Leave all your love and your loving behind you

Фік для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: Забути парасолю.

З моменту, коли весь світ дізнався, хто ховався під маскою Людини-павука, пройшло два тижні. І життя Пітера Паркера змінилося докорінно. Він не знав, що робив би без підтримки Капітана Америки. Бо, коли в двері почали рватися журналісти, а по всьому світі крутили його світлину, хлопець міг лише безпорадно стискати руку Мей.

Так, Роджерс його врятував. З’явився серед поліцейської дільниці, подивився вовком, і через секунду з Пітера зняли кайданки і пригостили чаєм.

Капітан Роджерс запропонував йому прикриття, допоміг змінити квартиру і навіть організував вантажівку, яка вже завтра зранку забере їх з тіткою у безпечне місце на іншому кінці штату.

Паркер сумував. Сумував за тим відтинком життя, коли його супергеройська діяльність не кидала тінь загрози на його сім’ю. На його особисте життя.

Він не спілкувався з Тоні з моменту викриття. Пітер вмів бути обережним, тому його хлопець не знав, з ким зустрічається. І, тільки дізнавшись, Старк подзвонив, і дзвонив знову і знову. А Пітер не міг змусити себе підняти слухавку. Саме тому Тоні майже осатанів, коли він призначив зустріч:

– Якого біса, Паркере? – спитав Тоні. Пітер скочив в укриття, ховаючись від холодного дощу. – Думаєш, можеш написати, наче не ігнорував мене два тижні?

– Тоні, – тихо покликав хлопець, тримаючи максимальну відстань під невеликим дашком. Вони зустрілись у темній вуличці фешенебельного району, де жив Старк.

– Хер тобі, а не Тоні, – перервав хлопець. – Ти брехав мені весь цей час. Коли постійно зникав, коли приходив у синцях, коли ризикував життям. Ти постійно мені брехав.

– Я винен, – кивнув Пітер, – я просто…

Паркер справді хотів продовжити, але гаряче тіло раптово притислося з такою силою, що затріщали ребра.

– Ти міг загинути, – прошепотів Старк зовсім близько, – а я навіть нічого б не знав, придурку.

Його голос втратив злість, став жалібним. А потім Тоні швидко і обережно поцілував у вилицю, змусивши Пітера відскочити. Холодні краплі полилися на голову, поки Паркер винувато дивився на здивованого хлопця. Якщо Тоні знову наблизиться… він просто не зможе його покинути.

– Я їду, Тоні, – тихо сказав він, сховавши погляд. – Капітан Роджерс покликав мене в команду.

– Надовго? Далеко до тебе їхати? Я зможу тебе навідати, коли…

– Ні, не зможеш, – перервав Паркер.

– Ти мене кидаєш? – здогадався Тоні і спохмурнів, але як завжди швидко переключився. – Перестань, Піті, я витримаю стосунки на відстані, не треба самопожертв.

– Ні, Тоні…

– Ти не можеш так вчинити, – коли його знову перервали, Пітер не витримав:

– Можу, – голосніше сказав він. – Тепер я не просто Пітер Паркер. Через мене Мей кидає роботу, подруг і бойфренда, тому що одне моє існування поряд – загроза. Я не хочу думати, що буде, якщо про наші стосунки стане відомо.

Тоні замовк, бо нарешті почув, і звузив очі. Паркер не здивувався – злість завжди була його захисним механізмом.

– Отже, я не пара великому Павуку, – гірко посміхнувся Тоні. Він пішов, Пітер дивився вслід, відчуваючи пустоту у грудях. Він хотів втекти, але помітив парасольку, дорогу, точно залишену Старком. Паркер підчепив її тремтячою рукою і стрибнув, одразу опинившись на стіні.

Нагорі, залишивши парасольку, він не втримався і обережно підповз до вікна Тоні. Його колишній хлопець сидів посеред кімнати, міцно притиснувши подушку до грудей.

– Вибач, – прошепотів Пітер, обережно торкаючись вікна.