one

Кімната наповнюється свіжим повітрям через відкрите вікно. Ми разом лежимо на великому ліжку, його поцілунки залишають легкий, мокрий слід на моїх руках. Я не пам’ятаю скільки ми так вже провели часу, рахувати й не хотілось, оскільки це була наша остання зустріч.

Пам’ятаю, як вперше зустріла його, він прийшов на заняття з малювання, на які я ходила щосуботи. Він зайшов до кабінету та почав одразу шукати очима вільне місце, оскільки людей в групі було чимало та найкращі місця для розташування, вже були зайняті. Тоді, я вперше побачила його очі, які назавжди тепер закарбовані в моїй пам’яті.

На одну секунду його погляд зупинився на вільне місце за моєю спиною, але його швидко зайняла дівчина, тому він був вимушений зайняти останнє вільне місце – біля дверей. Малювання, було моїм єдиним заспокійливим  від стресу. Я забувалась, коли малювала, я була зосереджена лише на тому, щоб створити щось дивовижне, те, на що потім зможу дивитися та повертати себе в той момент, коли була створена ця картина. Сьогодні так не виходило, його очі – темні та такі зосереджені, вибивали мене зі спокою. Я мала зосередитись та малювати те, що знайшла як референс, для сьогоднішнього заняття, але перед очима вимальовувалась зовсім інша картинка.

Кожної суботи я приходила на заняття, він теж. «Це просто людина, така ж, як і всі інші в цій групі», – повторювала я у своїх думках, оскільки мій розум не полишали ці очі, які навіть більше і не дивились на мене, але все одно, наче переслідували. Я вирішила, що маю запросити його в кафе. Більше не було сил моїх терпіти те, що зробили його очі зі мною. Після закінчення заняття, я підійшла до нього та просто спитала, чи не хоче він прогулятись та познайомитись. Я робила це вперше в житті, отак просто підійшла та спитала. «Так, залюбки. Через 5 хвилин буду біля головного виходу», – відповів він, навіть швидше, ніж я встигла обдумати, що робити, якщо він не погодиться.

Так сталось моє найкраще знайомство всього мого життя. Я пережила достатньо на той час, але коли я поспілкувалась з ним, я зрозуміла, що моє життя наче не мало сенсу до моменту зустрічі цього чоловіка. Весь вечір, я дивилась йому в очі, розповідаючи історії, слухаючи історії від нього і все навколо не мало сенсу для мене, окрім нього та його очей. Я починала тонути в нього погляді, такому темному, але безпечному, я відчувала, що це те, що я несвідомо шукала все своє життя.

Ми почали зустрічатися через 2 місяці після того вечора. Ми були разом постійно, нам навіть не потрібен був вільний час, щоб проводити його окремо, оскільки, все було ідеально. Про щоб я не починала говорити, він завжди підхоплював тему та в наших діалогах ніколи не було паузи. Два місяці в мене не було стресу та я перестала перейматися через все, що мене оточувало. В мене наче тепер не було часу для цього, я була повністю з Чонгуком. Незабаром, він почав жити в моїй квартирі, я не була проти. Думала, що це ж так круто, ми будем ще більше часу разом, він завжди буде зі мною. Я більше не боялась, що я захворію і нікого не буде поруч, не боялась, що ні з ким не зможу поговорити, коли мені буде погано, оскільки тепер завжди поруч був він. Я вірила, що він моя допомога від всіх хвороб.

Через рік відносин, я відчула, що щось не так. Я перестала постійно шукати теми для розмов з Чоном. Згадала, що я зовсім перестала малювати, після того, як ми почали зустрічатися. Я більше не робила все те, чим раніше жила, перестала зустрічатись зі своїми подругами. Я лише постійно була з ним, але тепер, це перестало приносити мені задоволення. Чому я тільки зараз зрозуміла, що я загубила себе, захоплюючись однією людиною?

Одного вечора, лежачи на нашому ліжку, я запитала його:

– Тобі це все не набридло?

Він повернув своє обличчя до мене та здивовано відповів:

– Ти про що?

– Про все.

– Я все ще не добре розумію про що ти кажеш. Хочеш розійтись? – питає Чон, трохи налякано, але при цьому зло дивлячись на мене.

– Ні, не хочу. Я люблю тебе, але в мене відчуття, що я роблю щось не те. Не хочу, щоб ти відчував себе погано поруч зі мною. Я маю на увазі те, що… Розумієш, я залишила все, що колись любила робити. Все, що я раніше робила постійно, я більше цим не займаюсь, тому що в мене є ти. Звучить так, ніби я тебе звинувачую, але ж це не правильно, що я втрачаю себе поряд з тобою.

Він піднявся з ліжка та почав ходити по кімнаті, притискаючи руку до рота та наче обдумуючи все, що я тільки що сказала.

– Чон, чого ти мовчиш? Скажи хоча б щось…

– Що я маю тобі відповісти на все це лайно, що ти тільки що вилила на мене!?Хочеш щоб я погодився? Ти хочеш, щоб я залишив тебе і ти була одна? 

Перший раз він накричав на мене. За весь час, що ми провели разом, він зробив це вперше. Несподівано, я притиснулась до стіни, коли він різко сів на ліжко. Не знаю кого саме я злякалась більше, себе та своїх думок, що я реально сказала фігню, яка не має жодного сенсу, чи його та різких дій з його сторони.

– Послухай, люба, я не хочу образити тебе, але ти маєш зрозуміти, що це нормально. Ми ж разом, авжеж ти будеш постійно зі мною та менше приділяти увагу іншим речам. Але ж головне, що між нами все круто. Чи не так? – він посунувся до мене ближче, доторкнувшись до мого обличчя своїми руками, ледь-ледь доторкаючись до моїх губ своїми і додав: – Я кохаю тебе, ти ж це знаєш?

І все. Більше я нічого не сказала йому в той день. Я б не змогла зізнатися йому в тому, що в моїх думках було в той час. Не змогла б відвернутись від його поцілунків та просто сказати, щоб він збирав свої речі. Я мала б це зробити, але я лише продовжувала цілувати його.

Очі, його очі більше не захоплювали мене. Я перестала бачити в них океан, життя та все що завгодно. Все було не так, як раніше. Розуміючи, що це кінець, я почала ще більше робити того, що буде віддаляти нас від цієї прірви під назвою «розтавання». Я більше не казала про те, що мене бентежить, що мені не подобається. Я перестала питати його, чи нормально те, що я нічого не відчуваю.

Ми перестали постійно розмовляти, більше ми не могли спілкуватися годинами, обговорюючи все на світі. Думаю, що він відчував, що все не так, як раніше, але нічого не казав. Для нас стало нормальним те, що ми наче забули одне про одного, але при цьому й надалі проживали разом та зустрічались.

Була ніч п’ятниці. Я, лежачи в ліжку, чекала, коки Чонгук завершить свою роботу. Дивлячись телевізор, я зловила себе на думці, що кращий час настав. Я більше не могла терпіти та не говорити про те, що на цьому все скінчено, як не могла терпіти, коли хотіла запросити його на прогулянку два роки тому. Я відчула, що тепер, мене ніщо не зупинить. Почувши, що він повертає стілець на місце та вже направляється в спальню, я вимкнула телевізор та чекала.

– Чому досі не спиш?

– Не могла заснути, поки ти працював, тому чекала.

– Що ж, мене просто завалили купою роботи. Треба було здати все, тому що за…

– Чонгук, іди сюди. Лягай до мене ближче.

Сьогодні я не хотіла слухати його, не хотіла витрачати наш останній час на розмови про його роботу. Явно здивований тим, що я його перебила, він без заперечень ліг на мій живіт так, що б я могла торкатися та перебирати його волосся.

– Ти хочеш поговорити, люба?

– Ні, – коротко відповіла я, продовжуючи дивитись на його обличчя, та перебирати волосся хлопця.

Ось так, просто, мовчки ми лежали поруч, на нашому ліжку. Я перебирала його волосся, він іноді цілував мої руки. Це був момент, який хотілось запам’ятати на все життя, а потім ще й намалювати, повісити в усіх кімнатах, щоб передивляючись, згадувати, що такий момент був, показувати його всім своїм гостям та казати: «Так, подивіться, це були ми! Прекрасно, але це в минулому».

Кімната наповнюється свіжим повітрям через відкрите вікно. Ми разом лежимо на великому ліжку, його поцілунки залишають легкий, мокрий слід на моїх руках. Я не пам’ятаю скільки ми так вже провели часу, рахувати й не хотілось, оскільки це була наша остання зустріч.

– Ти маєш зібрати свої речі, Чон.

Прості слова, але як роблять боляче. Мені стало лячно від того, що я сказала це. Я зробила це. Це мало бути так просто? Він не ворухнувся, далі лежав на моєму животі та, заплющивши очі, вимальовував пальцями якийсь напис на моїй руці. А потім, наче дописавши те, що хотів на моїй руці, відкрив очі, та промовив:

– Я кохаю тебе, ти знаєш.

Він пішов. Я, все ще лежачи на моєму ліжку, взяла до рук телефон та зрозумівши, що настала субота, вирішила записалась на заняття з малювання.