Unfaithful

He’s more than a man

and this is more than love

The reason that the sky is blue

Rihanna – Unfaithful

Лі заступив на зміну не більше пів години тому. Але за минулі місяці роботи йому цього було достатньо, щоб оцінити обстановку. Вихідний день, а людей не так багато. Можливо, дається взнаки хуртовина, що розбушувалася від самого ранку. А може, – свята, які нещодавно закінчилися, не сприяють веселощам. Удвічі менше людей, ніж завжди, сіпалися на танцполі (танцем ці рухи назвати було дуже складно) під гучну музику, ще менше – юрмилося біля барної стійки. Через це ефектну блондинку, яка сиділа біля самого краю стійки, можна було помітити одразу. Надто вже її поведінка вибивалася із загальноприйнятих у подібному місці норм.

– Вам повторити? – спитав Лі, підійшовши до дівчини.

– Що? – вона ніби отямилася від сну.

– Повторити? – бармен кивнув на порожню склянку.

– А, так. Подвійний нерозбавлений віскі.

– У вас щось трапилось? – не втримався від запитання Лі, повернувшись із пляшкою того самого напою.

– Мені здається, це вас зовсім не повинно стосуватися.

Хлопець ствердно кивнув, мовчки налив віскі, поставив поряд невелике відерце з льодом, а потім все ж не витримав:

– Ви ж розумієте, що після випадкових попутників бармени – найкращі слухачі та психологи, чиї послуги коштують не так уже й дорого. На частого гостя ви не схожі, тож не факт, що ми зустрінемося ще раз. А навіть якщо й зустрінемося, знаєте, скільки людей трапляється мені за одну зміну? Вже завтра можу не згадати вас.

– Сумніваюся, з огляду на те, що власник цього закладу близький друг родини. А втім… – блондинка раптом замовкла і підвела погляд від келиха на бармена. – Вам працювати не треба? Не можете ж ви приділяти час тільки мені одній.

– Озирніться, – бармен зробив широкий жест, обводячи приміщення, – відвідувачів сьогодні не так уже й багато. Моя напарниця цілком упорається одна.

– Гаразд, – дівчина знизала плечима. – Я зрадила свого чоловіка. Не один раз. Упродовж останнього року.

Бармен мовчав, а дівчина дивилася на нього уважним поглядом, ніби намагаючись розглянути найменші зміни його емоцій.

– Ви мене засуджуєте тепер? – запитала вона, так нічого й не розгледівши.

– По-перше, я не ваш чоловік, не дитина й не родич, у мене немає на це жодного права. І, по-друге, я зовсім не знаю вас і вашої ситуації повністю. Може, вас видали заміж, не спитавши вашої думки, може, ви не любите свого чоловіка, а та інша людина робить вас щасливою. Я просто чекаю, коли ви зможете продовжити розповідь, і вам полегшає.

У відповідь на всі припущення бармена дівчина лише хитала головою.

– Ви помиляєтесь. Все зовсім не так, – Лі дивився на неї з явним питанням у погляді. – Я люблю чоловіка, мабуть, більше за життя. І весілля в нас було через взаємне кохання, тому що він єдиний чоловік, якому вдалося зробити мене щасливою.

– Тоді чому?..

– Ех, – дівчина зітхнула. – Якби я знала, якби знала… – потім одним ковтком осушила склянку й поставила перед барменом. – Повтори.

Лі відразу ж наповнив порожню посудину янтарною рідиною, а потім все ж ризикнув запитати:

– Можливо, на той момент, коли все це сталось, у вас із чоловіком був не найкращий період? Ну там сварка й таке інше, – припустив бармен, намагаючись наштовхнути дівчину на відповідь до її явно нескінченних питань.

– Ми сваримося майже безперестанку. Здебільшого через його лінощі (такого лінивого пофігіста ще треба спробувати відшукати) і моєї впертості. Але це ніколи не несе за собою жодних наслідків. Зрештою, ми дуже добре пам’ятаємо, наскільки дорого нам коштували наші стосунки. Та знаєте, що найбільш жахливе в цій ситуації? – дівчина хмикнула, спостерігаючи за тим, як перекочуються кубики льоду в склянці від її легких коливань. Відповіддю на запитання послужило мовчання. – Він все знає. Знає, до кого я йду під приводом зустрічей із друзями, знає, де ми зустрічаємося, чим займаємось. Але при цьому все одно відпускає мене до іншого, щоразу мовчить, запекло захищає мій секрет і продовжує любити. І від цього я почуваюся ще більшою тварюкою.

Темарі стояла перед дзеркалом і поправляла зачіску, що трохи розтріпалася. Хвилин двадцять тому розійшлися гості: її брати та мати Шикамару. І навіть дивно, що після такої зустрічі всі речі в квартирі залишилися цілі, та й сама будівля вистояла. Представники обох сімейств не так уже й тепло ставилися один до одного. Років п’ятдесят тому патріархи Нара і Собаку но розсварилися дощенту, з того самого часу клани воліли мати один з одним якнайменше контактів. До того моменту, коли Шикамару й Темарі зовсім випадково зустрілися на заході спільного друга. І як би потім не була проти мама, які б умови не ставили брати, весілля все одно відбулося.

– Вже йдеш? – з думок дівчину вирвав голос Шикамару, який увійшов до кімнати.

Темарі завмерла. Погляд бірюзових очей зустрівся у відображенні з темними очима чоловіка.

– Так. Але я недовго. Повернусь години до десятої. Я вже пообіцяла Мацурі зустрітися, – дівчина спеціально не називала імена їхніх спільних друзів, щоб не залишилося шансу все перевірити.

Не чекаючи будь-якої реакції з боку Шикамару, Темарі вислизнула до передньої. Але чоловік вийшов слідом і, поки вона взувалася й поправляла сукню, дістав із шафи пальто, а потім притримав його, щоб можна було з легкістю вдягнути.

– Будь обережна дорогою. І не пий занадто багато, – чоловік обійняв дружину зі спини і поцілував у маківку.

– Все буде, звісно ж, залежати від проблеми Мацурі. Ох вже це дитя, – Темарі поспішила вивільнитись із обіймів, поки її не почала гризти вина. Крихітний черв’ячок, який вже й без того прокинувся десь усередині, починаючи роз’їдати свідомість. І так щоразу, коли дівчина йшла з дому під приводом зустрічі з друзями, візиту до братів чи ще чогось такого. І щоразу вона відверто брехала. Адже їхала тим часом до іншого чоловіка. Зовсім ще хлопчини, можна сказати. Шикамару теж колись був таким, коли, соромлячись, але при цьому, намагаючись зберегти цілковито байдужий вираз обличчя, намагався вперше запросити її, таке ж, зовсім ще дівчисько, на побачення. А що зараз? Зараз Темарі йде до іншого, залишаючи чоловіка вдома одного. Вона чудово знає, що він нікуди не втече, нікого не запросить додому, що крім неї, у нього немає більше жодної жінки. І не тому, що це надто проблематично, а тому, що любить її і тільки її.

Дівчина робить кілька кроків у бік дверей. На неї чекає Іорі. Він уже кілька разів за вечір писав їй, обурений тим, що Тем перенесла їхню зустріч на більш пізню годину.

– Темарі, – її знову зупиняє голос чоловіка, – коли ви закінчите, зателефонуй. Вже буде пізно, я приїду заберу тебе.

Вона обертається. Знову погляд очі в очі. Але тепер дівчина виразно розуміє, що Шикамару знає все. Не підозрює, а точно знає, що вона їде не до Мацурі, що вона їде на зустріч зі своїм коханцем. Він знає про існування іншого, але відпускає, не намагається влаштувати скандал чи призвести до чергової сварки. Усвідомивши це все, Темарі втекла, не сказавши чоловікові жодного слова. Їй стало ще бридкіше від розуміння того, наскільки нікчемною вона стала. Невірна. Зрадниця. Повія. Скількома ще епітетами її можна описати? Вона не заперечуватиме, погодиться з будь-яким.

Внизу стояло замовлене таксі, яке відвезе її на інший кінець міста, де її чекатиме Іорі. А доки вона їде, є час подумати. Вже сотий, напевно, раз зрозуміти, що знову і знову штовхає її в руки іншого, чому вона, люблячи чоловіка, все одно опиняється в обіймах іншого. Але розумної відповіді немає. Тільки дурні припущення на кшталт магії та приворотів. Якби тільки Темарі вірила у все це. Тоді б, можливо, їй стало трохи легше. Адже так? Тоді можна було б сказати, що її приворожили, що вона не з власної волі все це робить, що це був цілком її власний вибір. Адже нам завжди легше звинуватити когось стороннього у своїх помилках.

Незважаючи на прохання Шикамару, Темарі не збиралася йому дзвонити. Вона зовсім не хотіла, щоб він бачив її такою – відразу після зустрічі з іншим. Тільки коли вона вийшла надвір, машина чоловіка стояла біля під’їзду, а сам Нара спирався на капот, сховавши руки в кишенях куртки. У зубах затиснута така звична цигарка, а погляд спрямований у небо, до зірок.

– Шика? – Дівчина все одно не могла повірити в те, що бачила.

– Я ж просив зателефонувати, щоб я міг тебе забрати. Яка ж ти проблемна, Темарі.

Їй хочеться сказати «вибач», кинутися в ноги і благати про пощаду, але тіло ніби не належить їй, не кориться її наказам, продовжує нерухомо стояти.

– Гаразд, – чоловік відкинув недокурену сигарету і подивився на дружину. – Незважаючи на жахливий як для жовтня холод, сьогодні чудова погода. Поїхали трохи покатаємось.

Шикамару, обійшовши машину, відчинив пасажирські двері, запрошуючи Темарі всередину.

Подружжя колесило майже до світанку. Вони знову відчували себе тією самою парочкою молодят, які все ніяк не можуть повірити, що це насправді сталося. Темарі насолоджувалася компанією чоловіка й розуміла, що ось воно – її єдино можливе щастя. Єдиний чоловік, якому вона згодна віддати все і всю себе, єдиний, на чиї недоліки вона зовсім не звертає уваги, єдиний, хто здатний змусити її постійно посміхатися, сміятися до сліз, хто робить її слабкою, залежною, при цьому не принижуючи, зрештою, єдиний, з ким вона згодна народити та ростити дітей. І зустрічаючи світанок на даху тієї висотки, де Шикамару колись запропонував їй зустрічатися, дівчина думала, що життя налагоджується, що вона знову зможе належати тільки самій собі та чоловікові. Але через деякий час, все починалося заново. Іорі знову з’являвся в житті Темарі, позбавляючи її волі, змушуючи себе ненавидіти. Коло замкнулося, і замикалося ще не раз і не два. Поки одного разу, дівчина не опинилася за барною стійкою «Leaves».

Лі розуміє, що відвідувачка заглибилася у власні думки або спогади, коли вона вже кілька хвилин бездумно погойдує келихом із незайманим віскі всередині. Лід уже розтанув і більше не холодив алкоголь.

– А ви не намагалися обірвати все з тим іншим чоловіком? – бармен запитав, мабуть, про одну з найочевидніших речей.

– О, хлопчику мій, звичайно ж пробувала. Але це настільки схоже на залежність, що позбутися цього неможливо. Я не хочу з ним зустрічатися, але все одно опиняюся в одному номері, в одній квартирі, в одному ліжку.

– Тоді, може, варто вчинити так само, як із будь-якою іншою залежністю? Звернутися по допомогу? – поряд лунає ще один голос. Темарі він здається галюцинацією, але вона все одно обертається.

– Шикамару?

– Здивована? – чоловік сідає поруч.

– Як ти мене знайшов?

Нара хмикає і якийсь час мовчить. Він уважно вивчає обличчя дружини. Помітно, що вона втомилася. Під очима залягли тіні, куточки губ приспущені, очі з першого погляду здаються зовсім згаслими і неживими, але з кожною секундою звідкілясь із дна душі піднімається щось, що змушує їх сяяти так, як вони сяяли тільки в його присутності. Здавалося, Темарі поступово починала оживати. З кожним новим зітханням, з кожною секундою, проведеною поруч із ним. І Шикамару готовий був власноруч убити того, хто зробив з його дружиною таке. Але потім чоловік все ж починає говорити:

– Мені зателефонував Асума. Вичитав, як підлітка, що я нікудишній чоловік, якщо дозволяю дружині напиватися в клубі на самоті.

Настає черга Темарі хмикати. Ну, куди ж без Сарутобі. Він єдиний з оточення клану Нара, хто від початку прийняв закоханих і всіма можливими способами допомагав їм відстоювати право на свої почуття. І ось зараз він, здається, знову рятує їх.

– Ну то як щодо допомоги? Ти справді хочеш подолати свою залежність?

– Шика, ти… Господи, де ти був раніше? Чому мовчав?

– Я думав, ти щаслива з ним. А якщо щаслива ти, щасливий і я.

– І це тебе називають генієм? – знову хмикнула Темарі, а потім усміхнулася. Вперше за довгий час усміхнулася щиро. – Начебто не дурний, але найбільш очевидних речей зрозуміти не зміг, – а потім дівчина подалася вперед і міцно обняла чоловіка, що він мало не впав зі стільця. – Будь ласка, забери мене звідси, – слова зірвалися на шепіт, який ледве можна було почути за музикою в залі.

– Я за цим і приїхав. Поїхали додому, на тебе чекає тепла постіль і зручне ліжечко.

– Ні, ти не зрозумів. Забери мене з цього міста. Куди завгодно. В інше місто, країну. Та хоч на місяць. Головне, щоб подалі звідси. Інакше, боюся, одного дня я потону, і потягну тебе за собою.

– Тоді як щодо Брюсселя? У нас там намічається довгостроковий проєкт.

– Брюссель, так Брюссель. Коли планується виліт?

– Не так швидко, проблемна жінко.

– Може, й проблемна. Але твоя.

– Тільки моя, – підкреслив Шикамару, зручніше перехопивши в обіймах тіло дружини, і попрямував у бік виходу. – Єдина, неповторна й кохана.

Іорі (з яп.) – залежність