Mikrokosmos

На дворі вже темно, і поселення перевертнів покрите тишею, тільки у будинку місцевого лікаря, Хосока ще досі світиться. Семе під ним вожак стаї намотує вже напевно соте коло. Альфа всередині виє, злиться на людину, сварить за те що не впорався, не зміг, не вберіг не захистив. І Сокджин з ним абсолютно згоден, сам не менше вовка хоче увірватись в будинку, щоб побачити свого омегу. Хто ж міг подумати що Намджуну, який останні кілька місяців не ходив далі ніж до Юнґі в гості, захочеться погуляти в лісі не сказавши нікому. Сокджин не повинен був залишати Джуна одного, особливо зараз, коли він носить їхніх вовченят.

Через кілька довгих хвилин двері відчиняються і на порозі з’являється Юнґі, який запрошує вожака увійти. Джин відразу відчуває запах свого омеги змішаний з іншим — крові. Він заходить до кімнати і відразу знаходить омегу. Його Намджун лежит на ліжку, його ледве відрізниш від білих ковдри і подушки. Раніше рожеві губи зараз бліді й сухі, а світлі карі очі міцно заплющені. В кімнату заходить Хосок й дає Джину в руки невеликий пухнастий комочок, який тихенько скиглить, але коли опиняється в руках в альфи відразу затихає.

— Прошу татусь, приймай свого малюка. Здоровий маленький омега, навіть незважаючи на те що він родився трохи раніше. Сокджин з неймовірною любов’ю дивитися на крихітку в руках і цілує маленький носик-кнопку.

— А Намджун?

— Я не знаю Джин, він втратив не мало крові і сил, зараз йому треба відпочити. Не хочу давати тобі марних надій, все вирішиться найближчі кілька годин. А тобі треба піти поспати, приходь вранці.

Як би вожаку не хотілось залишитись, він не дозволяє собі сперечатись з лікарем. Тому цілує Намджуна в бліде чоло і пошепки просить не здаватися і битися заради цього. Міцніше обіймає свого синочка і залишає будинок Хосока.

—

Сокджин почав приглядатися до сірого вовка, після того, як побачив його, коли омега бавився з малими вовченятами. Ця картина видалась альфі, перспективному мисливцю, мега милою.

Наступна їхня зустріч була на вечері у Хосока, який вже тоді зустрічався з Юнґі. Саме Мін притягнув свого друга не вечерю фактично за шкірку. Коли посеред вечері той ж Юнґі потягнув Хобі в сусідню кімнату, вони залишилися удвох і саме Намджун запропонував познайомитись. Коли Джин спитав про запах, то омега зізнався що він ще не розкрився. Альфа лише посміхнувся й запевнив, що як би Джун не пах, в нього буде безліч залицяльників, адже інакше й не може статись з таким красивим омегою. Срібноволосий лише опустив свою голову прямо в тарілку, намагаючись приховати яскравий рум’янець.

Невідомо як, але незабаром Джин і Джун стали хорошими друзями. Час від часу альфа водив Намджуна на річку, адже молодший боявся ходити туди сам. Саме Сокджин знав, що омега після обіднього сну дуже грайливий, наче маленьке вовченя. В такі моменти вони ганяли вдвох по лісу, а молодший ховався за якимось поворотом чи кущем і застрибував на альфу, намагаючись притиснути його до землі.

Потім у Намджуна почалася перша тічка і його запах повністю розкрився. Джун пах теплим лісовим вечором. Ніжним спокійним ароматом, від якого клонить в сон і який відразу сподобався вовченятам. Проте для альф, його запах нічим не вирізнявся, що явно ранило внутрішню омегу.

Якось Намджун пішов погуляти в ліс, й заснув під теплим сонцем, втомлений від малих, які бігали за ним цілий ранок. Прокинувся вже під вечір і то від того що хтось настирливо тикав у нього носом. Виявляється, Юнґі з Хосоком перелякатись що він десь загубився й Джин погодився піти й пошукати його. Здається, тоді Сокджин й зрозумів що остаточно пропав, жовті очі омеги просто заворожували. Його запах утихомирював внутрішнього вовка, який відразу скручувався клубочком і задоволено рикав.

Через місяць все змінилося, правда не зовсім так, як хотів Джин. Колишній вожак помер, й альфа зайняв його місце. Спочатку в Сокджина було багато роботи, тому він не міг проводити багато часу з Намджуном, а потім молодший сам почав його уникати з незрозумілих причин.

—
Сокджин ледве до терпів до пристойного часу, щоб не увірватись у будинок Хосока ще на світанку. За вовченятком залишився дивитись Техьон, у якого були і свої малюки, тому за крихітку він був спокійний.

Джин заходить до будинку й вітається з Юнґі, який господарює на кухні. На коридорі вожак зустрічає втомленого, проте спокійного Хосока.

— А я думав ти прийдеш сюди ще на світанку, — тихо підколює лікар, — з Намджуном все буде добре, але йому потрібно немало часу, щоб оклигати. Думаю, що коли він вийшов за тебе то отримав в подарунок твою витримку і впертість. Можеш посидіти з ним, твій запах допоможе йому.

—Хобі, спасибі тобі за все.

Сокджин відчиняє двері й підходить до ліжка, на якому лежить Намджун. Приміщення наповнене запахом лікарських трав і зовсім трохи пахне кров’ю. Намджун на ліжку зі заплющеними очима, на чолі в нього мокрий рушничок. Джин бере білу, але гарячу долоню до рук і ніжно цілує кожен пальчик. Він нахиляється нижче і заціловує кожен міліметр омежої шкіри, особливу увагу приділяє своїй мітці.

—Джуні, зірочка моя, не здавайся. Прокидайся й повертайся до нас, наш малюк такий красивий, такий крихітний. Я знаю, ти впораєшся, ти найсильніший з усіх кого я знаю. Ти моя зіронька, моє світло…

Згодом до кімнати заходить Хосок з якимось трав’яним чаєм в руках. Він просить Джина підняти голову Намджуна, і альфа ставить її собі на коліна. Поки лікар з ложечки напуває омегу відваром, вожак не перестає гладити його сріблясту маківку.
—-
Сокджин повертався з патрулювання східних кордонів з твердим наміром нарешті зловити Намджуна й провести з ним хоч трохи часу. Йому не вистачало дзвінкого омежого голосу й милих ямочок. Від тоді як альфа став вожаком вони з Намджуном перекидались лише кількома ввічливими фразами. Саме тому Джин був твердо націлений на те, щоб витягти молодшого на розмову по душах. Вже було досить-таки пізно, а отже омега скоріше за все вдома або в Юнґі.

Сокджин зрозумів що щось не так, коли побачив схвильованих Хосока й Міна, котрі знервовано поглядали в ліс.

— Хобі, сподіваюсь, нічого серйозного не сталося, поки я патрулював кордон?

— Та ніби ні, —Чон зробив невелику паузу й продовжив: — правда, Намджун пішов ще в обід прогулятися до річки і досі не повернувся, от Юнґі й хвилюється.

Сокджин підняв голову й понюхав повітря, на дворі пахло грозою й темні хмари тому підтвердження. Він вагався лише кілька хвилин, підбадьорливо усміхнувся Міну, кивнув Хосоку й побіг в сторону річки. Потрібно знайти Джуна ще до початку зливи, адже дощ змиє всі запахи.

Вовк швидко біг ліс, перестрибував через бельки, кущі, видихав повітря, намагаючись вловити запах омеги. Після чергового спалаху блискавки почалась злива. Краплі води швидко намочили шерсть звіра, який прискорив біг в ту частину лісу, куди вів шлейф намджунового аромату. Джин захвилювався, коли в ніс вдарив запах крові. Альфа сподівався, що Намджун цілий і неушкоджений, а кровавий запах належить якійсь тварині. Його надія розбилась на дрібні шматочки, коли він побачив срібного вовка який лежить без свідомості, і червону калюжу під його передніми лапами. Звір всередині голосно заричав і легко зірвав зубами капкан з омежої кінцівки. Вовк підхопив Намджуна за загривок і кинувся назад, в поселення. Там Джин віддав омегу в турботливі руки Хосока, а сам йде до себе подумати про пастки (і не тільки).

Вранці альфа застає Намджуна в лікарському будиночку і сідає за стіл навпроти, поки Юнґі метушиться на кухні.

— Як рука?— Сокджин перший подає голос.

—Терпимо, Хобі сказав походити кілька днів з пов’язкою і не напружувати її. Шкода, тільки що шрами залишаться, — омега робить невеличку паузу, видихає повітря й продовжує:— хьон, дякую що врятував, я чесно думав що там і помру.

—Нема за що Джун, —Джин легенько посміхається, — але будь ласочка, постарайся не втрапляти більше в халепи, а то ти мене й Хосока і Юнґі доведеш до інфаркту.

— Я ж не спеціально…

—Та знаю я, не переживай так Намджуні, — альфа підходить і по-дружньому куйовдить срібне волосся.

Через кілька тижнів Джин помітив що його одяг почав кудись зникати : то футболка, то сорочка…
Альфа починав гніватись, йому скоро не буде в чому ходити, а часу, щоб спіймати крадія просто не має. Та й кому у поселенні може здатись його одяг?

Сьогодні у нього з’явилася ідея, можна ж попросити Намджуна приглянути за його одягом, а за одно покрасуватися перед омегою. Попри те що вони почали менше спілкуватись, Сокджин не перестає загравати з молодшими. Тому зараз він упевнено крокує до будинку срібноволосого з горщечком свіжої малини.
Альфа легенько стукає у двері, а коли не отримує відповіді кілька хвилин то заходить до середини. Джин упевнений що омега в дома, адже чітко чує його запах.

—Джуна, — кличе ще раз альфа.

Здається його серце завмерло на секунду після того, як він зі стуком зайшов до омежої спальні. Він явно не очікував побачити таку картину, проте вона явно гріє і альфове его, і ще більше його душу.

На ліжку акуратно колом лежить його одяг в перемішку з омежим. А в центрі цієї купи видніється срібна маківка. Намджун звів собі гніздечко з його одягом. Джин уже готовий запищати від милоти, поки він не усвідомлює серйозність ситуації. Омеги в’ють гнізда у двох випадках: перед і під час самої тічки або коли їм тривожно і потрібен прихисток. А оскільки першим тут навіть близько не пахне, то це означає тільки одне Джунові дуже неспокійно.
Альфа підходить до ліжка тихо й спокійно, щоб не налякати чутливого омегу.

— Можна? — альфа підсунувся трохи ближче, проте у відповідь почув погрозливий рик і відступив.

На ліжку почалося копошіння, і виглянула голова Намджуна. Зіниці омеги моментально розширились, а щоки почервоніли, коли він побачив вожака.

—Джин? А що ти тут робиш? — наляканою скоромовкою проговорив омега.

—Хотів попросити допомоги, щоб знайти одного маленького крадія, але бачу вона мені вже не потрібна,— без злісно сміється альфа.

—Хьон, я не знаю, це все він, я нічого не можу вдіяти…— шепче Намджун і ховає голову в подушки.

—Хей, Джуні, — альфа робить маленький крок до ліжка, — немає нічого ненормального в тому, що твоя омега вирішила звити гніздо.

— Але, я просто цупив твої речі, мені так соромно…— м’ямлить в подушку срібноволосий.

— Це означає тільки, те що твій вовк сприймає мій запах як захист, і почувається в безпеці, коли його чує, — Джин сідає на краєчок ліжка й продовжує, — от тільки питання в тому, чи я подобаюсь лише звіру, чи й тобі. Що скажеш? — йде на пролом, йому важливо почути відповідь, щоб зробити наступний крок, бо сам уже давно загубився в юнакові.

—Я не знаю… Це все занадто дивно… — альфі доводиться прислухатись, щоб почути тихий голосок.

— Все добре, Намджуна, я принесу тобі води й чогось поїсти? Гаразд? —почувши схвальне угу, альфа встає з ліжка і йде вниз на кухню.

Наступного вечора Сокджин поспішає до свого дому, йому сказали що Джун крутиться на його ґанку ще з обіду.

—Намджун, — альфа підходить до хвіртки й запитально дивиться на омегу.

— Хьон, нам треба серйозно поговорити, — впевнено відповідає на німе питання.

Сокджин киває у відповідь, запрошує омегу в будинок і саджає на диван у вітальні. Сам розташовується на кріслі навпроти і чекає поки срібноволосий почне розмову. Намджун закриває очі, хмуриться, в нього на чолі з’являється непомітна морщинка. Він збирається з думками і швидко, тихим голосом поговорює:

— Джин- хьон, ти мені подобаєшся, тобто я закоханий в тебе, ні не так, я тебе люблю.

Альфа завмирає лише на секунду, а потім міцно обіймає омегу, який вже точно встиг щось собі надумати. Ніжно притискається до себе і цілує в маківку.

— Ох, Джуні, я тепер найщасливіший альфа в поселенні, а то я думав що доведеться складати цілий план захоплення твого сердечка. Ти ж не будеш тепер тікати від мене по всьому лісу?

Намджун заперечливо хитає головою, але не відривається від міцних сокджинових грудей.

—Джуні, я так тебе люблю, — шепотом говорить альфа і ніжно цілує губи, викрадаючи перший поцілунок свого омеги.

Сокджин швидко піднімається на пагорб поряд з поселенням, адже саме сюди його веде такий рідний запах. Альфа гучно видихає, коли бачить Намджуна, який сидить на траві й дивитися в нічне небо.

— О, Джин-хйонні, дивитись які красиві сьогодні зорі, — омега повертається до нього обличчям й променистої усміхається.
Джин б із задоволенням подивився на зорі, але не виходить, бо він відверто залип. Залип на дзвінкий омежий голос, прекрасні ямочки на щоках, на ніжну посмішку, на звужені драконячі оченята, в яких відбиваються всі небесні світила, на срібне волосся, скуйовджене після сну. Намджун настільки гармонійно виливається в природу, що альфа не стримує теплої посмішки.

— Так, дуже красиво, —тихо відповідає Джин, а Намджун хмуриться у відповідь й надуває щоки.

— Ти ж навіть не подивився на них.

— Я б з радістю, але знаєш, моя найкраща зіронька стоїть переді мною, — навіть у темряві альфа бачить як заливаються рум’янцем омежі щоки. Він підходить ближче і трепетно цілує, вкладає в поцілунок всю свою любов і ніжність.

—Зірочка моя, ходи додому ти весь замерз.

—Не хочуу, хьон, мені не буде холодно, якщо ти обіймеш, — шепоче Намджун і швидко отримує обійми.

— Зірочка, я так тебе люблю…

— Твоя любов буде більша, навіть якщо зібрати всі зірки з неба?

— Навіть, якщо зібрати всі зірки з неба, моя любов все одно буде більшою, — підтверджує Джин й міцніше обіймає свою зірочку.

З глибоких думок вожака витягує відчуття чиєїсь руки на своїй. Він повертає голову в сторону і тепло усміхається, коли зустрічається поглядом з розплющеними світло-карими очима.

—Намджуні, — альфа нахиляється, притискається своїм чолом до чужого ще трішки гарячого, а потім й цілує ніжно.

Омега лише дивиться на нього своїми очима, в них стільки емоцій: і переживання, і біль, і щира надія на те що все добре. Сокджин теж не відриває погляду, всім своїм виглядом показує, що все гаразд, що не варто сильно хвилюватись, що всі у безпеці й що все буде добре. Вони так і дивляться один на одного, поки молодший не облизує сухі губи, що не залишається непомітним для альфи. Джин підносить стакан до уст омеги й притримує того за плечі, щоб він міг спокійно попити води. Усім своїм виглядом Намджун просить обіймів. Вожак не ризикує підіймати ще слабкого хлопця з ліжка, тому сідає на узголів’я так, щоб мати змогу гладити срібну голівку.

— Джині-я, — тихенько кличе молодший та опускає погляд на свій живіт, німо питає що сталося.

—Все добре, зірочка, — Сокджин знову цілує в чоло, — у нас здоровий маленький омега. Він зараз спить під наглядом Те-те. Якщо Хосок дозволить, то завтра я принесу його сюди, — заспокоює вожак.

Намджун спокійно заплющує очі й починає дрімати, заколисаний присутністю свого альфи. А вожак хоч трохи заспокоюється, тепер все справді буде добре.

—

— Хей, Намджуні, зірочка моя, прокидайся,— альфа тряс омегу за плечі поки той в сльозах метався по ліжку. Намджун різко розплющив очі, відразу шукав поглядом Сокджина. Коли побачив свого коханого, то накинувся з найміцнішими обіймами на які тільки був здатний.

— Тихо, тихо Намджуні, тихо…— альфа ніжно шепотів у срібну маківку, обережно обіймаючи омегу, який заливався сльозами й тикав носом в його феромону жилку, глибоко вдихаючи запах.

—Джин… я..я… дума-а-а-в що ти… по-о-о-ме-е-р… І… і залиши-и-ив мене… — жалібно прохникав молодший поміж власними схлипами.

— Джуна, зірочка моя, подивися на мене. Нумо, —альфа спробував легенько відсунути омегу, проте Намджун вчепився за нього міцніше й заскімлив. — Ну ж бо, ось так. Бачиш Джуні я тут, поруч й абсолютно живий, це просто кошмар, хей, ну-ну, не плач, я нікуди не зник.

Сокджин трохи відсуває обличчя омеги від себе. Збирає великим пальцем сльозинки з щік й легенько цілує в червоний ніс срібноволосого. Потім піддаючись Намджуну, міцно з велетенською любов’ю притискає до себе. Він відчуває як омега ховає свою голівку на його плечі, впирається носом у феромону жилку й жадібно видихає запах. Згодом молодший заспокоюється, розпливається в теплих обіймах старшого й починає знову засинати.
Сокджин акуратно припіднімає Намджуна й вкладає його на ліжко так щоб срібна маківка спокійно лежала в нього на грудях. Тягнеться за їхньою ковдрою й закутує омегу так, щоб виднілась лишень голова. Його зіронька тихенько посопує на ньому й Джин обіцяє собі що ніколи не залишить Намджуна самого-самісінького.

Сокджин стоїть під розлогим дубом, де проходять всі церемонії й дивився на прекрасного омегу який крокує до нього. На Намджуні біла сорочка з відкритими ключицями, вишита жовто-золотим візерунком, такі є білі штани також вишиті по низу. На голові в нього вінок, сплетений напередодні з білих і жовтих квітів. Він абсолютно босий легко ступає по доріжці, з обох сторін якої стоїть омеги поселення. За руку його веде Юнґі на правах найкращого друга, зазвичай ще робить омега-тато, проте у випадку Джуна батьків просто немає.

Коли омеги підходять до дерева, Сокджин схиляє голову й простягає Намджуну руку. Наречений повинен сам вкласти свою долоню в чоловікову, щоб всі знали що вони одружуються з доброї волі обох. Альфа відчуває руку Намджуна й веде його до каменю посеред галявини. На ньому стоїть церемоніальна чаша з вином, два однакові квіткові вінки й маленька коробочка з весільним подарунком альфи.
Пара стоїть обличчям один до одного поки найстарший омега поселення зачитує церемоніальний текст, а потім й присягу молодят. Їм подають чашу з вином: спочатку п’є альфа, згодом омега. Тоді Намджун знімає вінок квітів з своєї голови та одягає його Джину. Тоді альфа бере коробочку з подарунком й витягує звідти неймовірно красивий дерев’яний браслет. На міцну нитку надіто три зірки, кожна з яких вирізані вручну й має причудливий, неповторний візерунок. Він ніжно бере омежу руку й надягає подарунок, а потім цілує верхню сторону долоні. Старший омега відходить, щоб дати парі завершити церемонію, альфа має поставити свою мітку. Сокджин підходить ближче гладить омегу по плечах, закутує у свій запах, коли відчуває що Намджуна легенько трясе. Ставати мітку завжди боляче. Він нахилився головою до ключиці й вдихає омежий аромат, знаходить й починає вилизувати місце, куди потім укусить, не забуває гладити спину омеги, щоб хоч трохи заспокоїти його. Підіймає голову й дивитися в очі Намджуну, мовчки каже що все буде добре, що зробить все швидко й найменш болісно. Коли бачить в очах навпроти дозвіл, то знову нахиляється до ключиці й легко прокушує шкіру, назавжди залишає свій слід.
Підтримує Намджуна, у якого трохи підкосились ноги, кілька раз лиже мітку, а потім ніжно цілує рожеві губи омеги. Тапер Джун його пара до самої смерті.

Вже ввечері, після бурхливого святкування, коли обоє лежать обійнявшись на ліжку, Сокджин трепетно вилизує мітку, яке ще саднить. Намджун тикається в міцні груди, цілує або легенько прокушує. Ця ніч тільки для них двох.
Обоє знають, що в найближчу тічку чи гон, Джун залишить слід своїх зубів на плечі Джина й остаточно з’єднає їх навічно. А поки втомлений омега засинає в обіймах свого альфи.

—

—Джина, — альфа прокидається від того що Намджун трясе його плече. Вже пройшло більше ніж півтора року з їх весілля й омега вже кілька місяців носить під серцем їхню крихітку. А Сокджину доводиться виконувати всі його прохання, які деколи бувають дивними.
Хоча в більшості це просто непереборне бажання молодшого бути разом й постійно нюхати один одного.

— Що трапилось, зірочка, — трохи захриплим від сну голом запитує альфа.

— Ну, я цей м’ясних пиріжків з соком захотів, а самому на кухню страшно, ходімо разом — Намджун робити очі котика, щоб остаточно переконати альфу. Він навіть не здогадується що в цьому немає жодної потреби.

Альфа встає з ліжка перший й допомагає встати Намджуну, взуває його ноги в тапочки й вони разом крокують на кухню. Там він дістає пиріжки й ставить їх грітись, поки омега змішує яблучний і вишневий соки. Згодом молодший за всі щоки уплітає свій нічний перекус, а Сокджин ніжно усміхається, й тихо хихоче.

— Що смішного? — трохи з образою запитує омега.

— Нічого зірочка, прости ти такий милий й красивий, що я не можу, — альфа підсувається ближче й кладе свою голову на плече омеги.

— Ти сьогодні дуже милий…

— Я завжди такий, — сміється у відповідь Сокджин, — їж зіронька, вам з малюком треба багато сил.

—Джинні, а давай повісимо в саду гойдалку? — Намджун дожовує останній пиріжок й дивитися на альфу.

— Добре, зірочка, вранці обов’язково цим займуся, усміхається Джин й притискає до себе срібну маківку.

—

—Джуні, давай ще ложечку, — альфа вже хвилин з п’ятнадцять переконує молодшого доїсти кашу, а той все впирається. Бачте вона зовсім не смачна. Позавчора Хосок дозволив омезі повернувся додому, за умови що він буде дотримуватися всіх рекомендацій. І жахлива, на думку Намджуна, їжа одна з них.

— Джинні, — омега робить милі котячі оченята, — а може не треба. Я б зараз ягід поїв, — мрійливо тягне, — ти ж можеш трішки принести?

—Намджун, які ягоди? По-перше, зараз пізній вересень, де я тобі їх візьму, по-друге, Хосок сказав що ще не можна, — терпеливо пояснює вже не вперше альфа. І тихо в думках надіється, що срібноволосий не згадає за їхні смачні запаси в підвалі. Омега фиркає, демонстративно обертається, проте кашу все-таки доїдає. А потім топає у спальню бавитись з маленькими Чиміном, залишаючи свого чоловіка з брудним посудом. Джин тепло усміхається в спину омезі, і щиро радіє з того що вони з сином проводять багато часу разом. Спочатку, як тільки Джун побачив Чиміна, то злякався й не хотів брати його до рук, був упевнений що зламає цього крихітку, проте коли малюк опинився в його руках то на обличчі обох омег з’явилась найщасливіша усмішка.

Увечері Намджун заповзає на ліжко й відразу опиняється в обіймах альфи. Він повністю розслабляється й ввіряєтеся у рідні руки. Сокджин трепетно обіймає й тика’ носом у власну мітку на плечі, вдихає такий близький запах. Ніхто з них не хоче говорити, вони не збираються руйнувати цю спокійну атмосферу.
Через кілька хвилин обоє лежать під пледом на ліжку, Намджун в кільці рук альфи.

—Джинні, — шепоче омега, в коли чує у відповідь тихе мгм, то продовжує:— а в нас скоро річниця весілля…

—Хочеш щось особливе? — так само тихо запитує.

—Не думаю, просто щоб ми всі разом пішли погуляти в ліс, а потім ти цілу ніч мене ніжно любив.

—Джунні, — альфа видихає, притискає молодшого до себе й цілує маківку, — буде все як ти захочеш, а тепер спи зіронька, тобі потрібно багато відпочивати.

Вранці Сокджин прокидається, проте не спішить вставати з ліжка й вовк у середині повністю згоден. Йому маленькі омеги тихо сплять разом, Чимін на грудях Намджуна. Однаково розкидують руки в різні сторони й однаково сіпають носиками уві сні. Сокджин не довго думає що таке для нього щастя, адже його щастя тут поряд міцно спить. Альфа щиро сподівається що воно нікуди не дінеться з роками, а лише ростиме кожного дня.