– interpretation –

Коли це почалося? Чонгук би дуже хотів це знати.

У просторому королівському залі – найбільшій кімнаті у палаці – перед ним стоїть юнак. Писаної вроди: високий та стрункий, його манке до божевільних думок тіло спокушає навіть за прошарками непотрібного одягу, зводить судомами м’язи, а нахабні зі смарагдовим блиском очі вивертають навиворіт душу, сміливо залишаючи на ній сліди від чобіт.

– Кім Техьон, мій повелителю, – низький чоловічий голос лицаря називає приведеного, і слуга шанобливо кланяється, поки юнак нерухомо стоїть, самовдоволено посміхаючись.

Чонгук знає цього омегу. О так, він прекрасно про нього все відає. Тому що вони зв’язані. І цей зв’язок настільки ж міцний, наскільки і гріховний.

– Вийди, – наказує Чонгук, погляду від жаданого тіла не відводячи.

Його руки самовільно стискаються в кулаки від дикого бажання, що безжальною пожежею спалює все всередині. Лицар слухняно виконує наказ, щільно зачиняючи за собою двері до залу. Техьон далі стоїть та посміхається. Зеленоокий і нестримно дикий – таким Чонгук і уявив його під час першої зустрічі.

Може, це тоді все почалося?

Кім – алхімік, тому як і всі інші з їхніх рядів, прагнув до одного – знайти секрети перетворення металів у золото та вічного життя. Легенда про філософський камінь. Ось що привело Техьона до глухої печери в горах тієї ночі. Чонгука ж – ворожий меч та непереборне бажання вижити попри все. І, зціпивши від болю зуби, він без заперечень заливав свої рани зіллями, які зблідлий Техьон метушливо діставав із сумки. Тоді Чон уперше відчув його аромат. І вперше за життя відчув себе комфортно.

Зараз перед ним, як і тоді, парубок граційним змахом голови поправляє смоляне волосся, яке норовливо спало на очі. Воно в нього хвилясте від природи, об’ємне й шалено м’яке. Погляд – нахабний, пробирає до кісток бажанням присвоїти собі, зелений полиск збуджує щось дике й нестримне, давно забуте тим, хто довгий час виживав, аби забратися на трон.

– На коліна.

Чонгук стискає щелепи, зводячи густі брови досередини. Дихається тяжко, навіть на межі неможливого, тому що легені зводить потребою затягнутися омежим ароматом, таким дурманним і рідним, своїм особистим наркотиком, що зведе з розуму. Кім, беззвучно посміхнувшись та на мить похиливши голову донизу, декілька секунд вичікує і, замість впасти на землю, робить кроки вперед, підходячи до трону свого короля.

Темні очі слідкують за кожним дрібним рухом, кожним помахом стегон та грайливим язиком, що час від часу розмикає сухі губи, облизуючи. Між ними вагома відстань, і з кожним відлунням упевненого кроку Чону хочеться встати й піти назустріч. Побігти, потім міцно стискаючи омегу у своїй хватці. Проте замість м’якоті тіла під пальцями відчуваються холодні металеві різьблення підлокітників – тягаря, що дозволяє триматися за реальність.

Звір усередині оглушно виє, гарчить, щелепами вгризається в залізні прути клітки, яку Чон сам побудував. І сам зараз же має бажання її сплавити до останку.

На відстані трьох кроків починає паморочитися голова. На відстані двох – завмирати дихання. Коли Техьон підходить впритул, Чонгук готовий віддати душу богам. Омега сідає поверх міцних стегон, тихо й повільно видихаючи крізь розтулені вологі губи, і нахиляється ближче до вуха, шепочучи:

– Ви не сказали на чиї, мій королю, – посміхається, повільно вирівнюючись.

Його руки зв’язані мотузкою попереду, а сорочка має настільки глибокий виріз, що доходить майже до діафрагми, оголюючи гострі кісточки ключиць. У Чонгука ж сорочка повністю розстібнута, не ховаючи кремезне тіло, поділ заправлений за пояс штанів.

– Набігався? – поверхнево дихає. Аромат магнолій та жасмину безперешкодно б’є в голову, розмикаючи всі зв’язки в мозку, залишаючи непроглядну пітьму та оголені бажання.

– Уже такий твердий, – знову шепочуть на вухо, змушуючи стиснути підлокітники сильніше. – Так сумували за мною?

– Ти хоч розумієш, як важко мені було бути настільки далеко від тічного тебе? – тихий голос віддає гарчанням, обсидіани очей невдоволено іскрять.

Їхні розмови, що складаються із запитань на запитання, уже настільки звичні, що ніхто й не звертає уваги на подібне. Єдине, до чого може пливти його, Чонгука, увага – це його омега на ньому, з яким вони не бачилися тридцять чотири дні. Цілу вічність, якщо бути точним.

– Коли перестанете мене ловити? – вирівнюється Кім, закушуючи губу.

– Коли перестанеш тікати, – підхоплює за підборіддя, невідривним поглядом ковзаючи по губах, розтягнутих у посмішці.

– Хіба ж так буде цікаво? – хилить голову вбік, через що Чонгук посилює хватку, аби тримати рівно.

– Цього разу ти перевершив самого себе… – повільно видихає, прислухаючись до лави замість серця. – Я думав, що збожеволію.

– Але ж я тут, – хилиться вперед омега, мовби ненароком зв’язаними руками торкаючись напруженого члена.

– Так, – погоджується, на мить потопаючи в смарагдах, – ти тут, – судомно видихає, перш ніж зіштовхнутися з до чортиків спокусливими губами.

У народі його називають тираном. Нарекли божевільним, що схиблений на владі, багатствах та ночах з омегами. І якщо з першими двома Чон згоден, тут і перечити немає чим, то щодо останнього – категорично ні, бо один-єдиний омега, від якого може божеволіти його внутрішній звір, зараз сидить і безжально вгризається в його сухі губи, теж до шаленства скучивши.

Вони істинні. Пара, створена богами ще перед появою на світ. І Чонгук не знає: прекрасний дар то чи фатальне прокляття.

Шорсткі від меча долоні пробираються під лляну сорочку, задираючи. Гладять ніжну медову шкіру, граються із сосками, поки губи ловлять тихі жалібні стогони. Серце готове вибухнути від настільки швидкого ритму. Техьон чіпляється пальцями за чужий верх одягу, витягуючи з-під поясу штанів, і рвучкими, наскільки йому дозволяють зв’язані руки, рухами скидаючи з мужнього, покритого шрамами тіла. Його власне плавиться, безбожно горить у гріховному бажанні, яке Кім не в змозі стримати. Унизу від жару все пульсує, стегна самовільно зводяться досередини, через що владні руки їх накривають та міцно стискають, розсовуючи.

Іноді Чонгуку здається, що Техьон наклав на нього якесь закляття. Підлив у вино якесь зілля зі своїх численних, і тепер він не може контролювати власну свідомість, ходячи, мов собака, на повідку умілого алхіміка.

Чорт. Навіть так йому подобається. Для Техьона він стане собакою, що розірве всіх ворогів, аби тільки його погладили за слухняність.

– Мій королю… – стогне Техьон, коли гарячий язик залишає широкі вологі смуги на шиї, і Чонгук на мить утикається в чуже плече, по-божевільному посміхаючись.

…До чого ж ти дійшов?

Гострі зуби черкають по вигину шиї, руки притримують попід спину. Техьон закидає голову, збито дихаючи, і з кожною секундою далі вертиться на стегнах усе більше, відверто штовхаючись збудженням у чуже. Навпроти чується рик, потім хрипкий від збудження голос наказує десь у плече:

– На коліна.

Кім, розплющивши очі, туманним поглядом дивиться в чужі, шумно ковтаючи. Голова порожня. І, о Боже, яке це неймовірне відчуття. Він сповзає на землю мов у трансі, кутками свідомості розуміючи, що до того його повністю роздягнули й розрізали мотузку, що на зап’ястях, мечем. Холодне повітря поповзло по хребту доверху, пускаючи дрібне тремтіння тілом. Охоплені хіттю очі дивляться вверх, насолоджуються тим, як діють на альфу. Ловлять дикий кайф, що не зрівняється із жодним морфієм, поки руки дозволяють собі ковзнути по твердих, загартованих боями та щоденними тренуваннями стегнах.

Звільняє короля від одягу, томно видихаючи на почервонілу головку. Член здригається в руці, але Те навіть не посміхається, як це робив завжди: у голові настільки сильний вихор із бажань, що на такі дурниці не вистачає сил. Певно, тридцять чотири дні гри в хованки таки забагато. Гарячий язик торкається члена, проводячи коротку доріжку, одночасно у волоссі починає відчуватися чужа хватка з тихим гарчанням:

– Ох, чорт…

Чон закидає голову назад, іншою рукою стискаючи підлокітник, коли омега ритмічно вбирає член до рота, закочуючи від екстазу очі. Техьон не пахне дурманом, але його аромат настільки паморочить голову, що Чонгуку нічого не залишається, як безвільно пливти за насолодою, яку йому щедро дарують. Тіло зводить приємними судомами, дихання геть виходить з-під контролю, поки свідомість, здається, на мить вимикається від непередаваного задоволення.

Кім відсовується, тяжко дихаючи. Ковтає, втираючи губи великим пальцем, і ледве знаходить сили, аби підняти погляд на короля. Його збудження так сильно тяготить ароматами в повітрі, що дихати стає все важче. Простору в залі багато, а повітря катастрофічно не вистачає: хвоя та палене дерево заполоняють усе, відтискають свідомість поодаль, не питаючи дозволу.

Жилаві руки тягнуться до чужого підборіддя, рухом наказуючи встати. Техьон, відчуваючи, як дико віддає шумом у вухах бурхлива кров, з лихом навпіл підіймається, сідає на сильні стегна й повільно видихає в розтулені губи. Чужі пальці вмить опиняються на сідницях, розсовуючи в боки. Холодок пускає мурахи, а гаряча змазка стікає по шву донизу. Омега впирається чолом у чуже плече, зводячи брови, коли всередині опиняються перші фаланги. Чонгук заривається носом у темне кучеряве волосся, вдихає аромат, упивається ним, мов нектаром вічного життя, на пошуках якого Те так зациклений. Штовхається пальцями різкіше, від чого йому тихо стогнуть під вухо, стискаючи до побіління кісточок пальці на твердих плечах.

Тяжкі видихи та хлюпання змазки звучать тихіше, аніж демони, що нашіптують на вуха непристойності. Чонгук напружує щелепи, намагаючись їх приглушити, та звір усередині радісно виляє до них хвостом, ричачи. Йому подобається. Ні, він дійсно божеволіє від цього.

– Ти готовий? – веде носом по шиї, цілує оксамитову шкіру, шепочучи. У відповідь невпевнено кивають, тремтячи від задоволення. – Усередині так вузько… – збуджено ковтає. – Упевнений, що досить?

Кім, замість непотрібних слів, напружує стегна, аби підійнятися, і впирається чужою головкою у вхід, кількаразово проводячи членом між сідницями, аби змастити.

– Я хотів зробити це в спальні… – шепоче альфа, руками підіймаючись по талії. – Це волосся заслуговує бути розсипаним на найдорожчих шовках.

На техьоновому обличчі розцвітає лукава посмішка.

– Моє тіло настільки спрагле до Вас, мілорде, що, повірте, канцлер знову захоче згодувати  мене крокодилам, коли король не з’являтиметься тиждень на зібраннях, – видає тихий смішок, повільно опускаючись, і до болю кусає губи, стримуючи свої звуки, аби почути низький басовитий стогін, що йому дарує повелитель, заповнюючи гаряче нутро.

Чонгук закидає голову, що паморочиться від аромату, назад, стискаючи талію в руках. Безумство. Чорт, як же шалено. Коли король розплющує свої очі, поглядом упираючись у чужі зелені, Техьон зводить стегна досередини, відчуваючи, як тілом від цього погляду проходить солодкий трепет. Шумно ковтає, нахиляючись уперед, і поривчасто видихає, перш ніж накрити вуста своїми. Стегнами знизу підмахують, входячи до кінця, і разом із голосним ляскотом сідниць об стегна, Техьон втрачає останні керма самоконтролю, пальцями зариваючись у чуже волосся.

Король уміє цілувати ніжно. Уміє доводити до тріпотіння всього тіла лиш цілунками, уміє ввести в шаленство солодкими пестощами, даруючи всього себе. Так, уміє. Але зараз це не схоже на закоханий цілунок. Тому що Техьону здається, що його хочуть з’їсти заживо.

Губи переходять на лінію щелепи, спускаються донизу, залишаючи вологу доріжку гарячим язиком, допоки ікла не впираються в місце пульсації сонної артерії. Різкі рухи внизу кожної миті стимулюють простату, і Техьон уже настільки знесилений тяжкістю дерев’яного аромату, що закочує очі, ледве тримаючись за майже невидимі нитки свідомості. Чонгук прямо тут і зараз може перегризти йому горло, чи прирізати мечем, з яким ніколи не розлучається. Канцлер, ця хитросплетена змія, прекрасно розуміючи наслідки такого божевільного захоплення правителя для королівства, уже неодноразово підставляв Кіма, аби приговорити до смерті.

Проте, здається, його любий король ймовірніше й сам піде на гільйотину, аніж житиме далі без свого кохання.

І Техьону, чорт забирай, зносить дах від цього факту.

– Я зраджував Вам, Ваша Величносте, – посміхаючись, дивиться з-під вій нахабними смарагдовими.

– Не бреши, – без роздумів відповідають йому, вплітаючи пальці у волосся на потилиці і смикаючи, аби заглянути в очі.

– Так і скажете канцлеру, мілорде, – судомно видихає, коли король, від злості, грубо штовхається в нього. – Тому що за кілька днів він… ймовірно, скаже, що я… – дихання настільки спирає, що Те просто розтуляє рота в протяжному стогоні, поки король дико вбивається в його тіло. – …Що я зрадник… Господи…

Його тіло притискають до свого, і за міцними грудьми Те відчуває шалене серцебиття, як і його власне, однак затуманеної свідомості не вистачає, щоб визначити чи колотяться вони в унісон. Звуки злиття тіл і так доводять до піку, а коли широка долоня огортається навколо його збудження, Техьон видає щось схоже на писк, тремтячи всім тілом.

– Ім’я, – гарчать на вухо.

– Як я… смію… – задихається Кім.

– Ім’я, – ще твердіше наказують, стискаючи член у руці.

– Чонгук-ах! – рвучко викрикує Те, не збираючись жартувати: в іншому разі йому не дозволять дістати оргазм. – Чонгук! Мій королю!

Він повторює це десятки разів, у несамовитому збудженні, майже в забутті, перш ніж йому дозволять кінчити. Сперма бризкає в чужу руку та на живіт, поки всередині стінки відчувають напір збільшеного вузла.

– Чорт забирай, – швидко видихає альфа, відновлюючи нормальний темп дихання.

Король, теж діставши задоволення, міцно стискає юне тіло у своїх руках, у голові на повторі крутячи тільки одне-єдине слово: «Мій». Його й тільки його. Затуманені обсидіанові очі розплющуються, розфокусованим поглядом впираючись у шию – туди, де на сонній артерії розцвів глибокий укус, завдяки якому їхні запахи тепер єдине ціле. І, трясця, це вкрай зводить із розуму.

Техьон неочікувано скрикує, коли, підхопивши омегу під стегнами, Чонгук піднімається, і Кіму не залишається іншого вибору, окрім міцно схопитися за широкі плечі, тому що вузол, який стабільно тисне на простату, змушує коліна тремтіти.

– Стійте, що… ах! – стогони зриваються з вуст самі, поки тіло чуттєво відкликається на кожен рух.

Альфа, зручніше перехопивши тіло, посміхається на чортихання, що бурмочуть йому в плече, і, накривши омегу своєю накидкою, прямує до дверей, що сполучають королівський зал і його спальню. У відповідь на тихе скиглення, він, цілуючи почервонілі щоки, шепоче:

– Хтось обіцяв мені цілий тиждень.

– Забираю свої слова назад, – тяжко дихає, заплющивши очі. – Я не виживу.

– Серед твоїх трав точно має знайтися та, завдяки якій ти воскреснеш, – дзвінко сміється король, відчиняючи двері до спальні.