Romeo’s Distress

Антін відкрив кран. Гаряча вода тонкими цівками полилася з голівки душа, наповнюючи ванну. Стало спекотно, кімнату почала заповнювати пара. Антін зараз переживав радість і незрозуміле хвилювання, цей “дует” перетворювався в болісне почуття, серце ледь витримувало подібне. Він наче знову став закоханим підлітком, який збирається на перше побачення. Чоловік уже навіть забув, наскільки солодкими й нестерпними бувають ці емоції, тому й вирішив прийняти ванну, аби якось заспокоїтися, розслабитися.

Декілька годин тому йому зателефонувала важлива людина з минулого. Здавалося, наче їх остання зустріч три роки тому відбулася в минулому житті, наче була абсолютно не реальною, наче її взагалі ніколи не існувало. Це все було занадто неочікувано, по-дурному. Антін зовсім розгубився, коли почув до болю знайомий рідний голос, що зовсім не змінився. Цей тон, ця розстановка наголосів, інтонація… Абсолютно такі ж. Зі слухавки Антін почув схвильоване прохання навідатися в гості. Чоловік був трохи спантеличеним, до того ж відразу відчув, що подібної нагоди зустрітися в них більше не буде. Тому відразу без вагань розповів, де живе і як туди дістатися.

Влас був його першим коханням. І Антін зараз відчував себе ледь не найщасливішою людиною в цьому світі. Скоро він приїде. Вони зможуть побачитися, обійнятися, поговорити про щось. Тепер залишилося лишень дочекатися.

Звісно, дивно, що Влас, з яким вони не спілкувалися так довго, раптом вирішив відвідати його. Але Антін також був непередбачуваною людиною, часто піддавався раптовим нераціональним бажанням. Хоча він намагався контролювати свою імпульсивність, адже не годиться дорослій людині діяти необдумано. 

Антін протер очі, спробував заглушити гул хаотичних думок, що завжди виникав у нього через схвильованість. Чоловік зняв з себе одяг, відкинув його кудись у сторону переповненого кошика для брудної білизни, і обережно занурився в гарячу ванну. По шкірі наче пробіглись мурашки, Антін зітхнув від задоволення, що приносило тепло води, яке м’яко огортало тіло. Він провів рукою туди-сюди, пускаючи по поверхну маленькі хвилі. Звуки плюскотіння води відлунювалися від обкладених плиткою стін. Антін усміхнувся, навіть тихо засміявся. Сьогодні приємний і радісний день. День спокою та відпочинку, якихось старих, уже давно забутих емоцій. Антін відкинув голову назад, налаштовуючи себе на фантазії та спогади про минуле, той чудовий час юнацької закоханості. Тепер ці думки не приноситимуть йому болю, тільки приємне тепло та дискомфорт у районі сонячного сплетіння. 

Антін та Влас навчалися в одній школі. Різниця у віці – всього лиш рік. Антін зустрів Власа приблизно в дев’ятому класі. Напевно, чоловік вже навіть не згадає, з чого почалося їх спілкування, але дружба швидко переросла в щось інтимніше. Йому хотілося проводити весь свій час з Власом, хотілося чогось більшого, ніж простих дружніх рукостискань. Можливо, обіймів, чи навіть поцілунків. Кожний випадковий дотик Власа викликав у Антіна ось ці кляті “метелики в животі”, про які всі говорять наче про щось приємне, але для нього то була важка, тривала та болюча тортура. 

А далі все доволі примітивно.

 Звичайні спроби підлітків завести одностатеві стосунки. Спочатку внутрішня ненависть до своїх почуттів, перші незручні кроки, радість від взаємності, солодкий період бурхливих почуттів… І абсолютно нецікаве закінчення, настільки буденне та звичне, що аж нудить. Напевно, Власу набридла гра в закоханих, чи цьому є інше пояснення , проте їх стосунки з часом ставали все холоднішими, вони все більше віддалялися один від одного. Антін не звинувачував хлопця в цьому, всередині нього жила думка, яку він ніяк не міг прийняти. Думка про те, що ці стосунки всього лиш наслідок юнацької цікавості та бажання кинути суспільству виклик. Врешті-решт, Антін закінчив школу, переїхав у інше місто, й їх спілкування припинилося. Іноді вони розмовляли по телефону, але їх діалог був надто важким, болісно вимушеним. Такими бувають тільки розмови близьких людей, що втратили будь-що спільне, нічого не знають про буденні справи один одного, не можуть більше довіряти. Проте відчайдушно намагаються зберегти ті крихкі почуття та зв’язки, що ще більше розсипаються від марних спроб. 

Антін усміхнувся. Наскільки ж усе це має безглуздий вигляд тепер, коли можеш поглянути на ситуацію після стількох років, після того, як нарешті сформувався та подорослішав. У Антіна з’явилося безліч інших проблем, він вже трішки зачерствів від щоденного стресу. У цій історії найбезглуздіший факт того, що почуття час від часу знову оживають, повертають свою давно минулу свіжіть, наче трава навесні. 

Антін ковзнув униз по емальному покритті ванни, занурився під воду, і тоді знову повернувся на поверхню, коли відчув гостру потребу в кисні. Він ненавидів будь-який самоаналіз, але іноді думки накривали його й не залишали жодних шансів на втечу. 

Спокійно. Ніякого хвилювання. Він серйозна людина, здатна контролювати свої емоції, а не імпульсивний підліток. Просто дружня розмова. За чашкою чаю. З чимось солодким. Тобто десертом. 

Чоловік швидко зрозумів, що сидіти наодинці та роздумувати про своє минуле — не найкраща ідея. Він виліз з ванни, ретельно витер тіло, обв’язав рушник навколо стегон. У його квартирі – абсолютний хаос, скромне помешкання наче пережило декілька ураганів “Катріна”. Диван був завалений одягом. Мийка заповнена брудним посудом, що вже навіть перекочував у тазик на підлозі, аби хоч якось звільнити місце. На столі вчорашня вечеря, упереміш з якимись сторонніми речами. 

Й Антін навіть не збирався щось із цим робити. Візит Власа неочікуваний, тому варто зберегти цей безлад, щоб раптом не склалося враження, наче Антін хвилювався перед приїздом і спеціально бігав по житлу й збирав усі розкидані речі. В голові чоловіка пронеслася думка про те, що це абсолютно ненормально, коли його турбують такі дрібниці, коли він так відчайдушно вирішив приховувати все те, що коїться зараз на душі. Але Антін відразу відкинув цю думку. Вона йому не подобається, отже не має права на існування.

Антін прибрав деякі речі, що були неприємні навіть йому, поставив закипати воду в каструлі. За три роки студентського життя він так і не придбав чайник. Тепер варто було підсушити волосся та переодягнутися в сухий, відносно чистий одяг. 

У процесі пошуку хоча б якоїсь футболки, Антін ще й згадав про незакінчену статтю для журналу. Він певний час лаяв сам себе, свою невідповідальність та забудькуватість. Чоловік вже давно зрозумів, що професія журналіста — не найкращий вибір у його житті. Колись юний і наївний, повний амбіцій Антін ледь не на кожному кроці заявляв: “Я ніколи не буду продажним журналюгою, доноситиму людям тільки правду, а не забиватиму їм голови лайном”. Про що він мріяв, і де він зараз? Тільки зайвий раз переконався, що голови людей без того забиті лайном, з їх же дозволу, і їм це подобається. А ще журналістика — в будь-якому випадку брудне діло. Питання тільки в тому, наскільки сильно він готовий забруднитися. Антін не любив аналізувати своє життя й був абсолютно задоволений теперішнім положенням. 

Існують речі, які неможливо змінити, з ними можна хіба що змиритися. 

Саме тоді, коли Антін закінчив сушити волосся та вимкнув фен, почулося булькання води в каструлі. Чоловік пішов на кухню, відшукав свій улюблений фарфоровий чайничок для заварки  і два більш-менш чистих  горнятка з блюдцями. Звісно, мити він їх не збирався, просто закинув у чайник пакетик дешевого фруктового чаю і залив його кип’ятком. З його “естетичних” уподобань часто насміхалися, але подібний ритуал нагадував йому про дні, прожиті в сімейному колі. 

 Поки вимочував пакетик і якомога сильніше притискав його ложкою до стінок чайничка, чоловік задумливо дивився у вікно. Звичайнісіньке подвір’я спального району, з припаркованими автомобілями, пенсіонерами на лавках, потворними малюнками крейдою на асфальті. Якщо відкрити кватирку, можна почути крик дітей, шум машин, гавкіт собак. Звуки, що так сильно дратували, але від яких неможливо утекти. 

Ось тепер картину звичного Антіну подвір’я змінила “Каравелла”, що намагалася якось припаркуватися. Це відразу зацікавило чоловіка, адже це доволі рідкісна модель автомобілів, та й у ремонті вона, напевно, вельми дорога. Водій був явно недостатньо вправним, все ніяк не міг припаркуватися належним чином, робив забагато зайвих рухів. Ось він нарешті зупинився, щоправда, ледь не зачепив автівку поруч. З машини вийшов водій… 

 Його легко впізнати навіть через стільки років. Антін впізнає його хоч за тисячу метрів. Принаймні, він більше не знав людей, які носили б всіяну металевими шипами шкіряну куртку влітку. 

Антін схвильовано вибіг з квартири, ледь не забув взути перші-ліпші пухнасті кімнатні тапочки, спустився вниз по сходах. Власа він зустрів десь на третьому поверсі. Без зайвих слів, Антін просто обійняв чоловіка. Він, здається, розгубився, або не відразу впізнав давнього друга. Але через мить Влас  ледь чутно пробурмотів “привіт” і також склав руки на спині Антіна.

 І так вони стояли декий час. Напевно, минуло декілька секунд, але вони здавалися цілою вічністю. Через тонку тканину футболки Антін відчував на своїй спині дотик теплих, вологих від поту долонь. Він здавався нереальним. Чоловік навіть не сподівався, що відчує це знову. 

Десь почувся сприпіт, швидкі кроки. Хтось відчинив двері. Чоловіки відсахнулися, перервали обійми. Назустріч їм спускалася літня жінка. Антін зробив декілька кроків уперед, удаючи, наче вони піднімаються сходами, аби не виникло ніяких підозр. Він люб’язно привітався з сусідкою. Коли вона зникла десь на нижчому поверсі, Антін жестом запросив Власа йти слідом. 

— Можеш не роззуватися, — сказав Антін, коли першим увійшов до квартири та притримував двері для другого чоловіка. 

— Вибач за такий безлад, я не чекав твого приїзду, — Антін ніяково промовив універсальну фразу, яку завжди кажуть гостям, наскільки чисто в помешканні не було б. Він допоміг Власу зняти важку куртку, поки той зацікавлено розглядав квартиру.

— Тут затишно, — ледь чутно сказав Влас. Антіну здалося, наче чоловік почервонів, але його щоки закривали довгі пасма волосся. Однозначно, його гість сильно хвилювався, це було очевидно.

— Звичайнісіньке студентське помешкання… Будь ласка, ось там кухня, — Антін вказав рукою на прохід до кімнати, Влас відразу пройшов у тому напрямку. 

Тісну кухню заповнював запах фруктового чаю, занадто неприродній, більше схожий на аромат мила. Влас сів на стілець, Антін взявся розливати чай по горнятках. 

— Як твої справи? — гість першим почав розмову, аби лишень вони не залишалися в цій незручній тиші.

— Непогано, справді. Навчаюся, працюю, — коротко відповів Антін. На його обличчі розпливлася дивакувата усмішка, яку він ніяк не міг прибрати.

— Ким працюєш? 

— Тільки не смійся, будь ласка, — Антін сів за стіл, поставивши перед Власом чашку чаю. — Я пишу примітивні статті для якогось журналу. Щось підліткове. Про те, як якісь знаменитості знову щось скоїли. 

Кутики губ Власа розплилися в посмішці, яку, незважаючи на старання, йому не вдалося стримати. Він з усіх сил намагався не засміятися, і цей його вираз обличчя здався Антіну образливим. 

— Буквально копирсаєшся в брудній білизні? Дідько, ти що, зрадив свої принципи? Чи гроші не пахнуть? 

Антін, здається, почервонів, принаймні він відчував, як горять щоки. Це не приємне зніяковіння, а радше палаючий сором і лють, що починала зароджуватися десь глибоко всередині. 

— Це доволі легка робота, не потребує великої віддачі, платять більш-менш пристойно. До того ж, усі люди змінюються, а зайва принциповість шкодить, — Антін чомусь почав виправдовуватися. Йому дуже не подобалося те, в що перетворилася розмова. І він розумів, що завести її в інше русло буде не просто. Таким був Влас. Не зупиниться, доки не викаже все. 

— Ти сильно змінився, — як не дивно, Влас не продовжив заганяти чоловіка в глухий кут розмовами про принциповість та висміюванням зміни поглядів. Він простягнув руку до Антіна, обережно торкнувся його короткого неслухняного волосся. Чоловік ледь не підскочив від цього дотику. Все тіло наче раптом заніміло, всі нутрощі наче сповзли кудись униз. 

— Мені подобалися твої довгі патли. Чому постригся? — запитав Влас. Рука занурилася глибше у волосся, легенько його покуйовдила.

— Заважали, — коротко, ледь чутно відповів Антін. — А ти навпаки, зовсім не змінився, — додав він, і, наслідуючи поведінку Власа, також обережно підхопив двома пальцями довге кучеряве пасмо друга. 

— Ким ти працюєш? — Антін намагався продовжити діалог, ставити безглузді запитання далі, сподіваючись знайти тему для розмови.  

— З того часу наче ціла, лярво, вічність пройшла, — сумно промовив Влас, ігноруючи запитання Антіна. Старший чоловік тільки ще більше переконався в тому, що за ці роки Влас не навчився слухати свого співрозмовника. 

— Ти не настільки старий, щоб упиватися ностальгією, — Антін відпустив пасмо й підбадьорливо поплескав друга. А потім відкинувся на стільці, зручніше влаштовуючись. Йому було важко витримати цю незручну напругу, цю атмосферу. Вони занадто довго не спілкувалися. 

— Я закурю, — Антін не запитав, а попередив. У відповідь він отримав від Власа схвальник кивок. За звичкою, затиснувши одну сигарету між губами, він простягнув пачку своєму співрозмовнику. 

—  Ні, я не курю, – відмовився Влас. Він підвівся й підійшов до вікна, відчинив кватирку. 

— І навіть не п’єш? Дідько, ти занадто принципний, — зауважив Антін, спостерігаючи за рухами іншого чоловіка. Влас сперся на підвіконня, розглядав подвір’я.  З відкритої квартири лунав дитячий галас. — Я тобі вже раніше казав, що ти занадто нудний? Досі так вважаю.  

— Ні, я не вживаю алкоголь. Лярво, ти хоча б пам’ятаєш, що ти виробляв у шкільні роки? Мені шкода нашого класного керівника. 

Антін подавився сигатним димом, тепер він сміявся й намагався зупинити кашель. Неприємні звуки заповнили кімнати, перекрили крики дітей. Між важкими приступами кашлю Антіну якимось чином вдавалося вставити лайку. 

— Мені шкода свою матір, — нарешті чоловік відповів Власу здавленим, хриплявим голосом. — Тепер мені соромно, хоча раніше я пишався цими витівками, —він відпив чаю, привів голос у норму, відновив дихання. Інтонація Антіна була розважливою, на його обличчі щира усмішка. — А якщо чесно, яка тобі найбільше запам’яталося? 

— Нагадай, що ти сказав тоді директорці, коли вона зробила тобі зауваження про засоси на шиї? 

— Ой дідько, я сказав їй, що вона своїх дітей не ховає, тому й я можу не прикривати засоси, — Антін ніяково засміявся. — Мені справді зараз дуже соромно. Я б зараз хотів вибачитися перед нею. 

— Все ти правильно сказав, логічно.

— Я так не думаю, це дуже по-дурному ототожнювати такі речі.

— Та ні, що подряпана спина, що наявність дітей — наслідок одного й того ж, тільки ставлення суспільства зовсім різне. 

— Слухай, не варто намагатися зламати норми здорового суспільства…

— Я, насправді, сумую за тими часами, — раптом випалив Влас, перебивши  Антіна. Зазвичай він так робив, коли йому не подобалося те, що каже старший чоловік. Просто змінював тему. Це спантеличило Антіна, на мить паралізувало і тіло, і думки. Ним опанувало пекуче почуття образи. Тієї образи, якої він так і не зміг позбутися протягом стількох років. Все-таки Влас почав першим уникати Антіна, приділяти йому все менше часу. І тепер він каже подібне. “Чому ж не цінував, поки мав? Ти той, хто все зіпсував,” — хотілося вигукнути Антіну. 

—Я також. З тобою було весело, — все, що зміг вимовити уголос чоловік.  

— Ти мене зіпсував більше, ніж я тебе, — відповів Влас, кутики губ розтягнулися в легкій усмішці. Антін затушив сигарету об краєчок блюдця і підвівся. Він підійшов до вікна й Влас обійняв його. Антін спочатку хотів чинити опір, зняти з себе руки, що зімкнулися на поясниці. Але потім змирився. Цей дотик якимось неймовірним чином подарував йому комфорт та спокій. Антін також поклав руки на спину чоловіка, відчуваючи, як важко б’ється власне серце, як палають щоки. 

— Скажи, ти так обіймаєшся з іншими? — запитав Влас, помітивши спроби друга зупинити, розірвати цей тілесний контакт. Його голова лежала на плечі Антіна, пальці неуважно перебирали тонку бавовняну тканину футболки. 

— Ні, я так не обіймаюся, це якось…

— …По-гейськи? — Влас перебив його, відірвався від плеча Антіна й поглянув йому в очі. — Дивно, що ти переймаєшся.  

— Ти що, глузуєш з мене? Послухай, у жінок це норма, тому що всі звикли, що вони більш схильні показувати свої почуття, а коли обіймають чоловіки… — почав Антін. Він намагався уникати погляду людини перед собою, ніяково розглядаючи верхівки дерев за вікном. 

— Будь ласка, просто замовкни, — Влас перебив Антіна. Старший чоловік рефлекторно повернув  свою голову до співрозмовника, не очікуючи від нього почути щось грубе. В цей момент рука Власа перемістилася на потилицю Антіна, чоловік нахилив його трішки ближче до себе… 

І поцілував. 

Це був зовсім невинний, трохи незграбний дотик губ до губ. І нічого більше. Від цього з’явилося відчуття, наче кров у судинах на мить зупинилася, кінцівки заніміли, дихання втратило свій нормальний ритм.  

Влас думав, що Антін зараз просто відштовхне його, вже очікував отримати кулак в обличчя за свої нахабні дії. Але руки чоловіка перемістилися зі спини на обличчя Власа, долоні лягли на його щоки. Тепер і Антін взяв на себе ініціативу, поглибив поцілунок, зробив його більш пристрасним. Влас уже не міг стійко триматися на ногах, він сперся на підвіконня, руки хаотично рухалися по спині чоловіка. 

Є те, що не варто робити, певна межа, яку не можна переступати. Але іншого шансу не буде. 

Руки Власа заповзли під футболку Антіна. Його дії ніяк не намагалися зупинити, це додало чоловіку трохи більше рішучості. Влас чудово розумів, що вони не мають цього робити. Але коли ж іще, як не зараз? Антін розірвав поцілунок, поклав голову на плече Власа й, важко дихаючи, спостерігав за рухами долонь. Зараз вони з цікавістю погладжували м’який живіт. Це викликало в Антіна певне збентеження, його охопив палаючий сором.  За ці роки він почав байдуже ставитися до свого тіла, набрав декілька зайвих кілограм, і почував себе не настільки привабливим в порівнянні з Власом, що мав спортивну статуру. Проте, здається, іншого чоловіка це зовсім не хвилювало, він навіть насолоджувався відчуттями. Ось нарешті Влас припинив малювати хаотичні кола долонями. Антін зітхнув через відсутність приємних, трішки лоскітливих дотиків, у відповідь Влас тендітно поцілував його в чоло, і дозволив собі опуститися трішки нижче. Вказівним пальцем він зачепив резинку його штанів. Антін рефлекторно вчепився в руку Власа, але не для того, щоб відштовхнути її, скоріше, аби показати, що схвалює його рішучі дії. 

І раптом дзвінке “клац”. Це відчинилися вхідні двері. 

Влас ледь не підскочив від цього звуку, з переляку він відштовхнув чоловіка від себе. Десь у коридорі почулося “Я вдома”, сказане бадьорим жіночим голосом. Влас знову почував себе абсолютно розгубленим, ця ситуація виходила за межі його сприйняття. Все занадто незрозуміло. Влас відчув на собі погляд Антіна. Він мав стурбований вигляд, схвильовано кусав губи. Зазвичай він так робить, коли боїться щось сказати. Влас занадто добре знав свого товариша. 

— Власе, — невпевнено почав Антін, відходячи від свого друга до столу, але не перериваючи зоровий контакт. — Знайомся, це моя дівчина. 

Постскриптум

Цей твір не буде про стосунки Антіна й Власа, просто розділ такий.

А назва розділу це відсилання на пісню Cristian Death,  і її текст ідеально підходить для опису цих персонажів і їх взаємовідносини.