shut-eye [2]

День вмивається дощем і причісується вітром. День топчеться по ньому грубими черевиками, у Чонгука на щоці замість старого шраму слід від вимазаної в багнюці підошві, протектор залишив відбиток до найменшого виступу, малюнок стягує шкіру, яку і так саднить. Чонгук чомусь думає – відчуває, напевно, Техьона завжди відчував, ніби то не окрема людина, а чортова частина нього – що під під’їздом він востаннє. Воно-то і добре, йому іноді здається, коли в дзеркало вдивляється, що в райдужці замість зіниці-точки і звичного болота решітка згаслих вікон і одна палаюча, Техьонова, клітина. Чонгук не впевнений, проводить більше часу вдома чи під чужим будинком, і це так дивно, що будинок Техьона за короткий час з «там, де ти» переїжджає в мерзенну багатоповерхівку.

Чонгук не палить, бо замінювати одну залежність іншою нерозумно – а що він тоді, блять, тут робить – і тому, що вчорашні цигарки немов розпороли йому горло холодом, що заходить з димом, і він досі кашляє, ніби дійсно вірить, що може вихаркнути частинку льоду. Напевно, якщо глянути, його горло все одно що стінка холодильника з намороззю, принаймні відчувається саме так: повітря залітає в легені крижане, відфільтроване морозною сіточкою на запалених стінках, і в грудях теж колючий холод. На видиху всередині щось вибухає, заливає рідким і гарячим, повітря застряє, здуває грудину, але не виходить, не проривається.Чонгук розуміє, що задихається і не намагається щось зробити.

Йому холодно, під розстібнутим пуховиком невипрана біла футболка з Техьоновим улюбленим айдолом – той не міг подарувати з собою, що б хто подумав, але ось з іншим, для Чонгука навряд чи таким же привабливим, але теж хлопцем, нормально – і думки про те, що річ від Техьона рятують тонку бавовну перших хвилин п’ять. Він би посміявся, як іронічно вийшло, але навряд чи щось перед собою бачить. Пальці – він знову без рукавичок, Техьон би насварив, але тому зараз похрін – мокрі від слини, але йому, сліпому і з розірвавшоюся всередині кулею, на шкірі червоним темніє кров. Чонгук підносить руку ближче до очей, силкується щось розглянути, але тільки капає вологим ще більше, заливає задубілі пальці і лякається відразу перед тим, як приходить порожнеча.

Розуміє, що він у Техьона вдома, не по рідному обличчю над ним і гарячій долоні на лопатці, по грьобаному Техьоновому запаху – цитрусові з сандалом, його улюблені арома-палички і одеколон, але Чонгук завжди щиро вірив, що забери їх у Техьона, він все одно буде лимонно-гірким і тягучим, може, навіть більше, ніж з цим сурогатом. Чонгук би не відкривав очі, залишився б добровільно сліпим, аби Техьон його так залишив, але знає: той до нього м’який тільки тому, що він жалюгідною купою валявся біля під’їзду, а у них пристойний район і сварливі аджуми напевно пропонували Техьону викликати до нього поліцію вже не раз. Якби у Чонгука запитали, він би сказав, що поліція краще ось цього жалісливого погляду і знайомо-палючої долоні на спині. Чесніше.

Техьон відсувається, варто Чонгуку пару раз кліпнути, і виглядає незадоволеним і сумним одночасно. Вони мовчать. Чонгуку ще трохи дивно, що він може дихати і не відчувати, як легені розпорює кожен вдих, Техьону – що Чонгук, по виду його, на дивані в Техьоновому прихистку, коли той обіцяв ніколи не дозволити йому наблизитися більше, ніж на метр. Техьонові пальці нагріваються після Чонгукового холоду так швидко, що через хвилину здається, що він його і не торкався, у Чонгука на лопатках залишається горіти тавром, одним з багатьох Техьонових. Він такий блядськи жалюгідний, хоче отримати людину, яка після стількох років закрила за собою двері квартири і жодного разу не стояла під вікнами, Техьон навряд чи знає, скільки цих прямокутників в ряду і хто з сусідів лягає спати по-дитячому рано – Чонгук може назвати час відходу до сну кожного з них, до кого вечорами приходить партнер і скільки разів хлопець з сусідньої квартири чіпляв до карнизу петлю (і скільки вона зривалася теж).

Техьон підсовує йому чашку цитронового чаю з медом. Мовчки. Чонгук репетирував і уявляв, що скаже і як виправдається, як пояснить, що таке буває, він схибив, але більше не буде, адже він Техьона так, він найдорожче, що у Чонгука є, і не тому, що більше нічого немає – тому, що тільки з ним тепло, тільки з ним під ребрами б’ється, тільки з ним скрізь, як вдома. Зараз, коли Техьон навпаки раптом стає справжнім, з плоті і крові, з диханням, яке вони навряд чи знову поділять на двох, усвідомлює, що не вимолить, навіть якщо буде стояти не під будкою консьєржки, а під дверима його квартири навколішки.

– Тобі варто було залишити мене на вулиці, – голос хрипкий і тихий, більше самому собі, ніж Техьону, який сидить поруч.

– Мені не варто було з тобою знайомитися, це так, – киває, – але залишити тебе замерзати на вулиці було б занадто жорстоко.

Чонгук би сказав, що від слів усередині стає боляче, але весь змерз, просочився холодом і себе відчуває, хіба торкаючись кінчиками пальців, а його – те саме, що повинно при Техьоні битися і проситися в його руки – ледь помацаєш, його у Чонгука, може, і немає вже. Варто було б озирнутися, раптом стоїть десь на Техьоновій полиці.

– Будь ласка, я розумію, що зробив тобі боляче, що я мудак, скотина і сволота, – паузу робить, немов чекає, що Техьон додасть, – але хіба не було нічого хорошого у нас? Було ж, не говори, що не було, я можу не пам’ятати багато, але це все чітко, мені здається, я можу згадати кожен ранок і вечір, – про ночі чомусь не згадує, – які на дотик твоє волосся і шкіра, як ти готуєш і яким жестом поправляєш чубчик, будь ласка, не говори, що цього не було.

– Все це навряд чи вартувало того, що ти зробив зі мною.

Техьону боляче? І Чонгук такий урод, що думка, що Техьон його теж, може бути, до сих пір, робить краще. Він заради однієї цієї думки витримає всю розмову, що залишилася, оніміле, відморожене, отупіле, п’яне від сну і вимочене в солі тремтить, при погляді на Техьона тріпоче і міцніє. Чонгук такий дурний, що думав, ніби після розмови полегшає.

Техьон в піжамі. Чонгуку в очі дивляться пряникові чоловічки зі «Шрека», чорнота з білим механічно розставленим відблиском. Техьон не міг надягати її місяць, все здавалося, що ті схожі на Чонгукові, навіть блиск однаковий. Вони і зараз такі ж, як ті, широко розкриті і порожні Чонгукові, які спливають у пам’яті, варто на теперішнього Чонгука поглянути, і Техьону все ще складно, але тепер уже звично.

Звикнути бути без Чонгука було складно, поки він не зрозумів, що Чонгук там, уві сні, а не з ним, опинився набагато раніше, ніж за Техьоном грюкнули двері.

– Ти брешеш.

– Можеш вірити в це, якщо так буде легше.

Техьон не вміє брехати, завжди палиться на розбіжностях, нервових жестах, палаючих червоним вухах і очах, що не спиняються на жодному предметі, Техьон ніколи Чонгуку брехати і не намагався, у них у відносинах були принципи – спойлер: Чонгук їх всі порушив – і зараз, Чонгук бачить, не намагається. Техьон п’є свій чай спокійно, чашка безсоромно підставляє під Чонгуків погляд прозоре дно, там хлюпочуться ковтки два, Техьон розтягує їх на чотири,Чонгук рахує, і після дивиться на нього. Чонгуку здається, що це перший раз за вечір, не крізь і не мигцем, поки руки на плечах, а тулуб навалюється всією вагою, а в очі вже не порожні, але краще б все-таки так. Чонгук навпаки більше схожий на того самого, якого «я ніколи не залишу», і ні чорта не на того, що залишився в порожній квартирі. Тому самому брехати важче, він Техьона знає.

Техьон і не бреше. Брехня – це коли є правдива відповідь, а говориш не її, а коли не знаєш, сумніваєшся, нерозумно на щось сподіваєшся і це придушуєш, воно ж не брехнею зветься? Ні.

– Хочеш, я вгадаю твої наступні питання? – Чонгук киває, і він продовжує, хоч і виглядає так, немов хотів, щоб той відмовився. – Як ти міг піти? Я для тебе нічого не значив? Чому ти не хочеш мені знову повірити, хьон? – кривляється, голос не схожий, але міміка, очі, паузи, Чонгуку думається, що він сам би це гірше озвучив. – Ти ж думаєш, що можеш прийти і чогось від мене вимагати, говорити про якусь допомогу, відповіді, іншу хрінь, але ти, блять, Чонгук, тебе там не було, коли був я і хлопець, якого я вчора знав і три роки до цього, а сьогодні не можу зрозуміти, чи він це, тебе, блять, не було, коли я намагався зрозуміти, що з тобою сталося і що я зробив не так, чому ти не приходиш ночувати і не спиш, де ти пропадаєш і навіщо стільки працюєш. Ти, воно, схоже на тебе, від мене відмахувалося, відмовлялося запарою на роботі, в інституті і втомою, але ти не спав цілодобово і виглядав з макіяжем нормально, ми ж навіть відсвяткували твоє підвищення на блядській міфічній роботі. Чи ти працював? Мулом скакав з пакетиками з точки на точку? – Чонгук дивиться на прозоре дно порожньої чашки, Техьон від нього прикривається, бо не може. Виговоритися так хотілося, а зараз більше на істерику скидається. – Так от, я залишився без хлопця, того Чонгука, якого знав так давно, задовго до того, як пішов. Це твоя чортова вина, не намагайся звалити її на мене. Досить того, що я сидів з тобою, коли тебе притягли. Той хлопець сказав, що вб’є мене, якщо я викличу швидку, розумієш?

Техьон прикривається склом, крізь дно видніються тремтячі губи, вії впираються в бортики, горло смикається в спробах ковтнути – тупо, що вони обидва знають, що нічого – але Чонгук дивиться тільки на сльози. Техьон ніколи, жодного разу за стільки часу, не плакав через нього, Чонгуку егоїстично хотілося якось подивитися, але в планах бачилося, звичайно, то від щастя, там, під час оргазму або якого-небудь милого моменту з «я люблю тебе» на вухо, зараз плаче.

– Ти б залишився, якби я відразу зізнався?

Техьон плаче. Йому від усіх цих «би» так погано, він їх колекціонувати може, «якби я був уважніше», «якби питав більше», «якби відразу помітив», у нього ними виворіт повік поїдений, кожен раз уві сні – нормальному, а не Чонгуковому – бачиться те, що з усіх цих нереальних припущень вийшло б, а тепер з нормальним Чонгуком перед ним ці «якби» розкидані по кімнаті, трапляються на очі, варто їх відвести від Чонгука.

– Так. Проблема ніколи не була в тому, що з тобою сталося, ми б разом щось придумали, звернулися б до лікаря, знайшли фахівців, зробили б все можливе, тому що, блять, та яка нахрін різниця, чому!

Той самий Чонгук йде. Техьон не бачить крізь сльози, перед очима мутно розпливаються букви, і добре, тому що закрита вологою картинка – воно, що дивиться з Чонгука крізь ще нормальні зіниці, воно, що вимовляє Чонгуковим голосом:

– Я люблю тебе.

Я теж.

Шкода, що яскраві сни ти любиш більше.