pulchritude

Локі не допускав навіть думок про прийняття Грандмайстра.

Безумовно, не в ті моменти, коли він із щирим інтересом слухав неймовірні до дурості історії, що наповнювали колись життя імператора. Слухав і сміявся — не вірив навіть половині, бо повірити в існування таких наповнених фарбами пригод було вкрай складно навіть трикстеру, який за свою тисячу років пережив неймовірну кількість подій. Сміявся і замовкав, помічаючи поблажливий погляд імператора, що ніби знущався з твердолобості принца, але втішав, мовлячи, все це ще пройде.

Безумовно, не в ті моменти, коли Грандмайстер закликав Бога Підступності до себе і з абсолютно безпорадним і таким награним виглядом просив його про допомогу чи пораду, розводячи руками та скаржачись, як важко керувати цілим світом. І трикстер самовдоволено посміхався, з важливим виглядом промовляючи чергову ідею, підігруючи правителю, що так любить ці явища. А потім хмикав, весело жмурячись, адже владика цінує, справді цінує його думку, як би не намагався показати, що все це – лише театр одного актора.

Безумовно, не в ті моменти, коли імператор запрошував до палацу музикантів, що грали безмежно дивну, але від цього чарівно заспокійливу музику, яка з кожною нотою ставала все гучнішою і швидшою, подібно до контрастних частин симфоній. Музику таємничу та урочисту, палко кохану принцем Асгарду. І Лофт, що всією душею любить чисте мистецтво, до якого встиг звикнути за століття життя в Асгарді, першим приходив на концерти, пізніше збуджено ділячись емоціями з чоловіком, що сидить на троні і зворушливо йому посміхається.

Грандмайстер, як казали сакаарці, ніколи не влаштовував таких концертів — йому це не було потрібно. Для ньогобули більш цікавими ігрові автомати та гладіаторські бої. Жодної картини чи статуї, жодного театру чи оркестру жоден житель планети не побачив за мільйони років. Але сакаарцям — істотам відкинутим у своїх рідних світах — це й не було б цікаво. Невже якась раса відмовилася б від людини світлої та освіченої? Ні, правитель лише не витрачав зайвих коштів на те, що не використовувалося б жодною живою душею. Але через місяць після поповнення списку жителів Сакаара новою істотою на планеті з’явився перший театр і перший придворний художник, який тепер з особливою пристрастю малює портрети принца Асгарда, надто схожого на античну скульптуру, надто тонко-тонкого, контрастуючого з усіма іншими. Упертий і впевнений погляд очей кольору темного лісу зустрічав тепер кожного, хто входив до тронної зали, кожного, хто мимоволі опускав погляд на плавну лінію вуст і зелену смужку під ними, кожного, хто захоплено зітхав, милуючись твором мистецтва, небаченим раніше, вихваляючи творця і його музу.

– Ох, Локі, цукерко, підійди ж до мене нарешті! — Грандмайстер випростався на троні, жестом голови наказавши слугам покинути його, побачивши трикстера. — Я так довго чекав на тебе, навіть засумувати за твоєю шкідливістю встиг!

— Перепрошую, я поспішав до вас, але мене затримав ваш художник. Пропонував кардинально змінити дизайн палацу, і я повністю згоден з його ідеями, — принц Асгарду миттю опинився поряд із троном, дивлячись на владику згори донизу.

– Ці твої бунти… Я подумаю. Але твій винахід мене втішив, – правитель клацнув пальцями – і трон розвернувся до панорамного вікна, відкривши йому вид на десяток статуй, що стояли півколом, наслідуючи пантеон богів, серед яких був і Бог Брехні, перед воротами в його обитель. — Захоплююсь щодня.

— Дякую вам, — принц кивнув головою, наче кланяючись.

— Так от, я хотів порадитися з тобою, мій хлопчику. Ці статуї та картини… Як гадаєш, яка поза підійде мені більше? Може, така, вся велична? — Грандмайстер підняв голову, зверхньо оглядаючи все навколо. — Або більш розслаблена, знаєш, така приваблива? – Чоловік закинув ногу на ногу і підпер голову рукою, через секунду знову випроставшись. — То як ти вважаєш?

— Я думав, ви викликали мене через справді важливе питання, — трикстер скинув брови, театрально закочуючи очі.

– Це дуже важливо! — крикнув правитель, цокнувши язиком. — Мені потрібен особливо… визначний портрет, розумієш? Давай, не вичікуй, мені треба знати!

— У першому варіанті ви виглядаєте, скоріше, кумедно, а в другому… теж кумедно.

– Ох, Локі, – Бог Брехні ледь помітно здригнувся, прикривши очі на мить, насолоджуючись відгуками свого імені, яке звучало так легко, але в той же час глибоко тільки з вуст Грандмайстра, що так майстерно перебирав звуки, викликаючи тремтіння в пальцях одним лише голосом. — Не був би ти таким гарним, на тебе чекало б покарання за такі слова, — дзвінко засміявся правитель, хитаючи головою.

— Я знаю, Грандмайстере, — Локі посміхнувся, опершись на спинку трону.

— Ось у тебе чудові портрети. Як ти це зробив?

– Ви так вважаєте? Як на мене, звичайнісінькі.

— О ні, ні, нічого кращого за них я не бачив за мілл… багато років, — правитель розплющив очі, мало не збуджено глянувши на Лофта. — Тільки всі вони на тебе дивляться… — в мить обличчя Грандмайстра похмуріло, ображено насупилося.

— Невже ви ревнуєте людей до мистецтва? Чи до мене? — розреготався Лофт, закинувши голову.

— Хм… Нахились до мене, — чоловік дочекався, поки трикстер трохи наблизиться до нього, схопив пальцями кінчик коміра його сорочки і притягнув до себе ближче, наступної миті залишивши на гострій вилиці Локі практично не відчутний легкий поцілунок, скоріше, простий дотик вуст, і одразу прибрав руку, що стримувала принца. – Ні, не ревную.

Бог Підступності, приголомшений, шокований, зовсім не очікуючий таких непередбачуваних навіть для нього дій Грандмайстра, завмер, прислуховуючись до незвичних відчуттів. І випростався через деякий час після того, як правитель відпустив його, все ще відчуваючи тепло, що походило від чоловіка.

І глибоко зітхнув, струснувши головою, відганяючи порив… залишитися?

Локі не приймав Грандмайстра.