Is it …?

Інколи дуже тякжо зрозуміти, що ми відчуваємоо до іншої людини. Будь-які стосунки – це в цілому складна штука, проте коли є ті самі метелики в животі, їх тяжко сплутати з чимось іншим, якби би часом нам не хотілось робити вигляд, що їх нема. Але це ж самообман.

Все життя він вважав себе звичайним середньостатистичним гетеросексуальним чоловіком, мав далеко не одні стосунки з жінками і був задоволений цим. Проте, ми, люди, ніколи не знаємо, що нас чекає в житті та ситуації в які ми можемо потрапити. Це страшно та прекрасно одночасно.

Він, на відміну від більшості пересічних осіб, переважно завжди був упевнений в тому, що і як відчуває до інших. Друзів у нього не було, максимум товариші, але і це звання з його вуст почути може доволі не кожен. Проте, будучи все ж таки людиною розумною розумною, він прагнув до спілкування з іншими такими ж класними створіннями, бажано розумними та асертивними, великий плюс чудовий гумор. Таких насправді не багато, але йому вдалось його зустріти.

Спочатку, все було як завжди. Перша зустріч навіть здалась якоюсь не дуже. Потім вже почало формувати звичайне спілкування,  звісно з певною зацікавленістю, адже цей чоловік зумів поєднати в собі відразу всі три найкрутіші риси. І чим більше часу товариші проводили разом, тим приємніше та краще ставала їх комунікація. Ці розмови, за чашкою смачного чаю чи кави з фініками, були найприємнішою частиною дня і вони обидва завжди дуже чекали його.

Товариші могли обговорюти все на світі і не боялись висловлювати свою чесну думку, бо знали, що їх не засудять та приймуть такими, як вони є. Цей симбіоз був настільки дивовижним та захоплюючим, що коли вони вирішили записути їхні розмови в ютюбчик, тисячі людей почали захоплювати цією хімією, розумом та гумором.

Доволі часто проскакували жарти про геїв, які дуже сильно їх веселили. Вони навіть не розуміли, чому це так смішно та приємно. І вони так спілкувались завжди. Іноді навіть додаючи тілесного підкріплення до “смішинок”, що приносило багато задоволення, часом занадто багато.

Вони проводили велику кількість часу разом, навіть не завжди займаючи чимось продуктивним. Часто достаньо було просто пограти в гру, подивитись щось або навіть тупо сидіти поруч і мовчати, головне – поруч. І це здавалось таким природнім та нормальним, хіба не у всіх товаришів, навіть не друзів, так? Хоча один з них вважав їх стосинки ніяк не товариськими, а дуже міцною дружбою.

Хоч як би вони це не називали, іноді навіть просто “стосунки” (що найбільше пасує під опис того, що між ними відбувається), це не мало великого значення, реально важливим було їх ставленням один до одного. І згодом, один почав розуміти, чому часто називає це не дружба, а стосунки. Це було втішно.

Все частіше, він вбачав за собою, що коли не бачить його навіть день, то відчував сум та смуток. Хочеться побачити це прекрасне обличчя та його кудряхи, відчути цей такий приємний, що аж п’янить, запах топленого молока та почути його голос, відчути тепло душі та тіла. Цікаво було те, що навіть за колишньою так не сумував, а тут “товаришом”.

Як би чоловік не намагався себе обманути та переконати в тому, що це абсолютно звичайне дружнє ставлення, без всяких тих дибільних (ох, які ж вони приємні) метеликів, чи що там він відчував. Але кожного разу дивлячись в ці очі, він розумів все часті й частіше, що це зовсім не схоже на приятелькі відчуття, більше романтичні. І сам від часу, здавалось, що це взаємно, але товариш часто ділився своїми розповідями про стосунки (хоч і дуже короткі) з дівчатами, це відчуття взаємності розсіювалось.

Так відбувалось доволі тривалий час, вони спокійно (для когось не дуже) приятелювали, записували свої  подкасти, тренувались, разом ходили смачно поїсти, підтримували та заспокоювали, грали, жартували і т. д, загалом мали чудове спільне дозвілля, без якого було складно та страшно уявити своє життя. Хоча він казав, що не прив’язується та в будь-який момент може відмовити від спілкування з людиною, а тут схоже приємно влип.

Ці душевні переживання та самокопання самотніми вечорами, коли “його хлопчик”, як він жартома назвив, був не поруч, могли продовжуватись напевно ще дуже довго. Аж раптом наблизилась там сама дата, дата їх знайомства. І звісно ж, вони вирішили зробити подаруночки один одному, всі ми так робимо зі своїми просто товаришами (ні). Ця холодна та не емпатична особистість вирішила подарувати не просто якусь дрібничку, а точно те, що зайде. Він заморочивсь та зміг роздобути м’яч та футболку з підписати футболістів улюбленого футбольного клубу свого побратима. Немає значення скільки це коштує, скільки часу він витратив, головне зробити йому приємно.

Той самий товариш, зробив для нього настільки душевний та приємний подарунок, яке був дуже символічним та милим, хоч він думав, що це фігня в порівнянні з тим, що він отримав, але саме оця душевна дрібничка змогла показати реальне ставлення та почуття. Під час подкасту було дуже тяжко стримати емоції, але вони двоє стоїчно тримались. Коли все скінчилось і з’явилось кілька хвилин на перепочинок, вони провели їх разом, забувши про природні потреби. Важливо було висловити подяку. Після взаємних “дякую”, вони довго-довго дивились в очі, та нарешті обнялись настільки сильно та щиро, що чули як колотяться їхні серця. Обидва розуміли, що дружбою тут не пахне, бо це був аромат кохання, зовсім не платнонічного. І в момент їм здалось, що все зупинилось і були в усьому світі лише вони двоє.

Вони б могли так стояти годинами, але…

.

.

.

Далі буде (напевно) <3