Unusual mission

Знову безсоння. Воно стало звичкою для Енакіна, бо краще так, ніж бачити те, що не можна в’являти навіть уві сні. Він добре розуміє, що всі його думки, які стосуються Обі-Вана – погані, дуже погані.

 

Заборонені.

 

Але від усвідомлення цього, Енакін не стає вільним – думки не покидають його. Вони можуть прийти до нього і вдень. Але найбільше вони полюбляють ніч. Тоді вони нестримним потоком зривають всі мости, що вдень вибудовував юний джедай.

 

Вдень ще можна триматися, робити вигляд, що нічого не змінилося. Що єдина проблема – це сепаратисти зі своєю армією дроїдів. Так, це справді величезна проблема для Республіки, для Сенату, для Ради джедаїв. Ніхто точно не знає, коли закінчиться війна. Коли вони покінчать з Грівусом, з Дуку.

 

Вони кожного разу підходять близько, але не достатньо для того, щоб закінчити війну. Грівус завжди тікає, завжди знаходить можливість вислизнути, щоб підготувати новий напад.

 

Енакін вірить, що одного дня вони обов’язково переможуть. Що він знову зійдеться в бою з графом Дуку, але цього разу – переможе. І більше ситхи ніколи не зможуть навіть думати про панування в Галактиці.

 

Енакін був певний, що він буде достатньо сильним, щоб принести мир. Він навіть міг повірити в те, що одного дня йому вдасться перемогти смерть. Але він не знав, як бути з Обі-Ваном.

 

Відповідь хоть і була на поверхні, але її було занадто тяжко прийняти. Розумом Скайвокер розумів, що не має права сподіватися хоть на щось. Що це проти всіх правил. Що між вчителем і падаваном не може бути нічого. Нічого, що виходить за межі навчання.

 

Але Енакін хотів послати до біса ті кляті правила. Він би це і зробив. Якби тільки його вчитель відчував хоть щось схоже до нього. Якби також не міг заснути вночі, якби в’являв, як вони залишаються лише вдвох, і ніхто не в силах їм перешкодити.

 

– Я повинен боротися, – чи то подумав, чи то сказав Енакін. – Я не маю права дозволяти пристрасті затуманювати мій розум. Обі-Ван би сказав мені те саме. Що я маю більше концентруватися на важливих цілях, медитувати. Вправлятися зі світловим мечем. Хоч я і володію ним досконально.

 

Якби тільки Обі-Ван зайшов до нього, якби тільки дав пораду. Да хоч просто сів поряд. Просто доторкнувся руки, запевнив, що з усіма джедаями таке буває. Що це нормально у юному віці.

 

– Я допоможу тобі розслабитися, – так би сказав Обі-Ван. Енакін прикрив очі лише на хвильку, але вже в’явив свого вчителя, який прийшов до нього посеред ночі – безшумно, щоб ніхто не дізнався, що вони ділять кімнату посеред пізньої ночі. Щоб ніхто ніколи не відкрив їх маленький секрет.

 

Що їм добре разом, поки всі сплять. Поки медитують. Тренуються. Читають. Що їм так добре.

 

Енакін обіцяв собі, що більше ніколи цього не робитиме. Що викине з голови всі ці брудні речі. Але від усвідомлення, що він порушує свої власні правила, бажання піддатися виростало до небес. Так, це так жахливо, що вдень іноді буває соромно. Але він не може, та і не хоче, боротися саме зараз.

 

Скайвокер торкається члена, в’являючи, що це робить його вчитель. Що саме він стискає його член крізь одяг. О Сила, Енакін настільки сильно хоче, щоб його торкнулися. Щоб це був Обі-Ван. І тільки він. Нікого іншого Енакін просто не в’являє поряд з собою, ніхто інший не викликає у нього хтивих бажань. Більше нічиє ім’я він не шепоче, коли збудження повністю контролює його тіло.

 

– Я буду для вас найкращим, Майстре. Я не буду з вами сперечатися. Тільки…

 

Енакін готовий піти на жертви, готовий благати, готовий на все. Навіть готовий дотримуватися наказів на місіях, але тільки щоб Обі-Ван продовжував торкатися його. Зараз же йому доводиться водити рукою по члену самому, заплющивши очі, повністю віддавшись відчуттям. Кожного разу він обіцяє собі, що це останній раз. Що він зупиниться, бо інакше… Або просто скаже вчителю все, як є.

 

Витримає засудливий погляд у відповідь, цілу лекцію про те, що це неправильно. Та огиду, яку Обі-Ван буде занадто дбайливо приховувати, але точно буде відчувати до свого колишнього учня після зізнання. Можливо, це єдиний спосіб позбутися залежності. Подивитися правді у вічі – дозволити Обі-Вану покарати його.

 

Від однієї лише думки про покарання, Енакін сильніше рухає рукою.

 

– Покарайте мене, Майстре. Я порушив всі правила. Я думав про вас. Я хочу вас.

 

– Не думав, що до цього дійде. Але я бачу, що ситуація занадто складна, тому я не маю іншого виходу.

 

Обі-Ван би наказав йому опертися на коліна та лікті, а потім би трахнув його, затиснувши йому рот, щоб він через кожні десять секунд не викрикував його ім’я. Бо, мабуть, весь Храм не повинен знати, що Майстер Кенобі може трахати до зірок перед очима.

 

– Обі-Ван! – видихає Енакін, забруднюючи одяг, бо не роздягнувся, а тільки трохи приспустив штани. Йому доводиться самому затуляти собі рота. Та думати про те, що завтра йому знову буде не просто дивитися вчителю в очі.

 

Вранці Скайовокер знову намагається нічим не видати себе, але виходить так собі. Йому важко кожного дня зображати джедая, який відчуває спокій поряд з вчителем, а не бажання віддатися йому у якійсь коморці, або в тренувальному залі, або на місії…

 

– Енакін, останнім часом ти став знервованим, – помічає Обі-Ван, коли вони йдуть на зібрання Ради.

 

– Це не так, Майстре.

 

– Я думаю, що це через Падме. Ти хвилюєшься про те, як вона зараз?

 

– Так, звичайно. Але… Це не через це. Я думаю іноді про Падме. Ми стали досить хорошими друзями після подій на Джеонозісі. Але я впевнений, що з нею все буде добре.

 

– Тоді чому ти постійно такий напружений? – Обі-Ван зупиняється посеред пустого коридору, бажаючи дізнатися, через що його друг втратив спокій.

 

Енакін відразу згадує події минулої ночі, і не тільки минулої. Його вчитель зараз так близько. Досить лише простягнути руку, щоб торкнутися його щоки, його бороди. А потім нахилитися та залишити невинний поцілуй на його вустах.

 

Він хоче сказати, ось прямісінько зараз:

 

– Я думаю про вас, Майстре. Я хочу вас. Прийдіть сьогодні до мене вночі. Візьміть мене. Я буду викрикувати ваше ім’я так солодко. І тільки тоді я припиню нервувати. Тільки тоді знайду спокій.

 

Але йому не потрібно нічого відповідати, бо в коридорі з’являється Майстер Вінду.

 

– Добре, що ви двоє тут. Для вас якраз є завдання.

 

Вони стоять перед Радою, Енакін трохи нервує, бо не хоче, щоб хтось щось запідозрив. Тому навіть намагається не стояти біля Обі-Вана занадто близько. Неначе в іншому випадку всі джедаї, що входять до складу Ради, дізнаються, що він сьогодні кінчав з іменем свого вчителя на вустах.

 

– Подумали ми і вирішили, що спіймати генерала Грівуса знову Майстру Кенобі доведеться, – зазначив Йода.

 

– Юний Скайвокер має піти з ним, – після паузи додав він.

 

Енакін намагався не посміхатися, не видавати ніяким чином відчуття безмежної радості, що наповнило його. Він занадто сильно любив бути на місіях саме з Обі-Ваном. Мабуть, думаючи, що одного разу він зізнається в своїх почуттях. І вони будуть цілуватися прямісінько на полі битви.

 

Цього разу вони намагалися захопити генерала Грівуса в космосі. Але той, як завжди, після битви з Обі-Ваном, вирішив втекти. Енакін же опинився на другому боці корабля, б’ючись з цілою купою дроїдів. В чому йому допомагали клони. А потім він відчув, що щось сталося. Щось з Обі-Ваном. І він не зміг продовжувати битву. Він доручив керування Рексу. Та побіг шукати вчителя.

 

Обі-Ван лежав на підлозі, важко дихаючи та намагаючись піднятися.

 

– Майстре, з вами все добре? – Енакін простягнув йому руку, допомагаючи піднятися.

 

– Так, не хвилюйся. Але нам потрібно забиратися. Скоро корабель вибухне.

 

Скайвокер задумався. Він постійно відкладав, постійно чекав слушного момента.

 

– Зачекайте, – сказав Енакін, коли Обі-Ван вже збирався евакуюватися. Але зупинився, пильно дивлячись на нього.

 

– Ви питали мене, чому я нервую.

 

– Так, я питав про це, але зараз не час вести бесіди, Енакіне.

 

– Саме зараз час, – він підійшов до Майстра занадто близько, певно порушуючи власний простір. – Зараз ви досить стомлені і, навряд чи, вдарите мене досить сильно.

 

Обі-Ван лише продовжував дивитися, не розуміючи, що відбувається.

 

– Я став таким через вас. Я не можу нормально спати. Не можу….

 

– Я знаю, – вчитель не дозволив йому закінчити. – Я розумію тебе.

 

– Що? Як це можливо?

 

– Наш зв’язок. Я відчуваю твої бажання, твої мрії, твої сни. Але в цьому твоя вина. Ти навіть не намагався все це закрити від мене.

 

– Тобто… – Енакін майже почервонів від думки, що Обі-Ван знає ВСЕ. Всі ті гарячі та брудні мрії. – Я знаю – це дуже погано, Майстре. Я не маю права… Не маю права так думати про вас.

 

– Якщо ми підірвемося разом з кораблем, то ти справді не зможеш більше думати про мене, – посміхається Обі-Ван, дивлячись, як його учень намагається виправдатися. Енакін зараз вважає себе неправим, що буває досить рідко. Занадто рідко. На це хочеться дивитися.

 

– Тоді ми і справді маємо забиратися, бо я хочу думати про вас все моє життя.

 

Але вони не поспішають в рятувальні капсули, і навіть не збираються сісти в винищувачі. Вони цілуються посеред корабля, який скоро взірветься. Енакін цілує палко, без зайвої ніжності. Він так довго цього жадав. Мріяв про їх цілунок.

 

Обі-Ван притискає його до стіни. Просовує ногу між його ніг. Від цього Енакін стогне в поцілунок.

 

– Ти ж хотів мене саме на місії, так, Енакіне? Хотів, щоб я взяв тебе після важкого бою?

 

– Так, Майстре. Будь-ласка. Трахніть мене біля цієї стіни.

 

Обі-Ван цілує його шию, потім знову губи. Він може все заперечувати, але він також цього жадав. Він хотів учня, який перетворився з хлопчика у дуже привабливого юнака, який, між тим, був ще і досить талановитим джедаєм.

 

– У нас немає часу. Я не хочу, щоб це було занадто швидко, не хочу, щоб тобі було боляче.

 

– Будь-ласка, не залишайте мене. Не зараз. Моє бажання занадто сильне, – зізнається Енакін.

 

– Я відчуваю, – Обі-Ван сильніше притискає ногу, відчуваючи, як сильно його хочуть. – Я допоможу тобі, – він звільняє Енакіна від штанів, торкається його члена.

 

– Обі-Ван, – шепче той.

 

– Тихо, тихо, все буде добре, – рука вчителя торкається чутливої головки, спускається до основи. – Ти такий красивий, Енакіне. Ти можеш так солодко стогнати піді мною.

 

Енакін стогне від слів, які він гадав, ніколи не скаже йому Майстер, від того, як рука впевнено торкається його члена, як рухається від головки до основи. Від розуміння того, що вони можуть померти. Але, мабуть, це найкращий варіант смерті, який тільки можна бажати. Від того, що хтось може їх побачити. Від того, що це нагадує сон, де всі хтиві думки стають реальністю.

 

– Коли я прийду до тебе в кімнату, то ти розставиш ніжки для мене?

 

– Так, так, Майстре, – Енакін майже кричить.

 

– Тихіше. Нас не повинні чути. Ніхто не повинен знати, що ти такий чуттєвий, такий солодкий, що тобі потрібен мій член для релаксації. Ти перестанеш нервувати, коли я буду трахати тебе? – Обі-Ван бере руку Енакіна та кладе на власний член.

 

– Зроби мені також приємно, – просить він. – Я хочу, щоб ти робив мені приємно на кожній місії, коли тебе відсилають зі мною. Ти будеш віддаватися мені в каюті, поки ми летимо, якщо нас пошлють звільняти планету від сепаратистів?

 

– Так, Обі-Ван, так, – Енакін не може стриматися, він знову викрикує ім’я вчителя коли кінчає, коли забруднює чужу руку.

 

– Який ти стогодні слухняний, – говорить Обі-Ван. – Якщо я попрошу стати тебе на коліна і…

 

Енакіну не потрібно чути більше нічого, він швидко опускається на коліна та бере головку в рот. На цей раз Обі-Вану потрібно опертися на стіну, що він і робить, бо відчуття того, як правильно рот Енакіна відчувається на члені, зводить його з розуму.

 

Йому не потрібно багато часу, щоб дійти до найвищої точки, досить лише кілька раз Скайвокеру спробувати взяти глибше.

 

– Енакін, досить, або твій рот наповниться спермою.

 

Від цього той лише старанніше починає рухати головою, використовуючи і язик, щоб Майстру було дуже приємно, щоб він заповнив його рот.

 

– Енакін, – видихає Обі-Ван, поклавши руку на його голову, на мить прикривши очі, на мить забувши, що він вчинив не як вчитель, не як наставник. Що, якщо Енакіну можна думати про таке, бо він ще занадто молодий та його кров закипає, то сам він має бути досить мудрим. Але зараз він не може думати ні про що. Тільки про те, як старанно його колишній учень проковтує все до останньої краплини.

 

У них немає часу, щоб займатися рефлексією. Тому вони витираються та збираються майже на світловій швидкості.

 

– Ми шукали вас по всьому кораблю. Де ви були? – питає Рекс. – Залишилось дві хвилини до вибуху корабля.

 

– У нас були джедайські справи. Не звертайте уваги, повертайтеся до евакуації, – констатує Скайвокер, занадто впевнено посміхаючись.