oh no, loving you is no right

Чонгук раптом усвідомлює, що, граючи з Техьоном на сцені закоханість, він, здається, більше не грає, а як зізнатися в цьому, поки не знає.

 

Щойно закінчилася чергова танцювальна репетиція і втомлені ноги страшенно тягне. Зараз би в ванну наповнену льодом або таблетками якимись закинутися, щоб зменшити неприємні відчуття. Що там зазвичай їм менеджер підсовує? Шкода тільки, що диво-пігулку можна дістати виключно в турі або під час активного промо, а зараз, доки вони готуються до камбеку і медіапростір повниться відзнятим матеріалом, ніхто таблетками балувати не збирається. Шкода, Чонгук би з радістю ковтнув декілька, аби позбутися неприємного болю.

— На, — Хосок протягує хлопцю мазь і сідає поряд. — Ти добре сьогодні попрацював, — він плескає по чужому плечу і намагається приховати власну втому. Завжди так робить.

— Дякую, хьон, — усміхається Чонгук на дуже рідкісну похвалу і задирає спортивні штани прямо тут.

Інші хлопці розвалилися по тренувальному залі і так само намагаються відновити сили. Сьогоднішня репетиція була особливо виснажливою. Вони проходили найскладніші хореографії, витративши загалом понад шість годин. Добре, що на сьогодні це все. Чонгук розмазує смердючу речовину від коліна до щиколодки сподіваючись, що запах не залишиться на ньому надовго, і відчуває, як речовина повільно починає гріти шкіру.

Вже в наступному сезоні їм презентувати новий альбом, після чого графік перетвориться на дике місиво. Це не може не хвилювати: інтерв’ю, виступи, подорожі, зйомки. Все важким вантажем навалиться на плечі, а поки що від втоми валяться тільки вони. Благо сьогодні була звичайна репетиція, без камер і зайвої показухи, яку, як правило, потім монтують для фанатів. Чонгук не проти подібного, навіть радий, що є можливість показати невелику частину їхньої залаштункової роботи, але іноді хочеться просто піти в себе і працювати без зайвих лінз (очей).

От як сьогодні. Проста, сира, важка та виснажлива денс-практика з Сондиком та танцюристами. Тільки от не все було зовсім звичайно…

Техьон.

Одна із змінних у житті Чонгука, що плутає його думки. Хьон на репетиції поводився з ним так, наче вони перед камерами, які необхідно нагодувати контентом з популярним пейрингом.

Що найкумедніше — Чонгук йому спокійно підіграв.

Що найстрашніше — роль щоразу стає для нього простішою і, чесно кажучи, Чон уже відверто заплутався, коли грає, а коли просто робить те, що хочеться. А за останні кілька місяців він став все частіше за собою помічати, що з Техьоном раптом багато чого хочеться.

З останніх таких примх — йому дуже подобається запускати пальці у волосся і гладити чужу потилицю. Або коли випадає вільний вечір і Техьон тягне в кімнату, пограти у відеоігри. Там вони зазвичай просто завалюються на ліжко та абстрагуються від зовнішнього світу. Чудове відчуття. Чонгук не знає, чи Техьон кличе саме його, тому що інші відмовляються, чи, тому що хлопцеві просто подобається з ним грати, але радіє цьому з кожним разом все сильніше. Дурня, чому тут радіти?

Відповіді немає. Натомість є нова звичка, що зʼявилась нещодавно, але швидко засвоїлася та стала необхідністю, що якраз проявляється: доки він натирає ліками другу ногу, ловить себе на тому, що знову це робить — час від часу поглядає у бік Техьона, який втомлено розвалився на маті та дозволяє Сокджину масажувати його плечі, вдоволено мугикаючи. Нічого незвичайного, вони постійно роблять подібне одне одному, але дивне бажання опинитися на місці найстаршого хьона так і тягне десь у грудях. Навʼязлива думка, що Чонгук знає, яка у Техьона м’яка на дотик шкіра, відверто тривожить. Якби Сокджин масажував Чіміна, він би навіть уваги не звернув.

Подібні реакції саме до цієї людини стали нормою за останні кілька місяців, а от що з ними робити — поки не знає. Бажання вкотре доторкнутися, привернути його увагу, випити разом, прогулятися удвох, слухати його розповіді, дивитися, як засинає — посилюються. Така поведінка вважалася б нормою щодо дівчини, але не до хлопця, з яким ти знайомий уже стільки років. І взагалі Чонгук ніколи не помічав симпатію до чоловічої статі зі своєї сторони. Тоді звідки такі романтичні позиви до Техьона? Відверта загадка та серйозна проблема. Працювати з ним в команді стає дедалі важче.

— Ей, — голос Хосока повертає до задушливої кімнати, — ти так дірку протреш, — зауважує старший і не зрозуміло, про що він: ногу чи об’єкт чужої уваги..

Мембери давно помітили, наскільки близькими вони стали. Хтось би навіть сказав занадто, але Чонгуку здається, що в цьому немає нічого незвичайного. Вони всі як брати, і їхні стосунки з Техьоном не виняток.

Тільки якби Чон хоч раз відвів очі від свого «брата» і побачив реакцію хлопців на їхню взаємодію, то отримав би ще один привід для занепокоєння.

— Може вип’ємо сьогодні? — пропонує Хосок, а потім забирає мазь і ховає її у рюкзак,

— Ого, хьон, — щиро дивується Чонгук і припиняє відверто витріщатися вбік, — із задоволенням. Якщо ти пригощаєш, — радісно погоджується.

Хосок хвилину коситься на молодшого, але такого нахабного макне і, перш ніж встигає погодитись, відчуває, як на нього навалюється важка туша, змушуючи зігнутися під вагою чужого тіла.

А у Чонгука знову в’язка субстанція у грудях тягне на дно. Йому не хочеться дивитися, як його хьон обіймає когось іншого. Нехай він і сам завжди вішається на плечі того ж Хосока чи Намджуна. Просто коли справа стосується Техьона, то це інше. Подібну реакцію навіть пояснити собі складно, але одне точно розуміє — ділити Техьона не хочеться абсолютно ні з ким. Навіть із найближчими людьми на планеті. Ось такий дивний прикол, який наймолодший пояснює собі простою схильністю до привласнення, не більше.

Тому відвертається, не бажаючи спостерігати, як довгі руки обвивають шию Хосока і відпочивають не на його плечах. Чонгук теж великий, хай і не такий як Джин, теж сильний, хоч до Намджуна далеко, і сидів набагато ближче Хосока. Чому тоді Техьон не вибрав його? Він би точно не чинив такий опір, який зараз чинить незадоволений і втомлений Хосок.

— Техьон, ти б на дієту сів, — шипить головний танцюрист, намагаючись скинути з себе докучливого хлопця. — Злізь з мене, я весь брудний і спітнілий.

— А мені байдуже, я тебе і таким люблю. — заявляє той і лише сильніше тисне на спину, навалюючись майже повністю.

Хлопці між собою достатньо близькі, але в них не заведено говорити подібні слова ось так у чоло, без явної причини. Проте не для Техьона. Той готовий роздавати своє “люблю” групі щодня. Чонгук, почувши це, розуміє, що після тренування не просто вип’є з Хобі. Він добряче нажереться за кошти хьона, тому що крім власних дивних почуттів є ще одна проблема — Техьон з усім мембер достатньо тактильний і велелюбний. Звичайно, не з усіма у нього така гра на сцені, як із Чонгуком (все-таки їхній пейринг дуже популярний), але за об’єктивами камер хлопець не скупиться на ніжність і до інших учасників. Це лише плутає Чона сильніше.

Техьон свого часу навчив його не боятися показувати свої почуття, адже ніжний не дорівнює слабкий, і не варто гасити свої бажання. Тільки от Чонгук однаково іноді робить за старою звичкою, адже не гаси він зараз бажання вдарити щось або підійти й відірвати старшого від шиї Хобі, то неодмінно зробив би це. А слідом втік, щоб не згоріти з сорому і не дивитись у здивовані очі мемберів.

Він же кожного з них дуже любить, просто Техьона трохи більше, або трохи по-іншому. Чорт розбереш. Зараз його лише глухе почуття агресії і якоїсь образи розпирає, витісняючи ту братерську любов до свого Хосокі-хьона.

— Які плани на вечір? — цікавиться, підійшовши, Чімін.

— Чонгук-а, — кличе рідний голос і він не може не обернутися, спостерігаючи, як той злазить з чужої шиї й слідом кладе голову на хосокове плече. Картина, відверто кажучи, не краща. — Чи не хочеш пограти сьогодні? В нас вечір вільний, а я завантаживнову гру. Якраз для двох.

— У нас із Чонгуком плани, — раптом відповідає Хосок і Чонгук лише киває, підтверджуючи.

— Оу, — все, що чується від хлопця, і Чону хочеться думати, що той якось дивно змінюється в лиці.

Але Чонгук жене від себе подібні здогадки. Знає що це лише проєкція підсвідомості, якій хотілося б, аби Техьон так само реагував на його взаємодію з іншими. А коли той різко посміхаючись, пропонує зайнятися тим самим, але вже Чіміну, то подібні припущення остаточно розбиваються.

Чімін, до речі, радісно погоджується, а дурний Чонгук думає, що його дуже легко замінити. А ще думає, що якби їхній пейринг не був таким популярним, то Техьон швидше за все, навіть не взаємодіяв із ним так часто.

І ця думка якось дуже грубо б’є по самолюбству та впевненості. Його раптом осяює. Чонгук бачить, як той затишно влаштувався у Хобі на плечі, що всі взаємодії хьона не більше, як особливість його характеру. Він просто такий. І поводиться подібно з кожним, а Чонгук чомусь вирішив, що особливий, немов у них якийсь винятковий зв’язок. Коли насправді це Техьон особливий, а Чонгук лише посередній, трохи невпевнений хлопець.

Він підіймається на ноги, каже Хосоку, що піде в душ і, не отримавши жодної відповіді, залишає тренувальну залу. Зовсім не помітивши, як пара карих, з відливом янтарю, очей проводжає його з ніжністю та легкою тугою у погляді.

***

Цьогорічна осінь дуже тепла, практично без дощів, Чонгук навіть курточку ні разу ще не одягав, так і бігає у светрах. Цього вечора він також натягнув на себе улюблений чорний худі. Надворі людей, на щастя, зовсім мало, що дозволяє їм пересуватися непоміченими. Менеджер відпустив випити наодинці, пояснивши це тим, що сьогодні має запланований вечір із сім’єю.

Щаслива людина, має сім’ю, з якою, хай і не так часто, як хотілося, але бачиться. дома ж завжди хтось чекає.

Чонгук думає про це, поки крокує поряд з Хобі, і розуміє, що йому б теж хотілося. Хотілося, щоб удома сьогодні на нього чекали. Тільки не хтось, а саме одна певна людина. Той, хто буде зайнятий новою відеогрою з Чіміном, а отже, точно на нього не чекатиме.

Вони спускаються вулицею до свого улюбленого місця. Хосок розмовляє з кимось по телефону, а Чонгук вирішує більше не думати про Техьона. Не часто Хобі-хьон запрошує його випити тет-а-тет, ще рідше їм дозволяють ось так вільно розгулювати вулицями Сеула без нагляду. І буде дурним марнотратством усі думки присвячувати іншій людині, навіть якщо вона давно оселилася у твоїй голові, не оплачуючи ані вони орендної плати.

До ресторанчика хлопці приходять без казусів у вигляді фанатів і спокійно займають найвіддаленіший, затишний столик. Людей усередині зовсім мало, а ті, що є, не надто схожі на любителів к-попу, тому хлопці спокійно знімають маски.

Оскільки Хобі пригощає, він робить замовлення і приносить їм для початку дві пляшечки соджу. Добре, що Чонгук поки не розуміє, дляХосок покликав його випити, тому, щоб не злякати молодшого, його спочатку треба гарненько нагодувати й трохи розслабити алкоголем. Мила жіночка приносить замовлення і хлопці задоволено потирають руки. Через те, що у компанії стежать за їхнім раціоном, подібні трапези — рідкість, особливо перед камбеком.

— Давно ми з тобою не вибиралися кудись разом, — викладаючи пульгогі на гриль, починає Хобі.

— Ми взагалі рідко спілкуємось, хьон, — Чонгук голодними очима дивиться на їжу, поки м’ясо шкварчить на розігрітому грилі.

— Звичайно, ти ж весь час зависаєш з Техьоном.

Ароматний запах свинини бентежить смакові рецептори обох, стимулюючи ганебний гуркіт в голодних животах, а на додачу до цього Чонгук відчуває сором за докір старшого. Очі винувато опускаються, тому що хлопці й справді постійно зависають удвох. Але це не лише його ініціатива — так просто виходить.

— Неправда, — бурмоче під ніс Чонгук. — Ви просто весь час сидите у своїх студіях, а нам навіть…

— Не виправдовуйся, — не дає закінчити старший. — У цьому немає нічого поганого, — він розрізає готове м’ясо і кладе Чонгуку кілька гарячих шматочків. — Краще їж, бо пити на голодний шлунок шкідливо.

— Дякую, хьон, — помічаючи гарний настрій страшного, Чонгук хапає палички та із задоволенням налітає на свіженьке м’ясо.

Ніжна, гаряча вечеря так і тане на язику, особливо після важкого, напруженого тренуваннями, дня. Хосок теж довго не чекає, викладає на порожнє місце новий шматок мʼяса, а сам береться за свою порцію, скоса поглядаючи на Чонгука.

Намджун з Юнгі фактично змусили його поговорити з молодшим, доки вони будуть розбиратися з іншим молодшим, обґрунтовуючи це тим, що Хосок досить добрий і в міру суворий. Розподілили обов’язки, так би мовити, адже вони «хьони». А варто було Хосоку запитати, чому їх двоє, а він один, то ті заспівали, мовляв, у них випадок складніший і там потрібна важка артилерія. Чонгука ж можна просто трохи алкоголем напоїти, і він уже буде м’який, як пластилін. Ліпи з нього, що подобається.

От би й ліпили, розумники такі.

Все вони знають, тільки от Хосок сидить і ногою під столом смикає думаючи, як краще розмову почати. Щоб не злякати й разом з тим не затягувати. Стирчати тут весь вечір не вийде. Чонгука скільки не годуй — він з радістю з’їсть ще, а хосоків гаманець не гумовий.

— Хьон, а ти чого не їси зовсім? — цікавиться з набитим ротом макне.

Знав би, сам би не їв.

— Та я не надто голодний, — відбріхується і, відклавши палички, відкриває соджу. Що ж, настав час плану: «Виховання». — Давай вип’ємо?

Чонгук підхоплює чарку та підносить до відкритої пляшки. Вони випивають першу, а слідом відразу другу. Соджу солодить горло і Чонгук повертається до м’яса, радіючи, що йому більше дістанеться. А як пощастить і щось лишиться, то він, з дозволу Хобі, візьме рештки Техьону. Нехай тому й не бажано на ніч жирну їжу їсти, але зовсім трохи смачної свинини точно не зашкодить.

Чону тільки в кайф потішити Техьона. Варто один раз побачити, як блищать хьонові очі від щастя, і бажання подарувати йому весь світ заволодіє будь-ким, він упевнений. Тільки єдина проблема в тому, що Чонгук не хоче, щоб хтось інший йому світ дарував. Він сам готовий віддати що завгодно, аби у відповідь отримати повний тепла та щастя погляд.

— Ти останнім часом доволі тихий, — зауважує Хосок, а хлопець знову ловить себе на думці про Техьона, хоча обіцяв не робити цього. — Тебе щось турбує?

— У нас скоро камбек, я завжди трохи схвильований, — старший підливає їм алкоголь, і вони закінчують із другою пляшкою. Доволі швидко. — Зазвичай усі хвилюються перед такою подією.

— До камбеку ще понад два місяці, а ти вже переживаєш?

— Завжди тривожно від думки, чи сподобаються пісні фанатам, чи прийдуть підтримати виступи й далі по списку, хіба ні?

Та сама жіночка підносить ще закусок та нові пляшки алкоголю. Хосок розкидає готове м’ясо на тарілки й дякує працівниці за увагу. Вони з мемберами давно облюбили це місце, тому тут добре памʼятають і їхні вподобання, і їхні імена.

— Звичайно це бентежить, — продовжує старший. — Але зазвичай мене накриває за тиждень до виходу, проте…

— О, зрозуміло, — перебиває макне. — Техьоні-хьона так само! Він завжди каже мені, що я рано хвилююся і що нервові клітини не відновлюються.

Хосок підіймає очі на молодшого і душить у собі усмішку. От би хлопець хоч раз поглянув на себе зі сторони, коли мова заходить про його улюбленого «Техьоні-хьона». З очей так і сиплються іскри, а рот не закривається. Хосок половину сказаного пропускає повз вуха, просто спостерігає за молодшим, обдумуючи, як краще поставити те саме питання.

…— Хоча знаєш, я читав, що це міф, і насправді від стресу не сивіє волосся. Але Техьоні каже, що я вже майже весь сивий, хоча я думаю він спеціально, бо знаходив у себе лише одну волосину…

Хосок підливає алкоголь, змушуючи того пити між фразами, а Чонгук і не помічає. Його щоки рожевіють, а очі починають блищати більше звичайного.

…— А я кажу, що йому не треба грати за танка, якщо він прокачує скіл стрільця.

— Чонгук, — різко зупиняє його монолог Хосок, вирішивши, що той вже достатньо випив для найголовнішого питання. Блискучі зіниці навпроти намагаються сфокусуватися на співрозмовнику. — Тобі подобається Техьон?

Лице навпроти на мить надто різко тверезіє і Хосок починає хвилюватися, що зарано та надмір прямо запитав. Проте ця емоція доволі швидко зникає і Чонгук спокійно відповідає:

— Він усім подобається. Це ж Техьон.

— Це, звісно, так, але, — треба дотиснути. Куй залізо, доки те гаряче, так? Він наливає ще по одній і простягає молодшому, той одним махом випиває вміст і Хосок уточнює: — Подобається в романтичному плані.

— Ні-ні, — голова різко гойдається вбік. Потрійне заперечення, ніби так буде переконливіше.

Хоч Чонгук вже достатньо випив, але мозок ще здатний згенерувати правильну відповідь і не дозволити ляпнути лишнього.

— Ми ж усі, як брати одне одному. А те, що на сцені відбувається, — і якось неконтрольовано пітніють долоні, а хвилювання скручує живіт лиш від однієї згадки про їхню “особливу” взаємодію. — Це просто роль, ти і сам з ним колись таку грав. Знаєш, яким він може бути.

— Яким? — не здається Хосок. Чонгук зараз напрочуд балакучий, не можна втрачати такий момент.

— Ну, знаєш, ці проникливі погляди, наче в саму душу дивиться, — Чонгук навіть не помічає, як власні повіки мрійливо кліпають, а погляд зрадливо видає господаря. — Ніжні дотики чи легкі погладжування, — алкоголь робить свою справу, розв’язуючи чужий язик. — А ще такі кумедні фразочки на кшталт: «Чонгук моя сім’я» або «Чонгук дуже гарний», — він дивиться кудись крізь, безглуздо посміхаючись.

Навіть не помічає, як хьонова брова навпроти повзе догори, а лице супиться. — О! Або ще таке “Чонгук і Ві назавжди” і серце на піску намалював, — хлопець малює пальцями фігуру в повітрі й гикає. — Ну, та й таке інше.

Хосок дивиться на п’яного Чонгука і не може зрозуміти: він справді такий наївний чи просто прикидається? Тому що, ну куди вже очевидніше.

— Вибач, Чонгуку, але зі мною такого не було, — відкидаючись на спинку стільця і складаючи руки перед собою, відповідає старший. — Техьон ніколи не торкався мене ніжно і не говорив подібних речей, але питання було в іншому. Тобі подобається Техьон?

Вдруге чути це від свого хьона і страшно, і ніяково. Що означає «подобається»? Чонгук не впевнений, що Хобі підібрав правильне слово. Техьон просто його близький друг, якого він дуже цінує, хоче радувати, може іноді обіймати. Торкатися. Знати, як у нього справи, гладити волосся, готувати йому смачне, слухати про потаємне і щоб інші так не робили. От і все. Це не про «подобається», це просто такі братерські стосунки.

Тільки не зовсім братерсько-братські, тому що Чонгук не хоче, щоб Техьон був йому родичем. Йому рідний брат одного разу шрам на щоці залишив, коли вони билися за комп’ютер, а Техьонові він би той комп’ютер подарував. І себе, напевне, теж подарував, якби той попросив.

— Чонгуку, — Хосок знову зупиняє потік чужих думок. — Треба бути зовсім сліпим, аби не бачити, як ви дивитеся один на одного. І зауваж — для цього вам не обов’язково бути перед камерами. Ви липнете наче намагнічені, а останнім часом ти навіть більше.

— Неправда. Я його сьогодні практично не чіпав! Та й взагалі він на тобі повис, — чомусь виправдовується хлопець.

— Але ж хотілося, щоб на тобі?

Чорт.

— Я ж бачив, як ти відвернувся, а потім взагалі геть пішов. Варто було тобі вийти, Техьон відразу зліз з мене. Як гадаєш, чому? — якби Чонгук не витріщався весь час убік, то помітив би, як Техьон його поглядом пропалював, як бажав його уваги. Він завжди так дивиться. Це всі в групі давно помітили і насправді їх трохи дістало, що ці два дурні не можуть обговорити свої почуття.

— Про що ти? — на обличчі навпроти щире нерозуміння. Хосок дивиться і думає, що все-таки Чонгук наївний.

— Послухай, — починає свій заготовлений текст і щиро сподівається, що п’яний розум макне прислухається до його слів. — Ми всі були виховані консервативними батьками у суспільстві традиційних поглядів. І ми все ще живемо у такому суспільстві, на жаль, але, я хотів би, щоб ти знав — ми не засуджуємо. Ніхто з хлопців не вважає подібні почуття аморальними чи неправильними. Розумієш?

Чонгук хитає головою. Заперечує. Заперечує все, що сказав Хосок. Ні, не розуміє ні сказаних слів, ні природу своїх почуттів. Тому що в його сприйнятті світу це ненормально, і для інших це, так само, ненормально. А якщо він такий, то також ненормальний. А Чонгук нормальний — він у цьому певен.

— Хобі, я… — і запинається, бо язик слова плутає, а пʼяний мозок думати швидко зовсім не здатний. А ще — бо сам точнісінько так само заплутався, давно вже, і зовсім не від алкоголю. — Це не так, все не так. Мені не подобаються хлопці.

І в цьому він повністю впевнений: завжди був і завжди буде. Навіть під дією алкоголю. Не стоїть у нього на хлопців, ніколи не стояло. Точніше був один раз, але Чонгуку навіть згадувати про це соромно, не те що говорити. Тим більше коли це пов’язано з його старшим хьоном.

Але тут справа в іншому. Просто Техьон, він… він Техьон. Тут щось друге, щось не про «подобається», адже Техьон не може просто подобатися. Чонгук розпізнав би це почуття, йому подобалися до цього дівчата, йому подобаються навіть зараз. А з Техьоном інакше, його хочеться тільки собі, а себе — тільки йому. Ось так. Іншого пояснення у Чонгука немає.

— Ти не відповів на моє запитання, — Хосок складає руки на столі й підсувається ближче. В очах так багато тепла та розуміння. — Ти хотів, щоб він обійняв тебе, а не мене?

Мовчання. Десять секунд. Хвилина. Тиша зависає над столом, і чути лише віддалені звуки чужих розмов, дзвін посуду та характерне цокання наповнених склянок. Хосок дивиться на молодшого, доки той ховає погляд й смикає свої пальці на столі. Збрехати не вийде — занадто велика кількість випитого алкоголю в крові. Хосок відразу відчує фальш, але правду говорити теж страшно. Природа його бажань все ще лякає і відверто важко зрозуміла.

— Чонгуку…— знову його кличуть, так м’яко і зовсім тихо.

— Так, — зізнається, наче винний у злочині. Підіймає очі, зустрічаючи тепло в погляді навпроти та вирішує визнати. Таке ще незрозуміле, але таке очевидне. — Хотів.

Одне слово, що ламає всередині стіну оборони, з якою Чонгук ходив достатньо довго. Чи підтверджує його відповідь щось із вище сказаного Хосоком? Чи означає це, що Техьон йому подобається саме в тому самому страшному сенсі? А якщо це так, то що тепер робити? Страх, сором і тривога хвилею гатять по грудях, витісняючи усі світлі емоції.

Чому все саме так? Чому не можна вимикати почуття кнопкою, ігнорувати, відмовитися. Просто продовжити бачити в ньому не більше ніж друга, брата, що завгодно, аби лиш не об’єкт серцевої прихильності.

Хосок простягає руку, накриваючи своєю теплою долонею тремтячу чонгукову. Той сахається, але не прибирає, підіймає повний сорому і провини погляд. Хобі помічає, як чужі очі природно сильно блищать, готуючись пролити дощі розчарування. Такий вразливий і наляканий. Старший навіть губиться на мить, а потім м’яко посміхається і каже:

— Це нормально.

Від такого Чонгука серце болісно стискається. Як довго він у собі це тримав? Чому жодного разу ні з ким не поділився, вони ж наче сім’ю замінюють один одному.

Хіба що йому було соромно?

І від цієї думки Хосок відчуває лиш сильніший біль, тому поспішає додати:

— З тобою все нормально, чуєш? Ти просто закохався, як мені здається, давно, що властиво будь-якій людині. Тепер вам необхідно поговорити, бо так не може продовжуватися.

З вуст старшого слово «закохався» звучить так невимушено і повсякденно, немов це абсолютна норма, як дихати. Тільки от у світі Чонгука дихати можна лише певним чином, не порушуючи загальноприйняті норми. А він, здається, знахабнів вкрай, бо дихає одним Техьоном. Визнати це — рівноцінно катастрофі, що зносить місто з цими законами дощенту. Все, що здавалося правильним і вірним вмить зникає, залишивши за собою лише руїни, що лежать розбитим підлітком на дні власної свідомості.

Він вливає у себе ще одну чарку солодкого алкоголю і береться за голову. Емоцій так багато. Одні витісняють інші, здіймаючись у просторі та перетворюючись на руйнівне торнадо. Воно неконтрольовано швидко росте і втягує в себе все: сором, збентеження, біль, відчай, розчарування, створюючи хаос і розруху всередині його черепної коробки. І ніби руйнує його зараз до основ, але серед цього безладдя вдається розгледіти одну єдину емоцію — сильну та стабільно незмінну. Вона, наче королева, панує над небезпечним хаосом, втихомирюючи пульсацію та заспокоюючи кров. Вона в ньому оселилася давно і чекала свого часу, зростаючи, формуючись, очікуючи, доки визнають. Не маючи імені, але маючи владу. Доки Хобі не позначив її одним простим словом — «закоханість». І як же добре воно їй підійшло.

Закоханість — це не зовсім подобається, точніше, не тільки подобається. Його закоханість до однієї конкретної людини панує зараз над тим небезпечним торнадо, що кришить колишнього Чонгука вщент, звільняючи місце для нового, переродженого. І він їй дозволяє. Собі дозволяє визнати та прийняти.

— Що мені сказати? — трохи схлипуючи, врешті запитує. Бо єдиний його орієнтир зараз — Хосок.

— Правду.

— Хьон, це не так просто, — він для себе цю правду ще до пуття не довів, а тут уже зізнатися треба. Проте, щиро кажучи, зупиняє його інше, як і будь-кого закоханого. Тому знову запитує. — Що, коли він не хоче на мене лягати, а моя правда тільки зіпсує нашу дружбу?

Що ж, Хосок, звичайно, особисто з Техьоном не говорив — це мали зробити Юнгі з Намджуном, але щось йому підказує, що той ще як хоче.

— Послухай. Я розумію, що це лякає, але те, що відбувається між вами — не зникне. Напруга зростатиме з кожним днем. Якоїсь миті все дійде до крайньої точки й тільки нашкодить групі. Ви повинні прояснити свої стосунки, бо гніт уже підпалено і це лише питання часу, коли бочка зірветься, чіпляючи уламками кожного, а найсильніше — вас двох, — він підсовує стілець ближче до Чонгука і наливає собі трохи алкоголю. Хосоку теж необхідно випити, він весь вечір лише хлопця споював. — Я не кажу, що Техьон обов’язково відповість взаємністю, а якщо й відповість, то не гарантую, що все закінчиться добре. Такі стосунки мають свої негативні наслідки, особливо якщо, не дай Боже, це просочиться в медіа. Крім цього, у вас може не скластися, а працювати разом далі все одно доведеться, — Чонгук мружиться, намагаючись вловити сенс. Вони ще навіть не поговорили, а Хосок вже їх розлучив. — Але чим швидше ви розберетеся у всьому і вирішите, що робити далі, тим краще буде для всіх нас. Нехай мої слова і здаються зараз суворими, але у вас, у тебе особисто, — він тицяє хлопця в плече, — є відповідальність. Ти давно не дитина і здатен приймати важливі рішення.

Монолог закінчується, і старший випиває ще одну чарку. Нарешті підготовлена промова сказана, його завдання — виконано. Далі справа за меншим (тут треба інший фразеологізм): відвести того до Техьона і змусити їх розібратися у всьому. Якщо треба — закрити в кімнаті й не випускати обох, доки не поговорять. Намджун з Юнгі вже певно вправили мізки Кіму, тому все повинно пройти гладко.

— Я не можу, — і це зовсім не те, що очікує почути хлопець, який тільки-но прочитав лекцію про можливі наслідки. — Хосок, зрозумій, він з усіма такий і я — не виняток. Ви просто не помічаєте, тому що у вас немає … — все ще дивно називати речі своїми іменами. — Таких почуттів, як у мене, — він сором’язливо ховає очі, продовжуючи. — А я кожен його погляд помічаю, кожен рух, будь-яку зміну в поведінці. Повір, Техьон просто такий і швидше за все зі мною трохи більше саме через фан-сервіс, — десь падає чарка зі столу і розлітається склом по підлозі. Обидва рефлекторно повертають погляди на звук, а у Чонгука у пʼяній свідомості алегорія народжується з цією чаркою та їх з Техьоном стосунками. І він продовжує. — Я не можу втратити його як друга. Не ображайся, але Техьон мій найближчий хьон.

На що тут ображатися? Йому б хлопця врятувати від змореного кохання і заодно групі допомогти. Адже Хосок бачить, як це впливає на всіх, і чудово розуміє, чим може подібна ситуація закінчитись. Їм тільки не вистачало цих неозвучених почуттів та страждань.

— І ти готовий терпіти та приховувати власні почуття задля збереження дружби?

— Так, — не вагаючись відповідає молодший.

— А що, як це взаємно? Ти навіть не хочеш спробувати? — Хосок повертає погляд співрозмовнику, ще раз нагадуючи собі, що може помилятися. Він особисто не говорив з Техьоном аби бути певним, а те, що той досить велелюбний і доброзичливий — загальновідомий факт.

Чонгук нічого не відповідає, випиває ще соджу, закушуючи м’ясом, і падає обличчям у згини ліктів. Хосок не знає, що і сказати. Ситуація непроста. Якщо наполягатиме на зізнанні, а Техьон його відштовхне — це розібʼє молодшого і точно нашкодить групі. А якщо Чонгук мовчатиме далі, то почуття з часом зʼїдять його зсередини (і, можливо, не тільки його), що так само нашкодить команді. Палиця з двох кінців.

Хосок стукає пальцями по столу обмірковуючи, яке з двох лих менше, і раптом його осяює світла думка.

— Слухай, я маю ідею, як перевірити його почуття.

— Як? — молодший різко смикає головою, відриваючись від столу, і підіймає повні тьмяної надії очі на старшого.

— Ти відправиш йому пісню, в якій буде все досить прозоро, — він лізе за телефоном у кишеню і бачить на головному екрані кілька повідомлень від Намджуна. Свайпає їх убік і відкриває браузер. — Але вона буде іншою мовою, щоб не зовсім прямолінійно. Якщо Техьон полізе в переклад і відповість, все взаємно.

(план шикарний, а головне — надійний, сука, як швейцарській ніж)

— Якось сумнівно, не думаєш?

— У тебе є кращі варіанти? — обурюється старший.

У нього взагалі то чітке завдання переконати малого, тому, як то кажуть, вигадуй, імпровізуй, реалізуй. Ідея, звісно, така собі, але після важкого робочого дня і затуманеної алкоголем голови нічого ліпшого не вигадати.

Чонгук мовчить хвилину, другу. Обдумує пропозицію, передбачає наслідки, зважує ризики, а потім нарешті каже:

— Гаразд, — і Хосоку від цього одного слова ніби камінь з грудей спадає, і дихати відразу легше. — Якщо Техьон не полізе у переклад, то я просто удам, що ділюся з ним вподобаннями. Ми часто так робимо, — він зустрічає схвальний погляд Хосока і всередині сіпається щось маленьке, але таке схоже на надію. — Що за пісня?

— Спочатку її треба знайти.

Наступні пів години проходять в активному пошуку. І удача їм посміхається у вигляді японської співачки. Хто б міг подумати, що трек 1987 року зможе описати стан Чонгука краще, ніж сучасні роботи.

Випивши ще кілька чарок для хоробрості, він відкриває свій телефон і з коротким «нагадала про тебе» відправляє посилання Техьонові. Той переглядає повідомлення відразу ж, але відповідь не приходить упродовж сорока хвилин.

За цей час вони випивають ще пляшку соджу, а Хосок зупиняє близько двадцяти спроб Чонгука зателефонувати Техьону або виправити повідомлення. Макне зжирають сумніви. Йому здається, що він недостатньо чітко натякнув або що Техьон взагалі не слухав пісню, і того конче треба поквапити, інакше Чонгук тут зіп’ється і посивіє від нервів.

Коли лунає типовий звук повідомлення, Чонгук близько хвилини боїться брати телефон, але Хосокове: “Давай швидше, цікаво ж!” змушує все-таки розблокувати екран.

thv:

«ти де? чекаю вдома»

І все.

Вони розраховуються за їжу та алкоголь і обидва п’яні поспішаються назад до гуртожитку. Чонгука чекають вдома, що

би це не означало.

***

Blake Eving – Winds

Прогулянка на свіжому повітрі зовсім не вивітрила алкоголь. За цей час, здається, спирт тільки сильніше почав діяти. Ноги неслухняно плутаються, доки хлопці підіймаються сходами. Далі відбуваються жалюгідні спроби потрапити по дзвінку – з третього разу виходить. Чонгук не зовсім бачить, хто їм відчиняє двері, та й це, відверто кажучи, немає значення. Не знявши кросівки, він поспішає в одному напрямку. На нього чекають.

У кімнаті горить лише нічна лампа, поки на його ліжку лежить Техьон з Чіміном. Атмосфера відверто інтимна. Чужа увага прикута до екранів, тому хлопці не відразу помічають Чонгука, який щойно зайшов. Точніше, йому так здається, тому що образа, змішуючись зі спиртом, швидко розповзається по свідомості й мутує в щось схоже на агресію.

— Нам треба поговорити, — майже гарчить бажаючи, щоб жадана пара очей нарешті поглянула на нього.

Голови обох одночасно відриваються від телефонів та повертаються в його бік. Чонгук отримує бажане, коли їхні погляди перетинаються. Живіт різко стягує.

Від агресії не залишається і сліду, коли Чона накриває вал хвилювання. Хоч Техьон сам сказав, що чекає на нього.

— Чімін, вийди, будь ласка, — не відриваючи своїх очей від чонгукових, просить Техьон.

— Але ж ми не закінчили катку. — обурюється старший. — Якщо ти зараз зіллєшся, то понизять у ранзі.

— Чімін, — непохитно повторює той, і хлопець слухається. Підіймається з ліжка і залишає кімнату, попередньо примружившись, відчувши сильний запах перегару від молодшого.

Тепер, коли вони залишилися самі, Техьон готовий поговорити.

— Ти слухав пісню? — язик чи то від алкоголю, чи від нервів, неслухняно заплітається.

— Ти п’яний, — каже очевидне Техьон, коли молодший підходить до ліжка і сідає навпроти. Намагається сісти, доки гравітація не робить це за нього.

— Не уникай відповіді, — знову цей вимогливий тон з характерним нетверезим гиканням. — Ти послухав?

— Так.

— Перекладав? — знову гикає і раптом відчуває сором за свій неконтрольований стан.

— Звичайно, — Техьон дивиться в замилений алкоголем погляд і намагається зрозуміти мотивацію питань.

Звичайно він послухав, адже йому Чонгук її скинув.

Звичайно, він переклав. Кожен рядок. Двічі. Витратив на це майже годину часу, аби переконатися у точності.

Безперечно він мучив себе сумнівами, намагаючись зрозуміти істинну причину. Чонгук же написав: «Нагадала про тебе». А грань така тонка, як весняний лід на озері. Страшно зробити невірний крок та провалитися.

Тому що в словах:

«О ні, любити тебе неправильно» так багато різних сенсів, і деякі Техьона огидно сильно лякають.

— Виходить, ти теж? — чорні, блискучі райдужки навпроти невідривно дивляться на Техьона, доки його туди засмоктує. Чонгук підсовується ближче, хапається за чужий погляд, намагається зібрати слова у речення, хоч це і не просто. — Тобто так, ну, тобто, ти також?

— Чонгуку, краще поговорити завт…

— Ні, — обриває хлопець. — Скажи мені, — голос неочікувано ламається, і він відверто схлипує. — Будь ласка, скажи, що ти теж, — секунда мовчання, щоб вдихнути, а слідом. — Хочеш лише мене обіймати і лише зі мною засинати, — у нього червоні щоки, надуті губи, блискучий погляд, в якому зірки хлюпаються, Техьон давно потонув у тій темряві. Такий щирий і тендітний. Здається, ось-ось і від власних слів зламається. — Хьон, прошу, скажи, що теж це відчуваєш, ось тут, — і б’є кулаком у чужі груди, опускає зламано голову і тицяє нею десь в район техьонової ключиці. — Бо я скоро збожеволію.

Від нього несе перегаром, а Техьон все одно дозволяє йому сховатися у власних обіймах. Завжди дозволяв, завжди буде. Дбайливо кладе руку на фарбоване волосся, і заспокійливо погладжує, поки той під нею … плаче?

— Перестань, Чонгуку, — таким вразливим і втомленим голосом просить Техьон. Йому теж боляче. — Ти щоразу робиш це, коли напиваєшся, а протверезівши — забуваєш. Я втомився.

Чужа голова важким тягарем лежить на його плечі, але не таким важким, як власні почуття. Скільки вже Техьон закоханий у цього хлопця? Здається, що нескінченно довго.

Подібна поведінка почалася десь близько семи місяців тому. Чонгук вперше прийшов страшенно пʼяний і з претензією заявив, що власне серце стискається, коли Техьон на нього дивиться. Вимагав не дивитись, адже боїться, що помре від зупинки, а на ранок усе забув.

— Не грайся з моїми почуттями, будь ласка, — продовжує Техьон, задираючи голову до стелі у спробах стримувати власну солону воду, що рветься на волю. Бракувало тільки аби вони двоє розплакалися. — Невже ти не розумієш? Я давно по тонкому льоду посеред озера ходжу. І ти мене або врятуєш, або потопиш. Поки що я провалююсь щоразу, як ти дивишся не на мене.

— Техьоні-хьон, — не ясно скільки зі сказаного зрозумів Чонгук, але волею сили він підіймає п’яну голову і втомленим голосом каже: — Я хочу дивитися тільки на тебе, можна?

Улюблене обличчя надто близько, рідні очі з відчайдушним благанням дивляться. Техьону нічого не залишається, крім:

— Можна, — сказати. Йому й іншого не хочеться, аби тільки Чонгук справді дивився лише на нього.

— А ще, — і Кім хмуриться, бо точно знає, що далі пролунає. — Можна я тебе поцілую?

Щоразу Чонгук у своєму п’яному чаді просить про поцілунок. В тверезому стані йому не вистачає сміливості не те що попросити, елементарно зізнатися собі у власних бажаннях і почуттях. Тому Техьону залишається тільки чекати, коли хлопець прийме себе і нарешті підпустить його ближче.

Щоразу відповідь незмінно одна:

— Так.

Нехай і безглуздо хотіти поцілувати ці п’яні губи, що на ранок навіть не згадають твій смак, але це єдине, що Техьону доступно. Він так сильно потребує такого Чонгука, що іноді думки доходили до абсурдного: напоїти молодшого, аби той підтвердив, що у нього все ще серце стискається, коли Кім на нього дивиться.

Техьон готовий дивитися, скільки знадобиться.

Звичайно, він не дозволяв собі до такого вдатися, але лише думка про те, що п’яний до нестями Гук скидає всі маски допомагає Техьону не розбитися. Слухати, як тріщить лід, але не тріскає, бо той все ще закоханий у нього. І поки Чонгук зізнається, Техьон готовий чекати.

Шкода, звичайно, що жодного разу так і не дійшло до самого поцілунку. Тому що, як і зараз, Чонгук відключається, не змінюючи власної традиції. Наче мозок, почувши необхідну відповідь, отримує команду відбою та відрубує тіло.

Молодший падає Техьону прямо в руки, повністю провалившись не тільки в його обійми, а й Морфея. Кім гладить темну маківку, лягає з ним всього на кілька солодких хвилин, щоб притиснути малого до себе і насолодитися близькістю ще трохи. А після важко видихнути, піднятися і залишити Чонгука спати одного. Стягнувши кросівки, верхній одяг та покривши ковдрою, піти в іншу кімнату.

Залишатися поряд із настільки п’яним Чонгуком не може. Один раз спробував, але нічого не вийшло, надто сильний перегар і власна спокуса.

***

Голова тріскається навпіл, коли крізь щілину штор в кімнату потрапляє сонячне світло. Чон докладає чимало зусиль, аби розплющити очі. Котра година? Чому його ніхто не розбудив, у них же сьогодні чергова репетиція після обіду.

Не варто було так багато вчора пити. Тіло нещадно ломить, в очах пливе. Остаточно прийшовши до тями, він підіймається з ліжка і крокує на кухню. Зазвичай йому доводиться вранці будити Техьона, а оскільки в кімнаті було пусто, то швидше за все година пізня.

На кухні також нікого немає. Голова страшенно пульсує, у роті сухо. Він лізе до аптечки у пошуках аспірину, бажано кінської дози, та намагається пригадати події вчорашнього вечора. Пам’ять, як завжди, підводить. Добре, що вони були удвох з Хосокі-хьоньом, тому є у кого запитати.

Повернувшись у кімнату за телефоном, він помічає Техьона біля шафи з рушником на голих плечах та вогким волоссям. Витріщатися не можна, але Чонгук дозволяє собі ковзнути коротким поглядом по відкритому торсу старшого. Хоч і бачить його майже кожного дня, але останнім часом цікавості все більше.

— Доброго ранку, — помітивши молодшого, вітається Техьон і натягує футболку.

— Не сказав би, — хмуриться макне і робить ще кілька ковтків прохолодної води. — Я, коли вчора повернувся, не дуже заважав?

— Ні.

Техьон куйовдить рушником вогке волосся і Чонгук знову фіксує свій погляд на напруженому плечі, що виглядає з під футболки. Гарно.

Одна річ, яку нещодавно помітив Чон, приходячи до тями щоразу з похміллям, це те, що хьон поводиться досить холодно. Після чергового такого разу він уточнив у Кіма, чи не хамить йому пʼяним або якось заважає, але той тільки заперечував і відмахувався. Потім Чонгук почав пропонувати разом випивати, але Техьон щораз відмовлявся нагадуючи, що не любить алкоголь.

— А де всі? Якось надто тихо.

— Хто де, — кидаючи рушник на крісло, відповідає старший.

Чонгук вирішує більше не розпитувати, бо голова і без того дико болить, а Техьон однаково ще кілька днів буде таким. Тому бере телефон, свіжий одяг і теж вирушає в душ.

Під гарячою водою м’язи та голова розслабляються. Він певний час стоїть під кипʼятком, а потім міняє на холодну. Якось прочитав, що контрастний душ допомагає впоратися з похміллям. Пігулка потроху діє і пульсація у скронях стихає.

Після душу ідуть звичні ранкові процедури і, аби розбавити тишу, Чонгук відкриває телефон з наміром увімкнути щось в ютубі. Але його зустрічає відкрите діалогове вікно з Техьоном, і моменти вчорашнього вечора флешбеками проскакують перед очима.

Хосок.

Їжа.

Алкоголь.

Розмова.

Знову алкоголь.

Запитання.

Відповіді.

«Закоханий».

Пісня.

А далі туман. Як не напружуй мозок, а запис не зберігся. Натомість збереглося повідомлення Техьона і повне нерозуміння того, що сталося вчора. Вони поговорили? Що він наговорив? Що Техьон відповів?

А що, як він такий холодний саме через те, що, як Чонгук і припускав, нічого не відчуває? Що, якщо він злиться на молодшого чи взагалі наляканий, не розуміючи, як поводитися з ним тепер?

Чорт. Чорт. Чорт.

Чонгук хапається за мокру голову, подумки лаючи себе за те, що такий дурний і наївний. Що випив так багато, що зараз, як із довбаним пазлом, у якому загубилося більш ніж половина частинок, намагається зібрати картину до купи.

Це саме те, чого він так боявся. Якщо через власну дурість і наївність він втратить той цінний зв’язок, що в них був, то, мабуть, втратить себе. А потім остаточно стане нестерпним, бо лише Техьон давав з ним раду. Як наслідок його виженуть із групи, батьки відмовляться від такого ганебного сина і Чонгук опиниться на вулиці. Ось і доля одного закоханого хлопця.

Стоп. Заспокойся, не панікуй. Може все не так погано. Згадай, він завжди такий після твоїх пиятик.

Щастя, сьогодні він не п’яний і здатний добре мислити. Тому вирішує піти безпосередньо до старшого і спитати все, як є. А почати краще з найголовнішого.

Переодягнувшись у свіжий одяг, Чон спочатку слідує на кухню випити води і, коли Техьона там не виявляє, повертається до кімнати.

Той сидить на ліжку, перевіряючи щось у телефоні. Первісний страх намагається взяти правління у свої руки, навіюючи думки втекти з кімнати, із міста, а слідом — із країни. Але Чонгук вміло бере його під контроль та вирішує не тягнути. Як пластир: зірвав та забув. Тільки забути в нього навряд чи вийде.

— Ти слухав її? — сідаючи на край ліжка, ставить те саме питання, з якого, якби він пам’ятав, учора все почалося.

— О, згадав, — якось зовсім байдуже і з присмаком насмішки. Проте Чонгуку не варто на цьому зациклюватися, важливе інше.

— Техьоне.

— Звичайно, — старший навіть очі від екрану не відводить.

— І що ти скажеш? — так прямо і так тривожно.

У Чонгука знову пульсує у скронях, пітніють долоні і, здається, він фізично відчуває, як мокре волосся помирає, забарвлюючись у сивий, від нервів, колір.

— А що ти хотів сказати? — відклавши телефон і піднявши на нього погляд, цікавиться Техьон.

Це нечесна гра — відповідати запитанням на запитання. Легка паніка сунеться до горла, блокуючи можливість говорити. Хоч Чонгук сам вирішив з цього почати, все ж сміливості йому бракує. Сухі губи стискаються, очі бігають кімнатою, наче у кутках ховаються правильні відповіді, треба лише зловити поглядом. Але в кутах пусто, як і в голові. Йому боязко, як дитині, що викликали до дошки в класі та збираються висміювати, сварити і принижувати за неправильну відповідь.

Чонгук пропустив тему, він відповідей вірних не знає, крім тієї одної, що вчора встиг вивчити. Звучить вона дуже просто, починаючись на букви «закох», але хлопець не певен, що вона правильна. Бо у його світі ще донедавна було неправильно чоловіку кохати чоловіка, доки руйнівне торнадо не стерло у попіл всі закамʼянілі споруди минулого. Проте що, як у світі Техьона це так само — неправильно?

Від того й почувається по-дитячому слабким у своєму такому давно не дитячому тілі. Страх слизом повзе по мʼяким стінкам внутрішніх органів, прямісінько до пальців на ногах, які нервово стискаються.

Чонгук не боягуз, він навіть назве себе безстрашним. Вічно вибирає найшвидший, найвищий, найнебезпечніший атракціон. Сміливцем, готовим літати над сценою заради яскравих емоцій, зробити сальто назад, стоячи на твердій землі, павука на руки взяти — та що завгодно, аби відчути цей адреналін. А перед своїм хьоном зараз губиться. Усіх емоцій світу не вистачить, якщо Техьон його відштовхне, тому відповідає несміливо:

— Мені цікава твоя думка, — йому б похмелитися для більшої впевненості, але є велика ймовірність, що знову все забуде. А це неприпустимо.

— Чонгуку, може досить? — і тепер Чону остаточно стає погано.

Досить що?

Старший куйовдить вогке волосся, потирає червоні очі та дивиться так… розчаровано?

Невже?..

Техьон втомився, так страшенно втомився. Думав, що здатний і далі терпіти це, аби чути такі важливі слова, але прокинувшись сьогодні вранці зрозумів: чим частіше це відбувається, тим складніше потім зібрати себе до купи. Немов через повільну м’ясорубку щоразу пропускає кістки, а потім збирає залишки заново. Дробить надію, щоб, як тільки той торкнеться ніжно чи вкотре прийде п’яним, вона переродилася. Живе від ситуації до ситуації. Від приводу до приводу.

Техьон втомився.

Тому, мабуть, і каже:

— Скільки ми ще гратимемо в цю гру?

Таке питання плутає наляканого Чонгука, що вже давно і так заплутався, тільки сильніше. Про яку гру мова? Якщо Техьон про фан-сервіс, то чому ставить такі питання? Це ж обов’язок артистів. Вони не можуть просто припинити все. Принаймні поки фанатам подобається. А якщо він про них, то…

— Хьон, я…

— Ти мені подобаєшся, — дуже чітко і голосно, приголомшуючи молодшого таким зізнанням. — Давно вже.

Техьон, чесно кажучи, не планував зізнаватися, не хотів навіть говорити про вчорашнє, нехай і відчуває себе паскудно. Він просто не хоче тиснути власними почуттями на Чонгука, дозволивши тому самостійно себе прийняти. Але молодший перший почав цю розмову, а Техьон досить довго стримувався, аби залишилися сили продовжувати грати в байдужого.

— Може, щось скажеш?

— Хьон, я… — Чонгук запинається. Він і приголомшений, і наляканий, і щасливий. Все однією купою мішається і висне вантажем на язику, не дозволяючи нормально говорити.

— Якщо не готовий, — помічаючи збентеження хлопця, поспішає знизити напругу Кім, — чи не відчуваєш того ж у відповідь, — каже це, знаючи, що відчуває, але не дозволить собі цим маніпулювати. — Не хвилюйся. Мені просто здається, що ти повинен знати. Я не тиснутиму, не вимагатиму і не зміню своє ставлення до тебе, — і різко додає, — тільки якщо ти не попросиш.

У відповідь — мовчання. Очі — намистини все з тим же шоком дивляться, і Техьон раптом сам починає панікувати, шкодуючи про сказане. Тому що Чонгук із самого початку був замкнутий у проявах будь-яких почуттів чи емоцій. У його сприйнятті світу ти повинен йти тільки на зелений, дотримуватися зазначених норм і понять. Якщо суспільство каже, що хлопець може любити лише дівчину — інших варіантів немає. І, швидше за все, свої почуття до Техьона він пояснює як щось тимчасове, але аж ніяк не романтичне. Техьон своїм зізнанням міг злякати його лише сильніше, спровокувавши повернення до початкових налаштувань, де Чонгук знову закриється.

— Хьон…

Чонгук відчуває, як у ньому прокидається якась невідома сміливість. Його не відкинули, не образилися, не зляться. У нього так само — закохані. Через сталь тривоги на спині прорізаються пухнасті крила. Живіт скручує у спазмі, коли Чон усвідомлює, що хоче зробити це прямо зараз, відкинувши можливі наслідки. Зізнавшись самому собі, що насправді хотів цього вже давно, а тепер потребує до стягнутих у вузол внутрішніх органів.

— Можна я тебе поцілую?

Лице навпроти помітно змінюється, лякається?

Кім сам не очікує подібної реакції від себе. Хіба його не мало б ощасливити питання молодшого? Тоді чому натомість приголомшує? Можливо через те, що був певен — варто йому зізнатися і Чонгук, злякавшись, закриється, втече, відштовхне. Доведеться знову пробиватися через щільні стіни оборони, запевняти у безпеці, заслуговувати довіру, але аж ніяк не це.

Тому приковує погляд до найкрасивішої людини у всьому світі, щоб жодної емоції не прогаяти, і запитує:

— Ти цього хочеш?

— А ти? — сьогодні в них гра дай відповідь питанням на питання, але Чонгук не може дозволити собі зробити бажаного без чужої згоди.

— Дуже, — шепоче Кім, боячись злякати хлопця власним голосом.

Даремно. Бо Чон, набравшись сміливості, в ту ж секунду скорочує відстань між ними, підповзаючи достатньо близько, аби було відчутно запах лосьйону для гоління. А потім якось по-підлітковому, ніяковіє, розуміючи, що не все прорахував і до кінця не певен з чого почати.

Чонгук раніше цілувався звичайно, але лише з дівчатами. А зараз перед ним Техьон. Хлопець. Що, як тут механізми інші? Як краще до нього доторкнутися, куди руки покласти? Це ж перший поцілунок, то, напевно, буде правильним просто цьомнути, а не лізти з язиком. Хоч і хочеться його всього своїми мітками позначити.

Чорт.

Думок так багато і всі разом атакують, а він як дурень сидить перед неймовірним, добрим, чуйним та коханим чоловіком і ніяковіє.

Сам же напросився, сам же і ламається. Відступати не можна як мінімум тому, що хоче цього страшенно давно і вперше зізнається собі. Але хвилювання так гучно стукає у венах, що блокує роботу мозку і сковує власні рухи.

А потім чужа тепла рука м’яко лягає на його вилицю, довгі пальці повзуть у мокре волосся, великим пестять щоку, і всі думки враз змовкають. Рій сумнівів, страхів, питань розганяє тихе мовчання та погляд лагідних очей навпроти. Техьон ніжить його шкіру, дозволяючи собі зачепити великим пальцем чонгукові сухі губи, і каже:

— Ось так.

Ранковий, матовий голос ладен заспокоїти, тільки от ні чорта він не заспокоює. Серце все одно, що двигун, який працює на повну потужність, стукає під чонгуковими ребрами. Ніжні дотики, наче важкі удари — вибивають повітря з легень. Він намагається привести власне дихання в норму, не здригатися так ганебно, плавлячись у цих руках, але все марно. А потім чує:

— Дозволь мені.

…і дозволяє, відчуваючи, як м’які губи торкаються його сухих із такою ніжністю та обережністю, що Чонгук, здається, розпадається. У Техьона на губах смак полуниці з молоком, якими він, швидше за все, снідав, але молодший не має коли про це думати. Він тремтить, розсипаючись на частинки, поки чужі пальці зариваються глибше, стягують мокрі пасма, і натискають. Голова кругом йде, коли другою рукою Техьон стискає його талію, притягуючи до себе ближче. Коли чужі губи беруть контроль над його, змушуючи розкрити рот ширше і впустити язик.

Відчувати Техьона хочеться всім тілом. Під закритими повіками — спалахи яскравого світла, а в легенях — екстрене сповіщення про швидку втрату повітря.

Дихай.

Цього Чонгук боявся? Від цього бігав увесь час? Який дурень. Що в цьому може бути неправильного, якщо він прямо зараз перероджується, смакуючи чужий живильний нектар. На місцях тих руїн, що вчора знесло диким торнадо — ніжні бутони розкриваються, стеблами до серця. Він почувається таким чистим і тендітним, наче нічого людського в ньому не залишилося.

Техьон, не перериваючи поцілунок, обережно садить хлопця собі на стегна, спирається спиною на спинку ліжка і ніжно пестить своїми довгими, неможливими пальцями піддатливе тіло. Поцілунок тягучий, мокрий і такий пристрасний.

Чонгук робив це раніше, але назвати поцілунком ті жалюгідні спроби імітації — те саме, що хулити саму сутність поцілунку і тих почуттів, що в ньому зараз вирують. Почуттів, викликаних однією людиною.

Вони такі гарячі, світлі та неймовірно ніжні.

Вони скручують низ живота в тягучий вузол, поколюють на кінчиках пальців, виштовхують повітря з легень і вибухають під закритими повіками. Їх так багато, що Чонгук навіть не встигає простежити за всіма.

Дихай.

Він зминає чужі губи сильніше, губиться у відчуттях. Руками повзе до неймовірно красивого обличчя, бо теж хоче торкатися, гладити, стискати. Пальцями однієї відчайдушно чіпляється за плече, другою вивчає оксамиту шкіру на шиї, поки його самого плавлять. Чонгук відчуває, як під його дотиками народжуються мурашки, і дозволяє собі залізти під чужу футболку до гострих ключиць.

Хьон гарчить у поцілунок, язиком сплітаючись з чужим та перевіряє, як далеко Чонгук готовий пустити. Той відразу, не стримуючись, бо хіба є це реально, всмоктує вогкий мʼяз, насолоджуючись смаком. З Техьоном хочеться більше, сильніше, глибше, інтимніше. Ніжність майстерно замінюється пристрастю. Кім лізе пальцями вище до гострих лопаток, де декілька хвилин тому виросли крила. Обережно дряпає ніжну шкіру, а у Чонгука спирає дихання. Подих збивається, а тіло пробиває розрядами нових, досі невідомих і таких палких відчуттів. Він ганебно відчуває, як у штанах твердіє, а легені вже б’ють тривогу, втрачаючи контроль.

Дихай.

Молодший негідник несвідомо совається своїми пружними стегнами по паху Техьона і йому стає важко себе стримувати. Техьон дорвався до такої давно бажаної та коханої людини, що вже все однаково — чи провалиться він під лід, чи залишиться ковзати на поверхні. Потонути в цих надмірно солодких відчуттях, так і не вибравшись на сушу, не найгірша ідея.

Думки кидаються від бажання втиснути хлопця в ліжко до прагнення продовжити це солодке катування. Друге перемагає. Це їхній перший поцілунок — хочеться зберегти його в пам’яті таким же сповненим яскравих почуттів, як хлопець у його руках.

У чонових ребрах барабанить орган, який зараз намагається впоратися з великою кількістю тих «заборонених» у суспільстві почуттів. У голові пульсує від надлишку емоцій, а в легенях остаточна втрата і червоний код — вони готуються до відключення. Хто ж знав, що цілувати Техьона настільки нестерпно. Чонгук буквально задихається від того, що з ним роблять, і з тремтливим очікуванням дозволяє більше.

— Дихай, — перериваючи поцілунок і важко видихаючи, просить Техьон.

Кім сам жадібно ловить ротом повітря, ніби щойно виринув із води. Молодший у його руках м’яко впирається чолом у згин шиї та розслабляється. Власне серце, здається, перевищило всі дозволені медичні норми і скаче в дикому ритмі, не здатне заспокоїтися, але хоч один із них повинен — бо графік.

Чонгук намагається робити, що наказано, хапає губами кисень, розправляє плечі, проте все марно. Здається, він і дихати не вміє зовсім, хоч це й не важливо. Якщо Чон зараз задихнеться в руках Техьона, то це буде найсолодша смерть. Тільки перед цим він знову попросить його:

— Хьон, — підводить голову і зазирає в чужі очі, готовий розчинитись у цій густій карамелі. — Поцілуй мене ще раз.

Техьон усміхається куточками зацілованих губ, вкладає обидві руки тому на щоки і лагідно каже.

— Ми на репетицію запізнимося.

— Нічого, — зараз абсолютно нічого не важливо, крім ніжних пальців на його шкірі. — Почнуть без нас, впевнений, впораються.

— Ну якщо тобі дійсно цього хочет…

— Нестерпно, — перебиває.

Техьон слухняно виконує прохання молодшого. Цілує. Тільки тепер робить це набагато ніжніше. Вкладає туди всю любов, що збиралася в ньому та зрощувалася весь цей час. Куштує почуття у відповідь, впивається ними, як еліксиром життя, і знову тоне у відчуттях. Проте більше не боїться. Головне — потім зуміти відірватися від цих таких давно бажаних губ і вирушити щасливим на репетицію. Адже нарешті лід на озері розтанув і він спокійно може плавати в глибині їхнього спільного кохання.