанс стати державним університетом і отримати держфінансування, то ректор залюбки підписав наказ про розширення факультетів і про інженерний факультет згадують лише в двох випадках, один з яких: на дні відкритих дверей.
Якщо ректор з радістю прийняв до себе нових студентів, то лектор, злий дядька філософ, вовком дивиться на усім відоме тріо.

” Паборача ” – справжні дурбецили. Лі Мінхо – психолог, якого друзі хочуть зводити до психолога, бо він сам всіх доведе до психолога; бета, якого всі відносять до підтипу альф; ходять чутки, що він зустрічається з Хан Джисоном з юридичного. Хван Хьонджин – економіст, який своїми довгими ногами може перерахувати ребра, але то він такий тільки на вигляд, сподіваюсь; хоч він і альфа, і має стронг-бітч фейс, але він справжній пупсик; ходять чутки, що він плейбой, але ніхто не бачив його з омегами, невже закохує в себе до смерті, що ті не повертаються з побачень. Хан Джисон – юрист, що знає свої права і чхатиме на ваші, якщо перейдете за рамки дозволенного; омега, що навчається по програмі захисту омег; ходять чутки, що вони з Мінхо уже рік одруженні і ділять опіку на трьох котів. Друзі завжди знають як підняти собі настрій і, як наслідок, піднімають його іншим, але це не головна причина їх популярності.За думкою своїх фанів – вони справжні демони-спокусники, хоча і за думкою тих, хто до них байдужий, тобто меншості, вони не тільки дотепні, але й гарні зарази. Це тріо інтровертів не підпускають в свою компанію нікого, хоча бажаючих як на небі зірочок, а це ще не всі, лише ті, хто відкрито висловили своє бажання. Погляди завжди прикуті до цих хлопців, навіть викладачів. Особливо зараз, коли лектор випалює поглядом “ненавиджу їх за гумор та красу, бо такого не маю”:

– Хан Джисон! Які основні методи вивчення філософії? – єхидно запитує викладач.

– Алкоголізм! – випалює Хан, сміючись з лектора, у якого від подиву ледь не упали окуляри.

–  Та як ти… Ви… Двійка!

– Як в школі, ніякого критичного мислення і за слово не з методички – два. Бачите, мої любі друзі, з яким застарілим світом мені доведеться боротися, – цьому хлопчині потрібно було поступати на ораторське мистецтво, а не на юридичний.

– Особливо за іспит з філософії, ой як ти поборешся, – закривається сумкою від своєї компанії Хьонджин, адже не бачити йому своєї машини, якщо завалить хоч один іспит.

– Як критичне мислення привстало з алкоголізмом!?

– Привстає лише у нього і то раз в рік, хтось навчіть його розмовляти солов’їною – тихим голосом сказав Мінхо, дивлячись у вікно, аби не засміятись на всю аудиторію.

– Минулого семестру Ви потрапили в невеликий скандал, через те, що пили алкоголь на робочому місці. ” Вино допомагає філософувати “.Це ж Ваші слова. Я ж нічого не спутав?

Шепотіння розповсюдилося по всій аудиторії. Остовпівший телепень, він же лектор, відійшов на декілька кроків від майбутнього юриста в паніці намагаючись щось сказати і виглядав як риба на суші, то відкриваючи, то закриваючи свою пельку. Зібравши себе в жменю, філософ розлючено стукнув по чиїсь парті:

– Так!

– Пиздак… – буркнув у відповідь хлопець, що спав за тією партою.

Друзі цього сонька одразу почали його будити, а Кім Синмін, перехрестивши, примовляв:

– От і попався ти під гарячу руку Лікс, все як я передбачував. Але чхав ти на мій талант. Потрібно було записатися на кастинг “Битва екстрасенсів”…

– Та дайте поспати, – перебив роздуми Синміна ще не до кінця прокинувшись Лікс, – той asshole ще буде триндіти.

– Юначе, ваше ім’я та прізвище – закипав від люті професор Довбень.

Відчувши гнівне дихання на своїй макітрі, до Фелікса дійшла вся ситуація і щось казати ще було пізно:

– Фелікс Йонбок Лі, група 12-22 соц.захист.

– От і добре. Якраз Ви пропустили три моїх лекції, тому буде Вам відпрацювання.

– Так у мене довідка з деканату, я їздив за рештою документів в Сідней.

– Довідка не дасть Вам знань з філософії. Тому Ви і Хан Джисон разом готуєте мені самостійну роботу на тему: Метафізика Арістотеля. Без цієї роботи до іспиту не допущу. Обох.

– Shit. He said it like he was teaching us something here. (От лайно. Він сказав так, наче чомусь нас тут навчав)

– Лі Фелікс розмовляйте мовою тієї країни в якій перебуваєте!

Ще одна відома компанія друзів-одногрупників, яку прозвали “БокСинА”, або деякі називають “боксинг рача”. Чому? Посудіть самі:

Лі Фелікс (Йонбок) – чарівна омега з зірками-ластовинням на тілі, що може запалити зірочки над чиєюсь головою, тому що має розряд з тхеквондо; перевівся на другий курс в цей університет із Сіднейського, тому що був тут півроку за обміном і йому сподобалось; ніяк не може позбутися репутації миленької і тендітної омеги, тому багато альф отримують і на горіхи і по горіхам. Кім Синмін – милий омега допоки не зробить укладку волосся, або не пожартує з когось; самопроголошений екстрасенс,що отримав прізвисько “екстра(ультра)секс”, коли нарешті прийняв себе та свою офігезність; має розряд з вбивчих слів та підколів. Ян Чонін – майже альфа, адже п’є гормони; ще з дитинства цього омегу доволі часто називали альфою; боксує тричі на тиждень за графіком, хоча може і частіше, якщо образиш його омег (Синміна та Лікса). Тому, коли до Лікса прилетіла записка, Чонін перший її спіймав та розгорнув, аби впевнитись, що це не черговий тупий підкат.

– Хан просить тебе залишитися після лекції. Хочеш залишусь з тобою? – Чонін з недовірою подивився у сторону паборачі.

– Якщо це Джисон, то нащо перейматися. Він мені дуже багато допоміг, коли я був тут минулого курсу за обміном.

– То це він тобі так сильно сподобався, що ти перевівся з сонячного Сіднею у цю похмуру шарагу?

– Взагалі-то я перевівся, бо мене збила з ніг краса Синміна – Фелікс поклав свої руки на плечі Кіма і почав масажувати.

– Ха-ха-ха, так моя краса збила, що ти впав і розставив перед мною ноги – Синмін тихо сміявся в біцепс Чоніна, аби не накликати на себе гнів викладача.

– Звабив з першого мату та погляду “куди ти, блять, преш, скотиняко!?”.

– Я не знав кого захищати, – старається на волати Чонін, – з однієї сторони такий милий омега-новенький, а з іншої ти чуть не зніс нашого екстрасекса з вертухи.

– Він мене скотинякою назвав!

– Тобто з ” бляддю” ти згідний? – вигнув у награнному здивуванні свої брови Синмін.

– Так я ж пред тобою свої ноги розставив, там по факту.

– І чому я вас так обожнюю, мої кохані омежки, – спитав у стелі Ян, що відписував замість Лікса Хану: “ок.”.

– Бо ти перепив гормонів і кидаєшся на беззахисних омег, – не прогавив момент підколоти друга Синмін.

– Це ви беззахисні? Ви відігнали від фонтану десантників в їхнє свято, бо захотіли монетку бажання кинути! Ніфіга собі, оце беззахисні.

– А ти давно від ХТС страждав омега-недоальфа?

– ХТС?

– Хуйовий тічний стан.

– Уже четвертий місяць як не страждаю. Заздріть, бітчес.

– Зате скоро від гону будеш страждати, альфач перероблений.

– Чому б це, якщо у мене такі дві прекрасні омеги…

Завершити свою палку промову Чонін не зміг, адже біля їхнього місця хтось закашляв:

– Я дуже перепрошую, що завадив такій розмові, але вже кінець пари, я хотів би поговорити з Феліксом – Джисон ніколи б не перебив настільки цікаву розмову, але не хотілося залишатися після пар заради якогось довбня при літах.

– Любий, хіба ввічливо перебивати інших, щоб залишити мене без такого цікавого продовження – насупився Мінхо.

– Бери Хьонджина за ручку і шуруйте в їдальню. У нього ще на половині лекції шлунок співав оди їжі, – Джисон випровадив друзів з аудиторії і подав руку Ліксу, аби той був обережним на сходинці, – нам потрібно підійти до професора До і отримати матеріали, бо він ще називає комп’ютери “шайтан-машина” і точно буде перепитувати, чи не списали ми таку “важливу” самостійну.

Фелікс з радістю прийняв руку допомоги від Джисона, адже не раз зашпортувався через кляту сходинку. Цей раз не став виключенням, тому Хан ще й підтримав хлопця та урятував від падіння, взяв його сумку та повів до викладача під хитрий погляд Синміна, який потянув за собою незадоволеного Чоніна у бік їдальні.

Вислухавши половину перерви нотацій від професора До та отримавши три важких книги з “корисними” матеріалами, вони пішли в їдальню.

Чому нам дістався цей До Чжансу, а не професор До Кьонсу. Справжній До Убень, а не Чжансу – не міг заспокоїтись Лікс.

– Довбень не раз на землю головою падав.

– Ха ха, це точно! В нього тому й залисини, точно від падінь, а ще точніше від приземлень.

Однокурсники сміялись над жартами, що здавались такими правдивими, допоки Хан трвшки зніяковіло не почав:
– Слухай, Фелікс, це ж я розлютив того вишкребка, то я сам і напишу цю самостійну.

– Ханджи, не веди себе як ханджа якась. Я розумію, що юрист та захисник омег, але хто захистить таку чудову омегу, тобто тебе.

– Невже ти? – усмішка зламала зніяковілвсть на обличчі Сона.

– Звісно ж! Так що зі мною ти в безпеці.

– Сказав хлопець, що ледь не заплакав, коли загубився при вході в унік.

– Йа! – невдоволено, але легенько, Фелікс ляснув Джисона по руці, – Це був секрет.

– Мовчу-мовчу. Але справді, я сам напишу цю роботу.

– Він мене ще з першого погляду незлюбив, так що напишемо цю фігню разом, – поставив крапку на цій темі Лікс, і в знак перемоги повис на шиї Хана.

– Йа, малеча, я тут несу твою сумку і ці книги, тебе я нести не збираюсь.

– На один день молодший! І взагалі-то, ти вже мене несеш, – посміхнулись обидва, – давай, конику, бігом до їдальні.

– Та маска коня теж секрет!

Поки обидва хлопці сміялися і бігли у бік їдальні, ловлячи здивовані погляди студентів і викладачів, синхронізувався не тільки їхній сміх, а ще й швидкий стук сердець. Вони ж не такі близькі друзі, але вже мають спільні секрети.

” Чонін так на мене дивився, що краще мені через раз озиратися”

” Мінхо так лагідно називає його, хоча з такою омегою як Соні, так і потрібно”