Rouge et noire

У неї два прекрасних імені. Вона Белла – «красуня», вона Беллатрікс – «зоря-войовниця». Але тільки одна ідея – ідея панування чистокровних чарівників.

У неї є дім, гроші, краса, дорогоцінності. Але до кінця її днів над нею височітиме чорне склепіння тюремної камери.

У неї є чоловік, батьки, дві сестри, дідусь. Але невблаганний фатум ударом молотка вирішив, що віднині вона проміняє їхнє товариство на моторошну та холодну компанію дементорів.

Белла стискає в руках три червоні троянди – по одній від Рудольфуса, Рабастана і Барті – символічна підтримка. Вона скляним поглядом вдивляється в квіти – і раптом вони стають чорними – як камера, як Азкабан, як душа полонянки цих страшних стін. Белла тільки запрокидує голову, гучно та хрипко сміється, сповзаючи по крижаній стіні та продовжуючи стискати колючі стебла.

Троянди з чорних стають кривавими від крові, котра вже ллється по тонких блідих руках, але Беллі все одно. Кров зупиниться, її металево-солоний запах розтане серед сирості, фізичні рани затягнуться…

А квіти залишаться – засохнуть і ділитимуть з нею вічне тихе божевілля