Mon Prince. Частина 3
від Alice_NestНіколи не любив шумних свят. А власне весілля, на якому я змушений був знаходитися в центрі уваги, через декілька годин здалося справжньою каторгою. Його Високість, судячи з усього, помітив мій настрій та крадькома шепнув мені на вухо:
— Доведеться потерпіти до півночі, потім зможемо піти.
Здається, принц теж був не в захваті від цього заходу. Але було схоже, що келих з вином, до якого він занадто вже часто прикладався, допомагав йому справлятися. Я вирішив брати з нього приклад.
Пробило північ. На цю мить я почав все частіше ловити на собі погляди принца, і якщо спочатку можна було назвати їх зацікавленими, то тепер настрій Джентрі змінився. Але пояснити його для себе я абсолютно не міг. Наречений (або правильніше вже називати його чоловіком?) нахилився до мене.
— Якщо ми хочемо непомітно вислизнути, зараз саме час.
Я одразу ж підхопився зі стільця і прошмигнув до задніх дверей, що вели з зали в житлове крило. За пів хвилини принц наздогнав мене. Поки ми прямували до наших покоїв, я мимохіть помітив, що Його Високість не зовсім твердо тримається на ногах. Це мене дещо насторожило.
Я вже хотів направитися до своєї спальні, але Джентрі мене випередив — розкрив двері своєї кімнати і, жартівливо вклонившись, зробив запрошувальний жест. І тут я повною мірою усвідомив, що цю ніч нам належить провести разом. У всіх значеннях цього слова.
В покоях принца горів розпалений камін, на столику стояли вино і фрукти. Решту обстановки в присмерку роздивитися не вдалося, та й бажання не було. Джентрі скинув на спинку крісла сюртук, розстібнув жилет і верхні ґудзики сорочки. Я також скинув верхній одяг, але дрібні ґудзики на жилеті виявились надскладною задачею — так тремтіли руки.
— Допомогти тобі?
Я здригнувся, але кивнув. Принц неочікувано спритно пробігся пальцями по ґудзиках, обережно зняв жилет з моїх плечей і кинув кудись на підлогу. Прийшла черга сорочки — один ґудзик, другий… Джентрі доторкнувся до моєї оголеної ключиці, і чомусь відхопив руку. Опустився в крісло, розлив по келихах вино і протягнув один мені.
— Я не хочу… — спробував заперечити я.
— Я наполягаю, — неочікувано твердо промовив він, і щойно я прийняв келих, на обличчя принца повернулася тепла посмішка. — Це ж треба, ми нарешті залишились наодинці.
Я присів навпроти, і спробував сформулювати питання, яке досі не давало мені спокою.
— Ваша Високосте, чому ви обрали за чоловіка саме мене?
Принц посміхнувся.
— Ти можеш називати мене на ім’я, особливо коли ми одні.
— Як скажете, Ваша Високосте, — я опустив очі. Звісно, можу, але звертатися на ім’я — це занадто… особисте, мабуть. А принц хоч і був тепер моїм чоловіком, залишався ледве знайомою людиною.
Він видав звук, схожий на задушений сміх.
— В ліжку ти теж так казатимеш?
Мої щоки запалали, і я ледве не перевернув келих. Як вульгарно! Але принц, не звертаючи уваги, заговорив:
— Я бачив тебе рік тому, і чомусь запам’ятав. Ти якось… зачепив мій погляд. А коли мені сказали, що я маю вибрати собі молодшого чоловіка, з благородної та лояльної королю родини, я згадав тебе.
— Так це випадковість? — здивовано промовив я.
— А може це доля? — посміхнувся Джентрі. — Сподіваюсь, я своєю пропозицією не зруйнував твоїх планів?
Вочевидь, вино розв’язало мені язик, оскільки подальший діалог я можу пояснити тільки цим.
— У мене була наречена. Ще з дитинства. Але ми не встигли навіть оголосити про заручини.
— Ти її любив?
Я задумався і знизав плечима.
— Не знаю. Я бачив її лише раз. Раніше мені здавалося, що так. Але це вже не важливо.
— А мене?
— Що?
— Як думаєш, — принц затнувся, але продовжив, досі не дивлячись на мене, — ти міг би любити мене?
Мені навіть не спадало на думку, що годиться відповідати у таких випадках. І я відповів чесно:
— Мій принце, я вас зовсім не знаю…
Джентрі мовчав кілька хвилин. Потім вихилив свій келих і повернувся до мене.
— Зніми сорочку.
Від несподіванки я не второпав.
— Що?
Принц, починаючи дратуватись, повільно повторив:
— Зніми сорочку. Хочу на тебе подивитись.
Мої щоки знову запалали, але я все ж потягнувся до ґудзиків. Пальці не слухались, і така проста дія зайняла не менш як хвилину. Я встав і скинув сорочку на крісло. Джентрі протягнув руку.
— Підійди.
Я підійшов, намагаючись не зустрічатися з ним поглядом. Десь хвилину принц мене роздивлявся, потім встав, трохи похитнувшись, і поклав руку мені на потилицю. Його пальці жорстко вхопили мене за волосся, мені стало некомфортно. Він змусив мене підняти голову і подивитися на нього.
— Що з тобою?
Я не знав, що відповісти.
— Ти боїшся?
— Мій принце, ви п’яні…
— І що? — різко перебив мене Джентрі.
— Будь ласка, дозвольте мені піти спати.
— Ні.
Сказав, наче відрізав. По моїй спині забігали мурашки.
— Ти коли-небудь був з чоловіком? — спитав принц. Я заперечливо похитав головою.
— А з жінкою? — я знову похитав головою.
— Це добре, — він продовжував уважно придивлятися, наче намагаючись щось прочитати в моїх очах. Секунда — і він притягнув мене до себе, щільно притиснув. Рукою я відчув його напружені м’язи, а нижче, на рівні поясу, щось… О, боги!
— Ти не хочеш мене? — спитав Джентрі. Я мовчав. Невже не ясно?
Він трохи відсунувся, знову глянув мені в обличчя і, здається, все зрозумів. Принц відвернувся і вилаявся крізь зуби.
— Це образливо! Але ти — мій чоловік, і у мене все ж є права!
Наступної секунди він схопив мене за лікоть, потягнув до ліжка і грубо штовхнув на постіль.Я намагався відсунутись, але не встиг оговтатись, як опинився притисненим до ліжка, а Джентрі навалився на мене. Мене кинуло в жар.
— Ваша Високосте…
Він закрив мені рот долонею, не давши змоги подати голос.
— Я велів тобі називати мене на ім’я!
Він прибрав руку і впився в мої губи поцілунком. Це було зовсім не схоже на той ніжний цілунок сьогодні в каплиці. Зараз принц цілував мене шалено, рішучо, ніби намагаючись підкорити собі. Кусав мої губи, не давав вдихнути. Ледве відірвавшись і перехопивши повітря, він опустився нижче і почав вкривати поцілунками і укусами мою шию, груди, плечі. Це було так жарко, приємно, боляче, неможливо… Я відчув тепло і важкість внизу живота, серце забилося в скаженому ритмі. З грудей вирвався стогін.
І тут я оговтався від похітного туману, усвідомивши, що мене намагаються позбавити залишків одягу. Я рефлекторно схопив Джентрі за руку, але моїх сил не вистачило на те, щоб йому завадити. Через декілька митей я залишився повністю оголеним. Неспроможний подолати пекучий сором, я примружився. Джентрі потягнувся до узголов’я і щось намацав під подушкою. До мене донісся квітковий аромат. Олія? Я відчув, як чужі руки торкаються мене там, де навіть я сам себе не торкався.
— Будь ласка, ні! — мій голос зірвався ледве не на писк.
— Тихше… — він почав вкривати поцілунками моє обличчя, відволікаючи від неприємних відчуттів. — Хороший мій, розслабся, так буде легше…
Я скрикнув від болю, коли відчув його в собі. Більше я не розбирав, що намагався шепотіти мені Джентрі. Все, що залишилося в моїй свідомості — це відчуття наповненості, незвичне, болісне, і незрозуміла гаряча хвиля, що розливалася по тілу, коли він рухався всередині. Лік часу був втрачений. Я знову відчув важкість внизу живота, дихання збивалося, здавалось, що кожен нерв в моєму тілі натягнутий до межі. Уся ця напруга накопичувалась в мені, росла, множилася, і раптом — різко накотило полегшення. Декілька секунд я переводив подих, намагаючись справитись з новими відчуттями. В цей момент Джентрі різко смикнувся і коротко застогнав. На декілька секунд він завмер, потім обережно відсторонився.
Відчуття заповненості в мені зникло, на зміну йому прийшов докучливий біль, не сильний, але достатньо неприємний, щоб повернути мене з небес на землю. Тим часом принц відкинувся на подушки та притягнув мене до себе.
— Який ти… неймовірний, — промовив він, зазираючи мені в очі.
0 Коментарів