﹂・・・◯ ・・・﹁

 

Звичайно, що у нього не буде службової машини в перший день. 

 

Ти йшла за ним, як нитка за голкою. Дощ перестав сильно лити. Лише маленькі краплі ритмічно стукали по поверхні чорної парасольки. Конор ходив дуже швидко і практично не розмовляв під час вашої “міні-подрожі”. Він бачив лише місію, яку тепер треба було закінчити.

Коли ви відійшли від 4-го за рахунком бару, ти вирішила, що час щось сказати. Розумне, чи ні – неважливо. Головне не йти в тиші. Тиша – комфортна сама по собі, комфортна з тими кому довіряєш, комфортна коли ти наодинці. Але нічого з цього не було. По факту: ти розділяла тишу не з людиною, не з самою собою і точно не з тим, кому можеш довіряти. Це заставляло відчувати себе відчужено в цьому незграбному моменті.

 

– Якщо ми не знайдемо його, то повернемося у відділок, – не твердим голосом сказала ти. – Мій організм не витримає, а психіка особливо.

 

Ти згадала, як нещодавно, коли ви заходили не в один бар на тебе витріщалися чоловіки. Вони намагалися підізвати тебе, говорили хтиві компліменти у твій бік. А ще цей масляний погляд. І з цим, в додаток, відчуття себе, як чогось низькопробного, наче тебе роздягають очима.

 

– Я казав вам детективе Т/П: “Якщо не можете, залишайтеся на місці”. Я маю знайти лейтенанта Андерсона, – наче завчено проговорив андроїд і повернувшись у ваш бік, дивився, як ви наздоганяли його. – Однак, ви самі вирішили піти. Це ваш вибір, і ви можете його змінювати. На відміну від мене.

 

Коннор зауважуючи показав пальцем на себе і продовжував дивитися на твої подальші дії. Ти на цей погляд глянула із запитанням, коли порівнялась із ним. Здається, що він знав все наперед. Так й було. RK800 аналізував тебе та твої дії. Він вже вивчав тебе, як свою колегу. Дивно, чому саме такий підхід він обрав, щоб збудувати певні стосунки з тобою по роботі. Його вид комунікації з людьми припускав прагнення до дружніх та позитивних взаємодій.

 

– Але ви продовжуєте йти, – він повернувся до чергового бару, – можливо і для вас це має якесь значення. І наша співпраця буде побудована на спільній меті. Це застава на продуктивну роботу та плідний результат.

 

Ти звела брови до купи й сильно стиснула щелепу. Це все виглядало божевільно. З плідного результату та спільної мети – лише бажання дати ляпаса та послати під три чорти.

 

За вбивство андроїдів дають строк?

 

Ти дивилася на нього через насуплені брови. Твоє дихання після метушні прийшло у норму, однак хвиля люті огортала з ніг до голови. Ти зневажливо глянула у бік вже 5-го бару, а потім на Коннора.

 

– О! Я зрозумів, – він швидко кліпнув. – Вас не приваблює ідея ходити у нічний час по барах, здебільшого через велику кількість п’яниць… і того, що вони можуть сказати чи подумати про вас в еротичному уклоні.

 

Тепер ти сердито набрала повітря в легені, відчуваючи, як обличчя почервоніло від кількості злості та сорому.

 

– Якщо ти зараз не замовкнеш, то підеш сам у далеку подорож з еротичним ухилом.

 

Він нахилив голову в бік аналізуючи сказане вами. Його очі на мить розширилися, а брови піднялися у гору.

 

– Оу. Я зрозумів, – сказав він, – я сам піду в цей бар.

 

Коннор пішов до дверей, на яких чітко було написано:

 

“̷А̷Н̷Д̷Р̷О̷Ї̷Д̷А̷М̷ ̷В̷Х̷І̷Д̷ ̷З̷А̷Б̷О̷Р̷О̷Н̷Е̷Н̷О!” 

 

і зник за ними. Його не було хвилин 20, і це турбувало. Ідея прикінчити його на місці була – геніальною, але все-таки ти пішла з ним разом. А втратити дорогу модель андроїда в перший день своєї роботи – погана ідея.

Думки не встигли повністю охопити мозок в міцну хватку, яка б заставила відчувати тривогу. Тут ти й побачила, як скляні двері бару відчинилися з дратівливим гуркотом. Звідти швидко вийшов чоловік у віці. Сиве волосся було неслухняно укладено на голові. Очі блищали від гніву, а за ним швидко йшов вже знайомий тобі андроїд. Він хитнув головою тобі, показуючи у бік, в якому знаходилася машина чорного кольору. Ти тінню слідувала за ними.

 

– О, свіжа кров, – вже сідаючи за кермо промовив лейтенант. – Я чекав лише на тебе, але доля пожартувала наді мною.

 

Він глянув на твоє виснажене обличчя, і зрозумів, що ти вся на емоціях. Хенк Андерсон хоч і був сьогодні не в гуморі, однак, щось заставило його відкрити рота і заговорити з тобою. Його очі вивчаючи заглядали на нових робітників. І якщо на Коннора він дивився з хмурістю і зневагою, то на тебе він дивився з жалем. Це бентежило. Жалість з боку малознайомих людей – ще більш принизливіша річ чим відкрита зневага. Адже, навряд чи вони будуть це робити через ніжність своєї душі, скоріше за все через її презирство.

 

– Хочу зауважити, лейтенант Андерсон, – Коннор торкнувся своєї краватки, – Кіберлайф не причасні до долі, вони відправляють спеціальну модель у випадках з андроїдами, щоб ..

 

Хенк схопився міцно за кермо і сердито набрав повітря у легені. В цей час ти прикрила обличчя однією рукою вже відчуваючи, що буде.

 

– Отже, тебе він теж встиг дістати? – запитала ти, щоб якось розрядити обставину.

 

Коннор обережно сіпнувся на передньому сидінні, слухаючи уважно вашу розмову. А потім після короткого кивка лейтенанта, вирішив “вставити своїх 5 копійок”.

 

– Моя модель адаптовується до людської поведінки, я …

 

Ой, зараз почнеться.

 

– Ану, закрий свій писок, – зашипів Хенк потягнувшись до магнітоли. Він викрутив регулятор звуку на максимум.

 

Ти й Коннор різко подивилися на чоловіка, який був дуже роздратованим. Важка музика вдарила по барабанних перетинках і ти зажмурилася.

Ваша командна робота розпочнеться через 1…2…3..

 

 

 ***

 

 

– Ти йди за мною, – лейтенант показав на тебе, – а ти сиди тут.

 

Обережно вийшовши з машини Хенка ти повертіла головою уважно роздивляючись місцевість. Територія була освітлена штучним світлом і захаращена перехожими роззявами. Ти зрозуміла, що Андерсон затримувався. Через бокове вікно машини було видно, як він щось злісно говорить андроїду. Тобі стало того трохи шкода

 

Мене настигне злість Хенка? Чи в перший робочий день, я отримаю щось гірше за це?

 

Лейтенант різко, з шумом зачинив двері й показуючи тобі жестом вперед, пішов першим у бік будинку. Було зрозуміло, що андроїду він не довіряв в цій справі, бо залишив того в машині. Але після того, як ви пройшли повз надокучливого журналіста та практично були біля місця злочину, позаду почувся звук знайомих каблуків.

 

– Сюди не можна андроїдам, – пролунав за спиною безбарвний голос поліціянта.

 

Ти обернулася швидко, щоб розвіяти сумніви й мало не вдарила швидким рухом робота-детектива. Коннор стояв на місці не дивлячись на тебе. Він був занадто близько.

 

– Воно зі мною, – сказав втомлено Хенк і підняв очі на нових співробітників. – Т/І, головне не вбий його раніше за мене.

 

Андерсон бачив твою нервозність з початку. Ці швидкі рухи які ти робила, макіяж та зачіска для гарного враження на оточення, це тямовите обличчя що удає, наче все розуміє. Він посміхнувся собі, бо згадав свій перший робочий день. Ця думка допомогла йому звільнитися від удруге накипілої злості. Для розслідування справи, йому потрібен був холодний розум і, мабуть, зігріваючий віскі для холодного вечора.

 

– Добре пильнуй за тим, що він робить, – лейтенант знов звернувся до тебе, а потім увійшов у будинок.

 

Хенк хоче зробити із мене няньку для його андроїда. Це так принизливо.

 

Зробивши широкий крок назад і таким чином відійшовши від Коннора. Ти подивилася йому в очі і помітила, що тепер він невідривно дивиться на тебе. Очі знов замружилися від нерозуміння. Щоб розвіяти безглузду ситуацію ти вирішила жестом показати на себе і на нього, а потім на дім. Менше слів, більше діла.

 

***

 

Ти жваво розмовляла з поліціянтом про ситуацію, що відбулася в цьому домі. Поблизу доказів вбивства крутився знайомий тобі андроїд. Він безперервно дивився на предмети розкидані на підлозі, але жодного не торкався. Хенк був біля вертикальної частини будови, від якої через удар обламався шматок.

 

– Не хило так вцілили цим Ортісом об стіну, – Андерсон доторкнувся пальцями до свого підборіддя обдумуючи, що могло статися. – Цей Карлос, точно не був цяцею-хлопчиком, раз його до смерті забив ножем власний андроїд.

 

Ти уважно глянула на мерця, який наполовину лежав на підлозі. Він мав купу дірок у своїй грудній частині.

 

Скільки емоцій треба було, щоб не просто вбити цього наркомана, а перетворити його на жахіття тріпофоба? У злочинця було багато можливостей висловити свою злість, однак він обрав цей варіант. Чому? Цікаво, чим буде пояснена його… ненависть?!

 

Опустившись навпочіпки, ти уважніше глянула на занедбаного чоловіка. Їдкий та трохи солодкуватий запах розкладання вдарив у ніс. Ти шпарко відвернулася, щоб не вдихати цей сморід в себе.

 

– 28 ударів ножем, –  ні з цього, ні з того з’явився Коннор, який люб’язно протягував вам маску. Ти швидко вирвала її у нього з рук і затулили ніс тканиною. – Жертва вживала наркотики – червоний лід.

 

Твої руки зажали маску на обличчі в області носа й очі втомлено подивилися на Коннора, який чомусь захотів пояснити все, що знайшов.

 

– Це з’єднання кокаїну або креку з додаванням тирію. Він є своєрідною заміною справжнього бікарбонату соди, який стимулює дію препарату на організм людини…

 

Ти в котрий раз перебила хлопця, який практично починав читати тобі лекцію. Але, його це не трішки не збентежувало.

 

– Ти вже аналізував докази?

 

Він повертів головою і підійшов до речового доказу. Присівши навпочіпки, Коннор спочатку подивився на Хенка, який в один момент теж зацікавлено глянув на нього, а потім на тебе. Ти зігнула одну брову в німому питанні, коли побачила, як індикатор на скроні андроїда почав мерехтіти. RK800 легенько торкнувся леза ножа набираючи загуслу кров на кінчики своїх пальців. Він підніс їх до рота і провів двома пальцями по свому язику, залишаючи на ньому біологічний матеріал.

 

– Гидота, – вирвалося з твоїх вуст, коли ти побачила, що відбулося. Після задушливого запаху гниття та побаченого тобою видовища, це виглядало, як обридний вчинок. Хотілося написати скаргу в Кіберлайф за такі фокуси. Бо, схоже вони не розуміли, як може виглядати їх андроїд, на місці розлідування. Та й аморальність подібних дій, їх, очевидно, не турбувала.

Ти почула як Хенк вилаявся через це.

 

– Господи Іісусе! Ти що робиш? – він насупив брови підходячи до андроїда і дивлячись на нього, як на малу дитину, яка тягне все до рота.

 

– Я аналізую кров, – він відвів свої пальці подалі від обличчя, щоб менше шокувати вас. Його программа зчитала твоє з Хенком здивування. – Я можу зробити всі тести на місці.

 

Наче виправдовуючись сказав він. Але, робот-детектив побачив, що ваше здивування не зникало. Після цього його соціальна программа запропонувала вибачитися, щоб знайти якесь порозуміння в цій ніяковій ситуації.

 

– Вибачте, – він встановив зоровий контакт з кожним з вас, і побачив як це почало діяти. А це значить, що слід продовжувати вибачення. – Мені слідувало вас попередити.

 

– Добре, – Хенк швидко повертів головою схопившись за краєчки своєї куртки. Йому треба було це якось забути, – просто, не роби це.. більше не клади до рота речдоки, зрозумів?

 

– Зрозумів, – з невинним виразом обличчя затвердив Коннор. Йому сподобалося, як програмне забезпечення допомогло у вирішенні такого дріб’язкового питання. Якщо раніше лейтенант міг наорати на нього, то зараз вийшло це обійти. Вибачатися – це так по-людськи.

 

– Я зароблю психічне порушення, – дуже тихо сказала ти собі.

 

Хенк подивився тепер на тебе і промовив:

 

– Це ж треба? – він досі тримав краєчки куртки. – Довбанутися можна.

 

Дивитися на Андерсона і його тепер нові технології, було комічно. Скоріше через те, що він отримував від цього певний спектр емоцій. І всі ці емоції, які він демонстрував світові, так природно закріплялися в ситуаціях, де орудував штучний інтелект. Світові не вистачало природності, люди знищували її власноруч. Але не всі. Підвівшись ти спробувала розгладити спідницю. Вона виглядала тепер так, наче її щойно дістали з пральної машини.

 

Дідько.

 

Біля тебе знов занадто близько стояв андроїд. Він був вже готовий дати потрібну тобі відповідь. Це було видно по його карих очах, які не кліпаючи уставилися на твоє обличчя.

 

– Пройшло 19 днів, як ДНК Карлоса Ортіса знаходилося на цьому предметі, підлозі й на стіні. В приміщенні для приготовлення їжі є сліди боротьби. Зокрема, на стільці відбитки пальців жертви, – ти зробила крок назад і трохи відштовхнула андроїда від себе. Він на секунду замовк, а потім знов продовжив: – Відбитків злочинця немає – андроїди не залишають слідів. Я зробив реконструкцію, але мені недостатньо доказів. Я маю вийти на подвір’я…

 

– Дистанція, Конноре, – показала ти лівою рукою. Твої очі почали шукати Андерсона. Здається, він як раз і був на тому подвір’ї.

 

Бумеранг полетів…

 

– Там якраз Хенк, можеш ще з ним про це поговорити, – ти театрально потерла підборіддя. – Він точно чекає від тебе звіту.

 

Андроїд чемно посміхнувся тобі й кивнув головою. І перед тим як піти, він знов сказав:

 

–  Я не надовго.

 

… але обіцяв повернутися.

 

Поки Коннор знаходився з лейтенантом, тобі захотілося провести дослідження в ванній кімнаті. Чогось не виходило розслабитися там, де знаходилися інші поліціянтию І все для того, щоб нормально працювати. Ти дуже хотіла знайти якийсь доказ, щоб обійти свого штучного партнера та здивувати Хенка. Але для того, потрібно було кудись піти, щоб залишитися наодинці зі своїми думками. Ванна кімната підходила під ці параметри.

Два кроки й ти вже біля потрібних дверей. Там порожньо, немає жодної людини чи андроїда. На душі стало спокійно, минув стрес і відчуття втомленості змінилося на задумливість, зацікавленість. Карлос Ортіс не мав дзеркала в ванній кімнаті.

 

Є ймовірність, що він був незадоволений собою.

 

Ти швидше підійшла до душу, який підсвічували ліхтарі. В ньому відбувалося щось дивне. Це наче один з витворів мистецтва, який був виставлений в галерею. В тому, що ти побачила був сенс, було вкладене щось живе. Надписи RA9 хаотично обрамляли білу плитку.

 

Той хто це писав, робив це зі свідомістю. З чітким наміром довести, показати. Наводити по декілька разів одні й ті самі букви… це слово має великий сенс.

 

Ти обережно провела рукою по напису відчуваючи те, як він був обведений по декілька разів.

 

В дитинстві ми з Віккі розбирали значення почерку. І якщо це почерк з сильним натиском чи наведенням, то суб’єкт – нервовий та впертий. В іншому випадку це внутрішній діалог… Можна було б сказати, що ми маємо справу з людиною, але я знаю, що ні. І від цього знання мені стає ніяково.

 

Ти закрила очі та зняла маску, щоб вдихнути в себе більше повітря. В легенях сильно бракувало кисню. Голова паморочиться і руки трохи тремтять.

 

Це все через недосип. Т/І, андроїд вбив людину. Не просто вбив, а понівечив труп. Так не поступають хороші, він божевільний.

 

Тепер ти глянула на статуетку. Вона була кимось виготовлена, а не десь куплена: чітко зроблена голова, виліплені риси обличчя. Це було схоже на людину. Але ця форма черепа…

 

Якщо він так полюбляв деталі, то він не міг уникнути деталізованої статуетки. Немає вух, немає статі.

 

Твої очі пробіглися по підлозі. Купа сірників лежали навколо фігурки. І квіти.

 

Геленіум – квітка колообігу. Народження, життя, смерть й відродження.

 

– Схоже на релігійне підношення.

 

Ти сіпнулася з місця, голос Коннора швидко вивів тебе з роздумів заставивши налякатися.

 

– Ти що спеціально підкрався? – різко вирвалося з тебе. – Моє серце ладне вискочити з грудей.

 

– Вибачте, детективе Т/П.

 

Ти з недовірою глянула на нього, однак він продовжував стояти в проході дивлячись на це все своїми щенячими очима.

 

Як на нього можна накричати, коли він так дивиться і при тому просить вибачення? Хитра машина.

 

– Я поговорив з лейтенантом Андерсоном. Я думаю, що андроїд тут, – він уважно спостерігав за твоєю реакцією. – Ми затримаємося на хвилин 10. Я бачу, як ви засинаєте, детективе Т/П.

 

Слава Богам!

 

Він не дочекався відповіді та пішов за стільцем на кухню. Взявши його в руки, Коннор переніс меблі до входу на горище. Ти лише спостерігала за працею робота-детектива. Як би не цей блакитний індикатор на його скроні та надписи, що свідчив, що він андроїд – ти б не здогадалася.

Він як звичайна людина, але без власної волі. Хоча, може його воля полягала в зацікавленості та розв’язанню проблем та загадок? Коннор не послухався лейтенанта в машині, він виставив свій приорітет.

Поки це було так сильно заплутано, що не було сенсу проводити якісь паралелі. Просто, люди роками шукають себе, щоб знайти спеціальність, яка їм по душі. А тут андроїди. Взяв і з’явився в цей світ і вже маєш те, що заставляє тебе рухатися вперед. Своєрідна місія.

 

Крамольні думки відступили, коли з криші долинув гуркіт. На цей гуркіт швидко зреагував Хенк. Він стояв тепер біля входу на запорошене горище. Іноді він дивився на тебе, коли ви чекали Коннора. Він оцінював твій стан. Насамперед, вкінці цього метушного дня, Хенк Андерсон не здавався суцільною катастрофою. Було в цій людині щось несхоже на інших. Непередбачуваність його дій та емоцій викликали захоплення. Можливо був сенс показати справжню себе? Наприклад, завтра?

 

Цікаво те, що Хенк любить позначати свою машину наліпками. Це мило.

 

Ти знов посміхнулася від своїх думок.

 

– Він тут, – почувся голос Коннора.

 

Щось з цим голосом було не так, він набув інтонації. Чи то вже здавалося тобі під кінець дня. Однак, ти вирішила на цьому не зосереджуватися. Тобі хотілося побачити винуватця.

 

– Трясця, – твої очі застигли на тілі та обличчі девіанта.

 

﹂・・・◯ ・・・﹁