Project “EVA”

Second Genesis Evangelion

Apocrypha 1.0

Battlezone – Tokyo-3

 

 

Episode-00

Афганістан. 01.11.2007

Військовий гвинтокрил з маркуванням Gehirn сів неподалік старої хатинки. Подібне не було чимось незвичним – після Другого Удару, анархія та війни вирували усім світом.

З борту машини зійшов чоловік. Він був коротко стрижений, а на обличчі виднілась тижнева щетина. Він йшов до будинку, тримаючи за руку малого хлопчика. Той цікавився кожною деталлю, яку тільки бачив.

Назустріч їм з хатинки вийшов могутній чоловік з солдатською ходою. Його чорне, як смола, волосся ледь торкнулась сивина.

–Ґендо? – вміло сховавши своє здивування, чоловік сухо привітав свого старого учня. – Що привело тебе? – він покосився на дитину та посупився. – Це твій син? Невже…

–Те, про що я попереджав. – спокійна відповідь від Ґендо. – Час настав. Ми маємо діяти.

–То ти дійсно зібрався відправити власного сина у самісіньке пекло?! – підняв голос старий вчитель. – Примусиш його битись?! Він же ще дитина! І залишиться нею до початку подій!

–Ось чому, я привів його до тебе. – знов спокійна відповідь. – Аби ти виростив його готовим до цього… Я не зможу зробити з нього воїна, але ти зумієш…

–Ґендо… ти… – замовк учитель, так і не почавши.

–Жахливий з мене буде батько… – тихо промовив Ґендо. – І часу в мене не буде. Я маю готуватися до війни! Жертва Юї не має стати марною!

–Ти хочеш, щоб я зробив з дворічної дитини воїна? За дванадцять років?! Він зможе стати сильнішим фізично. Та розум в нього залишиться дитячим! Він не зможе воювати…

–Нажаль, це весь час, що в нас є…

Вчитель глибоко зазирнув у очі Ґендо – вони палали крижаною рішучістю. І от він відповів:

–Добре, я зроблю, як ти просиш, та мені знадобиться…

–Я забезпечу тебе усім необхідним. – різко перервав його Ґендо та підвів сина до вчителя. – Це мій друг, від подбає про тебе, синку. Прощавай.

Більше не промовивши ні слова, Ґендо рушив до гвинтокрила.

–Чекай! – окрикнув його вчитель. – Як хоч хлопця звуть?!

–Я не наважився дати йому ім’я… – відповів Ґендо. – Нехай сам обирає.

На єдину мить старий вчитель помітив сум в очах учня. Єдина мить, і Ґендо повернувся до гвинтокрила…

Episode-00

Prologue

 

Episode-01

Приємний жіночий голос м’яко оголосив зупинку. У вагоні сидів лише один пасажир – слухаючи музику в навушниках, він усю дорого уважно дивився у вікно. Гострий погляд темно-синіх очей карбував у пам’яті кожну деталь, що траплялась на їх шляху. Помітивши швидке наближення перону, пасажир підвівся та з речами рушим до виходу.

Він ступив на порожню платформу на півночі Токіо-3, випростався у весь свій невисокий зріст та глибоко вдихнув холодного повітря. То був зовсім ще хлопчик – не більше п’ятнадцяти років. Але погляд його холодних очей та хрестоподібний шрам під правим оком створювали зовсім інакший образ. Рівна осанка, різка та механічна хода ще більше закріпляла його. Коротке синювато-чорне волосся, стягнуте ззаду у хвостик, патлав легенький квітневий вітерець.

Озирнувшись, хлопець суворо оцінив обстановку. Токіо-3 вражав з першого погляду – нехай невелике, проте величне технологічно передове місто, розташоване проміж озером та горою. Щільно забудоване вежами, хмарочосами та будівлями поменше, місто створювало враження бастіону чи замку. Сучасного замку, наповненого електронікою та технікою.

Проте повна відсутність людей доповнювала образ – він здавався замком-привидом. Могутній засніжений замок, ніби із майбутнього.

Сніг у квітні не дивував хлопця. У теперішній реальності було б навпаки дивно не побачити снігу будь-коли. Потужний катаклізм відбувся чотирнадцять років тому. Найпотужніше лихо після вимирання динозаврів. Вибухнула та повністю розтаяла Антарктида, рівень океану різко піднявся, затоплюючи тисячі міст світу. А в деяких випадках і цілі країни разом. Слідом за цим планета відхилилась від своєї звичної орбіти та трохи віддалилась від Сонця. Різка зміна клімату викликала нові повені та урагани. Планета змінилась назавжди. Більшість дітей нового покоління навіть не знають, якою була раніше планета.

Тому вкритий товстим шаром снігу Токіо-3 ніскільки не дивував хлопця. Він і сам належав до цього «другого» покоління.

Натомість хлопець поклав речі на лавку та дістав з карману телефон. То була проста модель без зайвих надмірностей. На екрані відобразилось тижневе повідомлення з фотографією відверто одягнутої молодої дівчини з довгим синювато-чорним волоссям. На фотографії було виведено текст: «Кею, я приїду та підберу тебе. P.S. Диви-но сюди!!!». І стрілка від постскриптуму вказувала на пишні груди дівчини, що погрожувала от-от вивалитись з майки.

Вчергове перечитавши листа, Кей вже не дивувався йому а лише відповів у порожнечу:

–Так, мем…

Та не встиг він сховати телефон, як тишу розірвало виття сирен. А за нею – звуки пострілів та ревіння військової техніки. Слідом – холодний жіночий голос:

«Увага! Загроза вторгнення! Прохання, усім жителям евакуюватися в найближче укриття.»

–Дідько! – вилаявся Кей.

Тільки но він почав набирати номер цієї дівчини, як над його головою на повній швидкості пронісся військовий гвинтокрил. Різко розвернувшись, воєнна машина пірнула у провулок. Слідом за нею пронеслась наступна. Її двигун палав а хвіст було вигнуто під неприроднім кутом. Машина падала. Перший гвинтокрил ледь ухильнувся від нього та кинувся кудись за хмарочос.

Збитий гелікоптер рухнув на автобусну зупинку, розчавивши її. Пілот був ще живий, але ніяк не міг відкрити кабіну. Кей кинувся допомагати та не встиг. В наступну мить гвинтокрил повністю розчавило щось неймовірно велике. Схоже, що в цей момент вогонь досяг паливного баку, адже воєнна машина вибухнула.

Коли дим розвіявся, Кей зумів розгледіти те, що знищило гвинтокрил… то було чудовисько. Неймовірно високе – від тридцяти метрів в висоту, схоже на людину без голови та шиї. Довгі та тонкі руки й ноги були надгнучкими – вони проникали проміж будівлями та хапала гвинтокрили, що так невдало пролітали поруч. На місці людських ключиць красувалася біла кістяна пташина маска. Широкі плечі вкривали масивні білі наплічники. Все тіло істоти було вкрите білястими шипами та наростами. Посеред тулуба випирала криваво-червона куля, навколо якої частоколом стирчали шипи.

Це створіння не вкладалось в жодне уявлення Кея о живих істотах. І ще більше відривало істоту від особистої класифікації Кея той факт, що з її рук виривалися отруйно-зелені промені, що з легкістю розбивали ті гвинтокрили, яких торкались. Один такий промінь пронизав військову машину і та вибухнула токсичним полум’ям. Від вибуху розійшлась потужна хвиля, що зносила смітники, лавки та ліхтарні стовпи. Кей встиг сховатися за міцним будинком, але після вибухової хвилі прийшло полум’я і хлопцю довелось пірнути у кучугур, щоб хоч якось захиститись.

Через кілька десятків секунд до Кея дістався запах сірки, а волосся його встало дибки. Висока напруга пройшлася по повітрю. Виглянувши за кут, він побачив лише палаючі будинки та гвинтокрили. І жодного пошкодження не було на монструозній істоті.

В наступну мить до Кея долинув віддалений звук важких пострілів. Десь за кордоном міста вишукалась колона танків і здійснила потужний залп в сотні стволів. Тони металу миттю налетіло на створіння – точнісінько в криваво-червону кулю. Але…

Жодний снаряд не дістався цілі. В єдиному метрі від неї вони зупинились і через секунду вибухнули. Перед істотою спотворився простір, наче від вогню. Знов потягнуло сіркою та жаром і напруга зросла. Через кілька секунд Кей міг присягнутися, що перед істотою з’явилося зелена напівпрозора стіна, що й зупинило атаку.

В наступну мить над істотою пронеслось кілька винищувачів. Викинули на монстра залп з керованих ракет та полетіли на другий захід. Однак жодна з ракет не влучила у ціль. Надгнучкі руки істоти миттю вихопили в повітрі дві з них. Інші – зіткнулись із зеленим бар’єром. Ракети вибухнули, але не нанесли жодних ушкоджень.

Винищувачі були вже далеко і тільки розверталися для нового удару, та істота виклала свій новий козир. Над головою монстра спалахнув німб отруйного зеленого кольору. Від нього потягнуло жаром, затріскали блискавки, запахло сіркою. Атмосфера нагніталась і в результаті істота піднялась у повітря! Вона злетіла! Наче й не була багатотонним монстром за межею уявлень. Воно вмить здолало відстань до винищувачів, увіткнувши по ракеті в їх борти. Машини вибухнули з жахливим громом. Полум’я затьмарило сяйво сонця, а від гуркіта закладало вуха.

Приземлившись, істота видала страшенний вереск, від якого розривалось серце. Схопившись за груди, Кей впав на коліна. Біль була неймовірна, наче грудну клітину трощили бензопилою. Навіть коли істота замовкла, біль лише трохи послабилась.

З океану болю Кея вивів шум мотору. До хлопця з-за кутка виринув синій спортивний автомобіль. Toyota Supra з жахливим дрифтом примчала до Кея. Пасажирські дверцята відкрилися і Кей побачив ту саму дівчину з фотографії. Хіба що вдіта вона була тепер у завузькі брюки, теплі гольф та червону тактичну куртку.

–Мене чекав? – з усмішкою запитала вона, не відриваючи рук від керма. – Застрибай вже!

Не задаючи зайвих питань, Кей хутко закинув свої сумки за заднє сидіння та заліз сам. С диким свистом Supra зірвалась з місця…

***

–Третя танкова дивізія, в бій! – горлав генерал збройних сил ООН Джеймс Едвардс.

–Задіяти РСЗВ! – волав другий генерал – Ерік Воллес.

–Підняти ескадрилью «Фенікс»!

–Не шкодувати засобів! Жодних!!! Ми мусимо знищити його за будь яку ціну!

Більшість вищих офіцерів Об’єднаних Націй зібралась сьогодні у секретній штаб-квартирі, аби разом подолати чужинське створіння. Не одна армія світу приймала участь в обороні Токіо-3. Тисячі танків, артилерії, гаубиць стріляли безперестану. Десятки винищувачів кружляли над монстром. Але все не мало сенсу. Жоден снаряд, жодна ракета, жоден патрон не досягав цілі – все зіштовхувалось із отруйно-зеленим бар’єром.

–Та шляк би його трафив! – вилаяв генерал Воллес. – Його ніщо не бере!

–То он воно… АТ-Поле. – тихо промовив чоловік з найвищої платформи бази.

Йому було близько п’ятдесяти, але вік його ніщо не видавало. Округлі окуляри-хамелеони старанно ховали його очі. Коротка густа борідка була акуратно підстрижена. Лікті стояли на столі, а  долоні складались у місток, закриваючи обличчя.

Величезний монітор докладно демонстрував наскільки марними були потуги збройних сил супроти монстра.

–Жодна зброя нездатна його здолати. – сказав сивий старий, що стояв праворуч. Хоча для старого він виглядав занадто сповна сил.

Пролунав телефонний дзвінок і один з генералів зняв трубку:

–Так. Так. – кивав він у порожнечу. – Так точно. Буде виконано. – він поклав трубку та голосно віддав наказ. – Підірвати N²-бомбу!..

***

–Уф. Вибач, що запізнилась. Їздити по місту, де вирує Янгол – справа не з простих…

–Янгол? – перепитав Кей. – Ви всерйоз назвали ту тварюку Янголом?

–Ну… це не я давала їм імена…

Кея така відповідь не влаштував, але продовжувати дискусію він не став.

–А ти, я дивлю, вже примірив нашу уніформу. – дівчина кинула короткий погляд на його одяг.

–Так точно. – коротко кивнув хлопець. – Вона доволі зручна.

Форма йому дійсно сподобалась. Вона була зручною та функціональною. Але… чому в науково дослідницького інституту, до якого запросили працювати Кея, була військова польова форма?

Дівчина загорнула віраж на повороті на повній швидкості та, ніяк не помінявшись в обличчі, продовжила їзду.

–А чого це ти, наче за статутом розмовляєш? – раптово спитала вона.

Кей зам’явся та не встиг відповісти.

–Розслабся. Nerv воєнізована організація, та все ж це не обов’язково.

–Та… – тільки і відповів Кей.

Він повернувся до вікна, намагаючись вихопити очима Янгола. Та його погляд зачепився за гвинтокрили, які різко змінили курс, та крилата ракета, що на неймовірній швидкості летіла в Янгола, залишаючи за собою інверсійний слід. На щастя Кей впізнав цю ракету.

– N²-бомба! – одразу вигукнув він.

–Що?! – дівчина різко зупинила машину та виглянула у ліве вікно, придавивши Кея до сидіння грудьми. – Дідько, хутко вилазь!

Двічі повторювати не довелось. Кей ривком відкрив двері та вистрибнув назовні. Швидко оцінивши, звідки прийде ударна хвиля, він кинувся до сусіднього будинку. Дівчина – за ним. В останню секунду Кей стрибнув за кут будівлі, затягнувши з собою дівчину. І в наступну мить пролунав вибух…

***

Монітор спалахнув нестерпним сяйвом, повністю сховавши істоту та найближчі квартали Токіо-3. Через кілька секунд зображення змінилось на перешкоди – камера була знищена.

–Єс! – переможну вигаркнув генерал Едвардс.

–N²-бомба вразила ціль. – спокійно повідомив офіцер поруч. – Що б то не було, йому гаплик! З демоном покінчено, сер.

–Що ж, Ікарі. – генерал самовдоволено повернувся до командира штаб-квартири. – Як ви можете бачити, ваша допомога тут більше не потрібна…

–Отримано відеосигнал з борту Альфа-8. – проігнорувавши генерала, доповів один з техніків – Х’юґа Макото, увесь цей час дублюючий накази офіцерів військам. – Наявна картинка.

Монітор моргнув і показав зображення з камери гвинтокрила.

–Як… – з жахом у голосі прошепотів Едвардс.

Істота стояла посеред полум’я, всередині величезного розплавленого кратеру, у який перетворилися околиці міста. Істота стояла живою… і майже неушкодженою…

Знов пролунав телефонний дзвінок. Генерал Едвардс повільно зняв трубку, руки його тремтіли:

–Так… так… та… Так точно. Виконую. – поклавши трубку, він тяжко зітхнув. Після довгих кількох секунд мовчання, генерал нарешті випрямився і повернувся до Ікарі. – Командире. Ми вже побачили неефективність нашої зброї. Тепер маємо запевнитись у ефективності вашої. Знищте цього монстра!

–Звісно. – рівно промовив Ікарі, підіймаючись з крісла. Він поправив окуляри. – Саме для цього Nerv і існує…

***

–N²-бомба пошкодила його. – доповів оператор. – Однак подальше бомбардування Янгола не має сенсу. За аналізами MAGI, Сакіїл володіє феноменальною адаптивністю. Його АТ-Поле вже пристосувалось до бомби N² і з легкістю захиститься від нього. До того ж подальше бомбардування, скоріш за все, зруйнує все те, що залишилось від міста.

–Скільки часу займе його відновлення? – спитав Ікарі.

–За розрахунками MAGI – близько півгодини.

–Підготуйте Першого та Рей. Хоча вона, певно, не знадобиться…

***

Вибух сильно не нашкодив їм – він стався на іншому кінці міста та ударна хвиля майже не пошкодила будівлі, що найближче до Кея. Тим не менш наслідки були – як би вони не встигли сховатись за рогом, їх точно відкинуло б на добрий десяток метрів.

Кей допоміг дівчині піднятись.

–Дякую тобі! – посміхнулась дівчина. – Ти мене врятував, Куроґане Кею-куне!

–Жодних проблем. – байдуже відповів Кей. – Не з’явіться ви так вчасно, мені був би гаплик, каптане Кацураґі Місато.

–Просто Місато! – посміхнулась йому дівчина. – Приємно з тобою познайомитись, Кею-куне! Так, допоможи-но мені. – Місато підійшла до своєї машини.

Автівку перекинуло набік і, судячи з її стану, щонайменше два десятки разів. Supra відлетіла далеко від них. Автомобіль потрапив під ударну хвилю, що й відкинула його.

«Міцні ж тут будівлі… навіть N²-бомба суттєво не нашкодила їм. Най вона і вибухнула на такій відстані.»

Підперши спиною автівку, Кей і Місато зуміли поставити її на колеса.

–Ех, а чи поїде вона… – сумно промовила Місато.

–Повинна. – відповів Кей. – Навіть якщо N²-бомба й випускає електромагнітний імпульс, спалюючи всю електроніку. Але це Supra – електроніки в ній небагато. АБС, навігатор… Ми ж знайдемо дорогу без навігатора?

– Звичайно! – весело відповіла Місато.

А про себе схрестила пальці: «Сподіваюсь…»

***

–То виходить, ти не знаєш, нащо батько покликав тебе? – здивувалась Місато.

–Саме так. – байдужа відповідь.

–Сумуєш за ним?

–Ні, каптане. – ще холодніша відповідь.

–Он як… не ладнаєш з батьком, виходить… – це не було питання, скоріше – констатація фактів. Схоже, Місато і сама була добре з цим знайома. – Я от також… ненавиділа батька…

Кей проігнорував її слова, що ніяк його не стосуються. Він прибув у Токіо-3 задля ділової зустрічі з батьком. І не сподівається ні на що надзвичайне від нього. На Місато йому байдуже, адже, закінчивши свої справи, він залишить Токіо-3 та не згадає каптана Кацураґі Місато.

–А ти знаєш, чим займається твій батько? – продовжила розмову Місато.

–Ні. – знов байдужа відповідь. – Вчитель казав лише про те, що чимось надважливим для захисту людства.

Насправді, Кей вже почав здогадуватись, чим займається його батько… але нащо йому знадобився сам Кей, він не розумів…

Тим часом Supra вже заїхала вглиб шахти, більше схожої на метро. Але проїхавши кілька хвилин у темряві, яку розвіювала єдина вціліла фара та м’які світлодіодні лампи, вони нарешті виїхали на сонячне світло. Проте…

–Ого! – Кей не зумів втримати своїх емоцій.

Адже виїхали вони в колосальних розмірів печеру. Печеру, усю площу якої вкривало величезне місто. Під Токіо-3 ховалось повноцінне місто з хмарочосами, торгівельними центрами, військовими базами, житловими районами. На північному сході міста височіла багатометрова піраміда з емблемою Nerv – половиною фігового листу і написом «NERV. God’s in his Heaven – All’s right with the world». Але і це було ще не все.

По периметру міста стояли сотні сонячних панелей, що збирали сонячне сяйво з поверхні. Світло проходило по спеціальним дзеркальним тунелям. А на висоті кількох десятків кілометрів нависала стеля печери – багатошарова сталева плита. З цієї плити до низу висіли, наче сталактити, ще десятки хмарочосів.

Знаходячись глибоко під землею, місто наче насміхалось над рештою світу. Сонячне літо перевертало уяву Кея про реальний світ. Перше літо, що він побачив у своєму житті…

–Ха-ха! – радо посміхнулась Місато. – Я так і знала, що тебе це вразить. Це – Гео-Фронт! Підземне місто, штаб Nerv’у та Оплот усього людства…

***

Вантажна платформа несла їх углиб бази.

–Отже, спочатку по третьому шляху, і на п’ятому повороті – направо. – звірялася Місато з мапою.

Полишивши свої речі та верхній одяг у машині, Кей і капітан увійшли до бази. Довгий час їм довелось їздити різними ліфтами та платформами, та, коли вони проїхали черговий поворот, попереду них відкрилися двері з написом…

–Що? Восьмий шлях?.. – нервово здивувалась Місато.

–То ми таки загубились… – буркнув Кей.

–Я тут ще не до кінця освоїлась, тому… – розгублено пробурмотіла Місато. – Ну, ми будемо йти, поки не дійдем!..

***

–Увага: другий цикл охолодження завершено. – ангар заповнив голос із гучномовця. – Персоналу залишити басейн.

–Прискорте розморожування екрану лівої руки. Маєте три хвилини на підготовку.

Величезний ангар було заповнено червоною рідиною. По ній вільно ходили надувні човни та плавали водолази з інженерним приладдям. З однієї стіни ангару стирчало щось пурпурове із вкрапленням чорного. Якої глибини досягало це щось сказати було неможливо. З десяток інженерів крутилися зараз навколо нього.

–Увага до доктора Акаґі, – знов пролунало у гучномовець, – оперативний командир Nerv капітан Кацураґі прибула до ліфтової шахти номер 06 разом із юнаком.

На одну з платформ винирнула дівчина у водолазному костюмі. Знявши маску, вона пробурчала:

–Як завжди. Вчасно ми не вміємо…

***

–Перший готовий до запуску, проте Рей у вкрай поганому стані – вона ще занадто слабка і навряд чи здатна…

–Командире, щойно повернулась капітан Кацураґі! – перервав одного техніка інший. – Із нею Шосте Дитя.

–Чудово. – одразу забувши про звіт, Ікарі підвівся. – Підготуйте Першого до синхронізації. Перепрограмувати ядро інтерфейсу під шаблон «Тип-06». Фуюцкі, решту залишаю на тебе.

Не чекаючи на відповідь, командир одразу вийшов з містку. Фуюцкі – сивий старий і, по сумісності, головний заступник командира штабу, коротко кивнув та провів Ікарі поглядом.

«Їх перша зустріч за дванадцять років…»

***

В решті решт Місато знайшла правильний шлях і тепер вони з Кеєм їхали ліфтом. Хлопець завмер статуєю, склавши руки за спиною. Це викликало трохи збентежений погляд капітана Кацураґі, хоча вона нічого й не сказала.

Ліфт зупинився раніше зазначеного поверху – його викликали посеред дороги. Дверцята розійшлися в сторону і до них приєдналася висока молода блондинка у блакитному водолазному костюмі, поверх якого був недбало накинутий лабораторний халат.

–Тринадцять хвилин! – суворо почала вона. – Це вже не затримка – це запізнення, капітане!

–О! П-привіт, Ріцко! – заїкнулася Місато.

–Ми не маємо ні людей зайвих, ні часу! – продовжила Ріцко. – Я сподіваюся, Шосте Дитя доставлене в цілості?

Вона поглянула на мовчки стоячого Кея:

–Це він?

–Так точно. – кивнув хлопець. – Куроґане Кей. Вітаю.

–Вітаю. – кивнула Ріцко. – Я керівник техвідділу Проєкту «Єва», доктор Акаґі Ріцко. Приємно познайомитись з тобою особисто…

***

Залишивши ліфт, трійця рушила далі моторним човником по криваво-червоному басейну. По дорозі Кей примітив стіну до якої вони рухались. Стіна кольору хакі, проте частині її була пофарбована у різні відтінки пурпурового та чорного. Неважко було здогадатись, що це не було частиною стіни.

Нарешті вони досягли протилежного причалу та, піднявшись по сходах, потрапили в темне, нічим не освітлюване приміщення.

–Куроґане Кею, я хочу тобі дещо показати. – із пітьми пролунав голос доктора Акаґі. Увімкнулось світло – Абсолютна універсальна…

Яскраве денне світло миттю засліпило Кея. Він намагався швидше до нього звикнути та не прослухати слова доктора Акаґі.

–…людиноподібна зброя…

Нарешті зір Кея прояснився і він почав оглядатися. Проте не помітив нічого примітного, поки не обернувся назад…

–… створена людьми!

Кей завмер у жаху. Первісний страх скував його. Перед очима хлопця, ніс до носа, висіла гігантська голова, закута у броню. Пурпуровий та зелений, рогатий шолом з довгим та гострим підборіддям. Позаду шолом захищав шию коміром, що нагадував такий у трицератопса. Проте шолом справляв враження аж ніяк не травоїдного…

–Євангеліон! – завершила доктор Акаґі. – Перед тобою – Перший номер! Клеймор! Остання надія людства…

–Отже це його робота… – повільно, все ще відходячи від шоку, промовив Кей.

–Саме так. – холодний сталевий голос пролунав звідкілясь зверху.

Кей насилу відірвав погляд від Євангеліону та підняв його догори. На оглядовому майданчик, склавши руки у кармани, стояв його батько – Ікарі Ґендо. Все такий же холодний та безжалісний погляд, як і дванадцять років тому, коли він кинув сина! Кей закарбував у пам’яті той єдиний момент, аби підпитувати свої емоції, свій гнів.

–Давно не бачились. – тільки і сказав Ґендо.

Кей не привітався, а фиркнув та відвів погляд. Від Ґендо не сховався цей жест. Проте на нього він лише криво посміхнувся та наказав:

–Виступаємо.

–Атакувати?! – сполошилася  Місато. – Але ж Єва-00 все ще заморожена! Не збираєтесь же ви прямо зараз запускати Єву-01?! Пілот же ще нічому не вчився!

–Іншого виходу нема. – жорстко відповіла доктор Акаґі.

Проте Місато лише більше спохмурніла. А доктор повернулася до хлопця:

–Куроґане Кею, пілотом будеш ти.

Поки дорослі сперечалися, Кей вдивлявся в Євангеліон. «Зброя», як його назвала доктор Акаґі, був здатен навіяти жаху кому завгодно. Він випромінював потаємну жорстокість, безумство, лють… та поряд із цим було у ньому щось розумне… і це жахало!

Слова доктора Акаґі вирвали Кея з оціпеніння і хлопець проти волі здригнувся. Проте одразу ж хмикнув.

–Буду пілотом… – повторив він. – Відмовляюсь.

Він відповів настільки несподівано, що деякі інженери повпускали свої інструменти. Кей же в той час розвернувся та рушив до виходу.

У Місато відпала щелепа. Вона не очікувала такої сильної відмови… Куроґане Кей справляв враження закритого, холоднокровного та розсудливого, проте сильного хлопця. Враховуючи його вік, навіть занадто. Звичайно Місато не очікувала, що Кей буде від радості стрибати, що стане керувати такою машиною. Проте такого вона точно ніяк не очікувала…

–Відмовляєшся? – підняв брову Ікарі.

–Ти заради цього мене сюди покликав? – Кей зупинився.

–Ти вже і сам все зрозумів.

Кей затремтів та підняв лютий погляд на Ґендо.

–Викликав, заради того, щоб знов відправити мене подихати в якомусь сраному роботі?!

–Викликав тебе, щоб ти захистив світ.

–Та чхати я хотів на той світ! На біса мені його рятувати?!

Очі Кея палали. Палали гнівом, якого і на ворогів не направляють. Проте Ґендо не ворухнувся. Не видав ані краплини занепокоєння. Його голос полишився холодним та розважливим:

–Будеш пілотом – сідай в робота. Ні – пішов геть!

–Тьфу! – Кей з силою сплюнув. – Про що взагалі мова…

Він різко розвернувся на підборах та, засунувши руки у кармани, рушив до виходу.

–Кею… – невпевнено почала Місато. Проте, взявши себе в руки, вона видавила з себе твердий та впевнений тон. – Подумай, нащо ти сюди приїхав!

Але хлопець лиш махнув їй рукою, не дивлячись.

–Не можна весь час тікати! – вигукнула Місато. – Ні від батька, ні, тим паче, від себе!

–Так точно. – байдуже відповів Кей.

Ґендо був здивований таким поворотом подій.

«Я гадав, Кашім його гідно виховав…»

Не втрачаючи ані секунди, Ґендо одразу почав діяти. Він зв’язався по каналах внутрішнього зв’язку з Фуюцкі:

–Приведи Рей.

–Її рани не дозволять їй синхронізуватись з Євою.

–Саме так.

–Гаразд… – глибоко здихнув Фуюцкі.

Сеанс зв’язку закінчився, і Ґендо переключився на Рей:

–Рей, заміна виявилась марною. Пілотувати доведеться тобі.

–Так… – єдине, що зміг видавити тихий дівочий голос у відповідь.

***

Двері, до яких прямував Кей, відкрилися і через них проїхало ліжко-каталка. Хлопець зупинився та кинув на неї погляд. На ліжку лежала молода дівчинка в обтягуючому чорному комбінезоні з невеликими блакитними вставками та без рукавів. Її руки, око… більшу частину її тіла вкривали пов’язки та бинти.

Але більше уваги Кея привернула сама дівчинка. Її бліда шкіра, здавалось, була зіткана з мармуру, а блакитне волосся нагадувало безхмарне небо… проте найчарівнішими виявились її очі. Темно-червоні, рубінові очі, здавалось, заглядали у саму душу, вивертаючи її навиворіт.

Кей намагався не видавати своєї зацікавленості та ігнорувати спроби дівчинки хоча б просто сісти.

Раптово, пролунав вибух і земля затремтіла, немов на гойдалках. Усі присутні повпадали на підлогу. Звичайно впала й дівчинка з блакитним волоссям.

Не маючи сил більше терпіти, Кей кинувся до неї:

–Тримайся! – він обережно взяв її на руки, і вони в ту ж мить виявились по лікоть у крові… крові тієї дівчинки…

Обличчя хлопця спохмурніло… наче перестало відбивати світло…

–І ти зібрався відправити туди це дівчисько?! – гаркнув Кей. Куроґане підняв повний ненависті погляд на свого батька – найненависнішу ним людину. – ТИ ЗОВСІМ СОВІСТЬ ВТРАТИВ?!! Скінчений виродок! Гаразд! Най буде по-твоєму! Я сяду у цю штуку! Я буду пілотом!..

***

Янгол, здавалось, безцільно блукав містом, час від часу виблискуючи порожніми очницями маски. В тому місці, куди в ту мить був направлений погляд Янгола, спалахував вибух, руйнуючий будівлі одну за іншою, та здіймався палаючий отруйно-зелений хрест.

Янгол ще довго блукав, поки нарешті не обрав чергову ціль. Наступний вибух пронизав землю наскрізь, прориваючись у Гео-Фронт…

***

Черговий вибух струснув базу, але в цей раз його міць була багатократно вища.

–Знайшов. – підсумувала доктор Акаґі. – Майе починаємо процедуру запуску.

–Так, мем. – відповіла технік, молода коротко підстрижена дівчина Ібукі Майя. Вона продублювала наказ. – Почати процедуру запуску.

На дні ангару відкрилися клапани і червона рідина, що заповнювала приміщення, почала стікати. Нарешті відкрився Євангеліон у повний зріст. То була антропоморфна машина, не менше тридцяти метрів, повністю вкрита бронею пурпурових, зелених та чорних кольорів. Щілини в обладунках були захищенні металевою тканиною. Нагрудник нагадував давньогрецьку мускульну кірасу, тільки більш гостру та агресивну.

–Критичне охолодження завершено.

–Вилучити стоп-капсулу.

Виступаючі броньові пластини на хребті Євангеліона відкрились, оголивши хребці. Справжні органічні хребці.

–Стоп-капсула вилучена.

–Трансмісійна система спинного мозку вільна.

–Підготовка до з’єднання.

На довгих маніпуляторах у відкритий хребет впровадили велику кутасту конструкцію з написом «EVA-01» – контактну капсулу, в яку вже встиг залізти Кей. Йому дали вдіти спеціальний налобний обідок на липучках. Капсулу занурили в хребет та відпустили. Зі стін капсули висунулися фіксатори та закріпились у порожнині одного з масивних хребців Євангеліону.

–Капсула зафіксована.

–Зрозумів. Контакт першого ступеню.

Броня на спині закрилась, а очі Євангеліону спалахнули ледь помітним синім сяйвом.

–Заповнити контактну капсулу.

–Так. Заповнення капсули.

Сидячи всередині Євангеліону, Кей не без переляку помітив, як і без цього маленька одномісна капсула стала наповнюватись якоюсь червоною рідиною.

–Що це? – не зміг сховати паніку пілот.

–Не хвилюйся, Куроґане-куне. – по радіозв’язку йому сказала доктор Акаґі. – LCL заповнить твої легені і кисень буде надходити до твоєї крові напряму. Ти швидко звикнеш.

Ці слова ніяк не заспокоїли Кея. В паніці він затримав дихання, як тільки LCL піднялась до підборіддя. Довгу хвилину, Кей боровся з ядухою, але врешті решт ковтнув червоної рідини. Вона виявилась дуже гіркою на смак. Але не зважаючи на це, Кей відчув приємну легкість. Нічого більше не тиснуло на нього, а нестачі кисню не відчувалось. Мозок працював навіть активніше ніж зазвичай.

Навіть зір прояснився. Кей з легкістю розібрав кожну деталь темного кокпіту. Кабіна пілота була маленькою, та все ж стеля була високо. Тут міг вміститися дорослий чоловік у повний зріст. Чи варто казати, що Куроґане, в свої чотирнадцять, відчував себе більш ніж комфортно. Безліч маніпуляторів-контролерів, що під’єднали до його тіла, були готові перехопити будь-який спазм м’язів та передати його Євангеліону. Кілька рідкокристалічних моніторів на рейках опустилися, щоб Кеєві було зручніше, і увімкнулись, осяявши кокпіт. LCL зовсім не нашкодила приладам та моніторам.

Великі маніпулятори в цей час піднесли до спини робота масивний кабель. Вдало його підключивши, наче у розетку, маніпулятор від’їхав в сторону.

–Основне живлення підключено.

–Зрозумів.

–Переходимо до контакту другого ступеню.

–Так, мем. Контакт другого ступеню.

–Підключити інтерфейс.

В наступну мить, навколо Кея спалахнув світ. Він засяяв безліччю барв, що переходили одна в одну. Неясні фігури пробивались крізь барви, проте нічого розібрати було неможливо. Серце Кея забилося швидше, дихання перехопило. І в наступну мить все закінчилось.

Тільки тепер він бачив більше, ніж ніколи раніше. Він бачив платформу, на якій стояв ще п’ять хвилин тому, він бачив інженерів, техніків. Він бачив очима Євангеліона, які запалали яскравіше.

–Нервове підключення А10 в нормі.

–Переключити когнітивні шаблони на японську мову.

–Можна на англійську? – раптом запитав Кей.

–Нехай буде англійська… – погодилась доктор Акаґі та подивилась на данні. – Стан первинного контакту задовільний. – трохи здивовано промовила вона.

–Пройдено контрольні точки до 14.05 – все в нормі. Синхронізація синапсів – 66.6%.

–І це без контактного комбінезону? Неймовірно!

–Рівень гармонік – в межах допустимого. Керування підтримується. – доповіла Майя.

–Чудово. – доктор Акаґі повернулась до Місато. – Все готово!

Капітан Кацураґі похмуро кивнула та віддала наказ:

–На старт!

Подвійні ґратчасті двері перед Євангеліоном відкрилися.

–Від’єднати перший затвор.

Фіксатори, утримуючі праве плече робота, відпустили його.

–Перший затвор від’єднано.

–Від’єднати другий затвор.

Ліве плече також звільнилось.

–Другий затвор від’єднано.

–Відвести амперичний місток.

Платформа, де ще п’ять хвилин тому стояв Кей, від’їхала від Євангеліону.

–Зняти перший фіксатор.

Стіни, утримуючі праву руку робота, роз’їхались в сторони.

–Перший фіксатор знято.

–Зняти другий фіксатор.

Ліва рука звільнилась, слідом за правою.

–Другий фіксатор знято.

–Зняти блокуючі пристрої з першого по п’ятнадцятий.

–Наразі, Євангеліон-01 повністю вільний!

–Внутрішні батареї заряджені. Підключення зовнішнього живлення в нормі.

–Зрозумів. Єва-01 – до пускової установки!

Платформа з Євою рушила з місця. Вона зупинилась у стіни з кількома ліфтовими шахтами, що вели на поверхню. Сотні розсувних дверей відчинилися над головою Єви-01, готуючись випустити її у бій.

–Шахта вільна. – доповіла Майя. – Зелене світло.

–Підготовку до запуску завершено. – підсумувала доктор Акаґі.

–Зрозуміла. – кивнула Місато і повернулася до командира Ікарі. – Відбою не буде?

–Саме так. – холодно відповів Ґендо. – Мі зобов’язані здолати Янголів, інакше людство буде приречене. А він – наша єдина надія.

–Ікарі, – тихо звернувся до нього Фуюцкі, – ти певен, що так буде краще?

На це Ґендо лише криво посміхнувся. Ніким не помічений, через місток із рук.

Глибоко зітхнувши, Місато віддала наказ:

–Запуск!

Клеймор стартував. Зірвавшись з місця, платформа рушила на поверхню з такою швидкістю, що Кея одразу прибило до крісла. Але Кей був до такого звичний, тому ніяк не виказав своїх емоцій. Пролетівши всю шахту, ліфт різко зупинився і тут вже Кей не зумів стриматись.

Прийшовши до тями, Кей озирнувся, шукаючи Янгола. Але того не було видно.

–Кею, ти готовий? – спиталася Місато.

–Так точно. – була тверда відповідь.

–Зняти останні запобіжники!

Фіксатори, що закріпляли наплічники Єви до ліфту, від’єднались, і Клеймор нарешті звільнився.

–Євангеліон-01 – Клеймор, старт!

***

–Слухай уважно, Куроґане-куне. – почала доктор Акаґі. – Очисти думки, не думай ні про що. Просто йди!

«Йди» – промайнуло в голові у Кея.

Підкоряючись команді, Єва зробила крок.

–Він пішов! – радість у голосі доктора Акаґі була не меншою за радістю матері, чия дитина робить перші кроки в своєму житті.

Кей зробив ще крок, за ним – третій, четвертий… його охопила ейфорія – рухатись було так просто й легко, як ніколи в житті. Навіть важкі обладунки Єви ніяк не обтяжували його. Пілот відчував міць і силу, пропорційну цьому величезному меху… ні, навіть більше!

Кей був таким захоплений цим почуттям, що не помітив, як запнувся за автівку, та впав на коліно.

–Не можна було відправляти його без підготовки. – пробурмотіла Місато. – Він навіть ходити нормально не вміє…

–Каптане Кацураґі. – почув її Кей. – Не можем ходити – то будемо бігти!

Куроґане підвівся. М’яко, я на робота, Клеймор встав на обидві ноги і зробив крок. За ним – наступний. І далі швидше. За кілька кроків Клеймор розігнався і тепер біг через все місто. Біг впевнено. Наче Клеймор став частиною пілота.

–Каптане Кацураґі, де ціль? Де Янгол? – спитав він.

На лівому моніторі з’явилась невеличке віконце із зображенням Місато.

–В лівому нижньому куті відображається зйомка з супутника. – почала поясняти капітан. – Режим онлайн.

–Прийнято.

–Справа – селектор зброї, яку ми можемо тобі вислати.

Думкою Кей віддав наказ Єві відкрити селектор, і перед пілотом з’явився короткий список зброї. Швидко пробігшись по ньому, Кей спантеличено перепитав:

–Каптане, для чого стрілецька зброя, якщо навіть N²-бомба не здатна нашкодити Янголу?

–Вся проблема в АТ-Полі, що генерує Янгол. Воно захищає його майже від будь-яких пошкоджень. Але Євангеліон також здатен генерувати його і таким чином нейтралізувати поле Янгола.

–Тоді можна просто вивести Янгола за місто, нейтралізувати його поле та запустити  N²-бомбу?

–Проблема у тому, що для нейтралізації АТ-Поля необхідно знаходитись максимально близько до Янгола. Ти просто загинеш разом із ворогом. До того ж кабель не дістане до кордонів міста…

Це не дуже задовольнило Кея.

–В мене є меч? – запитав він.

–Наразі, в наявності лише два наручних клинка. – відповіла доктор Акаґі. – Викликаються думкою. Також ми розробляємо універсальний вібромеч. Але він ще не готовий навіть для тестів.

Клеймор зупинив свій біг за командою Кея. Випрямившись, Кей оглянув свої руки… руки Євангеліону. На них була товста броня з відсіками для лез. Зосередившись, він наказав Єві оголити пазурі…

***

На оглядовому екрані робочий персонал бачив, як із наручних броньових пластин висунулися бойові клинки.

–Нічого собі… – уражено пробурмотіла Майя. – Рівень синхронізації піднявся до 78.3%!

–Так просто? – здивувалась доктор Акаґі.

–Янгол наближається! – доповів інший технік, Аоба Шігеру…

***

Поки Кей милувався довгими чорними лезами, що з’явилися у нього на обох руках, між будинками з’явилась гігантська фігура Янгола. І його охопив страх. Ця істота, Сакіїл, ще в перший раз викликав тремтіння. Проте Кей не звик віддаватися своєму страху! Він з ним бореться та перемагає! Ці слова, як мантру повторював собі Кей щодня, все життя. А наразі він ще й в Євангеліоні.

–Атакую! – коротко повідомив він.

І кинувся на ворога.

Янгол підняв ліву руку та вистрілив своїм зеленим променем. Проте Куроґане вже бачив його в дії та ухилився на бігу, не втрачаючи швидкості. За якихось дві секунди від дістався Сакіїла та наніс йому удар в стрибку. Лезо на неймовірній швидкості розірвало повітря та дісталося Янгола. Але той в останню мить відхилився в сторону і удар прийшовся у лівий наплічник.

Не зупиняючись, Клеймор завдав удару ногою з розвороту та відкинув Янгола. Єва одразу кинулася за ним. Швидко отямившись, монстр підняв праву руку, і новий зелений промінь вирвався з неї. На єдиних рефлексах, Кей пригнувся та схрестив над собою клинки. Як не дивно, вони витримали зброю Янгола.

Все ще блокуючи промінь Сакіїла, Кей пробіг вздовж нього прямісінько до ворога. В останню мить, коли Кей вже замахнувся для удару, Янгол раптово вдарив лівою рукою у бік Євангеліону. І менше, ніж за секунду, Клеймор завдав удару по червоній сфері у грудях Янгола.

Проте монстр виявився швидшим. З його руки вирвався новий зелений промінь і пронизав живіт Єви та відкинув її далеко в сторону. Кея це збентежило. Янгол рухався зі швидкістю, в рази перевищуючою ту, яку Кей бачив вперше. Вона була подібна блискавці. Куроґане ледь встигав блокувати атаки Сакіїла.

Але найголовнішим було не це. Живіт Кея палав від агонії. Не Клеймора, но Кея. Куроґане відчував усю біль, яку мав би відчувати Клеймор. Крім усього іншого, це ще й збивало концентрацію.

Закусивши губу, Кей колосальний зусиллям придушив біль і, підгадавши момент серед неспинного граду атак, він схопив право руку Сакіїла та сильним ривком розвернув спиною до себе. Могутнім ударом ноги Клеймора Кей припечатав Сакіїла до найближчої будівлі, яка навіть не здригнулась.

Кинувшись до ворога, Кей для більшої сили завертівся навколо своєї осі і завдав могутній удар в шию Янгола. Прагнучи знести голову Сакіїла з плечей, Кей припустився страшної помилки…

–Лайно! В нього ж нема голови!

Клинок застряг в будівлі в лічених сантиметрах від тіла Янгола. Швидко деактивувавши лівий клинок, Куроґане встромив правий у центр торсу. Лезо увійшло наполовину і обламалось, коли Сакіїл різко розвернувся і широким ударом руки знов відкинув Єву назад.

Євангеліон підлетів високо в повітря і звалився на дах будівля, але довго там не пролежав – скотившись з неї, Кей відхаркнув кров’ю… всередині капсули.

–Рівень синхронізації – 82%!

–Погано! Так він повною мірою відчує усю шкоду! – запанікувала доктор Акаґі. – Я знала, що сильні емоції підвищують синхронізацію, та щоб настільки!

–Янгол генерує АТ-Поле! – доповів Макото.

Сили швидко залишали Кея. Ране Єви боліли на його власному тілі. Перед очима все пливло…

Сакіїл підійшов до нього і встромив руку, охоплену зеленим сяйвом в живіт Єви. Кей завив від болю. Закряхтівши, Куроґане спробував вийняти руку чудовиська з тіла Єви. Проте Янгол був іншої думки. Він завдав нищівного удару по руці Клеймора. Пролунав хрускіт кісток і дзвін металу, і права рука заволала болем.

–Ааааргх!!! – закричав Кей.

–Заспокійся, Куроґане-куне! Він не твою руку зламав! – затараторила доктор Акаґі.

–Кею! – втрутилась Місато. – Відкинь його та відступай! Розробимо план!

Віддаленим куточком свідомості Кей почув її слова. Він приклав надпотужні зусилля, щоб просто відкрити очі та розумом повернутись на поле бою. Зібравшись з силами, він таки зумів вдарити ногою. Проте було вже пізно. Янгол схопив Єву за голову і підняв над землею. Тонкі руки набрякли, наче резинові. Кей встиг лише усвідомити той факт, що головна зброя Сакіїла направлена йому в голову на нульовій дистанції, коли з руки Янгола вирвався зелений промінь. І, наче молотом по ковадлу, з колосальною силою вдарив по оку Євангеліону. Біль Єви передалась Кеєві і той рефлекторно стиснув власне око. Старий хрестоподібний шрам занив фантомним болем.

Сакіїл вистрелив ще раз… і ще… ще… по шолому Клеймора проступили тріщини.

–Погано! Якщо так продовжиться, броня не витримає! – піддавшись паніці, заволав Макото.

І ще вистріл… і ковадло не витримало. Голову Єви прошило наскрізь! Клеймора відкинуло далеко назад і той повністю зупинився. З пробитої голови подвійним фонтаном ринула кров. Остатнє око потьмяніло і повністю згасло…

***

–Череп пошкоджено! – доповів Макото. – Ступінь пошкоджень невідома!

Оглядові екрани наповнилися нескінченними сигналами тривоги.

–Звіт! – відрізала Місато, боячись взнати правду.

–Синхрограф інверсовано!

–А по-людські?! – Місато втупилась в Майю.

–Розсинхронізація! Спостерігаю відтік імпульсів! – «переклала» Майя.

–Перекрити контури! – швидко відреагувала доктор Акаґі. – Повний стоп!

–Не вдається! Сигнали не проходять – повне блокування!

Місато нахилилась до Макото:

–Що з Кеєм?!

–Телеметрія не проходить! Неможливо зчитати стан пілота! Не вистачає даних.

–Клеймор повністю зупинився! – доповів Шігеру.

–Місато! – Ріцко повернулась до оперативного командира, сподіваючись на її холодний розум.

–Відставити. – прошипіла вона. – Скасувати операцію! Рятуємо пілота! Примусовий викид капсули!

–Не виходить! – до неї повернулася Майя. – Сигнали не проходять!

–Активувати оборонні гармати! Відволікти Янгола від Єви!

–Усі захисні батареї знищені Янголом! – швидка відповідь від Макото.

–Самохідна артилерія? Гаубиці?

–Так само.

–Але ж тоді… – більше не можна було покладатися на холодний розум Місато. Як і всі, вона більше не могла ніяк вплинути на ситуацію.

По всій базі розповзся відчай. Холодний липкий страх перед неминучим. Однак було ту ще щось. Щось потаємне, жорстоке, безумне… проте в цей же час розумне…

Здорове око Клеймора вмить запалало жахаючим крижаним сяйвом. Паща Єви відкрилась, зірвавши обмежувачі шолома.

–Але як?! – Майя з жахом дивилась у монітор. – Як?! Все заглушено!

Клеймор видихнув. Пара, хмарами розміром з автомобіль, вирвалися з його пащі.

–Єва.. рухається?..

–Берсерк?! – прошепотіла доктор Акаґі так, наче побачила демона… втім, то не було далеко від істини…

Задравши голову догори, Євангеліон-01 заревів і рев цей крижаним відлунням занісся усім Токіо-3. Вставши в бойову стійку, Клеймор кинувся на Сакіїла. За єдину мить здолавши чималу відстань, що їх розділяла, Єва встромила лівий клинок в маску Янгола, пронизавши його тіло наскрізь.

Клеймор заніс клинок вдруге. Але удар не досяг цілі – перед Янголом замерехтіло отруйно-зелене поле, з яким зіткнувся клинок. Проте удар був такої міці, що Янгола відкинуло на багато метрів назад.

Цього разу Клеймор здійснив могутній стрибок, миттю зрівнявши відстань до нуля. І, використовуючи силу падіння, встромив клинок, який увійшов, наче ніж у масло.

Раптом, очі на залишках маски спалахнули і тонкий сяючий промінь пронизав небо, ледь не задівши Єву. Відстрибнувши назад, вона зуміла ухилитись. Приземлившись спиною до противника, безумна машина, довго не думаючи, знов кинулась на Янгола…

–Перемога… – рівно констатував Фуюцкі. Ніхто, окрім Ікарі, не почув його…

Шалено ревучі, Клеймор мчав на супротивника, проте знов зіштовхнувся з напівпрозорим бар’єром.

–АТ-Поле?! – в паніці вирвалось у Ріцко.

–Не вийде! Поки Янгол підтримує АТ-Поле…

–…до нього не підібратись! – закінчила за Майю доктор Акаґі.

Втім Клеймор не став бездумно кидатись на АТ-Поле, як муха на скло. Він відійшов на крок назад, підняв зламану руку та… регенував її! Повністю! Кістки, м’язи, сухожилля, шкіру і навіть броню! Рука була як нова!

–Права рука відновилась! – шоковано доповів Шігеру.

–Як так?

Активувавши обидва клинка, Клеймор встромив їх у АТ-Поле. Навколо лез засяяло криваво-червоне сяйво… Затріщали блискавки, спотворився простір, запахло озоном, понесло холодом…

–Клеймор генерує власне АТ-Поле! – Майя продовжила доповідати про показники комп’ютера. – В-воно нейтралізує фазовий простір Янгола!

–Скоріше, вгризається в нього… – пробурмотіла Ріцко.

Потроху, сантиметр за сантиметром, Єва в прямому сенсі врізалась в сяючий бар’єр. Поки нарешті, одним могутнім ривком, не розрізала його.

–Так просто пройшов крізь АТ-Поле?..

Клеймор знов заревів, проте очі Сакіїла спалахнули і промінь з них вразив Єву прямісінько в груди. Гігантський зелений хрест, вибухаючий на кожному міліметрі своєї площі, розкинувся на десятки кварталів позаду Клеймора… не завдавши ні йому, ні його АТ-Полю жодних ушкоджень. Втім Клеймор схопив руки Янгола і одним різким рухом зламав їх. Не відпускаючи монстра, він з усієї своєї моці вдарив ногою Сакіїла, шпурнувши його і відриваючи руки.

Янгола занесло далеко вперед. Опустивши голову, Клеймор націли ріг на криваве ядро Сакіїла та кинувся вперед. Зіткнувшись з червоною сферою ріг навіть на пом’явся. Проте Єва, наче не помічаючи ні Янгола, ні міцних будівель, рушила далі. Тілом Сакіїла Клеймор зносив будинок за будинком. Поки нарешті ядро не тріснуло.

Але тут Сакіїл викинув останній козир. Він видав несамовитий вереск, від якого у всіх на містку заклало вуха та зжало серця. Прийнявши текучу форму, Сакіїл огорнув Клеймора у чорну сферу. І в наступну мить він вибухнув гігантським отруйно-зеленим хрестом. Значно більшим, ніж усі попередні…

Усі присутні на командному містку з жахом спостерігали за монітором, очікуючи, коли згасне спалах…

–Що з Євою? – слабо спитала Місато, сама не знаючи кого.

Із кривавого дощу, із палаючого міста повільно, хижо крокував Клеймор… наче демон…

Episode-01

The Beast

Episode-02

Приєднуйся до нас! Стань одним з нас. Стань нашою караючою десницею. Знищ наших ворогів!

У пітьмі були лише двоє – Куроґане Кей та Янгол. Куроґане нескінченно боровся з Янголом, щоразу програючи… і все починалось спочатку…

Раптом темряву освітим дивний незрозумілий малюнок – руна. Во спалахнула зловісним багряним полум’ям і заволала.

Приєднуйся до нас!

Слідом з’явилися ще кілька рун. І ще, ще, поки нарешті вони не заполонили собою усю пітьму навколо. І разом вони прокричали:

ТИ ПРИЄДНАЄШСЯ ДО НАС! ТВОЯ ДОЛЯ ВИРІШЕНА НАПЕРЕД! ТИ БУДЕШ ОДНИМ З НАС!

І голоси Янгола та рун громом віддавалися в голові Кея.

Нескінченний бій та зла, жорстока усмішка… не Янгола… його…

Замахнувшись, Кей впечатав кулак у… повітря? Насилу відкривши очі, він побачив над собою незнайому стелю та почув писк медичних приладів.

С великими труднощами він сів на кушетку. Озирнувшись та прогнавши залишки сну, Кей почав відновлювати в пам’яті останні події. Він прибув у Токіо-3… зустрів каптана Кацураґі… батька.. став пілотом Євангеліону-01… Клеймора… бився з Янголом Сакіїлом… та програв…

Повільно він підніс тремтючу пуку до обличчя. Його очі краще за все висловлювали його стан – гіркота і страх відображалися в них! Він програв! І тепер… а що тепер? Янгол зруйнував світ?

Кей важко підвівся та рушив до вікна – він знаходився у абсолютно цілісінькому Гео-Фронті. Лише пару впавших зі «стелі» будівель руйнували цілісну картину підземного міста.

Невже все минулося? Але як? Він же програв!

Озирнувшись, Кей швидко знайшов свої особисті речі та дістав плеєр з навушниками. Слухаючи музику та спостерігаючи за майже безлюдним Гео-Фронтом, він ще довго знаходився в прострації, поки в палату не увійшла медсестра.

–О, Куроґане-сане, ви прокинулися! – зраділа вона. – Треба терміново повідомити про це капітана Кацураґі та доктора Акаґі!

З цими словами, медсестра втекла. Кей бігло глянув на неї та продовжив роздивлятися пейзаж за вікном…

***

–Вияв Шостого Дитя, запуск Єви-01 та ліквідація Третього Янгола. На даному етапі немає жодних відхилень. – коротко описав нещодавні події Ґендо.

Усі шестеро членів Комітету Безпеки забралися сьогодні в повному складі. Всі, включаючи Ікарі Ґендо. На наступний ранок після бою, Ґендо рушив до конференц-зали, де він спілкувався з голограмами решти членів комітету.

–За винятком колосальних затрат на відновлення Клеймора! – їдко помітив один з членів комітету під номером 05.

–Ніби SEELE коли-небудь страждали від нестачі бюджету.

–Слідкуй за своїми словами, Ікарі! Твоя робота скеровувати Євангеліони в бій та привести до дії «Проєкт»!

–Така ціль Nerv’у! – підтвердив номер 03.

–І який сенс мені про це нагадувати? Це війна, і на війні гинуть люди. І те, що Клеймор «було пошкоджено» – лише вдача, що ми знайшли компетентного пілота.

Кожен раз, проводячи цю зустріч, Ґендо насилу стримував себе. Адже скупість SEELE могла сперечатися з будь-яким олігархом. Найменша подряпина на броні Єви могла викликати крики, не кажучи вже про руйнацію Токіо-3 – ще однієї інвестиції SEELE. Щоразу Ґендо мав пояснювати їм, складність та небезпеку кожного тесту, кожного запуску Єви.

Не зважаючи на цілі SEELE та його чола – Комітету Безпеки, які заходять значно далі будь-яких людських понять, жадібність та власний достаток, здавалось, було єдиним, що їх турбує.

Лише усвідомлення фінальної мети не давало Ґендо облаяти їх та послати куди подалі.

–Твій син дійсно виявися непоганим бійцем, Ікарі. – помітив 02. – Та він не дурень! Слідкуй за тим, щоб він нічого не дізнався про наші плани! Інакше ми наживемо собі смертельного ворога.

–За шістдесят днів, у Токіо-3 прибуде Євангеліон Mk.02 разом із пілотом. – рівно відповів Ґендо. – Тоді ми підвищимо наші шанси на успіх, розділимо обов’язки пілотів та приховаємо від Шостого Дитя наші секрети. З прибуттям Другого, у нього з’явиться купа нових проблем. Він ні про що не здогадається. Проте мені потрібен третій та четвертий пілоти.

–Ти хочеш розморозити Нульового? На остатніх тестах, він ледве не зірвав наші плани!

–Це наш єдиний вибір. Аби досягти нашої цілі, нам в будь-якому разі знадобляться четверо. Ви знаєте про ці умови.

–Слідкуй за своїм язиком, Ік!..

–Це вірно. – перервав присутніх номер 01. Він сидів навпроти Ґендо і мав найбільше крісло, увінчане янгольськими крилами. Сам він відрізнявся яскравою сивиною та особливим білим візором, що дає його атрофованим очам бачити. – Умови контракту з Ліліт говорять про чотирьох. Гаразд. Розморожуй Нульового. Маєш місяць.

***

–Як я можу судити, ти абсолютно здоровий! – винесла свій вердикт доктор Акаґі.

Пройшло десь півгодини відтоді, як медсестра пішла повідомити про пробудження Кея. Першою прийшла Місато. Вона ледь стримувала щастя, ледве не розплакавшись. Слідом за нею прибула доктор Акаґі. Вона була більш формальною – привітала Кея із вдалою синхронізацією та перемогою над Янголом. Після чого наполягла на останній перевірці стану пілота.

От тільки тестів було занадто багато. Більшість з них Кей навіть не міг усвідомити. Інша частина викликала тільки підозрілі питання.

–Отже, все в нормі? – запитав Кей.

–Саме так. – кивнула доктор Акаґі. – Я взяла трохи твоєї крові для більш складних тестів, і результати їх будуть значно пізніше. Тому ти вже можеш йти додому. – вона повернулася до Кацураґі. – Місато, проведи пілота до його квартири.

–Звичайно! – усміхнулася Місато. – Ходімо, Кею.

Залишаючи палату, Куроґане не міг позбутися почуття, що доктор Акаґі щось приховувала. Ріцко, попрощавшись, занурилась у звіти. Купа паперу з різними графіками, формулами та цифрами. Ще більше інформації було на комп’ютері.

Через деякий час, до кабінету зайшла Майя Ібукі.

–Семпає, я принесла останні результати.

–Дякую, Майе. – Ріцко, не дивлячись, прийняла від асистентки планшет зі звітом і взялась читати його. З кожним новим абзацом її брови все більше сходились. Закінчивши читати, доктор Акаґі поклала планшет на стіл та довго та глибоко зітхнула:

«АТ-Поле Сакіїла проникло у Клеймор перед самою його загибеллю… а Єва… поглинула його, забрала енергію Янгола…»

***

Місато вела Кея довгими одноманітними коридорами бази. Не раз Кеєві приходила думка, що вони знов загубились. Проте незабаром вони таки дісталися кабінету з табличкою на дверях «Директор Nerv».

Спохмурнівши, Кей увійшов слідом за не менш кислою Місато. В передпокої сиділа секретар і щось швидко занотовувала. Побачивши відвідувачів, вона посміхнулась та звернулась до Кея:

–Доброго дня, Куроґане-сане, капітане Кацураґі. Командир Ікарі просив передати вам ось це.

Секретар протягнула пілоту пакет з документами та невеличкий кейс із…

–Пістолет? – шоковано спитала Місато та підозріло покосилася на зброю.

«Glock 24C…напівавтоматичний пістолет під патрон .40 Smith&Wesson. Довгоствольна модифікація пістолету фірми Glock… – швидко оцінив зброю Кей. – Чого б це Ікарі вирішив дати мені зброю?..»

Відкинувши ці думки, Кей дістав пістолет із кейсу та перевірив магазин – п’ятнадцять десятиміліметрових набоїв. Повернувши магазин на місце він роздивився інше складове кейсу. Першим на його очі потрапив коліматорний приціл, а на самому пістолеті Кей знайшов спеціальну планку для кріплення.

«Повний комплект. – посміхнувся про себе Кей. – І все ж таки?»

–Це для самозахисту. – пояснила секретар. – Нажаль, ви, як пілот, є дуже привабливою мішенню для терористів. Звісно у нас є служба безпеки, яка за вами слідкує, але, як ви напевно знаєте, командир Ікарі любить бути готовим до будь-яких несподіванок. – посміхнулась дівчина.

Місато навіть не встигла зупинити її. Секретар протараторила все на єдиному подиху. Не приховавши ні деталі. Ось за це капітан Кацураґі і не могла терпіти цю жінку. Її і питати не треба – все, як на духу видасть.

Тяжко зітхнувши, Місато подивилась на Кея:

–Треба буде повчити тебе стрільбі… хоча я сподіваюсь, тобі ніколи не знадобиться зброя поза Євою…

Кей вирішив ніяк не коментувати його слова.

–А де він буде жити? – раптом запиталася Місато.

Теж зацікавлений цим питанням, Кей поліз у пакет з документами, де знайшов мапу з адресою та ключ-карту.

–На півночі Токіо-3. – відповіла секретар. – Командир Ікарі особисто виділив йому квартиру. Спочатку планувалося, що він буде жити на базі, потім думали поселити його на повер…

–Тобто він буде жити один?! – нервово перебила Місато. – Але ж він ще дитина!

Кей хмикнув про себе та встряв у розмову:

–Мене влаштовує.

–Але ж…

–Нічого страшного, каптане. Я до такого звичний. Все нормально.

Місато така відповідь не сподобалась, але вона промовчала. І заздалегідь припиняючи черговий потік думки від секретаря, швидко покінчила зі своїми справами і повела Кея додому…

***

–Слухай, а нумо заїдемо в пару місць по дорозі додому, добре? – керуючи переклеєну по всій площі автівку, спитала Місато.

–Куди? – Кей відірвався від своїх думок.

–Спершу, до магазину – треба ж відсвяткувати твою перемогу! – весело відповіла Місато і додала з таємничими нотками. – А потім – в одне дуже кльове місце…

***

Вони заїхали до магазину і Місато без задньої думки накупила купу пачок локшини швидкого приготування, три величезних піци та ящик пива. Перший час Кей просто оторопіло дивився на це, а потім махнув на все рукою. Наразі його думки були зайняті іншим.

Вони їхали пустинним містом, в яке тільки-тільки поверталося життя. Люди виходили зі сховищ та поверталися до свого повсякденного життя. Працювали магазини, торгівельні центри, парки розваг. Все те, чого Кей ще не бачив у Токіо-3. Але минулий бій не залишився без наслідків. Вони відображалися на зруйнованих будівлях, розчавлених автівках, обличчях людей. Заходячи до магазину, Кей чув їх розмови. Всі вони стосувалися Янгола. Хтось ховав рідних, хтось відкопував майно. Хтось сварив нездару-пілота дивовижного робота, що причинив не менше руйнацій, ніж Янгол.

Це була справжня війна. Із справжніми ворогами і справжніми втратами. Те, що Кей ненавидів усім своїм серцем.

–Каптане Кацураґі. – звернувся Кей. – Скажіть, я ж програв бій…

Якщо Місато якось здивувалась цьому питанню, то не видала цього.

–Ти переміг. – відповіла вона. – Ти здолав Янгола та врятував наш світ.

–Але ж це неправда! – підняв голос Куроґане. – Останнє, що я пам’ятаю – це як мені прострілили голову! Я фізично не міг здолати його!

–Чув про берсерків? – не відволікаючись від дороги, спитала Місато. – В стані шаленства вони б’ються до останньої краплі крові а потім нерідко не можуть нічого згадати.

–Тобто ви хочете сказати, що через адреналін я нічого не пам’ятаю? Впав у сказ і перетворився на берсерка в Клейморі?

–Щось таке… – ухильно відповіла Місато.

«Власне, я не сильно і збрехала.»

Кея не дуже влаштувала така відповідь, та він промовчав. Вочевидь, каптан Кацураґі не збиралася продовжувати цю розмову… і якщо не вона бажала приховати від нього правду, то Ікарі…

–Приїхали! – знов пожвавішала Місато і припаркувалась на оглядовому майданчику, на гірській гряді на сході Токіо-3.

–А що тут? – спантеличено запитав Кей, озираючись навколо.

З оглядової площі відкривався вид на Токіо-3, оповитий заходом сонця. З цієї площі місто здавалось ще більш пустим. Посеред нього була порожнеча у вигляді хреста. Просто гола сталева підлога, розділена на величезні шестикутники. По периметру хреста розташовувалися сотні малих будиночків, торгівельних центрів та парків. Але їх було неймовірно мало порівнюючи з порожнечею.

Як раптом пролунало виття сирен і Кей насторожився. З-під землі, на місці того самого порожнього хреста, почали рости будівлі. Одне за іншим. Адміністративні, військові, виробничі комплекси. Всі вони росли прямо на очах. Місто оберталось більш величним та сучасним.

–Неймовірне видовище… – прошепотів Кей.

–Це Місто-Фортеця. Єдине місто, здатне протистояти Янголам. Новий Токіо-3 – місто, що ти захистив…

***

Квартира виявилась невеликою, проте з непоганою кімнатою, кухнею, душовою кабінкою та туалетом. Повітря всередині було сперте – вочевидь тут давно нікого не було. Кожна горизонтальна поверхня була вкрита товстим шаром пилу.

Кинувши погляд на ліжко, Кей мовчки радів:

«Розетка біля ліжка!»

У коридорі поруч з броньованими дверми стояло декілька коробок з логотипом Nerv’у, про які Кей нічого не знав. Але, якщо вони були тут, в його квартирі, виходить і призначаються вони йому.

Куроґане увійшов всередину та поклав усі покупки на стіл. Місато зайшла слідом і похмуро оглянула кімнату. Вона клацнула світлом, але в цоколі не виявилось лампочки.

«І в цій халупі командир вирішив поселити свого сина?» – сердито подумала вона.

Чхаючи від повітря, повного пилу, Місато пройшла до кінця кімнати та відкрила вікно навстіж. Свіже нічне повітря увірвалось у квартиру. Разом із снігом.

–Це жах якийсь! – висловилась Місато.

–Цілком прийнятна квартира. – не погодився Кей. – Є все необхідне, зайве – відсутнє.

–Ти дійсно збираєшся тут жити? – не могла заспокоїтись капітан.

–Речей в мене не багато. Сам я багато місця не займаю. До того ж, до сьогодні я жив у гуртожитку, тому перспектива пожити на самоті мене цілком влаштовує. – рівно продекларував Кей заздалегідь заготовлену відмазку. І трохи призадумавшись, додав. – А ця квартира мені як раз до душі.

–Ааааргх! – Місато схопилась за голову. – Добре! Роби, як хочеш. Але в такій пилюці жити неможливо! Треба хоча б прибратися!

–Не заперечую. – кивнув Кей.

В результаті капітан та пілот прийнялись за прибирання. В першу чергу, вони внесли коробки, що стояли біля дверей, у кімнату та знайшли там лампочку. Коли в кімнаті запанувало світло, та стала здаватись ще більш брудною, а Місато – ще більш похмурою…

***

–В-ви ж були у лікарні? – невпевнено запитала доктор Акаґі.

Вона та Ікарі Ґендо стояли на розбитому та занедбаному оглядовому майданчику,  що відкриває вид на величезний ангар, де, наполовину залита затверділим бакелітом, скорчилась гігантська жовто-біла фігура Євангеліону. Її єдине око досі невпинно дивилася у центр майданчику, де стояли Ґендо так Ріцко. Здавалось, гнів, лишившийся ще з часів невдалого експерименту, і досі палає у пустій очниці циклопа…

Але Ґендо без страху, наче насміхаючись, дивися на Євангеліона за давно розбитим вікном.

–Я-як та Р-Рей? – ще раз спитала Ріцко.

Щоразу, залишаючись з командиром наодинці, доктор Акаґі переставала бути тією впевненою головою техвідділу. І причина була не тільки в його похмурості.

–Вона в нормі. – рівно відповів Ґендо.

–А-а-а ваш син? Після випадку з б-берсерком, я не думаю, що він погодиться знов пілотувати Єву…

–Він погодиться. – твердо відповів Ґендо. – В цьому можна не сумніватися. Більш того, його успіхи і навички дають нам можливість реактивувати Єву-00. У випадку повторення сказу Нульового, Клеймор зможе легко його заспокоїти.

–Але я все ж таки д-думаю, що варто якось змотивувати… його… – невпевнено закінчила Ріцко.

–Поясни.

Ріцко ковтнула слину та зібралась з силами:

–В-він бився тільки через ненависть до вас. – на одному видиху відповіла вона. – Він просто робить так, щоб було не так, як ви задумали.

Ґендо не здивувався подібній думці. Більше того, саме на неї він і розраховував.

–До тих пір, поки він думає, що йде мені наперекір, його можна використовувати…

***

–Їсти подано! – урочисто оголосила Місато.

Кей з підозрою витріщився на напівфабрикати, розігріті у мікрохвильовці, і обережно взяв шматочок. Але той одразу ж випав із паличок для їжі. Кей насупився та спробував знову. В цей раз вийшло трошки краще.

В цей час Місато вже залпом висушила банку пива і видала переможне:

–Йяааа!!!

Але помітивши Кея, запитала:

–Ти чого?

–Я не вмію їсти  паличками… – прибито відповів пілот.

–Ой, та не бурчи! – відмахнулась Місато. – Це просто!

І продемонструвала своє майстерство, в одну мить опорожнив свою тарілку. Кей уважно наглядав за нею, стараючись нічого не проґавити, але Місато була надто швидкою і Куроґане нічого не розгледів. Кинувши це діло, він прийнявся пробувати самотужки. Через три спроби він таки зумів донести їжу до рота… пригнувшись максимально близько до тарілки…

–Ну як, смачно ж? – спиталась Місато. – А головне швидко і недорого!

–Досить поживно. – рівно відповів Кей.

–Це що-за реакція така? – насупилася Кацураґі.

–Зазвичай я не їм напівфабрикати.

–Так! Слухай сюди! Ти хлопець, чи ти де?! –Місато залізла на стіл та схопила Кея за голову. – Веди себе, як хлопець!

Кей кивнув та прийнявся енергійно їсти. Місато ще довго дивилась, як Куроґане через паличкове страждання вминає свою порцію.

–Що ж! – вона спустошила ще одну пляшку пива і струснула головою. – Тепер ти будеш жити тут, в Токіо-3! – констатувала вона. – То звикай до міста. І якщо щось знадобиться – звертайся до мене, не соромся! А, і ще тобі підібрали школу…

–Кого?! – ледь не подавився Кей.

–Школу! – посміхнулась Місато. – Там ти продовжиш свою освіту, знайдеш нових друзів та займеш…

Кацураґі казала абсолютно впевнено, з виразом обличчя людини, що дуже хотіла б повернутися в ті часи. Та Кей був іншої думки.

–В школу?! До цих малолітніх дегенератів та садистів-вчителів?! – його обличчя скривилося так, наче він з’їв запліснявілу локшину. – Я став пілотом Клеймора і не думав, що доведеться ходити до школи… я сподівався, що більше ніколи не потраплю до цих пекельних інкубаторів!

–Ой, та не бурчи! – відмахнулася Місато. – Це ти ще коледжів не бачив.

Це Кея зовсім не заспокоїло, проте він взяв себе в руки та замовк.

–А тепер, марш в душ! Там усі твої негаразди змиються! Ванна – це пральня життя…

***

«Пральня життя… теж мені… в ванній я тільки і роблю, що згадую свої негаразди…» – подумав Кей, підставивши тіло під струмені гарячої води.

Перед його очами постала сцена бою… Щоразу Кей проганяв його у своїх думках, гадаючи, як можна було б вчинити… але все одно все закінчувалось берсерком. Кей уявляв, неймовірно чітко, як в сказі носиться містом і знищує Сакіїла… щоразу перед його очами спалахували зелені та червоні барви АТ-Полів… і щоразу без можливості вийти на вдалий фінал.

Зітхнувши, Кей повернув голову до дзеркала. Його мокре волосся впало но обличчя та прикрило очі. І на мить він побачив, як на нього дивиться… дивиться сам Куроґане Кей, та з червоним та зеленим очами. А на губах грає безумна крижана посмішка…

Лише на мить, і видіння закінчилось… і Кей не надав йому значення.

«Хочу спати…» – тільки і подумав він…

***

Щойно Кей вийшов із душу, його одразу ж безцеремонно зайняла Місато, заринута у власні думки.

«Так раптово обрали Шосте Дитя… – гадала вона. – Інститут Мардук тільки-но помітив його, так одразу вирішив викликати, навіть не провівши попередні дослідження… Проте за Третє, Четверте та П’яте Дитя вони вирішили грамотно забути… а Шостий…

Хлопець тільки-но приїжджає до Токіо-3, так одразу ж нападає перший Янгол… наче очікував на Кея… А командир Ікарі хитрістю та тиском змушує власного сина кинутись у бій проти такої істоти…»

–Ми перемогли, але я чогось теж… не дуже радію…

***

Поки Місато займала ванну, Кей почав розбирати своє майно і коробки від Nerv’у. власну сумку він одразу спустошив та розсував усі речі по тумбочкам та шафі. І прийнявся за коробки. В них виявилось були шкільні форма та знаряддя, набір техніки від Nerv – ноутбук, смартфон та годинник військового зразка, а також кілька патронних цинків – заводські коробки для набоїв з оцинкованої сталі. Плюс прилади для чистки зброї.

«Він мене що, до війни готує?.. – трохи спантеличено подумав Кей. – А в електроніці напевно жучки.»

Пілот обережно відкрив годинник та досить швидко знайшов шуканий об’єкт.

«Хм… в наш час з довірою тяжко.» – подумав Кей, розглядаючи мініатюрний чіп.

Обережно сховавши його в окрему коробочку, пілот поліз в папку з документами. Там були новий паспорт, ключ-карти від головного контрольно-пропускного пункту до штаб-квартири, дверей ангару, командного містка та до квартири, якою він вже встиг скористатись. Окрім цього, Кей знайшов там пачку зшитого паперу. На титульній сторінці було написано: «Особиста справа. Куроґане-Ікарі Кей»

«Моя легенда?»

Відкривши з першої сторінки, він прийнявся читати свою «нову історію походження»…

***

Відкриті двері та ляпанці по підлозі повідомили Кеєві, що Місато вийшла з ванни. До того моменту пілот вже встиг дочитати свою легенду та наразі фіксував ключові моменти. Легенда ховала немалу частину його життя та покращувала іншу. Навіть його навчання в школі було виправлене на відмінне з ухилом в спорт та заняття в страйкбольному клубі.

–Що ж ти задумав, Ікарі…

–Кею. – гукнула його Місато.

Хлопець підняв очі на каптана, що стояла перед ним в одному мокрому рушнику. Втім, це схоже її зовсім не турбувало.

–Я хотіла тобі сказати… Дякую!

Обличчя Кея намалювало подив. Місато продовжила.

–Дякую за те, що ти сів у Єву. Дякую, що погодився битись за нас. Дякую, що не втік. Ти ще цього не розумієш, але ти зробив більше, ніж можеш собі уявити. Усі в Nerv вдячні тобі…

Кей уважно вдивився в Місато, намагаючись вловити сенс. Кеєві рідко дякували, адже все що він робив, він робив тому, що повинен був. Це не було тим, за що йому дякували. Тому подібно для Кея було… незвичним.

–Я лише виконував наказ…

***

Кей майже не виспався. Місато вирішила залишитись на ніч у нього в квартирі, аргументуючи це тим, що «вже так пізно». Все було б нічого, але ліжко в квартирі одне. І хоча Кей завжди тримав себе в руках, все ж йому довелося прикласти чималі зусилля, аби спати, не рухаючись.

Та в результаті, Кей довго не міг заснути і посеред ночі усівся за стіл і, з увімкненою на мінімальний режим настільну лампу, прийнявся розбирати електроніку, вишукуючи приховані пристрої стеження та підслуховування. Витратив він на це часу небагато, тому треба було себе чимось зайняти. Найкраще, що Кей вигадав – то налаштувати ноутбук під себе.

І ось це вже зайняло немало його часу. В результаті Кей заснув близько четвертої ночі в тій самій позі, що й сидів. І всю ніч йому снилися дивні та невідомі йому криваві руни. І аби підбадьоритись, зранку він випив аж три чашки міцної кави з цукром, аби стимулювати мозок.

Остаточно прокинувшись, Кей почав готуватись до школи. Першим, що йому потрапило на очі була шкільна форма. Здебільшого вона йому сподобалась і мало чим відрізнялась від його уніформи Nerv, адже гакуран – японська шкільна форма була заснована прусській військовій формі, а тому мала в собі естетику, близьку Кеєві. Більш того, під піджаком можна було спокійно сховати наплічну кобуру з пістолетом.

Покидавши все необхідне в рюкзак, Кей рушив до школи…

***

Перше враження про школу було ще гіршим, ніж Кей очікував. Окрім вже набридлих одноманітних коридорів і класів, уроки, на яких Кей не взнав нічого нового, чи корисного.

А ще в школі було неймовірно нудно. За останній рік вчитель навчив Кея дисципліні, але це не означало, що йому подобалось сидіти смирно. Ба, тепер він ще й має керувати Євою – неймовірною воєнною машиною! І раптово його запал остудили найжорстокішим способом. Сидіти по півдня у класі та слухати те, що йому ніколи в житті не знадобиться.

Кей хтів якомога швидше опинитися в кокпіті Клеймора. Відчуття масивного сталевого тіла меха міцно засіло в його голові. І хоча він і був у кабіні всього раз, під час бою, але там він відчув себе спокійно та тепло, наче вдома…

Була ще одна деталь. Цікавість. Під час бою з Сакіїлом Кей не міг побороти відчуття, наче Клеймор… дихав… він не був простим мехом, простим роботом, він був живим. Так здалося Кеєві. Він наче чув його голос, сидячи в кокпіті… ні, не той голос, що приходить у снах, а голос, що направляв його. Казав йому, що та як робити. Наче підсвідомість та інстинкти, але йшли вони від Євангеліону…

Водночас з захопленням, відчутим під час бою, Куроґане так само і боявся його. Він боявся Єви і того холоднокровного та розумного безумства, що вона випромінювала. Всі інші з Nerv’у схоже зовсім цього не помічали, або просто звикли. Але Кей ніяк не міг викинути його з голови.

І незважаючи на все це, Куроґане так само хотів повернутися до кокпіту…

З цими думками Кей вперше зайшов у свій новий клас слідом за вчителем.

–Підйом. – гучно наказала дівчинка з класу.

Всі учні піднялися. Хто слухняно, а хто мляво.

–Уклін. Сісти.

–Доброго ранку, клас. – привітався вчитель. – Сьогодні до вас перевели нового учня. – він вказав на Кея. – Представся, будь ласка.

–Так точно. – кивнув пілот.

Він встав обличчям до учнів, склавши руки за спиною, і голосно представився:

–Моє ім’я Куроґане Кей.

І на цьому замовк. Весь клас в очікуванні дивились на нього, але Кей не вимовив більше ані слова. Хоча і закралася до нього думка, що він зробив щось не так.

–Куроґане-куне, додай що-небудь про себе. – трохи нервово попросив вчитель.

Кей не ворухнувся. Проте обличчя його вкрилося потом.

«Що-небудь – це що?! – в паніці думав він. – А головне – нащо?!»

–Я ніколи не жив в Японії, – після довгих секунд роздумів почав він, – саме тому моя японська на досить низькому рівні…

–Так он чому ти мовиш з таким явним акцентом. – перебив його один із учнів. – Жив у Нігерії?

–Ні, тільки в Україні. – відповів Кей запитуючому.

То був невисокий хлопець у великих круглих окулярах, з веснянкуватим обличчям та русявим кучерявим волоссям. В руці він, не приховуючись, тримав камеру, скеровану прямісінько на Кея.

–Аїдо! – підняв голос вчитель. – Припини знімати!

Невинно посміхнувшись, Аїда поклав камеру на стіл та підняв руки у мнимій капітуляції. Проте Кей не сумнівався, що камера продовжує його знімати…

***

Покінчивши з вітаннями, Кей зайняв порожнє місце біля вікна і озирнувся. Наскільки йому було відомо, в цьому самому класі мала вчитися і та дівчинка з блакитним волоссям. Але з часів першого бою, Кей її більше не бачив.

Аянамі Рей… за вечерею каптан Кацураґі розповіла йому, що ця дівчинка була їх єдиним доступним пілотом для Єви, поки не приїхав Кей. Ще Місато казала, що Аянамі мала керувати іншим Євангеліоном. Прототипом – Євою-00. Але під час одного з тестів Єва сказилася та взялася трощити ангар. Капсулу вилучили в екстреному порядку, та, в процесі цього, пілот жахливо постраждала. І Кей на власні очі бачив, наскільки. Вона була схожа не недомумію, наполовину замотана в бинти та пов’язки.

Аянамі ледь могла рухатись. І, якби Кей відмовився пілотувати, цій слабкій дівчинці з блакитним волоссям та таким байдужим поглядом довелося б залізти у Клеймора та вийти на бій з Сакіїлом. Від однієї думки, що Ікарі змушує її так страждати, керуючи Євою, Кей сповнювався люттю…

Аянамі Рей… вона чимось притягувала погляд. Звичайно, дівчина з такою зовнішністю обов’язково притягуватиме погляди кожного, але, коли Кей зазирнув у її очі… в ті темні рубінові очі… він побачив безмежну порожнечу… в них не відбивалося світло, в них не відображалися емоції… в них не було нічого, окрім нескінченної Безодні, що палала кривавим мороком…

***

Щойно уроки скінчились, Кей ледь не бігом залишив школу та рушив до Гео-Фронту. Щодня після школи його очікують тренування. Бойові, наукові, психологічні, тактичні та синхро-тренінги. Існують вони лише з двома цілями: підняти характеристики Кея, як пілота та зайняти його вільний час в перерві між битвами з Янголами.

Сьогодні для Кея мали провести експрес-курс по усім видам тренувань, як на перший раз. Прийдучи у штаб-квартиру Кей ще деякий час блукав коридорами, поки нарешті не почув гучний голос доктора Акаґі:

–Що означає «ночувала з Кеєм»?! – ледь не волала вона.

–Вчора вже було пізно їхати додому. – виправдовувалась Місато. – Сама знаєш – воєнний стан.

–Я тільки знаю, що, після Каджі, ти ніяк не можеш знайти собі місця! – суворо помітила Ріцко. – Місато, Кей – дитина. Не треба…

–Я і без тебе знаю, хто він. – холодно відрізала капітан Кацураґі. – І не потребую твого нагадування. Я не збиралась і не збираюсь його спокушати!

На деякий час голоси замовкли. Потім Ріцко сказала м’якше:

–Я знаю, що він дуже схожий на Каджі. Я це одразу помітила…

–Доброго дня, докторе Акаґі, каптане Кацураґі. – Кей увійшов у кабінет.

Місато і Ріцко миттю замовкли та осіклися. Секундне замішання швидко пройшло і Місато посміхнулась пілоту:

–Привіт, Кею-куне! Як перший день в школі?

На цьому питанні обличчя Кея сформувало букву «зю», чим викликало дзвінкий сміх Місато.

–Гаразд, Куроґане-куне, – встряла доктор Акаґі, – сьогодні ми коротко пройдемося по кожному тесту, щоб перевірити твої характеристики. – вона дістала планшет для паперу. – А почнемо ми з синхро-тренінгу. Майе-кун, – доктор Акаґі повернулась до свого асистента, – проведи його в роздягальню та видай форму. А потім – до симулятора…

***

Асистент доктора Акаґі – старший лейтенант Ібукі Майя, виявилась досить молодою та милою дівчиною. Їй ледве стукнуло двадцять п’ять. Проте виконувала вона свою роботу з великою завзятістю, досвідом та вправністю.

А щодо її характеру Кей ніяк не міг скласти два і два. Йому здавалось, що в обстановці Nerv’у, будь-яка людина стає такою ж холодною та черствою, як Ікарі. Тим паче під його керівництвом. Проте Ібукі Майя, як і Кацураґі Місато впевнено руйнували такий хід думок. Усім своїм видом вона викликала спокій та тепло.

Майя провела Кея до роздягальні і дала йому спеціальний костюм, складений у поліетиленовий пакет. А сама із сором’язливим видом вийшла назовні.

Перше враження про протиперевантажувальний контактний комбінезон були в Кея змішаними. В першу чергу, костюм уявляв собою чорний цільний комбінезон, який обволікав пілота від шиї до п’ят. Другим шаром на ньому йшов щільний прошарок, який і захищав від перевантажень. Він був сантиметрової товщини, та мав форму футуристичної лицарської броні.

Але була і друга сторона. Сторона, яка в корені руйнувала першу – костюм був на п’ять-шість розмірів більшим. Тут вмістилося б як мінімум двоє Ікарі. І ще місце залишиться. І це не кажучи вже про Кея.

–Старший лейтенанте… – звернувся Кей до Ібукі.

–Можна просто Майя. Щось сталося? – у дверях з’явилося трохи почервонівше обличчя Ібукі. Проте, побачивши, що Кей вже вдягнув комбінезон, вона розслабилася та увійшла до роздягальні.

–Цей костюм завеликий. – пояснив Кей. – У вас нема меншого розміру?

–А, так ти за це. – легенько посміявшись, Майя підійшла до пілота та вказала на синю кнопку під броньовою пластиною на зап’ясті. – Натисни оцю кнопку.

Не впевнений, що має відбутися, Кей натиснув кнопку. Пролунав звук пилососу, і по спеціальним вентиляційним каналам з-під комбінезону було висмоктане усе повітря, а сам костюм стиснувся до ідеального розміру, повністю повторюючи тіло пілота. Кей відчув невеликий комфортний тиск з усіх боків.

–Вау… – тільки і зміг вимовити Кей. – Круто…

–В ньому ти виглядаєш, як пілот Ґандаму! – посміхнулась Майя. – Справжній захисник людства!..

***

Майя відвела Кея до кімнати синхро-тренінгу. Пілот заліз до імітатора контактної капсули, яка повторювала оригінал в повному обсязі. В цей раз Кей розгледів на капсулі напис: «EVA-01/CLAYMORE». Цей же ж текст було виведено на рукаві контактного комбінезона та на броні Єви.

Весь тест проходив наче на відстані від Кея. Все що він мав робити – це сидіти у капсулі та зосередитись на синхронізації. Однак це, як виявилось, не так просто. Під час бою Кей взагалі не думав ні про що. Він просто біг та бився. Це було природньо, ним керували ті самі інстинкти і рефлекси, що змушували його невелике людське тіло рухатись, дихати. Поки він сидів всередині справжнього меха, він відчував його, як себе. Клеймор рухав руками, ногами, оголяв клинки та рубив Янгола так само, як би це робив Кей самотужки. В цей час його власне тіло рухало важелі, натискало клавіши всередині капсули. Нічого з цього Кей не помічав. Кей керував Клеймором, а Клеймор керував Кеєм.

Зараз він мав зосередитися на цьому почутті. Але в стерильних умовах імітаційної капсули це виявилось не так вже й просто. В результаті Кей весь тест просидів, намагаючись запевнити, що він знаходиться в справжній Єві.

Бойові ж тренування виявилися просто чергою звичайних вправ, на кшталт: ходити, бігати, стрибати, цілитися, стріляти і тому подібне. На першому ж подібному тренуванні доктор Акаґі вирішила, що це не те, на що треба робити акцент. І пообіцяла, що в подальшому бойові тренінги будуть лише для підтримки форми пілота.

От найбільші проблеми для Кея викликали психологічні тренування. Адже їх безпосередня ціль – це проекція АТ-Поля. Ця незрозуміла зброя, що доступна як Янголам, так і Євам, створювалось найнеочевиднішим способом – невідомим. Навіть доктор Акаґі не могла до кінця зрозуміти природу цього поля, не кажучи вже про те, як його використовувати.

Вона лише висунула здогадки того, як воно створюється. Вірогідно його можна було створити сильними емоціями… але перспектива перед кожним боєм вдивлятися в обличчя Ікарі, аби достатньо розізлитися, Кей не дуже радувала…

***

Так пройшло два тижні. А в школі вже почали підозрювати, чим займається Куроґане. Воно було й недивно – з’являється неймовірна надістота, яке стало важким іспитом для Міста-Фортеці. Проти нього за надр цього самого міста виходить на бій не менш неймовірний мех – Євангеліон. Місто переходить у воєнний стан, магазини та школи закриваються. І через два дні до них переводять нового учня, нелюдимого та відстороненого від інших, який на слова вчителя відповідає: «Так точно», «Виконую», «Так, сер».

Було б навпаки дивно, якби це не викликало підозр.

А сьогодні в школу прийшла ще й Аянамі Рей.

Ледь її побачивши, весь клас завмер. Завмер і Кей. Вперше побачивши її без пов’язок та бинтів, він вразився її моторошною красою. Висока для свого віку, струнка, з гладкою мармуровою шкірою. Гострі колінки та круглі підтягнуті груди. Ніжне блакитне волосся обрамляло її кругленьке обличчя. Гостреньке підборіддя високо підняте…

Але моторошне було сказано не просто так. Механічна хода Аянамі, різка та неприродня, створювала образ машини. А глибокі рубінові очі заглядали у самісіньку душу. Відірватися було неможливо.. проте дуже кортіло. Ці очі наче вивертали тебе всього назовні…

Аянамі мовчки пройшла на своє місце, прямо перед Кеєм, звернувши на нього не більше уваги, ніж на пилинку на плечі…

Спостерігаючи за Аянамі, Кей забув про все на світі. Не помітив, як почався урок, не помітив ще одного незнайомого хлопця, що прийшов сьогодні до класу.

Той хлопець був вдітий у спортивну форму, хоча не був вчителем фізкультури. Він підійшов до свого місця в середньому ряду.

–О! Привіт, Тоджі! – радісно привітав його хлопець в окулярах, Аїда, що сидів поруч та налаштовував свою камеру. – Два тижні пропустив, на дзвінки не відповідав. Ти де пропадав?

–До лікарні ходив… – ухильно відповів хлопець і нарешті привітався з другом. – Привіт, Кенске.

Аїда, який до цього не сильно робив вигляд, що зацікавлений, різко відірвався від камери та підняв занепокоєне обличчя на друга.

–До лікарні? – з підозрою перепитав Кенске. – Ти ж їх терпіти не можеш! Щось ти заливаєш!

–Ну… знаєш… – зам’явся Тоджі, та все ж таки махнув рукою та вимовився. – Ай, добре! Пам’ятаєш, нещодавно якась фігня на місто напала? Так от, з ним бився величезний мех. Він впав на наш дім та поранив мою сестру! Вона потрапила до лікарні з моторошними переломами…

Кенске слухав друга та повільно і шоковано опускав камеру…

–Сакуру-чян поранено?!

–Так! Що-за дибіл керував тим роботом?! – прогарчав Тоджі. – Він же півміста розніс! Побачив би його, на місці прибив би!

–Ти не перегинай… – пролепетав Кенске.

–Та ну тебе! – відмахнувся Тоджі. – А в класі що? Катастрофічне зменшення населення?

–Евакуація. Все після того ж бою. Мало хто хоче залишатись тут, після того, що було…

–Ну так, певно тільки ти і радий будеш подивитись на справжню війну. – усміхнувся Тоджі.

–Певно… – ані трохи не сперечаючись відповів Кенске. – Доречі, новенького бачив вже?

–Новенького?

–Ага. Он той хлоп перевівся до нас, поки тебе не було. – вказав Кенске на Куроґане, що відлюдно сидів біля вікна. – Співпадіння? Не думаю…

***

Почався урок. Вчитель монотонно бубонів про події Другого Удару та його наслідки… Кей знемагав від нудьги. Він вже не раз чув про це і практично слово в слово, передбачав лекцію вчителя.

–Це були часи найтяжчих випробувань для людства. – тараторив учитель. – У дві тисячі п’ятому році метеорит на неймовірній швидкості влучив у Антарктиду. Удар викликав миттєве танення льоду, що привело до швидкого збільшення рівня води в океанах. Через зміщення земної осі різко змінився клімат – планета перетворилась на «світ снігів». Вимерло декілька тисяч видів тварин. Загибла половина населення планети…

Всі ці слова Кей вже чув багато разів з усіх офіційних джерел. Але якщо взяти неофіційні, до яких він свого часу також звертався, то все ставало занадто неоднозначним.

В одних джерелах вказано, що то був величезний метеорит, що рухався зі швидкістю в десять відсотків від світлової! Проте в інших сказано, що метеорит був дуже малим, але рухався зі швидкістю від дев’яноста до дев’яносто дев’яти відсотків! І все це були офіційні джерела, які суперечили самі собі.

За неофіційною ж інформацією, метеориту взагалі не було. А був якийсь науковий експеримент з невідомою формою життя.

Кей не знав чому можна вірити, та й не сильно переймався. Другий Удар – це не те, що має його турбувати…

Від нудного голосу вчителя усі в класі вже хилилися до сну. І Кей не був виключенням. Як раптом в його кармані завібрував телефон. Трохи здивовано пілот відкрив отримане повідомлення від «Однокласника-07» та швидко прочитав його:

«Це правда, що ти – новий пілот меху? Так/Ні»

Перечитавши повідомлення Кей обережно озирнувся.  Кей не сумнівався, що такі питання виникнуть, але гадав, що це станеться пізніше. Нарешті він помітив, як йому з-під парти махала рукою якась дівчинка.

Нова вібрація та нове повідомлення:

«Це правда?»

«Так/Ні»

Кей зітхнув. Він був готовий до такого питання. Більш того, він вже отримав відповідне розпорядження, як себе поводити в цій ситуації. І слідуючи їм, Кей надрукував відповідь:

«Так»

Проте те, що відбувалося далі, Кей ніяк не міг уявити, чи перебачити. Увесь клас в єдиному пориві відірвався зі своїх місць та кинувся до пілота з нескінченними питаннями:

–Ти правда пілот?

–А як виглядає кабіна пілоту зсередини?

–А як називається мех?

–А яка у нього суперзброя?

–Тобі було страшно пілотувати?

–А звідки в тебе цей шрам?

–В тебе є дівчина?

Сотні питань сипалися на Кея, як із кулемету, і він втомився повторювати:

–Це секретна інформація…

Але питання не закінчувались. Та коли прозвучало наступне:

–Ти спецагент?

Кей не витримав та гаркнув:

–Досить!

Весь клас замовк на секунду і Кей встиг вставити останню відповідь:

–Це секретна інформація! Я міг би сказати вам… але мені доведеться вбити вас.

Але навіть ці слова не змусили клас заспокоїтися.

І лише Аянамі Рей мовчки сиділа, уткнувшись у вікно, відчужена від усього.

І лише Судзухара Тоджі мовчки сидів та похмуро дивився на новачка.

І лише Аїда Кенске мовчки сидів та уважно слухав, нікого не перебиваючи та сподіваючись почути хоч щось цікаве.

І лише Хоракі Хікарі – староста класу, мовчки сиділа та намагалась не відволікатись від розповіді вчителя.

І лише вчитель, наче не помічаючи того, що навколо коїться, продовжував свою розповідь, театрально дивлячись у вікно.

Нарешті Хікарі не витримала:

–Гей, ви! Зараз урок взагалі-то! Можна тихіше?!.

***

Врешті решт урок закінчився, і Кей зумів вирватися із мертвої хватки однокласників. Купивши собі сендвіч в буфеті, він вибрався на дах школи та, усівшись під водонапірну вежу, прийнявся спокійно обідати.

Нарешті один…

–Привіт, Куроґане-куне! – пролунав голос поруч.

Тяжко зітхнувши, Кей повернув голову та побачив Аїду Кенске. Той, як завжди з камерою, зацікавлено розглядав Кея. Довго Кей не дивився на однокласника. Кивнувши, він повернувся до обіду.

–Слухай, ти ж пілот, вірно? А ти можеш провести кого-небудь до Nerv’у?

Кей знов відірвався від їжі та повернувся до Аїди, дивлячись на нього, як на божевільного. Такого дурного питання пілот точно не очікував.

–Виключено. – відрізав він.

–Шкода… – схоже, що відповідь не дуже засмутила Аїду. – Хоча цього варто було очікувати. А скільки тебе тренували пілотуванню? – раптово поцікавився він.

Над цією відповіддю Кей вже поміркував, адже це не було секретом. Та й від цього хлопця було не так просто відвертітися – Кей вже не вперше помічав, як той за ним слідкує. Куроґане вирішив трохи підіграти:

–Ніскільки.

Очі Аїди зробились з п’ять копійок.

–Це як, ніскільки? Тебе відправили непідготовленим?!

–Саме так. Я прибув за півгодини до бою.

Але Аїда схоже не повірив йому, та продовжив допит:

–А що ти можеш сказати про Аянамі Рей?

«Що? – Кей ледь не подавився. – До чого тут Аянамі?»

–Я з нею не розмовляв. – відповів він у голос.

–Не новина. – відмахнувся Аїда. – З нею ніхто не розмовляв. Ну а що ти про неї думаєш?

Кей промовчав, розмірковуючи над відповіддю, і нарешті, доївши свій сендвіч, сказав:

–Вона цікава.

–Ого! Ніколи і ні від кого я не чув подібної думки про Аянамі! – заволав Аїда. – Але так. Мені вона теж цікава. Така безпристрасна та таємнича… – мрійливо закінчив він.

Кею вже набридло вислуховувати цього хлопця. Він різко підвівся та рушив до виходу, ігноруючи вигуки Аїди. Але в дверях він зіткнувся із ще одним однокласником у спортивному костюмі.

–Кен… – почав він, та побачивши Кея, викривився в зневазі та гніві.

Розмахнувшись, він з усієї сили вдарив Куроґане у щелепу. Та так, що той відступив на кілька кроків! Проте Кей не впав, він устояв на ногах та схопився за щелепу, яка дратуючи занила.

Повернувши на нападника крижаний погляд, він добряче налякав його. Проте хлопець не розгубився та знов кинувся на Кея.

–Тоджі! – спробував зупинити його Аїда.

–Виродок! – заревів Судзухара Тоджі. – Через тебе ледь не загинула моя сестра!

–Он як… – байдуже відреагував Кей.

Це ще більше взбісило Судзухару, і той прийнявся наносити удари один за одним. Та в цей раз ефект несподіванки був нульовим і Куроґане з легкістю, наче граючись, ухилявся від кожного удару Судзухари. А бив він прицільно та сильно.

Підгадавши момент, Кей схопив руку Тоджі та, використовуючи її, як важіль, повалив того на землю обличчям в сніг, а руку вивернув.

Його власна рука кинулась під піджак і в наступну мить до затилку ворога був приставлений Glock…

Аїда хотів було щось викрикнути, та схоже вирішив, що промовчати буде безпечнішим для всіх – нема чого нервувати озброєну людину. Тоджі ж у цей момент був не таким розумним. Він почав кидатися, намагаючись вирватись із мертвої хватки Кея. Він постійно сипав лайки.

–Самі винні. – спокійно почав Кей. – Сирена звучала для всіх. Всі такі розумні, вважають «пронесе», «шанс, що саме по нам влупить мізерний». Та коли ракета залетить у твоє вікно, почнете жалітися на ППО, на військових… на всіх, але не на свою тупість!

Очі Кея палали. Дике полум’я люті, гніву та зневаги. Цей цивільний… такий як і всі інші. Вони…

Аж раптом Аїда набрався сміливості та кинувся на Кея і своєю вагою відкинув того в сторону. Пістолет випав з руки. А обличчя Кея вкрилося товстим шаром снігу.

–Ти що робиш? – тремтючим голосом зажадав відповіді Кенске.

Кей валявся у снігу намагаючись прийти у себе. «Що Я зробив? А ЩО я зробив?». Чомусь перед його очами щойно майнули… ні, не цивільні, не військові і навіть не Янголи… але що… перед його очами постав солдат, що тримає у тремтючих руках гвинтівку, вбиває беззбройних чоловіків, жінок… дітей… Кея ледь не вирвало.

Повністю збитий з пантелику, він повільно підвівся та підняв пістолет. Чорний пластик зброї, та вага його металевого стволу повернули Кея у реальність, і він усвідомив, що щойно сталося. Кинувши погляд на двох однокласників, він сховав пістолет у кобуру.

–Ви відповідаєте за своїх рідних, та тих, хто поруч. Далеко не завжди ті, хто борються мають можливість слідкувати за цивільними. – він повільно рушив до виходу. Зупинившись у дверях, він додав. – Ви ті, хто може захистити ваших рідних. Не ставайте тягарем. І не патякайте про сьогоднішнє.

***

Яка іронія… Кей став пілотом Єви, захисником людства, як казала Місато, чи Майя. Увесь Nerv вдячен йому. Але люди, котрих він покликаний захищати, дивляться на нього з презирством…

На щастя, Кея подібне не турбувало…

Episode-02

Tokyo-3

Episode-03

На сьогоднішні тести Куроґане вже йшов не один. Поруч нечутно ступала Аянамі. Кей всю дорогу поглядав на неї та гадав. Дівчина приваблювала його. Проте не стільки, як дівчина, скільки як людина, що здатна бути такою байдужою та виконавчою. Її нічого не цікавить і не турбує. Більшу частину свого часу вона мовчки сидить та не відриває погляду від вікна. Проте, щойно вона отримує наказ від когось вищого по ієрархії, вона бездоганно виконає його. Навіть на уроках, маючи труднощі в навчанні. Якщо вчитель напряму накаже їх щось зробити, вона хоч лоба розіб’є, але виконає наказ.

Неймовірно дивна дівчина…

Раптом, Кей схопив себе на думці, що не відриває від Аянамі очей. Та поміркувати над цим він не встиг. Адже його охопило дивно почуття чи то тривоги, чи то небезпеки, чи то передчуття…

Кей різко зупинився та озирнувся. Вони з Аянамі пройшли вже півшляху до шахти, що веде до Гео-Фронту. Місто було тихим – велика частина місцевих вже залишили його, після нападу Сакіїла. Втім не ця тиша насторожила Кея, а дещо іншого роду тиш. Не було чутно ані звука. Віддалений шум машин, гомонячих телевізійних екранів, гучномовці світлофорів… нічого! Можна було навіть розчути ледь помітні вуху кроки Аянамі.

Сама Аянамі помітила, що Кей зупинився та обернулась до нього:

–Щось трапилось, сержанте Куроґане? – беземоційно запитала вона.

–Щось не так. – коротко відповів Кей.

Раптом пілота Клеймора пронизала тремтюча хвиля, жару та електричного току. Все одразу та окремо. Старий шрам під оком знов розболівся. У пілота схопило серце, і він повалився на землю.

Аянамі одразу підбігла до нього та опустилася на коліна, ігноруючи холодний та мокрий сніг. Очі її все ще нічого не виражали, лише брівки трішки зійшлися.

–Що з вами, сержанте Куроґане? – Кей почув в її голосі… побоювання?

Нарешті, відчуття дискомфорту перетворились на потік, що списом встромився у серце Кея. Насилу піднявши голову, він помітив вдалині темний силует, що розмивався падаючим снігом. Він йшов сюди…

–Аянамі… – прохрипів Кей. – …біжи!

Зібравши усі сили, він відштовхнув дівчину. Та не очікувала такого та впала на землю. А Куроґане ривком підвівся, його рука кинулася під піджак та дістала Glock.

Швидко навівши приціл, Кей вистрілив три рази. Але ціль не зупинила свій рух. Кей повернувся до дівчини.

–Аянамі! Геть звідси! – скомандував він. – Я прикрию.

Дівчинка-пілот подивилась на нього, як на божевільного. Вона щось сказала… щось, та Кей її не почув. Він вже більше нічого не чув. Ця думка прийшла до нього раптово, коли Куроґане роздратовано подумав: «Дідько, вона що, оглухла?!»

Кей вирішив перевірити і вистрілив ще двічі у ціль, що продовжувала наближатись. І нічого. Тиша…

Вилаявшись, Кей ривком підняв Аянамі на ноги та, схопивши за руку, кинувся геть. На бігу він сховав пістолет та дістав з портфелю зошит з ручкою. Пробігши кілька кварталів, Кей звернув у провулок. Він розкрив зошит та кинувся швидко писати. Англійською, сподіваючись, що Аянамі добре знає цю мову:

Аянамі, ти чуєш якісь звуки?

Прочитавши, Аянамі негативно похитала головою, а очі її трохи розширилися… зовсім трохи. Кей вилаявся, та ніхто його не почув. Хоча окрім Аянамі тут нікого не було.

Він знов прийнявся писати, а Аянамі мовчки спостерігала. Нарешті він закінчив та передав зошит дівчині, а сам прийнявся перевіряти всі свої магазини з патронами:

Аянамі, біжи до штаб-квартири. Передай каптану Кацураґі, що тут Янгол. Він блокує увесь звук. Візьми зошит та бігом! Я прикрию.

Швидко прочитавши, Аянамі глянула на Кея нерозуміючим поглядом і, взявши ручку, швидко написала своє запитання:

Янгол?

Кей спантеличено перечитав єдине слово Аянамі.

Щойно я стріляв у Янгола! – швидко написав він. – Ти що не бачила?!

На що Аянамі лиш негативно похитала головою.

«Що-за справи? – гадав Кей. – Я ж бачив його… чи мене досі не відпустило після останнього бою? Та ні… Аянамі також нічого не чує…»

Взявши ручку, Куроґане знов написав.

Нас обох оглушило – це дивно. Віднеси каптану Кацураґі цей зошит. Я прикрию твій відхід.

Аянамі перечитала слова Куроґане, згідно кивнула і щось сказала… та Кей її не почув. Він не звернув на уваги, та дістав пістолет і кивнув Аянамі. Отримавши позитивну відповідь, Кей повернувся в сторону шахти, що вела до Гео-Фронту і… зіштовхнувся віч-на-віч з Янголом.

Аянамі завмерла, наче вкопана. Тепер вже і вона його побачила. В паніці Кей всадив у нього цілий магазин. Та це не дало жодного результату. На тілі Янгола не залишилось жодної подряпини.

Ворог заніс руку для удару, та в цю ж мить краєм ока Кей помітив розмиту біло-блакитну тінь, що прошмигнула повз них. Опинившись за спиною Янгола, Аянамі встала у бойову стійку та вбила кулак в тіло Янгола. Той навіть не ворухнувся від удару, а от Аянамі відхитнулася на кілька кроків, тримаючись за зламану руку. А Янгол розвернувся до неї всім тілом і завдав нищівного удару. Якби Аянамі не підняла перед собою руки у захисті, той удар став би для неї останнім. Дівчинку відкинуло на добрячих десять метрів.

–АЯНАМІ!!! – заволав Кей і, вмить замінивши магазин, всадив його весь у голову Янгола. – БІЖИ!!!

На відміну від крику, постріли мали ефект – ворог знов повернуся до Куроґане. А от чи почула його Аянамі? Кей не мав відповіді.

Наразі все, що він міг зробити, так це відволікти Янгола. Він прямував до шахти Гео-Фронту. В жодному разі його не можна було туди відпускати. Потрібно надати Аянамі час, щоб вона дісталася штаб-квартири та повернулась на поверхню в Клейморі.

Ще коли Кей приїхав до Токіо-3, йому чітко дали зрозуміти, що окрім нього, мехом могла керувати ще й ця дівчинка. Зараз вона була здорова і можна було сподіватися, що вона зможе керувати машиною.

«Коли Аянамі повернеться в Клейморі, сподіваюсь вона зможе його здолати… в крайньому випадку, доведеться мінятися прямо посеред бою.» – раптово Кей спіймав себе на думці, що не чує власних думок. Це було дивно та дуже заважало зосередитись на будь-що. Та Кей змусив себе дивитись на Янгола та діяти згідно заздалегідь обумовленому плану.

Швидко діставши нову обойму, він моментально замінив магазин пістолета та продовжив стрільбу. Аянамі таки піднялась, стараючись не сильно спиратися на руки та, кивнувши Кею, кинулася до Гео-Фронту. Кей почав міняти черговий магазин, та Янгол вже повністю переключився на нього…

***

Це був дуже тихий та спокійний день. З самого ранку нічого не відбувалось. Єва-01 була повністю відремонтована після бою з Сакіїлом. Пілоти ходили до школи. Командир Ікарі залишив місто а весь персонал містку байдикував.

На самому містку панувала абсолютна тиша. Лиш рідкі попискування комп’ютерів, короткі постукування клавіш, шарудіння паперу. Та й вони були ледь чутні…

Нарешті Місато все це набридло і вони відлучилась до вбиральні. Закінчивши зі своїми справами, вона вмилась у холодній воді та збиралась було вже повертатись, як до неї забігла захекана Аянамі Рей.

Її руки сильно кровоточили, а ліва долоня взагалі була вивернута під неприроднім кутом. Проте зморена спокоєм Місато цього не помітила.

–Привіт, Рей. – позіхнувши, привіталась Місато. – Чому ти така захекана? – аж раптом її погляд впав на руки дівчинки. – Що трапилось?!

Тремтючою рукою, Рей поклала на підлогу зошит та почала швидко гортати сторінки, заляпуючи їх кров’ю. Нарешті, відкривши потрібну сторінку, вона протягнула зошит Місато. Вмить ставши серйозною, капітан Кацураґі прочитала те, що було там написано. З кожним рядком очі її все більш розширювались. Махнувши Рей йти за нею, Місато кинулася до містку.

По дорозі, як і на самому містку, Місато не почула ні звуку. Вона спробувала кричати, аби привернути увагу операторів, та результату це не принесло – вони всі байдикували, лежачі на своїх столах. Та тоді Місато з усієї сили вдарила кулаком по сталевій стіні. Вібрація змусила усіх підірватися та повернутись до капітана. Показавши їм зошит, вона стала очікувати на їх реакцію.

Дочитавши, оператори вмить прокинулись та, не гаючи часу, повернулися до комп’ютерів. На екран вивели мапу Токіо-3. Проте жодних ознак Янгола не було виявлено. Була лише тиша…

***

Янгол виглядав надто гротескно та мав у своїй формі купу прямих ліній. Зростом трохи вище двох метрів, він мав чорний гладкий торс, довгі товсті зелені руки за тонесеньких передпліччях, з помаранчевим та жовтим забарвленням з зовнішньої сторони – більше всього це нагадувало броню. Його таля було тонкою та плоскою з овальною наскрізною дірою в центрі. Від талії донизу виступали темно-зелені ноги з помаранчевими кутастими плямами, більше нагадуючи риб’ячі плавці без перетинок. Голова також була незграбною, зелених та темно-зелених кольорів. Замість обличчя була біла маска з відкритою пащею та величезною щелепою. В центрі торсу розташувалась велика темно-червона сфера.

І що найголовніше – він літав. То безперечно був Янгол. А Кей мав його відволікати. Втім, привернути його увагу він таки зміг. Янгол побачив Кея та рушив на нього, поступово збільшуючи швидкість.

Куроґане вистрілив ще кілька разів та кинувся за будинок. Янгол рушив за ним, все більше наганяючи його. Виляючи між будинками, Кею дивом вдавалося протягом десяти хвилин тікати від Янгола, періодично пострілюючи в нього з пістолету.

Нарешті Кей добіг до, ще не відновленого, району міста, де він бився з Сакіїлом. Прибігши на місце минулої сутички, він почав виляти між зруйнованими ділянками, зникаючи з полю зору Янгола.

Втомившись від нескінченного бігу, Кей зупинився віддихатись. Він сперся спиною об стіну та скотився донизу. Видохнувши хмарку гарячої пари, він відкрив сумку та перерахував патрони – залишилось всього три магазини. Решта лишилась вдома.

«Гра у доганялки скоро закінчиться… – нечутно подумалося йому. – Можна спробувати стріляти в його ядро… Щось я не помічав, щоб він користувався АТ-Полем.»

Перезарядивши пістолет, він підвівся, глибоко вдихнув та вийшов з укриття. Янгол пробирався крізь завали. Кей прицілився у коліматор. Маленька червона крапка зійшлася на темному ядрі ворога, і Кей випустив коротку чергу. Проте кожен постріл був відбитий… руками! АТ-Поле так і не з’явилося і Янголу довелося відбивати кулі вручну!

У Куроґане з’явилась надія. Швидко озирнувшись, він розробив план та рушив у сусідню напівзруйновану будівлю. По обвалених сходах він піднявся на другий поверх, де у підлозі вирила велика діра. Сховавшись там у засаді, він почав очікувати Янгола.

За кілька неймовірно довгих хвилин монстр нарешті з’явився. Цього разу Кей цілився довше, вичікуючи момент та стискаючи зброю міцніше. Глибокий вдих та постріл. Пряме влучання у ядро викликало потужний силовий імпульс, що розчистив підлогу від снігу та сміття в радіусі десятка метрів та похитнув другий поверх, що і так ледь тримався. Довго Янгол не пробув збентеженим. Він миттю знайшов Кея та одним єдиним ударом руки обрушив стелю першого поверху. Не встигши відреагувати, Кей звалися униз.

Прийшов в себе пілот, коли Янгол вже заносив руку для удару. В останню мить Кей встиг відкотитися вбік, а наступні удари змусили його повторити цей маневр. В одну мить Кей схопив кусок арматури та заблокував останній удар Янгола. Зібравши залишки сил, Кей підвівся та прийнявся махати арматурою, неначе мечем. Проте важила вона непомірно. Кожен помах «меча» відбирав левову частку його сил. Нарешті Кей зумів відкинути Янгола назад та перекинути його.

Це придало пілоту сил і він закріпився на ногах. Його голова шалено працювала, намагаючись придумати новий план, як протриматися до приходу Клеймора. Та будучи глухим навіть до власних думок, Кей не був впевнений, чи встиг він вже щось придумати.

Тим часом Янгол підвівся, здійнявся у вертикальне положення. Навколо нього завертівся вихор, що скуйовдив волосся Кею. Хлопця обдало жаром, і він миттю спітнів. Аж раптом…

Звуки повернулись! Абсолютні всі звуки в радіусі досягнення знов набули гучності. Це миттю приголомшило Кея. Стільки часу провести в абсолютній тиші, аж раптом хтось викручує тумблер на максимум…

У Кея заболіла  голова, і пілот, стиснувши її вибіг на вулицю. Відбігши на достатньо велику відстань, він рухнув на коліна. Голова розколювалась, шрам палав, хлопця хитало. А температура повітря ставала все нижчою мірою віддаленості від Янгола. Кей згріб з землі снігу та умився в ньому, намагаючись остудитись та освіжитись. Зосередившись на все ще не скінченому бою, він зумів повернути собі відчуття рівноваги та заспокоїти ниючи головний біль. Відкривши очі, Кей повернувся до зруйнованого будинку. З нього, повільно ширяючи, з’явився ворог. Над його головою, випромінюючи зелене сяйво палав німб. Від нього вібрувало повітря.

Куроґане вистрілив у Янгола кілька разів, та на цей раз… спалахнув отруйно-зелений бар’єр, відбивший кулі!

«АТ-Поле?!»

Кей припинив стріляти та підвівся, збираючись тікати, та раптовий спалах в очах Янгола розірвав простір…

***

–Зафіксовано АТ-Поле! – вигукнув Макото.

Звуки раптово повернулись, розриваючи голови всього командного містку.

–Спектр «зелений» – це Янгол!

–Отже Куроґане мав рацію… – пробурмотів Кодзо Фуюцкі, що стояв на верхній платформі містку.

–Судячи з усього. – кивнула Місато.

–Рівень АТ-Поля Янгола надто малий. Ледь помітне нашими датчиками. – повідомив Макото. – Воно в рази слабше за Сакіїла.

–Капітане Кацураґі, дозвольте мені сісти в Єву-01 та піти на допомогу сержанту Куроґане. – рівним голосом попросила Рей.

Місато різко повернулась в її сторону, зовсім забувши про дівчинку, та призадумалась. Це було б логічним рішенням, враховуючи просто самогубне геройство Кея, що вирішив взяти Янгола на себе без Єви… та була вагома проблема… навіть дві…

На місток забігла голова техвідділу Проєкту «Єва».

–Ріцко, Рей здатна керувати Клеймором? – одразу запитала Місато.

–Теоретично, це можливо. – повільно відповіла Ріцко та додала, подивившись на Аянамі. – Також LCL має прискорити загоєння та зменшити біль.

–Добре. Зроби щось з її руками та готуйтесь до старту. – скріпивши серце, наказала Місато. – Починайте синхронізацію! Шіґеру, повідом сили самооборони та накажи їм вислати кілька загонів для прикриття Шостого Дитя.

–Нехай візьмуть енергетичні гвинтівки. – додала доктор Акаґі. – Вони мають пробити АТ-Поле Янгола. Якщо воно дійсно таке слабке, як нам здається…

–Так, мем!

–Рей, як тільки дістанешся полю бою, терміново проводь заміну з Кеєм. – наказала Місато. – З цього моменту оголошено воєнний стан рівня «С». привласнити цілі кодове ім’я «Шатіїл» – Янгол супокою! Протримайся, Кею. Після бою в мене буде до тебе особлива розмова… – низьким голосом додала вона.

Усі на містку мовчки поспівчували Куроґане…

***

–Синхронізація – старт!

Очі Клеймора спалахнули синім полум’ям, та  миттєво згасли. Монітори почервоніли та вискочили віконця зі звітами про помилки.

–Що відбувається?

–Синхронізація перервана. Відторгнення зі сторони Єви. Пілот в нормі.

–Гармоніки?

–В нормі. Відбулась помилка на стадії підключення нерву А10.

–Єві не подобається Рей? – здивовано промовила доктор Акаґі. – Як таке може бути? Пробуємо знову. Почати з контрольної точки 201!..

***

Вибух відкинув Кея далеко в сторону. Він гримнувся на сніг та прокотився кілька метрів. Уламки бетону, що розкидав вибух, вп’ялися в його ногу та руку. Ліве плече було вивихнуто. Пістолет відкинуло вибухом.

Кей ледь підвівся та озирнувся. Він буд здивований її малим розмірам – воронка, діаметром не більше трьох метрів та глибиною, шо ледь досягала півметра.

Янгол пролетів крізь дим та полум’я. Кей почав шалено кмітити, яким же чином йому протриматись… нічого краще за втечу він, нажаль, не вигадав… Янгол переслідував Кея, іноді посилаючи йому вздогін нові вибухи. Та тепер Кей був до них готовий. Спалахи янгольських очей були достатньо яскравими, щоб навіть тікаючи, Кей одразу ж помічав їх і ховався за найближчою домівкою. Забігши за ще одну зруйновану будівлю, він сперся об стінку та віддихався. Відтепер, втративши навіть пістолет, у Кея лишалось взагалі небагато варіантів. Сили закінчувалися, дихання зривалося. Поранені рука та нога розривалися болем. Вивихнуте плече безжально нило. Схоже, дурна була ідея відволікати Янгола одним Glock’ом…

Кей відкинув весь песимізм, як тільки зміг, та виглянув за кут і здригнувся. Янгол був всього в метрі від нього! Він безжально нависав похмурою тінню. Кей зірвався з місця і знов кинувся тікати. На цей раз навколо будинку, повертаючись до воронки від першого вибуху. Проте Янгол не відставав. Він продовжував посилати за Куроґане вибух за вибухом, та пілот вже запам’ятав їх послідовність, напрямок, довжину серії та зумів прорахувати кожен вибух та ухилитися від них.

Нарешті, діставшись першої воронки, Кей став шукати пістолет. Знайшов він його, коли Янгол вже повертав за найближчим кутом. Однією рукою пілот від’єднав пустий магазин та вставив новий. Затиснувши кожух затвору між коліном та стегном, кей надіслав патрон до патроннику, але характерного клацання затвору вже не почув…

***

На містку знов запанувала тиша. Ніхто не чув ні звуку, та техніки не розгубились. Макото вивів на екран наступний текст:

АТ-Поле Янгола зникло! Шатіїл знов зник з усіх радарів.

«Дідько!» – подумала Місато.

Вона підійшла до терміналу Майі та почала друкувати на її клавіатурі повідомлення для Ріцко.

Ну що там з Євою?! Довго Кей не протримається!

Відповідь прийшла миттєво.

Проблеми. Єва відмовляється приймати Рей. Такого раніше не було. Ми робимо все можливе. Дай нам час.

Кей не має часу!!! – друкувала Місато з усіма емоціями, не дуже покладаючись на граматику, проте добавляючи багато окличних знаків…

***

Того ж часу Аянамі, вдіта у чорний тестовий комбінезон, який не передбачав захист від перенавантажень, та з перев’язаними руками сиділа в тісному кокпіті Клеймора та відчувала біль, куди страшнішу зламаної руки, хоча жоден датчик не міг цього помітити.

Перед очами Рей постала Єва-01. Темна броня була окроплена кров’ю, а, колись сині, очі палали рубіновим полум’ям. Мех нічого не казав, та одного погляду вистачило, щоб Рей зрозуміла – Клеймор нікого не пустить в свій кокпіт окрім свого пілота. Особливо її. Особливо таку, як вона… особливо Аянамі Рей. До самої дівчинки Клеймор відчував ненависть, ледь не більшу, ніж до Янголів! Причини тому були Рей невідомі. Та вона нічого не могла протиставити такій могутній темній волі.

Клеймор ненавидів Аянамі Рей, та ця ненависть проявлялась у нестерпній болі, яку Рей відчувала просто так. Без жодних зусиль мех ледь не вбивав її нервові клітини своєю люттю. Єдине, що могла робити Аянамі, так це повторювати, як мантру, слова: «Я маю допомогти сержанту Куроґане. Я маю допомогти йому, як він допоміг мені…»

***

Через камеру всередині кокпіту, Ріцко раптово побачила, як у непритомної Рей пішла кров носом. Відчайдушно замахавши руками, вона привернула увагу Майі та поклалась на її кмітливість. Асистент її не підвела та перервала синхронізацію, однак Єва була іншої думки. Тепер вона вже не відпускала Аянамі.

Та раптом усі помилки разом зникли з моніторів, а всі контрольні точки виявились пройденими. Доктор Акаґі, не розуміючи, що відбувається, зазирнула у вікно ангару – очі Клеймора палали крижаним вогнем. Вікно відеозйомки кокпіту замістилось повідомленням від Рей:

Синхронізація успішна. Я готова.

Але як? Ніким не почута прошепотіла Ріцко. В цей же момент прийшло повідомлення від капітана Кацураґі:

РІЦКО!!!

Зібравши думки до купи, доктор Акаґі відповіла:

Все готово. Рей синхронізована.

Чудово. Рей. Янгол знов зник. Рухайся за цим курсом, там його помітили востаннє. Постарайся знайти його, а далі – за планом.

Одразу прийшла відповідь від Рей:

Так точно…

***

Звук знов зник і надалі Кей покладався тільки на свої інстинкти та інтуїцію. Повернувшись до зруйнованої будівлі, Кей додатково озброївся довгою та тонкою арматурою, а пістолет сховав у кобуру. Вийдучи назовні, він одразу побачив Янгола. Той повільно наближався до будівлі. Куроґане відпустив арматуру, та одним швидким рухом дістав пістолет та випустив п’ять куль. Янгол відбив три з них, та дві проґавив – вони влучили у маску та груди. Але ядро не заділи.

Швидко оцінивши наслідки, Кей схопив арматуру та кинувся дугою на ворога. Він все ще остерігався його головної зброї, хоча, як він і сподівався, той її більше не використовував. Куроґане швидко наблизився до Янгола та завдав коротку серію ударів імпровізованим мечем. Супротивник був спантеличений такими діями і навіть проґавив кілька ударів.

Та останній він відбив так сильно, що рука Кея затремтіла. Здійнявши праву руку, він оголив на ній довгі та гострі пазурі, та на великій швидкості направив їх у голову пілоту. Але той в останню мить пригнувся та наніс сильний колючий удар у ядро Янгола. Удар викликав потужний імпульс, ще сильніший за попередній. Він відкинув обох супротивників в різні сторони. Підвівшись першим, Кей кинувся на Янгола, не зупиняючись завдавати йому удар за ударом. Пілот вже остаточно забув про поранену ногу…

Тут земля зайшлась ходуном – Євангеліон дістався поверхні! Наче в паніці Янгол почав наносити косі удари. Одним з таких він схопив арматуру та затиснув її у клішні. Проте Кей перехопив арматуру з іншого боку та зробив повний оберт за годинниковою стрілкою…

***

Зафіксоване нове АТ-Поле! – Макото вивів на монітор чергове повідомлення. – Це не Янгол! Спектр «червоний» – такий же, як у Єв! Та джерело – НЕ Клеймор!

Місато, Ріцко та Фуюцкі спантеличено витріщились на техніків. А Макото вивів на екран новий текст:

Джерело…

***

Рука Янгола з хрусткою вібрацією зламалась і свідомість Кея заповнилась образами шаленого крику болі та розпачу.

Відмахнувшись від раптового наслання і зосередившись на своєму успіху, Кей повернув себе у реальний світ та вдарив Янгола ногою, перекидаючи його. Ворог впав на спину, а Кей швидко діставшись його, переможно встав на нього ногою. Здорова рука здійняла «меч», що омивався червоним сяйвом, та встромила у груди Янгола, прибивши до землі.

Образ крику ставав все ясніше та виразніше, а земля тряслася, як на гойдалках, через наближення Єви. Схопившись за пістолет, Кей випустив весь магазину у ядро Янгола, котре тріснула та розкололось.

–Сержанте Куроґане! – пролунав крик Аянамі. – Йдіть звідти!

Вже не дивуючись поверненню звуків, Кей кинувся в сторону. Та далеко він втекти не встиг – вибух уніс його далі. З’явившийся з-за сусіднього будинку, фіолетовий Євангеліон кинувся до Кея та схопив його у повітрі…

***

Коли Кей відійшов від головного болю… та й болю загалом, він озирнувся. Пілот знаходився в долоні Клеймора, що схилив коліно. Аянамі вже вийшла з капсули та спустилася вниз.

Кей поглянув на дівчинку та помітив, як же їй пасує цей чорний комбінезон, що підкреслює її бліду шкіру та блакитне волосся.

Насилу підвівшись, він ступив на землю.

–Ти як раз вчасно, Аянамі. – сказав він дівчинці. – Дякую тобі.

–В самотужки здолали Янгола, сержанте Куроґане. Я його спочатку навіть не бачила. Ви зробили всю роботу.

Кей не відповів. Він все ще дивився на Аянамі, як йому у голову прийшла нова думка:

«Треба буде поговорити про це з доктором Акаґі…»

А також його хвилювала ще одна деталь.

–Аянамі, чому ти кличеш мене сержантом?

Аянамі здивовано подивилась на нього, трохи схиливши голову на плече.

–Тому що ви сержант. – рівно відповіла вона.

–Га? – на лобі Кея повисла величезна крапля.

–Це тому, що Аянамі буде битися з тобою в парі, коли буде відремонтовано Єву-00. – пролунав за спиною голос Місато. – Ти будеш лідером загону пілотів, адже досвіду в тебе вже значно більше, за інших. Саме тому тобі після першого бою привласнили звання сержанта. Хіба я не казала?

–Ні. – трохи нервово відповів Кей, обертаючись до каптана Кацураґі.

Однак, тільки повернувся, отримав дзвінкого ляпаса. Настільки неочікувано, що не встиг нічого вдіяти та так і завмер з повернутою від удару головою.

А потім Місато обійняла його. Міцно притиснула до себе та здригнулась.

–Дурень! – викрикнула вона, уткнувшись обличчям в його плече, і розплакалась. – Нащо ти поліз на Янгола самотужки без Єви?! Ти ж міг загинути!

Кей все ще не міг прийти до тями і просто стояв з широко відкритими очима. Треба, напевно, щось відповісти, пояснити, чому він так вчинив. Варто було обґрунтувати свій вчинок, надати звіт… та Кей не міг нічого зробити… сказати… адже Кацураґі обіймала його так дивно і так знайомо… як мати…

«Напевно, треба відповісти…» – подумав Кей, та лиш те і зумів, що підняти єдину здорову руку та обійняти Місато у відповідь…

Не вимовивши жодного слова…

Episode-03

No One Word

Супокій – синонім тиші.

Episode-04

Куроґане вчергове залишив шпиталь. Після бою з Шатіїлом – Другим Янголом, доктор Акаґі наполягла на тому, що Кей відлежиться у ліжку кілька днів. Усі ці дні його навідувала Місато, а також приходила доктор Акаґі перевірити його стан. Обидві вони вели себе дещо дивно, ледь вловимо їх поведінка відрізнялась від їх звичайного стану.

Усіх напевно турбувало те, що Кей був єдиним, хто не потрапив під дію Янгола. Шатіїл був вкрай обережним, просуваючись до Гео-Фронту. Аж до зіткнення із Кеєм… і це турбувало Nerv не менше, ніж вражаючий імунітет нового пілоту.

Кей зрозумів це ще під час обстеження. Та було щось ще… щось, чого Куроґане не знав… Доктор Акаґі з якоюсь підозрою дивилась на пілота. Підозрою та… страхом?

Вона проводила різноманітні перевірки та тести, навіть, коли всі рани Кея повністю загоїлись. І врешті решт, не знайшовши абсолютно нічого, відпустила його додому.

***

–Аналіз крові, рентген та МРТ нічого не дали. – повідомила доктор Акаґі.

–Зовсім нічого? – Ґендо кинув на доктора короткий погляд.

Він повернувся в місто через день, після атаки Янгола. Зараз він стояв у своєму кабінеті в напівтемряві. Доктор Акаґі прийшла відзвітуватись про проведені тести.

–Саме так. – підтвердила Ріцко. – Нема абсолютно ніяких доказів, що Куроґане Кей використовував у бою з Шатіїлом АТ-Поле. Незабаром після зникнення АТ-Поля Янгола, з’явилося нове, за сигнатурою та спектром, майже повністю відповідне Єві-01. Втім Рей у цій битві не використовувала поля… що викликає питання – чиє то було АТ-Поле?

Ґендо промовчав, розмірковуючи і Ріцко продовжила.

–Також незрозуміло, що відбувалося під час бою усі звуки зникли і Янгола ніхто не бачив, окрім Кея…

–Вірогідно, – несподівано Ґендо перебив її. – після поразки у відкритому зіткненні з Євангеліоном, Янголи вирішили перейти на приховану тактику…

–Тобто ви хочете сказати, що Янголі… розумні? – перепитала доктор.

–Вірогідно… – повторив Ґендо. – Нам повезло, що пілот Євангеліону-01 зумів розгледіти противника та нейтралізувати його ще до підходу до Гео-Фронту. Якби не Кей, нам був би вже кінець.

–Саме так. – погодилась доктор Акаґі.

–Проте знов виникає питання. – раптом з-за кута пролунав голос Фуюцкі.

Він сидів у темряві в кріслі, тихо слухаючи рапорт. Ріцко навіть не помітила його.

–Як Кей зумів розгледіти Янгола, котрого не бачив жоден наш супутник? Адже навіть Рей, що була поруч, його не помічала деякий час. І як він зумів здолати Янгола без АТ-Поля?..

–Цього мені з’ясувати не вдалось. – відповіла доктор Акаґі. – Подальші спроби дізнатися можуть викликати сильні підозри…

–Нехай капітан Кацураґі накаже йому скласти рапорт. – сказав Ґендо. – Він довіряє їй в достатній мірі і цей наказ не викличе підозр. Виконуйте.

–Так, сер.

Доктор Акаґі вийшла з кабінету, і Фуюцкі звернувся до Ґендо.

–Це було занадто близько. На моїй голові з’явилося більше сивих волосин. – поскаржився він. – Боюся, що не доживу до кінця цієї війни…

–Зарано тобі ще помирати. – різко сказав Ґендо та сів на своє місце. – Наразі нам необхідно вирішити одну проблему.

–Дійсно. Куроґане був єдиною перешкодою Янголу від Ліліт. Якщо таке повториться, усі наші старання можуть піти прахом.

–Доведеться замінувати Термінальну Догму.

–Замінувати?! – вигукнув Фуюцкі. – Ти хочеш вбити нас усіх?!

–Якщо хоч один Янгол дістанеться Ліліт, то всі наші плани рухнуть. – спокійно відповів Ґендо. – А, якщо ми загинемо, ніхто не буде свідомо продовжувати нашу справу. І, якщо це станеться, я зроблю так, щоб до Ліліт вже ніхто не дістанеться.

–Сподіваюсь… – зітхнув Фуюцкі. – Сподіваюсь, ти знаєш, що робиш…

***

Кей стояв перед дверима квартири Місато з ниючим головним болем. Вона примусово запросила його до себе відсвяткувати його перемогу та одужання. А також вона попросила його накупити пива та їжі. Використовуючи навігатор, Кей дістався дому Місато тільки ввечері, адже жила вона на протилежному кінці міста.

Кей задзвонив у двері та, за десять секунд, вони відкрилися, але Кей нікого не побачив. У подиві, він ступив на поріг та почув дивний звук:

–Варк?

Кей опустив погляд та в шоці відстрибнув назад. Рука його одразу кинулась під кітель Nerv, до пістолета. Перед ним у дверях стояв великий пінгвін! За розмірами він більше нагадував імператорського пінгвіна – не менше метру в зріст, та в іншому то був золотоволосий чубатий пінгвін з довгими виразними світлими бровами. Він носив металевий рюкзачок, що кріпився на кшталт ошийнику. Кожне крило закінчувалося трьома довгими висувними пазурами. В одному крилі він тримав вологий рушник.

В дверях показалася Місато. Вона привітно посміхнулась та помахала рукою:

–Привіт, Кею-куне! Як дійшов?

Кей ще кілька секунд стояв у ступорі, та нарешті оговтався:

–Д-доброго вечора… каптане… – він оторопіло дивився на незрозумілого пінгвіна. – Що то є?

–Це? Це Пен-Пен. Теплокровний пінгвін. Мій квартирант.

Пен-Пен варкнув та повернувся спиною до Кея, демонструючи гравірування на своєму рюкзачку, яка голосила: «Пен²». А знизу булли вирізані адреса та номер телефону Місато.

–Це що, насправді? – не міг прийти до тями Кей.

–Ага. Він живе зі мною. Так що, хлопчики, цур не сваритися! А ти що це, пінгвінів раніше не бачив?

–Пінгвінів я бачив… та… вони ж живуть на полюсі! Тут йому не спекотно?

–Ніт. Він же теплокровний. – попиваючи пиво, відповіла Місато. – Ти так і будеш тут стояти? Чи може в дім зайдеш?

Нарешті Кей повністю вийшов зі ступору і зумів увійти до квартири. Він зайшов у вітальню та остовпів. Найжахливіший безлад, що Кей коли-небудь бачив у своєму житті. За таке його вчитель стратив би його на місці…

Всюди валялись пусті банки з-під пива, коробки з-під піци та локшини. З півдюжини сміттєвих пакетів лежали біля виходу. Купа м’ятого одягу розкидано по всій квартирі, і навіть на телевізорі. Та навіть нижня білизна…

–Тут цей… трохи неприбрано! – невинно посміхнулась Місато. – Не звертай уваги!

–Це… трохи?..

–І закинь їжу в холодильник. – здалеку пролунав голос Місато.

–А…га…

Труснувши головою і кинувши про це думати, Кей поліз до холодильнику і втретє остовпів! Крига! Чіпси! Та гори пива! Ось і все, що було в холодильнику Місато! І тут вже Куроґане не витримав:

–Каптане Кацураґі! А ви точно оперативний командир Nerv? – голосно запитав він, повернувшись до Місато.

–А що не так? – зробила вона нерозуміючі очі. – А, ти про це. – вона повернула погляд на холодильник. – Не звертай уваги!

–Так… тобто, ні! Ви ж стратег! Вам не можна стільки пити!

–Ой, та годі тобі, не бурчи! – махнула рукою Місато та почала розігрівати привезені напівфабрикати в мікрохвильовці.

Поки їжа готувалась, Місато дістала дві банки пива та протягнула одну Кею. Пілот з підозрою подивився спочатку на банку, потім на каптана.

–Я не п…

–Не бурчи! – відмахнулася Місато та всунула йому у руки банку. – Я твій командир і я дозволяю.

Зітхнувши, Кей таки взяв протягнуту банку. Місато намагалась напувати його кожен день, приїжджаючи до нього у гості, і коли Куроґане примудрявся викрутитись, пила наодинці. Причому абсолютно не п’яніла! Це була найважча загадка для Кея, та він старався не забивати нею голову.

Нарешті їжа розігрілась і Місато привітала Кея з його другою перемогою, піднімаючи тост за рятівника людства. Навіть Пен-Пен носився навколо Кея та радісно варкав.

Через деякий час у двері знов подзвонили і на порозі з’явився увесь склад основного командного містку, а саме: Макото, Шіґеру, Майя. Ще трохи пізніше прийшла доктор Акаґі, а разом з нею Аянамі.

Усі, окрім Аянамі принесли з собою випивку, і протягом всієї ночі, вони пили та грали у покер. Атмосфера була спокійна та мирна. Ніхто не згадував більше про Єв та Янголів, це був вечір перемоги. Пілотів залучили до гри у покер, хоча Кей і намагався відмазатись словами: «Мене навчали не грати в азартні ігри», але нічого не вийшло і вже за півгодини Кей розібрався в правилах, допоміг їх зрозуміти Аянамі. І двоє пілотів прийнялись раз за разом обігравати дорослих. Щоразу міняючись один з одним – то Кей забере усю касу, то Рей.

Врешті решт, Кею стало душно і він вийшов на балкон. Стояла прохолодна ніч. Нехай і валив сніг, проте вітру не було і температура залишалась комфортною. Більш того, там, звідки прийшов Кей така погода вважалась спекотною.

Сівши на лавку, він глибоко вдихнув свіжого повітря та озирнувся. Нікого не помітивши, пілот сьорбнув пива та дістав з карману невеличку жерстяну коробочку, на якій було тонкими косими літерами вигравійовано напис: «Teiwaz-06 – Kurogane Kei».

–З Кацураґі спитись недовго… – пробурмотів він, відкриваючи коробочку.

–Чому? – раптовий голос змусив Кея поперхнутися повітрям.

Він різко сховав коробочку і озирнувся в пошуках джерела голосу. В дверях він виявив Рей, що стояла немов статуя.

–А… Аянамі… – облегшено зі видихнув Кей, намагаючись повернути собі самовладання. – Що «чому»?

–Чому з Кацураґі спитись недовго? – незворушно, наче так і має бути, запитала дівчинка з блакитним волоссям.

Куроґане кілька довгих секунд оторопіло дивився на Аянамі, та врешті решт відповів.

–Для неї будь-яка подія – то привід напитися. Більш того, вона постійно намагається споїти й мене… Не розумію, як вона взагалі стала оперативним командиром Nerv. Чи Ікарі саме тому обрав її? – він підняв очі на дівчину.

–Саме тому? – перепитала вона, трохи схиливши голову на плече.

Кей знов замовк. Аянамі поводила себе якось дивно, адже зазвичай вона стільки не перепитує.

–Облиш… просто облиш. – нарешті відповів він.

–Як накажете, сержанте. – рівно сказала Рей.

«Га? Але ж то не був наказ… – думки Кея занурились у вир. – Ну та гаразд… пофіг.»

Знов пілоти замовкли. Було чутно, як сперечаються дорослі всередині. Потім заграла гітара – Шіґеру приніс із собою свого Cort’а та, вловивши момент, став награвати якусь веселу мелодію.

–Не варто тобі отак стояти на морозі. – звернувся Кей. – Захворієш ще.

–Я загартована. – відповіла Рей. – Я не боюсь холоду.

–Як знаєш…

«Шляк би трафив! Щось діалог не клеїться. Як же бісить, коли хтось отак стоїть та витріщається на мене! Може наказати їй піти? Наче накази вона виконує…»

–В будь-якому разі не варто стояти в дверях – протягне, а це інший випадок. – це було єдине, що прийшло у його голову, що була вже дещо затуманена алкоголем. – Або сідай, або…

Та не встиг він закінчити, як Аянамі миттю усілась поруч на лавку.

«Га?!» – тільки ця думка і прослизнула в голові пілота. Він оторопів, але прийнявся скажено міркувати. Треба було якось продовжити розмову, адже Аянамі тепер не стоїть та витріщається – вона сидить впритул та вирячиться на нього! Це ще більш нервувало його рефлекси. Треба змусити її говорити.

–Аянамі, чому ти вирішила стати пілотом? Ікарі змусив?

Спочатку Рей мовчки сиділа, не відриваючи погляду від пілота Клеймора. На якусь мить Кей навіть вирішив, що вона заснула з відкритими очима. Втім аянами нарешті відповіла… пошепки, настільки тихо, що її слова ледь не були заглушені галасом дорослих.

–Тому що це все, що я маю…

–Не зрозумів? – Кей в шоці витріщився на блакитноволосе дівчисько. – В сенсі « все, що маю»?

–Я більше нічого не маю…

В цей момент, всього на мить, Кей вирішив, що вони з Аянамі Рей дуже схожі… і це розізлило Куроґане.

–Нічого не маєш?! – алкоголь остаточно вдарив по голові і Кей вже стримував емоцій. – Це тобі Ікарі таке вбив у твою синю голову?! – гаркнув пілот Клеймора.

–Нічого нема… – повільно прошепотіла Рей. Голос її ставав все тихішим, поки зовсім не зник, а сама Аянамі не впала головою Кею на плече.

«Що-за?!» – сполошився пілот. Та одразу ж побачив, як Аянамі стискає в руках банку пива… – Кацураґі! – прошипів він.

–Кликав мене?.. А-а-ага!!! – тишу знов порушили, та в цей раз на балкон визирнула розчервонівша від випивки голова Місато. – Цілуєтесь! Я так і знала!!!

Кей підняв сердитий погляд на командира і проричав:

–Ви і другого пілота вирішили споїти?!

–Ой, та не бурчи! Протверезіє! – відмахнулася Місато. – Доречі. З тебе рапорт про бій із Шатіїлом! Максимально детальний! Включаючи кожен використаний патрон! Термін – вчора! І ще дещо. Завтра буде тестовий запуск Єви-00 і Ріцко там щось шаманить з Клеймором. Тебе там теж чекають. Не запізнюйся!

Що?! Завтра ще й запускають Єву-00? І саме тому Місато її напоїла до безтями?!

–Ну все, не буду вам більше заважати. Цілуйтесь далі!

З цими словами та ледь не сміючись, голова Місато зникла всередині квартири.

«Та що ж ти будеш робити…»

***

Цієї ночі Кей взагалі не спав. Левову частку часу він, борючись з оп’янінням, намагався придумати, куди б влаштувати Аянамі. Відправляти її додому в такому стані було б дикістю. Тому Кей просидів на балконі до тих пір, поки усі п’яні «дорослі» не позасинали і акуратно вклад Аянамі на ліжко в порожню кімнату. Залишати її в кімнаті Місато він не вирішився, а вітальня більше нагадувала поле бою з усіма цими непритомними тілами.

Покінчивши з цим, він усівся за робочий стіл та взявся складати звіт. На це в нього пішла вся ніч. Намагаючись нічого не проґавити, Кей ретельно згадував минулий бій. Як відчув присутність Янгола, як втратив слух, як відправив Аянамі до штаб-квартири, як ганявся з ворогом по всьому місту і нарешті, як здолав його.

Він дійшов до моменту пронизання Янгола арматурою і задумався. Дотепер він не замислювався, але він зумів пронизати тіло Янгола звичайним сталевим прутом. Він так упивався боєм, що навіть не помітив, як ворог лежить на землі зі зламаною рукою… А в момент удару Кей відчув раптовий прилив сил та впевненості. Впевненості, що бій скінчено і залишилось лише добити ворога… добити могутнє надлюдське створіння, що погрожує знищенням Землі… добити звичайною арматурою…

«Треба бути обережнішим. – пробурчав на самого себе Куроґане. – Це прямий шлях на цвинтар…»

***

Кей закінчив звіт тільки під шосту ранку. Розуміючи, що лягати спати вже пізно, він підвівся з-за столу та одразу ж рухнув назад. Його голова зайшлася лютим болем, наше замість мозку в неї залили розпеченого металу. Череп погрожував розколотися в будь-яку мить… Насилу підвівшись, Кей кинувся на пошуки аптечки. Очі затьмарювали руни невідомого походження та значення. Вони мішали пілоту йти. Вони кричали на нього незрозумілою мовою, вони пекли його, наче сонце. З кожною секундою він все більше втрачав сили. Знадобились титанічні зусилля, аби Кей зумів змусити себе рухатись на кухню. Всліпу копаючись у настінних поличках, він таки знайшов аптечку. Але тільки-но він почав у ній колупатись, як біль одразу відступив. Настільки різко, що Кей навіть не встиг оговтатись. Залишився лише слабониючий головний біль.

Він ще кілька хвилин простояв в одну положенні, не рухаючи жодним м’язом. Врешті решт він прийшов у себе.

«Дідько… – подумалось пілоту. – Треба більше спати…»

Повністю відійшовши від нападу, Кей повернувся до плити, шукаючи турку. Заваривши собі каву, він оглянув квартиру – не було жодного признаку життя і Кей вирішив не будити нікого, бажаючи побути наодинці. Зробивши собі пару канапок, він рушив на балкон.

Вже світало і ранок був свіжим та зі слабеньким вітерцем. Швидко прикінчивши свої бутерброди, пілот дістав із карману жерстяну коробочку з гравіюванням та відкрив…

–Доброго ранку, сержанте.

–Та срака-мотика!!! – заволав Кей, проливаючи каву на себе.

Окріп обшпарив його і пілоту довелось швидку знімати з себе водолазку. Відкинувши мокрий одяг, Кей швидко згріб снігу з перил балкону та обтерся ним. Біль заспокоїлась і пілот повернув голову в сторону квартири, зі стовідсотковою впевненістю знаючи, хто там стоїть. Саме так, Аянамі незворушно дивилась на вкрите безліччю шрамів тіло пілота Клеймора, не відчуваючи жодної краплі зніяковілості. Власне і самого Куроґане це не турбувало – його більше бісив факт того, що його улюблену водолазку доведеться прати.

–Ранку, Аянамі. – пробурмотів Кей. – Чого не спиш в таку рань?

–Вас чекає до себе командир Ікарі.

Ця заява повністю вибила пілота з колії. З чого це Ікарі знадобився Кей? Останнього разу, коли він викликав хлопця, був не так давно – в день, коли він став пілотом. Того разу розмова в них не склалася. І от Кея знов викликають… чого б це…

***

Накинувши пальто, Куроґане рушив в супроводі Аянамі до штаб-квартири. Шляхом ніхто не промовив жодного слова. Кей міркував, що ж Ікарі від нього треба, а Аянамі цього разу навіть не поглянула на Куроґане, чому дуже радів пілот Клеймора – свердлячий погляд не нервував його нерви.

І десь на півшляху до штаб-квартири Кей раптово спіймав себе на думці, що не чує власних кроків. Та озирнувшись, пілот запевнив себе в тому, що це всього-навсього гра уяви…

***

–Чого тобі треба? – грубо запитав Куроґане, зайдучи до кабінету Ікарі.

Той сидів за столом та ретельно вивчав монітор комп’ютера. Піднявши погляд на пілота, він поправив окуляри та протягнув Куроґане пачку роздруківок.

–Повідомлення від Кашіма. – спокійно відповів Ікарі.

Насупившись, пілот взявся читати роздруківки. З кожним новим листом, з кожним новим словом, Куроґане посміхався. Цей лист неймовірно порадував хлопця.

Дочитавши, він підняв голову до командира.

–Я вже давно знаю Кашіма. Свого часу він навчав і мене. – сказав Ікарі.

–Неочікувано. – в’їдливо відповів Куроґане.

–Ще до створення інституту. Ми союзники. За місяць ти летиш до Сибіру. Подробиці тобі надасть Кашім. Це все.

–Що завгодно, аби подалі від цього кабінету. – кинув Кей та залишив кімнату.

Ґендо ще кілька секунд дивився на закриті двері та врешті решт видихнув:

–Він невиправний… – пробурмотів він.

–І чия ж це, по-твоєму, провина? – пролунав голос заступника командуючого.

Весь цей час він сидів у тіні та слухав їх розмову. Ґендо завжди вражався неймовірній непомітності Фуюцкі.

–Я дав йому те, чого він хоче. Що йому ще треба?

–Наприклад, йому потрібен батько. – як би ненароком кинув Фуюцкі. – А ти так про себе сказати не можеш.

–Я не мав на нього часу. – різко відповів Ґендо. – Я мав займатися захистом планети.

–А тепер ти дивуєшся, чому він виріс таким.

–І що, по-твоєму, я мав зробити? – підняв голос Ґендо. – Я віддав його Кашімові, і хлопець виріс сильним та готовим до бою. Ти бачив наскільки ефективним він був у битві з Янголами. Він здолав Шатіїла без Єви!

–Так, виріс він здібним. – погодився заступник. – Але точно не героєм, як ти хотів. Я спостерігав за ним – він нелюдим, не довіряє іншим, б’ється із задоволення. З таким настроєм, він не зможе перемагати вічно.

–І що ти пропонуєш? – нарешті здався Ґендо.

–Він має довіряти нам та боротись за нас, а не лише за себе. Треба, щоб він переборов свою ненависть до тебе. – Фуюцкі підвівся та пройшовся до вікна. – Та це не трапиться саме собою. Ти теж маєш щось робити. Ти помітив, що жучки залишились в його квартирі? Він знайшов їх та видалив. В перший же день. Гадаєш, після такого він стане тобі довіряти?

Ґендо надовго призадумався і врешті решт вимовив:

–Гаразд… я спробую…

***

Клапани відкрилися і з ангару почала стікати LCL, відкриваючи у всій красі Єву-00 – жовто-білій Євангеліон з єдиним оком. Він був пристібнутий до стін ангару безліччю міцних замків.

–Критичне охолодження завершено.

–Вилучити стоп-капсулу.

–Вилучення стоп-капсули завершено.

Хребет Єви-00 відкрився та в нього впровадили контактну капсулу з Аянамі Рей всередині. На стінках капсули було виведено напис: «EVA-00/PROTOTYPE», такий самий, як і на броні Єви.

–Фіксацію внутрішньої області завершено.

–Прийнято. Почати контакт першого ступеню.

Броня на спині закрилась і око Прототипу спалахнуло червоним полум’ям.

–Заповнення контактної капсули.

Кокпіт наповнився LCL. Аянамі не видала жодної ознаки дискомфорту.

До спини Єви на великих маніпуляторах піднесли товстий кабель. Вдало підключивши його, маніпулятори від’їхали в сторону.

–Основне живлення підключено.

–Вас зрозуміла.

–Перехід до контакту другого ступеню.

–Перехід до другого ступеню.

–Підключити інтерфейс.

Око Євангеліона запалало яскравіше.

–Нервове підключення А10 в нормі.

Всесвіт навколо Рей запав усіма кольорами світу. Аж раптом ангаром та лабораторією, де знаходились доктор Акаґі, командир Ікарі, капітан Кацураґі, Кей та група асистенти, розлетілася сирена. Кімната почервоніла від сигнальних вогнів, а монітори видали критичні помилки.

–Виявлено проблему в системі запуску! – миттєво доповіла Майя.

–Що трапилось?! – запанікував Кей.

–Помилка на третьому ступені. – повідомив Шіґеру.

–В центральній нервовій системі спостерігається відторгнення. – Майя спостерігала, як усі нервові з’єднання почали одна за одною розриватися.

–В системі проходження сигналів перешкоди!

Голова Єви піднялась, і мех засмикався, прагнучи вивільнитись від кайданів.

–Кею! Хутко до Клеймору! – Місато повернулася до пілота.

Відповіддю їй був короткий кивок, Куроґане вибіг з лабораторії.

–Спостерігаю відтік імпульсів. Зупинити неможливо! Стан капсули нестабільний. Її затягує вглиб Єви!

–Припинити контакт! – наказала доктор Акаґі. – Негайно перекрити всі ланцюги аж до шостого!

–Не виходить! Єва відкидає сигнали!

Прототип продовжив вирувати. Він рвався на волю і врешті решт зірвав усі замки, що його стримували.

–Припинити експеримент! – наказав Ікарі. – Відключити живлення.

–Так точно!

Майя розбила запобіжне скло, за яким знаходився аварійний важіль та підняла його. Живильний кабель відстрелився від Єви, та це її не зупинило.

–Єва-00 перейшла на внутрішнє джерело живлення!

Євангеліон повернувся до лабораторії, і в його єдиному оці палали безумство та жага крові. З усієї сили Прототип прийнявся лупити по оглядовому вікну лабораторії, погрожуючи з кожним ударом розбити броньоване скло.

Ворота ангару відкрилися і в нього увірвався Клеймор. Чомусь він залишився без броні та був вдітий лише у чорний металевий піддоспішник. Одним єдиним ударом, він відкинув Єву-00 в інший кінець ангару та кинувся за нею. Прототип очухався та підняв око на Клеймора. І одразу ж Єва-01 ударом кулака занурила голову Прототипу в стіни ангару. Наступний удар впечатав коліно Клеймора в живіт жовтої Єви.

–До кінця роботи Єви-00 залишилось тридцять дві секунди! – доповів Макото.

Прототип вдарив броньованим кулаком Клеймора у груди, перекривши пілоту дихання. Єва-01 відхитнулась на кілька кроків назад. Прототип не відставав – він кинувся на противника та, підстрибнувши, вдарив коліном в шелепу Клеймора.

Кей відійшов ще на півкроку та спіймав наступний випад Прототипу та схопив його у замок. Плечем він припечатав Єву до стіни, схопився за шию Прототипу обома руками та з усіх сил перекинув через себе. Голова наполовину занурилась у підлогу.

–Рей! – у жаху випалив Ікарі.

Єва рухнула на спину.

–Кею, витягни капсулу! – наказала Місато.

–Мені потрібен ніж!

Куроґане перевернув Прототипа на живіт і, вивернувши його руки, схопив їх у замок за спиною Єви в наступний момент з відсіку в стіні ангару вистрілив ніж. Спіймавши його, Кей пронизав Прототипа там, де починалась стоп-капсула. Багато результату це не принесло, втім, після кільком спроб, стоп-капсула відкрилась. Одразу ж з неї катапультувалась капсула з Рей всередині.

–Рей! – панічно вигукнув Ікарі.

Капсула почала носитись ангаром, стикаючись зі стінами. Нарешті паливо в реактивних двигунів скінчилось і капсула рухнула з верхнього куту ангару. В останню мить, Кей зумів спіймати чорну капсулу…

***

Куроґане вийшов з роздягальні вже ввечері. На його формі красувався новий погон з двома лазурними трикутничками. Кей вже взнав, що до натовської класифікації військових звань ці погони не мають жодного відношення. І тому не забивав собі голову.

Після невдалого тесту, Аянамі вивільнили з капсули. Вона майже не отримала ушкоджень, дякуючи подушкам безпеки. Проте невеликий струс мозку та вивих плеча вона отримала. Доктор Акаґі затримала її у шпиталі, а Кея відправили додому.

Сьогодні була субота, а тест по запуску Прототипу проходив уже після всіх тренувань. І Кей з превеликим облегшенням рушив додому відсипатися. Адже з часів битви з Шатіїлом, Кей ще жодного разу не зімкнув очей.

Проте йдучи парком, Куроґане не утримався від задоволення посидіти в тиші та спокої на лавці. Пілот розслаблено сидів у вкритому снігом парку та міркував про майбутню подорож до Сибіру. Це пробуджувало бажання та нетерпіння у пілота. Здавалось би, ще й місяця не пройшло з його прибуття, а Кей вже сумував за своїм вчителем – Кашімом.

Кей увімкнув у навушниках музичний плеєр та дістав з кишені гравійовану коробочку. Відкривши її він запалив цигарку, що там лежала.

«Давненько мені вже не випадало нагоди…» – подумав Кей, вдихаючи дим…

***

Після того, як доктор Акаґі запевнилась, що з Аянамі все добре, вона повернулася до свого кабінету в супроводі своєї асистентки.

–Чому ж Єва-00 постійно вирує?.. – втомлено запитала Майя ні до кого не звертаючись.

Вже кілька років працюючи в Nerv, вона встигла побачити не один провальний тест Прототипу. І щоразу це закінчувалось для Рей переломами та травмами. Однак щоразу, як здавалося б знайшли причину провалів та виправили її, Єва вирувала ще більше.

–Якби Клеймор не впустив до себе Рей, я б подумала, що вона просто нездатна пілотувати. – продовжила Майя.

–Мене теж така думка приходила в голову. – відповіла доктор Акаґі. – Більше того, Клеймор не хотів пускати до себе Рей. Деякий час… потім щось змінилось.

–Але що?..

***

Місто заповнив вий сирен. І Токіо-3 занурювався у Гео-Фронт. Адміністративні, торгівельні та інші центральні райони міста повільно опускалися. І коли дахи будівель перетинали рівень землі, їх закривала товста броньована плита. Але на цьому все не закінчувалось. Будівлі продовжували опускатись, адже геокупол складався аж із двадцяти чотирьох товстенних броньованих плит, загальною товщиною в п’ятсот метрів броньованої сталі!

Але і на цьому все не закінчувалося. Тільки-но райони «хресту» перейшли в безпечний режим, так по периметру міста з-під землі піднялися двосотметрові міцні стіни! Кожні десять метрів мурів були озброєні до самих зубів. Важка артилерія, гаубиці, РСЗВ та ППО. Такі мури були здатні знищити не одну армію світу, доки їх хтось перетне!

Кей бачив це все на одному зі своїх моніторів та не міг знайти свою щелепу. В цей час на командному містку доповіли про перехід у бойовий режим:

–Центральний блок та райони з першого по восьмий евакуйовано до Гео-Фронту! – повернулась до Місато Майя. – Стіни піднято та задіяно!

–JSSDF, уряд та всі зацікавлені міністерства проінформовано. – додав Шіґеру.

–Відсоток ефективності збройних сил? – запитала Місато.

–Наразі складає сорок вісім відсотків.

–Цивільні?

–За останніми даними, все населення евакуйовано…

***

В сховищі номер 334 зібралася вся школа, куди потрапив Кей. В тому числі і його клас. Судзухара Тоджі спостерігав, як його друг намагається спіймати сигнал на антену своєї відеокамери.

–Що там? Знов один текст? – поцікавився Тоджі.

–Ага, цензура. – пробурмотів Кенске. – Через неї ми знов нічого не побачимо… А це ж така подія!!! Один раз всього побачити, та можна вмирати спокійно…

–Не перебільшуй.

Кенске промовчав, та став озиратись по сторонам. Врешті решт він нахилився до Тоджі

–Слух, ходімо вийдемо. Перетерти треба.

–Ну що там ще?

–Ну… тре…

***

Оглядовий монітор демонстрував нову ціль – велетенське створіння, що складалось із куполоподібної голови чорного та жовтого кольорів та десятка довгих сегментованих ніг як у павука. Три з них були коротшими та товстішими за інші. Попереду голови Янгол мав короткі чорні жвали з жовтими перетинками. Трохи вище розташовувалась маска. Жвали тримали ядро.

Янгол повільно рухався до міста. Тисячі гармат на його мурах випускали десятки тисяч снарядів та ракет, не завдавали жодної шкоди чудовиську.

–Марна трата коштів з наших податків… – з нервовою посмішкою пробурмотів Фуюцкі.

–Поки вони не витратять свою річну норму запасів, не заспокоються… – додала Місато.

–Так.. ага.. та.. та! – завершивши розмову, Шіґеру з силою поклав слухавку.

–Ну що там? – повернулась до нього Місато.

–Уряд Японії вимагає активації Євангеліону! – роздратовано відповів той.

–Ти ба, які розумні! – уїдливо сказала Місато. – Наче ми самі не здогадались… Як там Кей? – вона повернулась до Ріцко.

–Клеймор успішно запущений. Рівень синхронізації – 76,6%. Прототип ще недієздатний.

–Я готовий. – на екрані з’явилось зображення середини кокпіту Єви.

–Чудово. Розважайся, Кею!

–Так точно!..

***

–Що?! – поперхнувся Тоджі.

–Що чув. Я маю це побачити! Най навіть я там помру!

Судзухара та Аїда відпросилися до туалету, і по дорозі Кенске розповів свій план.

–Я не знаю, коли буде наступний бій.

–Кенске, ти з глузду з’їхав? – Тоджі дивився на друга відповідним поглядом.

–Це може бути наш останній шанс! – грубим басистим голосом заявив Кенске. І додав. – Лише допоможи мені відкрити ворота і все.

–Та тебе ж там вб’ють!

–Можливо. – спокійно відповів Аїда. – Та хто сказав, що в сховищі буде безпечно? І там, і тут можна загинути. А так я хоч на бій подивлюсь!

–Йолопе! А нащо тоді Nerv?

–А яка зброя у Nerv’у? Мех, яким керує той новачок. В минулому бою він ледь не загинув, борючись за нас, а ти його вдарив!

Тоджі спохмурнів та відвів погляд.

–Що, якщо він відмовиться битися?

–І що ж ти зробиш? Підбадьориш його?

–Може й так… – байдуже відповів Кенске. – Але ти. Ти просто зобов’язан подивитись на його бій!

Тоджі абсолютно точно був певен, що аргументи Кенске – абсурд чистої води, але чомусь не міг з ними надалі сперечатися:

–Аргх! Добре! – нарешті здався він. – Чого з тебе взяти… вибору мені все одно не залишив. Полізеш, коли вбив собі у голову…

***

–Так, Куроґане-куне. Ти готовий? – запитала доктор Акаґі. – Все, як на тренуванні – нейтралізуєш його АТ-Поле та знищуєш ядро. Все ясно?

Вона тактично не нагадувала, що проектувати це поле Кей так і не навчився.

–Так. – тим не менш відповів пілот.

–Чудово! На старт!

Євангеліон-01 рванув катапультою на поверхню міста…

***

–Дивись! – вигукнув Кенске.

Хлопці вибігли зі сховища, з насилу відкривши двері. Вони піднялися на гору Хаконе, де розташовувався стрий синтоїстський храм. В наступну мить в місто ступив Євангеліон. А цього разу він був пофарбований у колір чорного срібла з синіми вставками.

–Вау! Його перефарбували!

Євангеліон повернувся до Янгола та потягнув руку за спину до чорної піхви…

***

–Бачу ціль! – доповів Кей.

Його ворог на якусь мить здався пілоту незграбним та повільний. Він плив над землею і його ноги, наче пташиний хвіст тягнулися за ним. Побачивши Клеймора, Янгол зупинився, випростався та встав на ноги. Дві коротші вперед, одна така ж назад, решта – плавали в повітрі.

Кей схопився за довгий меч, що визирав з-за спини. Піхви розкрилися та Клеймор оголив гігантський вібромеч, ледь не з саму Єву довжиною.

Прийнявши бойову стійку, Кей зосередився на створенні АТ-Поля та нейтралізації поля Янгола. Жодного разу ще йому це не вдавалось. Та здаватись Кей Куроґане не збирався. Він кинувся на ворога. Перший удар був парирований однією з плаваючих ніг Янгола. Іншою ногою він спробував пронизати Клеймору голову, та мех ухильнувся та направив колючий удар в ядро Янгола. Та ворог відстрибнув далеко назад, випроставши ноги по струнці. В польоті жвали Янгола затремтіли, і в наступну мить вистрілили сотнею дрібних снарядів, наче картеч, вони градом забарабанили по броні Єви.

–Лайно! – цикнув пілот.

–Кею, проектуй АТ-Поле! – наказала Місато.

–Так точно! – викривився той.

Клеймор кинувся до Янгола, що ще не встиг приземлитися. Знявши з кобури на стегні пістолет, під стать Єві, він зробив з десяток пострілів. Фактично то була гармата, якій надали вигляд пістолету. А отже не кулі, а снаряди зіштовхнулися з напівпрозорою зеленою стіною та рикошетили в різні сторони. Гільзи з під снарядів чавили автомобілі та автобусні зупинки.

–Юхууу! Круті кадри! – волав Кенске, намагаючись вхопити кожну деталь бою.

Янгол м’яко опустився на три ноги, а решту запустив в Єву параболою. Ухиляючись від них, мех наблизився до Янгола та почав завдавати удар за ударом. Кей не був майстром фехтування, та завжди цікавився цим і вчився самостійно. Хто б міг подумати, що ці навички йому колись у житті знадобляться.

Зробивши складний випад, Клеймор завертів мечем над головою та вдарив прямісінько в зчленування ніг з головою. Спалахнуло АТ-Поле, що зупинило лезо. Та довго воно не протрималось.

–Мод R. – скомандував Кей.

На тупій кромці леза вібромеча активувались репульсори. Вони були малі, та їх кількість перевалювала за десятки! Вони значно посилили тиск на АТ-Поле. На мить вимкнувши їх, Кей знов замахнувся клинком та вмить обрушив його на «шию» Янгола. Поле миттю розкололось і лезу зіткнулося з монстром.

То був могутній удар, проте цього було замало. Лезо зупинилось і Янгол охопив його ногами. Кей спробував вирвати меч, та це виявилось непросто. Тому активувавши лівий наручний клинок, Клеймор встромив його Янголу в голову. Той спробував охопити і цей меч, та ніг не вистачило. Тому він і послабив хватку на вібромечі, що стало його кінцем!

Різко вихопивши меч, Куроґане з усією сили пронизав багряне ядро Янгола! Червона сфера тріснула і лезо увійшло у нього, як ніж у масло.

–Єс! – тріумфально вигукнула Місато.

–Операція закінчена! – не менш втішеним був і Кей.

Показово залишивши меч в поваленому противнику, Клеймор повільно рушив до ліфту, що вів прямісінько до Гео-Фронту.

***

–Ура!!! – Тоджі був у захваті від цієї битви – короткої, проте видовищної.

–Він впорався!!

–А ти казав, він може програти!

Та в наступну мить обличчя хлопців різко змінили свій вираз. Вони швидко замахали руками меху, сподіваючись попередити пілота. Кей не одразу помітив однокласників, та коли його груди пронизали хвилі тремтіння, жари та електричного розряду…

***

Командним містком знов пролунали сирени.

–Ціль відновила структурну цілісність! – закричав Макото.

–Що за?!.

***

Поки пілот приходив у себе, він помітив дві махаючі фігури на горі на околицях міста. Вони вказували кудись за спину Єві. Насилу озирнувшись, Кей побачив, як ядро янгола розірвалось на дрібні шматки. І шматки ці шрітом рознеслись околицями, градом застукали по броні Єви. Більша їх частка пронизала обладунки та дісталася плоті.

–Лайно! – прогарчав Кей, поливаючи Янгола відбірними лайками.

Та це було ще не все. Слідом за ядром, вибухнув верхній шар голови Янгола. Вона стала меншою, а меч так і лишився стирчати. З-під куполу тепер визирало нове багряне ядро, розміром ледь не з усю голову.

Янгол задіяв одну зі своїх ширяючих ніг і скерував її в клинок. З гострого кінця павучої ноги вирвалися шрітом, який відколов значну частину меча. Однак уламок так і стирчав у голові Янгола.

Янгол повернув голову до Єви. З нових жвал, що були трохи більші за попередні, вистрілила отруйно-зелена картеч. Постріл був такої міці, що, закривший голову, Клеймор відлетів на сотні метрів назад. Картеч пробила броню та застрягла глибоко в плоті меху.

Клеймор рухнув на старий синтоїстський храм, ледь не причавивши двох школярів. Євангеліон повернув на них чорну рогату голову. Через камери двох хлопців помітили і на командному містку.

–Що?! – здивувалась Місато. – Однокласники Кея?

На моніторі миттєво з’явилося досьє на обох.

–Вони що тут забули?! – запитала Ріцко, особливо не сподіваючись на відповідь.

–Якого біса?! – заволав на однокласників Кей.

Він осікся і як раз вчасно – Янгол здійнявся високо в повітря та каменем звалився на Клеймора. Поки він падав, картеч знов зірвалась з його жвал, тільки не одиночним залпом – постріли лунали кілька довгих секунд. Кей прикрив однокласників руками настільки, наскільки зміг. Картеч з лютою силою почала лупити по Клеймору.

–Чому він не б’ється?! – скутий жахом запитам Тоджі.

–Тому що ми поряд… – пролепетав Кенске, не в змозі ворухнутися. – Він не може боротися, адже тоді ми помремо.

Безперервні постріли повністю знищили живильний кабель Єви. В правому куті монітора в кокпіті з’явилося табло, відлічуючий останні хвилини бою – п’ять хвилин!

Нарешті Янгол впав на Клеймора, виставивши вперед свої сегментовані ноги, наче списи. Кей підвівся та спіймав дві ходові ноги, та вони встромилися в долоні, пробивши їх наскрізь. Кей застогнав від болю, стараючись взяти себе в руки.

Аж раптом пролунав голос Ікарі:

–Бардіїл – Янгол градобію. – мовив він рівно, наче все, що відбувалось – лише кіно.

Весь місток в шоці повернув голови у його сторону, а Фуюцкі пробурчав:

–Наразі не кращий момент для релігійних лекцій.

–Кей, візьми їх до себе в кокпіт та відступай. Придумаємо новий план.

–Але, командире! – виникла доктор Акаґі. – Неможна пускати нікого стороннього в капсулу! Це може призвести до розсинхронізації!

–Ми не маємо часу думати про це! – підтримала командира Кацураґі. – Кей, забирай баласт у капсулу та відступай.

Куроґане промовчав, натужно намагаючись привести Клеймор в стійке положення, щоб він міг утримувати Бардіїла у вимкненому стані. Капсула згасла і синхронізація перервалась, даючи Кею кілька секунд на перепочинок. Рани ще боліли, та тепер хоч не палали вогнем – LCL притупила фантомну біль пілота.

Стоп-капсула відкрилась і з хребту Єви висунувся кокпіт. З неї спустилась довга мотузкова драбина та пролунав голос з динаміків… дуже невдоволений голос:

–Ви двоє, швидко всередину! – заволала Місато.

Судзухара та Аїда кинулися до драбини та забралися в темну капсулу. Вони вдвох ледь вмістилися там. Довелося притиснутись впритул один до одного.

–Що?! Тут вода! – панічно вигукнув Судзухара.

–Камера! Моя камера! – закричав Аїда.

Ігноруючи їх, Кей відновив синхронізацію і світ знов відкрився його очам. Повернулась і біль, Куроґане застогнав. Клеймор ліг на спину та прийнявся лупити ногою по місцю з’єднання ніг Янгола з його тілом. Через раз він хибив, і Кей не одразу зрозумів у чому справа.

–Ви двоє! Заціпте свої думки! Не смійте думати!!!

Хлопці не розуміли, що мав на увазі пілот та нащо він відволікся. Втім, навіть якби зрозуміли, вони б не зуміли припинити мислити в такій ситуації

Нарешті Кей колосальним зусиллям волі зумів вирівняти удари. Він довго продовжував, поки на табло не висвітилось дві хвилини, і Бардіїл випустив черговий зал картечі в обличчя Єви. Його разу Кей не зумів стримати крику. Він заволав в агонії та, втративши контроль над ситуацією, проґавив ще черговий випад – тонкою ширяючою ногою Бардіїл пронизав груди Клеймора…

***

–Кею! – у жаху заволала Місато.

–Який стан пілота?! – різко допиталась Ріцко.

–моніторинг неможливий. – знервовано доповів Макото. – Капсулу пошкоджено, камери знищено.

–Кею, що з тобою?! – не вгамувалася Місато.

–Я… я в нормі… – слабо відповів Кей. – Продовжую бій.

–Відставити! Негайно відступай! Ти чуєш мене?!

–Не можу. – рівно відповів Кей. – Відступлю і програю…

***

–Гей, новачок… – слабко почав Судзухара, тримаючись за ліве плече.

Нога Янгола витягнулась та витончилась, і, наче тоненька стріла, пронизала груди Євангеліона, пробивши капсулу та задівши плече школяра. На щастя, поранення було несерйозним.

–Тобі ж наказали відступати. Померти хочеш?

–Я ж наказав вам заціпнути свої думки! – огризнувся Кей.

Перемагаючи біль, Кей підвів Клеймора та останнім ударом ноги відкинув нарешті Бардіїла назад. Ноги, що пронизали долоні Єви нарешті вивільнили руки Клеймора і на Куроґане наринула коротка хвиля полегшення.

LCL потиху витікала з капсули, та швидко відновлялась трубами. Втім довго це продовжуватись не могло. Поранення постійно нили і все сильніше. Щосекунди сили Кея лишали його. Навіть, якби він і спробував втекти, нічого не вийшло б. а, якби і втік, на розробку та реалізацію нового плану не було часу. Янгол був вже близько до шахти.

Необхідно завершити все тут і зараз! З наручей висунулись бойові клинки. І з лютим ревом, в ту саму мить, як на табло показало рівно одну хвилину, Кей кинувся на Янгола. Бардіїл вистрілив черговим залпом картечі. Більшість з них влучили в тіло Єви, пробиваючи броню та прибільшуючи біль Кея. Та частина картечі, що мітила в голову, була заблокована схрещеними клинками.

Ці постріли не зупинили Єву, втім трохи сповільнили. Клеймор неухильно наближався. Янгол кинув в нього свої ширяючі ноги. Дві ноги Клеймор перерубав клинками, від трьох ухильнувся, дві влучили в незахищені бік та плече, решта пройшли зовсім близько. Стрибнувши та перевертівшись в повітрі, Клеймор вразив Бардіїла подвійним ударом мечей.

Тридцять секунд. Чим швидше Кей змушував Єву рухатись, тим швидше закінчувалась енергія у внутрішніх джерелах живлення.

Бардіїл намагався захиститися АТ-Полем та кількома ногами, та ні то, ні інше не допомогло йому. Удар вразив його в голову, і Янгол з силою рухнув на землю.

З усієї сили Клеймор штовхнув ворога та перевернув його на спину.

Десять секунд.

Кей кинувсь в наздогін та стрибнув на найближчу будівлю. Стрибок на наступну. І так далі, від малої до високої, Євангеліон-01 все вище підіймався над землею. Досягши найвищої точки в околицях, пілот здійснив останній стрибок та спрямував Єву прямісінько на лежачого на землі Бардіїла.

Янгол відчайдушно випустив чергу картечі. Не менш відчайдушно намагаючись захиститись, Кей закрив руками обличчя. Повітря перед Євою наелектризувалось та завібрувало. Отруйно-зелена картеч зіштовхнулася з багряним АТ-Полем Клеймора та зрикошетила! Відчайдушно верещучи, Бардіїл викинув вперед усі свої ноги. Кілька з них пронизали живіт Єви та стопу, решта була знищена бойовими клинками, зупинені АТ-Поле, чи пройшли повз.

Дві секунди!

Янгол намагався змінити точку приземлення Клеймора, та Куроґане перерубав усі ноги, що застрягли в тілі меха, сим завертів Єву в повітрі та збільшим швидкість падіння. За мить… Клеймор звалився на уламок вібромеча, вганяючи його в ядро Бардіїла…

***

–Ціль… втратила структурну цілісність… – шоковано доповів Макото.

–Клеймор також вичерпав заряд батарей… – додала Майя.

–Викликати медиків! – наказала доктор Акаґі. – Про всяк випадок…

***

Бардіїл – Янгол градобію знищений. З того моменту пройшло вже три дні. Кей довго відновлювався після бою. І коли його нарешті випустили зі шпиталю, Місато наказала йому негайно прибути в третю кімнату для брифінгу.

Як повільно Кей не намагався йти, він все одно прийшов туди першим. Купивши в автоматі поблизу банку холодної кави, він увійшов в порожню темну кімнату, яку освітлював лише великий монітор, що транслював останній бій. Дивившись відео, Кей усміхався своїй власній невмілості та самовпевненості… він міг завершити цей бій значно швидше…

–Сержанте Куроґане. – пролунав холодний голос капітана Кацураґі. у кімнату увірвалось світло з коридору і увійшла Місато. – Чому ти не послухався мого наказу?

–Бо вирішив, що так буде вірніше. – спокійно відповів Кей. – Вибачте.

–Я відповідаю за хід операції, так?

–Так.

–Я твій безпосередній начальник, а ти – мій підлеглий.

–Так точно.

–Тоді чому ти не виконав мій прямий наказ?! – розізлилась Місато.

Кей підвівся та повернувся до дівчини. Місато здригнулась, та у жаху зазирнула в обличчя пілота.

–Каптане Кацураґі. – почав Кей. – Я чудово розумію, що порушив наказ старшого офіцеру. І готовий понести за це покарання. Однак я заявляю, що той наказ був хибним. Я стояв однією ногою в пеклі і при всьому бажанні не міг би виконати наказ. Або я переміг би Бардіїла, або загинув би. Третього не дано. Командиру, що сидить у штабі не зрозуміти, як це – кинутися в бій, знаючи що можеш загинути! Живильний кабель було знищено, енергії не вистачало. Я просто не встиг би втекти. Наказ, заснований на неповних даних…

–Я твій командир! – різко перервала його Місато. – Я не стала б кидати тебе на вірну загибель. – вона затремтіла. – Я вже мала план відступу та повернення, який ти не захотів побачити. Ти проігнорував наказ та поставив під удар цивільних.

–Вони…

–Я вдвічі старша за тебе. Я бачила на службі більше, ніж ти прожив. Надалі думай тричі, перш ніж порушити наказ.

–Так, мем…

Місато тяжко зітхнула та розслабилася.

–Командир Ікарі дещо іншої думки – він шанує тобі звання лейтенанта.

–Начхати. – коротка відповідь від Кея.

Місато з розумінням посміхнулась. Вона підійшла до нього та, дещо з опаскою, по-материнські обійняла хлопця. Наче й не було цієї важкої розмови.

–Їдь додому, відпочинь. Сьогодні ночуєш в мене. В школу можеш завтра не йти, я про все домовлюсь.

–Так точно.

–Я повернусь ввечері, як закінчу справи.

Кей кивнув та залишив кімнату, допиваючи каву. Місато залишилась одна. І ніхто не бачив, як вона затремтіла та опустилася на підлогу. І ніхто не почув її тихого плачу…

–Я теж хочу сісти в Єву та вийти битись з Янголами, замість того, щоб відправляти туди дітей… – крізь сльози прошепотіла вона.

Перед її очима все ще стояла картина, що вона побачила, коли прибула на поле минулого бою разом із командою рятівників: до жаху наляканих школярів… та несвідомого Кея, чия ліва половина обличчя була залита кров’ю, що витікала з… з повністю знищеного лівого ока…

Кею неймовірно пощастило, що Бардіїл витончив свою ногу та пілот зумів ухильнутися від його атаки. Таким чином мозок не постраждав, втім око… він втратив назавжди…

І навіть зараз, поки ліву очницю Кея закривала очна пов’язка, Місато не могла позбутися думки, що це була її провина… що через її неправильного командування і некомпетенції її, як оперативного командира, Кей опинився на волосок від загибелі… навіть ближче…

***

Кей важко дістався квартири Кацураґі. він все ще звикав дивитись на світ єдиним оком. До цього додавалась незбалансованість голови. Та все ж він зумів потрапити в квартиру, де його одразу привітав Пен-Пен. Роззувшись, Кей схопив пінгвіна та, в чому був, повалився на диван.

–Ех… мужик… – зітхнув пілот. – Що ж я накоїв… Довів Кацураґі до сліз…

Залишивши кімнату для брифінгу, він не одразу пішов до виходу. Простоявши за дверима кілька секунд, він намагався зорієнтуватись куди йти. Частково через відсутність ока, частково через те, що досі не вивчив усі коридори штаб-квартири.

Він почув тихий плач Місато та її шепотіння… і тепер це палило його зсередини. Втім з чого би? Раніше такого не було… невже він прив’язався до свого каптана?..

–Приготую-но я їй чогось їстівного! – вирішив Кей, насилу уникаючи факту, що готувати він не вміє.

Він подивився на пінгвіна, що очікуючи витріщився на пілота.

–І тобі щось зміркуємо.

За кілька годин повернулась втомлена Місато та одразу повалилась на диван. Кей, закінчивши шаманізм на кухні, приніс їй вечерю на підносі. Місато не одразу зрозуміла, втім різко оживилась та в єдину мить поглинула все, що приніс Кей. Більше вона не виглядала ані пригніченою, ані стомленою. Навіть скоїла нову спробу споїти пілота. Від якої він, втім, не став так категорично відмовлятися…

***

Пройшло два дні, і Кей з великим небажанням рушив до школи. З самого ранку він раптом освідомив, що тепер від нього не відчепиться ніхто – з його-то оком. Тому позичивши у Місато велику книгу, він прийшов до школи. Намагаючись не привертати увагу, Кей проскочив на своє місце та закрився від іншим книжкою.

–Любовні романи, Куроґане-куне? – з усмішкою поцікавився його однокласник в окулярах і з камерою.

«Аїда, начебто…»

Не вийшло… а напочатку все складалось доволі непогано… за виключенням того моменту, що Кей зовсім не поцікавився, яку це книгу він бере у командира.

«Ото в неї була така підозріла усмішка…»

–Та таке, у Кацураґі позичив… почитати… – як би байдуже відповів Кей.

«От лайно… що я верзу?»

–Чекай-но! Кацураґі?! – запалав Аїда. – Невже ти про ту палку кралю?! Ту, що в червоній куртці та з такою шаленою фігурою?!

Кей трохи прибито подивився на однокласника єдиним оком, намагаючись сильно не повертати голову, втім неохоче відповів:

–Певно…

–Куроґане. – раптово з’явившийся, Судзухара змусив Кея мимоволі повернути голову.

–Чого тобі треба? – холодно запитав він, підводячись.

Весь клас миттю озирнувся подивитись, що буде. І звичайно ніхто не проґавив того факту, що ліве око Кея було закрите пов’язкою.

–Ходи, вийдемо.  – кинув Судзухара та розвернувся до виходу.

Весь клас завмер у виснажливому очікуванні неминучої бурі.

–Стривай, Тоджі! – першим прийшов до тями Аїда. – Хіба тобі замало минулого бою? Ти ж бачив, як тяжко йому…

–Заціпся, Кен! – прошипів Тоджі та додав так, щоб ніхто більше не почув. – Нам же наказали не патякати! – він повернувся до Кея. – Так ти йдеш?

Дві короткі секунди пілот провів у думках, та врешті решт кивнув і рушив за однокласником. Вони мовчки пройшли шлях до даху. Кожну секунду Кей був готовий до раптового удару. Проте цього не сталось. Замість нього, щойно вони вийшли на порожній дах, Судзухара закрив двері та з похмурим поглядом видав наступне:

–Вдарь мене!

–Га? – от цього Кей ніяким чином не очікував.

–Кажу, вдарь мене! – повторив Судзухара.

–Нащо?

–Адже я був неправий. Ти бився за нас, ризикував собою за нас… – хлопець зам’явся, – втратив око! А я тебе побив!

–Спробував. – виправив його Кей.

Судзухара підійшов ближче та став по струнці, готуючись прийняти удар.

–Бий!

Кей деякий час тупо витріщався на Судзухару, не в змозі зрозуміти його мотивів. Аїда, що в той момент повністю забув про свою камеру та просто спостерігав за сценою, нарешті сказав:

–Краще вдарь його. Це впертий віслюк не відстане від тебе, поки не отримає свого ляпаса!

«От насправді, впертий віслюк…»

–Ну гаразд… – байдуже відповів Кей. – Стискай зубри! Стримуватись я не стану.

–Так буде тільки краще. – твердо кивнув Судзухара.

Та замахнувшись, Кей з усієї сили вмазав однокласнику в обличчя. Того навіть відкинуло до дверей.

–Ну як, задоволений? – спитав Куроґане, хрускаючи пальцями.

–Саме воно! – у весь рот всміхнувся хлопець та простягнув праву руку. – Я Судзухара Тоджі. Капітан баскетбольної команди. Будемо знайомі, Куроґане Кею!

Пілот розслабився та, секунду поміркувавши, потиснув простягнуту руку Судзухари і допоміг йому підвестися. Одразу до них підійшов другий однокласник:

–Я Аїда Кенске! Можна просто Аїда. Будемо друзями!..

Episode-04

Xagalaz

Градобій – синонім граду.

Episode-05

«Такий швидкий кар’єрний ріст… – думалось Кею. – Один бій – і я вже не рядовий солдат. Ще два – і я вже лейтенант. Цікаво мати власну систему звань.»

Кей розглядав свій новий погон ас-лейтенанта Nerv. На ньому було тепер два інкрустованих синіх камені трикутної форми. Сам же погон кріпився на кітель на липучці.

–Так, час вже збиратись.

Сьогодні доктор Акаґі та лейтенант Ібукі вирішили провести додатковий брифінг можливостей Клеймора та його озброєння з огляду на нові. В останньому бою Кей використовував далеко не все, адже тільки но нові технології були встановлені на меха, одразу ж напав Бардіїл.

Той же вібромеч було до кінця відкалібровано тільки після останнього бою. Пістолет також був марним, адже АТ-Поле Кей так і не зумів вчасно спроектувати. І саме поле незрозуміло як працює. Навіть з такими недосконалими «клинками» доведеться уживатися. І Кей прагнув взнати про них побільше. Адже це було все, на що міг розраховувати Кей.

***

Куроґане жорстоко помилявся, сподіваючись взнати щось нове…

–…таким чином, ми вважаємо, що для вдалої проекції АТ-Поля необхідно дещо більше, аніж сильні дратівливість чи злість. – доктор Акаґі протягом двох годин розпиналася про можливості та способи активації цієї містичної зброї. Та всі її слова зводилися до того, що «ми не знаємо, як його активувати».

«Тим не менш, в Аянамі зовсім нема з цим проблем…»

–Семпаю, – встряла Майя, – за десять хвилин розпочнуться тести з Євою-00.

Відірвавшись від лекції, Ріцко глянула на годинник.

–Точно. Майя, завершиш лекцію?

І з цими словами та незворушним обличчям, доктор Акаґі залишила кабінет.

–В результаті я нічого про це поле не взнав… – пробурмотів Кей. – Що це за зброя, яку неможливо використати?!

–Нічого не поробиш, Куроґане-куне. Ми замало знаємо про Янголів, про Єв, щоб щось заздалегідь стверджувати.

–Як я зрозумів, АТ-Поле є і в Янголів, і в Єв. Чи означає це, що Євангеліони були створені основі Янголів?

–Саме так. Ми використали ДНК Янгола, знайденого в Антарктиді після Другого Удару для вирощування Єв.

–ДНК? Вирощування?

–Саме так. Євангеліон, в першу чергу, біоробот. Він – недосконалий організм, убраний в броню. Модель біологічних роботів дає можливість пілоту природньо відчувати себе в контактній капсулі…

На цьому моменті Кей випав з реальності. Клеймор живий… все те безумство, та темна воля, що випромінював мех… то не було лише грою уяви пілота.

Ні. Це не може бути правдою. Ті почуття – це всього навсього відчуття від улюбленого меча, чи пістолета. Не може така машина, як Єва, бути розумною. Але перед очима Кея з’явилась картина берсерку. Клеймор, несучий руйнування місту, ледь не більші, ніж Сакіїл. Жага крові Янголів, якої Кей ніколи в житті не відчував. І темні руни… палаючі в багрових очах Клеймора…

–Кею-куне! – до свідомості пілота досяг оклик Майі. – Ти чого завмер?

Кей кліпнув оком. Видіння розвіялось і перед Кеєм знов постала старший лейтенант Ібукі, що занепокоєно трясла пілота за плече.

–Перепрошую… – прибито відповів Кей. – Трохи замислився. – він потряс головою, насилу скидаючи з себе залишки кошмару.

–Точно все нормально? Ти був якийсь втрачений.

Кей кинув погляд на дзеркало. Його єдине око палало темним червоним вогнем, а на вустах грала крижана усмішка. Кілька довгих секунд Кей вдивлявся у своє спотворене відображення, поки його знов не потрясла Майя.

–Точно все в порядку?

–Так точно! – випалив пілот. – Все в нормі!

Він примусив себе розгледіти той образ, вирізав його зі своєї пам’яті.

–Я можу продовжити!

–Добре… – трохи невпевнено промовила Майя та повернулась до лекції. – Так от, природа Єви дозволяє поліпшити керування та покращити бойові навички. М’язи, сухожилля, зв’язки, суглоби, кістки, що міцніше металу. Все це дозволяє Єві робити все те, що може робити звичайна жива істота, а не машина, що обмежена програмним кодом та ненадійними шарнірами.

Ти пілотуєш аналог людського тіла з його гнучкістю та надійністю. На відміну від того, що зараз розробляється в Америці та Росії.

–А що там розробляють?

–Джети – повністю механічні роботи на ядерних реакторах. Вважай, Ґандами – в допомогу Євам. Хоча, на мою думку, вони просто хочуть змістити Єви своїми моделями.

–Але, якщо Єви – живі, чому вони ніяк це не проявляють?.. – але Кей одразу замовк, адже згадав нещодавнє безумство Прототипу.

–Єви дуже рідко подають ознаки життя. – протягнула Майя. – Для роботи їм необхідні джерела живлення і пілот. А спалахи люті Прототипа – це останнє, що ми від них очікуємо.

–А як проходить синхронізація?

–Як казала семпай, синхронізація – це поєднання душі пілота та Єви.

–Душі? – підняв брову Кей. – Я гадав, ми говоримо про біологію.

–Чесно кажучи, я й сам не зовсім розумію, але доктор Акаґі сказала так: «Душа – це найважливіша складова Єви. Без неї пілотування неможливе.»

–Я не розумію…

–І не ти один. Але природа Єви нам поки не до кінця відома.

«І все ж таки, ми використовуємо їх…» – подумав Кей.

Слабак…

–Ну гаразд. – оживилася Майя. – Ходімо. Далі в нас по списку – озброєння Єв. Найкраще буде показати тобі все на тренуванні…

***

Ріцко вивчала показники стану Єви-00 та її пілота.

–В нас прогрес, Рей. Єва більше не вирує, а твої показники покращились! – задоволено промовила вона.

–Так. – тихо відповіла Рей з кокпіту Прототипу.

–Але в чому ж була проблема? – ніяк не могла зрозуміти доктор Акаґі.

–Навряд чи це був її ментальний стан. – припустив Макото. – Я не помітив, щоб вона якось мінялась…

–Не знаю… – пробурмотіла Ріцко, проганяючи в голові усі можливі варіанти. – Зараз проведемо тренування разом із Кеєм.

–Так. – як завжди відповіла Рей.

Двері ангару відкрилися, і Єва-00 рушила на тренувальний полігон на поверхні Гео-Фронту. Там їх вже чекали Ібукі Майя, капітан Кацураґі у командному пункті та Куроґане Кей в кокпіті чорного Клеймору.

–О, Рей! – зрадила Місато. – Вам нарешті вдалось запустити Єву!

–Так, вона більше не вирує. І я вирішила, що спільне тренування має піти на користь. Прототипу необхідне калібрування, та й Рей ще жодного разу не билась в Єві.

–Гаразд. – кивнула Місато. – Майя як раз інструктувала Кея на рахунок вогнепальної зброї…

***

Майя не була експертом в області озброєння, тому вона коротко та тезово пройшлася по кожній зброї. Втім Кей почерпнув куди більше інформації, оглядаючи її.

Кожна з них являла собою потужну гармату, якій надали форму та скорострільні характеристики ручної вогнепальної зброї. Наприклад пістолет – «гарматна версія» класичного пістолету Desert Eagle, штурмовий карабін – це гармата у вигляді гвинтівки FN SCAR. До купи була важка гармата-гаубиця, дизайн якої скопіювали зі снайперської гвинтівки Barret M82.

Власне, це було все що доступно Nerv’у. Всього по два екземпляра «штурмових» та «снайперських гармат» та чотири «ручні гармати». Вони були розраховані на найрізноманітніших Янголів, чиї зовнішній вигляд, розміри та здібності були невідомі на момент створення цього озброєння.

Кей провів із задоволенням ті години тренувань з гарматами. Хоча в подальшому тренування будуть обмежені з огляду на велику вартість снарядів для них. Втім що Кей, що Рей, показали неймовірний рівень підготовки. Вони стріляли так, наче це було не важче, ніж бігати. Рей вчилась пілотуванню з самого дитинства, Кей в свою чергу складав враження талановитого генія.

–Неймовірно… – в шоці видавила Ріцко. – Ваші навички просто неперевершені! Я бачу, твої тренування у стрільбі не проходять марно, Куроґане-куне. Так тримати!

–Дійсно. – погоджуючись, кивнула Місато. – Так, досить витрачати патрони. Ці гармати поки на Янголах не випробовувалось. Будемо робити упор на вже перевірений ближній бій. Ножі, мечі та АТ-Поле.

–Так точно. – кивнув Кей, спохмурнівши після згадки містичного поля.

–З холодної зброї ми маємо десять протитанкових ножів, – почала пояснювати Майя, – по два комплекти прогресивних ручних клинка на кожну Єву, шістнадцять кумулятивних кувалд і наразі тільки два… ні, вже один експериментальний вібромеч.

Якщо коротко, то вся наша клинкова зброя має один принцип дії – високочастотна вібрація. Втім вібромеч додатково обладнаний сто двадцятьма репульсорами. Не варто морочити собі голову принципом їх дії. Достатньо розуміти, що репульсори можуть збільшити імпульс та силу удару меча. Викликаються голосовими командами.

Втім Кей це вже знає. Але, що важливіше, такі ж репульсори має і Клеймор. На його ліктях, долонях, спині та стопах встановлені потужніші моделі.

–Тільки Клеймор? – рівно запитала Рей.

–Так. Технологія була розроблена вже після заморозки Єви-00.

–Продовжимо. – Майя  зробила глоток води. – Кумулятивні кувалди – це невеличкий по міркам Єви молот, грузило якого є кумулятивна граната. Невідомо, чи проб’є вона АТ-Поле Янгола. Втім на іспитах кувалда здолала сім метрів бронеплит.

Кей віднісся до такої інформації скептично. Занадто потужною зброя виглядає. З іншого боку… Єва – ще більш екстраординарна зброя. Якщо вона потрапить не в ті руки, або пілотів захоплять та примусять виконувати чужі накази… жодна армія світу не зможе їй протистояти. Напочатку, як мінімум. Той факт, що Ікарі видав Кею пістолет, починає засяяв новими барвами…

***

–Так, а тепер проведемо спаринг. – сказала Місато, тільки-но закінчилась лекція. – Наразі у нас лишився всього один вібромеч, тому Рей доведеться задовольнятись тим, що є.

–Так точно. – синхронно відповіли пілота.

І бій почався. Рей використовувала ручні клинки проти вібромеча Кея. Втім, це не викликало у неї жодних проблем. Дівчинка була майстром своєї справи. Її рухи були ідеально плавні та швидкі. Що розбігалось з її звичайним станом. У бою вона була стрімкою, наче блискавка і не зробила жодного зайвого руху. Якби вона здолала Янгола сам на сам, не отримавши жодної подряпини, Кей не здивувався б.

Втім, він викладався на повну, використовуючи всі ті нечисленні навички фехтування, котрими володів, в кожен удар, кожен випад. Проте навіть цього виявилось замало.

Активувавши репульсори на руках та мечі, Кей здійснив хибний випад та, змахнувши мече над головою, завдав руйнівного удару по шиї Прототипу. Але лівий ручний клинок раптово опинився на шляху вібромеча та зупинив атаку. А правий, тим часом, розірвав повітря та з’явився в лічених сантиметрах від шиї Клеймора.

Тяжко дихаючи, Кей завмер в шоці. Ніколи ще його так не обробляли… він глянув на зображення Рей на одному з моніторів – її обличчя залишалось абсолютно спокійним, не виражаючим нічого. Жодної крапельки поту не блиснуло. Ані тіні втоми чи напруги… зовсім нічого. Наче здолати Кея було не важче, аніж зробити вдих! Повна поразка…

І за наступні кілька годин, що продовжувався спаринг, Кей жодного разу не здолав Аянамі…він використовував всю клинкову зброю, що в нього була, втім – марно.

Коли спаринг закінчився, і пілоти розділилися. Майя та доктор Акаґі провели обстеження кожного з них.

–Молодець, Куроґане-кун. Твої показники покращились! – похвалила Майя. – Коефіцієнт синхронізації збільшився до 78%. Це дуже добрий результат! За такий короткий термін…

–А що таке коефіцієнт синхронізації? – поцікавився Кей.

–Ем… як би тобі пояснити… – призадумалась асистентка. – Чим вище коефіцієнт, ти швидше Єва буде виконувати твої команди. Якщо він перевищить 100%, то Клеймор реагуватиме швидше за твоє власне тіло.

–І як же можна підвищити рівень синхронізації?

–Тренуваннями. – відповіла Майя. – Чи ти гадав, що тести та вправи по синхронізації існують тільки, аби зайняти ваш час?

Насправді в Кея проскакувала така думка… час від часу…

–Зрозумів.

–Можу тобі точно повідомити, що в тебе талант до пілотування. Твоя синхронізація зростає щодня. Ні в кого з інших Дітей не спостерігали таку швидкість!

«Ні в кого з інших… Точно!»

–Лейтенанте Ібукі… – почав Кей.

–Просто Майя. Мені ніяково від всіх цих звань.

–Так точно. Міс Майе, якщо я шостий, то хто решта пілотів?

–О, а решта зараз проходять тренування. – відповіла Майя. – Я точно не знаю, адже це не зовсім моя область дозволеного, але Аянамі Рей – перше виявлене Дитя, здатне пілотувати Євангеліон. Друга Дівчинка наразі тренується в Німеччині. Разом з Євою-02, вони мають прибути впродовж місяця. Щодо решти – я не знаю. Втім, гадаю, вони всі також найближчим часом прибудуть в Японію. Тут ви об’єднаєтесь, і ти, як найдосвідченіший, будеш лідером загону.

«Лідером? Не краща перспектива…»

***

Щойно покінчивши з інструктажем, Кей залишив базу. Він підіймався довгим ескалатором та здивувався, побачивши на ньому ж Аянамі Рей. Кей піднявся до неї, перестрибуючи кілька сходинок.

–Аянамі, ти вже закінчила з тестами?

Рей спокійно глянула на пілота та кивнула.

–Я хтів тебе запитати, як давно ти керуєш Євою? Скільки ти для цього вже тренуєшся?

Рей з ледь помітним здивуванням глянула на Кея, трохи нахиливши голову.

–Десять років. – рівно відповіла вона.

«Нічого собі… – вразився пілот Клеймору. – Отже почала вона всього в чотири, чи п’ять років…»

–І тебе не турбує, що старшим призначили мене? – запитав він. – Не пройшло й місяця, як я став пілотом.

–Ви тренуєтесь боротьбі дванадцять років. – без жодної емоції відповіла Рей. – Ви єдиний, хто бився з Янголами. Ви маєте більше досвіду. Вам належить бути лідером.

–Та не хочу я. – вирвалося в Кея.

Рей трохи здивовано глянула на пілота та ще більш нахилила голову до плеча:

–Чому?

Кей зам’явся та почухав потилицю.

–Чому, питаєш… Я мало знаю про Євангеліон, най я і єдин, хто у ньому бився, я зовсім не вмію командувати.

Тепер обличчя Аянамі насичилось нерозуміючими барвами.

–Ви добре показали себе в розподілі наказів. – рівно сказала Рей.

–То було всього один раз, та і той невдалий…

«І боюся, так буде недовго…»

***

Цієї ночі Кею пощастило виспатись. Після затяжних тренувань він майже повністю вибився із сил, і, ледь повернувся додому, одразу ж завалився в ліжко. Наступного ранку, вже сповнений сил, він рушив до школи. В дорозі його раптово окликнули.

–Куроґане!

Повернувшись на голос, Кей побачив Судзухару та Аїду, що поспішали наздогнати його.

–Привіт, Куроґане. – поздоровався Тоджі.

Кей кивнув і дочекавшись, поки його наздоженуть, продовжив шлях.

–Куроґане, ти зробив сьогоднішню домашку по японській? – запитав Аїда.

–Ні. – зітхнув Кей. – Щойно я покінчив з математикою, так Кацураґі одразу згадала, що мене чекають в Nerv.

–О, то ти зробив математику! – зрадів Кенске. – Даш списати, бо я загубився в тих квадратних рівняннях.

Кивнувши, Кей занурився у свої думки. Ві не переставав гадати про своє відбуття до Сибіру і чималій вірогідності опинитися поза містом під час чергового нападу Янголів. А також думки його були зайняті його статусом командира, що все більше наближався. І, хоча формально та фактично, їх командиром буде Місато, він все ще має прийняти на себе відповідальність та турботу про загін, як під час бою, так і в вільний час.

«Не можна мені довіряти командування… – думав він. – Ні до чого доброго це не призведе…»

***

Не дивлячись на сонячну погоду та скінчившийся снігопад, день був для Кея похмурим. Аянамі, як зазвичай, сиділа перед ним та нічого не помічала. Проте цього разу Кей навіть погляду на неї не кинув, поглинений своїми думками.

Він не мав ставати командиром загону. Коли він взнав, що його привласнено звання сержанта, він вирішив, що це чиста формальність та визначення рівня допуску. Він ніяк не гадав, що це переросте в керівництво загоном.

І Куроґане був цьому нерадий. Все, що він знав про себе, кричало про хибність цієї затії. Треба з цим покінчити. Раз і назавжди!

Від цих думок його відволікло нове повідомлення на його ноутбуці. В наші часи у процвітаючих містах, у школах, замість підручників, учням видавались спеціальні ноутбуки. Проте Кей перевівся посеред навчального року і йому не зуміли виділити такий. Втім, дозволили користуватись особистим.

Власне і ноутбук у Кея був від Nerv’у.

Пілот відкрив свою особисту електронну пошту та прочитав останнє повідомлення від Х’юґи Макото.

Особиста справа №2: Аска Ленґлі Сор’ю – мовилось у заголовку.

Стать: жіноча

Звання: Друга Дівчинка

Організація(-ї): Nerv

Дата народження: 04.12.2005

Вік: 14

Зріст: 1,49 м

Громадянство: німецьке

Ледь прочитавши це, Кей закрив листа. Там було довга особиста справа цієї Сор’ю, а також Аянамі, втім Кей не став їх читати. Він чудово розумів, нащо йому відправили їх досьє і йому це не подобалось. Він не збирався ставати командиром. А отже і читати це не мало сенсу.

Продзвенів шкільний дзвінок, що знаменує кінець навчального дня, і Кей твердо прийняв рішення.

«Раз і назавжди!»

Підвівшись, пілот взяв телефон і, знайшовши номер Місато, прийнявся друкувати повідомлення:

Каптане Кацураґі, прошу відхилити мою кандидатуру на роль командира загону Євангеліонів.

Відправивши повідомлення, Кей почав нервово очікувати відповіді, не відриваючи ока від рядка повідомлень.

–Агов, Куроґане. – це підійшов його однокласник – Судзухара. – Староста тебе ще не діставала питаннями про шкільний клуб?

–Нема проблем. – не дивлячись, відповів Кей.

Рядок повідомлень оновився і телефон завібрував – прийшло нове повідомлення. Швидко його відкривши, Кей прочитав наступне:

Я не маю права приймати такі рішення. Це наказ командира.

«Дідько. Знов Ікарі!»

–Ну так повір, вона буде тебе діставати. – запевнив друга Тоджі.

–Нема проблем.

А чому ти просиш відхилення? – Кей продовжив читати. – Всі вважають, що ти ідеально підходиш для цього.

–Тому, аби до тебе не домагалась Хікарі, раджу тобі вступити в наш баскетбольний клуб. – продовжив Судзухара. – Як ти на це дивишся?

–Нема проблем. – на автоматі повторив Кей.

Він прийнявся друкувати відповідь:

Вимушений заявити, що даний висновок заснований на неповній інформації. Можу я переговорити з командиром Ікарі щодо цього питання?

–Тоді розпишися тут. – Тоджі протягнув Кею бланк.

Очікуючи відповіді, Куроґане, не дивлячись, поставив свій підпис. Нарешті прийшло нове повідомлення:

Так. Командир зараз у  себе.

Дочитавши до крапки, Кей швидко поскладав свої речі в сумку та залишив клас, ні з ким не попрощавшись. Накинувши пальто, він швидким кроком рушив до Гео-Фронту…

***

–Чому? – рівно запитав командир Ікарі.

–Я не підходжу. – різко відповів лейтенант Куроґане.

–Мої спостереження кажуть інше. – злегка розслабившись, Ікарі відкинувся на спинку крісла. – Ти чудово показав себе в битвах з Шатіїлом та Бардіїлом. Аянамі, доктор Акаґі, капітан Кацураґі та Фуюцкі згодні з моїм рішенням. Ти ідеально підійдеш на роль командира загону.

–Ці спостереження засновані на неповних та хибних даних. – пілот почав втрачати терпіння. Сама розмова з цією людиною виводила Куроґане з себе. – Крім того, хіба не каптан Кацураґі наш командир?

–Вона стратег. Координує ваші дії, виходячи з наявних даних та надає поради, розробляє стратегію. Треба розуміти, що бойовий командир приймає рішення безпосередньо на полі бою. В той час, як капітан Кацураґі виступає в ролі радника. Наче ти цього не знаєш.

Куроґане зам’явся, не знаючи, як відповісти. Ці слова звучали розумно, як і більшість слів Ікарі. І це факт дратував пілота.

–Я не підходжу… – слабо повторив він.

–Ти ідеально підходиш для цієї роботи. Твій досвід та бойові заслуги – кращий тому досвід.

–Дезінформація. – Куроґане почав підіймати голос. – Ти не знаєш до чого це призведе! Я – знаю! Втрати будуть неминучі під моїм командуванням, я певен. Я знов припустюся помилки і тоді… – він ковтнув слину. – І тоді ми всі загинемо.

–Я так не вважаю. – рівно відповів Ікарі.

–Тоді можеш готуватись до кремації. – кинув Кей, повертаючись до виходу. На шляху до дверей, він додав. – Хоча, я не думаю, що тобі буде до цього діла, коли настане кінець світу…

–Можеш язвити скільки завгодно. – раптом відреагував Ґендо, змусивши Кея завмерти в сантиметрі від дверної ручки. – Моєї думки це не змінить. Твої повноваження набудуть чинності, тільки-но ми об’єднаємося з Другою Дівчиною.

–Ти не… – почав було Кей, но Ґендо його перервав.

–Я вірю в тебе. Ти впораєшся.

Єдине око Кея, що свердлило дверну ручку, розширилось. Ікарі Ґендо щойно не просто похвалив його… він надихав хлопця… підбадьорював його… Це було неприродньо та… приємно. Лише на мить, але ці слова вселили віру у власні сили. Втім, лише на мить…

–Ти нічого про мене не знаєш, щоб казати таке! – холодно кинув він та залишив кабінет.

Повисла тиша. За кілька секунд Ґендо порушив її тяжким зітханням. Він дістав із столу пачку паперу, заголовок якої голосив:

Особиста справа №1: Кей Куроґане (Ікарі)

Стать: чоловіча

Звання: Шосте Дитя, лейтенант

Організація(-ї): Nerv…

–Далеко не найгірший початок, наскільки я можу судити. – раптовий голос заступника командира змуси Ґендо перервати читання та ледь помітно здригнутися.

«Та щоб тебе шляк трафив, Фуюцкі!» – вилаявся він про себе.

Ґендо і досі не міг звикнути до непомітності свого заступника. Той спокійно сидів у кріслі, в куті кабінету та мовчки слухав діалог командира та лейтенанта. Хоча під кінець це вже більше нагадувало сварку батька з сином.

–Підбадьорити його та висловити довіру було гарною ідеєю.

–Головне, щоб від повірив у свої сили. Без цього, він просту зламається від ваги власної відповідальності. – Ґендо зняв окуляри та прийнявся їх протирати. – Часом, я сумніваюсь, чи не забагато я на нього звалив?

–Це покаже лише час. – багатозначно заключив Фуюцкі.

Ґендо промовчав та продовжив читання:

Особиста справа №1: кей Куроґане (Ікарі)

Стать: чоловіча

Звання: Шосте Дитя, лейтенант

Організація(-ї): Nerv, Азовсталь

Дата народження: 01.11.2005

Вік: 14

Зріст: 1,59 м

Громадянство: відсутнє…

***

У пригніченому стані Кей повернувся додому та, не знімаючи пальто, повалився в ліжко.

«Якби він тільки знав, то нізащо не пішов би на це. – журився Кей. – Бісів Ікарі!»

Ніщо не могла переконати пілота в зворотному. Але піти та розповісти все в подробицях Кей не міг. Для нього це було рівносильно що розплакатись. Рівносильно здачі Ікарі. На це він піти не міг.

І єдиним виходом Кей бачив лише надати Ікарі наочні докази своїй некомпетенції. Але навмисно програти в битві, підставивши Аянамі та ту Другу Дівчинку – Ленґлі, було для Кей анітрохи не кращим рішенням. Це було б підло та безвідповідально. Це було б вбивством… зрадою. Навіть, якщо пілотування була нав’язано йому Ікарі, Кей не міг так вчинити. Це було вище його сил… єдине, що він міг зробити, так це викластись на повну, аби не підвести решту пілотів.

От тільки… вони загинуть. Якщо Кей буде командиром, ці дівчата загинуть. Загинуть по його провині. Адже він не підходить. Не підходить на роль командира!

«Ааааргх!!! – Куроґане схопився за голову, скуйовджуючи своє волосся – Якесь замкнене коло! Що б я не зробив, вони все одно загинуть!»

–ЗАГИНУТЬ! – вигукнув він у пустоту.

Перед його очима постала картина, як він, сидячи в Єві та віддаючи накази, бачить, що пілоти, слідуючи ним, віддають свої життя. Жертвують ними, аби виконати поставлену задачу. Жертвують, адж Кей не зумів скоординувати їх дії та захистити їх. А слідом за пілотами гинуть невинні. Безліч людей вмирають то, що Кей виявився недостатньо вправним, аби захистити їх. Занадто слабкий, аби боротися з Янголами та занадто скудоумний, аби віддавати накази.

Гине все Токіо-3 і все його населення. Гине світ та все людство, адже Ікарі поклав на Кея відповідальність, яку він не зможе подужати…

Темні думи охопили розум Кея, і він ледь не загубився у них. Проте у пілота було рішення. Титанічним зусиллям він відігнав темні думки та підвівся з ліжка, знімаючи пальто та кітель. Розвісивши одяг по тремпелям, він дістав із шафи електрогітару та підсилювач. В день заселення він писав вчителю з проханням прислати їх.

Трохи повозившись із дротами, Кей підключив гітару до підсилювача та почав налаштовувати струни. Сам цей процес заспокоював, втім покінчивши з ним, Кей з силою опустив медіатор на струни. Музика пролунала усією квартирою. Музика, що здатна заспокоїти Куроґане Кея.

Довгий, проте енергійний вступ відкрив нову картину пілоту.

 

Тим, хто зустрічає день зі зброєю в руках,

Хто виходить в ніч, хто з вірою в думках,

Хто віддасть життя заради інших поколінь.

Всім вам до землі уклін!

 

Далека країна, яку охопила війна. Він був там. Зовсім ще дитина. Дитина без сім’ї та імені. Але дитина, вихована воїном та солдатом. Оточений такими самими дітьми без минулого та без майбутнього… без дитинства. Діти, що розуміли лише мову війни.

 

Синьо-жовте небо застилає чорний дим,

Наступає зло, та правда в твоїм слові!

Це час згадати, хто ти і з ким,

Хто ти по духу, хто ти по крові.

 

Вони зіткнулися зі своєю першою війною. Війною з свободу. Війною за життя і сяйво. До їх дому прийшли вороги. І єдине, що вони могли зробити – вступити у війну.

 

Тим, хто не ховався по домівках по кутках.

Тим, хто виніс зброю побратима на руках.

Хто пішов на небо захищаючи свій дім.

До землі уклін вам всім!

 

Вони були хоробрі, вони були відчайдушні, вони були воїнами. Але вони були дітьми. Дітьми, що не бачили війну, але бачили смерть. Діти, що не бажали стати рабами кинулись у бій. У повів у бій їх один – той, за ким пішли. Той, хто був достатньо хоробрим, аби надихати інших.

 

Поглинає світло ненажерливий павук.

Та звичайні хлопці роблять свою справу.

Сказані колись слова для них не просто звук.

Смерть ворогам! І країні слава!

 

Свобода була для них всім. Вони боролись за життя, за волю. І поки дорослі воювали, діти не стояли осторонь. Ніхто не знав про них. Та вони були. Непомітні, неухильні, войовничі. Так їх виховали. Але довго так бути не могло.

 

Тим, хто вистояв в полоні, не злякавсь катів.

Хто тримав кільце в долоні, щоб спасти братів.

Хто лежав один у полі серед підлих мін.

Всім вам до землі уклін!

 

Їх знайшли. Ворог спіймав їх. І кати зайнялись своєю улюбленою справою. Деякі зламались, інші померли, не витримавши тортур. Решта втекли. Вивів їх лідер. Вивів до воїнів своєї країни. Вражені жахом, звичайні дорослі військові приютили дітей. Нагодували, зігріли. Вони надихнулись хоробрістю дітей, та зажурились їх буттям воїнами у такому віці.

 

Тим, хто не ховався по домівках по кутках,

Тим, хто виніс зброю побратима на руках.

Хто пішов на небо захищаючи свій дім.

До землі уклін вам всім!

 

Для дітей вони стали новою сім’єю, тими, хто боронив їх власне життя. Найхоробрішими людьми в світі… Втім довго це не тривало. Воїни загинули в боях. І діти залишились одні. Знов їх очолив лідер. І повів їх у бій, шануючи пам’ять дорослих.

 

Хто дарує хлопцям кожен день друге життя.

Хто пішов прямо з майдану в бій без вороття.

Хто беріг наш рідний прапор серед вражих стін.

До землі уклін, до землі уклін!

 

Вони боролись, знов і знов. Діти зі зламаною долею та розумом, вбивали ворогів одного за одним. Але сталося найгірше…

 

Тим, хто зустрічає день зі зброєю в руках!

Хто виходить в ніч із країною в думках!

Хто віддав своє життя, щоб ти встав з колін!

Всім вам до землі уклін…

 

–Я їх не зберіг…

***

Кей тяжко дихав. Зігравши пісню, він витратив масу сил та концентрації. Таке просте заняття, але так сильно на нього тиснуло.

–Я здійснився помилки… – прохрипів Кей.

Зазвичай, гра на гітарі допомагає Кею здолати перешкоди, посилити його дух… Але цього разу все пішло не так.

–Став причиною їх загибелі…

Він з усієї сили стиснув медіатор. Так сильно, що побіліли кісточки пальці.

***

Відклавши гітару, Кей, швидко одягнувшись, рушив до штаб-квартири. Він, як лейтенант, мав допуск до більшої частини бази. І, керуючись мапою, він знайшов тир, де провів більше п’яти годин. Не припиняючи стрільбу ні на хвилину.

П’ятнадцять пострілів, перезарядити, продовжити. Ще п’ятнадцять, ще перезарядка, продовжити. Постріл, осічка, пересмикнути затвор, спорожнити магазин, вставити новий, продовжити.

В кожен постріл Кей вкладав свій страх та біль. Страх перед командуванням, біль за загиблих. Загиблих по його провині. Але це не допомагало. Кожна куля оберталась обличчя побратимів. Кожен постріл робив ці обличчя ще більш жахливими…

Він стріляв та стріляв. Не зупинився, навіть коли стволом пішли тріщини. І нарешті пістолет спіткала нова осічка. Пересмикнувши затвор, Кей зламав його остаточно.

–І все ж таки ти його добив. – пролунав позаду жіночий голос. – Ти знаєш, скільки вже тут простирчав?

Куроґане обернувся та побачив капітана Кацураґі, що спускалася сходами в приміщення тиру.

–Glock не розрахований на таке. Від довгої та безперервної експлуатації він просто видихається. З’являються мікротріщини і в решті решт він просто ламається. До того ж він вже настраждався в бою із Шатіїлом.

–Так. – кивнув Кей. – Я замислився та не помітив.

–Про що ти думав? – поцікавилась Місато.

Вона підійшла на лінію вогню та приєдналась до стрільби. Її точність вразила та налякала Кея. Таке складалось враження, з кулі з її пістолету були заговорені та летіли, наче магічні. Жодного хибного пострілу Місато не зробила. Неймовірна влучність.

Під впливом надточної стрільби каптана Кацураґі, Кей не зумів ухилитися від відповіді:

–Я не хочу ставати польовим командиром… – під ніс собі пробурмотів він.

–Можеш сказати мені чому? – спитала Місато, перезаряджаючи пістолет.

Під час цієї короткої паузи Кей зам’явся. Він не хотів без причини розкривати своїх мотивів та справжніх причин цієї проблеми. Ці рани були ще свіжими. Але Місато… вона викликала довіру… Кей згадав, як вона накричала на нього після перемоги над Шатіїлом. І як… обіймала його. Від згадки про це обличчя Кея трохи почервоніло. Ці обійми нагадували йому мати… неньку, яку він ніколи не знав, і не міг пам’ятати…

–Я… з мене вийде жахливий командир… ви ж знаєте…

Звичайно знала. Кацураґі читала його особисту справу. Легенда, яку йому надіслав Ікарі, приховувала найважливіші моменти його життя. Напевно тільки й самого Ікарі і була справжня повна версія. Втім війну, яку він застав у минулому легенда не приховувала. Ба більше, вона висвітлювала та романтизувала війну в Україні, в якій він приймав участь менше року тому. Але чому, кожен вважав Кея ідеальною кандидатурою. Цього він зрозуміти ніяк не міг.

–Знаєш, Кею, я теж пройшла подібну ситуацію. – ненароком сказала Місато.

Пілот відірвав погляд від мішені, яку решетувала каптан, та шоковано поглянув на неї.

–Я була в спецназі JSSDF, коли мене завербували в Nerv. А я була лише лейтенантом командир Ікарі призначив мене оперативним командиром. Я всього навсього вела загін спецпризначенців. Загін звичайних людей. Звичайно я була здивована та пригнічена. Направляти загін дітей, що будуть керувати неймовірними та незрозумілими мені машинами смерті! Звичайно я вважала себе непридатною.

Але я задалась питанням. А хто взагалі буде придатний для цього? – Місато знов перезарядила зброю. – Як і я, жоден військовий не знає ані про Євангеліони, ані про те, як їх розподіляти на полі бою.

Кей призадумався. Це дійсно мало сенс. Ніхто більше, крім нього, не бився з Янголами… але все ж…

–І я вирішила, – тим часом Місато продовжила, – що візьму на себе відповідальність за все людство. Коли вже мені її довірили…

Вона зупинила стрільбу та повернулась до Кея, посміхнувшись йому:

–І знаєш, що я зрозуміла, пройдучи стільки битв разом с тобою? Нехай і через оперативний стіл.

Кей довгим поглядом очікував її відповіді.

–Мої якості визнали. Визнали люди, що значно старші за мене. Люди що значно розумніші за мене. Люди, які вірять у мене. І неважливо, що я про себе думаю, я просто не можу їх підвести. Я маю прикласти всі зусилля, аби виправдати їх довіру.

Кей спохмурнів. Кацураґі все отак просто розклала по полицях. Але вона не знала однієї маленької, втім найважливішої деталі. Точніше, знала, але вперто робила вигляд, що не помічає їх!

–Каптане…

–Просто Місато. – виправила його Кацураґі.

–Місато… – Кей трохи запнувся. – Ти… ти кажеш, що опинилась в такій же самій ситуації, проте це не так. Решта пілотів загинуть… як і…

Куроґане не зміг закінчити. В нього рідко застрягав ком в горлі. Але події останнього місяця все більше вибивали пілота з колії, все більше руйнувало його душевну рівновагу, яку він будував з такими зусиллями… а все Ікарі!

Місато глянула на пілота. І хоча вона не бачила його обличчя, адже він опустив його, Місато все одно розуміла, який вираз воно зараз мало. І Місато прийняла рішення.

–Ходімо, Кею. Я хочу тобі дещо показати…

***

–Ти ж ніколи не був так глибоко в базі? – спитала Місато.

–Ні, сюди мені допуску нема. – відповів Кей.

Оперативний командир і ас-лейтенант Nerv їхали ліфтом ось вже хвилин п’ять. Кей давно збився з підрахунків, наскільки глибоко вони поринули під землю.

–Раніше не було. – виправила Місато. – Пілоти Євангеліонів маю свою власну систему звань та субординацію.

Кей кивнув. Він вже давно це помітив та запевнився.

–Так от, ас-лейтенант, як ти, має достатньо високий рівень допуску, аби потрапити сюди.

«І про що тільки думав командир Ікарі, даючи можливість дітям потрапити сюди? – думала Місато. – Не міг же він всерйоз передбачити те, що я приведу сюди Кея, аби показати йому це?»

–Отже, я маю доступ до Термінальної Догми? – запитав Кей.

–Саме так. Не те, щоб це було дуже великим секретом. Усі, починаючи з капітана, окрім капітана охорони та збройних сил, можуть сюди увійти. Більшість офіцерів Nerv має допуск сюди. – пояснила Місато.

–І ас-лейтенант дорівнює званню каптана. – це було не питання, а констатація факту.

–Командир вважає, що його рівня допуску буде достатньо, аби знати правду.

–Правду? – запитав Куроґане.

–Правду про Другий Удар. – похмуро відповіла Місато.

Нарешті ліфт виїхав на відкритий простір. Занадто великий, щоб бути реальним, як подумав Кей. Це було кругле приміщення, що в десятки разів перевищувало за розмірами Гео-Фронт! І знаходилось воно глибоко під землею, глибоко під базою Nerv’у. До країв заповнене цілим море LCL та примхливими фігурами недобудованих… недобудованих Євангеліонів! Сотні, якщо не тисячі мехів були розібрані аж до хребту та занурені у червону рідину.

–Це ж.. це ж Єви! – Кей не зумів стримати шок. – Але ж…

–Це невдалі спроби збудувати Єву. – рівно сказала Місато. – Єви, що не мають душі. Втім я не це хотіла тобі показати.

Кабіна ліфту все опускалася і нарешті занурилась у море LCL., яке виявилось у глибину в кілька сотень метрів. Нарешті вони досягли дна, але і на цьому все не закінчилось. Ліфт проїхав ще кілька хвили. Пасажири не видали ні звуку. Кей був занадто шокований масштабами їх положення. Стільки спроб… стільки разів Nerv намагався створити Єву, але жодного разу не зупинився. Вони не втратили надію на успіх і в результаті добилися свого – в їх розпорядженні було, щонайменше три Єви. В якому жаху перед Янголами вони були, раз після стількох спроб не зупинились? Але що означало «Єви, що не мають душі»?

І от ліфт сповільнився і повністю зупинився. Пасажири вийшли в довгий та вузький коридор, що освітлювався лише червоними аварійними вогнями, а зі стелі звисали товсті труби та кабелі. Місато вийшла першою та повела Кея вглиб коридору.

Його стіни помальовані дивними рунами та малюнками дерева Сефірот. Кей нічого з цього зрозуміти не міг. Руни були для нього простими малюнками, а дерево Сефірот – окультним символом, до якого йому не було ніякого діла. Втім, чим глибше вони пробиралися крізь труби та кабелі, тим більше руни викликали в нього побоювання. Адже деякі з них він вже бачив. Бачив у своїх снах та видіннях!

Щодалі вони проходили крізь коридор, все більше груди Кея стискало. Відчуття холоду і жару, електричного розряду, болі та передчуття, очікування, розповсюджувались його розумом.

–Ми прийшли. – Місато раптово перервала потік його думок. – Саме тут покоїться істина про Другий Удар.

Вона вказала на масивні двері, помальовану особливим варіантом дерева Сефірот та великими рунами. Рунами, які, вже без сумніву, Кей бачив! Потім Місато вказала на реєстраційну консоль, запрошуючи Куроґане.

Пілот дістав свою ключ-карту та з легким побоюванням провів нею через щілину-сканер. Ніякого сигналу тривоги, ніяких пасток. Цього він і боявся. Ключ-карта підійшла і Кей мав доступ до чогось, що вже тепер кричало йому повернути назад, що вже тепер жахало його. Щось, чого він не може собі уявити.

Щойно двері відчинилися, дивні почуття вмить посились, пригнічуючи дух пілота. Голоси в голові закричали йому тікати, тікати не озираючись! Двері відкрилися. І перед очима пілота постав величний багровий хрест, на чверть занурений в LCL, а на ньому була розіп’ята…

–Єва… – прошепотів Кей. – ще одна…

Саме так… тут була Єва. Велика біла Єви без броні, з маскою вицвілого фіолетового кольору. На ньому був зображений перевернутий трикутник, розділений навпіл. По праву руку від Єви маска мала три ока, по ліву – чотири. Разом, усі сім очей якось дивно дивилися на двері… чи вже на гостей – Кея та Місато.

Руки Єви були прибиті до хресту чорними цвяхами, а груди простромлені кривавим списом. Спис, що складав з двох переплетених частин, що посередині роздвоювались та утворювали двозуб. В місці, де спис роздвоювався, був інкрустований великий необроблений синій кристал. Кей міг присягнутися, що побачив у ньому людський силует… З рани, що утворював спис, стікала ріка LCL. А нижче торсу Єва не мала ніг. По пояс вона були відсічена.

Ця Єва змусила Кея переглянути важливість висловлювання Кацураґі.

–Стільки Єв… – почав Кей. – Місато, що означає, що вони не мають душі? І що не так з цією Євою? Чому вона розіп’ята?

Місато перервала його потік питань, піднявши руку.

–Тому що це – не Єва. – сказала вона. – це справжня причина Другого Удару. Каталізатор та спусковий гачок Третього Удару, прабатько Янголів та їх справжня ціль.

Це – Перший Янгол. Адам!

–П-почекайте, каптане Кацураґі… – язик в Кея заплівся. – Так одразу… я не розумію…

–Причиною Другого Удару став не метеорит, а Адам. Чотирнадцять років тому люди знайшли його в Антарктиді. Експедицію очолював мій батько. Вони спробували активувати Адама і він прокинувся, пробудивши Янголів, та вибухнув. Тепер Янголи прагнуть возз’єднатися зі своїм батьком.

Мій батько зупинив Другий Удар, коли той почав поширюватись планетою і відвів вимирання. Але загинув сам.

–Саме тому Янголи нападають саме на штаб-квартиру? – не потребуючи відповіді, запитав Кей.

Місато кивнула та продовжила:

–Ми ж не можемо цього допустити. Возз’єднання хоча б одного Янгола з Адамом призведе до його еволюції, що супроводжується надпотужними викидами енергії. Такими, що здатні зруйнувати планету. А якщо хтось і виживе – то Суперянгол просто доб’є решту.

Возз’єднання Янгола з Адамом починає Третій Удар – кінець світу.

Останні слова Місато сказала рівно, проте вони подіяли на пілота, як грім серед ясного неба. Вони виром пройшлися по його голові, заполоняючи все навколо, забираючи здатність мислити.

–Головна задача Nerv – захист Гео-Фронту та Термінальної Догми від Янголів, задля попередження Третього Удару.

У Кея голова йшла кругом. Nerv тримає під рукою власного Янгола! Чому його тоді просто не знищити? Адже його існування загрожує планеті. Так чому?..

–Кожна Єва побудована та вирощена з ДНК Адаму. Кожна Єва – то є клон Адаму, тобто – Янгол. Якщо хоча б одна Єва спуститься в Термінальну Догму, нас чекає та сама псевдо-еволюція, той самий Третій Удар.

Захист Гео-Фронту – це єдиний шлях врятувати планету і людство.

Кею, чому ти пілотуєш Єву? – раптом спитала Місато.

–Тому що так хочу… – після довгої паузи невпевнено відповів Куроґане.

–Ти певен? – із сумнівами запитала Місато, схрестивши на грудях руки. – От я стала оперативним командиром Nerv’у, що помститися Янголам за смерть мого батька. Низька та примітивна ціль. А в тебе яка?

Куроґане опустив погляд:

–Я… я солдат… – він скоса глянув на Адама.

Чомусь він викликав у пілота жахливі та суперечливі відчуття. Відчуття первісного страху та бажання. Відчуття небезпеки та неминучості. Втім також і спокою та умиротворення… Кей у сум’ятті відвів око від Янгола.

–Це моя робота… – закінчив він. – Я маю знищити Янголів.

–І тільки? – Місато спохмурніла. – А ти не хочеш захистити людей? Своїх близьких? Себе врешті решт!

–Мені…

–Хіба не тому ти не хочеш ставати лідером?! – перервала його каптан. – Хіба не тому, що не хочеш, щоб вони загинули?

Кей підняв єдине око на Місато. Єдине око, сповнене гнівом. Та що вона знає?! Нічого!

–Тебе не було там! – заволав він. – Ти не знаєш, що там сталось! Я підвів їх! Вони всі… всі загину через мене! Я не зумів їх захистити!

–Ти просто не хотів цього. – Місато навіть ворухнулась.

–Я намагався їх врятувати!!! – закричав Куроґане. – Я старався з усіх сил!.. Але вони… вони всі померлу через мене…

–І після однієї помилки ти вирішив все кинути? – Місато припідняла брову.

–Не кинути! Застерегти від помилок! Помилок, які коштували їм життя! Кращий варіант – не підпускати мене до командування! Я не зможу…

–Не зможеш ти – не зуміє ніхто! – тепер вже каптан трохи підняла голос. – Ані Перша, ні Друга Дівчинки не подужають таку ношу. А, якщо ніхто не візьметься за це, то ви всі загинете. А загинете ви – загине і все людство. Янгол досягне Термінальної Догми та возз’єднається з Адамом. Настане Третій Удар…

–Але чому Я?! – перервав її Кей. – Чому саме я..

–Тому що ніхто інший не зможе. На тебе покладені всі надії та мрії людства. Ти тепер розпоряджаєшся долями людей.

Кей підняв погляд на свого командира.

–Але, якщо я не зможу? – запитав він.

–Не хвилюйся, я допоможу тобі. – Місато посміхнулась та простягнула йому свій пістолет. – Ми всі допоможемо тобі. Покладайся на нас і ми всі покладемося на тебе.

Куроґане ще довгу хвилину мовчки дивився в очі свого оперативного командира… в очі жінки, що замінила йому матір на останній місяць… в очі людини, якій він міг довіритися…

Прийняти на себе роль захисника людства.. рятівника планети… Він ніколи не замислювався над цим. Весь цей час Кей пілотував Євангеліон через простий наказ. Йому подобалося в мехові, але в першу чергу це стало для нього роботою.

Втім Місато каже, що на його плечі покладено майбутнє всього людства. Не тільки маленького загону Євангеліонів. Не одного міста, а цілої планети та всіх мешканців… Це просто непосильна ноша для дитини. А Куроґане Кей в свої чотирнадцять років і був дитиною! Він усвідомлював це.

–Я підвів загін звичайних солдат… таких самих дітей, як і я сам… і тепер вони мертві… а ви хочете змусити мене відповідати за все людство… це непосильна ноша…

–Кею…

–Але я спробую. – перервав Кацураґі пілот та схопився за пістолет. – Все одно іншого виходу я не маю.

Місато кілька секунд дивилась в очі Кею, і нарешті просто посміхнулась та обійняла пілота, міцно притиснувши його до себе. Пілот знов опинився в полоні почуття… обійм матері… таких теплих і таких далеких… але вони були тут і зараз.

Вперше за останній рік, Кей прийняв тверде, як сталь рішення.

«Я захищу її! Я не дам їм померти!»

–Дякую тобі, Кею. Ти впораєшся, будь певен. Я вірю в тебе.

–Дякую.. Місато. – і Кей вперше за рік щиро посміхнувся.

Втім момент щирого щастя був найжорстокішим чином перерван. Всім приміщенням Термінальної догми, всією базою, всім місто рознеслися сирени за спалахнули червоні вогні.

Місато і Кей одночасно підняли голови, чудово розуміючи, що це все означає… Янгол…

Episode-05

Ace

 Використана пісня: Позивний «Алькор» – Тим, хто зустрічає день із зброєю в руках.

Азовсталь – третій за рівнем доходу металургійний завод в Україні. 2022 року, як і вся країна зазнав підлого нападу з боку російської армії. Оборона заводу бійцями полку «Азов» тривала довгий час, закріпивши за Азовом символ незламності.

Терміни Азов та Азовсталь – тут, символи твердості та міцності. Азовсталь для мене, як для автора SGE, став на один рівень разом із мітрилом Толкіна, та міфічним адамантом.

Звідтам і назва нової для Єви організації. (незважаючи на те, що воно просто круто звучить)

Діти-солдати – тут, лише літературний та драматичний троп. Нащастя я не знаю про таку ситуацію в новітній історії своєї країни. Втім, якщо таке дійсно є, то всі співпадіння – випадковість. І, якщо ви знаєте про таке, прошу вас повідомити мені.

Війна в Україні – тут, НЕ є тією війною, почалась у 2014 році з Донбасу. Це альтернативний всесвіт. Деталі будуть розкрити пізніше – у наступній частині.

Episode-06

Після довгого підйому ліфтом, Кей і Місато нарешті дісталися містку. Тут вже всі були зайняті роботою. Доктор Акаґі стояла за спинами операторів та слухала їх звіти.

–Ціль прорвала лінію оборони Мінаміашіґара! – доповів Шіґеру. – Янгол знищив усю оборонну стіну.

–Як швидко він дістанеться Токіо-3?

–За оцінками MAGI, приблизно, за двадцять хвилин.

–Кею, хутко до Єви. Перехопимо його на кордоні міста.

–Так точно!

Куроґане кулею вилетів до роздягальні, на ходу скидаючи кітель. Перевдівшись менше ніж за хвилину, він ринувся до ангарів найкоротшим шляхом – навісним ескалатором В. аж раптом база затряслась, як від землетрусу і Кей стрімголов полетів униз. Вдало перегрупувавшись в падінні, пілот захистив голову руками, а комбінезон врятував його від решти травм. Цього разу Кей обійшовся лише легким переляком. Втім решту шляху до ангарів він пройшов з особливою обережністю…

***

Янгол був просто шалених розмірів – більше за Сакіїла та Бардіїла разом узятих. Що ж казати про Шатіїла. Він мав найнеприроднішу форму в світі. Абсолютний рівносторонній октаедр. Він парив в кілометрі над землею, а над ним блищав отруйно-зелений німб.

Під вій сирен піднялися вся решта стін Токіо-3, а також оборонні гармати. Втім після першого ж пострілу, тільки-но снаряди зіштовхнулися з мерехтливим АТ-Полем, Янгол різко змінився. Наче пластилін, що зминає вправна рука майстра, він почав міняти форму, обернувшись подобою перевернутого під кутом піраміди щ вертикальними колонами. Завертівшись, наче центрифуга, колони з нищівним громом випустили в кожну гармату Токіо-3 по тонкому зеленому променю лазера, що миттю підірвав та розплавив всю, оборонну систему міста, що потрапила у радіус дії. В одну мить Nerv лишилось треті оборонної здатності міста…

–Бути не може… – прошепотіла Місато. – От так запросто?!

–Неймовірна міць… – шоковано прошепотів Макото.

–Вислати Прототипа в підтримку Клеймору!

–Так точно!..

***

Чорно-синій Євангеліон дістався поверхні і, озброївшись гарматою SCAR, кинувся в бій. Випустивши першу чергу, Клеймор одразу ж сховався за напіврозплавлену сторожову вежу. Одразу ж за цим відбувся залп у відповідь, більше нагадуючий громовий гуркіт. Він вмить перетворив залишки вежі в ріку металу. Клеймору довелося відступати в терміновому порядку.

Ховаючись за невисокими будівлями спального району, що не опускається під землю під час атак, Клеймор намагався не попадатись на очі Янголу. Якщо, звичайно гігантський октаедр мав очі. І, схоже на все, він мав щось надійніше. Зелений промінь смерті переслідував Єву по всьому місту. Довгих двадцять секунд потік енергії не припинявся, поки раптово не змінив напрямок.

З катапульти з’явилась жовто-біла Єва-00. Прототип зробив швидкий прицільний постріл зі снайперської гармати Barrett і Янголу довелось терміново міняти форму на іншу, ту , що більше нагадує плескатий гранований діамант. Куля зрикошетила і знесла собою невеличкий магазинчик біля дороги. Постріл був дуже неточним – дається взнаки незакінчене калібрування Єви.

А сам Янгол знов змінив форму на більш витягнуту і вистрілив одним потужним залпом.

–Аянамі, тікай! – заволав Кей.

Миттєво зреагувавши, Рей відвела Прототипа в сторону і врятувала Єву від того, щоб перетворитися на киплячу калюжку.

–Аянамі! Він миттєво контратакує те, в чому бачить загрозу. Будь обережніше!

В кокпіті Клеймору в кутку лівого монітору з’явилось віконце з напруженим обличчям Рей. Вона кивнула у відповідь так скала:

–Так, лейтенанте. – голос її звучав рівно та беземоційно. – Командуйте.

–Тц. – вилаявся Кей. – Ховайся за великими будівлями та залишками веж – вони більш міцні, в тебе буде час врятуватись.

–Так точно.

Прототип кинувся до найближчої сторожової вежі та сховався за нею. Рей обережно виглянула з -за кутка та прицільно вистрілила. Янгол відреагував моментально, змінив форму, відбив напад, знов трансформувався та видав залп у відповідь, перетворюючи вежу в купу мотлоху та металеві калюжі.

Прототип одразу ж втік та сховався за наступною будівлею, а лазе Янгола переслідував його. Клеймор, будучи поза зоною видимості, принаймні Кей так думав, випустив цілий магазин у ворога.

Але той трансформувався та все повторилося знов…

***

–Він що, взагалі не має слабких місць?! – запанікував Шіґеру.

–Повинен мати…

На зв’язок вийшов Кей.

–Каптане Кацураґі, Янгол реагує на будь-яку загрозу і одразу ж контратакує. Гармати марні. Але нам не підібратися до нього, поки від думає про нас.

–Зрозуміла. – Місато раптом оживилася. – Ми дамо вам двом можливість наблизитись до нього.

Вона прийнялась активно віддавати накази, побачивши, що пілоти не зневірилися:

–Підняти безпілотні ракетоносії. Три ескадрильї. Нехай кружляють над містом та по команді по одному атакують Янгола.

–Так точно! – оживився і Шіґеру та подзвонив до оборонного тактичного відділу…

***

Почалось затишшя. Євангеліони сховались за небагатьма вцілілими будівлями та не рухались. А Янгол тим часом повільно просувався до центра міста, поступово опускаючись.

–…безпілотники будуть атакувати за твоєю командою, Кею. Так ви краще підберете момент. –повідомила Місато. – Вони будуть на позиції за тридцять секунд.

–Дякую. – кивнув Кей. – Аянамі, до Янгола не поспішай.

Рей кивнула, а Куроґане продовжив.

–Спершу випустимо одну-дві ракети для орієнтировки по часу. Подивимось, як надовго відволіче Янгола один безпілотник.

Рей знов кивнула.

–Потім стріляє третій, і я вирушаю першим. Далі – чекай мого сигналу та будь напоготові. Зрозуміла?

–Так. Так точно, лейтенанте. – Аянамі відповіла якось незвично. В її голосі прорізались слабкі нотки… довіри…

–Час! – повідомила Місато. – Безпілотники на місці.

«Ех, сюди б Байрактарчиів… – безнадійно подумав Кей. – Окей. Здовольняємось тим, що є.»

–Добре. Привласнити ескадрам позивні Альфа-1, Альфа-2, Альфа-3. – скомандував Кей та визирнув з-за кутка. – Безпілотник Альфа-1-1, почати обстріл!

Кружляючи високо в небі, чорний невеликий ракетоносій відділився від свого військового крила та ринувся в сторону Янгола. Коли відстань між ними складала не більше кілометра, він випусти три ракета та почав кружляти навколо на великій швидкості.

Янгол миттєво відреагував, зупинився та трансформувався для захисту. Ракети зіштовхнулися з АТ-Поле та розірвались. Янгол же, не зазнавши жодних ушкоджень, знов змінився. Наступний зало громового зеленого променю рванув до своєї цілі.

Безпілотник почав різкі маневри ухиляння та протримався протягом довгих десяти секунд. Але врешті решт був збитий. А Янгол продовжив свій рух.

–Так… – пробурмотів Кей. – Один готовий… Альфа-1-2 в бій!

Ситуація повторилась, проте цьому ракетоносію не пощастило – Янгол знищив його майже миттєво.

–Хто керує цими БПЛА? – обурено пробурчав Кей.

–«Аси» JSSDF. Не жалійся! Ти хлопець, чи де? – нервово посміхнулась Місато. Хоча в цій ситуації була з Кеєм повністю згодна.

–Так точно. – буркнув пілот Клеймора.

–Ти прицілився?

–Так. Альфа-1-3, в бій! – скомандував Кей. – Аянамі, готуйся.

Відповіддю був короткий кивок Рей.

І черговий ракетоносій випустив весь свій боєкомплект в Янгола. Тільки-но октаедр почав трансформацію, Кей вискочив з-за кута, відкидаючи гармату та оголяючи ручні клинки. Він рванув в сторону Янгола, чавлячи під ногами автівки, перестрибуючи будинки та знося телефонні будки. Не зупиняючись, Клеймор здолав звуковий бар’єр та залишав після себе потужну ударну хвилю, що повністю перетворила пройдений шлях меха в рівнину.

Янгол відбив ракети та почав контратаку, що супроводжувалась гуркітом грому. Три секунди протримався безпілотник, що в купі давало Кею десять секунд на біг.

Коли Янгол випусти свій залп у відповідь, Кей заволав:

–Альфа-1-4, вперед!

Ракетоносій відділився від крила та одразу ж випустив ракети. Він забрав у Янгола час на Клеймора. Знищивши один безпілотник, Янгол миттєво трансформувався для захисту.

–Аянамі, вперед!

Прототип зірвався з місця. Він побіг по вже прокладеному Клеймором шляху. І, тільки-но Янгол відбив усі ракета, він прийнявся ганяти громовий лазер за наступним ракетоносієм. Цей безпілотник примудрився протриматись довше усіх – цілих двадцять секунд. Цього вистачило, аби дві Єви встигли дістатися до Янгола. Втім Кей вирішив не ризикувати та викрикнув:

–Альфа-1-5, 1-6 та 1-7, в бій!

Ракетоносії почали свій спуск з небес. Випускаючи по одній ракеті, вони одразу ж починали маневрувати довкола Янгола. Той в свою чергу, відбивши ракети, почав винищувати їх по одному.

А Єви нарешті дісталися до Янгола впритул, застрибнувши на високі будівлі. Але тут вони зіштовхнулися з новою проблемою.

–АТ-Поле?! – вигукнув Кей. – Хіба він не зайнятий зараз безпілотниками?!

–Я нейтралізую його. – напружено промовила Рей.

Куроґане зціпив зуби до скрегота і, дочекавшись кивку Аянамі, застрибнув на Янгол репульсорами. Він приземлився на його рівно поверхню та встромив клинки в тіло Янгола. Але леза зіштовхнулися з АТ-Полем – воно виявилось настільки потужним, що навіть Аянамі, котра в сотні разів перевищувала Куроґане в керуванні полем, не може його нейтралізувати.

Кей завдав кілька ударів, але це не допомогло. А ядро, ось воно мерехтіло, крізь прозору синю поверхню Янгола. Цикнувши, Кей сховав клинки та оголив великий вібромеч. Він вдарив вістрям клинку по полю, генеруючи власне, але і тут зустрів спротив. І Аянамі вийшла на зв’язок:

–Лейтенанте! Ракетоносії!

Кей зрозумів, не дивлячись

–Альфа-1 з восьмого по двадцятий, в бій! Альфа-2 та Альфа-3, в бій!

Кей послав всю решту ракетоносіїв в атаку, в надії виграти час. А сам сконцентрувався на клинку.

–Мод RP! – викрикнув він.

На яблуку клинка спалахнув репульсор, збільшуючи тиск. І лезо почало потроху занурюватись в тіло Янгола. Але раптово світ перевернувся. Янгол вчергове трансформувався і меч Клеймора більше ні на що не спирався. Не в силах опиратись репульсору, та не встигши його відключити, Куроґане рухнув у порожнечу, що утворилась трансформацією Янгола. Він впав прямісінько на ядро. І, не втрачаючи ані секунди, встромив у нього вібромеч… але не встиг.

Янгол видав громоподібний рев та одним тільки ним Клеймора відкинуло далеко вглиб міста. Та ж доля спіткала й Прототипа. Обидві Єви втратили ґрунт під ногами та відправились у вільний політ. Прототипу пощастило – він впав на гіпермаркет, практично не зазнавши ушкоджень, якщо не рахувати вивихнуту ногу. Клеймору, на перший погляд, пощастило більше. Він увімкнув репульсори та скерував падіння… але так було лише на перший погляд…

***

–Що відбувається?! – зажадала відповіді Місато.

–Всередині Янгола зареєстрована потужна ланцюжкова реакція! – панічно відповіла Майя.

Ріцко поглянула на показники.

–Бути не може! Він що, збирається підірвати ядерну бомбу?!

Янгол знов трансформувався. Тепер він був схожий на велетенський букет темного аквамарину. З кожного кута всієї його поверхні зірвалися отруйно-зелені лазери та полетіли в різні сторони. Все місто вкрив могутній гуркіт і кожен ще цілий безпілотник в мить вибухнув. Але на цьому промені не зупинились. Вони стали повертатись, Янгол – знов трансформуватись. Промені смерті зіштовхнулися один з одним та об’єднались в один єдиний суперлазер, в один єдиний безпринципний потік анігіляції.

І направлений він був у…

***

–КЕЮ!!! – в жаху заволала Місато.

–Га? – тільки-но прийшовши до тями, Куроґане витріщився перед собою.

І в наступну мить лазер встромився в груди Клеймора. Перші пару секунд Кей навіть не зрозумів, що трапилось. Але потім його дикий крик розірвав місто і динаміки командного містку.

Єву відкинуло назад, і вона врізалась в найближчу оборонну вежу. Не в змозі поворухнутися, чи зрушити з місця. Не в змозі навіть просто впасти на землю, Клеймор плавився на очах. Кей волав від болю і давно вже випустив важелі керування.. LCL кипіла та шипіла навколо нього. Порожня очниця спалахнула пекельною агонією. Тіло палало і навіть комбінезон не допомагав.

Монітори в кокпіті луснути він тиску LCL і надмірних температур. Іскри потрапили на очну пов’язку Кей, і тонка тканина спалахнула.

–Синхронізацію на мінімум! – вигукнула Ріцко. – Перевести LCL в протипожежний режим.

В агонії Кей навіть не помітив, як його пов’язка запалала, як не помітив і того, що вона потухла.

–Підняти захисну плиту! – наказала Місато.

Перед Клеймором виїхала товста броньована плита, але вона розплавилася менше ніж за секунду. А Кей зайшовся ще більшим та ще страшнішим криком.

Сяйво променю стало настільки потужним, що затьмарило собою сяйво небес та сонця.

–Що з АТ-Полем Клеймора? – спитала Ріцко.

–На підсвідомому рівні розгорнуто на максимум! Але воно настільки слабке, що ледь відіб’є і соту частку цього лазеру!

Весь командний місток з жахом витріщився на монітор. Навіть Ікарі не зумів сховати занепокоєння. Майя відвела погляд та закрила вуха руками. Її ледь не рвало.

–Суперлазер пробив сто п’ятдесят шарів броні Клеймору!

Місато відчайдушно намагалась щось вигадати, бодай що, аби врятувати Кея! Але жодна думка до неї не прийшла.

Раптом з’явився Прототип і, обхопивши Клеймора, відстрибнув сторону. Броня Єви-00 миттю почала плавитись, тільки-но Прототип потрапив під суперлазер, і Рей негайно закричала від болю. Та все ж таки їм вдалося вийти з-під удару. А вежа, в яку впечатався Клеймор хвилину назад, не протрималось і секунди – в єдину мить випарувалася, не залишивши навіть калюжі…

***

В цей момент Місато прийшла до тями.

–Екстрене катапультування! Увімкнути капсулу в режим посиленого життєзабезпечення! Надіслати ще ескадрильї безпілотників для відволікання Янгола! Надіслати рятувальну команду! Наша головна задача – порятунок пілотів!

–Не вдається! – прийшла різка відповідь Майі. – Життєзабезпечення працює справно в обох Єв, але стоп-капсули та бронеплити сплавилися! Капсули не можуть бути катапультовані!

–Лайно!

Місато розлючено скригнула зубами. А монітор показував, як Янгол повільно, наче урочисто, повертає суперлазер в сторону двох беззахисних Єв. У відчаї Місато оглянула мапу міста та вигукнула:

–Підірвати кріплення та опорні вузли району! Він має опуститись!!!

–Так, мем!

Товсті металеві стрижні, що утримували малонаселений район Токіо-3 одночасно вибухнули і район повністю поринув під землю. Янгол не встиг всього на кілька секунд…

***

–Терміново розпилити стоп-капсули та дістати пілотів! – кричала Місато. – Опісля – одразу ж приступайте до охолодження Єв!

ЗВИЧАЙНО!!! – вигукнула вона. – Терміново почати лікування!

За півгодини, що пройшли з моменти повернення Єв, Місато встигла зірвати голос, викрикуючи команди. Вона була на межі істерики, але насилу тримала себе в руках.

Янгол, обійшовши всі перешкоди, дістався центру міста і, знов змінивши форму, випустив з найнижчої своєї вершини лазер, що почав повільно але вірно бурити поверхню.

Пілотів госпіталізували, а Єв почали ремонтувати. Весь склад командного містка, окрім Фуюцкі та Ікарі, зібралися в кімнаті для брифінгу.

–На даний момент ціль знаходиться безпосередньо над штаб-квартирою і бурить поверхню.

–Отже він хоче дістатися до нас напряму. – стомлено пробурмотіла Місато. – Я чекаю ваші звіти.

–Виходячи з останніх даних, ми визначили радіус досяжності Янгола. Ві складає три цілих вісім десятих кілометру.

–Ближній бій відпадає. Це ми вже зрозуміли. Але ж і від дальнього ніякого сенсу. – Місато повернулась до Майі. – Що там з АТ-Полем?

–Активно. До того ж його топологія постійно міняється, що веде до змінення форми самого Янгола.

–Згідно розрахункам MAGI, – почав Макото, – мінімальний заряд N²-бомби, що потрібен для пробиття АТ-Поля цілі знищить всю штаб квартиру Nerv’у, навіть якщо буде підірваний на найвищій вершині Янгола.

–MAGI-2 в Мацушіро прийшли до такого ж висновку. – вставила Ріцко, не відриваючи очей від звітів.

–А уряд Японії та ООН ідея розбомбити штаб-квартиру Nerv’у повністю влаштовує. – роздратовано додав Шіґеру.

–Хто б сумнівався. – пирхнула Місато. – Їм там взагалі начхати з високої дзвіниці буде, якщо ми тут усі разом помремо. От тільки вони не знають, що якщо ми втратимо штаб-квартиру, то кінець настане усім…

–Проблема у тому, що лазерний бур пробив вже другу бронеплиту гео-куполу і зараз активно бурить третю – додав Макото. – Питання лише у часі. За даними MAGI, якщо швидкість буріння не зміниться, то Янгол проб’є останню двадцять шосту плиту за десять годин двадцять сім хвилин. Об 00.09.54.

–Клеймор втратив дев’яносто три відсотки броні, і на відновлення буде потрібно не менше двадцяти чотирьох годин. З Прототипом краще – розплавлено всього три зовнішніх шари.

–А пілоти?

–Куроґане в комі другого ступеню. Медики вже займаються порятунком його життя. В нього опіки другого та третього ступеню майже по всьому тілу. У Аянамі лише невеликі опіки і, в цілому, вона боєздатна.

–На обступили з усіх боків. – прошепотіла Майя. – Цей Янгол – просто чудовисько якесь…

–Всі вони чудовиська. – відповіла Ріцко.

–У-ух… – протягнула Місато. – Справи у нас кепські… Доречі, щодо Янгола. Привласніть йому кодове ім’я Раміїл – Янгол перуну.

–Може… піднімемо білий прапор? – без ентузіазму запитав Макото.

–Ніт. – насправді, я хочу дещо спробувати. – Місато повернулась до Макото. – У розвідвідділу ж ще збереглися матеріали по армійським розробкам?..

***

–І от черговий твій безумний план, оперативний командире Nerv’у. – пробурмотіла Ріцко.

Брифінг завершився чотири години тому і план було створено. Всі розійшлися виконувати свою роботу. Місато та Ріцко йшли через кучугури снігу до підйомнику на гору Футаґо, на яку вже доставили всі матеріали і проводили підготовку до операції.

–Операція Яшіма-Турісаз! Ти хоч розумієш, що для її використання знадобиться електроенергія з усієї Японії? Не кажучи вже проте, що ти реквізувала дослідний зразок Великої Самохідної Позитронної Гармати! І добре ООН, але як ти примудрилась домовитись з міністерством внутрішніх справ для цієї операції?

–За ними був боржок. – посміхнулась Місато, вміло ігноруючи потік питань Ріцко. – А щодо операції… Вона вкладається в десять годин і це наш єдиний план…

***

Світ навколо Кея складався з трьох речей. Нескінченного кривавого полум’я, мертвих тіл та рун. Пекло. Вічний жар огортав Кея. Око палало лютою агонією. Старший хрестоподібний шрам постійно нагадував про себе. І все, що бачив пілот Клеймору – це нескінченні тіла та темні руни, що кричали йому в унісон про призначення та Смерть. Перемагаючи біль, Кей старався втекти якомога далі.

Але чим далі він тікав, тим більше символів вставало перед ним. Він біг і біг, поки не натрапив на ширяюче в просторі дзеркало. І заглянувши у нього, Куроґане застиг, немов статуя. В дзеркалі відображався зовсім інший Куроґане Кей. На цьому Кеї був новий контактний комбінезон, в деталях повторюючий обладунки Єви-01. А голову вкривав розколотий шолом Клеймору. Ліва сторона обличчя була оголена і в дзеркалі відобразилось палаюче темними рунами рубінове око…

***

Кей отямився в білій стерильній палаті. Все його тіло палало, наче в пічці, ліву очницю палило розпеченими вуглями, але пілот майже не звертав уваги на цю біль. Він підніс тремтючу руку до пустої очниці та не намацав там пов’язки. Кей повільно озирнувся в пошуках пов’язки, та не виявив звичної тумбочки, де вона могла б лежати. А от зліва від себе він виявив Аянамі Рей.

Вони сиділа біля його ліжка у шкільній формі. На колінах її лежала відкрита книжка, а в руках вона тримала опалену очну пов’язку.

Перемагаючи біль, Кей сів на кушетці та зрозумів, що повністю голий. Поправивши покривало, він глянув на Аянамі. Та сиділа мовчки та пригнічено, зовсім не помічаючи пілота, і погладжувала пов’язку.

–Привіт… Аянамі… – слабо прохрипів Кей.

Горло боліло і голос був сівшим, вочевидь Кей зірвав його, коли Янгол робив з Клеймора меха-барбекю.

Рей повільно повернула на Кея погляд. Пілоти зустрілись очами, і Кей знов поринув у темні рубінові очі Аянамі Рей. І в першу мить Кей знов повернувся до свого кошмару. Ці темні очі нагадали йому те морокове рунічне око, що заповнило його порожню очницю.

Та лише на мить. В цей раз очі Аянамі були сповнені… біллю… жалем та провиною…

–Ви прокинулись, лейтенанте. – з полегшенням прошепотіла Рей.

–Звіт? – машинально спитав Кей.

Аянамі трохи насупилась.

–Ви вже в порядку? – вона подивилась на груди пілота сумними очами.

Кей прослідкував за її поглядом і тільки зараз зрозумів, що все його тіло вкрите опіками, які поступово гоїлися.

–Ох… – тільки і зміг сказати Кей.

Він надовго замовк, та за важкі п’ять хвили мовчання, зумів видавити:

–Нічого, загоїться. А ти як, Аянамі? Ціла?

Рей ще більше насупилась і сказала:

–Я в нормі. Декілька опіків, але АТ-Поле не дало Янголу мене дістати. Наші Єви майже відремонтовані. Ви отримали чисельні опіки та впали в кому на вісім годин. Я рада… що ви прокинулись.

–Он як… – Кей зовсім не почув її слів. – Все ще вважаєш, що хороший командир?

Рей трохи розчаровано глянула на пілота та через пару секунд згідно кивнула:

–Завдяки вам я жива та здорова. Капітан Кацураґі зібрала інформацію про Раміїла і вже склала план його ліквідації.

Кей глибоко зітхнув та поневолі смикнувся. Горло боліло і Куроґане тільки тепер надав цьому значення.

–І? що-за план? – зібравшись з думками, Кей підняв очі на Аянамі.

–Доповідаю. – Рей вирівняла спину. – Щодо операції Яшіма-Турісаз. Початок в нуль годин нуль хвилин. Пілоти Куроґане та Аянамі сього в 21:30 мають бути у в другому ангарі. В 22:00 пілоти зустрінуться з загоном супроводу. В 22:05 – пілоти вирушають в напрямку гори Футаґо. В 23:10 – зайняти позицію на горі Футаґо. Там пілоти знаходяться в бойовій готовності до надходження подальших вказівок.

З настанням завтрашнього дня, операція починається.

Кей глянув на годинник, що висів навпроти нього на стіні. 18:23. Кей мав ще трохи більше трьохх годин.

–І я знов буду командувати на полі бою?

–Так.

Настільки проста відповідь. Але для Кея вона значила значно більше.

–Бій з Раміїлом ще не закінчено. – завершила Рей.

–Як же мене все дістало… – Кей буквально виплюнув ці слова. Тихо, але з почуттям. – Це бісове командування. Цей гімнюк Ікарі. І дурепа-Аянамі, що сліпо виконує усі його забаганки!

–Тоді… ти можеш просто спати.

І тут до Кея дійшло те, що він щойно накоїв. Око його розширилось і наповнилось жахом та провиною. За останній місяць він потроху втрачав над собою контроль. І вже зараз не міг ховати свої справжні емоції.

–Що? – відчайдушно запитав Кей, надриваючи горло. – Що це означає?

–Клеймором… буду керувати я.

З цими словами, Рей піднялась зі стільця та різкими кроками залишила кімнату.

–Стій… – Кей спробував її зупинити, але бісове горло відмовлялося його слухатись, – Аянамі…

***

Під кінець дня на платформі, що спеціально сконструювали для цієї операції, проводили збори Великої Самохідної Позитронної Гармати – ВСПГ. Для її функціонування до гори провели сотні і тисячі силових установок та електричних вузлів. Сотні тисяч товстенних кабелів тягнулося до Позитронної Гармати з усієї Японії. Тисячі робітників, як співробітників Nerv’у, так і звичайних волонтерів,  зібралися тут, аби підготувати все для вирішального пострілу.

–Позитронка такої потужності має пробити будь-яке АТ-Поле. – в захваті проголосив Макото.

–Ага. Вона розроблялась для американських Джетів, втім капітан Кацураґі якось примудрилась позичити у ООН дослідний зразок. – додала Майя. – За проєктом вона має стріляти куди як слабше, втім все одно потужно. А якщо провести сюди енергію з усієї Японії…

–Та-ак… коли в тебе є під рукою ядерний реактор, то і з такої гармати можна постріляти…

***

Кей дві години просидів в одному положенні не в силах поворухнутися через опіки. Кілька разів дзвонив його телефон, але пілот ніяк не міг до нього дотягнутися. О дев’ятій вечора вчергове прийшла медсестра та принесла йому вечері. Тільки-но Куроґане поїв, вона допомогла йому помитись. А потім обережно наклала на його тіло бинти. У всьому цьому процесі Кей майже не приймав участі. Він був занурений у свої думки та переживання.

«Через мою помилку, Аянамі довелось жертвувати собою та своєю Євою, аби мене витягти… – журився він. – А тепер я ще й образив її…»

–Що… що мені тепер робити? – запитав він у порожнечу, коли медсестра пішла.

Вона добре затягнула йому бинти, і біль трохи відійшла. Тому Куроґане зумів піднятися та дійти до вікна. Він дивився на захід. Сонце сьогодні було багровим. Кей вдивлявся у своє відображення в надії знайти відповіді на свої питання.

–Що мені роботи?..

–Що робити? А що ти можеш? – відповіло відображення. – Тільки тікати! Тільки суперечити всім! Йти наперекір. Від тебе нічого не очікують? Ти вступаєш в бій, надриваєш жили! На тебе вішають відповідальність – ти тікаєш. Коли тобі довіряють, ти відкидаєш. А коли не питають – починаєш плакатись в жилетку.

Адже ти так і не розповів про мене нікому? Не розповів про руни, що переслідують тебе. Ти тільки і робиш, що тікаєш!

–Тікаю… так?

–Та ти не впадай у відчай. – підбадьорило його відображення. – Усі люди такі, як ти. Я ніскільки не пошкодую, якщо станеться Третій Удар.

Відображення криво посміхнулось йому. Праве око спалахнуло отруйним зеленим вогнем, а ліве – темною рубіновою руною.

–Ба більше того! Я навіть буду радий повному вимиранню людства!

Кей з жахом витріщився на відображення. На склі заграла злісна усмішка. Бинтів не було, а замість них з’явилися обладунки Єви-01. Рука стискала розколотий шолом Клеймора.

–Ти… – прошепотів Кей.

–Я. – відповіло відображення. – Ти, Я. ніякої різниці нема. Ми єдині. Я знаю усі твої помисли. Темні бажання та яскраві мрії. Знаю усі твої вади та переваги. І мені мерзотно спостерігати, як ти стаєш таким самим жалюгідним людкою, як і всі.

–Як всі?

–Саме так. Жалюгідним, боягузливим, підлим. Як всі. Чи тобі нагадати, як ти хтів підставити решту пілотів, аби тільки довести свою хибну некомпетентність? – відображення усміхнулось. – Яка підлість! Яка підступність! – аж раптом обличчя відображення спотворилось в презирстві. – Огидно. Гидко. Мерзотно. Боягуз. Зрадник. Темний Янгол, що у мороку очорнив крила!

Обличчя самого Кея спотворилось гнівом. Він впечатав кула в броньоване скло. Відображення точно повторило його рух.

–Я не боягуз! Я нікого не зраджував! І я не втечу від відповідальності, що на мене поклали! Може і далі верзти свої нісенітниці! На мене це не вплине!

І зібравшись з силами, Кей розвернувся і рушив готуватися до бою. А відображення залишилось стояти на тому самому місці, не слідуючи за пілотом.

–Так вже вплинув. – усміхнулось воно. – Похмурий Янгол, зі злісним текстом на губах…

***

Ще раз ополоснувши голову, аби освіжитись, Кей навіть не спромігся її висушити и стягнути волосся у хвостик. З мокрою головою Кей дістався ангарів, де Аянамі вже сідала у воєнний джип. Стараючись не стикатися з нею поглядом, Кей сів у другий джип і загін висунувся до гори Футаґо.

Дорога виявилась довгою. Пробиратись крізь метрові кучугури снігу бездоріжжям – далеко не тривіальна задача. Врешті решт, за десять одинадцята пілотів висадили на майданчику, сконструйованому для Єв, де їх вже чекали Місато та Ріцко, а також самі Єви, відремонтовані, наскільки це було можливо. Прототипу вправили ногу та замінили верхні шари броні. А от Клеймор втратив більшу частину обладунків, і відновити встигли лише третину.

Побачивши Кея, Місато з полегшенням зітхнула та одразу спробувала його обійняти, та миттю осіклась.

–Ще ж болить? – запитала вона.

–Нічого. – похитав головою Кей. – Пройде.

–Добре. – посміхнулась Місато і одразу посуворішала. – Тоді пояснюю зони відповідальності кожного пілота. Кею.

–Я.

–Клеймор здійснить постріл.

–Так точно.

–Рей. Прототип буде захищати Клеймор в разі необхідності. Тобі видадуть щит, що зможе захистити тебе від суперлазеру Раміїла впродовж десяти секунд. З твоїм АТ-Полем цей час подвоюється.

–Так точно.

–Ця операція потребує максимальна точність. – вступила доктор Акаґі. – Тому Клеймор має перевагу перед Прототипом, чиє калібрування не завершено.

Кей кивнув.

–Втім, май на увазі, Куроґане-куне. Позитрони піддаються впливу обертанню Землі, її магнітного поля та гравітації. Прямою вони не полетять.

–Припустимо, з гравітацією я розберусь. Втім, як бути з магнітним полем та рештою?

–Нічого страшного. На Клеймор встановили снайперське обладнання. Твоя задача натиснути на гашетку, коли перехрестя прицілу зійдуться. Далі справа за автоматикою.

–Чи варто покладатись на автоматику?

–Боюся, що в нашій ситуації, це єдиний вихід. В тебе нема практики в стрільбі з цієї гармати, а покладатися на випадок ми не маємо права.

–І ще, Кею. – додала Місато. – Позиція для стрільби в нас лише одна. Не може й мови йти про те, щоб її змінити.

–Отже постріл буде лише один. – насупився Куроґане.

Місато глянула на пілота та посміхнулась.

–Чудове обличчя. Це той настрій, що нам потрібен! – вона поплескала Кея по плечу, чи викликала мимовільну реакцію пілота.

–Ай.

–Вибач-вибач…

***

Пілоти перевдівались в імпровізованій роздягальні, де не було розподілення на чоловічу та жіночу, навіть вошивої перегородки. Кей зняв з себе бинти по заліз в контактний комбінезон. Один клік і той прийняв форму тіла Кея.

Після сьогоднішнього видіння, Кей не міг спокійно дивитись на свій робочий костюм. Він боявся, що той в будь-яку мить перетвориться на броню Клеймора. Втім, побачивши Рей, що безсоромно переодягалась, він і думати забув про це. Відвернувшись, він сказав у порожнечу.

–Пробач, Аянамі.

Шарудіння одягу припинилось – Рей зупинилася в ступорі. Кей продовжив.

–Пробач мене за те, що я сьогодні сказав. Я зірвався і наговорив це все тільки, щоб вимісити злобу. Пробач мене.

–Ні. – відповіла Аянамі.

Здивований та скрушений Кей машинально озирнувся, але Рей вже встигла переодягнутися і в цей самий момент натискала кнопку на зап’ясті.

–Ви все правильно сказали.

І Аянамі вийшла з роздягальні. А Кей ще з хвилину простояв в проході, будучи у сум’ятті.

–Дідьку! – вилаявшись, він спробував відкинути зайві думки перед боєм…

***

23:55

Пілоти сиділи біля своїх контактних капсул, очікуючи годину ікс. Кей все ніяк не міг розпочати розмову. Він злився на себе, що виявився таким грубим та образив Аянамі. Він злився на себе, що розкіс, коли Аянамі потребувала твердого слова свого командира. Він злився на себе за те, що Аянамі вирішила захистити його і сама сісти в Клеймор.

Кей мусив все виправити. Але він не знав, яким чином…

–А-аянамі… – нервово почав він. – Ти… сердишся на мене, так?

–Ні. – в голосі Рей тягнуло здивуванням та нерозумінням.

І Кей в свою чергу здивувався не менше та не розуміючи витріщився на дівчинку.

–Але ж я образив тебе!

–Ви все сказали правильно. – рівно відповіла Аянамі. – Я покірно виконую накази.

–Але чому?!

–Узи. – тихо промовила Рей. – Ці узи пов’язують мене з цим світом… я більше нічого не маю… нічого не маю…

–Що??! – обурено почав Кей.

–Час. – перервала його дівчинка з блакитним волоссям. – Нам вже час, лейтенанте. – вона піднялась і Кей краєм ока помітив, як Аянамі м’яко стискає в руці обгорілу пов’язку. – Прощавай…

***

00:00

–Час. – доповів Шіґеру. – Ціль пробила двадцять п’яту бронеплиту.

–Слухай, Кею. – почала Місато. – Я хочу подякувати тобі за те, що ти зараз з нами. Без тебе та Рей нічого не вийде. Дяку.

В екранчику, що транслює кокпіт Клеймору, Кей коротко кивнув.

–Розпочати операцію Яшіма-Турісаз! – наказним тоном капітан почала віддавати команди. – Почати підготовку до пострілу. Перша стадія підключення.

–Так, мем. Включити трансформаторні системи першого та другого рівня по всім напрямкам.

–Заживити ланцюги комутацією. – підхопила доктор Акаґі. – Почати підключення…

***

Велика Самохідна Позитронна Гармата почала заряджатися. Навіть в кокпіті Клеймора, Кей відчував ту неймовірну фізичну напругу, що збиралась на цій горі. Єва-01 лягла на свою позицію з Гарматою напоготові. На монітор відобразилось обличчя Місато, що впевнено віддавала накази. Це надавало Кею впевненості.

–…вас зрозуміла. Спостерігачам залишити зону бойових дій. Почати обстріл.

Безпілотні розвідники розвернулися та залишили територію Токіо-3. На підніжжях пагорбів та гір, що оточували місто, увімкнулися реактивні системи залпового вогню, що за лічені секунди випустили весь свій боєзапас в Раміїла. Янгол миттю відреагував та трансформувався. Одним єдиним дуговим залпом він знищив ракети, що летіли у нього, та самі РСЗВ.

–Третю систему земля-земля знищено! – доповів Шіґеру.

–Все за планом. – відмахнулася Кацураґі. – продовжуємо.

–Друга батарея підбита.

–Четверта системо земля-земля, відкрити вогонь.

–Восьма батарея не відповідає.

–П’ята батарея відкрити вогонь!

Сотні ракет вибухали, зіткнувшись з АТ-Полем Раміїла. Жодна не поцілила в Янгола. Всі вони були знищені зеленим лазером. Все це мало єдину ціль – відвести погляд Раміїла від загрози, що зростала на горі Футаґо.

Поки йшла зарядка гармати, Кей читав потік даних в навігаційній системі, намагаючись зрозуміти, як впливають зовнішні сили на траєкторію позитронів.

–Останній запобіжник зняти! – краєм вуха Кей почув наказ в Місато.

–Надіслати енергокомірку до затвору! – додав Макото.

Кей миттю відреагував. Клеймор пересмикнув затвор і енергокомірка на кшталт патрану увійшла в розігрітий ствол.

–Введення фінальних коректив пострілу.

–Поправка на оберт Землі, магнітне поле і гравітацію плюс дев’ять десятитисячних.

Кей намагався зосередитись та викинути з голови усі думки. Голоси на задньому тлі, ракети, що летіли в Раміїла. Все це мусило залишити кордони його свідомості. Все, що мало залишитись – це Єва, Янгол та Гармата.

Але в голову лізли нав’язливі думи про боягузтво та слабкість.

«Так. Я боягуз. Я боягузливіше за Аянамі. Але на мене поклали задачу. Захищати людство. Таке навіть уявити собі важко. Але мені не можна тікати. Не можна кидати їх…»

***

За десять хвилин до початку операції Яшіма-Турісаз.

–Кею. Тут до тебе дзвінок був. З відділу зв’язків з громадськими.

–Мені? – перепитав пілот.

За секунду він згадав, що поки сидів нерухомим, до нього кілька разів дзвонили. Кей взяв у Місато мобільник. На ньому було записане голосове повідомлення.

–Гей, Куроґане! – голос належав його однокласнику – Судзухарі Тоджі. – Ні, дозволь називати те Кеєм. Кею, кріпись там! Ми розраховуємо на тебе.

–Привіт, Куроґане. Це Аїда. Ми з тобою. І навіть староста.

–Кею, – знов голос Судзухари. – як повернешся, зіграємо в баскетбол…

Запис мав голоси і решти його однокласників і навіть вчителів. Все вони намагались його підбадьорити.

–Дідько… до чого я докотився. – посміхнувся Кей…

***

«Вони розраховують на мене, на Аянамі. Я не можу їх підвести!»

Приціл ходив ходуном – це гармата сама наводилась на ціль. Цей же процес відображався і на моніторах мобільного штабу.

«Не підвести… НЕ ПІДВЕДУ!»

Кей повністю спустошив голову та націлився на ядро Раміїлу.

–Вогонь! – викрикнула Місато, тільки-но перехрестя зайшлися.

Кей стиснув гашетку. На трансформатори, що стояли позаду Єви, поступила енергія з усієї Японії, і через соленоїди Тесли електричні потоки направилися до антени на Позитронній Гарматі. Зброя зарядилась, і Клеймор спустив курок.

Надпотужний суперлазер синього кольору вирвався зі стволу і кинувся на Раміїла. В єдину мить пробивши його АТ-Поле, лазер пронизав Янгола наскрізь і рушив далі.

–Влучили! – зраділа Місато.

Янгол змінив форму. Він розкинувся назад і втратив барви. Став більше схожим на кристалізований вибух. Його тілом пройшлися тріщини. Янгол здригнувся та видав громоподібний рев…

***

Але відчуття небезпеки не залишило Кея. Навпаки, воно зіграло з новою силою. Він глянув у оптичний приціл, знятий з гармати Barrett та встановлений на Позитронну Гармату. І його оку відкрилась картина – тріщини сходилися самі собою, Янгол приймав свою первісну форму. Він ще живий!

–Ні. – вигукнув Кей. – Терміново перезарядка! Ще постріл!

–Починаю зарядку Гармати!

–Всередині цілі зареєстровано потужну ланцюгову реакцію! – крикнула Майя.

–Що?!

Янгол знов трансформувався та видав залп у відповідь.

–Аянамі, щит! – викрикнув Куроґане.

І в цей момент суперлазер Раміїла встромився в гігантський важкий щит, що тримав Прототип. Але цього разу Янгол приклав значно більше зусиль. В єдину мить, суперлазер розплавив половину гори Футаґо. Щит тримався на чесному слові та АТ-Полі Прототипу. Але його ніяк не вистачить на десять секунд!

–Щит не витримає! – відчайдушно випалила Ріцко.

–Скільки?..

–АЯНАМІ!!! – заволав Кей та виплеснув свої емоції у дію.

Він встав щитом перед Прототипом та прийняв удар на себе.

–Я не дозволю кому сб ще померти через мене!

Свідомість пілота розділилась. Частина його була щитом Аянамі, решта – цілилась Позитронною Гарматою в ядро Раміїлу.

–Лейтенанте… – шоковано прошепотіла Аянамі…

***

–Що це?!

Місато вказала на яскраво виражений криваво-червоний бар’єр, що з’явився перед Прототипом.

–Нове АТ-Поле! Спектр червоний! – доповіла Майя. – Це Клеймор!!!

Ріцко в шоці дивилась на показники, і щосекунди її обличчя все більше витягувалось. Коли її щелепа зовсім відпала, Ріцко проковтнула слину та сказала.

–Потужність за межами підрахунків… Воно перевершує АТ-Поле Раміїлу в десятки разів! Суперлазер не зуміє його пробити!

–Кею…

Але й тут їх спіткала невдача. І хоча АТ-Поле стримувало суперлазер, платформа почала плавитись від надвисоких температур. В результаті Прототип допустив осічку та впав. Кей втрати концентрацію і суперлазер вразив їх…

***

Куроґане опинився в пеклі. Куди не глянь, усюди полум’я та руни… хоча ні. Рун не було, вони просто відпечатались на його сітківці і зараз проявились. Куроґане насилу озирнувся і зрозумів, що він все ще на горі Футаґо, але платформа повність розплавилась. Перекинута Позитронна Гармата валялась далеко в стороні від своєї позиції і від Клеймору. Прототип з розплавленою бронею корчився на підлозі, згорнувшись в клубок. Від щиту не залишилось ні сліду. Броня Клеймор теж поплавилась і старі опіки та порожня очниця зайшлися новим болем. Але саме цей біль повернув його до тями.

Кей кинув погляд на мобільний штаб – невеличкий фургончик, де зараз знаходились Місато та решта. Фургон віднесло з його позиції та прибило до палаючого дерева. Підвіска зламалась і фургон вже не рушить з місця…

***

На мобільному штабі всі потроху приходили до тями. На випадок тряски, у фургоні передбачені дві величезні повітряні подушки, що повністю гасять удар для пасажирів. Та комп’ютери тепер були марні.

Макото і Шіґеру отямились першими і прийнялись будити та витягувати з фургону решту з тих, що вижили.

Останньою вийшла Ріцко, шо заходилась у рваному кашлі. Вона тримала в руках ноутбук, що досі був підключений до всієї системи бездротовою мережею.

–Оце так постріл… – прокашлявся Шіґеру.

–Що з пілотами?! – вимагала відповіді Місато. – Ми можемо що-небудь для них зробити звідси?

Ріцко покрутила над головою ноутбуком, все ще важко кашляючи. Вона передала комп’ютер Майі, а сама відійшла подалі від фургону.

–Я можу з ними зв’язатись. – доповіла Майя. – Рей сильно постраждала – вона несвідома. Кеєві краще. Він отримав мінімальні ушкодження, та верхні шари броні розплавлені.

–Ти можеш їм допомогти? – з надією в голосі спитала Місато.

Майя кивнула, проковтнувши слину.

–Добре. Тоді обірви синхронізацію Прототипу та ввімкни капсулу в режим підтримки життєдіяльності. Охолоди LCL. Те саме стосується і Клеймору, але синхронізацію не обривай.

–Я все зробила, тільки не можу відключити синхронізацію. Відмова зі сторони капсули!

–Що? Рей! – Місато вилаялась трьома мовами поспіль. – Примусове катапультування.

–Неможливо! Стоп-капсула розплавилася!

–Та щоб тебе шляк трафив, Рей! Що з Позитронкою?

–Перегрів. Починаю процедуру охолодження.

–А чи витримає вона ще один постріл? – невпевнено запитав Макото.

–Дурне питання. – відмахнулась Місато. – Усе одно спробуємо…

***

–Кею. – з динаміків пролунав голос Місато, впереміш з перешкодами. – Ти там цілий?

Куроґане насилу кивнув. Він простягнув тремтючі руки до важелів керування. Лежачий на спині Клеймор почав важко підійматись.

–Кею, ще раз. Ще єдин раз. Разом з електроенергією всієї Японії, разом з надіями всього людства, я прошу тебе ще один раз…

–Нема… – перервав її Кей, – проблем… – обличчя його спотворилось в люті та рішучості. – Нема проблем!

Клеймор почав повзти до Гармати.

Кею, ми розраховуємо на тебе…

Перемагаючи біль, Кей здійснив ще один ривок.

Привіт, Куроґане. Це Аїда. Ми з тобою!..

Клеймор підвівся! Ноги підкошувались, та мех підійшов до Позитронки і важко підняв її. гармата виявилась ледь не важчою за Єву. Та Кей направив ствол зброї на Раміїла, що все ще ширяв над Токіо-3, та присів на коліно. Клеймор зазирнув в електронно-оптичний приціл…

***

–Кей відключив систему наведення та цілиться… на око?! – здивовано сказала Майя.

–Що він робить?! – спросила Ріцко.

–Він цілиться по-старому.

–Я ж казав… – пролунав слабкий голос Кея, – не варто довіряти… автоматиці.

–Ти не маєш досвіду стрільби з цієї гармати! – заперечила Ріцко.

–Якщо я в чому й певен… так це в своїх снайперських… здібностях. – вимовивши ці слова, Кей обірвав зв’язок.

–Кею! – вигукнула Місато.

–Щойно доповіли зі штаб-квартири!! – встряла Майя. – Янгол пробив останню бронеплиту!

–Дідько!

Та Майя не зупинялась сипати інформацією.

–Всередині цілі зареєстровано потужну ланцюгову реакцію!

–Рей, Кею!..

***

В приціл Кей бачив, як Янгол знов трансформується для останньої атаки. Та робить він це повільно. Вочевидь перший постріл таки дістав його. І в наступну мить пролунав грім та вистрілив ще один суперлазер. Та Кей не припиняв цілитись. Він проганяв у голові всю інформацію, що вивела навігаційна система перед першим пострілом.

–Поправка на оберт Землі – плюс три відмітки та плюс один поділ…

Обхопивши Гармату лівою рукою, Клеймор став налаштовувати механізм вертикальних та горизонтальних поправок. І в цю ж мить суперлазер досяг гори Футаґо і ледь живий Прототип підняв важку руку в спробі згенерувати АТ-Поле.

–Розслабся, Аянамі. – сказав Кей. – Далі я сам.

Монітор відобразив зображення з кокпіту Прототипу. Рей була ціла, та дивилась на Кея сліпими очима, повними болю та жалю.

«І коли її очі стали такими живими?» – запитав у себе Кей та розвернув АТ-Поле. Потужний багряний бар’єр встав між Прототипом та суперлазером. А Кей продовжив цілитися.

–Магнітне поле – мінус одна відмітка, плюс третина поділу. Гравітація – плюс одна відмітка. Напрямок вітру – ігнорувати.

Клеймор пересмикнув затвор і з Гармати вискочила відстріляна енергокомірка, на кшталт гільзи. Схопивши, прикріплену до стегна, нову комірку, він засунув її у патронник. Запевнившись, що Гармату заряджено, Кей стиснув гашетку. Клеймор відповів на волю пілота і спустив курок.

Оповитий ледь помітним багряним АТ-Полем, тонкий синій позитронний промінь вирвався зі ствола Гармати. Він зіштовхнувся з суперлазером, та АТ-Поле Клеймору увійшло в протифазу з полем Раміїла, пропускаючи позитрони крізь суперлазер. Синій потік став розсіювати зелений промінь та рвався ідеальною дугою до ядра Янгола. І… влучання!

Раміїл зайшовся громоподібним гуркотом та втратив блиск. Промінь пронизав Янгола наскрізь та пройшов далі в нескінченість. Тіло Раміїла вкрилося тріщинами та вибухнуло безліччю уламків, що розлетілися всім Токіо-3 і далі…

***

Постріл було здійснено і відчуття реальності повернулось до Кея.

–Аянамі! – закричав пілот.

Він відкинув Гармату та опустив бар’єр. Швидко озирнувшись, Клеймор підняв на руки оніміле тіло Прототипу, що все ще витягував руку в сторону поваленого противника, та поніс його до найближчого озера, що ще не встигло випаруватись.

Розпечений Прототип, одразу ледь не повністю випарував новостворене вибухом водоймище. Витягнувши остиглого Прототипа на берег, Клеймор оголив бойовий клинок наполовину, активував віброелемент та прийнявся пилити стоп-капсулу. Часу це зайняло купу, адже руки Клеймору, як і Куроґане, люто тремтіли.

Нарешті стоп-капсула відкрилась і назовні виїхав кокпіт Прототипу. Обережно діставши його з хребту Єви, Клеймор поклав капсулу на землю, біля водоймища. Та перервав синхронізацію. Броня Єви-01 поплавилась, втім не так сильно, як у Прототипу і стоп-капсула з третьої спроби відкрилась, випускаючи пілота назовні.

Перемагаючи біль в усьому тілі, Кей спустився за розпеченого Євангеліону та кинувся до кокпіту Прототипу. Люк був закритий – аварійне відкриття не спрацювало. Кей, як підкошений, постійно падаючи, рухався до капсули. Коли сил вже не лишалось, Кей нарешті дошкандибав до люку та схопився за важелі аварійного зовнішнього відкриття. Його руки миттю пропали наскрізь пекельною агонією. Ця біль і поруч не стояла з тою слабенькою луною, що залишилось на тілі пілота, коли Раміїл, не жаліючи, спалював його Єву заживо. Ця біль бу тут і зараз. Вона була сильна та нестерпна.

Та Кей стиснув зуби і знов схопився за важелі та потягнув їх, підсмажуючи свої долоні до хрусту. Кей напружився всім тілом, викликаючи нові хвилі болю та агонії. Порожня очниця знов вистрілила вогнем. Та Кей не звертав на це уваги. Секунда за секундою, міліметр за міліметром, він все більше повертав важіль, і, коли сили вже залишили його, люк нарешті відкрився і з капсули вилилась кипляча LCL.

В пілота відкрилось друге дихання:

–Аянамі! – він увірвався в капсулу та побачив, Рей, що відкинулась на спинку сидіння.

Вона все ще стискала в руці обпалену пов’язку Кея. Дівчинка насилу підняла голову та відкрила очі. Її темні рубінові очі дивились не Кея сліпим поглядом. Та с кожною секундою, погляд її ставав все більш усвідомленим та живим.

Кей швидким поглядом оглянув тіло Рей на предмет ушкоджень. Провівши рукою по її тілу, він заключив, що Аянамі здорова та неушкоджена, і полегшено зітхнув.

–Узи… – почав він.

Рей запитально глянула на Кея.

–Узи можна збудувати нові… Не тре ризикувати життям заради тих, кому на тебе начхати.

–Але…

–Не смій! – обірвав її Куроґане. – Не смій прощатися перед боєм… Не смій віддавати своє життя просто так. Створи узи, що будуть для тебе взаємними.

Аянамі не могла промовити ні слова. Ніколи ще так з нею ніхто не розмовляв. Не наказував жити…

Сподіваючись, що вона все зрозуміла правильно, Рей кивнула. Куроґане видихнув та сів в отворі люку.

–Що? – Аянамі здивовано потягнулась до Кея. – Лейтенанте…

–Просто Кей. – виправив її пілот.

–Кею… чому… ти плачеш?

Куроґане здивовано провів руку правою щокою та посміхнувся крізь сльози.

–Нерви підвели.

–Пробач… – Рей відвела погляд. – Я не знаю, що робити, коли ось так…

Кей нерозуміючими очима витріщився на дівчинку-пілота. Та потім пом’якшим погляд.

–Може… просто посміхнешся?

І найяскравішу ніч в житті Кея осяяла м’яка, невпевнена та прекрасна посмішка Аянамі Рей…

***

Далеко від поля бою. Далеко від планети. На поверхні місяця було виведено колосальних розмірів кривавий хрест. На кінці його стояла біла труна.

Коли на Землі, прямісінько під місяцем блиснув останній спалах, труна відкрилась і з неї з’явилась дитина. Голий хлопчик років п’ятнадцяти, не більше, з білосніжною шкірою та попелясто-білим волоссям. Здавалось його зовсім не хвилювала низька місячна гравітація та відсутність повітря. Посміхаючись у весь рот, він підняв глибокі багрові очі на Землю, на японський архіпелаг.

–Отже, хлопчик нарешті пробудився… і тепер вершить долю цього світу… – прошепотів він.

Альбінос підвівся та повернувся до кратеру, біля якого стояла труна. Туди, де саме зараз проходило будівництво темно-синього меху.

–Я та Mk.06 дуже чекаємо на зустріч з тобою, Куроґане-Ікарі Кею. – прошепотів хлопчик, смакуючи кожне слово. – Вірно я кажу… Ґраме?

Episode-05

Thurisaz

Перун – синонім грому. Також – бог грому та блискавок у слов’янській міфології. Відповідники – Зевс та Тор.

Epilogue

–Отже, Раміїл переможений і, враховуючи Адама та Ліліт, шість Янголів ми вже пройшли. – Фуюцкі виніс вердикт.

–Це був нелегкий бій. – видохнув Ґендо. – До останнього я боявся, що Кей схибить…

–Я більше здивований тим, що твоя затія спрацювала. Звести його з Рей, аби пробудити Але Поле… От в чому я дійсно сумнівався.

–А ось тут я в нього вірив.

Фуюцкі тяжко зітхнув.

–Багрянець перевершив всі мої очікування. Так запросто відбивати суперлазер Раміїла… цікаво, наскільки ефективним він себе покаже в битві з Зеруїлом…

–Воістину, Янгол могуття змусить Багрянець розкрити весь свій потенціал. – Ґендо відкинувся на спинку стільця та поправив окуляри.

–Я тільки сподіваюсь, що до його появи ми матимемо всіх чотирьох…

***

Кей опустив ящика на підлогу та оглянув свою нову кімнату. Під час операції Яшіма-Турісаз, його квартира потрапила під роздачу. В неї влетів уламок Раміїла та розніс її вщент. З руїн вдалося врятувати всього кілька речей – посилювач для гітари, ноутбук і, що більш дивовижно, цинк з патронами. Все інше перетворилось на пил.

Місато примусово запропонувала пілоту переїхати до неї, адже в неї пустує кімната вона була маленькою, втім більше і не треба. Тут був робочий стіл, м’яке крісло, високе одномісне ліжко, містка шафа та велике вікно прямісінько над столом. Нечисельне майно Кея могло поміститись тут на одному лише столі.

Сам Кей не надто шкодував з цього приводу. Найдорожче для нього, що віддалося попелу, була його гітара. Вся решта – тлін.

Хоча пілота все ж таки трохи лякала перспектива жити зі своїм командиром, що завжди знайде привід випити.

–Ну що, Кею! Відмітим же сьогодні твій переїзд!

Ну от власне.

–А завтра сходимо за покупками. Тобі ж треба, щонайменше одягу купити!

Кей похитав головою.

–Нажаль, змушений відмовитись. Завтра я лечу до свого вчителя. І повернусь за пару тижнів. От тоді і сходимо за покупками. Мені потрібна нова гітара.

–Гітара? – здивувалась Місато. – Не знала, що ти граєш. Покажеш потім? – запалала ідеєю Місато. – Треба буде тобі з Шіґеру зіграти в парі…

Поки Місато виливала на Кея потік думок, позаду сором’язливо стояла Аянамі, що зголосилась допомогти, і Місато запросила її з ними відмітити.

Кей окинув думками усі минулі два місяці з моменту виклику Ікарі. Він залишив вчителя, приїхав до Токіо-3, став пілотом Клеймора, здолав чотирьох Янголів. Кей обзавівся новими друзями. Макото, Шіґеру та Майя виявились досить приємними людьми, з якими Кей легко зможе знайти спільну мову. Доктор Акаґі, хоч і сувора, втім всіляко допомагає пілотам. Місато…

«Без коментарів…»

Судзухара з Аїдою були настирливі та безцеремонні, та в результаті Кей подружився і з ними. Після того, як пілота виписали зі шпиталю і він повернувся до школи, Судзухара першим же ділом виклика його на баскетбольний поєдинок, і обіграв під чисту…

Аянамі Рей… для неї Кей став командиром та першим другом… Кей бачив, як Аянамі оживилась з їх першої зустрічі.

Усіх їх Кей буде захищати. Він стане їх бронею, їх АТ-Полем…

Все складалось на диво чудово. І нехай боротьба з Янголами щодня загрожує залишитись остатньою, та, пілотуючи Клеймор, Кей відчував себе як ніколи живим…

***

–Що?! – скрикнула дівчинка з вогняно-рудим волоссям та яскравими синіми очами, що блищали невдоволенням. – Вони здолали вже чотирьох Янголів?! Без мене?!

–Саме так. – легко відповів молодий чоловік, що тільки-но повідомив їй цю новину. – Буквально три дні назад напав четвертий. То була запекла та гучна битва. Буквально.

–Так чого я все ще стирчу тут?! – заволала дівчинка.

–Заспокойся, Аско. Ми за тиждень випливаємо в Японію. – запевнив її чоловік.

–Тиждень?! Цілий тиждень?! – Аска було страшно невдоволена такою відповіддю. – Вони ж там помруть, поки я не прийду! Вони ж ледве впорались з Четвертим Янголом!

–Не кажи, Аско. – похитав головою чоловік. – Вони хороші добрі бійці.

–Дуже хороші – цього замало, герр Каджі! – Аска склала руки на грудях. – Треба бути асом, як я, аби перемогти всіх Янголів!

Каджі тяжко зітхнув. Як же тяжко з цим химерним дівчиськом. Аска, звичайно, буває милою та чуйною, втім коли справа стосується її бойових навичок чи розуму, вона активувала такий режим зарозумілості, що навіть Каджі часом втомлювався від неї.

–Не варто недооцінювати їх, Аско. Ось, почитай. – Каджі простягнув їй пачку паперу. – Це досьє на обох пілотів. Доречі той, кого звуть Кей, буде твоїм командиром.

–ЩО?!!! – очі Аска зробилися розміром з блюдце. – Командир? Мій?! Мені не потрібен командир! Я та мій Бальмунг впораємося з усіма Янголами самотужки! І ніякі Кеї не потрібні!

Вона глянула не першу сторінку досьє Кея.

–І що це за ім’я таке? Куроґане-Ікарі?

–Ікарі – то прізвище командира Nerv. – пояснив Каджі.

–Тобто цей Кей ще й татусевий синочок? Тоді зрозуміло, чого його призначили командиром.

–Не варто так казати, Аско. І не раджу казати цього Кею. Він справжній геній, що вже не раз доводив. Він здолав Шатіїла без Єви.

–Напевно його просто до справжньої Єви не підпускали… – заздрісно пробурмотіла Аска. – У нього ж тестова модель, так? Вона ніколи не зрівняється зі справжньою бойовою Євою.

Каджі з жалем подивився на Аску.

«Пробач, Кею. Тяжко тобі буде…»

***

«Здолав Янгола без Єви, значить. – подумала Аска, стоячи в ангарі для Єви на базі Nerv-Німеччина. – Ну що за йолоп? Як йому взагалі прийшла думка лізти з ним в бійку в таких умовах?»

–Я доведу тобі, що я краща, Куроґане Кею! Ми з Бальмунгом найкращі!

Аска присяглась сама собі в цьому. Вона перевершить цього «неймовірного пілота», татусевого синочка. І її Євангеліон-Mk.02 Бальмунг, чия червона броня більше нагадувала середньовічний лицарський обладунок, здавалось, одним поглядом свої чотирьох порожніх очей був з Аскою повністю згоден…

To be continued…