Квітковий експеримент

Присвята легкому весняному вітерцеві та натхненню, яке він приносить. А також шерліамам.

Будь-яка людина, що знала Шерлока Голмса, з впевненістю називала його генієм. І не без причин. Бо, справді, мало хто в Лондоні (добре, в Британії, в принципі) мав настільки ж кришталевий інтелект. Але все ж таки принаймні одного суперника Шерлок тут мав. Якщо їх взагалі можна було назвати суперниками.

Вільям Джеймс Моріарті. Вельми ввічливий та поважний дворянин, з яким дивовижним чином Шерлокові вдалося потоваришувати. Ще один геній Лондону. Що цікаво, попри всі свої здібності, Вільям ними особливо не хизувався. На те, можливо, були свої причини, але вони не є настільки важливими. Річ у тім, що Шерлок таки зміг розгледіти і належним чином оцінити геніальний розум пана Моріарті. А згодом і потоваришував, дійсно.

Дружба з Вільямом відрізнялася від дружби з, до прикладу, Джоном. Спілкування з ним викликало абсолютно інші відчуття. Насправді у детектива з’являлися деякі підозри, чому, але можливості довести чи спростувати їх не було жодної. З часом це стало навіть проблемою. Бо дізнатися кортіло так сильно, що Шерлок ледве лікті не кусав від безвиході. І – збіг чи доля? – у найгірший час на Бейкер-стріт відкрилася крамничка з квітами.

Звісно, детективові не знадобилося багато часу, аби додуматися до своєї чергової геніальної ідеї. Якщо з Ліамом не виходить просто говорити словами (все ж таки оці формальності зберігати хоч трохи треба було, та й їхні розмови зазвичай нагадували одну велику купу натяків), то говорити можна мовою квітів. Він має зрозуміти і цю гру – обов’язково має. Якщо не одразу, то з часом.

Не сказати, що Шерлок особливо знався на мові квітів сам, хоча у своїй роботі мав справу навіть з цим, втім, продавчиня – люб’язна жіночка років тридцяти – з усім допомогла. Хоча там і допомагати не було з чим. Почати варто було з чогось досить легкого, тонкого натяку – аби розігрітися та просто побачити реакцію. Саме тому остаточний вибір детектива впав на тюльпани: рожеві та білі, якщо точніше. Спочатку це поєднання, насправді, видалося йому занадто ніжним, але продавчиня запевнила: ці кольори означають найщиріші та найсвітліші почуття. Тож Шерлок погодився на це. Бо правда ж: його наміри були кришталево чистими. Поки що, принаймні.

Насправді Голмс був не з тих людей, які взагалі хоч комусь дарують квіти без особливої на те потреби. Але тут наче й на часі: нещодавно у Ліама був день народження. Професор, здається, його взагалі не святкує, втім дату якось згадував під час розмови, і Шерлок запам’ятав. Тепер варто було нагадати.

Для того навіть знайшлася дивовижно гарна нагода. Вони з Ліамом домовилися зустрітися в суботу, у маєтку Моріарті. Ходити в гості, якщо чесно, було досі незвично. Скоріше просто через те, що йти потрібно було до дворянського будинку, та все ж таки.

Сьогодні хвилювання лише посилилося – тепер-бо Шерлок ніс із собою квіти. Хоча Ліам має зрозуміти. Він здивується, але точно зрозуміє. Від Голмса можна чекати чого завгодно, це вже стало очевидно.

Сховавши букет за спиною, Шерлок подзвонив у двері. Відчинив їх, як не дивно, сам Вільям (кожного разу, коли планувалися їхні зустрічі, він не давав нікому іншому це робити, таку цікаву річ помітив детектив).

– Вітання, пане Голмс! Радий бачити, – Моріарті ввічливо посміхнувся, швидко окидуючи поглядом товариша. Те, що той щось ховав за спиною, він, звісно, помітив.

– Навзаєм, Ліаме, – Шерлок увійшов до приміщення і, почекавши, поки Вільям зачинить двері, продовжив. – Я сьогодні не з пустими руками. Це тобі.

Вийнявши другу руку з-за спини, Шерлок простягнув Вільяму пишний букет тюльпанів. Поєднання білого та ніжно-рожевого тут виглядало дійсно гармонійно та чарівно. На очах Ліама затамувався подив. Через мить його щоки ледь-ледь забагряніли, а на вустах лишилося так і не задане питання.

– Вирішив, що маю хоч щось подарувати на честь твого минулого дня народження, хоч ти його і не святкуєш. Хоча, добре, це скоріше просто привід. У нас на вулиці днями відкрилася нова квіткова крамниця, і я просто вирішив порадувати тебе подарунком.

– Дякую, – ледь не перебиваючи детектива, випалив Ліам. Голос його був спокійним та тихим, втім, щось у ньому було не так. – І хоча це несподіваний вибір, я вдячний за нього.

– Що ж, – видих полегшення, – мене це тішить.

– Я піду попрохаю поставити ці квіти у вазу, а ти поки що йди гостьової кімнати. Там вже має стояти чай.

– Звісно.

***

Ця їхня зустріч, певне, мало відрізнялася від багатьох інших. Така ж захоплююча та чудова – бо було цікавих багато розмов та роздумів. Просто спілкуватися один з одним було до одуріння приємно. Але й тут щось трохи змінилося. Звичайна людина не помітила б мабуть нічого. Втім, Шерлок бачив та чув: і глибокий погляд, і кожний напівтон чужого голосу. І на все відповідав такою ж мірою. Вони були майже на тій межі, коли натяки переходять у прямі дії, але хто б переступив оцей поріг дозволеного? Хто перший міг насмілитися вдовольнити цю потребу? Саме там лежали відповіді на кожне питання. І тепер усе це стало лише питанням часу. Доволі недовгого, до слова.

Прощатися не хотілось. Вони б поки не зізналися у цьому, але жага чути голос один одного та відчувати чужі дотики іноді була настільки сильною, що викликала безмежну тугу. Втім, час на нову зустріч, звісно, ще буде.

Опинившись вже коло порогу, Шерлок зупинився і поглянув наостанок на Вільяма. Той слабко посміхався, ледь-ледь знервований від чогось.

– Я був радий зустрітися з тобою, Ліаме, – детектив усміхнувся у відповідь.

– Я також.

– Можливо побачимося ще отак якось? – звісно, зробити натяк на майбутню зустріч також важливо. – Або – точно! Я ще раз завітаю до тебе в університет.

Ліам тихо сміється.

– Гаразд, нехай буде так. Головне, не вривайся до авдиторії посеред заняття.

– Хто зна, хто зна, – Шерлок сміється, трохи зіщулившись. – Що ж, добре! Я піду. Гарного дня, Ліаме!

– Тобі також, – голос Вільяма, досі спокійний, ледь не зривається від знервування, бо в останню мить він наважується на дію.

Перед тим, як відчинити двері, Ліам простягає свою руку, беручи до неї чужу, і легко торкається своїми вустами вуст Шерлока. Жест ледь-ледь відчутний, схожий на дотик пензля до білого паперу. У обох завмирає серце. Шерлок намагається зрозуміти, усвідомити, як, чому, але всі думки миттєво зносить спекотною хвилею збентеження і ще чогось, що він досі не може пояснити. Хочеться ще. Хоч на секунду довше. Але двері відчиняються, і детектив таки виходить на вулицю, відпускаючи чужу руку. Коли він залишається на самоті, в голові вирує лиш одне усвідомлення, своєрідне прозріння: Ліам справді його поцілував.

У Шерлока не було жодної змоги задати хоч одне питання, дізнатися причину (десь в глибинах підсвідомості він, насправді, розумів). Тож, коли думки трошки прийшли до порядку, довелося використовувати свої дедуктивні здібності. І цього разу, як виявилося, дорога Голмса лежала не додому, а до квіткової крамниці.

Надворі був вже вечір, і магазинчик скоро мав зачинятися, тому покупців там залишилося небагато. Коли Шерлок влетів до приміщення (а це саме так і виглядало), якийсь чоловік щойно здійснив купівлю та збирався йти звідти. Зовсім скоро детектив залишився наодинці з продавчинею.

– Я перепрошую, пані, може ви пам’ятаєте мене. Я купляв квіти сьогодні зранку.

– Звісно, було таке, – жінка, що стояла коло прилавку, люб’язно усміхнулася. – Щось сталося з квітами?

– Ні, вони чудові, просто… – Шерлок із втомою зітхнув. – Ми точно не помилилися у значенні цих квітів?

– Хіба мали? Все точно так, як ви просили: білі означають невинність та чистоту, а рожеві – ніжність почуттів, про які ви поки що не наважуєтеся казати. Ви навіть підтвердили це зранку.

– Так-так, фактично, правда. Чистота намірів, ніжні, але приховані за натяками, почуття… – детектив у знервуванні ходив крамницею туди-сюди, посиленно намагаючись зрозуміти. – Добре, а якщо проблема в самих квітах? Що не так може бути з тюльпанами?

– Пане, тихіше, будь ласка, – квіткарка вийшла з-за прилавку та підійшла до Голмса. – І з тюпанами все наче добре! Справжній символ любові, навіть кращий за троянди. Ідеальний подарунок для коханої людини! Може проблема в…

– Що? – Шерлок двічі кліпнув у подиві. В голові не вкладалося. – Коханої людини?

– Ну, ви ж квіти для якоїсь дівчини купляли, правда? Я ж бачила, як ви нервувалися, бачила й оцей рум’янець, коли ви розповідали про те, що відчуваєте до цієї людини! Справжнє кохання.

– Пані, я не… – ні, не може бути. Очі від хвилювання бігали туди-сюди, невзмозі зупинитися. – Це був подарунок любому другові. Не дівчині.

Жінка ойкнула.

– Ви б попередили. Як же незручно, справді. І що ж, він розлютився? Чекайте, а чому ви другові квіти даруєте? А хоча це, певне, не моя справа.

– Це мав бути символічний подарунок на честь дня народження… Ні, насправді, все не так погано, не хвилюйтеся. Він просто здивувався, – зітхання, сповнене приречення.

– Ох, ну це тішить. Вибачте за отакі неприємності, але наступного разу все ж таки попереджайте. Бо мені аж навіть трохи незручно від усього цього.

– Не хвилюйтеся, все справді не так вже й погано. Просто наступного разу нам обом слід бути уважніше, – стомлено вимовив Шерлок, після чого попрямував до виходу. – Дякую, що допомогли прояснити ситуацію. На все добре!

– На все добре, пане.

Двері до крамниці зачинилися. Через кілька хвилин Голмс нарешті повернувся додому. Сидячи в своїй кімнаті, детектив усвідомив одну річ: фактично, “квітковий експеримент” уже можна було назвати вдалим. Просто завершився він занадто швидко. А ще, здається, Ліам зрозумів навіть більше, ніж сам Шерлок. Але тепер це не так важливо.

Засинаючи, Шерлок замислився ще про одну річ: певне, наступного разу варто буде подарувати червоні тюльпани.