Навіть якщо захочеш, не спіймаєш.

“Mama always told me don’t you run
“Don’t you run with scissors, son
You’re gonna hurt someone”
Mama told me look before you leap
“Always think before you speak, and watch the friends you keep” ” – Sharp Edges (LINKIN PARK)

Поліційний офіс. Вечір. Коннор перевірив усю інформацію, яка тільки могла бути, перечитав більше тисячі рапортів та повідомлень про напад андроїдів-девіантів на людей. Генк вже давно пішов додому, хоча це було лише прикриттям, бо, скоріше за все, він знову пішов в той самий бар, аби пропустити пару склянок віскі чи чогось трохи міцнішого. “Мені не давали накази, але моя система по протоколу 73 дозволяє мені намагатися дістати більше доказів. Я повинен прослідкувати за нею” – думав Коннор, хоча, скоріше, люди б це назвали обробкою даних, але у всіх на все свої назви. Лише ми самі знаємо, яка назва та сприйняття речей нам ближче. Айра зникла, а це означало, що пора починати своє слідкування. З підрахунків й логіки, вона мала зараз направитися в той самий коридор, який веде до архіву, де знаходилися шафи з усім потрібним для прибирання. І це було вірно. Коннор обережно виглянув через поворот та побачив її. По подальшому розрахунку було 70 процентів, що вона попрямує до вхідних дверей, але й було 5 відсотків, що до станції підзарядки й усі 15, що до чорного виходу. Програма ставила ставки саме на ці 15 процентів, враховуючи усі дива, і знову мала рацію. Коннор прослідкував за нею, намагаючись непомітно йти слідом. Аварійні сходи, вулиця Адамс Ів Сті, поворот, якийсь покинутий провулок. Айра ні разу не обернулася, що підтримувало факт, що вона робот й девіант, але були й факти, які підтримували іншу сторону. Проте, зараз було головним лише дізнатися де вона проживає. За розрахунками має бути два повороти й дорога веде повністю до глухого кута, звідки вихід, або через сходинки, або через двері, які їй можуть відкрити. Натомість після двох поворотів вона зникла. І не через двері, не через сходинки, вона наче завела його у власний лабіринт. Він втратив її, місія провалена. Було питання — як так вийшло? – але це питання просто змішалося з тихим вітром та полетіло геть. Система успішно дала збій.

***

Роботи, андроїди, штучний інтелект — все це вважалися ідеалом. Тією самою гранню, до якої йшло усе людство і ніхто так і не дійшов. Люди лише змогли створити цей ідеал, щоб кожен день дивитися на те, що вони невдахи? Щоб перестати до нього йти? Чи просто змиритися з тим фактом, що людина ніколи не буде ідеальна? Але кожен помилявся. Людина може набагато більше, а людина-девіант — тим паче. Айра знала, що за нею будуть слідкувати, вона навіть знала точні розрахунки програми: “70 процентів, що я піду через вхідні двері, лише 5, що до станції підзарядки та цілих 15, що через чорний вихід. Ставки програма зробить саме на 15 процентів, згідно з усім, що було помічено” – думала вона, не видаючи думки та поводячи себе як завжди. Головною задачею було декілька разів зробити так, щоб програма вважала що права, а потім в найголовніший момент зламати її логіку. Айра відчувала, що за нею йдуть, але ні разу не обернулася, лише спокійно й впевнено крокувала та плутала програму новенького RK800. Він бачив лише сходинки та двері, які хтось може відкрити, але не задумався про те, що вона могла через схожість кольору свого тіла й одягу зі стінкою пройти повз нього та вибрати зовсім інший шлях. Тепер було зрозуміло лише одне — вона є загрозою для них. Тому найкращим рішенням було б якось ближче познайомитися та довести, що вона не причетна до девіантності. Нехай вона і бажала помсти, але не людству, а Аманді. Вона знищила усю її кар’єру й повинна була за це відповісти. “Але як підібратися ближче, якщо RK800 надсилає усю інформацію прямісінько в Кіберлайф і контактує напряму з Амандою у своєму палаці пам’яті? Показати, що я є корисна?” – думала вона, нарешті дібравшись до невеличкого штабу, який вона називала домівкою. Насправді це була невелика квартирка в одному із покинутих триповерхових будинків. Вона облаштувала всю квартиру під себе — усюди були розрахунки, записи, книги.

– Тяжкий день, але завтра буде легше, — промовила вона сама собі, відпивши трохи чаю.

***

Коннор вирішив не потрібним доповідати про невдалу погоню за девіантом, хоча програма підказувала, що це й не було цікаво лейтенанту. Якби він був людиною, то запитував би, чого лейтенант Андерсон досі не звільнений, але він був андроїдом, посланим компанією Кіберлайф. Він знав, що він став наймолодшим лейтенантом після успішного розкриття однієї справи, що він отримував найвищі оцінки в школі та закінчив її із золотою медаллю, але потім щось пішло не так. Що саме — йому не було відомо, але Коннор довіряв Генку.

Зараз вони виїхали на виклик щодо вбивства у домі на околицях Детройту. Був вбитий чоловік років 45-50 кулею від пістолета. У нього була дочка, яка зникла разом з андроїдом, якого нещодавно полагодили. За повідомленнями, вона сіла в автобус й приїхала на кінцеву станцію, якраз де поряд знаходилося надземне метро, що не працювало вночі заради економії енергії та ресурсів.

– Я думаю, вони залишилися або в цьому хостелі, або в магазині, або на околицях. Девіант був наляканий, як і дівчинка, тому вони не могли повною мірою логічно думати й не пішли б далеко, — промовив Коннор, просканувавши територію.

– Добре. Хостел нікого не бачив, як і продавець в магазині. Вони точно не могли втекти? – відповів Генк, запалюючи сигарету.

– З нею була дівчинка. Дитина. Вона не змогла б стільки пройти. Вони точно десь зупинилися, — – запевняв його Коннор.

– Тоді знайдуться, – байдуже кинув Генк, закурюючи.

– Он вона! Ловіть! – почулися крики.

– Конноре, якого біса ти стоїш? Наздоганяй!

– Слухаюся, лейтенанте, – сказав він й кинувся в погоню. Вони бігли доволі швидко, але Коннор був запрограмований на витривалість і мав більше пріоритету. Але була велика складність – вони бігли через натовп людей та по дорогах з транспортом, що додавало небезпеки навколишньому середовищу і прорахувати маршрут ставало все важче й важче. Один різкий поворот й девіант з дитиною вже був по іншу сторону сітки.

– Конноре! Стій! Покинь їх! – кричав лейтенант, але Коннор не хотів здаватися, проте хтось потягнув його назад і це був не Генк.

– Я, звичайно, знаю, що ти запрограмований не завжди виконувати накази лейтенанта Андерсона, але саме цей краще виконати, – промовила Айра, дивлячись йому прямо в очі. І вона тут же була схоплена, розвернута до стіни та знову в наручниках.

– Ми будемо грати в ті самі ігри знову?… Та щоб тебе чорти вихопили! Може ти, нарешті, даси мені хоч щось сказати замість того, щоб одразу заковувати в брухту металу? – прошипіла Айра й Генк, наче вже звикнувши до витворів Коннора, наказав відпустити її.

– Вона є девіантом і ми її так просто відпустимо? – промовив Коннор.

– Сильно не злися, бо є і хороша новина! Я не втечу. Мені набагато вигідніше допомагати вам, а не працювати проти вас.

– Чекай, то ти все-таки не андроїд? – спитав вже Генк.

– І так, і ні, – відповіла вона.

– Цей день не стане легше…

– Якщо чесно, все занадто довго пояснювати, але в мене є багато інформації про девіантів, я їх вивчала протягом декількох років.

– Для того, щоб стати ним?

– Для того, щоб прекрасно прикидатися андроїдом. Слабкості показують усі сторони та видають повністю код програми, – відповів Коннор.

– Все правильно. Коли ти думаєш, а не замикаєш мої руки в наручники, навіть починаєш мені подобатися. 

– Але хіба це не є незаконним? – спитав Коннор подивившись на Генка. Той знизав плечима та лише кинув:

– Якщо вона нам хоче задарма допомогти, то треба брати.

– Конноре, якщо ти думаєш, що я хочу допомогти безкоштовно і це дивно, то не помиляєшся, – сказала вона, побачивши погляд андроїда. – Я лише прошу хоч якусь їжу, на цьому все, – додала Айра, склавши руки.

– Хіба хтось буде працювати за їжу? – спитав Коннор.

– Конноре, твій Кіберлайф краще б внесли у свої тупі голови, що зараз реально потрібно людям і у твою систему особливо, щоб не було таких тупих питань. Згода, – він потиснув їй руку.

– Прекрасно, але я буду далі грати роль андроїда, для вашої ж безпеки. Краще представляйте мене власним самообслуговуванням, а ти, Конноре, думаю придумаєш, що зробити та як сказати в рапорті. Хлопчик великий вже. До речі, я АЙРА, для вас.

– Ага, Генк, а це Коннор.

– Знаю. Конноре, навіть не намагайся за мною слідкувати, повір, я з легкістю зможу провести тебе ще один раз, – відповіла вона з людською посмішкою, а потім повернула лице до звичайної міміки андроїда й направилася геть.

– Ти реально не зміг вислідити просте дівча? – спитав Генк з легким насміхом.

– Вона просто зламала мою програму. Все йшло по плану, але потім просто зникла з поля зору та і взагалі усюди!

– Або пройшла поряд. Тобі, хлопче, ще багато чому треба вчитися, – відповів Генк, постукав його по плечу й з посмішкою пішов до інших поліціянтів, заповнювати потрібні папери про те, як вони впустили девіанта. Коннор дивився на автомагістраль, якою втікла девіантка. В голові він прокручував всі слова, сказані Айрою, аби дізнатися про неї хоч щось. Але інформації як було нуль, так і залишилося. Ще один легкий програмний збій.

“But all the things I couldn’t understand
Never could’ve planned
They made me who I am” – Sharp Edges (LINKIN PARK)