Парадігма

— Ти часто думаєш про смерть?

Ел повертає голову до Лайта, намагається роздивитись обриси в темряві. Вже давно перевалило за північ, і, якщо для нього не спати в такий час — радше буденність (частіше за все він працює за монітором, але мусить робити перерви і просто думати, розглядаючи стелю, щоб відпочити від болю в очах) то для Лайта, скоріше, навпаки. Ел хмуриться: в кімнаті занадто темно і він не може зчитати вираз його обличчя. На Лайта періодично находили приступи нічної меланхолії, як і, напевно, на всіх людей його віку, але Елу категорично важко визначити, щирі вони чи переслідують ціль в черговий раз зіграти на образі наляканого хлопчика. Його це одночасно дратує і захоплює. 

— Дивне питання для того і від того, хто займається справою Кіри. 

Лайт знизає плечима, його руки складені на грудях, наче він спочиває в труні. Така його звичка — спати на спині, з переплетеними, як в трупа, пальцями, Ела жахливо забавляла. 

— Не бачу нічого дивного. Радше, навпаки: в нашій ситуації таке питання більш ніж доречне. 

— Ти питаєш, чи думав я, як він мене вб’є, про смерть власну чи загалом як концепцію? — не стримується Ел, і ледве всміхається, коли Лайт зітхає.

— Про все. Одразу. Але більше стосовно тебе особисто, — він також повертає голову, в його очах з’являються рефлекси вуличного ліхтаря. 

— А ти часто думаєш про смерть стосовно мене особисто? — він майже жартує.

— Ні. Хіба що коли ти поводиш себе так, як зараз. Але списати смерть від придушення подушкою на Кіру буде вельми складно.

Ел знову криво всміхається і повертається на спину.

— Ні, я не часто думаю про смерть, — брехня. Він кожного дня перебирає можливі варіанти вироку, який йому може винести Кіра. Так, наче він знову маленький хлопчик, який ховається біля теплих труб і вигадує, як помре з голоду, а його тіло розтягають щури. Але Лайту про це знати не обов’язково. — Думки породжують невідомість, невідомість — страх, він заважає працювати. 

— Страх? — Ел шкодує, що відвернувся, і не може порівняти те, наскільки здивовано звучить голос Лайта порівняно з виразом обличчя.

— Так. Для тебе смерть означає щось інше?

Лайт мовчить, і Ел слухає його дихання — глибоке, але не рівне, ніби він робить занадто довгі вдохи. Він хоче простягнути руку і покласти йому на серце, щоб порахувати його скорочення.

— Спокій. — нарешті відповідає він. 

Ел дивується, і знову відчуває роздратування. Це не зовсім те, чого він очікував — звісно, певна вірогідність існувала, відсотки ніколи не дорівнюють сотні, але він робив ставки на самозакоханого, соціопатичного підлітка з комплексом Бога, а не сумного хлопчика, що зараз прямо йому заявляє про принади вічного спокою. Кіра боявся б — це факт, Бог не може бути смертним, і те, що каже йому зараз Лайт, може бути в такому ж ступені майстерною маніпуляцією, наскільки невдалою спробою в антонімічність. 

Тому Ел обертається, спирається на лікоть, слухаючи брязкіт ланцюгів, і схиляється над Лайтом, відчуває тепло його тіла. Той дивиться на нього уважно, спокійно, і у світлі фар одинокої машини, що проминає за вікном, Ел бачить колір його волосся і очей. Колір горіху і молочного шоколаду.

— Хіба можна бути спокійним, — тягне він, і ковзає поглядом по його шиї — коли стільки не встиг зробити?

Лайт раптом всміхається — без злості, хитро, так, ніби знає щось, Елу недоступне. Він підіймає руки і заводить йому за плечі.

— Це питання до мене чи до тебе?

Ел опускає голову і цілує. Він занадто гнівається — на себе і на неспроможність зрозуміти наміри Лайта, тому прикусує його губи і ховає вираз обличчя за заплющеними очима. Лайт відповідає, але без надмірної ініціативи — він досі втомлений після раптового пробудження. Ел торкається його обличчя, обводить контури підборіддя і чіпляє іншою рукою край піжамної кофти, проводить долонею по животу і до грудей. Відчуває під пальцями удари серця. Лайт гучно видихає і відкидається назад з заплющеними очима — ну, звісно, він і не збирався щось робити сам. Ел тихо хмикає і задирає кофту, торкається губами ребер і прикусує, залишає слід на тонкій шкірі. Він спускається нижче, відчуваючи, як тонке волосся на животі лоскоче йому уста, і притискається до низу, прямо над резинкою штанів. Чужі пальці миттєво опиняються в його волоссі, але він відсувається, і натомість накриває долонею вигин і легко натискає. Лайт стогне — нарешті, ніби між ними таке вперше і у стримуванні є хоч який небудь сенс (є) — і Ел запускає руку під край, обхоплюючи член. Він відчуває краплю смазки біля головки і розмазує її великим пальцем. 

Лайт здригається і дивиться на нього з під вихру волосся.

Ел відповідає — невідривно дивиться в очі, затемнені нічним мороком, і продовжує торкатись, спочатку м’яко, тендітно, але потім стискає пальці сильніше, рухається різкіше і швидше; ланцюг дзвенить на його зап’ясті. Лайт схлипує, вигинається і кінчає, заплющуючи очі, і Ел насолоджується невеличким тріумфом, знову опускає руку над серцем Лайта, відчуває шалену пульсацію. 

Лайт відсапується, дивитися на Ела, його очі блищать сильніше. 

— Ти…хочеш, аби я?..— він махає рукою в його сторону, і Ел заперечно хитає головою. Він занадто зосереджений на праці, аби бути збудженим. В даний момент.

— Добре, — Лайт позіхає, прикриваючи рота ліктем, і повертається на бік, вмощуючись на подушках. — Ти так і не відповів мені, до речі.

Ел дивиться на нього, вже призвичаївшись до темряви.