Mirror

Вона була найгарнішою з усих дівчат, котрих він зустрічав. Марселін мала довге чорне волосся, сірі великі очі, бліду шкіру, червоні щічки, довгі вії і була струнка як та берізка під вікном. Фін закохався у неї ще тоді, коли у четвертому класі вона перейшла до них у школу. Вона здавалась для нього зовсім не реальною. Марселін мала неземну красу, в яку складно було не закохатися. 

Всі учні готуються до випускного і хлопець вирішив запросити дівчину. Він знав, що більш слушного моменту у нього не буде. Навчальний рік завершиться і їхні стежки більше не перетнуться. Але ж як, він, звичайний хлопець, може запросити таку красуню? Із самого четвертого класу він проявляв увагу до неї. Але чи то вона не помічала, чи не хотіла помічати його. Він завжди був поряд, коли їй щось було потрібно. 

Марселін стояла біля своєї шкільної шафи, дістаючи звідти підручники. 

            — Привіт, Марселін. — Поздоровкався Фін. 

            Дівчина одним лише поглядом змусила його зніяковіти. 

            — Ну привіт. — Кинула вона, швидко зачинивши шафу. 

            — Як справи? 

            Він і так був дуже сором’язливим хлопцем, але поруч із нею він почував себе дуже маленьким. 

            — Нормально. 

            — Ти вже знайшла собі пару на випускний? 

            — А-а, он то що. Слухай, якщо ти вважаєш, що я погоджуся піти туди з тобою, то ти маєш досить високу думку про себе. — Фиркнула вона. — Подивись на себе і подивись на мене. 

           Дівчина кинула ці слова йому в обличчя і пішла від нього геть, поки Фін стояв, опустивши голову. 

                                 ***

           Шкільний день швидко закінчився. Школярі збирали свої речі у сумки і спішили додому, щоб почати швидше готуватися до завтрашнього свята. Тільки Фін не був таким радісним, коли почув останній дзвінок з уроку. Він кинув погляд на брюнетку, яка фліртувала з футболістом. Вона сміялася з його дурнуватого жарту. Ось так легко підлітки топчуть серця своїх же однолітків. Вони роблять це навіть не задумуючись про почуття іншої людини. 

            Фін швидко зібрав речі і залишив клас. Хлопець хотів скоріше піти звідси, щоб більше не бачити Марселін, яка посміялася над його почуттями. 

             Фін, не кваплячись, йшов по безлюдній вулиці, обдумуючи свою пропозицію дівчині. Мабуть, йому не варто було цього робити, він тільки зганьбився. Дівчина була права. Як така як вона може погодитися скласти пару йому, коли навколо стільки гарних хлопців? У ньому не було нічого особливого. 

              Повернувши ліворуч хлопець побачив знайому фігуру в оточенні незнайомців. 

             — Відпустіть! — Кричала дівчина. 

            Її голос ехом відізвався у нього в голові. Йому вмить стало боляче від цього пронизливого крику, бо він належав Марселін. Хлопець стояв і не рухаючись дивився на те, як троє хлопців відкрито чіпали дівчину. 

            — Досить, будь ласка! 

            Фін озирнувся. Навколо ні душі. Тільки він і ця компанія з Марселін. Щось прокинулося у ньому в той момент. Він зрозумів, що не може ось так просто стояти і дивитися, як дівчину ображають. Хоч він і був на неї злий, але це не означає, що дівчина не потребує допомоги. 

             — Не чіпайте її! — В цей момент всі застигли. Навіть Фін злякався б свого голосу, настільки він був злий. 

            Один із хлопців тримав перелякану Марселін за волосся, а інші двоє почали підходити до нього. 

             — Теж хочеш її? — Сказав, знущаючись один із них, наблизившись до обличчя Фіна. 

             Кулаки юнака вмить стиснулись після цих слів. Не знаючи, що робити, Фін вдарив по обличчю хлопця, і той схопився за свій ніс. 

             — Господи! 

             Фін поглянув на Марселін і в її очах була гордість та надія на спасіння. Йому сподобалося те, що він зміг подарувати їй надію. Не такий вже він і невдаха. 

             Але радів він не довго. 

             — Сучий син! — Другий хлопець вдарив Фіна ногою в живіт і той вмить впав додолу, скрутившись у позі ембріона. 

             — Ми вас обох провчимо, як треба себе вести! — Другий удар в голову і теж ногою. 

             Далі хлопець вже не розумів хто і куди його бив, удари були сильні і максимально хаотичні. Фін тільки бачив кров, яку відкашлював. Після чергового удару він зрозумів, як його тіло вже зовсім нічого не відчуває. Ні ударів, ні болю, нічого.

     ***

              Дівчина сиділа в палаті і плакала, дивившись на хлопця, який врятував її і знаходився тут вже другий тиждень. Після бійки, хлопці зрозуміли, що юнак відключився і, перелякавшись поліцейських сирен, вони почали тікати звідти, лишивши дівчину, яка встигла подзвонити копам, на самоті. Весь цей час Марселін приходила до Фіна у лікарню кожного дня, бажаючи почути, що він прийшов до тями, але весь цей час вона лише чула те, що він і досі знаходиться у комі. 

              Весь цей час вона ненавиділа себе за те, що поводила себе з Фіном як сволота і навіть не помічала того, наскільки часто він був поряд з нею коли дівчині було погано. Їй було страшно що вона не зможе більше попросити в нього пробачення. 

             Раптом очі юнака повільно відкрилися і почали вивчати обстановку навколо. В цей момент її серце пропустило гучний удар і вся кров линула до п’ят. 

             — Привіт. 

             Він уважно вивчав її очима. Наче бачив вперше. 

             — Я так рада, що з тобою все гаразд. 

             Юнак знову нічого їй не відповів. 

             — Фін, я хотіла подякувати тобі за те, що спас мене і хотіла вибачитись за те, що не помічала всього, що ти для мене робиш. Я була такою сволотою, але хочу виправитись. Просто хочу, щоб ти знав, що твої почуття взаємні. 

             Хлопець дивився на неї зовсім без емоцій. 

             — Хто ти?