I’m watching you.

Останній день перед канікулами, хоч було і сонячно, тепла не відчувалося. Сьогодні була дивна атмосфера адже всі їдуть з Невермору по домівках, а повернуться лише через три місяці, відчуття ніби їдеш з домівки де отримав багато моментів, як і хороших так і поганих, але головним його хорошим спогадом буде вона. Хлопець стояв на балконі та спостерігав як дівчина прощається з Енід.

Енід с усіх сил обійняла ту, хоч і знає що вона не любить. Вони ще хвилин десять сопливо прощалися і  за мить Енід зникла, а погляд Венздей сам глянув в сторону Ксав’є, після чого двоє вже були поряд. — Ти тепер вільний.

— Так, звинувачення зняли. — він витримав паузу щоб наважитися заговорити про той випадок в тюрмі. — Знаєш, тоді в камері я сказав багато зайвого, я хочу вибачитися за це.

Венздей сковтнула ком у горлі.— Я теж багато наговорила, не бери близько до серця.— Вона ніколи не вміла вибачатися, так само як і зараз.

— Я ніколи не тримав образу на тебе Венздей. — він посміхнувся. — Я розумію що ти проти бути друзями, але не кожен би перехопив стрілу яка летіла в мене, тому вважай що це подяка, а не спроба здружитися з тобою. — Ксав’є дістав коробочку чорного кольору. — Ласкаво просимо в 21 сторіччя Аддамс. — Він протягнув їй подарунок. Дівчина відкрила коробку та перевела погляд на хлопця.— Це занадто самовпевнено. — Вона витримала паузу і продовжила.— Ти ж не надієшся що я подзвоню?

— Звісно ні. — Посміхнувшись він перевів погляд на телефон. — Мені вистачить одного повідомлення..

Вона підняла погляд на хлопця закриваючи коробку.

— Ти ж знаєш як це робиться?— Він знову усміхнувся, а вона подивилась на нього вбиваючим поглядом, але не таким як завжди, в цьому..було щось ще. В прямому сенсі, її погляд вбивав його кожного разу. Вона нічого не відповівши пішла до драбини яка вела вниз до виходу, а в слід почула лише декілька слів.

— Чекай, ти повернешся в наступному семестрі? — Відповіді Ксав’є не почув, він не знав коли вони ще побачаться, та чи побачаться взагалі.

Відповіді для нього не було, адже Венздей сама не знала ще чи повернеться. Як тільки вона виїхала за межи Невермору на її  телефон прийшло досить дивне повідомлення..«Неймовірно дратуючи звук скажу чесно.»— Пронеслось в її думках і вона понлянула в гаджет.

— «Я слідкую за тобою.» та за словами послідували фото зроблені п’ять хвилин назад і страшна картинка..Здається це лише початок, безкінечного кінця.