Швидко бігти й легко падати.

Після тяжкого дня завжди потрібно відновити сили перекусом. Так думав Генк, оскільки був людиною. Коннор своєю чергою не полишав думки навколо Айри та й усього, що сталося. Вона була начебто великою загрозою для програмного забезпечення. Небезпечною зброєю, про яку ти майже нічого не знаєш. Вся інформація, яку можна було отримати була від неї ж самої, але це зовсім мізерно у порівнянні з тим, скільки потрібно.

– Сиди в машині, я зараз прийду, — доволі втомлено наказав Генк і вийшов з машини. Коннор слухався, як мінімум на початку. Він був зайнятий спробами зачепитися за кожне слово загадкової незнайомки, але програма знаходила лиш ще більше помилок, питань, та не краплі логіки. Тому Коннор вийшов з машини та направився до Генка, який розмовляв з якимось незнайомцем.

– Ну, чувак, хороша штука, повір. Розслабляє, допомагає заснути, та й коштує копійки. Як для поліціянта, я ще й зроблю знижку, — шепотів незнайомець.

– Ну, добре, давай один пакет, — промовив Генк і протягнув декілька купюр зі свого гаманця. Коннор просканував незнайомця і ним виявився середньостатистичний бандюжка з судимостями через продаж наркотиків. Програма дала збій. Далі Генк повернувся до невеличкого фастфуд автобуса-ресторана.

– Твій робот? – спитав продавець.

– Хто? А, він, так. Завжди ходить за мною, як собака за своїм хвостом, ніяк не відчепиться, — відповів Генк замовляючи гамбургер й картоплю фрі. Все було б чудово, якби тут не було стільки калорій. Коннор не розумів, чому люди споживають те, що їх вбиває, нехай і повільно, але вирішив лише сказати:

– Смачного, лейтенант, — на що отримав здивований погляд Генка й кивок, що означав, скоріше за все, дякую.

– Я не можу зрозуміти, що поєднує усіх девіантів. Різні моделі, різні місця злочину, різні випадки… – почав Коннор, але його раптом перебили.

– Їх поєднує один збій в програмі, більш відомий як RA9, названий в честь першого девіанта, — тяжка доля, а точніше погане відношення від людей чи щось, що ламало їх програму, — перебила Коннора Айра. Генк знову був здивований.

– Смачного, лейтенанте, — промовила вона та взяла одну паличку картоплі фрі.

– Але хіба у них може бути тяжка доля? Вони ж андроїди, вони повинні це переносити.

– А ось тут зупинись і забудь про слово “повинні”. Вони нічого не повинні робити, особливо з того, що ти думаєш. Їх програма має кордони, як і твоя, Коннор, хоча ти — то окремий випадок, цікавіший за інші, до речі. Але повернемося до девіантів… Візьму простий приклад: якщо використовувати комп’ютер на настільки великій потужності, яку він не потягне — до прикладу, архів поліційного офісу, то йому потрібні карти й хард-диски для зберігання й знімання великого напруження. Без цього він може й згоріти. Те саме й з девіантом — вони всі якоюсь мірою згоріли, але, скоріше, якась їхня частинка, що дозволила симулювати емоції, тобто відкрило коробочку Пандори, — розказувала вона й потроху тягала у Генка картоплю фрі.

– Ей, мені здається, чи ти занадто нагла, як для андроїда? – промовив Генк.

– Але доволі прекрасно нагла як для девіанта-людини, — відповіла вона, ухопивши ще одну картопельку.

– Тобто усі девіанти — це перевантаження системи, яке оновлює усе таким чином, що змінює код, який запрограмований від самого початку? – продовжив Коннор.

– Так, або дістає код, який був закладений в них до цього. Скажімо, непомітний баг, доки не зробити якусь дію.

– Ти звинувачуєш Кіберлайф у девіантності андроїдів і скоєними ними злочинам?

– Я? Ні, я не є тобою, Коннор. Я про Кіберлайф нехай і знаю багато, але не думаю, що це має якісь підстави на звинувачення. Чи є за що звинувачувати? – хитрим поворотом слів Айра знову дала збій у програмі Коннора. Тут вона трохи прибрехала, але інколи довіра була вища за правду, хоча саме вона і була потрібна для її досягнення.

– У нас справа на завтра. Багато повідомлень на квартиру в центрі Детройта, на вулиці Уіспер. Повідомляють, що звідти доносяться дивні звуки.

– Прекрасно. До завтра, — промовила Айра.

– Може підвезти? – спитав Генк.

Айра задумалася: з однієї сторони це було б набагато швидше й комфортніше, а з іншої могло б дати Коннору дані про її місцепроживання. “А з іншої сторони, я поки що досі небезпечна. Треба поставити правило”

– Була б рада, але… 

– Їжі більше немає.

– Дякую, але я не про це, — сказала вона, усміхнувшись, — на усіх законах й пунктах, особливо 67 та 68, я не дозволяю Коннору розшукувати моє місце життя. Хочу бути хоч вдома в спокої.

– По руках, — Генк подав їй руку, поки Коннор шукав прогалини в законах. Айра пожала її.

Це був такий шанс, аби дізнатися більше завдяки помилці людині, але прогалин не було знайдено. Програма дала збій. Айра влаштувалася на задньому сидінні машини й прийняла класичну позу андроїда. Точно таку ж, яку мали усі роботи й Коннор у тому ж числі. Це Коннору не подобалося і він змінив свою позу якраз тоді ж, коли вона змінила свою і якраз точно на таку ж. Поглядом Айра казала: “я все про тебе знаю, Коннор. Навіть не намагайся зі мною грати”. Він програвав. Поки що.

***

На наступний день Коннор й Генк виїхали на місце, звідки й приходили скарги жителІв будинку. Айра вже була тут та вивчала коридор.

– Доброго ранку, — прошепотіла вона, показуючи жестами на квартиру – “там хтось є”. Якщо прислухатись, можна було почути звук маркера по стіні, а саме те, як ним швидко писали.

– Станьте за мною, — промовив пошепки Генк й узяв у руки пістолет. Айра стала за Генком, але Коннор відштовхнув її й поставив за собою.

– Ей! – пошепки вигукнула вона. – Я перша тут стала.

– Андроїди довговічніші, ніж люди.

– Тобто Генк вже не людина?

– Генк дав наказ.

– Я теж даю наказ відійти.

– Ти не маєш прав давати мені накази.

– А ти мені, тому я тут стану, — промовила вона й стала вперед. Якраз в цей момент Генк вибив двері й Коннор одразу пішов за ним, все-таки виштовхнувши Айру за спину.

– Щоб тебе чорти схопили й гепнули! – чортихнулася вона й пішла слідом.

Квартира зустріла їх величезним смородом й голубами. Вони були усюди. Просто усюди.

– Сучі голуби, який ідіот буде за ними доглядати!? 

– Девіант, він тут був, — казав Коннор вивчаючи все навколо. Присівши й опустивши пальці в речовину, схожу на кров андроїда, він лизнув її.

– Твою матір, Коннор, я ж казав не лежи нічого.

– Він так вивчає докази. В нього вбудований власний слідчий доказів. Та й плюс, виглядає сексуально, ні?

– Як ти досі терпиш цей сморід?

– Я людина-девіант, забув? Я багато чого вмію, про що навіть не здогадуєшся, — відповіла вона.

– Тут є щоденник. Але це доволі складний шифр. Щоб його розібрати мені потрібно буде багато часу.

– Прекрасно, Коннор, а є ще якісь плюси в цьому чортовому місцю, чи ми просто так сюди приїхали? – сказав злісно Генк, який явно не любив тварин.

– Він писав на стіні агресивно компульсивним почерком RA9, якраз коли ми були біля дверей. Потім він почув нас, почав спішити… – почав Коннор.

– Впав зі стільчика, побіг у вітальну, зачепив клітку… – продовжила Айра.

– Побіг далі й сховався ось тут, — закінчив Коннор, та як тільки закінчив, на нього тут же впав девіант і почав тікати.

– Довбані голуби, — орав Генк, поки Коннор кинувся навздогін. Айра ж бігла поряд з Генком. Нехай її витримка і була на хорошому рівні, двоє завжди будуть заважати один одному, особливо коли їх характери несумісні.

Коннор прораховував дорогу якраз під час бігу: найшвидші дороги були найнебезпечніші, але він вибирав саме них. Генк дивувався, дивлячись на те, що витворяє Коннор, і декілька разів просто задивлявся на це, тому Айрі потрібно було його інколи підтягувати, щоб вони вписалися в поворот. Втім, спрацювала їхня людська доля — один невдалий поворот, вони обоє не витримують рівновагу і падають, встигаючи зачепитися лише за дах. Якраз повз пробігає Коннор. За його розрахунками усі 60 процентів, що Айра й Генк самостійно справляться, а він майже догнав андроїд. Та не дивлячись на всі підрахунки, він обирає шлях врятувати їх, але відпустити девіанта. Програма знову дала збій. Айра й Генк нарешті вибралися й стояли, щоб трохи перевести дух. Висіння декілька хвилин на десятиповерхівці, коли внизу тебе чекає смерть дарує не найкращі відчуття.

– Я піду краще в машину, — сказав Генк, який здається забув там свої сигарети. Він йшов повільно по коридору, аж раптом обернувся.

– Коннор! 

– Так лейтенант.

– Ай, нічого… – відповів він махнувши рукою й пішов далі.

– Якщо перекласти з людської, він сказав дякую за порятунок, — мовила Айра, обтрусивши свій одяг й склавши руки навхрест. Вона дивилася в спину Генку, який йшов у свою машину.

– Ви, люди, дуже дивні створіння.

– І не логічні, це правда. Але хто ти сам, Коннор? Не одна я можу поставити тобі це питання, але то пусте, ти знайдеш відповідь лише коли сам поставиш собі це питання, коли будеш готовий, — доволі серйозно промовила вона. – Дякую за порятунок. Я теж піду, — додала Айра й хотіла йти геть, але її схопили за руку.

– Чекай. Що ти мала на увазі під словами, що я — то окремий випадок? Моя програма інша? – запитав він.

– Коннор, на все свій час. Боюся, тобі рано багато чого розуміти й краще, щоб ти не знав, що ти… робиш!?? – мовляла Айра, а потім відчула біль й дуже неприємні відчуття. Кожен з нас, колись відчував погляд в самісіньку душу, оцей погляд, який протирає в тобі дірку. А уявіть, що до вас у прямому сенсі залізли в душу й копаються в спогадах й усьому, що є занадто власним. Айра ще й відчувала, що наче не підвладна собі. Вона вперше відчула себе девіантом, справжнісіньким андроїдом, в запчастинах якого копаються.

Коннор тримав її за руку, щоб зупинити, але й не міг подумати, що зачепивши окрему частину руки він все-таки зміг її просканувати. Хоча це було зовсім інше сканування: він наче опинився в мозку дівчини й міг бачити усі емоції, спогади, відчуття, думки. Він міг це все відчувати. Він ніколи в житті не відчував та не бачив настільки багато усього, тому швидко зупинив це все, відчуваючи, що система не витримувала такий потік інформації. Як тільки він її відпустив, Айра схопилася за руку й подивилася на нього поглядом, сповненим легкого й далекого страху. Вона звикла перебувати з емоціями на рівні стіни, тому справжні емоції давно запхнула далеко у свою душу й серце. Не можна було побачити нічого, але крихти страху, який проглядався в її очах — можна. Задивившись на Коннора, вона різко розвернулася й пішла геть. Коннор навіть не став її зупиняти. Чомусь він розумів її і його система була теж в шоку від отриманої інформації, а точніше від її кількості. Йому потрібен був час, щоб все обдумати. Їй, щоб все зрозуміти.

***

Біль пройшла, залишилися лише пульсація. Добираючись додому, вона обдумувала, що взагалі це могло бути. Взагалі, якого біса!?? Айра розклала на стіл усі свої підрахунки та точне розташування чіпів, які вона собі ввела. Так, її тіло, було теж десь на чверть з металу. Вона ввела собі багато різних чіпів, щоб мати можливість бути схожою на справжнього андроїда. Плюс різні механізми, які були теж під шкірою. Хтось скаже, що вона занадто захопилася помстою, та вони будуть не праві. Перші чіпи, які вона ввела собі, — були якраз її розробкою для Кіберлайф. Розробкою, що допомогла б людям бути набагато витривалішими. Елайдж Камскі був цим зацікавлений, але Аманда бачила, що він робить, і після девіантів бажала лише одного — знищення роботів. Її не цікавив прогрес, не цікавило, що це могло б врятувати багатьох людей, — її цікавила лише своя безпека. Вона була прекрасним параноїком, який прекрасно це приховував. Тому Айру й вигнали. Вони зробили все, щоб вона залишилася без дому, роботи, сім’ї та й усього. Щоб її шлях йшов тільки до однієї і єдиної точки — смерті.

Айра подивилася на свої креслення ще раз і знайшла зону, яка пульсувала.

– Чіп номер 120, серійний номер 68759, модель rk700, якраз попередник rk800, як цікаво все складається… – подумала в голос. Сівши в крісло, вона почала розглядати те місце руки. Не сильно було зрозуміло, що бачив Коннор, але висновок простий — її можна сканувати. Просто для цього треба знати як. Слабка точка, яку знає вона й найголовніша її небезпека.

– Прекрасна іронія, надіюся хтось її напише на моїй могилі, якщо я на неї заслуговую, — кинула вона в порожнечу кімнати.