Keep on loving you

Насправді Інуї не спав. Сьогодні його мучило безсоння і все, що він робив, це свердлив очима дірку в стелі. Він злякався, коли зненацька почав грати рінгтон його телефону під подушкою. Номер, власник якого тільки секунду назад займав всі безсонні думки Сейшу, змусив його підвестися з ліжка. Хвилювання і адреналін від переляку миттю прояснили думки. Уява одразу почала малювати різні варіації того, що могло статися і як йому треба зараз діяти.
Зрештою, прийнявши виклик, Інуї вирішив прикинутися сонним й роздратованим. Невідомо чому, Сейшу дуже кортіло, щоб “він” відчув докори сумління за те, що посмів розбудити нещасного сплячого хлопчика в таку пізню годину.
– Коко, що в біса сталос… – Інуї грубо перебили на тому кінці. Але він не почав сердитися, навпаки, його погляд, що дивився в нікуди, потеплішав, а на вустах заграла ледь помітна посмішка. Невідомо, чому, та й взагалі не відомо, що у “нього” сталося, але Сейшу відчув радість через те, що коли “йому” потрібна допомога, “він” подзвонив саме Інуї.
-“Раніше ти справлявся зі своїми проблемами сам. Цікаво, що змінилося зараз”.
Піднявшись з ліжка і ходячи по кімнатах навмання у пошуках якихось підказок долі про те, як йому зараз вчинити, Сейшу зачепив боковим зором червоні підбори, які значно виділялися на фоні іншого брудного взуття. Давно він їх не носив, набагато частіше просто розглядав їх здалеку, дивуючись, наскільки сильно вони виділялися із загальної атмосфери цього будинку. Він згадав, як сильно розпсихувався і свої перші підбори викинув у смітник, бо вони були страшенно незручними і постійно натирали ноги до крові. Побачивши цю сумну картину, на наступний день “він” потягнув Інуї обирати нову пару, пообіцявши, що понесе того на спині, якщо мозолі будуть сильно боліти. “Мені подобається, як ти виглядаєш на цих штуках, ти стаєш дуже крутим. Якщо ти дійсно бажаєш, можеш обрати які завгодно туфлі. Не звертай увагу на ціну, я в змозі заплатити будь-яку, аби ти був задоволений”. “Він” справді так і сказав. В той момент Сейшу не знав, як реагувати, тому просто вирішив зробити вигляд, що нічого не чув. Але у дійсності він запам’ятав ці слова надовго.
Можливо, він просто розчулився від теплого спогаду, але зрештою Інуї вирішив, що один раз можна зробити виключення і взути туфлі, які так і вабили своєю красою. До сьогоднішньої ночі червоний підійде якнайкраще.
– “Шкода тільки, що я загубив свою червону помаду”. – промайнуло в голові Сейшу.
Взявшись поспіхом одягатися і приводити себе у більш менш стерпний вигляд, він вдягнув чорні штани, білу сорочку вирішив не застібати на верхні ґудзики. Зверху накинув чорне пальто, адже ніч обов’язково принесла із собою холодний сирий вітер. В останній раз глянувши на себе у дзеркало, він прихопив биту та шолом і зник за порогом темряви.
– “Справді не вистачає червоного”.
***
Весь той час, поки Інуї їхав в ліфті, його мучили сумніви щодо того, чи правильно він чинить з точки зору власних принципів.
– “Чому я в будь-який момент готовий підірватися і приїхати на “його” поклик, наче якийсь слухняний песик”.
Подібні висновки били по його гордості краще, ніж будь-яка бита, навіть та, яку він тримав у руках. Насправді, Сейшу повністю усвідомлював причини, чому він зараз стоїть тут і старанно намагався переконати самого себе у серйозності своїх дій. По перше, він катастрофічно потребував відповідей. І навіть якщо він не отримає їх в усній формі, то прийме у будь-якій іншій. Але знову ж таки, правда була в тому, що вони обидва були однаково сильно вперті, щоб зробити перший крок, тому залишалося по крихтах збирати ті моменти, коли залізна оборона давала тріщину і в її пробоїні можливо було відшукати щирі почуття, поки вони знову з переляку не втікали один від одного. По друге … Інуї сумував. Він не міг заперечувати того факту, що без “нього” його життя зовсім знебарвилося. Дні перетворювались на одну суцільну в’язку масу, з якої неможливо вибратися і залишається лише мовчки споглядати, існувати від ночі до ночі, бо це єдиний шанс втекти від реальності у сон. Іноді він почувався занадто одиноким, щоб відмовлятися від будь яких контактів. Який збіг обставин, що саме сьогодні Сейшу почувався просто жахливо.
Ліфт плавно зупинився, Інуї затримав дихання, його долоні спотніли.
– “А по третє, мені просто цікаво, що зараз станеться”. – В останнє встиг подумати Сейшу перед тим, як двері повільно роз’їхалися в сторони, відкриваючи йому огляд на неминуче.
Його увага одразу зачепила хлопця в бордовому костюмі, що стояв у півоберта напроти вікна, тримаючи келих з темно-бурштиновою рідиною і дивлячись на Інуї дикими, ворожими очима. Першим же бажанням Сейшу було закрити двері ліфта і поїхати назад додому. Хвилювання не давало вести себе врівноважено. Коли Інуї побачив Коко через стільки часу, він відчув, як в його грудній клітці за секунду проросла квітка та розпустила свій пишний червоний бутон, а потім на наступну зав’яла і згоріла, обсипаючись палаючими залишками пелюсток.
Але цей “його” дивний погляд, невідомо чому, породив образу. Невже Хаджиме до останнього не вірив що Сейшу приїде, чи просто очікував на когось іншого? В будь-якому випадку, з якихось причин це добряче вдарило по старим синцям.
Коконой перетнув відстань між ними. “Він” йшов ставно, наче кіт, оглядаючи Сейшу, наче він є експонатом в галереї. Розлучивши його з битою, торкнувся своїми губами вилиці, обхопив його шию рукою.
– Жаль, що ти в мене її забираєш. Я як раз приніс, щоб тебе гарненько нею побити. – відрізав Інуї, грубо відштовхнувши “його” від себе та вислизнув у центр приміщення, сів за, мабуть, робоче місце Коконоя. Його настрій різко змінився. Зараз він бажав відплати за необачливість.
– Чому відразу побити? – глузливим тоном спитав Коко. – Ти і так цим весь час займаєшся з іншими. Що щодо покарати мене іншим способом?
“Він” вмостився напроти Сейшу, відкинувши корпус назад і розставив ноги ширше, мовляв, дивись кого ти прямо зараз можеш отримати.
Коко дійсно був дуже привабливим. Він притягував та звертав увагу лише на себе. Його парфуми, чорна сорочка, ідеально чисті шкіряні туфлі, золоті сережки та каблучки. Погляд його зелених очей був подібний до знаряддя вбивства. Чим довше ти в них дивишся, тим глибше ти тонеш в емоціях. Власних чи “його”. Неважливо, тебе вб’ють раніше, ніж встигнеш зрозуміти.
Без сумніву, Інуї насолоджувався видом. Йому кортіло торкатися всього, до чого тільки зможе дотягнутися. Але Сейшу затіяв власну гру, тому обіцяв дати волю рукам трохи пізніше.
Натомість він закинув ногу на стіл та уперся підбором між ніг Коконоя.
– Я пам’ятаю ти казав, що я здаюсь тобі крутим, коли ношу підбори. – Між справою вставив Інуї.
– М, я такого не пам’ятаю. – простягнув Коко, чіпляючи підборіддя Сейшу вказівним пальцем, змушуючи його нахилитися ближче.
“Його” рука все ще тримала келих з бренді, віскі чи коньяком, Інуї не міг сказати точно, але саме зараз цей напій, від якого пахло просто огидно, знаходився в парі сантиметрів від його обличчя. Він не збирався це терпіти та швидко прикусив палець, що тримав його голову, змушуючи забрати від нього чужу руку.
– Як боляче. – Байдуже, так, ніби нічого не сталося, прокоментував Коконой, подувши на укушене місце. Але вогники в його очах згасли, а грайливий вираз обличчя змінився на зніяковілий та розгублений.
– “Ось воно”. – подумав Сейшу. Його помста вдалася. Але він вважав, що цього поки недостатньо.
Інуї заспокоюючи погладив Хаджиме по голові, ніби той збирався зараз розплакатися через те, що поганий злий пес зі світлою шерстю вкусив його за палець.
– “Я люблю твоє волосся”. – зненацька промайнуло в голові Сейшу, коли він заправив чорне пасмо, яке вибилося, за вухо. Воно приємно пахло та було дуже м’яким. У ньому кортіло тонути. Інуї поривався спитати, який шампунь використовує Коко, але це зіпсувало би всю атмосферу і знаючи “його”, “він” би взяв Сейшу під руку та вони обидва пішли оглядати колекцію засобів догляду за волоссям Коконоя.
Вони не помітили, як їхні погляди опинилися на одному рівні. Здавалося, що час зупинився разом з їхнім диханням. Інуї був майже впевнений у тому, що навіть їхні серця б’ються в одному ритмі. Він деколи уявляв, як це могло б статися, а потім помирав від сорому за власну уяву. Йому часто кортіло поцілувати Коко, але набагато частіше він знаходив безліч відмовок, чому ні. Навіть зараз, Сейшу просто не міг себе пересилити, тому що завжди хотів, щоб перший крок зробив саме “він”. Щоб “він” нарешті довів, що розуміє, що торкається саме його вуст, а не чиїхось інших. Той погляд … Інуї не міг викинути його з голови. Якщо порівняти його з тим, яким “він” подивився на нього після порятунку від пожежі та тим, з яким “він” зустрів його сьогодні після тривалої розлуки, то цілком можливо зробити висновок. Вони однакові. Емоції в очах ті самі. Тепер Сейшу збагнув, чому йому стало тоді так боляче, наче від гарного удару під ребра. Він відчув, як його очі наливаються гарячими сльозами.
– Цілуй. – наказуючим тоном промовив Інуї, поки по обличчю текла солена вода, різко натискаючи ногою на тканину чужих штанів.
Коко видав стрімкий стогін і Сейшу дуже розраховував на те, що це від болю, а не від оргазму.
Все-таки “він” сьогодні був слухняним. Хаджиме цілував та прикушував шкіру, натягуючи зубами та відпускаючи. Його вільна рука рухалася по всьому, до чого могла дотягнутися, кінчики пальців пробігали чутливими зонами та відчувалися як маленькі спалахи блискавки, залишаючи за собою мурахи на поверхні тіла. Відчуття дотиків огорнули Інуї та захопили цілком. Він здався на війні, яку сам і вигадав. За це він готовий віддати себе ворогові на поталу. Хай робить все, що заманеться, Сейшу не стане ні про що жаліти, принаймні до кінця цієї ночі.
***
Інуї не помітив, коли всі органи чуття атрофувалися, припинили існувати, окрім тактильного. Біль змішався із задоволенням і виплескувався назовні подібно до вулкана. Сейшу відчував себе судиною, яка ось ось лусне. Шкіра оніміла від укусів, губи опухли від нескінченних поцілунків. Він відчував себе розбитим, використаним, випитим до дна, але все ще недобитим. Він пам’ятав, як Коко сів на нього зверху, як його власні руки стискали “його” стегна та охоплювали прутень. Як він смоктав та ковтав. Сейшу відчув себе у кошмарі. Це все не могло ось так продовжуватися. Більше за все на світі він не хотів, щоб Коконой думав, що “він” за щось винний перед Інуї, чи навпаки. Він помітив, що Коко все ще тримає в руці цей клятий келих наповнений незрозуміло чим. Найбільше йому зараз хотілося кинути цю гидоту у стіну, але потім Сейшу передумав, гадаючи, що келих може бути кришталевим.
Коко, який лежав під ним, напевно перебував у очікуванні того, що Інуї зробить перший крок. Він бачив, як “він” щільно заплющив очі, наче зараз станеться щось дійсно жахливе. Але він передумав. Натомість, Сейшу, перечепляючись через розкидані речі, встав з дивану і накинув зверху сорочку.
– Хаджиме, настав час нам поговорити.
Коконой розплющив очі і підвівся, спостерігаючи, як Інуї йде у бік барної стійки. Зачекавши пару секунд, він все ж таки запитав.
– Інуї, ти пам’ятаєш, що ти мені казав про падіння у прірву?
Сейшу зупинився та озирнувся на “нього”, посміхаючись найщирішою посмішкою, на яку тільки був здатен. – Ні. Нічогісінько такого не пам’ятаю.
Коко теж посміхнувся. Зараз він бачив хлопчика, крижинки в очах якого розтанули. З розпатланим волоссям і в одній лише сорочці “він” виглядав як справжнісінький янгол.
– Що ти там робиш? – запитав Хаджиме.
– Заварюю чай. Будь ласка, сиди де сидиш і постарайся не відключитися раніше часу.
Стояла глибока ніч, оповита труною тишею. Місяць сховався за численними хмарочосами і тільки зірки бачили їх двох, що падають в обіймах один одного у прірву вигаданих причин та хибних висновків.

Вибачте авторку за те, що вона вкрала помаду.