last game

Картинка пливе перед очима. Сфокусувати її було не легко, але можливо. Тіло обдавало приємним теплом. Поруч знаходився камін, щоб зараз замерзнути – тільки постаратися. Змішані відчуття, глибокий вечір за вікном. Своєобразна атмосфера, але занадто.

Це все та ж сама квартира на Бейкер-стріт, той самий Шерлок. Наче нічого не змінилося, хоча.. Не все так просто. Розум немов затуманили, було складно щось одразу отямити.

Зображення стало чіткішим. Перше за що чіпляється погляд – бездонні очі, що навпроти. Темні вири, в яких лише і тонути. Вишенькою на торті були диявольські вогники у цьому погляді, що мерехтіли іскрами. Увага звернулася одразу не до власника цих очей, лише через мить зрозумівши, кому саме вони належали. Адже спостерігач спочатку на інші риси обличчя і не глянув, «втомленість» та й годі.

Моріарті захоплено розкладає фігури на шахівниці, не роняє ні слова. На вустах грає ця фірмова котяча усмішка. Партія обіцяє бути цікавою, палкою. Продовживши своє заняття, він тягнеться за бокалом вина, поряд з собою, прислоняючи скляну місткість до губ, відпиваючи напівглоток терпкого алкоголю, після чого ледь не скривившись.

– Бридота. Що за шмурдяк ти обрав? – пробурмотів кримінальний лорд, відставивши бокал трохи далі від себе, зустрівшись поглядом з чужим. Але відповіді на його слова не послідувало.

Його так званий опонент, спостерігав за чужими діями, так само захоплюючись цим, у відповідь тільки скинувши бровами. Але, було одне але. Джима не було в живих з часу їх зустрічі на даху Бартса. Мотнув головою, не вірячи у те, що відбувається.

– Джеймс Моріарті мертвий. Застрелився на моїх очах. — подав голос детектив, констатуючи очевидне, не зводячи погляду з нахального обличчя. – Розказуй, це те, про що я думаю?

– Так-так, мертвий, ну майже. – він дражнить його цим, як дитина, ледь не кожне його слово звучить новою інтонацією.

– Поясни, ми не поспішаємо, хочу переконатися у своїй здогадці.

Моріарті підіймається, поправляючи на собі краватку, та підходячи ближче до співрозмовника. Він здається хотів розказати все у фарбах, з усім тим, це так виглядало. Вони обидва сиділи на підлозі, неподалік від того каміну. Обходить, оглядаючи з усіх сторін свого співрозмовника. Зупиняється за чужою спиною, схиляючись над ним, розташувавши руки на його плечах, стискаючи тонкими пальцями. Реакції не послідувало. Жодної. На жаль для Джима, його це не радувало.

Холмс не подає виду, та відчуває стійкий аромат чужого одеколону, що щекоче ніс.

– Твій палац пам’яті, дурний ти геній. Дивись но, містере очевидність: я завжди тут, завжди поряд. Де б ти не був, Шерлоку, я неподалік. Звикай вже. Я у твоїй голові. Ти знаєш, вбиває не падіння.. А приземлення. – ці слова сказані у характерній манері, немов він грав на сцені, після цього йде питання, де очевидно що той знущається – Знову на речовинах сидиш? Ну, розкажи, що цього разу.

Ну звичайно, Шерлок це знає. Знає що «нафантазував» Джима, та все одно хотів погратися з ним в останній раз, так, поки була в нього така можливість, то.. Дурна, бридка ілюзія, видіння. Та детектив не розумів, чи дійсно тут справа в наркотиках. Ця битва двох розумів була приємною для них обох.

– Так і думав. – відчужено мовив Холмс, хмикнувши. – Я й сам розумію, що відбувається в моїй голові та пам’яті.

– О-о-о, це чудово. – радіє Джеймс. – Пограймо? Не відмовиш? – ледь стискає його плечі, після злегка відстороняючись.

– Погоджусь заради азарту. Але ти ж цього й досягаєш? – детектив витримує паузу, дивлячись на того через плече, помітивши слабкий кивок. – І до речі, я нічого не приймав в останній час, раз вже тебе так це цікавить.

Шерлок слідкує за тим як опонент сідає напроти нього, трохи підвинувши Холмсу шахівницю, пропонуючи білі фігури та перший хід детективу.

– Брешеш. Хоча, мені все одно, справді. – закатав очі Моріарті, всміхнувшись – Мені нудно, ось і знущаюсь. – простягає він, та саме у цій фразі було чутно його ірландський акцент, що виділяється у голосі Джеймса.

– Очікуємо з твоєї сторони, Моріарті.

Співрозмовник у свою чергу видає тихий смішок, ледь припідіймаючи брів.

– Моріарті? Як офіційно. Чому не Джим, наприклад? Чи «милий» або «любий»? Хоча би Джеймс?

– Не доб’єшся. – фиркає Холмс.

Джим, хмикнувши, чекає першого ходу, пильно слідкує за грою, що починалася. Напруга в кімнаті зростала з кожною секундою, натягуючись немов тонка нитка, що ось-ось розірветься. Шерлок видихнув, поглядаючи у ці, абсолютно чорні очі. Немов глибокий океан, прірва.. А скільки поетичної єресі у вигляді порівнянь можна було б приплести до цих очей, чим він явно не хоче займатися зараз.

Обидва мовчать. Тишу порушує лише тріск вогню у каміні, та тікання годиннику, що раніше дратувало. До алкоголю ніхто і не торкався. Холмс ходить пішкою, на клітину вперед. Спіймавши на собі зацікавлений погляд злодія консультанта, та почувши смішок з його сторони.

– Не смішно. – вимовляє Шерлок.

– О, ще і як.. – Джеймс робить свій перший хід, зловтішно всміхаючись, якби на зло другому.

Через певну кількість ходів, одна з чорних пішок відлітає з шахівниці. А за нею вже фігура зі сторони детектива. Партію вони майже не коментували, лише обдаровували один одного хитрими поглядами, навіть хижими. О, ця напруга з кожним новим ходом, настільки чудово вписується в атмосферу. Азарт зростає, спокушає, збуджує розум.

Усе ще грають мовчки, та вже пройшов деякий час з початку їх гри.

У цьому все ще було щось дивне. Джеймс не виглядав як видіння, чи галюцинація. Кримінальний лорд та його образ були чіткими, а не просто розмитою плямою. Та Шерлок, само собою, помітив це про себе.

Фігур на дошці ставало дедалі менше, причому, що в одного, що у другого. Час спливає, Холмс прикушує губи. Але зараз удача була на стороні Моріарті, що видно, зараз, мав трохи більшу перевагу, ніж детектив. Шерлока це трохи напружило, й він нахмурив брови, не дивлячись в очі опонента, хоч знав що цей погляд сконцентровано саме на ньому. А через деяку мить, Джеймс взагалі вирішив перервати мовчання:

– Вже розгадав загадку? – питається він, будучі вже за декілька кроків від перемоги у партії.

Шерлок помічає це, уводячи короля від ворожої фігури, та відбиватися толком було нічим, в нього вже зовсім тих фігур бракувало. Він підіймає очі на співрозмовника.

– Що?

– Відповідь на поверхні. – Джим говорить пошепки, але його голос звучить відлунням. – Чому я тут, як опинився? Давай, висувай теорії, незайманко.

Вони не помічають, як їх партія в шахи у цю мить зупиняється, а вони лише якось ворожо дивляться один на одного. Детектив врешті прикриває очі, масуючи переносицю, та складаючи пазл воєдино.

– Не може бути.. – тихо мовив він, починаючи в думках перебирати варіанти

Моріарті знову підводиться зі свого місця, цього разу випадково, зачепивши бокал вина, що ледь не падає, хоча уваги на те він і не звернув, підійшовши ближче, присідаючи поруч навпочіпки.

– Так. – Всміхається Джеймс, ледь не говорячи тому на вухо. – Нумо, ти знаєш відповідь, скажи це.

– Це не палац пам’яті. Хто ж ще з нас брехун? – Хмикає Шерлок, припіднявши куточок губ уверх та починаючи плутатися – Ейфорії не відбулося, я не відчуваю ні заспокоєння, ні швидкоплинних радощів, ефект від наркотику мав бути інший. Доза залишилась в ампулі недоторканою, до того ж остання, я не витратив би її сьогодні. – Його погляд повернувся у сторону, де Холмс зазвичай ховав дозу для себе, там також було недоторканою, та доволі прибрано. – Я приймаю лише коли надто втомлений, та змучений…

– Ти завжди такий. – перебиває його Моріарті, киваючи та всміхнувшись, отримавши хмурий погляд від детектива. – Скажи, Шері, я зміг заплутати тебе?

– Ти не видіння, і не галюцинація, і ні, не в моїх чертогах. – Шерлок трохи відсторонився, глядячи у чуже обличчя, на якому з’являється задоволена, глумлива посмішка. – Ти вижив.

– Дійшло нарешті.. – хитро всміхається Джим, як його хапають за комір сорочки, притягнувши ближче, на що він скидає бровами – Гей-гей, полегше!

Детектив хмуриться, дивлячись у ці очі, відчуваючи як покриває злість, скрізь зуби, на видиху прошипівши:

– Якого біса, ти морочив мені голову увесь цей час, задля чого? – в його очах, видно також почав мерехтіти вогонь, що Джеймс, звичайно помітив.

Моріарті хапається за чужі зап’ястя, дивлячись на того з непідробним здивуванням.

– Я з тих людей, хто обожнює залишати смачне на останок. – всміхається він, не відводячи погляду.

Кримінальний лорд потягнув детектива на себе, піддаючись до його вуст, одразу злегка прикусивши, затягуючи у поцілунок. Шерлок округляє очі. Навіть це у їхньому баченні виглядало як боротьба, на що вони цей поцілунок й перетворили. Та видно, лише на цьому, ніхто зупинятися не збирався.

Холмс нависає над ним, валячи опонента на підлогу, опираючись о неї руками, щоб не впасти, та відчуваючи як пальці Моріарті стискають кучері на потилиці. Шерлок відсторонився від його губ, усе дивлячись на ворога, втискаючи в поверхню, однією рукою. Бокал вина знову зачепили, та воно все ж розлилось по підлозі.

– Ти не людина. – видихнувши мовив детектив.

– Але ти теж. – Джеймс потягнувся до своєї краватки, послаблюючи її.

– Не дай боже, виявиться, що я помилився, що ти мені лише здаєшся.

Моріарті тихо сміється, притягуючи того за шию, у відповідь тільки знову пригортаючись до його губ, кусаючи їх, як і тепер чужі кусали його. Тепер Холмс відкрито засумнівався у власній асексуальності, доки опонент потягнувся до його одягу.

Голова знову розболілась, та в очах потемніло, свідомість почала йти з під ніг, повільно покидаючи детектива. На це він лише жмуриться. Уся картинка розвіється немов вітром.

Шерлок умить розплющує очі, оглядаючись. Він у ліжку. Джеймса поряд немає, та видно і не було. Від вчорашнього вечора не залишилося нічого. Наче його й не було. Чоловік прокинувся у поті, зранку, одразу скидаючи ковдру, оглянувши, та потираючи очі. Сон. Як до нього одразу не дійшло? Найгірше було те, що Холмс тоді справді помилився, припустивши, що Джеймс залишився в живих.

Погляд мимоволі опинився осторонь ампули речовини, своєї заначки, вже видно обдумуючи рішення, щоб прийняти дозу наркотику, та знову побачити Моріарті. Той лише прикусив губи. Чуючи дражливе повідомлення телефону, потягнувшись до нього. На екрані світилося вхідне повідомлення.

«Наша гра була незабутньою, мій милий враже. » J.M