the last straw
від aanxtysm(Mr.Kitty — After Dark. Пісня, за якою був написаний фанфік)
Дощ.
Злива, яка знову повертала неприємну атмосферу і почуття самотності. Нав’язливі думки тиснули з усіх боків і було настільки нестерпно, що хотілося скрутити собі голову й залишити її під тяжкими краплями дощу. Миготлива гірлянда напружувала, але не так набридливо як “затишна” родина. Сварки і галас блукали по всім кімнатам, залишаючи дратівливе відлуння у вухах. Не витримавши чергових сварок, які з часом перейдуть в бійку, хлопець швидко одягнувся і вийшов з квартири, гримнувши дверима. Але навіть цього його батьки не почули.
Таке відбувається останнім часом дуже часто. Неможливо зосередитися і зайнятися справами, тому доводиться відкладати їх на кращі часи, на які звісно ж хлопак вже не розраховує. Він дає волю думкам, які гризуть йому не тільки голову, а й тіло, супроводжуючи біль тремтінням або нудотою.
Слухаючи улюблений плейліст, щоб хоч трохи відволіктися, він поспішає туди, де його чекають і завжди радіють, коли він поруч. Лише те місце він вважає своєю домівкою. Вулиці були порожні, машин та людей майже не було, хоча це цілком логічно для такого маленького міста, у якому він живе.
***
Поруч з невисокими будівлями розташувався маленький двір з альтанкою, двома гойдалками і квітучими деревами, на яких з часом з’являться перші плоди абрикос. Бабусі доглядали за ними з усіх боків, щоб діти раптом не ламали їх та не крали найсмачніше. Але зараз їх увагу привернув спритний підліток, який, як вжалений вбіг у під’їзд. Важко було не помітити його червоне лице і вологі від сліз зажмурені очі.
Підійнявшись на 3 поверх, Джісон постукав у дерев’яні двері, на яких виднівся номер 9. Йому відразу ж відчинили, і він швидко пройшов усередину. Так, хлопчика з «банальними» проблемами у сім’ї і не тільки, – звали Хан Джісон. На перший погляд – звичайний парубок, ніби-то душа компанії, веселун. Насправді так воно і було, але це лише образ, під яким він приховував все своє нікчемне життя.
Поки Хан струшував з волосся краплі дощу до нього підбіг пухнастик Суні. Він погладив його, і кіт помуркав йому у відповідь. Це трішки заспокоїло Хана.
Розташувавшись на ліжку, Мінхо вкрив себе і тремтячого хлопця ковдрою. Лі дуже хвилювався за нього, хоч і не показував цього.
“The moment you hold me.
I missed you, I’m sorry…”
— Зовсім змерз… наступного разу накинь хоча б худі! Хто в таку погоду у футболці ходить-то, ще й під дощем. – поцілувавши Хана в верхівку голови, брюнет зарився своїм носом у його вологе волосся. Вони приємно пахли дощем і чорницею.
Джісон промовчав, тільки сильніше притиснувся до хлопця. Його тіло тремтіло. Це почуття неприємно трималося на ньому і не залишало його — черговий наслідок нав’язливих думок. Вони не дають йому спокою ніколи. Хіба що, іноді, коли поряд із ним Мінхо. Цей юнак його спасіння. Його обійми, поцілунки, просто його присутність можуть заспокоїти хлопця за лічені хвилини.
“You’re closer, it’s calming”
— Я в нормі – ледве чутним голосом відповів той.
Звісно він в нормі. Серце шалено стукає, кров вирує зсередини, ніби сміється з нього, голова розколюється, а тіло стає все холоднішим. Це кінець. Він був впевненим у цьому.
— Я кохаю тебе, хьон… – з очей Хана знову пішли сльози.
“That I need to say
Before I’m alone”
— Я тебе теж кохаю, Хан-і. – Лі підняв його підборіддя і м’яко поцілував. Він думав про те, як настане завтра – сонячний день. Він приготує сніданок для молодшого, вони поснідають і будуть весь день разом, тільки вони удвох. Хто ж знав, що це будуть лише його мрії.
“I’ve been waiting for this moment, we’re finally alone”
***
— Я досі кохаю тебе, Хані.. – прошепотів Лі, стоячи над могилою свого щастя.
Саме тоді, в обіймах Хо, мрія хлопця здійснилася, він помер. Помер від чергової панічної атаки, яка в його випадку була летальністю. Але це були найкращі останні хвилини, які він провів з хьоном, коханим хьоном.
0 Коментарів