Love me back
від eremmiВін обіцяв зустріти хлопця. Може забув? Або передумав? Малоймовірно, навіть із його боку це дивно.
Йен завжди думав про нього трохи поблажливо. Не те щоб він був поганим хлопцем. Просто йому легко все давалося. У цьому немає нічого погано, про це й не йдеться.
Просто люди з різними долями рідко знаходять себе в обіймах один одного. Такими вони і є.
У Чанбіна гарне життя, і Чонін це знає, тому йому й складно дається рішення про стосунки з хлопцем. ТИМ БІЛЬШЕ з тим, хто непогано спілкується з Мьоном.
До речі, давно його не чути. Щось не так, безперечно.
Раптом Бін правда з ним поговорив? Та ні, просто так від нього не відчепиться.
«Замість радості, поки все добре, я ходжу і чекаю ще гіршого, це точно не круто – бубонів хлопець, не помічаючи попереду фігуру.
І взагалі…
…Ой! »
«Приві-і-іт, я тобі махаю і нуль реакції, все добре? – переводить погляд на криваву ганчірку в руках Йена.
Ох бля, це Мьон зробив?! Що трапилося взагалі!?» – головне щоб очі не випали від подиву.
“Зайдімо в будинок, я тобі все розповім, швидше тільки.” – зараз почуття втоми та знемоги досягло свого піку. Хочеться лягти прямо на підлогу….Звучить непогано.
“А, так, так пішли.”
«Ох…»
“Тобі допомогти ? Давай допоможу.” – взявши побитого під бік, разом дійшовши до дверей Бін зупинився.
«Батьки практично заснули, так що давай тихіше зайдемо, вони навіть не дізнаються, добре?
Йен?»
“А? Так, я буду тихим. – або втрачає свідомість, або хоче спати. Може, і все відразу.
«Я… я радий, що ти зателефонував у такій ситуації.» – судячи з інтонації він радіє. Бракує собачого хвостика ззаду.
“Звичайно, звертайся.” – хмикнув.
Сарказм забирає багато сил, він зараз вирубиться.
«Так… пішли швидше.» – Відчинивши двері, швидко посадив Чоніна на невеликий комод і замкнув двері.
“У тебе просторо.”
«Ти навіть очі не підняв, хах»
“Я по відстані до стін помітив”
«У кімнаті ще просторіше, пішли.»
“Ммм, комод досить зручний, можна я тут посплю?”
«І через 4 години доведеться тікати, бо батьки помітять.»
«Не минуло й дня стосунків, і ти мене вже приховуєш, неприємно…»
«А ми вже зустрічаємося?» – Бін точно посміхнувся. Чонін зуб дав би за це парі, і виграв його, адже це так.
Посмішка Біна робить його схожим на зубасту морську свинку…З чого такі думки взагалі?
“Мм, не знаю, я спати хочу.”
«Натяк зрозумів» – він все ще посміхається?
Йені підвів голову і глянув одним оком.
Взявши напівсонного знову під той самий бік, вони попрямували до Бінаної кімнати.
Брехні не було. Тут і справді просторо. Однак все що зараз бачить Чонін це невелике, але на вигляд, до чортиків зручне ліжко. Вона йому потрібна.
Рука вже тягнеться до його найбажанішого в усьому світі і … Його садять на стілець.
«Що…» – Йен зараз стане людиною, яка найбільш скривджена життям.
“Ти хочеш лягти ось так? Дай хоча б рушник заберу.
«Я дуже погано виглядаю?»
Мовчання.
Значить, ще гірше.
«Я поки гляну чим обробити. Розкажеш, що сталося?» – чується шурхіт у ящиках.
«Довга історія, у мене зараз немає сил на це, щоправда, вибач…»
“Нічого, але я запишу цю обіцянку на листочку, раптом забуду.”
«І за мене також. Допиши ще “Не померти до понеділка”, будь ласка».
“Обов’язково, тільки дай приберу з твого личка.”
«Личка? Воно ще видніється?»
“Звичайно, ніщо б не змогло його перекрити, навіть ще один шар цієї тканини.”
«Давай без цих соплів, а то я розплачуся.»
«Плакати не так і погано, чому ні?» – Чонін і так добре знає про все це. Іноді просто сліз недостатньо.
Ау!»
«Вибач, воно присохло сильно. Ого…»
“Все дуже погано ?”
“Ну …”
“Все дуже погано? Добре насрати, скажу, що впав, сильно.»
«А ти впав? Тебе ніби машина переїхала»
«…»
“Але ти все одно красивий.”
«…»
“Кхм, добре, потерпи трохи.”
Смердить спиртом.
Мабуть, зараз гаряче.
«Ух ти ж блять…» – пече, ниє, і ще сотні синонімів, які можуть підійти сюди, підійдуть.
Почуття ніби горить все обличчя, а звуки, швидше за все, із самого пекла.
«Пробач, вибач, сильно болить? Я просто цим майже не користувався, на тренуваннях там все і так є…»
«Терпимо, ти все прибрав?»
«Майже…Нижня губа теж тріснута. Хто тебе так?
«Батько. Цього достатньо ?” – прозвучало роздратовано, як і всі інші розмови про батьків.
«Рідний? Тебе ось так?»
“Це точно … я постараюся тобі допомогти з ним, якщо хочеш звичайно.”
“Він зараз не в змозі розмовляти, м’яко кажучи.”
«Бухий десь спить? Він п’є, так?»
Можна сказати, що спить.
Йені сподівається що й не прокинеться, проте тоді його справді можуть усиновити, адже мати піде за ґрати.
“П’є. Так.”
“Не кип’ятись, давай не будемо про нього.” – пальці на ногах стискаються ще сильніше.
Він чи злий, чи все ще болить рана?
Стоп. Пальці?
«Ти босий?»
«Не встиг трохи, вибач.» – Бін торкнувся блідої ноги хлопця. Крижана.
Брудна, і видно дрібні порізи. Де він встиг? Нехай це залишиться в таємниці.
«Так, губа загоїться. Зараз я дам пластир і підеш у ванну. Буде не круто, якщо підхопиш інфекцію через порізи.
«Порізи…»
«Ей не спи. Я швидко.”
Пластир знайшовся швидко. З…червоноволосою дівчинкою. Ок. Це дивно.
“Виглядає жахливо.”
«Їй, це з мультфільму мого дитинства. Вона точно допоможе. Марсі всім допомагала, як я пам’ятаю. Марсі …? Я ніколи не чув про неї.
«Так ти дитинства не бачив! Це мультик усіх дітей та дорослих!»
Дитинства не було, що правда, то правда.
“Ти чого ? Ну подивимося разом, завжди можна надолужити втрачене. Це я теж на листочку запишу.
«Мг…» – він майже спав, якби становище зручніше, чорт.
“Ось так. – наклеївши пластир прямо на досить помітну рану, Бін підняв сплячого Чоніна, тим самим розбудивши спального.
Давай, потерпи ще трохи, і сходи у ванну, терміново.”
«Думаєш мене не помітять?»
«Не-а, якщо не бігатимеш по дому звичайно.»
“Не буду…”
Стало тепліше. Його обійняли. Досить незвичайно… Мінхо зазвичай обіймає ззаду.
Сказати, що йому це не подобається буде повною нісенітницею. Йені досить тактильний, просто зараз не в тому стані, зовсім трішки.
“Ти чого тремтиш? – дрібні вібрації били по всьому тілу хлопця.
«Я-я, не знаю, просто так спокійно, занадто. Незабаром станеться щось погане, я упевнений» – плаче…
«Йені-і, що таке? Все добре, ти можеш бути тут скільки хочеш, чесно, все добре, не плач тільки. Я обіцяю, що все буде добре, ну…»
Він не знав чи працюють погладжування заспокійливо на хлопця, але спробувати варто.
«Добре, я піду у ванну краще…»
«Вона зліва відразу, не загубишся. І не зроби дурниць. Все буде добре.”
“Ага … сподіваюся …”
✹✹
Так тепло… У Чоніна не було ванної, тільки душ.
Через несплату батьківських кредитів навіть душ став рідкісним задоволенням. Адже сидіти під холодною водою не найкраще заняття.
Він дивився на ноги. Порізів і справді багато, купа посуду не дала піти просто так. Залишається сподіватися, що шрамів не залишиться. Їх достатньо й усередині, які не пройдуть.
«Я втомився, як я втомився Хесоль. Чому ти залишила мене саме зараз?» – стискаючи ванну до білих кісточок, промовляв він.
Як же так Хесоль? Залишити кращого друга гнити тут, з батьками. Знаючи всю ситуацію, ось так просто? Чи є сенс звинувачувати когось? Після стількох обіцянок. Чи потрібно ? Раніше було добре. Дуже. Тріо друзів: Чонін, Мінхо та Хесоль. Вони ще тоді планували виїхати до Сеула разом після випускних класів. Однак, з невідомих причин (звісно), Хесоль довелося поїхати не сказавши нічого. Вона була першою любов’ю Чоніна. Можливо після цього він став геєм? Ні, геями не стають, і Чонін знає це, просто досі намагається відгородитися від проблем, які може підготувати йому його захоплення. Йому не подобаються проблеми. А проблемам не подобається він.
Насрати. Це не критично.
Він живий, а отже, все нормально.
«Досить, треба виходити…»
Хлопець підвівся біля запітнілого дзеркала. Протер його. Блідий, такий блідий. А шрами на плечі від цього стають ще виднішими. Потрібно одягти скоріше сорочку доки не побачили. Зайві питання ні до чого.
Прочинивши двері, він побачив Біна, що сидів біля столу.
“Ей, я все.”
“Все добре ? Ти весь червоний.
«Так, просто гаряча вода була, розпарила трохи.»
“Я дістав ще ковдру, раптом не захочеш під одним лежати.”
«Дякую, чесно.»
Чанбін підбадьорився, мабуть, його потрібно частіше хвалити. Перший ліг Чонін, йому можна, він заслужив. Бін ліг наступний.
«У мене завтра заняття, тому доведеться тобі побути одному, але не хвилюйся, батьки не заходять до мене в кімнату.»
«Саме час, Бін.»
«Я принесу тобі їжу перед тим, як піду, так що виходити не доведеться.»
Мило.
«Це занадто, я можу просто піти додому.
“Ні, ти не підеш нікуди поки не розповіси що трапилося.”
«Слухаюсь-слухаюсь.»
«Не розкажеш?»
“Нє-а, не зараз, давай спати …”
«Окей, відпочивай. На добраніч, Йені »
Вау, Чонін обійняв Біна, несподівано.
«Дякую ще раз, спокійної ночі. – притулився сильніше.
І… я згоден.»
«Що?»
“Ти мій хлопець, що ? Ще зуб тобі дати?”
Він либиться.
Бін стиснув долоню Чоніна якнайсильніше.
«Я радий це чути, а тепер спати!
Хі-хі» – прозвучало досить мило Хоч і одна ніч, за те якась.
Все сталося досить швидко, але Чонін сподівається, що не пошкодує про це рішення. Ще раз втратити людину якій довірився буде надто складно.
Бін та Йен дружили давно, не так довго як з Мінхо, проте їм було комфортно.
Спілкування з Мьон віддаляло Чанбіна від Чоніна, він це знав.
Можливо, прийде час і все зміниться. Можливо.
Потрібно відпочивати, доки все добре.
Все добре.
0 Коментарів