Lavender

Запах ванілі змішався з запахом палених свічок і лаванди.

Ти усміхаєшся лагідно, солодко, простягаючи руки до мене, бажаючи вкрити від світу в своїх обіймах. І я йду у них.

Від тебе віє теплом і турботою. Всім тим, про що я так давно мріяла. Лагідно перебираєш мої локони і наспівуєш в потилицю якусь пісню, а я зариваюсь обличчям в твою сорочку й вдихаю аромат одеколону.

— Радий, що ти нарешті вдома, — шепочеш, а я усміхаюсь. — З поверненням.

Я люблю ці слова і твої доторки, в них добре.

— Хочеш, приготую тобі вечерю?

Підіймаю очі, ковзаю поглядом по обличчю. Мимоволі тягну руку й гладжу шрам над твоєю губою. Ти все ще прекрасний, з ним чи без. І як я тільки зірвала такий куш?

— Може просто фільм подивимось? — зривається з губ, і я терпляче чекаю на відповідь. Усмішка зісковзує з твого обличчя і ти задумливо щуриш очі, та не відвертаєшся. — Чи в тебе вже були плани?

— Ні, — кутики вуст знову підіймаються в добрій усмішці, — давай подивимось, — цілуєш в маківку. — Але я приготую нам каву. Тобі як завжди?

— Угу, — випускаю тебе з рук і надуваю губи, роздумуючи. — Вибрати фільм?

З кухні кидаєш тихе “давай”, і я падаю на диван. Ноги нещадно ниють від туфель, і я скидаю їх на підлогу, підтягуючи ближче до себе ноутбук.

Скоро ти повертаєшся з тацею в руках, я тільки бігло дивлюсь на тебе і знову повертаюсь до пошуку. Ставиш вміст підносу на стіл: фрапучино для мене і капучино для себе. А потім ще й невеличке розписне блюдце з шоколадним печивом.

— Сонце, ти випік печиво? — усміхаюсь, а ти нахиляєшся і даруєш мені поцілунок.

— Подумав, саме те після важкого дня.

Відкладаю ноутбук і притягую тебе до себе за зап’ясток. Мій улюблений острівець спокою в цьому бурхливому океані. Ти відповідаєш, пестиш своїми губами мої, ніжно прикушуєш і відсторонюєшся з тим самим незмінно закоханим виразом обличчя.

— Кава охолоне.

— Твоя — так, — поправляю твій чубчик і тихо сміюсь, — але ж ти все одно п’єш її остиглою.

— Обрала фільм? — лягаєш поряд, кладеш голову мені на плече.

— Є поганий фільм, щоби посміятися і гарний, щоби переосмислити життя.

Уважно розглядаєш мене, мов чекаєш, що я перша скажу, що вибрала.

— Поганий фільм.

— Однозначно, — киваю я і задоволено гмикаю. Могла не питати.

Проводиш рукою по моєму коліну і задумливо водиш пальцем по кромці спідниці, уважно вдивляючись в те, що відбувається на невеличкому екрані.

— Ставлю сотку, що він — вбивця, — трохи стомлено кидаєш ти.

— Це занадто очевидно, ха-ха. Хоча, сподіваюсь, у героїні розлад особистості і це вона всіх прикінчила від ревнощів.

— А потім виявиться, що Лілі ніколи не існувало, а з Тодом вони навіть не знайомі, — хихочеш.

Сміємось безтурботно і щиро, майже як в дитинстві.

— Краще б ти писав сценарій до цього фільму, — відпиваю каву з осідаючою пінкою, а ти своєї навіть не торкнувся. І печиво теж не брав.

Опускаю погляд. Виглядаєш серйозно і без веселощів, поки я розглядаю тебе.

— Сонце, ти знову…

— Просто голова болить, — усміхаєшся, але очі такі ж темні. Справжня темниця, в якій ти завзято за звичкою замикаєш істинні почуття. Тихо зітхаю. Дурненький.

— Ти сьогодні їв?

Але ти мовчиш у відповідь. Звісно, це значить “ні”. З грудей виривається чергове зітхання і я цілую твою маківку, щільніше пригортаючись і зариваючись пальцями в твоє волосся.

— Сонце, тобі треба поїсти. Ти же зробиш це задля мене?

Твоя рука зупиняється, і ти невпевнено підтягуєш її до себе, мов скалічений звір. Задумливо розтираєш плечі і не кажеш ні слова.

Мої губи накривають твої, ти здригаєшся від несподіванки, але піддаєшся без натиску. Забираюсь до тебе на коліна і обвиваю руками, притискаючись міцніше.

— Якщо тобі потрібні обійми, ти можеш просто попросити, — відстороняюсь, кладу голову тобі на груди і слухаю шалене серцебиття — єдиний фізичний доказ того, що я була почута.

Ти зволікаєш, але все ж зітхаєш і обіймаєш у відповідь, зариваючись носом в моє волосся.

— Вибач.

— Нам необов’язково додивлятися фільм, знаєш?

— Давай просто так посидимо.

І ці слова мені куди цінні слів про кохання. Не відповідаю, тільки мну в руках тканину твоєї сорочки. Ти ще не готовий, аби я питала, а я не готова отримати відповідь. І ти це відчуваєш. Тримаєш мене в своїх руках цупко, але дбайливо. Заплющую очі і слухаю шум дощу з динаміків.

— Я тебе кохаю, — тихий шепіт над самим вухом змушує мене тягнутись до нього. Тягнусь до твоїх сухих, але коханих губ, і прикрашаю їх розсипом поцілунків, змазуючи помаду.

— Кохаю тебе, — схиляюсь я до твого вуха. — Кохаю. Кохаю, — зривається з губ, а ти відповідаєш ніжними поцілунками в шию.

Не потрібні нам ані печиво, ані фільм. Сьогодні після важкого дня ми знов потонемо в почуттях, шукаючи одне в одному спокій.