nothing new. IV

перед очима в останні секунди життя він не бачив нічого, крім рану в грудях його товариша, його обличчя, яке усміхалось, в той час, як за щоки його тримала сама старенька смерть. нічого, крім його іронічних слів, героїчних дій проти запеклого ворога, та його тіла, душа з якого щезла прямо у нього на руках. якби ж ці секунди були останніми, на цей момент він гадав, що краще було б загинути на місці від тієї рідини в шиї, ніж пережити ті муки, які на нього очікували там, де на нього не чекали взагалі.

прокинувся він м’яко і взагалі без напруження: це був сарказм, бо як він мав себе відчувати прикутим, а перша річ, яку він побачив, це якийсь страхітливий апарат, який стояв довгою голкою просто перед його переніссям. той різко заплющив очі та прикинувся непритомним, бо сил не було після введеного препарату якось битись у люті за свободу, думки до купи зібрати важко, та й може почути щось можна…

– кренг, істота, яку кренг приніс для експерименту не є тим, кого називають людиною. склад так званих систем та структура тих якостей, які потрібні кренгу, можуть не бути тими, які називають підходящими.

що вони мають на увазі? невже ще якийсь експеримент?

– кренг, кренг сказав, що якості, які потрібні кренгу, підходять для експертменту кренга. кренгу начхати на те, що створіння, яке називається мутантом не є створінням, яке називається людиною. склад так званих клітин та структура потрібних якостей відповідають так званим нормам, які потрібні кренгу. експеримент буде тим, яким називають успішним.

– кренг, мозок створіння, яке називається мутантом, може відторгнути те, що називається органи кренга. так званий мутант буде бачити те, що називають галюцинаціями.

– кренг сказав, що навіть так званий процес з так званою людиною буде таким, за швидкістю, що називають повільним. кренг має почати те, що називають початок експерименту. кренг є ідіот, бо кренг заперечує накази кренга. – почулись металічні кроки машини, схоже, що у кімнаті залишився лише один.

– кренг, названий ідіотом, починає те, що називається експериментом.

а ось тепер час розплющувати очі, що й він зробив. страх як боліла голова та ламало тіло, але перед очима тепер усе було чітко видно, тепер страхітлива голка була ще ближче візуально. лаючись у бік кренга, той крутився і вертівся як міг, але робот все рівно натиснув на важіль, тим самим запускаючи машину.

голка впилась у перенісся, доки не пустила свої “корені”: вона пробилась під шкіру, пускаючи під нею фіолетові лінії, це дійсно було схоже на корені рослини. спочатку воно заполонило лише голову, потім це поширилось, у прямому сенсі, з ніг до голови: кожна ниточка нервової системи зараз була ніби випираючою веною, які з’являються у людей з віком, так як у них зараз були ці фіолетові корені. вони росли, продовжувались, кривились та хаотично рухались під шкірою, змушуючи жертву кричати у силу свого горла. фіолетові ниточки стрімко добрались до мозку, їх було видно навіть в очах піддослідного, вони росли по кругу, проте не чіпляючи зрачок та райдужку ока. як тільки корені достигли назначеної точки, а саме мозку, вони тут таки почали зчіплятись із звилинами, залізати у найбільш приховані та важливі частини, пускаючи уже свої, менші корені. увесь процес супроводжувався голосними, безумними криками та вигинами тіла, порою неприродними. біль з’їдала його зсередини, стискала вени та нерви, таке відчуття, ніби вона каламутила кров, давила очі в спробах розрізати їх на шматки, усе настільки боліло, що відчувалась кожна клітина свого організму, кожен орган, а біль настільки гострилась з часом, що, хоч цього не було насправді, але було відчуття, ніби розривались самі м’язи, тканини тіла. та раптом до основного болю, до якого той ще не зумів звикнути, відчулась нова: ще більш гостра, льодяна, текуча біль, яка була лише у голові, а точніше в мозку, ніби череп відкрили і почали заливати холодну газировку. і якби ж на цьому біль закінчувалась, бо перед очима жертва бачила лише війну, кров, смерть, страждання, знову смерть, постріли, вибухи, найрідніших, які падали на коліна, благали допомоги стікаючи кров’ю, їхні скляні очі та кінець усього живого. до фізичного, пекельного болю додався моральний, який тік перед очима, як і біль по всьому тілу та мозку.

така процедура тривала тридцять хвилин, але для жертви вони тривали як шість годин, якщо не більше. до того моменту воно й далі текло, кривилось, рухалось, аж доки голка не почала всмоктувати в себе свої фіолетові корені і згодом віддалятися. від больового шоку він мав би втратити свідомість, при чому на довгий срок, але як тільки металеві конструкції, які притискали того під час експерипенту, від’єднались від його тіла, він тут же впав на підлогу в шаленому потрясінні. його у прямому сенсі трясло, навіть дуже сильно, у його спробі звестись хоч на четвереньки його вирвало: схоже організм не став приймати те, що було введено, тому намагався вивести усе це через блювоту, однак її настільки було багато, що найближчим часом організм зневоднився від нестачі рідини. тіло було виснажене та шоковане від болю: тремтячі руки та ноги не змогли втримати тіло на четвереньках, тому він тут же впав на підлогу у своє ж блювотиння, знову зустрічаючи приступ шаленої тряски організму. у цей час кренгдроїд, який проводив експеримент, лише тримав свій бластер направлений на жертву, яка трусилась від болю та страждала у всіх спектрах цього слова: ну а що, хто знає, що він зробить, на його мозок був прийнятий сильний вплив, тому він так хоч би захистився. але це його не врятувало.

як тільки тіло стало менше трусити, піддослідний тут же звівся знову на четвереньки та глянув на кренга злим, вбивчим поглядом: кренг лише прицілився. на ноги встати не було сил через зневоднення, виснаження та інші причини, однак це не заважало йому зробити лише один ривок до робота, який вирішив його долю. ні, він не став ламати, трощити кренгдроїда, його не цікавила металева оболонка. робот невпинно стріляв з бластера навмання, бо той накинувся на нього та повалив, не лишаючи ніякого вибору. ідея в голову прийшла одразу ж: він нахилився до живота робота, туди, де зберігався сам кренг, схопив його зубами за обличчя і ривком витягнув з роботизованого тіла. звісно, що рожеве створіння намагалось тікати, однак він тримав настільки міцно, що взагалі відкусив зубами обличчя кренга: у цьому стані його щелепи дуже сильно стискались. але він не зупинився на цьому: те, що залишилось від кренга він почав невпинно трощити, або, по іншому не скажеш, жерти. якщо під “трощити” він брав залізне тіло, то під “жерти” його мозок. той кусав, ковтав, гарчав від самого процесу поїдання кренга: бридка, в’язка рідина розбризкувалась по кімнаті, в бік летіли лапки кренга, десь лежало око. він буквально пожирав його, чвакаючи, ніби це була найсмачніша піца.

звану вечерю, на жаль, перервали кренги, які прибули, щоб подивитись на результат експерименту: і ось він, красивий, щасливий та ситий, десь в блювоті, десь у крові кренга. роботи з силою схопили його, враховуючи лють, силу і тряску тіла, знову ввели йому якийсь препарат (схоже снодійне) і закрили у клітці з надміцним склом.

– кренг, результат експерименту такий, як казав кренг. кренг сканував стан мозку того, кого називають мутантом, і знайшов, що відтепер він буде бачити так звані галюцинації з людиною, яку називають кейсі джонс.

– кренг не здивований, так званий мутант востаннє бачив когось живого саме так званого кейсі джонса. сам кейсі джонс був вбитий кренгом та вмутований в те, що так звані люди називають деревом.

– той, кого називають мутантом тепер буде бачити усіх як так званого кейсі джонса, так сказало сканування.

– не усіх. так званий мутант буде бачити усіх як так званого кейсі джонса лише тих, хто не має у собі так званого впливу або ж іншої якості, яку ввів кренг. тіло того, кого називають мутантом буде постійно виснаженим, але з цим експериментом він став тим, кого називають сильнішим та могутнішим. саме з цією метою ми хочемо переробити мозок так званого мутанта на мозок кренга.

– кренг буде кренгом, але у живій оболонці.

– саме так, кренг. не припиняти те, що називається переселенням, інакше кренг у мозку так званого мутанта вимре. ви дізнались усю інформацію про цього так званого мутанта, кренг?

– так, кренг. уся інформація тут. мутант є тим, що називають підлітком. володіє мистецтвом так званого ніндзютсу, йде проти кренга, має сім’ю з трьох братів та так званого батька-щура. ім’я так званого піддослідного ра… ра…

– рафаель?! раф, прокинься! о господи, невже у мене вийшло??

– донні, що трапилось?

– що за шум, вам нормально так кричати після двох годин сну?

– здається я вивів рафа з його фізичного та психічного стану, до якого його довів кренг! але я не знаю точно, він не прокидається, проте пульс в нормі!

– май терпіння, донателло.

чому після стану надмірної активності та агресії рафаель зараз навіть не міг очі розплющити? через довге виснаження, яке суперечило його гіпер стану він відчував себе препаскудно, голоси братів та сонної карай той чув десь на задньому плані. однак лежати він не хотів і не планував, тому попри своє самопочуття раф тяжко видихнув і розплющив очі, тихо щось кажучи: це було настільки тихо й не зрозуміло, що спершу могло б скластись враження, що той під градусом.

– рафаель! брате, ти в порядку? – лео тут таки поклав долонь на його руку, того більше не трусило.

– паскудно, але не так, як було у кренга… ха… – черепаха у червоній пов’язці втомлено усміхнулась, а леонардо і ді тихо посміялись, хоча до сміху не було зовсім.

– твій стан бажає бачити кращого, лабораторія кренга сильно пошкодила клітини твого мозку, але не так критично, щоб я не зміг це виправити. також через постійне зневоднення і суперечливий стан ти деякий час будеш почуватись виснажено, але, знову-таки, не настільки погано, щоб я не зміг допомогти тобі, раф. ми сумували за тобою, брате. – дон обережно знайшов долонею руку брата і провів по ній трохи: так він ніби закріпив його присутність поруч, що йому це не сниться і не здається.

– донні, ти надто багато говориш тому, чий стан можна прирівняти до овоча. – раф повернув голову до вченого і тут таки в увагу впали його поранені очі. він почав дещо згадувати, як вперше побачив телло, але бачив його як кейсі та питав його за очі. але це зовсім не те. – дон…

– скло від кренгольота попало мені в очі, коли ми з лео збили його. – відчувши погляд брата на собі, черепаха у фіолетовій повз’язці без слів усе зрозуміла.

– ми з донателло почали збирати команду разом, – втрутилась карай, – це поки усі, кого ми змогли зібрати.

– до речі про команду, у нас ось-ось має бути тренування. поки у нас є трохи часу ми маємо відточити наші потенціали. – нардо відійшов від кушетки та пішов у сторону виходу.

– лео, твоя рука… – рафаель не міг залишити без уваги факт відсутності руки у його брата, однак його перебили, в принципі як було з донні.

– під завалами втратив. – той знизив плечима. – карай, донні, за мною, рафу потрібен відпочинок.

– ой, тільки не починай знову своє бубоніння з приводу того, що мені потрібно. – нарешті, риси найнижчого з команди почали повертатись до його натури, він вперто сів, дивлясись на лідера.

– раф, ти ще надто слабкий та виснажений, щоб тренуватись та приймати фізичні навантаження. – вперто сказав лідер, кидаючи серйозний погляд на брата.

– я краще знаю, як я себе почуваю. добре, я не буду тренуватись, лише посиджу та буду спостерігати.

– гаразд.

доки карай спала, раф був без свідомості, а донателло рятував стан його брата, лео трохи розчистив тренувальний зал від металолому та іншого сміття, тепер там можна було тренуватись, не повноцінно, але можна. сьогодні лідер поставив собі ціль на тренування: здібності дона. так як той більш не має зору, леонардо, як лідер команди, зобов’язаний допомогти йому впоратись із цим, звикнути, та загостири інші органи чуття, щоб донні теж міг вести бої без страху та сумнівів. раф та карай сіли на коліна і почали спостерігати за тим, що відбувається. донні встав у середину залу, взяв в руки палицю, заплющив очі, щоб кліпання не відволікало його від процесу.

– те, що у тебе немає зору хоч і загострює інші органи чуття, але не настільки, щоб ти міг на них покласти своє життя. – нардо склав руки за спиною, поки треба діяти без зброї, щоб ді хоч зміг звикнути, ввійти в курс справи. – вслухайся в тишу, сфокусуй слух на переміщенні противника, скажи де він.

лео тихо, безшумно обійшов брата, встав за його спиною, пішов трохи в сторону, щоб засплутати його. телло спробував відрізнити звуки, відрізнити їх від тих, які чуються, і тих, які є насправді: де ж леонардо є зараз? шурхіт припинився, стало тихо, наче на кладовищі, або ж просто на поверхні просто зараз – так тільки чули карай і рафаель, але ніяк не донателло. він стиснув палицю та різко, проте обережно обернувся на 45 градусів та вдарив палицею вперед, як тут відчув те, як лео взяв кінець палиці та зробив ривок на себе, забираючи її.

– дуже добре, якщо ти орієнтуєшся ось так, спробуємо провести бій.

– згоден. – раптом раф підвівся, стиснув кулаки і кивнув дівчині, натякаючи провести бій, на що вона не мала наміру відмовлятись.

– раф! чому ти просто не…

– лео, у положенні рафаеля легке фізичне навантаження буде йому тільки на користь, щоб повернути силу та допомогти собі вийти із стану виснаження. – ді вирішив втрутитись у цю ситуацію, так як він знав повну картину. – тільки, раф, не перестарайся.

– так точно, дон! – той гордо усміхнувся, дивлячись на лідера, на що інший тихо зітхнув і дістав катану.

– добре. зосередься, ді. – мовив старший, кидаючи палицю брату.

і от тепер сталось нечуване: донні зловив палицю та встав у бойову стійку, однак тут же й почали вести бій карай та раф. різкі видихи, шумні удари та кроки надто відволікали хлопця від завдання, той в мить відчув, як пропустив декілька ударів.

– я не можу працювати в таких умовах! навколо створюється шум! – ді намагався зупинити бій та захищатись палицею, однак нардо й не думав зупинятись.

– в реальному бою ніколи не буде тихо, тобі завжди буде щось заважати! сфокусуйся на своєму ворогу, а не на чужому!

а це щось-таки дало. в якийсь момент удари, видихи та кроки усіх, крім лео стали не більше, ніж шурхотом у вухах, який майже ніколи не відчувався. нарешті бій вів телло, який майстерно захищався, слухав, куди йде брат, в якому напрямку і навіть наносив удари, при чому впевнено, без усякого сумніву. треба лише зловити один момент, який дозволить контролювати власним слухом, лише один крок до впевненості, навіть тоді, коли ти зовсім нічого не бачиш перед очима.

тренування мало б тривати набагато довше, але кінець підкрався непомітно: у каналізації почулись крики і звуки роботизованих кінцівок.

– тобто кренги й до каналізації добрались?! – в шокованому стані раф дивиться у бік, звідки лунали моторошні звуки.

– не в тому діло, там були ще крики. – карай підійшла ближче до виходу, дістаючи катану з чохла.

– карай має рацію, ми врятуємо тих, за ким женуться кренги.

– звук йшов ліворуч, вони побігли на поверхню!

– команда, на поверхню!

усі тримали в долонях зброю, усі стрімко бігли на поверхню, як і казав вчений: звісно, що підійматись та бігти по нерівній поверхні йому досі допомагав лео, але в деяких моментах він діяв абсолютно самостійно, що не могло радувати. кренги майстри непомітності: вони далеко були попереду, а чути їх аж до лондона як мінімум. друзі миттю рвонули до місця шуму, щоб швидко впоратись із кренгами та врятувати життя того, чий крик вони чули під час тренування. однак на місці призначення вони не бачили жертви, вони бачили лише нападників, і їх було настільки багато, що не злічиш одразу.

– команда, не відступаємо! в бій!

лідер дав команду, усі приступили до виконання: рафаель одразу ж кинувся трощити кренга, ламати їхні тіла та заплітати слизькі лапи у піратські вузли, лео взяв на себе одного з найбільших кренгів, а дон і карай працювали в дуеті спина до спини – як би веселково це не було описано, однак на ділі ніхто найближчим часом не мав сил боротись, баста, гра закінчена. однак не в його зміну.

як тільки кренги почали стискати панцирі черепах, сміючись справжнім злодійським сміхом, раптом перед очима у кожного з команди швидко промайнули декілька промінців та вогників, які літали настільки швидко, наскільки й вибухали. але найцікавіше було те, що вибухи намертво вразили кренгдроїдів, однак черепахи і карай були цілі!

вони вмить попадали на землю, кожен кинув погляд одне на одного з німим питанням: що це взагалі було?

– агов, а ну покажись, незнайомцю, який врятував нас! – рафаель перший звівся на ноги і озирнувся, шукаючи поглядом винуватця подій.

– ну раз ти так хочеш побачити мене, то ви маєте мені допомогти, послуга за послугу, браття! – власника голосу не було видно, однак усі чітко чули, як хтось до них дуже швидко біг.

– браття? хто ти є, біс тебе забирай? – карай стиснула катану.

– ой, тут ще сестра є! як приємно її тут бачити!

– та добіжи ти вже, я нічого не бачу, та хочу почути хто ти є!! – дратувався дон, бо очікування було надто довгим.

– та зараз, зараз, донні, чекай, бо я трохи втомився, хе-хе.

нарешті, той, хто біг, хто врятував команду, свою сім’ю, якщо по суті, хто запустив чарівні вогники та промінці, і тільки після його появи усе стало на місця. дійсно, хто ж іще міг гратись із жовими промінчиками. дійсно, чому стовп був пустим, хоча кренги так гордились цією стратою.

– МАЙКІ?! – мало не одночасно крикнули усі, окрім донні, так як він не зміг бачити цього. черепаха підійшла ще ближче, однак по ньому було видно, що той намітився ще кудись бігти.

– так, він самий! але зараз не в мені справа, дехто потребує допомоги більше, ніж я! біжимо за мною, здається я знайшов те, що важко пояснити навіть мені, супер-пупер майкі!

– заче… трясця, біжимо!

мікіланджело не став стояти на місці, він одразу ж почав бігти, показуючи команді дорогу. раф допомагав з бігом своєму сліпому брату, однак самого ді цікавило багато чого, та й усіх загалом.

– майкі! що з тобою сталось? ти ж… тебе… ну, вбили! – не припиняючи біг, вчений кричить питання своєму брату, який воскрес.

– а, знаєш ці штуки у коміксах, – на цьому моменті лео зітхнув, – коли герой наче помер, але у самий розпал подій він з’являється ще й з новими здібностями! так ось, в мені щось прокинулось, а потім я впав, ніби ніхто мене й не вбивав, уявляєш, ді?? а що з тобою?? і… всіма вами?

– потім пояснимо! – викрикнула карай, поправляючи маску.

– добре! ой, здається ми уже тут. – майкі невинно усміхнувся, однак інші різко загальмували, мало не попадавши вперед.

якщо мікіланджело думав, що картиною, яку бачила команда, він їх здивував, то вони лише переглянулись: це був кейсі, який вмутований в дерево.

– а, майкі, ми знаємо за нього, я працюю над тим, щоб розробити ретромутаген для нього. – телло нарешті сховав палицю, він відчув, як мало не втратив опору, коли хтось відійшов від нього.

– знаєте за кого?

трясця, точно! рафаель не був разом з ними тоді, коли вони знайшли кейсі…

– раф, тільки не підходь близько, – леонардо, знаючи, що може статись, із ціллю вберегти брата від неприємностей, кладе руку на його плече, так як той стрімко підійшов до дерева. однак, як не дивно, це…

– КЕЙСІ?!

перед очима були тільки галюцинації з виміру ікс, його очі, усмішка, передсмертні слова, три поцілунки і найголовніше – він сам, коли вони боролись проти кренга. рафаель робить ривок, він торкається голіруч до кейсі-дерева, ніби намагаючись обійняти його, проте усе не було б так просто, бо хлопець вмить став ніби продовженням цього дерева, він став такий же криштальним та твердим, як це кренг-дерево. його погляд застиг дивлячись прямо у вічі хокеїста, а долоні були на рівні плечей та шиї. він застиг. тепер вони двоє вмутовані в дерево.

– о ні! – мікіланджело зітхнув у відчаї та підійшов до цього дерева.

– дідько, раф… – лео штовхнув ногою маленький камінь, що був під ногами від почуття вини: він не зміг вберегти його.

– хм… цей погляд, він такий… – майкі уважно вдивився в очі рафа, ніби намагався щось там прочитати мілким шрифтом.

– ти маєш рацію, майкл, він особливий. – до дерева підійшла карай, вона з іншого боку теж розглядала очі черепахи.

– що у ньому є такого? – поцікавився дон, спираючись на палицю.

– я не знаю, як це описати, але таким поглядом не дивляться на товаришів, друзів, знайомих. це щось інше. – слова кунаїті змусили вченого задуматись, однак через хвилинку мовчання він раптом запитав.

– звідки ти це знаєш? – ді сховав палицю, до нього підійшов нардо, який взяв того під плече.

– від твого брата.