I love you, Hope…

На галявині з гарними квітами під зоряним небом на покривалі лежала пара. Яка щось дуже обговорювала, дивлячись на небо.
— Ти віриш у потойбічний світ? — спитав хлопець.
— Ні. Може бути. Не знаю, — забарилася дівчина, — а ти?
— Вірю. — не замислюючись, відповів юнак.
— Серйозно? – здивувалася Хоуп. Вона ніколи не думала, що істота, яка прожила в ненависті до брата, і не мала любові батька, і знаючи скільки поганого він зробив, буде вірити, що рай і потойбічний світ є.
— Я вірю не в такий рай, де ти катаєшся на єдинорозі, живеш у замку з хмар. Але так, я вірю в щось подібне. А інакше який сенс?
— А, може, немає сенсу? — спитала Майклсон. Кларк підвівся на одну з рук, щоб можна було побачити обличчя дівчини і сказав:
— Не можу це прийняти. Я закоханий у тебе… Ти чуєш?
Майклсон подивилася на хлопця і засміялася.
— Не смійся я тобі правду кажу. Хочеш я прокричу на весь світ? — хлопець підвівся на ноги і з усієї сили прокричав:
— Я люблю тебе, Хоуп Майклсон.
Засміявшись ще сильніше, дівчина піднялася на ноги і обняла хлопця. Хоч Хоуп і знала, скільки лайна він зробив, але після часу якого вони провели в Маліворе разом, і як він допомагав усе виправити та перемогти батька, вона не змогла ненавидіти його. Відчувала, як їй його не вистачає, коли залишила його там, і після перемоги, коли він зник на місяць.
— Кларк, якщо ти не закінчиш свою тираду про потойбічне життя та іншу нісенітницю, я згадаю тобі весь той час, коли ти пропадав. І тобі нічого не допоможе. – сказала Майклсон, але її перебили.
— Хоуп …
— Просто замовкни і поцілуй мене нарешті. — промовила дівчина і посміхнулася. Цілувалася пара, доти поки не закінчилося повітря в легенях. А потім хлопець став на одне коліно і дістав коробочку з браслетом.
— Знаю, це не кільце і не пропозиція руки і серця, на яку ти заслуговуєш, але… Хоуп Андреа Майклсон, ти станеш моєю дівчиною? — спитав Райан.
— Так я згідна. — сказала Хоуп, і обійняла хлопця.
Так і закінчився день, у пари під зоряним небом та з усмішкою.