POV Рея

Напевно у кожного було саме те, що ця людина прагне більше всього в житті. Для мене таким нездійсненим, але палким бажанням стало кохання мого найліпшого друга Міва до мене. 

Два роки тому саме ця людина стала міцною, хоч і тонкою волосинкою, що втримала мене на краю прірви. Тоді моя самотність зводила мене з розуму так сильно, що я навіть ледь не вкоротив собі віку. Мів – мій екстрений контакт, саме він мене завжди рятує з цього краю. Але далі стосунків друзів мене ніколи не пускає.  

Я розумію чому. Все ж я ніколи не був кимось коханим. Власній матері я був перешкодою і врешті вона сама пішла з життя. Ніколи вона мене навіть не обіймала. Можливо тому я і не гідний бути кимось коханим. 

Але після того, як Тхоп з Тоном зробили це, я розумію, що маю бути поряд Міва та підтримати його в будь-чому. Хоч зараз, здається, він знову постраждав через мене.  

Ватним тампоном я обережно протираю куточок губ хлопця, відчуваючи перед ним неймовірну провину: 

– Ти не мав заступатися за мене. Сам постраждав. Усе через мене, – я заглядаю в ці прекрасні і ніжні очі, що тепер від мене не приховують окуляри. Навіть не знаю дякувати за це Тхопу…. Ні, все ж він не вартий будь-якої подяки. 

– Це моя карма за те, що вдарив тебе тоді на вечірці, – тихенько переводить подих Мів, відводячи погляд. – Проте це добре. Принаймні тепер я прозрів і перестав бути дурним. Перестав витрачати свій час на Тхопа. 

– Друзі піклуються про друзів, – вимовив я звичне, бо звик що лише друзями ми є одне для одного. 

– Справді? Лише друзі? – заглянув він мені у вічі. Я розгублено і далі обробляв рану на його губі. – Я казав тобі сприймати мене лише як друга, – продовжив він, помічаючи, що я зупинився і не можу навіть підвести на нього очі. – Проте ти не в змозі це зробити, чи не так? 

– Так, – скоріше мугикнув, ніж відповів я, уникаючи його погляд. Що Мів хоче цим сказати? Він вже навіть другом мене бачити не хоче? Клятий Тхоп, через якого мій милий і ніжний Мів став таким!.. 

– Я знав про це весь час. Я просто не хотів тебе втратити. 

Так ось головна причина, чому він мені кожного разу відмовляє?  

– Чому, Міве? Чому я не можу бути кимось більшим, ніж другом? Що я зробив не так? Я не такий хороший, як Тхоп?  

– Справа не в тому, що ти гірший за Тхопа, – продовжив він. – Ти просто не той самий. 

У мене впало серце. Невже так він мене бачить? 

– Я не той самий, бо ти ніколи не давав мені і шансу. 

Мів, тихо втягнувши повітря в легені, посунув маленьку подушку, що заважала йому прилягти на підлогу. 

– Щодо того разу. Пробач, – це вибачення повисло між нами у повітрі. – Ти був засмучений через мене, чи не так? – він кинув на мене погляд з-під своєї долоні, яку поклав тильним боком на своє чоло. – Саме тому ти так багато пив. 

Я забрав аптечку, що стояла між нами, та приліг поряд: 

– Це моя провина, Міве. Усе це через мене, – не вистачає ще, щоб він, моя золота людинка, себе в цьому картав. – І зовсім не через тебе. 

– Щиро дякую тобі, Рею, що не переставав намагатись. Ти ні разу не завдав мені болю, – я пильно дивився на свого друга, що знаходився від мене на відстані руки. – Я, з іншого боку, був просто одержимий кимось, кого я тільки зустрів. Гадаю в цьому людська сутність. Ми розуміємо цінність того, що поряд, лише тоді, коли вже запізно. 

І тут мене щось змусило йому заперечити: 

– Ніколи не пізно, Міве. 

Ніби у вісні я побачив, як він повільно повертає до мене своє обличчя, а його очі пильно дивляться просто у мої, витягуючи з них душу. Раніше я би сказав, що це схоже на сон. Але чомусь зараз болюче відчував, що то клята реальність.  

Що саме мене зараз лякає більше? Що він знову відмовить мені? Чи погодиться?  

Я зібрав себе знову в кучку і потягнувся до нього, зі словами: 

– Я кохаю тебе, щоб не трапилось. Чи хочеш ти мені відкрити своє серце – залежить від тебе.  

Мів же в свою чергу не відсторонився, а просто дивився на мене, поки я нависнув над ним: 

– Мабуть, той, кого я мав би кохати, це ти.  

Які прості слова… Але чому я зараз не відчуваю щастя? Що змінилось? 

Я нарешті отримав того, кого я бажаю. Так, він при цьому вибрав мене не тому, що так сильно у захваті саме від мене, але саме у моїх силах змінити його думку. То що саме зі мною не так?  

І чому зараз перед очима стоїть лице Сенда… Невже я боюсь зробити йому боляче? Але він сам казав, що ми лише друзі. Я знаю, що на більше він не претендує. 

*** 

Мів звивається, потираючись стегнами об мене, у танці. Я же намагаюсь не помічати розчарований погляд Сенда на нас від бару. 

Я стиснув легко талію свого (тепер вже точно) Міва, лиш йому даруючи свою увагу, але чомусь неприємне відчуття від погляду Сенда мене не полишало.  

Невже він і справді думав, що між нами може щось бути? Але ж саме він казав ту кляту фразу про друзів! Так, я бачив, як він на мене дивиться, але перші кроки завжди мав робити я (хоч він не надто пручався, скоріше відмовляв з ввічливості). 

Мів дивиться на мене своїми неймовірними очима і я вперше бачу в їх глибині чортенят. Як так вийшло, що вони весь цей час ховались від мене? Але тим не менше він все такий же ніжний і привабливий для мене. Хоч я прекрасно розумію, що він зараз п’яніший певно за мене. З того часу, здається, як ми почали зустрічатись, він став моїм вірним товаришем по чарці. 

Чому я зараз знову подумав про Сенда? 

Я притягнув долоні Міва до себе, дозволяючи йому розслаблено опиратись на мене у танці. Той же все поривався підняти руки вгору, ніби бажаючи полетіти геть звідси. Я ж натомість повернув його до себе спиною, обнімаючи за тонку талію. Хм, відчуття зовсім інші, коли я це роблю з Мівом… 

В якийсь момент я помічаю, що відчуття від погляду Сенда зникло, а він сам вже не стоїть поряд бару, протираючи в мені дірку. 

Я сам не розумію як, але лишаю Міва стрибати на танцполі, а сам слідую на вулицю за Сендом. Мені в якийсь момент навіть здається, що то не я, а хтось керує моїм тілом, направляючи мене туди. 

Сенд стоїть спиною до дверей, видихаючи хмаринку цигаркового диму.  

– Можу я позичити запальничку? – видаю я самий дурний привід для початку розмови. Чомусь боляче бачити, як він відводить від мене погляд, ніби роблячи вигляд, що мене тут нема. Але тим не менше відповідає: 

– Чому тобі не кинути палити, якщо не збираєшся носити з собою запальничку?  

– Це мій привід почати розмову з людьми, – ледь стримую радість, що він все таки відповів мені. 

Сенд протягує запальничку, але знову відводить від мене погляд, наче робить просто дурну послугу цим. 

– Як твоя рука? 

Мені приємно чути, що навіть зараз він про мене піклується. Чомусь це гріє сильніше, ніж алкоголь, який щойно на пару з Мівом ми влили в себе. 

– Все добре, – киваю я. – Але завтра я йду до суду. Не знаю, що я врешті отримаю. 

– Це правильно, – твердо і без жодного співчуття зауважує Сенд. – Водити в нетверезому стані неправильно. Навіть якщо ти нікого не збив. 

Я розумію, що саме від Сенда мені хотілось би почути м’якші слова. Ображений я відповідаю: 

– Розумію. Я винен, добре?  

Ми синхронно затягуємся і тут Сенд раптово починає цю складну тему: 

– То що саме відбувається з тобою та Мівом? Я чув, що він розійшовся з Тхопом. 

Я дивлюсь йому у вічі, не знаючи навіть, що на це сказати. 

– Вітаю, ти більше не у френдзоні.  

Чомусь мені чудиться гіркий присмак від тих його слів. 

– Добре, – відповідаю. – Але нам потрібно ще побачити, чи щось вийде. Принаймні він мені дозволив перетнути межу френдзони. Все добре. 

Я зараз його заспокоюю, чи самого себе?  

– Так, добре. Тепер ти можеш покінчити з таємною закоханістю, – холодним і спокійним тоном зауважує Сенд. Мені ж геть зовсім не подобається те, як він це говорить. – Так марно втрачав час, чи не так?  

– З тобою все гаразд? – дивлюсь я на те, як він затягується і знову випускає хмаринку диму.  

– Чому це має бути не так? Ти зараз зустрічаєшся з тим, кого завжди любив. Твоя мрія здійснилась.  

– Чи можемо ми бути друзями? – з надією запитую у нього.  

– Друзі? – пробує він це слово на смак. Я же з надією дивлюсь на його губи, очікуючи відповіді. – Ми з тобою ніколи не були друзями з самого початку, – переводить він на мене чужий холодний погляд. Я же просто не вірю, що чую це від нього: – У нас немає нічого спільного. Крім того, я не знаю навіщо мені з тобою дружити.  

– Але коли я з тобою, я такий до біса щасливий, – навіщо я це сказав… Сльози застигли в моїх очах, хоч я намагався їх не випустити.  

– Ти будеш так само щасливий, якщо будеш проводити час з Мівом, – будує він між нами стіну. – Те, що ти робив зі мною, ти зможеш робити з ним. Ти можеш бути навіть щасливішим.  

Чомусь мені здається, що я його втрачаю. Хоч він і живий, і стоїть поряд, але я відчуваю все так, як тоді, коли знайшов свою мертву маму. І Сенд так само мене хоче лишити?  

Сльози печуть очі, але я все ще не дозволяю їм пролитись. 

Сенд же натомість і справді направився геть, хоч я спіймав його за руку.  

– Сенд… 

– Відпусти мене вже.  

Якби не ситуація з Йо і її хлопцем, то він вже і тоді би пішов від мене. 

 ***

Мів продовжує просити мене про те, що ніколи не робив. Я йому не відмовляю, бо це ж Мів. Я звик, що він має свою голову на плечах. Тим більше, що я знаходжу щось божевільно миле і близьке в тому, що він став зі мною ділити мої шкідливі звички.  

Новий Мів – це ніби я сам, про якого мені треба тепер турбуватись. А хіба ви можете відмовити самому собі в ще одній чарці чи цигарці? 

*** 

Через певний час я виловлюю Сенда в студії, граючого на гітарі. Я знаходжу в цьому видовищі щось дуже душевне, близьке до серця.  

Але помітивши мене, Сенд перестає наспівувати собі під гітару, натомість дивлячись з німим здивуванням: 

– Продовжуй, – прошу я.  

– Мені зараз потрібно на роботу, – знаходить привід змитись хлопець.  

– Зачекай, – я опираюсь на стіл, поближче до нього. – Чому ти не відповідаєш на мої повідомлення?  

– Я був зайнятий, – геніальна відмазка! – І я думаю, що для когось неважливого мені, все, що я маю зробити, це прочитати повідомлення. 

Так от яку тактику ти обрав? Ну вже ні, я так просто від тебе не відстану, а впертості мені не займати.  

– Ти знаєш, я був у суді. І мені сказали займатись громадськими роботами. Я повинен буду вибрати, що я буду робити.  

Я розповідаю йому про варіанти і свою геніальну пропозицію, щоб він грав на гітарі, поки я виконую пісні для дітей. При цьому намагаюсь зробити максимально жалісливий вигляд, прекрасно знаючи, що саме у цього хлопця це слабке місце. Він майже ніколи не може напевно відмовити мені, коли я прошу так. Я в максимально темних тонах розписую інші варіанти, щоб він зрозумів, що лише співати з ним, під його гітару, для мене – кращий вибір.  

Коли помічаю, що він вагається, починаю грайливо пестити його коліно своїм вказівним пальцем. Ну подивись же на мене! Я знаю, що ти не встоїш.  

Досі не розумію чому мені так важливо, щоб він погодився. Але близькість Сенда змушує мене почувати себе у безпеці. А це означає, що я піду на все, щоб втримати його. І хоч зараз він відмовляється, посилаючись на Міва, але я розумію, що він вже майже на гачку.  

Я обіцяю йому, що буду нахвалювати його перед нашими теоретичними юними слухачами, і помічаю, як легка посмішка, викликана моїми лестощами, торкається його привабливих губ.  

Що ж, мені це вдалось. Юху!  

*** 

Мів пильно вишукує книгу на поличці в бібліотеці. Я же з любов’ю оглядаю його стрункий силует та тонку спину, на якій, навіть крізь тонку тканину сорочки, проступають сходинки хребців.  

– Знайшов книгу, що шукав?  

– Ще ні. Думаю, я продовжу шукати. Тобі нудно? Ти можеш піти в кафе. 

Я посміхаюсь та притискую його за плечі до себе, опираючи на свою грудну клітку лопатками.  

– Мені не нудно, – кладу підборіддя на його плече, заглядаючи на книгу, що він крутить в руках. – Не поспішай. Не переживай за мене.  

– Але мені нудно, – випльовує Мів неприємні мені слова.  

– Через мене? – перепитую, випростуючись і в нестямі дивлячись на нього. 

– Ей, ні, – повертається до мене Мів, але його погляд не затримується на моєму обличчі, від чого я себе почуваю некомфортно. – Від себе. Мені здається, я якийсь занадто простий.  

– Ей, ти надто багато думаєш. Ти не простий. Ти чудовий.  

– Справді? – недовірливо перепитує Мів. І тут раптом його очі загораються ентузіазмом. – Може нам варто зробити щось веселе? Я хочу вечірку! Я хочу курити. Пити всю ніч. Давай?  

Я сміюсь від того, як він зараз подібний до дитини. Так, відмовити я йому точно не зможу. Мів має отримати все, про що попросить. 

– Звичайно, я в цьому експерт. 

– Чи варто нам влаштувати вечірку на Хелловін у хостелі? Будемо бухати всю ніч. Одягнемо костюми, – він в захопленні стискає мої руки. – Що скажеш?  

– Так, дуже гарна ідея. Я подбаю про напої та музику. І на цей раз наймемо ді-джея, я більше не хочу кликати музичний гурт, – так, правильно сказати саме ці слова, бо все таки ми з Сендом тепер… Сенд окремо, а я – з Мівом, по іншому і бути не може.  

– Добре, я організую подію. 

*** 

О, так, подія вийшла справді грандіозна. Мів в образі Гарлі Квінн на диво сексуальний, здається, що від одного погляду на нього має впасти небо. Я же в свою чергу, як його пара, одягнувся в костюм Джокера.  

Я, як завжди, виконував всі забаганки свого хлопчика. Бухло лилось рікою, навіть під настрій я приніс для нас коксу. Поки Мів вдихав його, я ніжно притримував його.  

– Ти в порядку?  

– Не відчуваю нічого.  

-Зачекай доки він спрацює, – я провів долонею по внутрішній стороні його стегна, відчуваючи, що саме таким має бути щастя. Всі проблеми і мої безсонні ночі мають лишитись десь там за порогом, поки я розважаю свого хлопчика: – Дуже дякую, Міве, що обрав мене.  

– Я ж уже казав тобі, – підняв вверх гордо підборіддя Мів. – Ти той, хто ніколи не покидав мене. Ти ніколи не зробиш мені боляче. Ти той, кого я повинен любити.  

Я щасливо посміхаюсь чуючи це і поглажую його коліно. 

– Прокляття. Я люблю тебе, Міве. 

Він такий зараз гарячий, що здається по венам у мене зараз потече чистий вогонь. Тож я впевнено притягую за шию, на якій білий нашийник, свого хлопця (досі не вірю) для поцілунку. Але в момент, коли я майже приблизився до нього, Мів опирається в моє плече долонею.  

– Я думаю, ми повинні піти туди і повеселитись. Давай? 

– Окей, – я оторопіло дивлюсь, як швидко Мів підвівся з дивану і вже тягне мене за собою. Що ж, навіть триматись з ним за руки приємно, хоч поки він так і не дозволив себе поцілувати. 

Ми спускаємось по сходинках вниз, через натовп нетверезих гостей, кожен з яких прагне цокнутись своїм стаканчиком з випивкою з нами. Поки Мів не помічає Тхопа.  

А тут ще і виявляється, що Чиам, наша подруга, запросила цього мудака на вечірку. Поки Мів розмовляє з Тхопом, я пильно слідкую за ним, щоб, якщо що, вступитись за Міва.  

І от, коли Мів облив Тхопа своєю випивкою, він сам притягнув мене до себе, для гарячого поцілунку. Я ж в свою чергу осоловіло намагався зрозуміти що це, поки врешті не піддався напору Міва і не відповів на його поцілунок, вчепившись в його шию і не даючи відсторонитись.  

Ох, мій хлопчик такий гарячий! Але десь в моїх пригальмованих алкоголем і наркотиками мізках, шкреблась незручна думка, що все це – просто вистава для Тхопа. Я не дав цій думці заволодіти мною, сміючись від того, що Мів врешті мене сам поцілував.  

Коли ж Мів пішов, я повернувся до Тхопа:  

– Можливо тобі краще піти. Ти не бажаний на нашій вечірці.  

Але Чиам швидко заперечила мої слова, звертаючись до Тхопа:  

– Не йди! – і вже до мене: – Я запросила його. Чи я не можу, тому що це місце мені не належить?  

– Тоді це твоє рішення, – згодився з подругою я. – Я просто не хочу, щоб він зіпсував задоволення.  

Я повернувся до Тхопа:  

– Залиш Міва в спокої. 

Після того, як Тхоп нарешті пішов з Ейпріл, дівчиною Чиам, я змушений був вислухати нотації від своєї подруги, що полюбляє лізти не в свої справи. Не стримавшись, я порівняв її зі своєю матір’ю, бо вона справді надто багато на себе бере.

*** 

Сам не розуміючи чому, я підсвідомо шукав серед гостей Сенда. І тут, коли я його знайшов, перед моїми очима постала картина, як він лижеться з якимось незнайомим мені хлопцем у жовтому мундирі.  

Не стримавшись, я вліз поміж ними: 

– Ей, що ви робите, хлопці? 

Незнайомець знічено посміхнувся, тоді як Сенд дивився на мене чужим поглядом, в якому я помітив невдоволеність своїми діями, але мене вже несло. 

– Коли ти прийшов? – запитав я у Сенда, ігноруючи незнайомця. – Чому не підійшов до мене?  

– А навіщо мені до тебе йти? – прищурився зневажливо Сенд. – Я тут розмовляю зі своїм другом. 

– Я теж твій друг! – вигукнув я. – Поговори і зі мною.  

Незнайомець кивнув на диван: 

– Сідайте, – чим я одразу і скористався.  

– Тож про що ви говорите? Чи можу я приєднатись до розмови? – весело запитався я, поки Сенд відводив погляд, повернувшись до мене майже спиною.  

– Про Queen і Фредді Мерк’юрі, – знову отримав відповідь від чужинця. 

– Отже, вони тобі подобаються, чи не так? Ви ще й двоє одягнуті в одну тему, – нарешті помітив я, що по суті і костюм Сенда, і цього чужака – образи Фредді Мерк’юрі.  

– Все так, – підтвердив хлопчина.  

– Ти спав з ним? – прямо запитав я чужака.  

– До біса, Рею, – штурханув мене в плече Сенд. – Ти під кайфом? Як щодо того, щоб ти пішов і проспався?  

– Я хочу спати з тобою, – прямо сказав я, вдивляючись в його очі. Чомусь він мене просто неймовірно притягував саме зараз, особливо враховуючи, як неприємно було бачити, що його цілує хтось інший. – Або ось що… Чи варто нам запросити містера Фредді спати з нами? Давай зробимо це. 

Приємно було бачити, що хлопчина ледь не захлинувся випивкою, почувши це. 

– Я буду першим, – промовив я і вп’явся поцілунком в губи Сенда.  

Той же мене сильно відштовхнув, викрикнувши моє ім’я.  

– Ні, дякую. Ви, хлопці, продовжуйте, – підхопився хлопчина в мундирі. – Я не хочу мати справу з чужим бойфрендом.  

– Що це було в біса? – підірвався з дивану Сенд. – Тепер у тебе є Мів. Що ти хочеш від мене? Йди свого хлопця охороняй.  

Я теж піднявся на ноги і впився затуманеним поглядом в його такі привабливі очі. Сам не розумію чого мене так зараз тягне до нього?  

– Я можу відчувати почуття до скільки завгодно людей.  

– Але ти не можеш робити це зі мною, – з гнівом заперечив Сенд.  

– Перестань обманювати себе, Сенде, – впевнено заявив я те, що давно крутилось мені на думці. – Я тобі подобаюсь. Ти закоханий в мене, – я стис його плече своєю долонею, відчуваючи підсвідоме задоволення від таких дій. Сенд стояв такий неперевершено сексуальний в своїй білій майці. – Ти не можеш піти від мене. Ти мій, незважаючи ні на що!  

– Але я не твій запасний варіант, – процідив Сенд. – Пам’ятай про це, – і боляче відштовхнув мене на диван, що в край дезорієнтувало мене.  

Я з недовірою дивився на те, як він йде геть, відкинувши мене як непотрібну річ. Де я промахнувся? Я ж знаю, що я йому важливий. Я бачу це в усьому. Може все таки я правий? Я не вартий того, щоб мене хтось полюбив?  

Піднявшись на ноги, я просто відправився нагору, де ще залишилось трішки коксу. Що ж, не вперше, Рею, тобі забуватись? Яка різниця що це? Наркотики чи алкоголь?