squander або пандемія не перешкода для кохання

у 2020 року зі сходу налетів вітер і приніс небаченої сили холеру. всі боялися та сиділи у своїх домівках. людей на вулицях відділяло шість футів, спиртові антисептики та побоювання стороннього кашлю. у ті часи і за руки братися було замовлено. це був найдивніший і найкорисніший час в історії.

Коли Ухань оклигав від пандемії і весь Китай зітхнув здоровими легенями без захистних масок, Нью-Йорк був порожній, ніби зійшов з плакатів Ходячих мерців. Сумно було спостерігати картину порожнього Макдональдса та Старбаксу не кажучи вже про кінотеатри, парки і музеї. Пандемія дуже вдарила по сучасним капіталистичним ідеологіям. На центральних вулицях стояла тиша, від якої стигла кров.

Кера на станції чекає швидкісний поїзд, який домчить її прямісінько у Нью-Джерсі, куди у неї повертатися немає ніякого настрою. Але Ділан наполіг на тому, щоб вона забрала свої речі, що залишилися вдома у свого вже півроку як колишнього хлопця. Навіть з нею хотів поїхати за компанію, побоюючись відпускати любу наодинці в лігво до колишнього, але Кера переконала його, що його компанія буде зайвою.

− Я можу поїхати з тобою. – пропонує хлопець обвивши руки навколо талії дівчини.

− Не варто, Я впораюся. – вона доторкнулася кінчиком носа до його щоки. – Я тебе знаю, ви знову  почнете сперечатися і в кінці кінців буде бійка.

−  Він у тебе просто якийсь фрік.

Чорнявий пішов на кухню взяти кухоль гарячої кави, яку зварила Кера.

− Не в мене. – усміхається вона, – і я казала тобі тоді ігнорувати його провокації.

−  Я ж не міг осторонь стояти, коли до тебе цей придурок почав лізти.

− Він провокатор і не вміє програвати. Було б краще якби ми тоді просто пішли з тієї вечірки. – зітхає вона.

−  Зате я згадав пару рукопашних прийомів зі старшої школи. Ніс йому зламав, щоб він заспокоївся.

− Не правильні у тебе поняття про заспокоєння. – усміхається Кера. Ділан підходить до неї ззаду і схиляється над її вухом.

− Я не хочу тебе одну відпускати. – шепоче він прибираючи пасмо її волосся за вухо. Вона посміхається ніяковіючи, – раптом він твій футболки ночами нюхає доки не знепритомніє або зовсім всі твої речід давно викинув.

−  Він би так не вчинив.

Сонячна субота вихідного дня ллється променями у вікна вагона, в якому сидить Кера читаючи чергову книгу Кріса Терні. Чоловік навпроти тільки і робить, що навмисно голосно зітхає і обурюється читаючи ранкову газету. Вона лише хмикає, коли він залишає за собою газету і переходить в інший вагон до заскочивших  зайцями музикантів. На першій же сторінці жирним капсом було надруковано стручний: COVID-19 knocking on the door. Нижче було написано, що вчора тільки в штаті Вашингтон виявили двадцять заражених вірусом. Для квітневої спеки зарано, а ось для правдоподібних фактів, які можуть підняти паніку саме час.

 

У порівнянні з бетоними джунглями тихий Нью-Джерсі сьогодні був голосніше самого Брукліна. Міст з’єднучий Стейтен-Айленд і Джерсі був переповнений автівками. Темна вода віддзеркалювала яскраве сонце засліплюючи дивившихся на її плéсо. Ясне квітневе небо не давало і натяку на непогоду у вигляді опадів.

Кера не встигла забути його адресу як знову сюди повертається. Вона знала, що Коннор вдома , як і він також знав про її візит. Невпевнено вдихнувши повітря дівчина дістала ключі з-під вхідного килимка. Замок все так само відкривається тільки якщо докласти зусиль. Закривши за собою двері навмисне голосно вона сповіщає господаря квартири про прибуття. До її вух доноситься тихий мотив Bee Gees з вінілового програвача. Вона проходить по коридору, заглядає на кухню, сумно оглядає кімнату Коннора з сірими стінами і матрацом замість ліжка, вимикає програвач. У дивана валяються окуляри і книги про жіночу психологію разом з порожніми упаковками їжі з китайського ресторану на розі сусідніх вулиць.

 

 

Обійшовши весь будинок вона почула шум води у ванній кімнаті. Двері були не замкнені.

— Вирішив зачарувати мене напівголим тілом у рушнику під приводом того, що проспав? Дівчина стояла під дверима очикуючи відповіді.

— Стану я заради тебе так морочитися. Тим паче на тебе такі штучки не діють. – через хвилину відкривши двері відповідає Коннор із зубною щіткою в роті. Хлопець виходить з ванної з рушником на голові, в піжамних штанях і в футболці з символікою анархії. Дівчина слідує за ним на кухню, де він відкривши холодильник щедро забитий порожнечею зачепив для себе банан.

— Кави не бажаєш? – киваючи на банку розчинної запитує Коннор. Кера негативно мотає головою.

— Я прийшла забрати решту речей.

— Вони в жовтій коробці у підсобці. – коротко відповів він. Дівчина рушила в зазначеному напрямку.

— Навіть не запитаєш як у мене справи? – спритно викинувши шкірку у смітник мимохідь запитує кароокий. Він сів на вм’ятину на своєму маленькому дивані і не поспішаючи включив телевізор.

—  Судячи з обстанови в твоєму домі, у тебе все без суттєвих змін. Кера зупинилася і сперлася стегнами до кухонної стільниці і склала руки на грудях.

—  Я гадав ти не приїдеш. – він повернувся, а потім продовжував, дивлячись через плече. – Така паніка зранку.

—  Що діється в Джерсі? Ще навіть не обід, а Міст вже переповнений транспортом.

—  Ти хіба не чула? – пожвавився Коннор.

— В чому справа?

— По земній кульці  холера Східна гуляє. Небезпечні бацили долетіли і до старенької Америки. – хлопець хапає пульт в руки і перемикає на ВВС, де репортер стоячи з медичною маскою на обличчі веде репортаж з продуктового, в якому йде бійня за туалетний папір.

“На даний момент в одному тільки Нью-Йорку зафіксовано 49 випадків зараження вірусом. Більшість постраждалих, туристи які повернулися з Кореї, Китаю та Італії. Медики попереджають, що вірус передається повітряно-крапельним шляхом, тому радимо запастися масками і антисептиками. І не залишати будинки без гострої потреби, тому що можуть виникнути проблеми з транспортом, особливо на кордонах з сусідніми штатами.”

Коннор поспішив вимкнути плазму, розуміючи, що гарних новин не буде. Він акуратно переводить погляд на трохи схвильовану Керу.

—Невже все так серйозно?

—Якщо що, я тебе не проганяю. – почав він почухавши потилицю, – Твій  супер-крутий бойфренд звичайно…

Дівчина дістає телефон, вхідний дзвінок від Ділана.

– Про вовка промовка, сучий ти онук Ділане. – тихіше говорить Коннор оскаливши собі під ніс. Наступні десять хвилин вона проговорила по телефону зі своїм схвильованим хлопцем, заспокоюючи його своїм ніжним і спокійним тоном.  — Я запевняю тебе, зі мною все гаразд . – вкотре пояснює вона тікаючи від засуджуючого погляду Коннора, якого вся ця ситуація забавляє. Він перемикав канали в пошуках МTV і хрумтів безглютеновими кукурудзяними чіпсами намагаючись не слухати їх розмову, усіма силами намагаючись придушити інтерес до подій і ретельно приховати задоволену посмішку від Кери.

— Я знав, що трапиться щось погане. – каже Ділан міряючи кроками їх скромненьку спальню. Дівчина зітхає з легкою посмішкою на обличчі. — Кера, я приїду за тобою як тільки зможу. – продовжує він притиснувши телефон до вуха. — Добре, я чекатиму. – коротко відповідає вона піднявши куточки рота. На цій ноті вони закінчують розмову і Коннор спішно заїдає посмішку порцією чіпсів роблячи най більш незацікавлений вираз обличчя в своєму арсеналі емоцій. Кера сідає поруч, Він простягає їй миску з сирними трикутниками не відриваючи очей від телевізора.

— Безглютенові чіпси? – спробувавши один уточнює дівчина. – З яких пір ти їси таке?

—  Твої улубленні.

— Так, це мої улюблені чіпси. Ти їх ненавидів, коли ми були разом. – вона підім’яла під себе щиколотки, – Ти типу змінився, так? Я у жодному разі не повірю тобі, що ти це робиш не навмисне.

—Люди змінюються, Керо.

— Ну звичайно, – вона посміхається, – Ти глузував з мене «Як можна купувати чіпси за 14 баксів». – вона зпародіювала голос Коннора.

—Окей, вони реально коштують своїх грошей і вони смачніші за звичайні чіпси.

—Невже люди реально змінюються, хм…Ти мене…не переконав.

— Трясця, тебе не проведеш. Ти теж читала цю книжку? – киваючи на посібник з жіночої психології запитав хлопець. Кера кинула швидкий погляд на книжечку потім перевела його на хлопця. Їхні очі зустрілися і вони розсміялися. Стримуючим бар’єром між ними стала миска, яку дівчина поставила тожнісінько між ними, по середині.

Небо, корте ще пів голини тому було яскраво-блакитне змінилося на темно сіре, його затягнуло щільними хмарами. Після обіду ливень так і не закінчився. Потужна злива тарабанила по шибках і дахах будинків. Затори вибило, знеструмивши весь район. По ящику і так крутили усіляку нісенітницю, тому стало тільки спокійніше. Коннор поміняв затерплу ногу на другу і знову поклав їх на кавовий столик ненавмисно спихнувши п’ятою щось зі столу. Кера підняла впавшу фоторамку, в якій був знімок дворічної давнини. На ньому Кера і Коннор стоять обіймаючись з величезним Дональдом Даком. На дівчині надіті вушка Міні Маус, Коннор відповідно з вухами Міккі Мауса. Вони святкували річницю відносин в Діснейленді. Обидва з щасливими посмішками на обличчях, Коннор навіть заплющив очі. Згадавши про той день вона з теплою посмішкою перевернула фото і поклала рамкою вниз на стіл.

— Чому світло не згасло? – піднявши голову запитала вона. Кера оглянула кімнату і не виявила жодної згаслої лампочки.

— Енергозберігаючі лампочки.

— Тобто ти все-таки слухаєш мої поради.

—Ця і справді була слушною. – Коннор сів у вихідне положення прибравши ноги зі столу.

—А решта тобто ні? – з посмішкою обурюється вона підперши підборіддя рукою.

—Бувало ти просто товкла воду у ступі, – хлопець піднявся з дивану і попрямував до вінілового програвача в кутку кімнати, – але іноді ти і слушні речі говорила.

Коннор посміхнувся подивившись на дівчину через плече. Він відкрив пластикову кришку програвача. Провів пальцем по стопці платівок, що лежить поруч. — Скажи коли, добре?

—Зараз, – сказала Кера зупинивши його рухи. Кароокий витягнув платівку і це виявився сінгл Skunk Anansie 2009 року, Squander.

Розчохливши її він здув з пластинки невидимий пил і обережно поставив її в програвач. З першої спроби він налаштував адаптер. Спочатку почувся характерний для старих платівок хрускіт, а потім послідувала мелодія. Солістка Skin, котра у свої часи стала іконою black feminist rage співала про те, як людина боїться любити і водночас  відпустити того, кого любить. У приспіві вона каже їм, що вони переводять хороші речі, і вони скоро не матимуть нікого, якщо вони будуть продовжувати в тому ж дусі.

—Гарний вибір. А головне життєвий.

Хлопець розвернувся до програвача спиною і зустрівся з нею поглядом.

— Why take everything you see? – підспівує Коннор пританцьовуючи на гладкому дубовому паркеті. Він свердлить поглядом Керу, що зручно влаштувалася на дивані.

— You’ll have nothing left to squander, – співає вона разом з Skin.

— If you keep pushing me away

— Коннор, ні…

Вона намагається відвести від нього погляд.

—Кера, не відштовхуй мене, прошу. – від наблизився до неї взявши її долоні у свої руки.

You’ll have no one left to love

— Коннор, будь ласка, не треба.

— Пам´ятаєшь, як ми вдвох танцували на цьому паркеті? –  Коли були разом. Коли жили в цьому будинку, коли вранці бігали в душ наввипередки, коли їли горілі тости з маслом і кавою. Хлібні тости завжди були горілі, бо тостер був неспрвний. Коли вони проводили вечори сидячи на цьому самому дивані обіймаючи одне одного, гріючись однією ковдрою. Все це було ніби вчора. Все це так скоро закінчилося, що Коннор досі в це не вірив.

Його палець ковзає по щоці Кери, вона знову відводить від нього погляд, але хлопець обхопив її обличчя руками, щоб вона не змогла уникнути з ним зорового контакту. Його очі благали, зазирали в блакитні очі навпроти, в котрих була біль, яка майже загоїлась, але дії Коннора стали триггером для Кери.

You’ll have nothing left to squander

Світло увімкнули.

—Відпусти мене, – тихо промовила дівчина встаючи з дивану. Хлопец послухавля і пропустив дівчину. Вона пішла у вбирально.

— Дідько, – прикусивши власного язика він стукнув себе по лобі і зітхнув. Чергова невдача.

— Я приготую вечерю.

— Добре. – відповідає дівчина з іншої кімнати. Холодна вода привела Керу до тями. Вона подивилась у дзеркало, на правому плечі з’явився янгол

— Він вже зіпсував тобі життя двічі, дівчинко, не ведись на його цуценячі очі. Забула як страждала, коли ви були разом?

— Крихітко, він змінився, ти ж це бачиш, чи не так? – диявол на лівому плечі позіхає.

— Закрий рота, дияволе.

— Бог любить трійцю, тож третій раз дай йому другий шанс.

— Замовкніть обидві. Ви зовсім не допомагаєте.

— У тебе чудові стосунки з Діланом. Він та сама ідеальна для тебе людина, Керо. І що головне, він тебе також кохає.

— Тут я з нею погоджуюсь, – дивол киває дивлячись на янгола, – вона має рацію.

— І ти знаєш, що він тебе любить.

Янгол дивиться на відображення Кери в дзеркалі з м’якою посмішкою.
— Згиньте обидві, будь ласка. Уявні істоти щезли, дівчина змахнула уявний пил з плечей. Вона провела вологою рукою по своїм коротким, пшеничним волоссям, завівши пасмо волосся за вухо, як це завжди робить Ділан, коли вони разом. Куточки її губ піднялися, а на щоках з’явилися ямочки.

Коли Кера вийшла з вбиральні з кухні було чутно як кипить чайник а на фоні тихенько грають Бітлс, щоб розрядити напруженну атмосферу. Вода в чайнику закипіла і Коннор негайно зняв його заливши окропом дві чашки локшини швидко приготування. Дівчина сидить за столом одночасно чекаючи вечерю і спостерігаючи за своїм колишнім хлопцем. Як завжди на його голові бардак, неслухняне хвилясте волосся лізло в очі. Його футболка і широкі штані, які він носив завжди трохи приспущеними, для зручності. Коннор розвернувся до неї обережно підносячи гарячу локшину, з під прочиненої кришки якої валить ароматний пар.

— Палички для їжі

— Дякую, Конноре.

— Прошу, – від посміхнувся.

— Коннор, ти ж розумієш, що те, що ти змусив мене танцювати і нагодував це нічого не означає. Кера встромила палички в залишок локшини на дні стаканчика. Він доїв локшину відставивши стаканчик в бік. Склавши руки на столі Коннор подивився на неї і вираз його обличчя в мить стало серйозним.
— Звичайно розумію, – він поблажливо посміхнувся вдихнувши через ніс повітря.
— Чудово. – відзеркалив його посмішку Кера продовжила їсти локшину.
— Сподіваюся ти усвідомлюєш, що всі ці книги з жіночої психології – повна нісенітниця. – сміється вона, – в них відповіді на твоє запитання ти не знайдеш. Зараз пізно що-небудь робити.

Німа пауза

— Ось тільки одного я зрозуміти не можу. – він витримав ще одну паузу, – якого дідька ти з ним?!
— Трясця, Коннор…

— Я все зруйнував. Це моя провина. Я винен у тому, що ми розійшлися… Проте..але якого хріну ти у ньому знайшла?!

— Давай не будемо про це. Тебе це вже не стосується, Коннор. Припини.

Градус напруги між ними вмить вознісся до іншої галактики після цієї фрази.

— Не муч хлопця, у вас же в них це не серйозно? Кароокий одразуже отримав ляпаса.
— Тобто я правий. – посміхнувся він знову повернувшись до неї. Блондинка знову замахнулася на нього, але він перехопив її долоню зупинивши удар. Довго дивлячись один одному в очі, Коннор ніби просив її передумати.
—  Якщо ти думаєш, що після всього Я до тебе повернуся ти помиляєшся. Коннор відпустив її руку з міцної хватки.
— Тобто мучити хлопця заради того, щоб забути мене це нормально, а повернути тебе – ні?! – він підвищив голос виходячи з-за столу.
— Та що ти взагалі знаєш? – Кера відсунула стілець і пройшла до вітальні. – Варто було нам розійтися як ти зацікавився моїм життям.

— Я ж просив вибачення. – хлопець слідує за нею.
— Та зірви ти хоч всі квіти в Нью-Джерсі, купи ти всіх плюшевих ведмедів..
— Кера, – він схопив її за руку зупинивши, – Послухай мене. Карі очі дивилися в холодні сіро-блакитні. — Ти мені потрібна. Я все ще кохаю тебе.
— Ти не любив мене. І зараз не любиш. Ти все плутаєш. Тобі просто було зручно усвідомлювати, що тебе хтось чекає, що є до кого притиснутися серед ночі. Я була для тебе  просто зручною, але ти ніколи мене по справжньому не кохав, Коннор. Хлопець підняв підборіддя дівчини на себе. У куточках її очей зібралися кришталеві сльозинки.
— Хоча б прикинься, що кохаєш мене! – зірвавши голос просить вона. Зморгнувши по щоці Кери покотилася сльоза.
— Я ніколи і не прикидався. – тихіше говорить він підходячи ближче до Кери, – я завжди любив тебе. І зараз люблю.
—  Чому  ти тоді нічого не зробив. Чому не зупинив, коли я пішла?
Її пшенична чілка грала контрастом на в мить посірілих очах, які шукали в очах на проти відповідь на поставлене запитання.
— Мені було важливо знати, що ти мене любиш.
—  А ти про це хіба не здогадувалася?
—  Здогадувалася? Ти себе чуєш, Коннор?
Вони дивляться один на одного і дівчина скидає з вій сльозу.
— Скільки разів  ти сказав, що любиш мене? Коннор мовчить усвідомивши все в одночас.
— Я сподіваюся тепер ти розумієш в чому справа. – каже Кера йдучи в іншу кімнату.

Напругу в кімнаті нагнічує і не вщухаюча за вікном гроза. Залишивши хлопця на поталу власним думкам під мелодію Beatles Here Comes The Sun вона пішла. І Коннора залишився втішати ніжний баритон Пола Маккартні, який говорив що скоро вийде сонце, що скоро все владнається. Хлопець подивився на вид з вікна і зрозумів який же Маккартні  звіздун.

 

Коннор надав у розпорядження дівчини свою футболку і “ліжко”, а сам розташувався поруч на підлозі. Спираючи подушку об тумбочку він дотягнувся до вимикача і погасив світло енергозберігаючої лампи. Починало світати. Кера на змогла заснути, думки в її голові викликали суперечливі почуття і на неї наринуло нез’ясовне бажання заплакати.  Її очі вивчали обриси темних силуетів в темній кімнаті. Вона підповзла до краю матраца і заглянула до як їй здалося сплячого Коннора. Переконавшись, що він спить блондинка пішла з кімнати. Вона тягне за мотузочку, яка запалює миготливий світильник ще часів Ніксона, який дістався Коннору від бабусі. Маленька кімнатка висвітлюється бляклим жовтим світлом. Кера проводить подушечками пальців по курних полицях, на яких стоїть ще одна стоса платівок. Всілякі альбоми ліверпульської четвірки, пара збірок Рамштайн, Роберта Флек, Dru Hill, рожеві окуляри Елтона Джона і багато іншого на перший погляд мотлоху. Але це не мотлох, кожна дрібничка, що тут знаходиться є цінною для Коннора (і Кери також). Всі ці речі безпосередньо пов’язані з його життям, з радісними і не дуже моментами. Знизу стояла та сама жовта коробка. Кера присіла на підлогу і підтягла коробку до себе.

Там була її розбираючи куртка, пара книг на кшталт Буковскі і її футболка Red Sox, з якою він спить з тих пір як вони з Коннором розлучилися. Розбираючи коробку, вона уважно розглядала кожну в ній річ. Також там були їхні спільні фото зняті на Полароїд. Вони на Новий рік в компанії спільних друзів з мішурою навколо. Фото маленького лабрадора, якого вони з Коннором взяли з притулку на прогулянку. Ззаду була дата і підпис: нарешті ми стали батьками (і нічого, що всього на годину. і нічого, що для собаки). Була там і листівка з Діснейленду, а до неї на скріпці прикріплено селфі, де Коннор міцно притиснувши дівчину до себе стоїть на ганку цього будинку в окулярах Елтона Джона.

Коннор прокинувся від удару головою об тумбочку. Сонячні промені пробивалися в його покої через щільні жалюзі. Ліжко було порожнє і акуратно застелене. Хлопець схопився з місця і побіг у ванну, де не виявив керу. На програвачі грав відомий сінгл Yesterday. На обідньому столі стояла жовта коробка, в якій була обкладинка від цієї платівки.

Ділан забрав її з собою.

Вони їхали назад до Нью-Йорку, в якому землянистий запах після дощу був більш різким, ніж у Нью-Джерсі. Кера спостерігала наслідки вчорашньої грози через лобове скло автомобіля. Сіре небо, мокрий асфальт і неприємна вогкість. Ділан накрив її руку своєю теплою долонею відволікаючи від сумних думок.

— Я замовив стіл в 5 King Street, – він привернув увагу дівчини, – сьогодні о четвертій.

Коннор біг. Біг так, що сам би Форест позаздрив. Поплескавши по кишенях він дякував Богу, що саме в цих брюках був його гаманець. Добігши до станції він в замішанні озирався на що йдуть поїзда. Хмари над Нью-Йорком розсіялися як тільки поїзд виглянув з тунелю. Коннор їхав за своєю коханою, щоб сказати їй як сильно він її любить. Без п’ятнадцяти вечір. У Сохо в цей час не проштовхнуться навіть не дивлячись на ситуацію, що склалася, але Коннор наплювавши на всякий етикет проштовхувався крізь натовпи людей. Десять хвилин тому Ділан виклав твіт, в якому хизувався, що замовив столик в Charlie Bird з прикріпленою геолокацією. І так, Коннор підписаний на хлопця своєї колишньої, але виключно з сталкерських спонукань. Помаранчеве сонце ховалося за дзеркальними хмарочосами. Кера виходить з таксі в чорній сукні, на підборах. Залишивши водієві п’ять доларів  чайових і салон заднього сидіння в ароматі її солодких парфумів вона зустрічається поглядом з очима чайного відтінку. Коннор спирається рукою на кеб, з якого вийшла дівчина, намагаючись перевести подих. Задишавшись він піднімає очі на Керу, яка дивиться на нього чекаючи чогось. — Я люблю тебе, Керо. – видихнувши пробурмотів він. Дівчина зводить брови не розчувши, що він промовив. — Кера, я дуже сильно тебе кохаю. – говорить він голосніше. — Я люблю тебе, чуєш?! – кричить він на всю вулицю. — Я шалено сильно люблю тебе! І тому хочу, щоб ти була щаслива, навіть якщо щасливою тебе робить цей йолоп Ділан. Губи дівчини розтягнулися в задоволеній усмішці і вона обійняла Коннора. — Трохи запізно, але дякую, Конноре. – прошепотіла вона. Він обійняв її міцно-міцно,ввідчуваючи, що зараз заплаче. — Поцілунок на останок? — Обійдешся, друже – сміється вона.

І тоді він подумав, що даремно він сера Пола Маккартні звіздуном назвав.