III

III

— Вперед! — наказала Спраут, коли Драко вдалося виплутатися з обіймів Поттера. Однак, оскільки вони все ще були міцно зв’язані разом, Драко був вимушений обіймати Поттера та тримати його за стегно, щоб не втратити рівновагу, і він не міг зробити крок вперед правою ногою, якщо Поттер не зробить крок лівою одночасно. Попхавшись хвилину, їм вдалося зробити один маленький крок.

— Вам слід піти до лікарні, містере Мелфой, — сказала Спраут, дивлячись на обличчя Драко.

У той же момент у Драко від болю почала пульсувати щелепа. Згадавши про підступний удар Поттера, Драко різко ступив уперед правою ногою. Поттер скрикнув від болю, коли його ліву руку потягло, і він спіткнувся, задихаючись, і був змушений нахилитися. На жаль, це змусило Драко також нахилитися вперед, і коли Поттер раптово випростався, Драко отримав потилицею у хвору щелепу, а чорне волосся Поттера набилося Драко в ніс. Він би помстився придурку, але його тимчасово відволік запах яблук, що наповнив його ніздрі. Це змусило його відчути… голод.

Поттер похмуро дивився на нього, тож Драко відповів йому тим самим; вони важко дихали, потираючи свої синці.

— О, ну годі вам, — сказала Спраут і зітхнула. Драко ледве почув її через шум, який здійняли інші студенти, сміючись над ними.

— Сюди… — Спраут підійшла до найближчої класної кімнати й перевірила, чи порожня вона. Судячи з усього, так і було, тому що вона махнула чарівною паличкою, запрошуючи їх усередину.

Це було не дуже далеко, але їм знадобилася ціла вічність, щоб дістатися туди. Не кажучи вже про те, що це була болюча подорож. Права нога Драко пульсувала, і Поттер, здавалося, щомиті помре від асфіксії. Їхній перший крок до класу був зустрінутий бурхливими вигуками та оплесками.

— Заспокойтеся, — дорікнула Спраут, але в її голосі теж звучав сміх.

— Сідайте туди, — наказала вона, вказуючи на найближчі стільці.

Драко почув стогін Поттера і не міг не поспівчувати. Ходити було б набагато легше, якби Поттерова рука не застрягла між стегнами Драко. Крім збентеження, це було ще й просто незручно. Драко не звик, щоб його там торкалися. Звісно, ​​одна чи дві дівчини намагалися загравати з його причандалами, але зараз Драко непокоїла безперервна чоловіча хватка, яка була не грайливою чи обережною, а грубою та загрозливою. Зрештою, Поттер уже погрожував каструвати його.

Драко не міг уникнути навислого відчуття загрози, яке створювала міцна хватка Поттера. Він почувався оголеним і дивно вразливим кожного разу, коли Поттерові кісточки пальців випадково торкалися його промежини. А це траплялося часто. Найменший дотик Поттерової руки дуже тривожив Драко. Мерліне, що, якщо у нього встане? Поттер моментально відчує це, і тоді цей ідіот безсумнівно зробить неправильний висновок. Бо навіть якби Драко й затвердів, це сталося б лише в результаті природної реакції на інтимний дотик, а не внаслідок неприродної реакції на дотик Поттера .

Драко на мить заплющив очі й спробував зосередитися на тому, щоб дістатися до клятих стільців.

Це була ще одна довга боротьба. Поттер підійшов до них першим і сів, грубо потягнувши Драко за собою. Їхні голови зіткнулися і Драко на мить відчув м’якість Поттерової щоки на своїх губах, перш ніж вони обидва відсахнулися в різні сторони, сверлячи один на одного сердитими поглядами. Вони намагалися сісти якомога далі, але це було неможливо. Зрештою їм довелося ще ближче посунути стільці, бо інакше мотузка на шиї Поттера не давала йому зробити вдих. Драко це повністю влаштовувало, але Поттер відповів своїм звичайним способом — міцно здавивши його яйця — тож Драко не мав іншого вибору, як пригорнутися до Поттера й дозволити своїй правій руці обійняти цього ідіота.

— Перестань мацати мене, Поттере, — люто прошипів Драко.

— Перестань мене душити, — прошипів у відповідь Поттер.

— Припини так сильно нахилятися! Ти розчавиш мою руку!

— Відчепися від моєї ноги!

Драко кліпнув і швидко відпустив стегно Поттера. Не було потреби продовжувати його тримати. Драко мав би про це пам’ятати. Що з ним було не так? Удар Поттера, мабуть, пошкодив йому мозок.

— Ні, ні, всі відступіть. Ви теж, міс Ґрейнджер, — наказала Спраут, але коли Ґрейнджер щось прошепотіла, дозволила їй увійти всередину.

Ґрейнджер кинулася до них, а потім перегнулася через Драко, щоб простягнути Поттеру окуляри.

— Дякую, — пробурчав Поттер і знову начепив на ніс свої гидкі окуляри.

Ґрейнджер виглядала винуватою, безперечно тому, що раніше вона сміялася разом з усіма іншими. Вона закусила губу й протягнула руку вперед, щоб торкнутися вільної руки Поттера.

— Я впевнена, що професор Флитвік знає, як відірвати від тебе цього паразита, — заспокійливо сказала вона.

— Гей! — обурився Драко, а потім загарчав, коли волосся Ґрейнджер залоскотало його обличчя.

— Припиніть пхати своє волосся мені в рот, — розлютився він, розсіяно зауваживши, що волосся Поттера пахне приємніше, ніж волосся Ґрейнджер.

Ґрейнджер миттєво випросталася й покрутила чарівну паличку в руках.

— Хочеш, щоб я всунула тобі в лице щось інше, Мелфою?

Драко скривився, але нічого не сказав. Адже він був беззбройний і не був ідіотом.

— Міс Ґрейнджер, — покликала Спраут, і Ґрейнджер підстрибнула. Востаннє співчутливо подивившись у бік Поттера, вона поспішила вийти з класу.

— Тепер, ви двоє — сказала професорка Спраут, з докором дивлячись на них, — сидіть смирно… — вона запнулася, стримуючи сміх, а потім продовжила. — Я замкну ці двері та приведу директорку.

Драко відчув, як Поттер здригнувся біля нього. Він розумів побоювання Поттера. З тих пір, як вона стала директором, Макґонеґел була суворішою, ніж будь-коли.

— І навіть не думайте про бійку. Якщо я помічу хоч один синяк чи поріз… — Спраут з загрозою наставила на них чарівну паличку.

— Або засос! — крикнув хтось, а потім зареготав.

Спраут хихикнула, але швидко повернула серйозний вираз обличчя й суворо на них подивилася.

— Вам вже світить покарання та втрата факультетських балів, хлопці. Не робіть ще гірше. — з цими словами вона грюкнула дверима й замкнула їх усередині.

Коли вони залишилися наодинці, Драко повернувся до Поттера й звинуватив:

— Це все твоя вина, Поттере.

Поттер обурено дивився на нього, його рот розкрився літерою “о”.

— Моя вина? Як це моя вина?

— Очевидно, що не можна протистояти Зв’язуючому Закляттю за допомогою Обеззброювальних Чар. Чесно, Поттере, це єдине заклинання, яке ти знаєш?

— Це найважливіше захисне заклинання, придурок. А якщо говорити про захист, то мені б не довелося захищатися, якби ти не застосував заклинання — мені в спину. Ти, боягуз, — сплюнув Поттер, його очі палали.

— Ти вдарив мене!

— Ти на це заслужив!

— О, будь ласка, — засміявся Драко. — Тому що я сказав, що спробую удачі з Візлеттою? Ніби я колись доторкнувся б до неї.

— Ніби вона б тобі дозволила.

— Ніби вона не дозволяла кому завгодно!

Рука Поттера стиснула стегно Драко.

— Ти нічого не знаєш про неї. Або про мене.

— Я знаю, що вона думає, що ти гей. І я знаю, що ти не хочеш цього визнавати, — переможно сказав Драко, не звертаючи уваги на біль, що поширювався від стиснутої руки Поттера.

На мить Поттер виглядав приголомшеним, а потім нахилився до нього, опинившись лякаюче близько до обличчя Драко.

— Це не твоя справа. — Поттер важко дихав; його щоки палали, а очі горіли тим вогнем, якого не вистачало Драко місяцями.

— Це цікаво, — сказав Драко й нахилився ще ближче; достатньо близько, щоб їхні подихи змішалися. — Ти досі не спростував звинувачення.

Поттер схилив голову, вираз його обличчя пом’якшав.

— Чому тобі не все одно, Мелфою? — запитав він. Його очі горіли щирою цікавістю. Його великі, яскраві, неприродно зелені очі.

Драко ковтнув, раптом загубивши всі слова. Вони були до біса близько; це дивно впливало на відчуття Драко. Однак він, здавалося, зберіг відчуття дотику, тому що не міг перестати думати про тепло Поттерової спини під його рукою, про тиск Поттерової руки на його стегні та ніжну ласку Поттерового дихання на його губах.

— Мелфой? — покликав Поттер, і його очі заповнилися розгубленістю.

Однак Драко не міг відповісти; у нього пересохло в горлі і він мав серйозніші проблеми, про які мусив хвилюватися. Що найбільше непокоїло його в цю мить, окрім непорушної близькості Поттера, було жахливе усвідомлення того, що у нього встає…