забудь
від N B– ти ще, бляха хто така!? – відскочив хлопчина, відкинувши чужу руку – ти чого руки розпускаєш?
– скажи на милість, якого біса ти верещиш? – потерши між бровами спитала дівчина – я ж допомогти хотіла!
опустивши очі донизу хлопець зрозумів що було не так. стоячи майже на краю прірви, складно не помітити щось дивне.
– що я тут роблю?! ти мене сюди привела?! чому я не пам’ятаю як прийшов сюди?! – істерично почав відходити від пастки юнак. різко повернувшись до дівчини, він схопив її за плечі та що сили потряс – відповідай, Відьмо!
– не веди себе як мала дитина, залиш мої плечі в спокої, дикун! – скинула вона його руки з своїх, та почала нібито страхувати невидимий пил з одежі– що саме тобі пояснити, чому ти стоїш біля прірви, чи чому нічого не пам’ятаєш, ім’я своє знаєш, чи мені тебе Замазурою звати? – поставивши руки в боки почала наступати рудоволоса.
– як розум до тебе повернувся, бувай, йди туди звідки прийшов, поки дядько тебе не побачив! – розвернувшись на самих п’ятах, молода особа пішла в напрямку дому біля величезного дерева.
– ей ти, дівчисько, а куди мені йти? – розгубився парубок – я ж…. – неначебто злякався він своїх думок різко замовк, що привернуло увагу дівчини.
– що, дурню, не знаєш звідки прийшов? – витримавши паузу продовжила – ех, дивись, підеш туди, в сторону лісу, там на ліво, якийсь час будеш йти до старого дуба, там на право по дорозі і буде село. поспіши, скоро вже темно буде і дядько повернеться з ринку. – махаючи рукою вказувала вона.
– добре, я гадаю не загублюся. – повернувся хлопець до лісу лицем з думкою “не близька дорога чекає, поспішу”. відійшовши на непогану відстань, повернувся до хатини, де зустрівся з тими самими зеленими очима, що неначе в душу гляділи. – дякую за допомогу! – що сили крикнув хлопчина, але голос який нещодавно почав ламатись його підвів, та вийшло щось пискляве, наче камінцем по склу провели.
– ай, ну тебе, дівчисько..! – повернувся до лісу обличчям, він пішов далі. – сподіваюсь встигну до темряви, не хотілося б спати біля лісу, хто зна, може є тут і вовки.
ну що за дурень? забрести аж сюди. дядьку треба декілька годин, що б на возі доїхати до поселення, а він пішки. що з ним не так? а якщо він заблукає? може потрібно було дочекатись дядька? вже темніє, що якщо…?
не встигла она додумати жахи двері дому відчинилися з таким шумом наче грім на літньому затягнутому небі.
– швидко, звільняй лаву! – залетівши в будинок прокричав здоровенний чоловік з чимось в руках – за водою! швидше! – зиркнув на дівчину мужчина з під вже довгого чорного як вуголь волосся, що не могло не нажахати
– так добре! – вибігаючи з пустим відром крикнула рудоволоса – що ж це сталось таке? собаку знову підібрав чи що? ай подивлюсь як воду принесу.
0 Коментарів