V

V

Поттер схопив свою чорнильницю й поклав її на правий верхній край пергаменту.

— Ось, ти можеш просто тримати цей кінець, — пробурмотів він, і Драко швидко підкорився. Це не надто покращило їхнє збентежене становище, але Драко міг принаймні трохи випрямитися, щоб його щока не торкалася щоки Поттера. Однак вони все ще були надто близько. Поттер нахилився над пергаментом, щоб писати і Драко був змушений дивитися на його вухо. Протягом наступних двох годин, нагадав він собі.

Поттерове перо дряпало по пергаменту, діючи Драко на нерви.

Шкряб-шкряб-шкряб. Цьому просто не було кінця.

— Це смішно, — різко сказав Драко. Обидві його руки заніміли, особливо та, що була прив’язана до талії Поттера. Він різко смикнув її, сподіваючись звільнитися.

— Ой! — Поттер поморщився, але не підвів очей. — Припини. Це безглуздо.

— Ой, вибач, Поттере, я і не здогадувався, що ти хочеш залишатися в моїх обіймах якнайдовше.

Драко присунувся ближче, понизив голос і запитав:

— Моя присутність тебе хвилює? — він нахилився й подув Поттеру у вухо. Поттер знервовано видихнув, його руки затремтіли. — Хвилює, чи не так? — Драко переможно посміхнувся.

— Брр, — Поттер здригнувся. — Якщо під “хвилює” ти маєш на увазі “викликає нудоту”, тоді так.

Драко гаряче дихнув йому в шию.

— Мелфой! — Поттер сіпнувся і повернувся, намагаючись тримати голову якнайдалі. Але він не міг відсунутись дуже далеко, і коли обернувся, щоб поглянути на Драко, їхні носи були лише в кількох дюймах один від одного.

Драко загіпнотизовано дивився на його обличчя. Він ніколи раніше не був так близько до Поттера. Мерліне, а очі у нього і справді зелені. Можливо, причиною цього було освітлення, а може те, що Драко дивився на них крізь окуляри Поттера, чи те, що вії Поттера, густі та темні від природи, обрамляли очі контрастною темрявою, але це був найнасиченіший відтінок зелені, який Драко будь-коли бачив. А може, він просто збожеволів. Якого біса він взагалі дивився в очі Поттера?

— Що ти робиш? — запитав Поттер.

Це було резонне запитання. Драко і сам хотів знати відповідь.

— Мені стало нудно, — сказав він. Тепер, коли він подумав про це, подути Поттерові у вухо було дуже дивним вчинком. Цікавим в той момент, але дивним. Чому він це зробив?

— Справді? — удавано здивовано запитав Поттер. — Нудно під час покарання? Але ж зазвичай вони такі веселі.

— Зазвичай мені не доводиться витріщатися на найогиднішого придурка в школі.

— Не розумію, як ти міг би зробити це без дзеркала.

Драко примружив очі й, не придумавши вдалої відповіді, різко смикнув своє тіло праворуч. Поттер несподівано закашляв, його вільна рука злетіла до мотузки на його шиї. Незважаючи на те, що все сталося зненацька, Поттер одразу ж зреагував, міцно здавивши рукою промежину Драко, але Драко був готовий до цього. Він схопив Поттера за пальці й жорстко вивернув їх у зворотню сторону. Поттер скривився від болю, рвонувся правою рукою в бік Драко, схопив його за волосся і сильно потягнув за нього.

— Блять! — закричав Драко. — Серйозно, Поттере? Смикати за волосся? — він важко дихав, а на його очах від болю виступили сльози. — Ти просто дівка!

Драко вчепився в стегно Поттера і спробував знерухомити його. Йому вдалося лише ще ближче притягнути Поттера до своїх грудей.

— Пусти! — напружено сказав Поттер, очевидно відчуваючи такий самий біль, як і Драко.

Драко ще сильніше стиснув тіло Поттера, сподіваючись завдати йому достатньо болю, щоб той відпустив його волосся. Проте Поттер не хотів здаватися і люто виривався з його рук. У розпал їхньої боротьби Драко відчув, як губи Поттера торкнулися його скроні, а тепле дихання Поттера залоскотало його вухо. На секунду Драко подумав, що Поттер його вкусить, але Поттер лише знову прогарчав:

— Відпусти!

— Ти відпусти! — сказав Драко, у нього вже жахливо боліла голова.

— Ой, до біса, — пробурчав Поттер і відпустив волосся Драко. Драко мало не заплакав від полегшення; його голова горіла. Він відпустив Поттерову руку, щоб потерти ниючу шкіру голови.

— Мелфой, — покликав Поттер дивно приглушеним голосом. Він бив Драко рукою по грудях і безперервно звивався. Драко насупився, а потім, нажахавшись, зрозумів, що все ще стискає Поттера в міцних обіймах, притискаючи обличчя цього дурня до свого плеча. Він швидко відпустив Поттера. Поттер миттєво відсахнувся й випрямив шию, жадібно ковтаючи повітря. Його волосся було розпатлане, щоки розчервонілися, губи розтулилися, він важко і голосно дихав.

У Поттера були гарні губи, ненавмисно помітив Драко, потираючи голову й дивлячись на Поттерове обличчя крізь волосся, що впало йому на очі. Вони були повні, гарної форми і здавалися твердими. Драко помітив, що думає, чи вони тільки виглядають твердими, чи вони такі й на дотик.

Драко кліпав очима, шокований власними думками. Що на нього найшло? Травма голови — це було очевидним. Він отримав серйозну травму голови, коли Поттер вдарив його. Ось чому в нього були такі дурні думки.

Язик Поттера торкнувся його нижньої губи, залишивши її блискучою та вологою; Драко несвідомо зімітував цей рух, а потім мало не дав собі ляпаса. Така поведінка, безперечно, була результатом черепно-мозкової травми. Погані його справи. Потім він вирішить, що обіймати Поттера було затишно, а не жахливо. Макґонеґел з таким же успіхом могла б вигнати його; адже це не мало значення — Драко все одно проведе решту своїх днів у палаті для божевільних в лікарні Святого Мунго.

— Мелфою, ти хочеш, щоб тебе виключили? — спитав Поттер, очевидно, прочитавши думки Драко. — Тому що я — ні.

— Яке тобі діло? — пробурчав Драко, а потім повторив жвавий тон Макґонеґел — На вас чекає посада в Міністерстві!

— Це не має значення. Я не погоджусь на це, поки не відчую, що заслужив.

— Сподіваюся, ти готовий залишитися без роботи назавжди?

Поттер звузив очі, і Драко мимохідь відмітив, що коли він це зробив, його ніс трохи зморщився. Це було кумедне видовище. Хоч і не гарне.

— Ти знаєш, що це моє перше покарання в цьому році? — буркнув Поттер. — Я вчився і тримався подалі від неприємностей, тобто від тебе. Якщо ти терпіти мене не можеш, то чому ти не можеш просто ігнорувати мене, як я ігнорую тебе?

Щось болісно стислося в грудях Драко. Тож Поттер ігнорував його. Навмисно.

Драко зумів зберегти голос спокійним, коли він сказав: — Тому що ти потворний, самозакоханий дурень. Саме твоє існування ображає моє почуття прекрасного. Нічого не можу з цим вдіяти.

Погляд Поттера став холодним:

— Що ж, зроби над собою зусилля. Тому що ти маєш рацію. Мене вже чекає посада в Міністерстві, а що є у тебе?

Драко так сильно зціпив зуби, що заболіла щелепа. Йому знадобилося трохи часу, щоб зуміти їх розімкнути:

— Ну от, тепер це Поттер, якого я знаю і ненавиджу. Я впевнений, що ти вмираєш від бажання зловтішатися. Давай, не соромся.

На диво, погляд Поттера пом’якшився, і він на секунду заплющив очі, виглядаючи втомленим.

— Я не зловтішаюся, Мелфою. Я просто зазначаю, що всі, включно зі мною, здається, дбають про твоє майбутнє більше, ніж ти сам.

— Ну звичайно, ти не зловтішаєшся, ти просто дбаєш про моє майбутнє. Що ж, я не ображаю тебе, Поттере, мене просто турбує твоя зовнішність.

— Так, мені не все одно, — різко сказав Поттер. — Якби це було не так, я не став би… — Поттер різко закрив рота.

— Ти не став би що? — запитав Драко. Він відчував, як шалено пульсує вена на скроні.

— Я б не став би казати, що це так, — тихо відповів Поттер.

Серце Драко стукало у вухах, коли він думав, чи не мав Поттер на увазі щось інше. Йому хотілося фиркнути. Святоша Поттер дбав про його майбутнє, та невже? Чесно кажучи, хтось із них, мабуть, сьогодні наївся якихось грибів. Драко боявся, що це був він. Це пояснювало б, чому він майже хотів повірити, що Поттер говорить правду. За винятком того, що Поттер раніше заявив, що шкодує, що врятував Драко від того жахливого вогню.

— Хіба ти не можеш просто замовкнути й потримати клятий пергамент на місці дві години? — майже з мольбою запитав Поттер.

Роздратовано загарчавши, Драко стиснув кулак і всадив його в пергамент.

— Пиши ці кляті рядки й перестань дошкуляти мені, Поттере!

Поттер обурено відкрив рота, але потім просто закрив його, обернувся й узяв перо. Звуки дряпання знову наповнили кімнату.

Драко витріщався на вухо Поттера, розмірковуючи над тим, чи не відкусити його. Однак це, ймовірно, призвело б до виключення. Хоча, насправді, він зробив би Поттеру послугу — у придурка були смішні вуха. Його мочка виглядала надто м’ясистою, м’якою та… спокусливою для укусів .

— Мелфой, — зітхнув Поттер, — тримай цей клятий пергамент.

“Бла, бла, бла”, — роздратовано подумав Драко. Мерліне, Поттер просто  надокучливий та нестерпний плаксій.

— Мелфой, я сказав… ммф!

Драко завмер від шоку й подивився прямо в розширені зелені очі Поттера, які незбагненним чином дивилися на нього, хоча голова Поттера була відвернута лише секунду тому. Трапилася жахлива річ. Мабуть, Драко занадто нахилився, і Поттер не подумав про це, коли повертався, щоб накричати на нього. Це було єдине пояснення, як могло вийти так, що губи Поттера опинилися міцно притисненими до губ Драко.

Драко мав ухилитися й дати Поттеру ляпаса; він мав витерти губи і скривитися; він повинен був щось сказати, щось зробити, але все, що він міг зробити, це завмерти і дозволити своїм думкам крутитися вихрем, в той час, поки тихий голосок у його голові панікував і верещав: “Я цілую Гаррі Поттера!“.