Sweet William

Автор: WinryOz

Дозвіл на переклад отримано.

Посилання на оригінал: https://archiveofourown.org/works/39619590

Час від часу Ганнібал дарував йому квіти. Це почалося в день його народження. Завжди один і той самий букет. Вілл був далекий від мови квітів, і це збентежило його більше за все інше. Але, почервонівши, з опущеною головою та довгими віями, він все ж приймав свої букети квітів. Їх запах панував на його столі й наповнював кімнату пахощами. Вілл любив повертатися додому вночі, бо його зустрічав цей теплий запах. Спочатку він намагався не звертати уваги, а тепер з нетерпінням чекав свого дня народження, аби отримати від Ганнібала букет. Завжди один і той самий. Він не знав чому.

Частина його боялася відкрити значення цих квітів. Він відмовився шукати, вчитися. Він просто брав букет в руки, нюхаючи пелюстки з усмішкою на обличчі. Завжди занадто сором’язливий. Він дуже добре доглядав за ними, тягнучи дні до того, як вони засохнуть. Вілл навіть спіймав себе на тому, що сушить кілька пелюсток, тримаючи їх подалі від очей. Одного разу, коли Ганнібал пив каву вдома, невдовзі після свого дня народження, лікар потурбувався підняти між пальців одну квітку, що впала на стіл, і покласти її за вухо Вілла. Вілл був пригнічений від сорому, і дуже сильно почервонів. Він злегка усміхнувся, уникаючи погляду Ганнібала, і зосередив свою увагу на чашці кави.

Одного разу Ганнібал прийшов зі своїм вічним букетом квітів у руках. Але найбільше турбувало Вілла побачення. Це був День Святого Валентина. Про що думав Ганнібал, коли це робив? З такою ж ніжною усмішкою і зморшками в куточках очей, він знову запропонував йому прекрасний букет квітів. Ганнібал люб’язно привітав його, наполягаючи на перевагах сьогоднішнього балування, бо Вілл заслуговує на такий жест більше, ніж будь-хто інший. Вілл відчув запаморочення, запрошуючи його увійти до свого дому. Його собаки все ще кружляли навколо нього. Нова розмова, той самий бурштин і медові очі на ньому. Вілл хотів зникнути, коли Ганнібал дивився на нього таким чином: це було занадто… унікально.

І, як і пори року, час минув. Листя з дерев опало, а нові бруньки розкрилися, щороку вкриваючи гілки. Букети квітів приходили один за одним. Ганнібал приносив їх щоразу, коли відвідував його. Його будинок тепер постійно відчував цей солодкий пряний запах, поступаючись місцем майже фруктовому аромату, коли серце кожної квітки дихало досить довго. Пори року минули, вони зіткнулися зі зрадою один одного. Лезо ножа розкрило його, так багато крові текло. Флоренція нарешті возз’єднала їх, було оголошено прощення. Спільна втеча здавалася такою ж мирною, як і сама смерть, тому Вілл супроводжував його, скільки хотів.

Куба. Аргентина. Вони переїжджали раз чи двічі на рік, рятуючись та забезпечуючи собі нове спокійне життя. Вілл дозволив собі відпочинок, який створив йому Ганнібал, більше відкриваючись до дотиків і першого поцілунку. Цнотливий і ніжний. Немає слів, щоб описати, як сильно Ганнібал любить Вілла. Його єдиним бажанням було вихваляти його красу і всю його особистість, притискатися до шиї, заспокоюватись солодким запахом його ягняти. Він хотів, щоб вони залишились тут назавжди, насолоджуючись компанією один одного і навіть більше. Кілька поцілунків перетворилися на млосні поцілунки, ведучі Вілла в його ліжко, шепочучи на вухо похвали лише для нього.

Одного ранку Вілл прокинувся, потерся щокою об торс Ганнібала, погладив його сиве волосся. Як і кожного ранку, насправді. Ганнібал цілував вінець його локонів, малюючи маленькі кола на шиї. Спокійний ранок, ніжний ранок. Сонячно, як завжди. Вілл, все ще напівсонний, цілував один з його сосків. Звук, близький до гулу, остаточно розбудив їх обох. Вілл сховав обличчя між шиєю і ключицею Ганнібала, цілуючи шлях до його щелепи.

— Я знайшов дещо у твоїх речах, Вілле, — сказав Ганнібал, все ще хрипкий вранці. Він підвівся до тумбочки, ігноруючи протести Вілла, який хотів залишитися в його обіймах. — Тихіше, mylimasis, дозволь я тобі покажу.

Вілл потягнувся, нарешті розплющивши очі на Ганнібала. Його сині очі сяяли від позіхання, і він зробив такий вираз, який добре показував його невдоволення від того, що йому потрібно так швидко прокидатися, без довгих обіймів.

— Що це? — відповів він, протираючи очі.

Ганнібал усміхнувся і простягнув йому маленький прозорий пакетик. Об’єкт здавався старим, але досить добре зберігся. Усередині було щось схоже на пелюстки квітів. Спогад вдарив Вілла, мов потяг, його обличчя набуло темно-червоного відтінку.

— О… ну, я думав, що добре їх приховав, — додав він.

— Я хотів би колись знову піднести тобі ці квіти. Їх тут важко знайти, — надувшись, пояснив Ганнібал. Вілл кинувся цілувати його в губи, стираючи цей чарівний надутий вигляд. Він скористався можливістю сісти йому на коліна, осідлавши його й заклавши руки за потилицю.

— Ти завжди можеш принести мені інші квіти, — прошепотів Вілл, ніжно потягнувши Ганнібала за сиве волосся. Але на це зауваження Ганнібал зітхнув і похитав головою. Вілл хотів засміятися перед такою драмою через прості квіти, але він стримався і чекав, щоб дізнатися більше. — Тоді скажи мені, моя любов.

Ганнібал подивився в очі Віллу й знову зітхнув, наче пояснення було зрозумілим для обох. Це було не так, і Вілл міг лише потішить цією ситуацією.

— Ти знаєш значення цих квітів, Вілле? — почав він. І, звичайно, Вілл не знав. Він лише хихикав. — Ці квіти є символом краси та емоцій. Вони також виражають весь запал, який я відчуваю до тебе, тому їх прозвали квіткою кохання або квіткою богів. Це все про таємницю та поезію.

— Ну і ну, ти такий романтично закоханий, — прокоментував Вілл, потерши ніс об Ганнібала, — Але знаєш, навіть якщо я не фахівець з квітів, червоні троянди були б такими ж ідеальними, — ніжно дражнив він.

— Ні, це не так, мій любий, — продовжив Ганнібал, знову цілуючи його і відчуваючи під губами усмішку Вілла. — Ти не знаєш, яка це квітка?

Цього разу Вілл не втримався від щирого сміху. Ганнібал злегка кусав його за плече, щоб він замовк, але це не спрацювало. Це тільки погіршило ситуацію, і Вілл застогнав.

— Це Милий Вільям.

Вілл так сильно почервонів, почувши це. Його щоки, а також вуха й груди були червоні.

— Милий Вільям, — повторив він, ще більше червоніючи.

— Залицятися до тебе було важливою частиною після того, як тільки ми познайомились. Але ти, здається, ніколи не помічав, що я залицяюся до тебе. Завжди такий сором’язливий і розпитуючий себе про всі ці букети квітів. Тільки для тебе, для твоїх прекрасних очей, Вілле. Тож так, Милий Вільям, тому що навіть якщо ти щодня шануєш мене своєю присутністю, я ніколи не перестану боятись твого зникнення.

— Да годі, ти знаєш, що я ніколи тебе не покину, — одразу сказав Вілл. — Я ніколи не зможу зникнути, Ганнібале, — і він поцілував його ще раз, потім ще раз, щоб бути впевненим. А чому б не поцілувати тричі?

— Мій дурний канібал, ти іноді такий дурень.

— Тільки коли це ти, любий. Мій милий, — зітхнув Ганнібал і притиснув його ближче. — Я не зможу вижити, якщо ти не зі мною, тому я подбав про те, щоб завжди дивувати тебе квітами. Справді, конкретні квіти.

Вілл пестив голу шкіру спини, проводив пальцями по шраму. Потім він провів пальцями через коротке волосся Ганнібала, потягнувши його до себе, самостійно зминаючі його губи. Був смачний навіть вранці, коли важко дихав.

— Милий Вільям, — знову сказав Вілл. — Я хочу ще один букет Милого Вільяма, Ганнібале.

— Все, що захочеш, мій милий Вільяме.