Rosewood As Your Lies/ Твоя брехня – кольору рожевого дерева

Цей фанфік є перекладом.

Авторка: justgotowisharder

Оригінал: https://archiveofourown.org/works/4305189/chapters/9757917

Пісня розділу : King by Years & Years

 

– Ти не бачиш кольорів, коли слухаєш музику?

Ні, Луї ніколи не бачив.

– Луї, я клянусь! Я думав всі можуть це робити, але я думав… Очевидно не можуть. Я маю на увазі…

Ні, це унікально. Унікально, тому що все пов’язане з Гаррі Стайлсом до біса особливе та неповторне.

Коли Луї Томлінсон вперше приєднався до лейблу звукозапису Ліама Пейна, як його головний партнер та автор текстів, він думав, що буде шанс зустріти ще когось такого. Не склалось.

– Це щось насправді виняткове, Хаз. – сказав Луї багато років тому, – Люди, що володіють таким, вважають це звичною річчю, буденність для них. Та це дивовижно, воно робить тебе унікальним. Називається – синестезія.

Луї повернувся з небес на землю, коли пара потрісканих, холодних губ притулилась до його. Він розплющив очі, згадавши численні привілеї, які він мав у бізнесі, наприклад: мати милу дівчину, яка сидить  у нього на колінах і цілує його.

Хто б не сказав, що гроші та успіх найкращі інструменти, щоб подобатись дівчатам, він був правий.

Дівчата, дівчата це те, чого Луї повинен хотіти.

– О, Боже, Луї, я така мокра через тебе.

Це не той вид брудних розмов, які Луї зазвичай любить, але кого це хвилює. Він нормальний, звичайний, гетеросексуальний хлопець, який любить дівчат і вагіни, і груди, і таке інше.

Бачите, Луї не гей. Він, по факту, натурал. Він безумовно не думає про єдину людину на планеті, яка перевернула його світ догори ногами.

– Так? – Луї хапає повітря з’єднуючи їх губи в поцілунку, де нічого не іскриться і все на смак як нудьга, але це гетеро поцілунок, так це працює для Луї, – Осідлаєш мене? Блять, осідлай мене прямо тут.

– Так, так, – дівчина киває, відчайдушно розщіпаючи його штани і вивільняючи його товстий член. Вона така нетерпляча і зухвала. Це трохи сумно, на думку Луї. Заради бога, він навіть не знає її імені, – Презерватив?

– Так, дорога.

– Я – Даніела, – вона нагадує йому поцілунком на його губах.

Луї не відповів, тому що він не очікувано сором’язливий. Він дивиться на дівчину в себе на колінах, її губи і її очі, і нічого не сяє в них.

«Ти не бачиш кольорів, коли чуєш?»

Серце Луї завмирає, його голова стала порожньою, а думки зникли без жодної причини. Даніела знімає свою білизну, вмощуючись на член Луї, готова зайнятись з ним сексом. І Луї не хоче.

Цілковито зрозуміло, що збудження спало, дівчина дується, розчарувавшись і питає: «Тобі потрібно більше прелюдій? Пігулки? Якісь особливі вподобання?»

Луї не хоче.

– Я не можу зробити цього, люба, – говорить він, його голос непохитний, – Вибач.

– Що? – питає вона, дивлячись, ніби їй плюнули в обличчя.

– Мої думки десь в іншому місці, добре? – Луї виправдовує себе, що є частково правдою, – Що ти хочеш? Трахати мене поки я думаю про роботу?

– Ти не думаєш про роботу, – вона звинувачує його, підводячись і піднімаючи свою білизну з підлоги, – Ти думаєш про когось іншого. Хто вона?

– Я не думаю про когось іншого. – гаркнув Луї. Він не розуміє, чому він повинен щось пояснювати дівчині, яку навіть не знає.

– Вона добре тебе відтрахала? Вона твій домінант?

– Що за чорт? – говорить Луї, закочуючи очі. Він встає защіпаючи джинси і веде її до дверей, – Не починай цього лайна, залиш його для бридкої порнографічної літератури.

– Я просто хочу зрозуміти! – вона кричить. Луї стогне від роздратування.

– Тут немає, що розуміти, дорога, – наполягає Луї, намагаючись бути ввічливим, але знає, що його терпіння закінчується, – Я просто – відсторонений.

– Брехня! Чому ти хочеш її, а не мене?

– Просто, блять, припини.

– Я не хочу!

– Я сказав – зупинись.

– Ні, послухай…

– Гаррі, припини!

Їх ніби вдарило блискавкою змушуючи здригнутись, як від холодного душу. Луї перехопило подих, а дівчина вирячилась на нього.

– Я не Гаррі. Я – Даніела.

«Звісно, ти не Гаррі.» – думав Луї. Якщо б вона була Гаррі, то вони б не намагались перепихнутись декілька хвилин тому, бо ви знаєте, як гетеросексуальний хлопець Луї не хоче займатись сексом з хлопчиком геєм.

Яким би гарним та підтягнутим Гаррі не був, це не має значення.

– Я знаю. Вибач. – перепросив він, – Я говорив тобі, мої думки – не тут.

– Я помітила. – сказала вона і пішла, грюкаючи дверима перед обличчям Луї.

Луї не хвилювала ця ситуація, він дістав телефон прогортаючи останні виклики, поки не знайшов той самий особливий номер.

Тиждень, один тиждень, як Гаррі дзвонив. І він звучав так налякано, так вразливо, так розбито, що Луї відчував не раціональне бажання повернутись в Лондон, щоб обіймати та цілувати його допоки він не посміхнеться знову.

Але він не безпідставно переїхав до Ліверпулю. У нього була мета. У нього було життя. Він мав від чого тікати.

Блокуючи телефон, Луї вирішив забути про Гаррі Стайлса і спробувати з новою дівчиною. Гаррі – минуле, не важливо, як голосно його серце говорить протилежне.

Він перевів свою увагу на керування офісом Ліама, справді фокусуючись на роботі, а не тільки на дурнуватій проблемі з хлопцем, якого тут навіть нема.

– Луї, – привітався Ліам, заходячи до кабінету. Він не виглядав задоволеним. – Нарешті.

– Нарешті? – повторив Луї, зупинившись біля дверей.

– Ти можеш пояснити, чому ти сконцентрований на бісових дівчатах більше ніж на написанні музики?

– У мене творча криза. – пояснює Луї, і це частково правда, але не цілковита правда.

– Луї, я нагадаю тобі, що ми говорим про Foxes. Вона хоче твої тексти і для такого маленького лейблу, як наш, це дуже важливо.

– Я знаю, – він відповідає з іронією, спираючись на одвірки. – Це може бути хоч Мік Джаггер, для творчої кризи це не має значення. Якщо це не працює, то воно не працює.

– Ти можеш використовувати свій час з розумом, знаєш, – говорить Ліам, вигинаючи брови. Його слова звучать докірливо, коли він злиться. На думку Луї, він сприймає роботу занадто серйозно. – Замість трахатись, ти міг би зайнятись тим, що тебе надихає.

– Секс мене надихає.

– Нісенітниця, – Ліам говорить роздратовано. Луї розуміє його позицію, але Ліам не може зрозуміти його. Справа не тільки в творчій кризі і Луї знає це, але не може дозволити, щоб хтось дізнався. – Зейн розповість тобі все про Foxes.

– Добре. – Луї киває, прикушуючи язика.

– Луї? Поговори зі мною. Ти впевнений, що все гаразд?

«Ні. Я сумую за ним. Я хвилююсь за нього.» – думає він, але не говорить, бо в першу чергу, Ліам навіть не знає про існування Гаррі.

– Все гаразд, – він зітхає, йдучи до стільця і знесилено сідає. – Я просто трохи… Я не знаю.

– Відсторонений? Луї, ти – мій друг, знаєш? Я хвилююсь за тебе не тільки тому, що ти частина цього лейблу. Щось сталось з твоєю сім’єю? – спитав Ліам. Це вже не Ліам – його партнер по бізнесу, зараз це Ліам – його хороший друг.

– Моя сім’я в порядку. – Луї зітхає. Він хоче поговорити про Гаррі так сильно, розповісти комусь про нього, пояснити якою прекрасною людиною він є. Але він натурал, тому хлопець не повинен турбувати Луї. Замість цього він вирішив обрати найближчу тему. – Чи чув ти колись про розлад, який називається хроместезія?

Ліам похитав головою : «Не зовсім.»

– Хроместезія – це тип синестезії при якому звуки автоматично і мимоволі викликають образи кольору в людини. – Луї не завчав цього. Звісно ні.

– Що? Це хвороба, Луї! – Ліам вражено скрикнув. – Я міг би навчитись так робити? Це могло б бути корисним для нас.

Луї посміхнувся, тому що Гаррі такий унікальний.

– Ні, – Луї похитав головою. – Це розлад, деякі люди мають його, а інші ні.

– Це чудово, Лу, – Ліам наполягає, – Але я не можу все таки зрозуміти, чим це корисно для нас. Ти хочеш найняти синестета?

– Ні, – говорить Луї, і це він: обманює знов, – Я не знаю жодного.

– Добре, в такому випадку, Лу, я знаю синестезія – чудова і все таке, але я не бачу чим вона буде корисна нам.

– Йди до біса, Ліам! – викрикнув Луї, склавши руки на грудях. – Я намагався зав’язати розмову.

– Я думаю ти намагався щось мені сказати, але я не зрозумів. – зізнався Ліам, підвищуючи тон.

Він правий. Луї так жахливо себе почував, бо він не може дати собі того, що він хоче. Натомість він вимушений так чинити, адже те, чого він хоче не є насправді тим, що він повинен хотіти.

Він хоче щоб хтось змусив його повернутись до Гаррі, тому що це дійсно те, чого він так відчайдушно жадає. Це – головна причина чому він говорить про синестезію.

Ліам встав і підійшов до Луї. Він турботливо погладив його по спині, намагаючись бути уважним до свого друга. Луї віддячив йому несміливою посмішкою.

– Я йду по каву. Ти щось хочеш?

– Подвійне мокко з шоколадом. Дякую, Лі.

– Без проблем. – сказав він перед тим, як залишив кабінет.

Як тільки Ліам пішов, Луї дістав телефон і уважно розглядав номер, який він знав – ніколи не набере.

– Я просто хочу його. – прошепотів він.

 

 

Луї пощастило, що його права рука це – Зейн, якщо чесно він єдиний, хто мириться з його дрантивим характером. Як тільки він помітив Луї в коридорі, відразу підійшов до нього з паперами в руках.

– Привіт, брат. – говорить він, натягнувши фальшиву посмішку.

– Луї, – він завжди звучить знудженим, ніби фірми звукозапису йому не достатньо. Хоча він подобається Луї в будь-якому випадку. – Як твій день?

– Добре, мабуть. Ліам злий на мене через мою творчу кризу. – Луї роздратовано бурмоче, – це, бляха, не моя вина. Скажи мені, друже, що там є для мене?

– Foxes. І Даніела, – говорить Зейн самовдоволено посміхаючись, – я бачив її, вона сердита на тебе.

– Так. Ми… Вона поцілувала мене але я не почував себе так, щоб продовжувати.

– Буває. – Зейн кивнув, погладивши його по спині. – Повертаючись до Foxes. Я говорив тобі, що—

Луї не слухає. Він продовжує фальшиво посміхатись, прикидаючись, що йому подобається Даніела, імітуючи зацікавленість в ній. Це не важко. У нього все добре і завжди було, він правда ладно живе з своєю брехнею, щиро вдячний.

Він не думає про нього.

За винятком, що все-таки думає.

– Зейн, – Луї перебиває його, – Вибач, я не тут сьогодні.

– Так, я помітив. Це досить очевидно, друже. Поганий день?

– Типу того, – Луї киває.

– Проведи час з дівчиною, Луї, – Зейн підбадьорює його, – Повеселись, розслабся трошки. Цей бізнес може бути часом виснажливим.

Луї хоче відповісти, Зейн хоче продовжити розмову про Foxes. Нічого з цього не стається з того часу, як двері ліфту відчинились впускаючи ще одну людину в коридор.

Зейн замовк, роздратований, що його перервали, спохмура дивлячись на Луї.

Луї занадто сконцентрований на своїх гетеросексуальних планах, тому він не помітив хлопця, який увійшов. Все таки його погляд впав на зад юнака і – чорт.

Мініатюрні сідниці обтягнуті дуже вузькими джинсами. Блискучі рожеві черевики, занадто дівочі та кричущі щоб бути правдою. Хтось вищий за Луї і з страшезною поставою.

Він в пастці.

Раптово, забувши про Зейна, він відходив назад поки не зіткнувся зі стіною. Він старається сховатись в кутку, намагаючись бути невидимим.

Волосся чоловіка зібране в пучок, сорочка на ньому жахлива: з квіточками і метеликами.

Квіти, троянди, Луї не може не дивитись на чортів кинджал, який він набив на своїй власній руці.

Зейн здивований обставинами, розгублено насупився, вдивляючись на чоловіка. Він не розуміє несподіваної зміни ставлення Луї, тому прочистивши горло він сказав: «Перепрошую, ми знайомі?»

Він не знає його, але він знає його. Вони в бісовій пастці.

– Він… Він – Гаррі Стайлс, – Луї бурмотів пошепки.

Гаррі Стайлс, тільки-но він почув своє ім’я голосом Луї, то обернувся щоб зіткнутись з ним. Раптом світ навколо Луї руйнується. Згадуючи, як це – бути з ним, серце Луї завмерло.

Луї знає його. Він знає цього хлопця, єдиного хто має таку маленьку, особливу можливість знати Луї краще ніж будь-хто інший на світі.

– Бля, лайно, – Луї бурмоче до себе. Зейн примружився, відчуваючи себе зайвим.

Луї хоче прикинутись, що він не здивований, також йому потрібно вдавати натурала і найбільше за все він хоче прикинутись, що не розбивав серце Гаррі Стайлса два роки тому.

– Лу.

Боже, його голос не змінився. Такий самий гарний, мужній, глибокий голос, такий блакитний як море і такий темний як нічне небо. Луї все одно не знає, він не вміє чути кольори.

Чути кольорами здається неможливим, якщо ти не Гаррі Стайлс.

– Гаррі. Привіт. Хм. – він стікає потом і поводиться як трьох річна дитина, не як автор пісень відомої фірми звукозапису, – Привіт.

Гаррі посміхається. Він, блять, посміхається зі своїми ямочками і привабливими зеленими очима, прикутими до Луї. Він забуває про все, що його оточує, тому що Гаррі Стайлс – напроти нього.

– Окей, добре, Луї,- говорить Зейн роздратовано, – Прийдеш в мій кабінет, коли закінчиш.

– Прийду, брат, – киває Луї, намагаючись не давати куточкам роту сформувати кляту посмішку, але схоже його мозок функціонує занадто погано, щоб це вийшло.

Зейн дістається свого кабінету, поки Гаррі і Луї стоять посеред коридору, віч-на-віч і в повній тиші.

– Що ти тут робиш, Гаррі? – Луї несподівано порушує тишу.

Гаррі стискає губи, знизуючи плечима.

– Прийшов побачити тебе.

На його щастя він досі занадто високий, не зовсім усвідомлюючи розміри свого тіла.

– Ти не повинен був.

Справді, не варто було. Луї розбив його серце два роки тому, коли Гаррі зізнався йому в коханні, а Луї був занадто натуралом, щоб відповісти взаємністю.

У всякому разі він посміхався, і Луї думав, що Гаррі дійсно милий.

Він абсолютно, цілком, сто відсотків натурал, отже помічати чарівність хлопця це просто те, що всі роблять.

Всі повинні думати про його чарівність і те, як його зелені очі сяють ніби зірки в небі, і які його губи спокусливі та рожеві.

– Ти заспівав мені. – Гаррі зазначає, намагаючись бути невимушеним. Луї знає його занадто добре, так чи інакше, він знає наскільки йому не все одно.

– Я був п’яний.

Збрехати – перше, що приходить йому на розум. Але Гаррі не обдуриш.

– Твій голос досі кольору рожевого дерева, коли ти говориш брехню.

Луї майже забув, як це жити з Гаррі. Майже. Підле зауваження від Гаррі на яке Луї, мабуть, заслужив.

– Я не брешу, Гаррі.

Гаррі самовдоволено посміхається: «Ти брешеш прямо зараз.»

Луї закочує очі, зітхаючи «До біса твою синестезію»

Це найбільший страх Луї.

Повертаючись в часі, коли Луї і Гаррі були одним цілим, Гаррі був єдиним, хто знав справжнього Луї, ту його сторону, яку він нікому не показував (навіть Гаррі).

Він міг знати, коли Луї сумував, був щасливий, розчарований. Тільки голос Луї був багатобарвним для Гаррі: маючи колір на кожну емоцію і поведінку. Гаррі міг знати, коли він бреше, а брехав він частіше ніж цього не робив. Йому доводилось, тому що в ньому є щось таке, чого він не хоче визнавати.

Молодший хлопець зблід від слів Луї, його веселий настрій раптово зник. Абсолютно зрозуміло, що коментар Луї його налякав.

– Мені завжди подобалось, що твій голос – єдиний голос, який немає конкретного кольору. – шепоче Гаррі, опустивши очі в підлогу.

Боже, Луї майже забув наскільки він любить його. Тільки як друга, звісно. Життя без Гаррі таке нудне, таке звичайне. Чути в кольорах навчило Гаррі бачити світ під іншим кутом і Луї скучив за цим.

– Мені завжди подобалось, що тільки ти це помічаєш. – Луї відповідає з ніжністю, – Буду чесним, я співав тобі тверезий і все тут. Я знаю, деколи, тобі потрібно чути мій голос. Як ти мене знайшов? Що ти тут робиш?

– Твій лейбл звукозапису заполонив увесь інтернет, Лу, тебе не важко знайти. Я просто відвідую Ліверпуль, – він відповідає і Луї не потрібно чути кольорів, щоб знати, що він бреше, – Я просто… Я не знаю. Подумав навідати тебе. Ти став дуже успішним.

Луї бореться з бажанням зробити крок і взяти Гаррі за руку. Їх руки завжди так підходили одна одній, так приємно бути в руках Гаррі. Йому цікаво, чи відчуття залишилось таким самим.

– Так, я пишаюсь цим. Я досі вважаю, що ти підходиш для цього бізнесу, так як ти… Чуєш кольори.

Гаррі кусає свою нижню губу, дивлячись будь-куди, тільки не в очі Луї, шукаючи щось невимовно цікаве на його взутті. Луї ненавидить це.

– Я не був дійсно задоволений цим… Розладом. Ти знаєш.

У Луї була невелика підозра щодо синестезії Гаррі. Дивовижна сила чути барви, можливо і є причиною того, чому Гаррі тут.

– Прекрасний розлад. – говорить він, підкреслюючи слово «прекрасний», як він робив, коли Гаррі вперше дізнався про свою синестезію.

Не здається, що Гаррі був в цьому впевнений. Світ вводив людей в оману вірою, що розлади не можуть бути чудовими, що розлади потрібно приховувати. Проте розлад Гаррі – прекрасний і Луї хоче, щоб він знав.

– Хей, Гаррі, не дивись на мене так жалібно, – він підбадьорює його, підморгуючи, – Хіба ти приїхав в Ліверпуль, прийшов сюди тільки щоб поплакати через себе? Я так не думаю.

Гаррі уважно дивиться на нього, поки він говорить і кутики його роту підіймаються перетворюючись на щиру посмішку. Коли Луї закінчив, він посміхався на всі зуби.

– Ні. Я просто скучив за тобою, – зізнається Гаррі. Боже, він досі такий сяючий. Луї хоче провалитись крізь землю. – Це місце таке модне.

– Ні, нічого подібного, – говорить він, гризучи нігті в нервовому пориві, – Я досі живу з сім’єю, якщо тобі цікаво.

– Правда? – Гаррі питає здивовано.

– Так. Я пробував жити сам, це продовжувалось три тижні, – пояснює він, згадуючи часи, коли вдавав, що любить побути наодинці, – Я страждав, говорив зі стінами і жив у печері бруду. Ні, це точно не для мене.

Гаррі хихикає з історії, в кутиках його очей видно зморшки.

– Закладаюся, Джей щаслива. Вона не терпить твоєї відсутності.

– Вона така, – киває Луї, – Вона любить робити вигляд, що я – п’ятирічний хлопчик, а не успішний музичний продюсер двадцяти трьох років.

Ніяково, стояти тут, говорити про їх сім’ї, так, ніби нічого не сталось. Луї застряг у світі невігластва і ненавидить це відчуття.

Вони поговорили ще трохи, ніби ситуація між ними не була дискомфортною, допоки Гаррі не взяв на себе відповідальність попрощатись.

– Було приємно побачитись з тобою, Лу. Дякую, – він говорить, дивлячись вниз на нього. Його очі такі сильні, такі глибокі. Луї ненавидить їх, тому що любить. – Я ніколи не думав… Ти мені потрібен. Мені потрібно чути твій голос, знаєш. Він змінюється. Завжди… Мені це подобається. Дякую.

Гаррі боровся з своїми словами, спотикаючись об власний язик. Луї розуміє його, певно, відчуваючи такий самий хаос емоцій.

– З радістю, Хаз.

Вони були заручниками своєрідної атмосфери де почуття не позначені, але легко зрозуміти, якщо один залізо, то інший – магніт. Вони притягують одне одного.

– Ок. Я думаю, мені потрібно працювати. Тобі треба йти. – Луї не розуміє, чому це твердження відчувається таким неправильним.

– Так, звісно. Дякую. Лу… Твій голос…

Гаррі зупинився, Луї намагався не вмирати всередині. Він не може. Його голос завжди був їх маленьким скарбом, їх шляхом розуміння, але в тільки в дружньому плані.

Луї завжди знав, що його голос означає для Гаррі, і через це Гаррі був єдиним, що було реальним в його житті.

Він хоче знати: він все ще одна людина з багатобарвним голосом, чи Гаррі зберіг свій розлад при собі, чи знайшов він мистецтво в комусь іншому?

Він не хоче знати чи знайшов він когось іншого, це було б не дуже гетеросексуально з його боку. Це була головна причина чому він втік, залишивши Лондон, переїхавши в Ліверпуль, за двісті двадцять миль від Гаррі.

Він хоче знати чи він все ще Американська Троянда.

– Ти все ще єдиний, – Гаррі ніяково заїкається, потупивши погляд в своє взуття, – Ти знаєш. Голос людини в котрої він змінюється –  все ще червоний, – Луї прикидався, що йому все одно. – Досі амарантовий, коли ти нервуєшся»

– Я не нервуюсь, – Луї промовив тихим голосом.

– Завжди кольору рожевого дерева, коли ти брешеш, – повторює Гаррі, посміхаючись адже голос Луї – найкраще, що ставалось з ним в житті.

Луї хотів би, щоб це змінилося. Він не заслуговує того кохання, яке Гаррі йому дарує. Проте це робить його гордим за себе і найщасливішим чоловіком на світі.

Після декількох хвилин мовчання, Гаррі розвертається, готовий піти. Луї не хоче цього.

Він знає, він не повинен. Він знає, що це певно найгірша ідея на всій планеті, тому що Луї досяг успіху, розбивши Гаррі серце.

Також тому, що синестезія Гаррі завжди була проблемою між ними. Мінливий голос Луї це ключ Гаррі для розуміння його з ніг до голови і Луї не впевнений, що він хоче бути почутим.

Не зважаючи ні на що, він зробить це. Він зробить це, тому що Гаррі завжди був йому потрібен, щоб зробити все краще, щоб надихати його.

– Гаррі.

Молодший хлопець обернувся до нього, обережно глянувши. Луї пам’ятає, як ці очі дивились на нього раніше. Він скучив за тим поглядом, а не цим нерішучим і засмученими.

Луї не говорив нічого. Він дивився і Гаррі дивився теж. Вони не використовували слів, Луї не знав, як говорити.

В його горлі був клубок, який він не міг проковтнути. Але знов згадав, що це Гаррі, тільки Гаррі був на його боці. Гаррі його найкращий друг.

– Будь ласка, Гаррі, – ледь чутно шепоче він, – Залишся.