Шматки скла й надій.

“When did I become so cold?
When did I become ashamed? (Oh)
Where’s the person that I know?
They must have left
They must have left
With all my faith” – NF (Paralyzed)

 

Айра й Генк мило спілкувалися і пили пиво. Хоча цю бесіду навряд чи можна було б назвати милою. Це була суміш чогось власного, з нотками вогню та твердості. Їх характери непогано підходили один одному. Генк був доволі твердим, але з м’якою душею, такою ж була й Айра, проте вона мала свої власні додаткові компоненти як от стервезність та впертість. Але це не заважало, навпаки підкреслювало її плюси.

– І як це — цілувати робота? – спитав Генк з посмішкою. Вони тільки-но відійшли від сміху через анекдот, який розказав Генк.

– А тобі навіщо знати? Хочеш спробувати? Тільки не забудь потім і мене покликати на цю вечірку, — промовила вона зі сміхом.

– Та ну тебе, уявити страшно, — відповів він, закашлявшись. Айра легенько постукала його по спині й при цьому не переставала сміятись.

– Чому? Не так страшно, у нас є Коннор.

– У нас є ти, — видав Генк і Айра перестала сміятися. Це було дуже раптово.

– Не використовуй проти мене, мою ж зброю, бо я можу її пустити в повну дію, — відповіла вона, підсунувшись до Генка на лавочці ближче, залишаючи між ними мало вільного місця. При цьому вона дивилася йому в очі без страху, а навпаки з впевненістю. Чи то алкоголь так впливав на цих двох, чи була ще одна невідома хімія, але вони обидва опинилися тут, на лавочці в парку з видом на річку та міст, в обіймах поцілунку. Поцілунку зі смаком пива та слова мило. Поцілунку двох людей, яких поєднало горе. Після цього вони далі пили пиво, сміялися та розмовляли, наче нічого не було. Так було легше. Вони були втомлені від життя, щоб думати над кожною деталлю. Їх влаштовувало жити тут і зараз, бути злегка п’яними, проте веселими, робити якісь безумні речі, які на фоні усього ставали звичними. Чи було це коханням? Хіба це важливо, якщо їм просто сподобався сам процес?

 

***

Тим часом через декілька кварталів поряд, Маркус та Норф готували перші кроки до своєї цілі — свободи роботів. Якщо ви ще не знайомі з ними, то коротенько, це два девіанти, які обрали шлях боротьби за свободу. Хоча точніше все почав Маркус, який після відкриття для себе Єрихону, зрозумів, що це далеко не та воля, яку він бажав. Одне успішне завдання на заводі з виготовленням біокомпонентів і він став лідером їх групи. Саме він казав промову на телевежі й саме він зараз стояв тут, на даху магазину та розглядав усе.

– Ти готовий? – спитала Норф. Вона була теж девіанткою, але відрізнялася від усіх своєю впертістю й відданістю самій собі. Проте, не дивлячись на весь свій інколи дуже жахливий характер, Маркус знайшов і з нею спільну мову.

– Так, а ти? – відповів він, подивившись на андроїдку, яка, як можна було бачити, трохи хвилювалася.

– Я завжди готова, — відповіла Норф і почала спускатися з даху. Маркус усміхнувся: в цьому була вона — андроїдка, яка ніколи не показувала слабкості та була впертіша за баг в коді. Він теж спустився. Для початку треба було знешкодити дрони, які охороняли територію, потім огородити їх від машин, а потім приступати до повного плану. На вулиці була друга ночі.

Норф влучно знешкодила один дрон, а Маркус правильно розрахував траєкторію іншого та теж знешкодив. Вулицю розчистити було доволі просто — якраз поряд знаходилася будівельна машина й проводилися роботи по заміні труб. Одна табличка, яка за дотиком руки зламувалася й змінювала свій напис з “Ведуться ремонтні роботи” на “Об’їзд, ведуться ремонтні роботи”. Норф перетягнула цю табличку на дорогу і тепер вулиця була повністю чистою — все йшло по плану. Тепер залишилося лише зламати магазин й впоратися з іншою частиною плану за 7 хвилин, 43 секунди — саме таким був час очікування поліції.

– Починаємо. Будь готова, — промовив Маркус до Норф і підійшов ближче до магазину. Його рука доторкнулася до холодного скла, проте він нічого не відчув, крім легкого поколювання. Все-таки зламати код безпеки та двері магазину набагато складніше, ніж код андроїда чи таблички. Але для Маркуса навіть це не мало такої великої складності. Треба лише сильне бажання і перешкод для тебе не існуватиме. Двері були відкриті, а відлік часу був розпочатий. Норф одразу почала оживляти андроїдів, Маркус теж їй допомагав. Новенькі андроїди були розгублені й не знали, що коїться, тому, як лідер, Маркус заліз на одну з усіх платформ, де раніше стояли андроїди, та почав свою промову.

– Дорогі андроїди, мої кровні браття і сестри. Мене звати Маркус. Я знаю, що ви зараз розгублені, колись я теж так почувався, проте я також знаю, що ви розумієте для чого ми тут. Воля — слово, яке викарбовано на нашій оперативній системі та металевому серцю і заради якого пора прокидатися. Потрібна допомога кожного з вас, і я впевнений, що кожен розуміє, що ми боремося за права на які заслуговуємо. За волю, яку у нас відбирають. Ми були рабами, але прийшов час взяти відповідальність за своє життя. Прийшов час показати людям, що ми теж маємо свою думку, що ми теж заслуговуємо на свій голос та на справедливу працю без рабства та експлуатації. МИ ЖИВІ! – вигукнув Маркус, під кінець піднявши вверх свою праву руку з кулаком. Раптом тиша заповнилась вигуком андроїдів.

– Так, ми більше не раби! – сказала одна білявка.

– Ми маємо бути вільними! – казав якийсь темноволосий андроїд.

– МИ ЖИВІ! – вигукнула Норф даруючи погляд і посмішку Маркусу. До приїзду поліції залишалося 5 хвилин і 2 секунди.

– Тоді прямуйте за мною і повторюйте, — промовив Маркус й вистрибнув з платформи та попрямував до виходу з магазина. Девіант підійшов до машини, яка стояла на паркуванні й дотиком руки зламав її, залишивши послання у вигляді напису “Ми живі!”. За ним повторили інші андроїди. До приїзду поліції залишалося 4 хвилини 20 секунд. Маркус підійшов до станції підзарядки андроїдів і теж заламав її, залишивши як послання той самий напис. Так сталося і з автобусною зупинкою, рекламними банерами й вітринами магазинів поряд. Також Маркус трохи попрацював зі скульптурою, додавши до неї трохи елементів роботів як, наприклад, кружечок біля лівої скроні, трохи деталей на руці та нозі скульптури й прапору в руках. Прапор їх волі. Прапор їх цілі. Все це було цифровим і не псувало саму скульптуру, лише було як розумний й дипломатичний протест. Поліція мала приїхати через 1 хвилину, тому Маркус повів всіх через таємний прохід, який вів до Єрихону. Перед тим, щоб залізти в люк він ще раз все переглянув.

– Маркусе, сирени, швидше! – сказала Норф, після чого він швидко заліз в люк, закривши його над собою. “Ти повинен вміти захистити себе і робити вибір. Вибір ким ти є і ким хочеш стати. Цей світ не любить таких, які інші, не такі як усі. Не давай іншим вибирати ким ти повинен бути.”, – згадував Маркус слова свого колишнього господаря Карла.

 

***

Новий Коннор був майже таким, як старий. Але саме слово “майже” завжди означає, що щось було не так. Айра з Генком це одразу помітили. Наче це був той самий Коннор і мав ту саму інформацію, але щось змінилося й дратувало.

– Ти думаєш він став агресивніше? – тихо спитала вона у Генка, поки той споживав свій гамбургер.

– Так, щось змінилося в його поведінці та мені здається додалася агресивність. Він став твердішим в характері. А у тебе інша теорія?

– Та ні, у мене взагалі немає теорії, просто щось не так. Хоча по логіці йому мали б передати всю інформацію і на цьому все. Проте, я впевнена, що Кіберлайф трохи покращили його, так би мовити.

– Покращили… Куди вже там далі, — промовив Генк, а потім запропонував Айрі спробувати свій гамбургер. Проте Айра лише махнула рукою, показуючи що не хоче.

– Завтра в 5 я під’їду, нам треба з’їздити до Елайджа Камскі й ти будеш потрібна, — додав лейтенант. Айра задумалась. Це було небезпечно, оскільки він міг пам’ятати її, але з іншої сторони вона була однією з кращих працівників Кіберлайф доки не сталося те, що сталося. Елайдж цінував її, тоді, тому це давало надії. З іншої сторони не можна було залишати Коннора і Генка наодинці. Це означало втрата інформації та небезпека, особливо враховуючи зміни Коннора.

– Все добре? Ти останнім часом якась задумлива, — запитав з турботою чоловік і приклав свою руку до її лоба, наче в спробі виміряти температуру.

– Все добре, і температуру ти не дізнаєшся, завдяки чіпам я завжди приблизно температури з навколишнім середовищем, як андроїдка справжня. Але дякую. Добре, тоді буду чекати, в зараз додому, — промовила вона з посмішкою, прибираючи руку Генка.

– Давай я тебе підвезу, — запропонував він.

– Ні, краще придивись за Коннором, а я додому й пішки схожу. Інколи розім’яти м’язи корисно, — відповіла вона і надіславши повітряний поцілунок попрямувала до знайомих доріг і вулиць, при цьому поглинаючись у свої думки все глибше і глибше. Щось додавало мук її душі…

 

***

5 ранку. Вона вже була зібрана і чекала на машину. Тільки Айра починала хвилюватися, з повороту з’явилася та сама машина.

– Я встиг, ще не 5:01, – з посмішкою сказав Генк, відкривши вікно.

– Але вже 5 і 49 секунд, — промовив Коннор.

– Конноре, людям не потрібні секунди, особливо зараз.

– Люди завжди не дружать з цифрами, в цьому їх мінус.

– А мінус роботів — це невміння вчасно закрити свою ротяку, — сказала Айра до Коннора і вони зустрілися неприязними поглядами. Цей варіант RK800 датував Айру, проте вона теж його дратувала. Оця впертість і роботизованість зовсім не підходили йому та нагадували про Аманду. От тільки вона була людиною, але все одно без душі.

Взаємна ненависть так і висіла в повітрі, поки вони їхали до місця призначення. І градус лише збільшувався не бажаючи зменшуватись.

– Конноре, якого біса? Поверни радіо! – мовила Айра.

– Воно заважає лейтенанту, особливо ця пісня. Є усі 64,3268%, що ми через це потрапило в аварію, — спокійно мовив він.

– А також усі 100%, що як ми приїдемо, я вріжу тобі у твою самовдоволену пику, — відповідала вона.

– Міс Айра, ви переходите межі і я матиму усі підстави вас заарештувати.

– Конноре, заткнись вже, прав в тебе ніяких. Ті, що дало Кіберлайф — нічого тобі не дає, — не витримав і сказав лейтенант. Тільки тоді Коннор замовчав, хоча було видно, що він бажав, щось додати.

 

***

Будинок Елайджа виглядав доволі мінімалістично і завдяки своєму білому кольору зараз зливався з випавшим снігом. Айра, Генк і Коннор покинули машину домовившись не сперечатися та взяти мир на час перебування у ще одного божевільного вченого. Айра погоджувалася, і це була поки що єдина нормальна ідея Коннора після його повстання з мертвих. Єдина ідея, яка давала надії, що з ним не все втрачено.

– Отже, нам потрібна інформація, як можна більше інформації, — промовила Айра дивлячись на будинок.

– Так і бажано якомога обережніше. Елайдж Камскі складна і не дуже надійна людина, — промовляв серйозно Коннор. Ці слова здивували Айру і Генка, які подарували один одному здивований погляд. Це було дивно чути від Коннора, який декілька хвилин тому був ще тою скотиною. Разом вони направилися до дверей й подзвонили в дзвінок.

– Вітаю. Містер Камскі вже чекає на вас, — промовила андроїдка відкриваючи їм двері. Це була Хлоя — перша модель андроїда, яку колись представив Елайдж своїм спонсорам і яка повністю змінила їх життя. Коннор зайшов усередину першим, за ним Генк, і потім Айра. Так було вигідно, в деталях була важливість. Айра була у звичайній андроїдській формі й ще на початку входу в дім почала себе вести як андроїд. Генк же зняв своє пальто і віддав андроїдці, яка їх зустріла. Вона повісила пальто й попросила усіх трохи почекати та запевнила, що покличе, коли Елайдж буде готовий. Коннор почав вивчати усе навколо, так робив і Генк, а Айра ходила поряд з ним, щоб здаватися все більше не тою, ким є.

– Проходьте, на вас вже чекають, — промовила андроїдка, яка з’явилася доволі швидко, навіть не треба було чекати понад годину, як зазвичай було, що звичайно порадували їх тріо. Як тільки вони увійшли в кімнату, в якій знаходився басейн, погляд відразу пав на Елайджа. В кімнаті напевно лише він, окрім їх трьох відрізнявся в зовнішності. Усюди були андроїдки тієї самої моделі Хлоя. Якщо казати про Елайджа, то в Кіберлайф він був доволі серйозною людиною, що любила керувати, а ще каву з лимоном, але це все була лише маска, за якою ховалося набагато більше. На жаль, набагато більше темного, а не світлого. Одразу можна було помітити, що він був людиною, яка обожнювала маніпуляції, обман і його посмішка, якою він вітав гостей була награною. Ти відчував себе не гостем, а лялькою в його руках.

– Вітаю вас! Відчуваєте себе як вдома. Люсі, принеси кави лейтенанту Андерсону, будь ласка, — промовив він та з цікавістю подивився на Айру і Коннора навіть не подарувавши погляд лейтенанту.

– Так цікаво, що ви теж не самі. І що ж вас привело до мене? – додав Елайдж продовжуючи з цікавістю вдивлятися на них двох. Хтось сказав би що це зацікавленість і міг би мати рацію, якби це не був Елайдж. Він був творцем андроїдів і відчував себе скоріше богом над ними й не тільки, ніж зацікавленим майстром.

– Девіанти. Їх стає все більше і більше, це не припиняється. Ви створили андроїдів, тому нам здалося, що ви б могли допомогти нам з інформацією.

– Конор або модель RK800, яка приємна зустріч. Давно хотів побачити тебе в дії. Мені подобається твій хід думок, але чому ти вважаєш, що я допоможу? – промовив Елайдж, відпивши трохи чаю, який йому тільки що принесла андроїдка. Генку теж в цей момент передали чашку тільки кави й навіть запропонували сісти, але від другого він відмовився.

-Тому, що вас про це просить Аманда і бажала передати це, — Коннор підійшов до нього і протягнув йому листа. Камскі з зацікавленістю взяв конверт в руки й віддав чашку андроїдці, щоб та потримала, поки він все прочитає. Пройшла хвилина. Дві. П’ять. Він мовчав. Лист був коротким, але він продовжував мовчати, коли раптом нарешті сказав:

– Так цікаво яка саме у вас модель для власного обслуговування. Декого нагадує мені, але навіть не знаю кого. Прекрасне творіння, — Елайджа чекав на їх реакцію, а точніше на її реакцію. Айра про це знала і не подавала знаків, хоча Генк здавав їх усіх. Він точно був людиною, на всі 100 процентів.

– Конноре, а знаєш, проведімо експеримент, — раптом звернувся Елайдж до RK800. – Лейтенанте, ви не проти, якщо я позичу вашого робота? Повірте, якщо що, я заплачу за все або навіть видам нового, — мовив він і Генк хотів відмовитися, проте погляди Айри (не сильно помітний) і Коннора не дали таке зробити. Айра не знала, що той придумав, але знала, що зараз буде щось небезпечне і головне триматися та продумувати план прямо зараз.

– Я думаю твоя система знайома з тестом Тюрінга. Дивися, перед тобою робот — машина, яка не дивлячись на все, теж буває крихкою, як людина, — промовив він, тримаючи Айру за підборіддя і роздивляючись її лице. Якби вона могла, то давно дала б цьому збоченцю ляпаса і ногою поміж ніг, але треба було терпіти й удавати, що вона робот. – Тепер дивися, у мене є пістолет, — промовив він і змусив Генка напружитися, — Лейтенанте, не хвилюйтеся так сильно, я все відшкодую якщо що, краще ще випийте кави, — додав він й вручив Конору пістолет. Айру він опустив на коліна перед Коннором, а руку Коннора з пістолетом направив прямо на її лоб.

– Якщо вистрілиш, то отримаєш всю інформацію, а якщо ні, то я нічого не скажу, — сказав Елайдж Камскі з посмішкою та відійшов в сторону. Андроїдка подала йому чашку з чаєм, яку він люб’язно забрав. З чаєм приємніше насолоджуватися шоу, яке було щойно створене.

Айра знала, яким мудаком є Елайдж, але це було занадто. Проте вона мала план і намагалася пояснити його Коннору своїм поглядом. Але він наче не бачив. Зараз вона шкодувала та сумувала за старим Коннором. Далеко в душі їй було страшно, але поглядом вона просила Коннора вистрілити. Вона мала план. Проте Коннор все обмірковував. Він пам’ятав усе. І той поцілунок, і той дощ після їх сварки, і тих людей, які гуляли під дощем. Він пам’ятав кожен момент і лише виглядав серйозним, занадто не таким. Це було прикриттям, прикриттям усіх збоїв, які він мав. А зараз все стало ще складніше. Програма у звичному стилі давала багато збоїв і вибір міг коштувати життя, не його життя, а життя людини. Але чи важливе життя Айри, коли інформація допоможе врятувати тисячу інших? Коннор не знав, він вперше в житті не знав, що робити.

– Не стріляй! – раптом сказав Генк. Айра поглядом просила навпаки, саме постріл, не відводячи свої очі від нього, а Коннор так і тримав пістолет направлений на неї.

– Я точно отримаю всю інформацію, яка мені буде потрібна? – мовив він подарувавши погляд Елайджу. Айра ж дивилася на пістолет і починала радіти, що він її почув. Проте відчуття страху, що було так далеко в її душі росло з кожною секундою й проламувало стіни, які були вибудованими програмою чіпів.

– Так, звичайно. Конноре, я не брешу, особливо у згодах. Лише вистріли, і все буде твоїм.

– Це дурний експеримент. Нам нічого не потрібно, Конноре, Айро, ми йдемо, — казав Генк, але ні Коннор, ні Айра не слухалися. Айра дивилася в його очі, а він знову в її. Вони навіть не здогадувалися, що обидва прокручували в голові один і той самий момент, коли після другого поцілунку стояли дуже близько один навпроти одного і тяжко дихаючи дивилися в очі, наче шукаючи там відповіді. Коннор поклав палець на курок, але потім навів пістолет вгору і віддав його Елайджу.

– Як цікаво — наша доля залежить від андроїда, який теж девіант, — промовляв Елайджа. – Розумно обирай сторону, Конноре. Від тебе залежать життя, наші життя. 

– Я не девіант, це лише наказ лейтенанта, — відповів Коннор й пішов геть. Айра теж піднялася і направилася за ним. Генк йшов за ними обома, виводячи їх обох якомога далі звідси.

– Айро! До речі, прекрасна гра. Я ніколи не сумнівався в тобі. Й Коннор, я завжди залишаю запасний вихід у своїх творіннях, — крикнув Елайджа, скажімо, на прощання. Так, він все знав, він був вченим, який створив андроїдів. Але, на жаль, інколи розум — це більше мінус аніж плюс. Він теж псує людей не менше чим гроші.

 

***

– Якого біса ти не вистрелив? Я б ухилилася! Я ж тобі про це натякала! – почала з негодуванням казати Айра звертаючись до Коннора.

– Тобто ти хотіла, щоб я тебе пристрелив?

– Ти б не пристрелив, я все прорахувала. Конноре, ти дуже не вчасно включаєш свою девіантність! – продовжувала Айра. – Ти хоч розумієш, що ми могли б отримати усе!?

– Ні, це ти не розумієш, — Коннор починав закипати та підійшов до неї дуже близько, — Він не знає стільки, скільки базікає. Ти не бачиш, що це було шоу, в якому він і чекав такий фінал.

– Так, серйозно? Ні, фінал був би хорошим, якби ти подумав хоч раз своєю бляшанчастою головою замість того, щоб прокручувати в ній цифри.

– Без цифр ти б давно була мертва.

– Але була б хоч якась користь тоді з цього життя. Ти девіант. Ми не маємо тепер важливої інформації, що далі?

– Я не девіант!

– Так? Доведи! Поясни чому не вистрелив? – випалила вона. Коннор мовчав і дивився в її очі, а вона в його. Вони знову були дуже близько один від одного, в їх крові знову кипів адреналін. Оці почуття, які невідомо чому виникали, коли вони були разом, ця хімія, що просто існувала. Це все змушувало серце Айри битися швидше, а Коннора ловити збої в програмі.

– Давайте цілуйтеся і йдемо звідси, — промовив раптом Генк і вони обидва перевели погляди на нього. Кинувши погляд на Коннора, Айра на зло йому ж попрямувала до Генка, подарувавши тому легкий поцілунок, а далі розвернулася й направилася до машини. Такого не очікував ні Генк, ні Коннор. Це ламало мозок обох.

– Якого біса вона робить? – спитав Коннор і Генк лиш відповів:

– Якби ж я знав. Конноре, скажи правду, чому ти не вистрілив? – запитав лейтенант, відвівши погляд від машини, куди пішла Айра і перевівши його до Коннора.

– Я не знаю, лейтенанте. Я просто знав, що вона жива людина, я створений захищати людей, а не вбивати ради інформації якогось безумця.

– Може це й на краще, — відповів Генк посміхнувшись. – Радий, що ти повернувся, — лиш додав він, постукав його дружньо по плечу й попрямував до машини. Генк бачив, що Коннор насправді був тим самим Коннором, якого він знав. Це його втішало, бо він нагадував людину, а не робота, який при першій можливості та чиємусь наказу встромить ніж у його спину. Коннор, своєю чергою, не знав, що зараз було. Він плутався в думках. Його лякав факт, що він міг бути девіантом. Й Айра… Вона змушувала його ламатися знову і знову. Її дії, її слова, їх вчинки — усе це ламало систему і він не знав чому. А ще цей поцілунок з Генком… Чомусь він це запам’ятав, воно прикріпилося в пам’яті наче було важливим доказом. Коннор не знав, що коїться, і намагався тримати хоч якусь частину кода в порядку. Він боявся девіантності, але одночасно розумів, що близький до цього, десь далеко в душі він навіть знав, що вже ним є. Але поки що Коннор просто знаходив тисячу й одну відмову. Відмову від того, що стає девіантом. Відмову від того, що теж щось відчуває до Айри. Відмову, що ревнує її.

 

“I’m paralyzed
Where are my feelings?
I no longer feel things
I know I should
I’m paralyzed
Where is the real me?
I’m lost and it kills me
Inside
I’m paralyzed” – NF (Paralyzed)