part 1

Це були звичайні суботні посиденьки з хлопцями. Вони пили пиво, з колонки негучно линула музика, а на ютюбі ввімкнуте дотепне шоу, на яке зверталося мало уваги. Стояв гомін, Техьон з Чіміном завзято сперечались як завжди з приводу якоїсь дурниці, в той час як всі інші сміялися з них та пускали коментарі. Один лише Юнгі, припавши плечем до дивану, потягував пиво та хитав ногою в такт пісні.

Вечір йшов у своєму звичайному руслі; тихо не було, коли збиралися всі семеро. Та несподівано мова пішла геть у неочікуваний бік, виною тому було саме злощасне шоу на фоні. І це стало не лише відправною точкою цієї історії, але й дечого набагато більшого для окремих її учасників.

— Якого біса вони творять? Я ж їх постійно дивлюся, — Намджун здивовано глядів в
екран, на якому цілувалося двоє хлопців під улюлюкання решти гостів.

— Та вони ж гонять, вийшло смішно. Подись на ці рожі! Такого точно ніхто не
очікував. — Хосок знизав плечима та закинув чіпси до рота, його геть нічого не збентежило.

— А що? Щось маєш проти? — Техьон скинув очі на друга, і на декілька секунд повисла
ніякова пауза. Його тон був спокійним та розслабленим, але потребуючим серйозної відповіді.

— Так-так… Хьон, ти відстав від часу.

— Ей, та просто здивувався, чого накинулись? — Намджун невдоволено буркнув й
глянув на всіх з-під лоба.

Це виглядало дотепно, з його комплекцією він надто часто примудрявся скидатися на цуценя. Взірець розсудливості для всіх інколи здавався таким щирим дитям насправді. Хлопці були для нього як одна велика сім’я, за кожного з членів якої він відчував відповідальність.

— Знайшов чому дивуватися, коли тут під носом своя Санта-Барбара… Упс.
Джин зробив вигляд, ніби закриває рот на замок, поки всі зацікавлено дивилися на нього, навіть Юнгі вклинився в розмову.

— Що ти маєш на увазі? — блондин підняв брову в питальному жесті. Його інтерес в
той же час розділив Чімін, спершись на плечі хьона та піддаючись вперед.

Зазвичай Юнгі не любив лишніх дотиків, й усі це знали, але для вертлявого Чіміна у кожного знайдеться якесь виключення.

Чонгук, що до цього сидів мовчики, штурхнув Джина ногою по коліну й видав: «Ну, хьон, що за таємниці?». Лише Хосок ліниво переводив погляд з одного на іншого, поки Джин буркотів про «невгамовну дітвору» й потирав коліно. Його вже починало зморювати від пива, як завжди раніше від всіх. Він підперезав щоку прохолодною жестянкою й вклинився теж:

— Ну для кого таємниця, а для кого очевидно…

— Ой ти про що, вони далі свого носа ніколи не бачать. — Обізвався найстарший. Він
вже геть розслабився і тепер був повністю налаштований кепкувати з всіх і вести інтригу.

У відповідь піднявся цілий гомін голосів. Врешті решт, Намджун змахнув руками й обурено сказав: «Так, я вже геть нічого не розумію!».

«Хосок-а, ти це про що?»
«Хьон, май совість!»

— Так! — Джин виставив палець попереду і з поблажливо-глумливим виглядом
продовжив, — можливо дехто, закоханий в декого, веде себе більш очевидно, ніж йому здається, а далі все-е… думайте, що хочете, не мої справи.

Хосок потягнувся до нього і влупив смачну п’ятірку.

— Однаково нічого не зрозумів…

— Тобто хтось із нас закоханий в когось із…нас? — Чонгук округлив очі й при цьому виглядав доволі смішно й мило.

Запала тиша, всі на декілька секунд впали в роздуми, періодично з підозрілістю поглядаючи в бік одне одного. Але потім знову здійнявся ґвалт і сміх, теорії були одна смішніше іншої, згадалися всі ситуації, що хоч з натяжкою можна було б назвати двоякими. Далі розмова пішла в геть мильно-фантазійному напрямку, тож Чімін вже ледь тримався на ногах від сміху й все більше завалювався на Юнгі, й тому навіть довелося притримувати його. Ніяковості й напруження від теми ніхто не відчував, тож здавалося, що все як зазвичай. Та якби було б чути чуже серцебиття, воно видало б хвилювання.

— Медовий місяць у вас був чи що, але ви тоді на два тижні змоталися…

— Сам відмовився їхати через спеку, тепер припам’ятовуєш ту поїздку кожного разу, —
Чонгук заговорив награно образливим тоном і склав руки на грудях. Він і дійсно в минулому році їздив на відпочинок з Чіміном, всі були зайняті, а Техьон тоді вперся, а тепер гундосить інколи.

— Такі тепер відмазки?

— Техьон-а, а ти чи ревнуєш, може?

Кімната сповнилася сміхом. Аж ось Хосок звівся на ноги й потягнувся.

— Тааак, все, народе. Всім добраніч, бо в мене вже очі злипаються.

— Огось, третя ночі…Чур, я на дивані. Все, вимітайтесь звідси.

— Зараз принесу постіль, — Намджун вийшов з вітальні на декілька хвилин.

В цей час всі заметушилися. Хосок вдягався, він жив в кварталі звідси та йшов зазвичай пішки додому. Джин струшував крихти з дивану, Чонгук і Техьон тихо перемовлялися, вони частіше за все вмощувалися на полу у вітальні поруч з Джином, в той час як Юнгі й Чіміну діставалася кімната для готей.

— Так, все, це вам — влаштовуйтесь… Хосок, відпишеш.

— Бувай, хьооон.

— Так-так, до завтра всім. — Хосок махнув рукою й вийшов. Намджун і решта пішли по кімнатам, поки Чонгук, Джин та Техьон вкладалися.

Чімін зайшов до кімнати після того, як почистив зуби, хьон вже був у ліжку. Він лежав, відвернувшись до стіни, з закритими очима, телефон був у руках, біляве волосся скуйовджене. Очі ніби прикувало до гострого блідого плеча, що не вкрите ковдрою. Його футболка неохайно висіла на стільці. Чімін ледь опустив очі додолу, змушуючи себе дивитись вниз. Навіть так, крадькома, споглядати за своїм хьоном йому було соромно. Після нещодавньої розмови на душі було тяжко й сумно, втримати безтурботний вигляд при всіх вдавалося важко. Декілька разів його серце завмирало, здавалось холодних піт вкриває його, але ніхто нічого не помічав. Він чув гуркіт власного пульсу в вухах, та все одно не міг собі відмовити в слабкості… Хоча б якось доторкнутися до Юнгі.
Чімін підняв погляд і здригнувся від неочікуваності. Блондин дивився прямо на нього, його стурбований вигляд ніби сковував по рукам і ногам, паніка почала накривати з головою.

— Хей, Чіміні, все нормально? Ти чого?

— Я… так, так, хьон, все добре. Викинь з голови.

— Іди сюди, сядь. — Юнгі похлопав по вільній настині ліжка, сів, уважно дивлячись за хлопцем.

Чімін вмостився, обійнявши коліна та не підіймаючи погляд. Він нервово смикав за нитку на штанях і, здавалося, ледь дихав від сорому. «Боже, що він подумав? Навіщо я витріщався на нього, чому дозволив собі?!»

— Ти ж знаєш, що можеш поділитися зі мною всім, так? Я може не часто таке кажу та
й розумію, що не дуже емоційний, але… Ти можеш мені довіритися, я завжди вислухаю тебе. — Юнгі стиснув маленькі пальці Чіміна, що досі смикали нитку.

Чімін ледь тримав себе в руках, ну чому його хьон такий чудовий? Що за дурню він несе про не емоційність? Та він один з найчутливіших людей, котрі йому знайомі. Шкіра вкрилася мурахами від його дотику, й лише на секунду Чімін прикрив очі, щоб запам’ятати це відчуття. При тьмяному світлі нічника волосся блондина здавалося жовтувато-червоним, а від вій залишалися тіні на щоках. Він був нереальним.

— Це пов’язано з темою цього вечора? Ти й справді… Якщо ти…

Повітря залишило легені. Чімін весь напружився і завмер. Він водночас хотів і не хотів це почути.

— Справді закохався в когось? Чіміні, я не буду засуджувати. Чого ти, ну?

Юнгі погладив великим пальцем його долоню, цей дотик був таким теплим.

— Це… Чонгук?

Чімін скинув на нього здивовані оці, що за секунду наповнилися цілим коктейлем почуттів. Від жалю до ніжності.

— Хьон… — голос тремтів, тож він замружився сильно-сильно, почув крізь темряву
занепокоєне «Чімін», а потім піддався вперед, цілячись в губи. Поцілунок прийшовся більше на їх край, він був ледь відчутним, немов метелик задів шкіру крилами. Чімін видихнув гаряче повітря на щоку хьона й повільно відсторонився, відкриваючи очі й вже рішуче дивлячись в обличчя навпроти. Юнгі високо підняв брови, його губи мило склалися в букву «о», здивування і розгубленість зміняли один одного. Чімін відчув полегшення хоча б від того, що на його обличчі не було зневаги, хоча страх все одно шкрябався всередині. Він дивився блискучими очима на людину, в яку так віддано закохався, й просто очікував.

— О… то це, то ти… В мене?

— Так, хьон, в тебе.

Знову запала тиша, поступово в Чіміні почала ніби розкидатися безодня разом з цією тишею. «Що я наробив?»

— Забудь, прошу, забудь! — він збирався просто відвернутися, скрутитися, вдати, що спить, зникнути… Та сильна хватка зупинила його, рідні руки обнійняли, хоч і невпевнено, він відчув поглажування по спині.

— Що ж, це несподівано… Схоже я й справді не бачу далі свого носу. — Юнгі тихо посміхнувся кудись йому у волосся, а потім видав: — Буду пильнішим заради тебе.

На ранок вони зайшли на кухню тримаючись за руки. Чімін прокинувся дещо розгублений й зляканий. Здавалося одна думка про те, що це може бути сном, його вбивала, тож Юнгі хотів подарувати йому трохи спокою.

Гомін, що був на кухні, припинився. Намджун і Джин дивилися на них здивовано, старший вронив ложку з пластівцями назад до миски, й почувся гучний брязкіт. Чімін весь почервонів й сором’язливо посміхнувся.

— Джин, хіба ти вчора… Ну… Не мене на увазі?

Все, на що вистачило Джина, це похитати головою.

В кімнату ввійшли Чонгук з Техьоном. Тримаючись за руки.