Зупинись і завмри

Бомґю раніше і не здогадувався, що хотів би спробувати домінантну роль, але, звичайно, все колись трапляється вперше.

Примітки:

оригінал Stop & Freeze від heondreds

— Окей, десять хвилин. Тепер ти будеш добре поводитися?

Бомґю хмуриться. Його руки болять від того, що він тримає їх над головою, стоячи на колінах у кутку кімнати для тренувань, куди Йонджун поставив його на перерву.

— Я не зробив нічого поганого, — скаржиться він. Інші пішли вже давно, коли тренування офіційно закінчилися, але Йонджун вирішив залишитися і потренуватися ще трохи. Бомґю залишився з ним, думаючи, що це буде чудовим приводом, і вони зможуть побути наодинці. Однак…

— Ти намагався відволікти мене. Не дозволяв мені попрацювати й не приймав відмов. За це тебе покарано, — цокнув Йонджун, надувши губи

Бомґю насупився ще дужче. Це правда, на перший погляд — саме так він і зробив, але Йонджун подає це в поганому світлі. Він не намагався дратувати, він просто хотів привернути до себе увагу. Що в цьому поганого?

Але він тримає свої заперечення при собі. Ниття лише продовжить його покарання.

— Ти вже досить вправний, — каже Бомґю натомість. Лестощі допоможуть йому завжди. — Ти й так чудовий, тобі не потрібно більше тренуватися.

Чи не допоможуть.

— Мило, — відповідає Йонджун, але на його обличчі з’являється поблажлива посмішка. — Але так не годиться. Ти залишишся там, поки не будеш готовий просити вибачення.

Від слів старшого в животі Бомґю віддає кислинкою. Він може терпіти покарання, може стояти на колінах на підлозі з піднятими руками так довго, як захоче Йонджун — іноді йому це навіть подобається. Він може бути хорошим, може слухатися, але щось не дозволяє йому бути таким прямо зараз. Сьогодні він не хоче цього робити.

Йонджун відвертається, щоб узяти пляшку з водою, і Бомґю миттєво підхоплюється на ноги. Старший зойкає, коли Бомґю хапає його за руку і розвертає до себе.

— Що ти робиш? — запитує Йонджун, але це не схоже на запитання. — Повертайся в куток.

— Чому я завжди мушу робити те, що ти кажеш? — Бомґю не зовсім розуміє звідки це береться, чому він раптом вирішив так поводитися, але відчуває, що це правильно – стиснути руку Йонджуна і посмішка сама з’являється на обличчі Бомґю. Йонджун посміхається у відповідь. Він теж сердиться?

— Тому що я твій хьон, — каже Йонджун, стиснувши зуби, наче ця фраза все пояснює.

Вони знаходяться в кількох сантиметрах один від одного, атмосфера навколо них напружена, як під час бійки. Але вони не сваряться, чи не так? Вони просто пустують, це несерйозно. Вони можуть “зробити паузу” і поговорити про це як слід, про те, як у Бомґю мурашки по шкірі від думки що його знову контролюють. Вони завжди вміли розмовляти, і Бомґю знає, що Йонджун вислухав би, якби він щось сказав.

От тільки Бомґю не відчуває, що він жартує. Це здається важливим, негайним, не те що може почекати, щоб вирішити. І йому не дуже хочеться розмовляти.

І йому справді не сподобалася відповідь Йонджуна.

Щось має змінитися в його виразі обличчя, можливо, щось стає темнішим, жорстокішим, бо тоді погляд Йонджуна застигає, брови збентежено смикаються, можливо від занепокоєння, коли він дивиться на Бомґю. Ця тріщина, що проявилася зовні, лише натяк на невпевненість, прояв слабкості. Це спонукає Бомґю діяти.

— Тому що ти мій хьон? Думаєш, це щось значить? Ти повинен бути добрішим до своїх донсенів, — виплює Бомґю. Йонджун виглядає трохи розгубленим.

— Бомґю…

— Я не збираюся гратися з тобою, хьоне.

І він підходить ближче, гладить рукою по плечу Йонджуна. Іншу руку він кладе на потилицю старшого і стискає, не надто ніжно. Цього Йонджун не очікував, і Бомґю помічає, що ці дії застають старшого зненацька. Він спостерігає, як повіки Йонджуна тремтять від його дії, губи розтуляються. Це щось нове.

— Повернися на своє місце і стань на коліна, — все ж каже Йонджун, і його голос зазвичай суворий і наказовий, коли він вказує Бомґю, але тут він звучить трохи невпевнено, злегка тремтить посередині. Бомґю посміхається.

— На коліна? — каже він, ковзаючи руками по стегнах Йонджуна, тримаючи міцно і впиваючись пальцями, він спускається перед ним на коліна. — Отак?

На ньому спортивні штани, їх дуже легко стягнути й оголити його гарненький член. Йонджун зітхає, видаючи здавлений тихий звук, і його руки тягнуться до волосся Бомґю, наче рефлекс, інстинкт. Бомґю хмикнув.

— Ти завжди добиваєшся свого, чи не так?  — каже він, цілуючи член перед собою. Це змушує Йонджуна здригнутись, тож він робить це ще раз, і ще раз, а потім висуває язика, щоб лизнути, недбало, сором’язливо, ніби він вирішує, хоче він цього насправді. — Ми завжди повинні робити те, що ти кажеш. Хто дав тобі на це право, га? Тільки тому, що ти найстарший?

Він не впевнений, коли почав так думати, і чи думає він так взагалі. Бомґю не знав, що ці слова були поховані десь глибоко всередині, але тепер всі вони вириваються на поверхню, а Бомґю зайшов занадто далеко щоб зупинити їх. Він продовжує цілувати, облизувати, при цьому щось говорячи, чергуючи свої фрази, слова. Йонджун нічого не каже, просто дивиться, поки Бомґю жорстоко працює ротом.

— Ти думаєш, що те, що ти найстарший, автоматично дає тобі владу і повагу, чи не так? Але ти маєш заслужити повагу, Йонджуне, а я не думаю, що ти заслужив її. Ти збирався залишити мене в тому кутку, чи не так? Як іграшку, з якою бавишся лише тоді, коли захочеш?

Бомґю бере головку члена в рот, змикає губи навколо нього менше ніж на секунду, а потім знову випускає, майже не стимулюючи його. Але Йонджун швидко збуджується, незважаючи на його слова (а може, й завдяки їм) його слова, і це викликало шалений порив. Бомґю не зміг би зупинитися, якби навіть захотів.

— А може, це тому, що ти вважаєш себе найкращим, так? Тільки тому, що ти був першим весь цей час, це означає, що ти можеш керувати нами, керувати мною. Так?

Дихання Йонджуна стало важчим, руки вчепилися у волосся Бомґю, але він не відштовхнув молодшого, не сказав йому зупинитися, замовкнути. Бомґю дивиться вгору і помічає його обличчі дивний вираз. Дивний настільки, що Бомґю не зовсім впізнає його, але у всякому разі це розпалює вогонь низько в його животі, викликає всілякі думки в його голові.

— Треба б тебе покарати, показати, що це таке, — посміхається Бомґю, витирає слину, що стікає по підборіддю.

Потім він бере член Йонджуна до рота, стільки, скільки може вмістити, і смокче. Досі Йонджун поводився досить тихо, але зараз він скиглить, голосно і високо, та смикає Бомґю за волосся, коли молодший опускається вниз по його довжині. Він задихається, коли його дражнять до повної твердості. І зазвичай Бомґю був би радий, відсмоктати у старшого, але сьогодні у нього інші плани.

Він відривається з мокрим хлюпаючим звуком, підводиться на ноги й обхоплює рукою гладкий член Йонджуна, повільно проводячи по його довжині та притискаючи Йонджуна до дзеркала.

Старший напрочуд податливий, майже ошелешений. Бомґю впізнає цей погляд, м’який, нечіткий блиск його очей – він знає, що старший раніше не раз помічав це на власному обличчі.

Бомґю нахиляється вперед, притуляється ротом до вуха Йонджуна, насолоджується, як той напружується і лине спиною до дзеркала, намагаючись відсунутися від нього. Це чиста сила.

— Може, тобі варто зробити те, що я кажу, хоча б раз, — гаркнув він, знижуючи голос до глибокого і грубого. Йонджун має достатньо клепки, щоб покивати головою, все ще зухвало, але коли Бомґю відходить назад, то бачить, що Йонджун зісковзує вниз, контроль зникає, можливо, вперше. Схоже, щоб взяти над ним верх повністю доведеться витратити зовсім мало часу.

Бомґю знову кладе руку на шию Йонджуна і торкається великим пальцем його горла, відчуваючи як той ковтнув.

— Все гаразд, Йонджун-а, — каже він і спостерігає, як змінюється погляд Йонджуна, стає мрійливим, космічним, зіниці розширюються. Його рот розтуляється, і Бомґю цілує куточок його м’яких губ. — Все добре, Йонджун-а. Хьон подбає про тебе.

Йонджуна було легко вмовити опуститися на підлогу — той і так ледь стояв на ногах. Здається, він дійсно занурився далеко, глибоко в себе. Бомґю не був упевнений, що старший зможе винирнути. Він цілує у відповідь, коли Бомґю лизнув його губи, але в іншому він не реагує, пасивний, руки смикаються по боках, наче йому потрібен дозвіл, щоб доторкнутися.

— Крихітко, ти все ще зі мною?  — запитує Бомґю, піднявши руку, щоб схопити обличчя Йонджуна і зосередити на собі його розсіяну увагу. Цією рукою він тримав член Йонджуна, а зараз вона розмазує слину по його щоці, але той, здається, навіть не помічає цього. Він киває, сонний, наче його голова занадто важка, щоб нормально тримати її.

— Я хочу це почути, — каже Бомґю, те, що раніше йому доводилося чути від Йонджуна дуже багато разів. — Використовуй слова, котику.

Йонджун ковтає і кліпає. — Так, — каже він, — так, так.

Бомґю бачить, як його губи рухаються між словами, намагаючись утворити щось інше, ніби він хоче вимовити ім’я Бомґю, але нічого не виходило, він відчуває, що це неправильно. Бомґю знає, через що він проходить.

— Як ти хочеш мене назвати? — запитує він, хоча й знає, що Йонджун, ймовірно, не зможе відповісти. І він однаково знає, що хотів сказати Йонджун — це те, як Бомґю назвав себе раніше. Йонджун теж хоче використати це слово, йому просто потрібно допомогти.

— Хочеш називати мене хьоном, Йонджун-а?

— Хьон, — затамувавши подих, повторює Йонджун. — Так, хьон.

— Правильно, Йонджун-а, хьон зробить тобі приємно, гаразд?

— Гаразд, хьоне.

З цими словами Бомґю до кінця стягнув штани Йонджуна, зняв з нього худі та відкинув ці речі разом із взуттям старшого. Він доторкається рішуче, але не різко, коли він обережно веде Йонджуна вперед, відвертаючи його від дзеркала й обережно опускає його вниз, щоб лягти на підлогу.

Йонджун зітхає, коли холодна підлога торкається його оголеної шкіри, але тоді Бомґю нависає над ним, збираючи поцілунками його невеликі скиглення та втишує відчуття, розтираючи теплими долонями відкриті груди Йонджуна.

Бомґю не може в це повірити. Під ним голий, податливий і такий покірний, м’який і слухняний хьон. Він може зробити все, що завгодно.

Ця думка викликала у нього таку хвилю сили, якої він ніколи раніше не відчував. У нього трохи паморочилося у голові.

Вони не планували цього, не говорили про межі й не обговорювали нічого, що передбачало б підкорення Йонджуна, не кажучи вже про таке жорстке підкорення. У глибині душі Бомґю знає що йому потрібно зупинитися, привести Йонджуна до тями  й почекати, поки вони все обговорять, перш ніж рухатися далі.

Але решта його мозку, більш енергійна і гучна насолоджувалася цим так сильно, занадто сильно, тому легше було послухати саме її. Член Бомґю підіймається, коли він відступає, щоб глянути на старшого, на його затуманені очі, маленьку борозну на лобі, на почервонілі та розпухлі губи й те, як капає з члена.

Його хьон, його домінантний хьон зараз тут, повільно кліпає і просто дивиться вгору, чекає, коли Бомґю зробить з ним усе, що забажає. Хто знає, чи випаде йому такий шанс знову?

Відчуття контролю, повного контролю. Це занадто. І він не хоче відмовлятися від цього, поки що ні.

Він влаштовується між ногами Йонджуна і кладе руки на талію старшого, гладить великими пальцями м’які виступи його пресу, відчуваючи, як хлопець вигнувся та затремтів під його дотиками.

— Поглянь на себе, крихітко, — каже він низьким голосом, через що Йонджун стогне і легенько стукнувся головою об підлогу. — Такий гарний.

Потім Бомґю нахиляється, притискаючись губами до живота Йонджуна, щоб поцілувати його шкіру, намагаючись не торкатися його твердого члена — він просто хоче продовжувати дражнити його, ще трохи довше.

— І ти будеш таким хорошим для мене? Ти будеш добре поводитися?

— Так, хьоне, — на видиху каже Йонджун, ковзаючи руками по підлозі, коли вібрації від низького голосу Бомґю пройшли по його тілу. Бомґю ще не сказав, що Йонджуну можна торкатися, тому він цього не робить. — Я буду хорошим.

І ах. Він розуміє, чому Йонджун це так любить.  Бомґю подобається підкорятися, подобається відчувати себе податливим і п’янким, повністю довіряти себе Йонджуну, але теперішня ситуація п’янить не менше. Він посміхається, намагаючись не виглядати надто хижим, коли дозволяє своїм губам спускатися вниз, по животу Йонджуна, поки не досягає розчервонілого члена старшого.

— Я знаю, що ти будеш хорошим, крихітко, — каже Бомґю, а потім знову обхоплює губами вологу головку, посмоктуючи її. Йонджун стогне, вигинається під ним, такий нужденний і, можливо, трохи жалюгідний, а Бомґю не може більше дражнитись.

Він стільки всього міг би зробити, стільки всього хоче зробити зі своїм хьоном. Але він не може бути розсудливим, уже надто пізно, але Йонджун принаймні буде відчувати себе в безпеці. Бомґю не зробить нічого такого, чого не зробив би йому Йонджун, і навіть тоді він буде ніжним.

Він знову випустив член із рота, заспокоївши скиглення Йонджуна, знову взяв його в руки, погладжуючи майже бездіяльно. — Тож, сьогодні ти був грубий зі своїм хьоном, чи не так?

Йонджун зі сльозами на очах, дивиться на хлопця надувши пухкі губи. Бомґю терпляче чекає, доки Йонджун не кивне, тремтячим, сором’язливим рухом, що змусить Бомґю стримувати рівний темп, борячись із бажання пришвидшитися і довести старшого до оргазму прямо зараз, щоб побачити, як сльози нарешті розтікаються по його м’яких щоках.

Бомґю робить глибокий вдих і мурличе, — Все гаразд, крихітко. Я пробачаю тобі. Зараз ти загладиш свою вину, так?

— Так, хьоне.

Йонджун відчайдушно хоче рухів, бажає дотиків — Бомґю бачить це в безладному, постійному шкрябанні його рук, шкрябанні нігтями по підлозі, в тому, як тремтять м’язи його пресу, поки він утримує стегна хлопця нерухомо.

І Бомґю теж не залишився осторонь — він ще навіть не торкався до себе, але передеякулянт просочив його білизну. У трусах надто жарко і тісно. Йому потрібно більше, їм обом потрібно.

Тож він більше не може бути скромним, не може продовжувати цю маленьку гру, у яку грав досі. Йонджун справді потрібен йому, і він також потрібен старшому зараз.

— Я наповню тебе, — говорить він прямо й безсоромно, і це більше схоже на стогін. — Хьон наповнити тебе до країв, адже ти цього хочеш?

— Хочу, я хочу цього, хьоне, — стогне  Йонджун у відповідь, майже непристойно роззявивши рота.

Бомґю прийшов підготовленим, думаючи, що сьогодні він забавлятиметься з Йонджуном (але не так, цього він ніколи не міг уявити), тож йому залишилося дістати із кишені невеличку упаковку лубриканту, яку він прихопив із собою. Цього має бути достатньо.

Йонджун ледь не схлипує, коли Бомґю проштовхує перший палець, він вигнув спину, перш ніж встиг зупини себе. Бомґю підсовується ближче, підіймає ногу Йонджуна, щоб мати кращий доступ. Йонджун легко згинається, повертає голову і задихається, коли Бомґю швидко вводить ще один палець, обережно, на кшталт ножиць.

Тож, раніше це були не просто безглузді балачки, Йонджун не брехав – він поводиться добре, дуже добре. Бомґю відчуває тепло й гордість, коли цілує Йонджуна в коліно, нарешті даючи йому дозвіл.

— Можеш торкнутися мене, кошеня.

Відразу долоні Йонджуна стискають руки Бомґю, відчайдушно хапаючись то за одне місце, то за інше, блукаючи вгору-вниз, ніби не можуть вирішити, де зупинитися, хочуть торкнутися всюди, де тільки можуть. Він смикає Бомґю за зап’ястя, щоб пришвидшити неглибокі поштовхи пальців – Бомґю опирається, щоб побачити, як сльози навертаються на очі старшого, а піт виступає на чолі.

— Будь ласка, хьоне, — стогне Йонджун здавленим голосом, наче він ось-ось заплаче. Це один із найкращих звуків, які Бомґю коли-небудь чув.

— Майже все, крихітко, — каже Бомґю й нахиляється вперед, щоб поцілувати його, все ще працюючи пальцями. Йонджуна трохи не в змозі відповісти на поцілунок, тому здебільшого він задихається і стогне в рот Бомґю, поки молодший кусає та смокче його розпухлі губи, але це приємно, так добре. Третій палець плавно ковзає всередину, Йонджун так легко відкривається для нього, і Бомґю не може більше чекати.

— Ти готовий, кошеня? — запитує він, гладячи стегна Йонджуна, коли повільно витягує пальці. Йонджун ахкає, але не скиглить через втрату, не скаржиться, навіть коли Бомґю відхиляється назад, поза межі досяжності, і він змушений відпустити руки молодшого. Він хороший, терплячий, спокійно спостерігає, як Бомґю стягує свої спортивні штани й нарешті, нарешті звільняє свій член.

— Готовий, я готовий, будь ласка, — каже Йонджун, коли Бомґю знову бере лубрикант і щедро обмазує свій член. Він злегка повертається, щоб кинути порожній пакетик кудись позаду, але щось привертає його увагу, коли він помічає свої рухи. Ще один неймовірний приплив жару пронизує його.

— Ось туди, — каже він, киваючи головою у бік дзеркала, біля якого вони розташувалися. Він не може повірити, що забув, — Поглянь, крихітко.

Йонджун виконує команду, майже сонно повернувши голову набік, аж поки не помічає власне відображення. Звідкись із горла виривається тихий звук, щось іскристе і трепетне.

Бомґю дивиться разом з ним — Йонджун уже виглядає виснаженим. Розгубленим, приголомшеним і чарівним. На його оголеній шкірі гарний рум’янець і легкий блиск поту. Його розтулені губи були червоними від укусів, крізь них все ще швидко й різко виривалося дихання. Лежачи на підлозі, він виглядає довгим, худим і гладеньким — Бомґю вважає, що хлопець виглядає досконало. І він не знає напевно, що відбувається в голові старшого, коли він дивиться на себе ось так, але відчуває, що Йонджун погоджується з ним.

Очі Йонджуна світяться, коли він зустрічає свій власний темний, такий розпусний погляд і наосліп протягує руку до молодшого. Бомґю нахиляється, щоб рука Йонджуна торкнулася його щоки й притискається до тремтячих пальців старшого, повертається, щоб поцілувати внутрішню частину зап’ястя.

— Я хочу, щоб ти все бачив, крихітко. Дивися, який ти маєш вигляд, коли хьон тебе трахає, зрозумів?

Йонджун просто угукнув у відповідь, мрійливо і вимогливо, але цього більш ніж достатньо для Бомґю. Він кладе руку Йонджуна на підлогу та допомагає йому підняти стегна, щоб притиснути його ноги до своєї талії. Бомґю міцно тримає руки на стегнах Йонджуна, потім вирівнюється, щоб направити у нього свій член і повільно проникає.

Йонджун пискнув, тремтячи від зусилля не зіскочити з члена і триматися на місці, доки Бомґю не дійде до кінця. Бомґю не може стримати стогону, коли відчуває навколо себе Йонджуна, такого гарячого, вузького й досконалого. Його так багато, так багато, що Бомґю не може насититися.

Він ледь дає Йонджуну час привикнути, перш ніж задає ритм, різкі та рівномірні поштовхи змушують Йонджуна хрипіти, задихатись і жалібно скиглити. Йонджун приймає його добре, так добре, і Бомґю знає, що він, ймовірно, не протримається довго, не після всього цього. Ніхто з них не протримається.

Як і було наказано, Йонджун не зводив погляду з дзеркала, прикутий власним охрінілим виразом обличчя, кінчик язика видніється між його розтуленими губами, повіки тріпочуть щоразу, коли Бомґю штовхається у нього.

Але потім Бомґю злегка зміщується і потрапляє в точку, через яку Йонджун голосно й відчайдушно стогне, бачачи зірки перед очима, його увага прикута до Бомґю. Відображення у дзеркалі було фантастичним, але коли цей погляд Йонджуна спрямований прямо на нього, Бомґю нізащо не зміг би сказати йому відвести погляд.

— Ти такий хороший, крихітко, — каже він, піднімаючи стегна Йонджуна під іншим кутом, бажаючи, щоб із рота старшого виливалося більше приємних звуків. — Ти робиш так приємно, так добре хьону.

Йонджун рішуче хапає Бомґю за сорочку напруженими руками, намагається потягнути його вперед — Бомґю охоче піддається, нахиляючись над старшим і продовжує штовхатися в нього, намагаючись вирівняти темп, але це так важко, коли Йонджун поруч і дивиться на нього таким поглядом.

Йонджун притягує Бомґю ближче, наче чогось хоче, але не каже, чого саме. З його рота вириваються доволі сильні зітхання, скиглення та стогони, але він мовчить — не каже, чому він хоче, щоб Бомґю був ближче, що він хоче, щоб молодший зробив, і Бомґю на секунду завмирає. Він настільки звик виконувати вказівки старшого, що очікує їх і тут, раптово відчуваючи себе розгубленим, коли старший виразив йому лише половину свого прохання.

На мить, поглянувши у заплакані очі Йонджуна, Бомґю згадав, що саме він тут контролює ситуацію. Він приймає рішення.

Тож він робить те, що хоче сам, і опускається до грудей Йонджуна, проводячи кінчиком язика по одному з сосків і слухаючи, як стогне Йонджун. Він завжди був дещо чутливим у цьому місці, але сьогодні це справило набагато сильніше враження — а Бомґю ніколи не втрачає можливості, тому він береться до роботи, тягне бруньку до рота і смокче, облизує, кусає ніжно і не дуже, що завгодно, щоб почути ще більше цих приємних звуків, робить все, щоб спробувати підштовхнути Йонджуна переступити через край.

Це спрацьовує. Йонджун заплутує пальці у волоссі Бомґю та утримує його голову на місці, намагаючись одночасно підставити груди під ласки та похитувати стегнами вниз, щоб зустріти поштовхи Бомґю, розриваючись між цими двома відчуттями. Він схлипує, коли Бомґю підняв на нього погляд, великі сльози котяться по його обличчю, і це видовище змушує Бомґю працювати ще старанніше, він переключається на інший сосок і так само інтенсивно ласкає його, зосередившись на завданні, усе його тіло пульсує від бажання доставити Йонджуну якомога більше задоволення.

Після цього не дивно, що Йонджун кінчає першим. Бомґю стримував власний оргазм, від бажання відчути, як Йонджун стисне в собі його член, але він не хоче, не може більше чекати. Він відсторонився від млявих сосків Йонджуна, щоб дотягнутися до його червоних губ, розділяючи дихання на двох, в той час, як сильно й швидко надрочував кулаком по члену старшого, поки той не кінчає собі на живіт, плачучи в губи Бомґю, а Бомґю не може заспокоїтися. Він ковтає звуки, густі й солодкі, наче мед, облизує губи Йонджуна, щоб також спробувати їх на смак, отримати кожну краплю, кожну секунду, результат прекрасного підкорення Йонджуна.

І всіх цих відчуттів так багато, занадто багато, це саме те, що потрібно було Бомґю. Коли Йонджун відчув оргазм, то так ідеально стиснув у собі його член, і він клянеться, що перед очима все попливло, коли він поспішно виходить і кінчає на живіт Йонджуна, відчуваючи сліпуче полегшення.

Вони обоє задихані, почервонілі й спітнілі. Бомґю кладе руку на шию Йонджуна, м’яко погладжує, коли вона опускається вниз він протистоїть бажанню занурити пальці в сперму, що повільно остигає на животі старшого та втерти її у м’які вигини його преса.

Він знову дивиться в дзеркало і бачить їх обох, знесилених і задоволених. Він спостерігає, як опускаються повіки Йонджуна, милується блаженством на його обличчі та відчуває тепло, сповнене усвідомленням того, що це він зробив з ним. Зазвичай все відбувалося навпаки: Йонджун був тим, хто ламав його, розривав на шматки, але зараз тут рушійною силою був Бомґю. Він контролював ситуацію, він зробив це. З цими думками з’являється почуття виконаного обов’язку, яке робить усе це набагато солодшим.

Він хоче залишитися таким ще трохи, можливо, назавжди, але коли він приходить до тями, то згадує, що вони все ще в кімнаті для тренувань, по суті, на людях. Двері навіть не замкнені, хтось може зайти будь-якої секунди. Це малоймовірно, зважаючи на пізню годину, але їм все одно треба прибратися, привести себе до ладу, про всяк випадок.

Йонджун не хоче відпускати його — Бомґю теж ніколи не відпускає, коли опиняється у такому ж становищі. Йому потрібен постійний контакт з тілом, поки він не заспокоїться, йому потрібно знати, що Йонджун поруч, поки він приходить до тями. І, схоже, що Йонджун зараз відчуває те ж саме, але Бомґю повинен нести відповідальність. Він повинен захистити свого хьона якнайкраще, навіть якщо спочатку йому може бути трохи боляче. Їм треба прибирати.

Тож він вибрався з обіймів Йонджуна і стишує його скигління цнотливим поцілунком, гладить його по волоссю. І його не буде тільки десять-п’ятнадцять секунд, максимум, але зараз це, здається занадто довгим. Його телефон на відстані витягнутої руки, тож він вмикає пісню і кладе його біля голови Йонджуна, а потім не припиняє розмовляти з ним, продовжуючи хвалити його, постійно воркувати маленькими заспокійливими словами, щоб старший постійно відчував його присутність, поки Бомґю перетинає кімнату, щоб схопити пачку серветок, пляшку води та одяг Йонджуна, що лежить посеред кімнати.

Потім він повертається до Йонджуна, ніжно цілує його, бо той знову плаче, і як тільки може витирає весь бруд лише сухими серветками, і допомагає Йонджуну одягнутися. Потім він сідає біля дзеркала, саджає Йонджуна собі між ніг і притискає до себе, наспівує пісню, яка все ще звучить із телефона, обіймає його, доки старший не буде готовий знову рухатися. Він не знає, що саме йому робити, чого від нього хоче Йонджун, але це те, що Йонджун робить для нього, коли він відходив від наслідків сексу і намагався стати на ноги. Він сподівається, що це працює.

— Якого біса? — зрештою вигукує Йонджун.

— Як ти почуваєшся? — Бомґю цілує його у волосся.

— Що це, бляха, було?

І він знову плаче, нова хвиля сліз швидко стікає по щоках, коли Йонджун повертається обличчям до грудей Бомґю, хапаючись за руки молодшого, які обіймають його. Бомґю відчуває укол паніки, спалах занепокоєння, що щось дійсно не так, але він відкидає це, кажучи собі, що Йонджун не засмучений, не зовсім — просто пригнічений. Це занадто, потім хімічних речовин та емоцій, до яких він, мабуть, не звик, і йому просто потрібен час, щоб розібратися в собі. Бомґю обіймає його міцніше, гладить руки, спину, аж до талії, і дає Йонджуну стільки часу, скільки йому потрібно.

— Йонджуні, ти так добре впорався, — каже він, м’яко, але впевнено, намагаючись повторити те, що Йонджун завжди говорить для нього. — Ти був таким хорошим для мене, хьоне, я так тобою пишаюся.

Йонджун скиглить, але похвала, здається, допомагає. Він відсуває своє обличчя від грудей Бомґю, натомість кладе голову на плече молодшого. По його щоках все ще течуть сльози, але він вже заспокоївся.

— Тобі сподобалося? — Бомґю цілує його в чоло.

Це цілком нормальне запитання, але Бомґю відчуває себе трохи вразливим, коли ставить його. Те саме запитує Йонджун після сексу, і він знову гостро усвідомлює, як змінилися їхні позиції. Він все ще не знає, чи все зробив правильно, чи був хорошим домінантом для старшого. Він завжди шукає схвалення Йонджуна, завжди хоче справити враження на свого хьона, навіть якщо не завжди зізнається в цьому — але він зараз потребує його більше, ніж будь-коли.

І Йонджун вагається, перш ніж відповісти, мовчання змушує серце Бомґю завмерти, але потім він киває, притискаючись щокою до плеча Бомґю. Його голос усе ще тремтячий, але його відповідь чесна.

— Так. Мені сподобалося.

Бомґю знає, що йому чим по швидше потрібно сказати своєму хьону ще щось, але він продовжує підбирати слова, відчуваючи себе збентеженим чи присоромленим, або щось, що прозвучить як “винуватий”. Він намагається заговорити, ледь не захлинаючись, коли враз відчуває, як пальці Йонджуна впиваються в його руку, відчайдушно шукаючи розради, і він нагадує собі, що це Йонджун, і Йонджун любить його. Він може розповісти йому все, що завгодно, і раптом стає набагато легше вимовити ці слова.

— Вибач, що я не попросив дозволу, — каже він зі стиснутим горлом, — на це.

Йонджун шмигає носом і притискається губами до шиї Бомґю, перш ніж підняти голову, посилаючи молодшому маленьку посмішку, від якої все почуття провини зникає за секунду.

— Гаразд. Але нам потрібно обговорити це пізніше.

— Я знаю, — каже Бомґю, проводячи пальцями по волоссю Йонджуна, знову відчуваючи легкість на душі. Він відкриває пляшку з водою і підносить її до губ Йонджуна, щоб той міг зробити маленькі ковтки,  і ніжно вихваляє його, насолоджуючись як червоніють від цих слів вуха Йонджуна. Зрештою, все гаразд. З ними все буде добре.

Бомґю дивиться на годинник і бачить, як швидко минає час. Було вже досить пізно, коли вони тільки почали це робити, але зараз майже світанок.

— Нам треба повертатися до гуртожитку, — каже Бомґю. Йонджун угукає на знак згоди, але не робить жодних зусиль, щоб зрушити з місця. Бомґю підштовхнув його, тицьнув у бік, але Йонджун майже не реагує.

— Як думаєш, зможеш встати?

Йонджун напружується, злегка відсувається, ніби намагається змусити м’язи працювати, але швидко здається, ластячись до Бомґю.

— Ще ні, — каже Йонджун, знову пригортаючись до Бомґю, ніс натикається на шию, дихання лоскоче шкіру, і Бомґю анітрохи не заперечує.

— Гаразд. Ми можемо залишитися тут.

Йонджун позіхає, явно виснажений і сонний, і їм справді варто докласти зусиль, щоб підвестися, дістатися до ліжка і виспатися як слід. Бомґю все ще сидить, притулившись до дзеркала, і підлога не надто зручна, але Йонджун, який лежить на ньому, точно затьмарює все. Він теплий, розкутий і так солодко обіймає його, а Бомґю геть, геть виснажений. Він залишиться тут стільки, скільки буде потрібно його хьону.

— Дякую, Бомґю, — каже Йонджун, сонний, м’який і досконалий. Бомґю усміхається, кладе голову на голову Йонджуна й заплющує очі.

— Завжди, будь ласка, хьоне.

Примітка:

У них, мабуть, є відеоспостереження в приміщеннях для практики, але це мене не зупинить, ніщо не зупинить! ⋆｡ﾟ.*･☆━⊂(◕-◕´∩)

Будь ласка, завітайте до архіву та залиште коментар, щоб повідомити автору(-ці), що вам сподобалася його/її робота.