Tyler?

Я буду кричати.— Дівчина намагалась відтворити той трюк як тоді в бібліотеці, коли її викрала купка ідіотів, та наш викрадач не був ідіотом. В той момент їй дійсно стало страшно як ніколи, адже вона не могла зробити абсолютно нічого, окрім як дійсно кричати, та думаю шансів що тут буде хоч одна жива душа рівно нуль.

— Гарантую кричати ти точно будеш. — Слова пролунали прямо над її вухом, Венздей відчувала його гаряче та тяжке дихання, авжеж, всі ознаки вбивці на лице, його сильна енергетика та тихий і низький голос, мінливий настрій та дивні прояви сміху, він точно знав її слабкі місця, за декілька місяців він вже вивчив її на пам’ять. За мить він опинився перед наляканою, вона думала що нарешті дізнаєшся хто це писав їй ті жахливі речі, а потім викрав її..але він був не такий дурний, звісно. Не багато маніяків будуть показувати своє обличчя, якщо тільки дурні, на ньому була маска чорного кольору та такий же на колір одяг.

— Де ж твій рятівник? Здається я обіцяв тобі що він також буде мертвим, не люблю порушувати обіцянок.. чи він забув про тебе?

— Не чіпай його, він нічого тобі не зробив! Ти просто жалюгідний, ти не можеш показати своє лице. — Хоч дівчина і кричала та намагалась зробити вигляд що їй зовсім не страшно, та голос видавав, тремтів.

— Не переживай Аддамс, ти не побачиш його смерті, я вб’ю тебе першою. — Карі, майже чорні очі дивилися на Венздей через маску навіюючи ще жахливішу атмосферу, і це єдине що та могла розгледіти в своєму викрадачеві і майбутньому вбивці.

— Я буду катувати тебе поки ти не зірвеш голос через свій же крик. — За мить вона побачила як невідомий дістав ножа який знаходився позаду нього.

— Багато часу я на тебе втратив, Венздей, та це цього варте, твої налякані оченята мені жахливо подобаються. — Він торкнувся її щоки холодним лезом ножа.

— Чи ти сподіваєшся що залишишся живою? — Він посміхнувся та за мить по її щоці прилетів ляпас, переслідувач вдарив дівчину що сили, від чого місце удару придбало темно червоний колір.

— Спочатку я думав прикінчити тебе без свідків..,— він втримав паузу і подивився в її очі наповнені страхом. — Але вирішив що нам вдвох буде нудно. — Він вкотре посміхнувся, хоч це і не можливо було розгледіти через маску, очі все видавали. Він клацнув пальцями та дівчина почула що позаду неї відкрилися двері. За мить вона побачила двох людей, один був в масці, а другий з чорним мішком на голові, не важко було здогадатися хто під чорною тканиною, але хто в масці? Хоча він когось нагадував Венздей, щось знайоме та через те що вона була в паніці не могла розібратися хто це, але схоже було на..Тайлера?

Від слів Ксав’є: Моя голова боліла від удару чи від того що я зовсім не спав цієї ночі, я не знаю, але точно знаю що ми в небезпеці. Мої руки були зв’язані позаду, я не розумів де ми, по відчуттях нагадувало якусь закинуту будівлю, та я трохи помилявся, мене посадили на стільчик, я досі не розумів чи ти також тут, чи взагалі ти ще жива, всі думки перепліталися, а в голові паморочилося, здавалося ще трохи і я взагалі втрачу свідомість.

Здавалось би..відважна, безстрашна Венздей Аддамс, яка вбила Пілігріма, нічого не боїться. Та ні..вона дивились переляканими очами як і бажав її майбутній вбивця, дивилась на нього. А коли він дістав ножа та провів ним по щоці, Венздей ніби ще сильніше притиснулась до стільця, і діставши що сили ляпаса опустила голову і більше не піднімала аби він не бачив сліз які ледь ледь потечуть, його б це лише ще більше насмішило і дало силу влади. «Це так лякчно сидіти св’язаною, перед людиною яка приховує лице. Перед хворим на голову який в любу хвилину за лічені години може розкласти тебе на частини немов лего.»

Дівчтна не підіймала голови до моменту поки двері не клацнули..— Ксав’є!