Нічне сяйво фіолетового.

Не було відомо, як довго і скільки вони випили, але це явно було забагато. Генк й Айра сиділи за столом, при цьому опираючись на нього своїми ліктями. Генк опустив свою голову на плече дівчини, а вона на його голову. В руках в Андерсона була пуста пляшка віскі, яка стояла на столі, а в Айри пуста склянка. У двері постукали, але ніхто з них не поспішав відкривати. Точніше, не міг відкрити. Вони обидва мали алкогольне отруєння і були без свідомості. Лише Сумо почав гавкати й кликати на допомогу, коли зрозумів, що ні Айра, ні Генк, не гладили його коли він підходив і не приділяли йому увагу. Раптом, вікно на кухні розбилося й в нього залетів Коннор. Так, саме залетів, бо це не можна було назвати по-іншому. Сумо одразу прибіг до нього.

– Так, тихо, спокійно… Сумо. Я друг, не бажаю тобі нічого злого, — промовив він піднявши руки. Коннор дав Сумо обнюхати себе, а потім пес почав намагатися привернути його увагу до двох п’яниць.

– Лейтенант Андерсон! Айра! – вигукнув він і тут же встав, щоб подивитися чи вони живі. Просканувавши Генка можна було дізнатися, що у нього алкогольне отруєння, але сканувати Айру не вдавалося. Система дала збій. Він взяв її за серединне внутрішнє передпліччя*, де й знаходився той чіп, який сканувався. Коннор відчув себе дуже погано. Якщо тим, що він відчував від поцілунку не можна було встигнути насититися, то цим насичувався в перші секунди. Довго не витримавши він відпустив її руку.

– А я знала, що ти, сучий син, припрешся, — п’яно мовила Айра після відчуття легкого болю від сканування.

– А от я тобі покажу! Покажу! – продовжувала вона і почала махати руками, щоб вдарити андроїд. Але Коннор лише забрав у неї з рук пусту склянку, підняв й поніс до ванної.

– Що ти робиш? Я не рибка, щоб плавати. Я аґрус, мені треба рости й на земельку!

Коннор не знав як реагувати. З однієї сторони, він наче відчував якісь почуття, звичайно, не без її допомоги, і це вплинуло на його програму, але з іншої це відчуття роботизації, коли тобі все одно, важливий лише успіх. Наступним був Генк. Щоб його привести в почуття, Коннор дав йому два хороших ляпаси.

– Що… Це що, ти, та сама бляшанка? Айра казала, що ти прийдеш… Сумо, фас! Давай, Сумо, він не друг. Сумо! – п’яно мовив лейтенант. Та пес ніяк не реагував й лейтенант махнув на нього рукою. Коннор його теж посадив у ванну, хоча Айра вже вибралася й намагалася покинути цю кімнату.

– Вибачте лейтенанте, Айра, але я вимушений це зробити, — мовив він й посадив обох у ванну, а потім увімкнув холодний душ. Це швидко змусило їх обох протрезвіти.

– Коннор!? Якого біса!? – промовили майже одночасно Айра й Генк.

– Якщо це пекло, то в принципі я мала рацію, щодо свого життя.

– Надіюся, хоч в пеклі немає бляшанок.

– Ага, ага, надійся, вони там усім управляють, — відповіла Айра й намагалася вибратися з ванної. Коннор хотів допомогти, але вона проігнорувала протягнуту руку. Нехай, як би й не боліла голова, як би не було погано, вона пам’ятала усе. Присмак металу й масла, яке було в синій крові андроїдів, запах чаю, який залишався в повітрі й ті дотики. Вона бачила його руку, коли він її цілував. Вона бачила усе й це просто зводило її зі здорового глузду. Серце хотіло цього всього, воно завжди було ненаситним, поки розум видавав одні ерори та нічого не розумів.

– Лейтенанте, у нас нове завдання.

– Конноре, котись до чортів! Чесно, не до завдань… – говорив Генк, який намагався теж встати з ванної.

– Ну, якщо вам не цікаво, що сталося в клубі Еден, то добре. Мені здавалося це буде цікаво.

– Коннор, ти маніпулятор, а ще псувач речей. В чому я піду на це завдання? – обурилась Айра.

– Там, в лівій шафі є старі речі моєї дружини. Може підійде щось, — сказав Генк. – Конноре, принеси мені, будь ласка, якусь сорочку, — додав він. Коннор послухався й пішов за сорочкою. За своєї удачі, Коннор й Айра зіштовхнулися перед входом в кімнату. Він пропустив її, вона ніяк на це не відреагувала й просто тихо підійшла до шафи, щоб передивитися, що можна було б надіти. Коннор вибрав сорочку в стилі хіпі й поніс лейтенанту, якому вже було погано.

– Дай мені пару хвилин, — сказав він й продовжив блювати. Коннор закрив двері й пішов роздивлятися квартиру лейтенанта. Через декілька хвилин Генк вже був зібраний й вони чекали лише Айру. Як тільки двері спальні відкрилися, Хенк й Коннор витріщилися на неї здивовано.

– Так, не дивіться такими поглядами на мене. Це для завдання, — мовила вона. Айра вийшла в перуці пурпурного кольору, своїй спідній білизні поверх якої був якийсь легкий, на половину прозорий чорний халат. Кожен із них мовчав просто застигнувши.

– Ви що, ніколи жінок в спідній білизні та халаті не бачили? – сказала вона й просто потягнула обох на вулицю.

– Це типу… Все твоє? Ну, в плані… – намагався сказати Генк.

– Так, ніяких операцій, все натуральне. Помацати навіть з дружби не дам, вибач, я працюю рахуй з вами в поліції, а не в тому стрип-клубі. Хто буде намагатися помацати, одразу отримає в пику, все ясно? – відповіла вона й сіла в машину на задні сидіння. Коннор зняв свою курточку й вручив Айрі.

– На вулиці мінус 15 градусів, є 57 відсотків можливості захворіти. Й ще..

– Й ще 2,64843 померти від переохолодження, знаю, — лиш відповіла вона, але курточку все-таки прийняла. Коннор сів у машину на місце водія. Генк був проти, але дізнавшись ціну штрафу за водіння у не тверезому стані, швидко погодився. Втрьох вони поїхали до клубу “Еден”. Кожен зі своїми думками, кожен зі своїми проблемами та кожен зі своїми долями.

 

***

– Яка чудова пісня! – промовила Айра і включила радіо ще гучніше починаючи підспівувати. Генк довго тримався, але в кінці теж здався.

– Come on Barbie, let’s go party, – співав Генк.

– Ah, ah, ah, yeah, – підспівувала Айра. Коннор вів машину обдумуючи все, що було за ці дні. Його мучила ситуація з Айрою, те що він відчував, а ще її слова. Не хотілось вірити в те, що він теж девіант, але поки програма мала пояснення — Айра. Вона просто винайшла щось схоже на нові технології, через які роботи можуть відчувати, а люди ставати витривалішими й розумнішими. “Ні, власне, це Айра, все сходитися. Програма не дає збої” – думав він, хоча програма все-таки знову дала збій, коли побачила як лейтенант Андерсон і вона співали. Це було таким не звичним для них, але вони раділи й в кінці сміялися. Чи може андроїд заздрити людям?

 

***

Стріп клуб “Еден” зустрів їх яскравими рожево-пурпурними кольорами. Якраз дуже схожими під наряд Айри, хоча навряд чи хтось назвав це нарядом. Хоча для неї це було те саме, що й купальник, тільки взимку.

Коннор вийшов з машини й відкрив двері Генку, а потім їй. Айрі хотілось кинути “хрінов джентльмен”, але вона все-таки хотіла сховати все те, що було, й тільки прошепотіла:

– Дякую, — а потім теж вийшла з машини. Було доволі прохолодно, але чіпи допомагали обдурювати тіло й відчувати при холоді тепло. Власна розробка Айри, щоб ще більше бути у виграші.

– Так, ви відправляйтесь на місце злочину, а я піду прогуляюсь до декого в кабінет. До речі, ось, думаю це тобі потрібно буде, — вона вручила Коннору, його курточку з написом RK800.

– Я знаю, що роблю, тому інформація й усе цікаве, вже в мене в руках, — вона посміхнулася й направилася до чорних ходів. Не було відомо, звідки вона знала цей клуб, але Айра явно була тут не вперше.

– Що ж, Коннор, пішли, — сказав Генк й направився всередину.

 

***

Айра пробралася в кабінет до директора закладу. Якби не хабарі, зв’язки, він би давно мав тисячу судимостей, але життя подарувало йому удачу й буття щасливчиком. Айра знала як підходити до таких людей, особливо якщо ти з ними знайома. Ні, не так… На жаль, коли ти з ними знайома.

– Габбі Крейнт? Чи можу я до вас завітати? – запитала вона й увійшла в кабінет. Айра знала як правильно себе “подати на блюдечку”, щоб збити з пантелику. Габбі кинув на неї погляд і на його обличчі з’явилася самовдоволена посмішка.

– Айра! Яка приємна зустріч, — промовив він й вставши зі стола, підійшов до неї ближче, — ЖИВА й натуральна, таке не часто побачиш, — додав він й провів рукою по її шиї.

– Але ти ж розумієш, що за все в наш час треба платити? – фліртуючи промовила вона й стиснута його сорочка, підходячи ще ближче, а потім відійшовши ще далі. Вона грала з ним, вона знала, як грати з людьми.

– Й скільки ти хочеш? Повір, за таке не жаль заплатити, — сказав він й намагався Підійти ближче, але його зупинила її рука.

– Скоріше, не скільки, а чим треба буде заплатити, — відповіла вона, додавши: – Бо по-іншому ти нічого не отримаєш. 

– Тобто в мене немає вибору, — з посмішкою додав Габбі, цілуючи її руку.

– Так, немає, бо в інакшому випадку увесь компромат потрапить до поліції. Та ще й за які статті. Наркотики, економія на клієнтах, жахлива дезінфекція, зґвалтування. Прекрасний набір, чи не так? – відповіла вона, усміхаючись та помічаючи, як змінилося лице чоловіка. Він припинив цілувати її руку й підійшов ближче.

– Мені здається, шльондро, ти охрініла, — промовив він.

– Ні так, ні, давно хотіла накрити це місце, — відповіла Айра. Вона прикусила губу й провела повільно рукою по сорочці з верху до низу. Після цього вона встала й забажала піти геть. Але її зупинили й притягнути до себе.

– Й що бажає принцеса?

– Бажає інформацію про усіх роботів, пам’ять, деякі цікаві та корисні матеріали, що допомогли б з девіантністю. 

– А не забагато для однієї особи? – запитав він вдихаючи запах її волосся.

– Ні, хоча навіть замало, можеш ще й заплатити, — прошептала вона йому на вухо й була притиснута до стінки.

– Добре, все буде, — відповіла чоловік й бажав поцілувати її в шию, але вона вибралася з обіймів.

– Спочатку інформація, потім все інше, — сказала Айра й сіла на стіл. Габбі голодними очами й поглядом пожирав її, але все-таки сів за стіл, дістав пусту флешку й скинув на неї усю потрібну інформацію, а потім віддав дівчині, намагаючись її стягнути зі стола до себе на коліна. Але…

 

***

Генк й Коннор почали розслідувати місце злочину, де вже був Ґевін. Ґевін — це один з найогидніших поліціянтів, з підвищеним его й поганим відношенням до майже що кожної особи. Він сміявся з того, що Коннор пішов на допит девіанта, а потім після ледь не пристрелив того девіанта. – Тут вже все переглянуто, але ви, звичайно, зі своєю лялькою можете все подивитися, — кинув він на прощання й пішов геть, перед цим навмисно задівши плече Коннора.

– Щоб він нарешті здох, — сказав Генк й підійшов розглядати докази ближче. На ліжку був задушений чоловік, у якого, по попередній версії, стався серцевий напад.

– Він помер від удушення, а не від серцевого нападу, — констатував факт Коннор.

– Так, я бачив лінії на його шиї. Конноре, ти не міг би оживити цю андроїдку?

– Я не впевнений. Вона в дуже поганому стані і якщо й можна, то на дуже короткий проміжок часу, — відповів Коннор, скануючи андроїда. У неї було пошкоджено щонайменше 5 важливих деталей, але з’єднавши деякі шнури, її б вдалося увімкнути. Проте лише на 1 хвилину 20 секунд.

– Тоді увімкни, це буде хоч щось, — промовив Генк склавши руки, й спостерігаючи.

– Добре, слухаюся, — відповів Коннор й відкрив механізм андроїда. Під’єднавши два проводи, вона ожила й почала зі страхом повзти назад.

– Тихо, спокійно, ми не є небезпекою, просто хочемо дізнатися, що сталося, — промовив Коннор заспокоюючи андроїда.

– Він бив мене. Все сильніше, й сильніше, а потім вона зупинила його життя.

– Хто така “вона”?

– Та, яка була друга зі мною. Нас було двоє… Він бив нас… А вона заслужено зупинила його життя… Я буду жити? – запитала андроїдка й після цього запитання вимкнулась. Генк співчував їй, Коннор розумів, що не встиг запитати усе, що бажав. Хоча долю співчуття він теж відчув, програма продовжила давати збої.

Вони покинули місце злочину й поки Генк говорив з іншим поліціянтом, Коннор розглядав андроїдів для втіх, які стояли за склом. В голові з’явився план, тому він спробував розблокувати один, та програма лиш видала:

– Треба рука людини. Будь ласка попросіть людину проскануватися.

– Генк, це дуже важливо, — мовив Коннор підійшовши до лейтенанта.

– Що таке?

– Ходімо, — додав він і підійшов до андроїда за склом.

– Коннор, у нас немає часу на твої розваги. Давай потім.

– Ні, мені треба цей андроїд, він допоможе нам в розслідуванні. Можете, будь ласка, відчинити це? Довіртесь мені — продовжував Коннор. Генк подивися на нього, зітхнув й просканував свою руку. Андроїд вийшов й підійшов до Генка, вже намагаючись його потягнути в одну з таємних кімнат, але Коннор перехопив її руку й… Побачив що тут було годину й 40 хвилин тому. А точніше, що бачила ця андроїдка. Він знайшов ту саму девіантку, яка покинула кімнату, де було скоєне вбивство.

– Я бачив, вона покинула кімнату й направилася туди, — Коннор вказав дорогу й вони пішли далі. Генк знову просканував руку, й Коннор знову отримав дані про те, куди пішла девіантка.

– Що мені казати коли в мене запитають куди йде бюджет розслідування… – сказав Генк. Коннор намагався робити все швидко, бо клуб кожні дві години стирав пам’ять своїм андроїдам. Й він нарешті зрозумів куди пішла девіантка, але… Але побачив й Айру, яка направлялась до якогось кабінету поряд.

– Я знаю де девіантка й Айра, — раптом сказав Коннор. Після слів про Айру Генк одразу зацікавився.

– На мою думку, спочатку нам треба знайти Айру, — продовжив далі Коннор й вони підійшли до того самого кабінету директора клуба.

– Це кабінет директора цього клуба.

– Що вона тут забула? – питав Генк.

– Зараз дізнаємося, — сказав Коннор й відкрив двері.

 

***

Айра намагалася тягнути час, як тільки могла. Вона грала з Габбі, змушувала тільки дивитися на її тіло при цьому фліртуючи з ним. Коли флешка була в неї, й коли її хотіли вже остаточно стягнути зі стола та забрати те, що вона “продала”, двері відкрилися й до них зайшов Генк й Коннор. Айра одразу вихопила пістолет, що лежав у директора під столом, щоб забезпечити усім безпеку, й кинула його Коннору.

– Ви не могли швидше йти? Я розраховувала на швидкий порятунок, — промовила Айра.

– Габбі Крейнт, директор клубу Еден, мав зв’язки з наркотичною мафією й досі таємно продає наркотики. Нехтує правилами клубу, бере хабарі, — Коннор почав описувати для Генка усю інформацію, що зміг дізнатися зі сканування.

– Айра, ти все-таки погана дівчинка, — сказав він й хотів її схопити як заручницю для своєї безпеки й гарантій, але швидко був вхоплений за руку Коннором. Той завернув йому руки за спину й начепив наручники.

– Нарешті ти робиш з цими речами щось корисне, — сказала Айра звертаючись до Коннора, а потім до Габбі, — Знаєш, вас, чоловіків, провести так легко. Тільки знімки пару шарів одягу й він вже тобі підвладний і готовий на все. Але жінку не проведеш трусами.

– Я ще тебе знайду, як виберусь.

– Не виберетесь. Один з ваших роботів вбив людину, ці роботи є девіантами, а тому ви явно будете під великим контролем — там, де хабарі не приймають, — промовив вже Генк й підізвавши поліціянтів вручив його їм.

– Айра, а що ти взагалі тут робила? – спитав Генк.

– Діставала усю корисну інформацію, — вона помахала флешкою, тримаючи її в руках. – Я ж казала, все для завдання.

– А звідки ти знала?

– Так, у нас девіант на волі, потім усі питання, — сказала вона й направилася на вихід.

– Ти так підеш? – спитав Генк.

– А щось не так? – зупинившись спитала вона.

– Ну…

– Так, або ви йдете, або я сама зловлю девіанта, — лиш кинула вона й пішла вперед. Коннор покрокував за нею, щоб заодно показати шлях, а Генк подивися на все, кинув :

– Просто з глузду з’їхати, — й пішов за ними.

 

***

Девіанток як виявилося було двоє. Айра ніколи в житті не забуде те, як круто билися ці двоє дівчат. Але, не дивлячись на все, ніхто не мав права нападати на її хлопців. Не зрозуміло коли вони стали її, але то було просто препогано. Тому Айра деяку з них непогано так вдарила головою об стінку, а іншу перекинула до Коннора. Вони майже їх спіймали, але Коннор не вистрелив в них в останній момент.

– Він бив її, знову й знову. Я розуміла, що я наступна, тому стиснута йому горло так сильно, щоб він задихнувся. Я просто хотіла повернутися до своєї коханої, — промовила девіантка тримаючи іншу за руку. Потім вони перелізли через сітку й втікли.

– Може воно й на краще, — сказав Генк.

– Точно на краще, — додала Айра, намагаючись оговтатись після бою.

– Чому ти сказала “не смій нападати на моїх хлопчиків”? – раптом запитав Коннор.

– Конноре, стули пельку.

– Що, вона прям так і сказала? – з посмішкою перепитав Генк.

– Так, а ще при кожному ударі додавала це за Генка, це за Коннора, — з посмішкою продовжував Коннор.

– Айра? – зі легким сміхом промовив Генк до неї.

– Ой, так йдіть ви до чорта.

– Айра, ну цікаво ж! Чекай! – промовив Генк й вони з Коннор пішли її наздоганяти. День був майже закінчений.

 

***

– Айра, чекай, — промовив Коннор, обережно схопивши її за руку й намагаючись не задіти те місце.

– Візьми це, — він протягнув їй її одяг й надів на неї свою накидку.

– Конноре, той вечір… Що ти відчував? – спитала вона повернувшись до нього й дивлячись в його очі.

– Я… Я навряд чи зможу це пояснити. Це було дивно, але я наче був людиною на якусь хвилинку, наче все було таким іншим, яскравим.

– Я дивилася на тих дівчат, й знаєш, вони мали щасливий вигляд один з одним. Я все життя вивчаю девіантів, але я не бачила закоханих ні разу. Це з однієї сторони вражає, а з іншої хвилює.

– Чому хвилює?

-Тому, що, Коннор, ти девіант.

– Я не можу їм бути. Я досі виконуючи усі накази, я досі можу все розраховувати, я досі прораховую успіх й досі нічого не відчуваю.

– Відчував, ти знаєш. Не бреши хоча б собі.

– Але я не девіант!

– Але тобі подобається Генк як людина, ти знаєш, що він пережив, й довіряєш йому. Тому ти виконуєш його накази.

– Це просто збіг.

– Не буває збігів, Конноре! Не в цьому житті.

– Завжди є збіг. Просто ви, люди, не вмієте їх правильно зіставляти з розумом, щоб розуміти, що збіги, а що ні. Тому я не девіант. 

– Так, не девіант, я помилилася, — просто погодилася Айра не бажаючи далі сперечатися й направилася до себе додому.

Коннор дивився їй в спину, як вона йшла геть і намагався зрозуміти усі промовлені слова. “Я ж не можу бути девіантом, так?” – думав він, навіть не здогадуючись, що це була емоція — сумнів.

*