seclusion

Локі не приймав Грандмайстра.

— Над чим замислився, Локі? — голос правителя пролунав занадто тихо, але від цього до неможливості голосно, вирвавши трикстера із заціпеніння.

— Це не так важливо, Грандмайстере.

– Ох, невже? Я ж не такий дурний, як ти гадаєш, — Грандмайстер закинув ногу на ногу.

— Я не смів би припустити таких думок, що ви! – трикстер ображено ахнув.

– Тоді чому ти смієш так зухвало обманювати мене?

— Це не обман, а лише… замовчування, — принц Асгарда ухильно хитнув головою.

— Який хитрун!

— Дякую, — Бог підступно посміхнувся краєм вуст.

— Ти знаєш, як небезпечно спілкуватися зі мною з недостатньою шаною?

– Знаю, Грандмайстере.

— Тобі подобається ризикувати? – правитель підняв брови.

— Шалено, — зухвалий погляд Лофта пронизав Грандматера.

– Вражає! Це тебе так у твоєму Асгарді виховали? Чи у вас такі ритуали? — інтонації живого інтересу могли б потішити будь-якого асгардця, що почув би правителя.

– Н…

– А ви кидаєтеся у вогонь? — здавалося, володар справді вірить у кожне вимовлене ним слово і чекає на підтвердження його теорій.

— Н…

— А ти ліз у кратер вулкана чи… в пащу дракона?

– Ні! Я мав на увазі ризикувати зовсім в іншому плані. Ніхто в Асгарді не займається такими безглуздями, — Локі пирхнув, намагаючись вкласти в це якомога більше скептицизму.

— Де ж ти тоді всього цього набрався?

– Чого саме?

— Ну… неслухняності, шкідливості… цинізму? — Грандмайстер запитливо глянув на трикстера.

— Я був обдарований природою.

– Дивно! Але знаєш, це тобі личить, насправді. Тобто, я хотів сказати, риси обличчя… – імператор махнув рукою, обводячи простір навколо голови принца, – імпонують твоїм якостям. Пасують. Не можу уявити тебе без цих твоїх шпильок неприємних.

— Це комплімент чи засудження?

– Поміркуй сам. Ти ж розумний хлопчик, знаєш багато всякого, не буду ж я тобі все підносити на срібній таці. Це нудно!

— Схиляюся до думки, що це все-таки комплімент, інакше я б дуже засмутився, — трикстер саркастично посміхнувся, нахиливши голову набік.

— Ну-ну, мій догадливий хлопчику, я не хочу бачити сльози на твоєму чудовому обличчі, — Грандмайстер скопіював усмішку Бога Брехні.

— Тобто ваша прихильність до мене залежить тільки від моєї міміки? — Локі, граючись, обурено сплеснув руками.

— Знову відчуваєш себе особливим через моє майже безкінечне терпіння?

– Ви не відповіли на питання.

— От настирливий!

– Грандмайстере!

— Ох, варто подумати… з одного боку, ти такий цікавий, такий допитливий, просто диво, але всі ці сопельки… — правитель гидливо зморщив ніс. — Я такого не толерую. А ще й твої заскоки…

— А ці жахливі бої толеруєте?

– Звісно!

— Тоді я з легкістю можу покинути вашу планету і більше ніколи… — Лофт вигнув брову, промовляючи кожне слово з яскравою загрозою.

— Гаразд, я ж лише пожартував! – повелитель виставив руки вперед, демонструючи свою повну невинність.

– Боїтеся? — принц розливно засміявся, заплющивши очі і відкинувшись на спинку крісла.

— Втратити такі хитрі очі? Ти жартуєш? Ні в якому разі!

– Ох, Грандмайстере.

— Ще й сакаарські візерунки так підкреслюють твою витонченость. І зарозумілість теж… — правитель подався вперед, вдивляючись у обличчя Локі. – Дивно, правда? Щоразу милуюсь і захоплююся тобою, мій хлопчику. Упевнений, ти будеш виглядати надзвичайно абсолютно в будь-якому одязі, який я б не обрав для тебе. Як ти взагалі існував без цього? — Грандмайстер провів пальцем у повітрі над зеленою смугою на лобі Бога Брехні, зітхаючи.

– Я жив захоплюючим життям без малюнків на шкірі, запевняю вас, – Локі слідкував за рукою імператора.

– Тобі не подобається?

– Зовсім ні, – трикстер опустив погляд.

– Негідник, – правитель розреготався, поплескавши Локі по плечу.

— Чому ви постійно звертаєте увагу на зовнішні ознаки, Грандмайстер?

— На що так не звертати увагу, у що так не вкладатися, як в естетичну насолоду, мій любий хлопчику?

Локі не приймав Грандмайстра.