Six Impossible Things Before Breakfast

ЦЯ РОБОТА Є ПЕРЕКЛАДОМ (https://archiveofourown.org/works/964715?view_adult=true)

 

– Інтригуюче, – сказав Шерлок Голмс.

Джон Ватсон позіхнув і протер очі, застібнувши сорочку й кинувшись до гарячої чашки чаю на столі.

– Ти встав так рано, щоб почитати журнал? Яка жага до знань!

Він зробив ковток чаю й скривився – настоявся надто довго. Потім підійшов до Шерлока поближче, щоб поцілувати його в потилицю. Шерлок видав не дуже чутний звук, який був наполовину роздратуванням і на три чверті задоволенням (числа так не складаються, але ми зараз говоримо про Шерлока). Джон дивується з цього кожен раз та, мабуть, ніколи не втомиться цілувати Шерлока Голмса замість стандартного «доброго ранку».

– Що такого захоплюючого?

Шерлок трохи помахав журналом.

– «Британський Журнал Фармакології» повідомляє про новий дериват бензодіазепінів з деякими цікавими ефектами, – Шерлок задумливо постукав пальцями по столу, поки Джон підсунув собі стілець і витягнув ноги, – дуже сильно збільшує навіюваність і, ось що дійсно цікаво, пов’язує у свідомості навіюваність із сексуальною стимуляцією! – Джон видав ввічливий зацікавлений звук, попиваючи чай, – Якщо опустити всі технічні терміни, сенс зводиться до того, що людина, яка під дією цього препарату, практично не зможе не підкорятися прямим командам. Більше того, підпорядкування цим командам діятиме на людину збудливо. Це створює петлю позитивного зворотного зв’язку: чим більше суб’єкти підкоряються, чим більше задоволення вони відчувають, тим більше хочуть підкорятися.

– Звучить як досить сумнівне дослідження, – зауважив Джон допиваючи

свій чай.

– Звичайно ж, вони ще не змогли провести багато клінічних досліджень, – сказав Шерлок. – Сумно. Таке багатообіцяюче дослідження закинуте бюрократією та дурними етичними проблемами.

Він спостерігав, як Джон зробив останній ковток.

Джон завмер, притиснувши край порожньої чашки до губ.

– Шерлоку, – сказав він. – Тільки не говори мені… – Вдивляючись у надто невинний погляд Шерлока, він з дзвінким гуркотом поставив чашку на блюдце. – Чорт забирай, Шерлок!

– Куди ти? – спитав спантеличений Шерлок , коли Джон підскочив і натягнув пальто.

– Я не знаю. Кудись, де до мене не ставлять як до піддослідної свинки. Геть з дороги!

Шерлок похитав головою, не відходячи від дверей, до яких він стрибнув, щоб заблокувати вихід.

– Джоне, я не думаю, що ти зрозумів. Якби я додав цей препарат у твій чай, чого я не зробив, то він змусив би тебе вже до покірності. Я не дозволю тобі вийти! Тому що, ти побачиш, як приклад, світлофор, який тебе почне збуджувати своїм дозволом перейти вулицю, або захочеш кинутися на першу людину, яка скаже тобі йти геть. – Зараз у Шерлока був такий сміховино-серйозний погляд, – Жоден відповідальний друг не дозволить тобі вийти на вулицю у такому стані.

– Відповідальний друг? – у Джона почав хрипіти голос.- Ти знаєш, чого не роблять відповідальні друзі? – Зацікавлений Шерлок похитав головою. – Не підсипають якийсь препарат у чай їхніх друзів, ось що!

Джон помчав назад у квартиру, кинувшись у напрямку свого крісла, й поринув в образу практично Шерлоковських пропорцій. Настала тиша. Шерлок сів на диван, дивлячись на нього.

Через деякий час Джон сказав,- Я не відчуваю нічого дивного.

– Потрібен деякий час, щоб ефект повністю подіяв, — сказав Шерлок. — Можливо тобі тепло? Підвищений пульс? Легке запаморочення?

– Ну, у мене високий пульс, але це тому, що я злий на тебе, мені так здається.

– Може бути, – погодився Шерлок. – Чи відчуваєш ти якусь… схильність робити те, що я тобі скажу?

Джон не втримався і сумно посміхнувся.

– Хіба я не завжди роблю те, що ти мені скажеш?

– Ну, звичайно, – безтурботно погодився Шерлок, і Джон зиркнув на нього. – Але ти часто скаржишся, коли таке робиш. Цей препарат має тебе змусити насолоджуватися виконанням моїх наказів.

– Те, що я скаржуся, не означає, що я не… – Джон зупинився на секунду. – Я маю на увазі, що я так часто дотримуюся твого прикладу в тому, що ти часто маєш рацію.

– Майже завжди, – поправив його Шерлок. – Дуже часто. Надзвичайно часто.

– Добре, як завгодно, – сказав Джон. – Я маю на увазі, що, хоча я можу бурчати, я довіряю тобі, і тому дозволити тобі взяти над собою лідерство – це… я не дуже проти цього.

– Тоді навіщо скаржитися? – Брови Шерлока зморщилися.

Джон знизав плечима, роздратовано видихнувши. – Я не знаю. Якщо я не буду протестувати, я буду себе якось не приємно відчувати.

– Не приємно? – Шерлок похилив голову. – Скажи мені чому.

– Це не… це просто недобре, – сказав Джон, – просто робити те, що хтось каже тобі робити. Щоб насолоджуватися цим. – Він перевів подих, відчуваючи, ніби щойно ступив на зрушений пісок, не знаючи чому.

– Але ти був військовим, – сказав Шерлок.

– Це інше, – сказав Джон.

– Поясни мені різницю. – Голос Шерлока був низьким: не вперше Джон подумав, що може зробити команди поезією.

– Там, ти частина системи. Ти віддаєш свою волю організації, а не одній людині, – він прочистив горло, – Так це здається набагато менш дивним. А підкорятися просто тому, що хтось має владний характер…

– …Збудливо?

– Ммм… – сказав Джон. Він різко розплющив очі. – Ні, просто не мужньо.

– Повір, для мене ти дуже мужній, – сказав Шерлок, без найменшого сарказму. Шерлок хотів, щоб Джон повірив йому.

– Оу… Ну, тоді, мабуть, так… Мабуть, я мужній. Ну, хоч би для тебе. Хм, – він зробив кілька глибоких вдихів, – Хіба не жарко? – Він почав вставати зі стільця, – Може варто відчинити вікно?

– Я так не думаю, опустись на крісло – коротко вимовив Шерлок.

Коліна Джона вже не хотіли слухатись його, і він упав на стілець.

– Мм, – сказав він. – Мабуть, трохи запаморочилося.

Він поклав голову на підлокітник крісла, борючись із бажанням поглузувати.

– Вибач, я відчуваю себе якось…

– Глибоко вдихни, – сказав Шерлок. – Розслабся.

Джон розслабився, відчуваючи, що його кінцівки стали важкими й розслабленими. Він вдихнув свіжого повітря, потім ще раз. Здавалося, це зовсім не допомогло – запаморочення лише посилилося, запаморочення, яке було майже приємним. Усе гаразд, він був у безпеці тут, на Бейкер-стріт, він міг позбутися всієї напруги та потреби контролювати себе, він міг просто відпустити це. Шерлок мовчав, і Джон хотів, щоб він сказав щось. Повітря між ними здавалося порожнім без його голосу, цієї знайомої шовкової мотузки, що тягнула його.

– Джон, – так звично вимовив його ім‘я Шерлок, але в цей раз це було по-іншому, – Подивися на мене.

Джон із зусиллям підняв свою тяжку голову й зустрів блискучий погляд Шерлока, у той же час Шерлок важко ковтнув та прикусив нижню губу.

– Твоє обличчя почервоніло, – зауважив Шерлок. – Але ти посміхаєшся. Ти виглядаєш… – зробивши паузу, він переривчасто вдихнув повітря, очі стали такими гострими й жадібними. – Ти гарно виглядаєш.

– О чорт, – зрозумівши дещо сказав Джон. – Це той наркотик, чи не так? Тому моя голова так…і відчуваю… Добре…дивно.

– Можливо, – сказав Шерлок. – Якби я щось підсипав у чай.

– Я тебе знаю і ти на таке спроможний – сказав Джон, намагаючись звучати сердито.

Навіть для його власних вух він звучав швидше одурманливо, ніж люто. Шерлок уже деякий час не говорив йому нічого робити. Чому він стримується? Хіба він не повинен перевіряти вплив, дивлячись, як Джон реагує?

– Чи будуть якісь наслідки… – він почав шукати, яке слово буде звучати краще. – сильніші?

– Повинні бути. – Шерлок підвівся і підійшов ближче до Джона, зупинившись там де до нього він не дотягнеться. – Препарату потрібен деякий час.

Його очі були направлені лише на Джона, оцінюючи, аналізуючи.

– Якщо твоя реакція схожа на тест суб’єктів, ти повинен почати прохати отримати команду. Твій мозок готує величезний потік ендорфінів, чекаючи, поки тригер випустить все це чисте блаженство відразу, коли ти підкоряєшся. Ти знаєш це. Ти це відчуваєш.

Він підійшов на крок ближче й поклав руку на голову Джона, від дотику Джон почав себе відчувати неначе задихався.

– Я ж правий?

Він не знав, як відповісти, слова губилися в жахливому болю, що, здавалося, наповнювало його тіло, потребою.

– Шерлок, – впорався він зi словами. – Будь ласка.

Довгі пальці Шерлока гладили його волосся, і Джон почув, як він посміхається.

– Ти перестав боротися з цим? Добре. Треба сказати, що ти витримав довше, ніж я очікував. Згідно зі статтею, до цього моменту всі випробувані випрошували можливість підкорятися навіть найнезначнішим командам. Щось таке крихітне, як… – Він замовк і відступив, схрестивши руки й посміхаючись. – Джон. Розстебни верхній ґудзик на сорочці.

Джон відчув, як його щелепа стиснулася від самовдоволення в голосі Шерлока. Через запаморочення, яке грозило опуститися на коліна перед Шерлоком, він випрямився на кріслі, поклав руки на підлокітники крісла й зиркнув. Шерлок нахилив голову набік, усмішка стала кривоподібною.

– Я б цього не рекомендував, – сказав він.

– Чому ні? – Джон сказав, задоволений тим, що він впорався з двома складами, не заїкаючись, не вриваючись у поток збентеженого лепету про те, яким милим був голос Шерлока і як він хотів, щоб ці довгі сильні руки знову були на його голові, пестили й направляли й…

– Учасники, які хотіли протидіяти препарату, лише посилили дію, коли нарешті піддалися команді, -зазначив Шерлок, і Джон відчув, як ґудзик сорочки тисне на його горло, стискаючи дихання. – Чим більше вони боролися, тим інтенсивніше вони падали, коли, нарешті, підкорилися. Тож коли я скажу тобі ґудзик на сорочці, ти, мабуть, повинен розстебнути його, Джоне.

Джон міцніше стиснув руки на підлокітниках крісла, намагаючись не думати про цей крихітний шматочок пластику, про те маленьке коло, яке Шерлок хотів розстебнути його руками, яке потрібно було розстебнути, очевидно, це було так очевидно.

– Давай, Джоне, – прошепотів Шерлок, і Джон відчув, як почали трястись його руки. – Я кажу тобі зробити це.

Джон вчепився за крісло, незважаючи на те, що він хотів відпустити його, щоб зробити той крихітний простий рух, який би задовольнив прохання Шерлока. Він відчув потребу погодитися, як вода за дамбою, важка, темна й потужна, вага, яка могла б розбити його. Він не рухався. Самовдоволена посмішка Шерлока повільно змінилася на спантеличене нахмурене, що Джону було боляче бачити, він хотів побачити, як Шерлок посміхається, щоб Шерлок усміхнувся йому.

– Невже це так страшно? – замислився Шерлок. – Ти так боїшся, що я зробив би з тобою, якби ти був безпорадним?

– Чом би це, – Джон зашипів скрізь зуби.

– Тоді що це таке? – пробурмотів Шерлок, розлючено. Він похитнувся, крокуючи взад-вперед по кімнаті, і Джон спостерігав, як він рухається, не в змозі відірвати очі від цієї довгої витонченої фігури. – Я міг би наказати тобі сказати мені, але я б не хотів додавати обтяжливого тиску, якщо ти справді настільки стійкий. Ні, це загадка.

Він кинув на Джона задоволений погляд, лукаву посмішку, пальці Джона боліли, щоб відпустити крісло й розстебнути той дурний крихітний, неважливий для нього ґудзик. Але почав тримати їх міцніше.

– Раніше ти сказав, що не проти йти за моїм прикладом. Судячи з твоїх фізичних реакцій, навіть до того, як препарат – гіпотетично – почав діяти, ця ідея приємна. Здається, ти мене не боїшся… Звичайно, якби я був на твоєму місці, ти б ніколи не став моїм коханцем, я віддаю тобі належне за такий подвиг.

– Ти надто добрий, – скривився Джон.

– О, не зовсім, – весело сказав Шерлок, повертаючись у інший бік кімнати. – Тепер я попередив тебе, що чим довше ти будеш так себе вести, тим сильніше буде вплив препарату. Єдиний логічний, прагматичний вибір — робити все, як я кажу, швидко й уникати настільки інтенсивного вивільнення ендорфіну, яке переповнює твої розумові здібності повністю. І все-таки ти сидиш там… – Шерлок кинув на нього погляд,-відмовляючись підкорятися, незважаючи на явний ризик, незважаючи на те, що ти чіпляєшся за самоконтроль, коли є явний доказ того, що ти хочеш робити все, як тільки я починаю говорити.

Голос Шерлока був глибоким, тягнув його до немислимих глибин. Він тримався проти цього.

– Джоне, кидаючи виклик дії препарату, ти лише посилюєш можливе…

Шерлок зупинився і довго дивився на Джона, його прекрасне владне обличчя занурено в роздуми. У Джона боліли пальці, коли він впивався ними в тканину. Дивний чуттєвий біль був настільки сильним, що аж дихання переривало. Обличчя Шерлока засяяло одкровенням.

– О, – видихнув він, довгий видих просвітлення. – Тобі це прекрасно відомо. Це те, чого ти хочеш.

Він зробив крок вперед і взяв підборіддя Джона в руку, так щоб їхні очі були направлені один на одного. Джон не наважився відмахнути руку, тому що для цього йому знадобилося б підняти свою руку, але він не міг відпустити пальці, якщо б це зробив, то не стримався би, він відчував це. Тепла втома, що охопила його, сповзала нижче, загрожуючи повністю розчинити світ навколо нього.

– О, докторе Джоне Ватсоне, – прошепотів Шерлок, – Ви чудовий, впертий збоченець.

Його рука опустилася від підборіддя Джона й просунулася по пальцям з білими кісточками, які все ще тримались за тканину підлокітника крісла. Джон застогнав, коли дотик Шерлока по черзі пронизував все його тіло.

– Деколи ти буваєш таким хорошим викликом для мене.

Стогін Джона перейшов у задих, коли Шерлок опустився на коліна перед кріслом, зовсім не свідомо, нахилившись над стиснутою рукою, ніби над мікроскопом, який відкрив щось дивовижне.

– Джоне, – прошепотів Шерлок і поцілував у кісточки мізинця і поширюючи по всьому тілу Ватсона електричні іскри, які, здавалося, могли змусити всі його м’язи розслабитись. – Я думаю…- Губи притиснулися до кісточки безіменного пальця. -що пора… – легкі дотики губами дійшли вже до кісточки його середнього пальця. -…відпустити, – закінчив він, поцілувавши Джона в вказівний палець.

– Отже, – продовжив він, –  Дозволь мені нагадати тобі, що треба розстебнути верхній ґудзик.

Він підняв руку Джона з підлокітника і поцілував долоню, піднявши очі догори, щоб зустрітись з очами Джона. Очі Шерлока були прозорими й наполегливими, і Джон раптом зрозумів, що він відчуває пластикове щось у пальцях своєї ж руки. Ґудзик – маленький пластик, який загороджує втратити над собою контроль.

Побачивши тріумфальний блиск в очах Шерлока, він дозволив ґудзику прослизнути крізь петлицю. Потік чистої насолоди супроводжував крихітний рух. Джон заплющив очі й дозволив знищувальному блаженству повністю знищити його. Радість співала в його жилах, запалювала краї його свідомості, і не було нічого, крім солодкого відчуття спокою. Начебто загубившись у своєму ж тілі він не мав бажання знайти себе знову, поки не почув знайомий голос.

– Джон? Дихай. Дихай, Джоне!

Він різко вдихнув, потім ще раз, і кожен вдих був найвишуканішою насолодою, яку тільки можна собі уявити. Його легені горіли, і коли він відкрив очі, кімната поплила. Боже, як ж це приємно.

– Продовжуй дихати, розумієш? Не… не припиняй дихати, — сказав Шерлок. Його голос чомусь звучав трохи занепокоєно, і Джон не мав уявлення чому, здавалося, що на світі нема про що хвилюватися. Він знову вдихнув, запаморочення знову з’явилось від усвідомлення того, що він робить це, бо Шерлок наказав йому. Кожен подих здавався безмежно цінним, неймовірно цінним. Шерлок дивився на нього.

– Все гаразд?

– Зі мною все гаразд, – сказав Джон, його голос був невиразним і вийшов із-під контролю, що змусило його безупинну сміятись. Здавалося, що більше нічого не під силу йому, він був абсолютно розслабленим. – Все чудесно, – промовив він крізь сміх. – Найкраще. Боже мій, це прекрасно. Так прекрасно.

Він спробував підвестися, але коліна його не слухали. На колінах він підповз до своєї чашки, з якої, не так давно, пив чай.

– Є ще? – запитав він, жалібно вдивляючись у чашку. – Скажи мені, що є ще.

Шерлок підвівся та підійшов до Джона, який так і сидів на підлозі .

– Мені здається, що з тебе досить, – зауважив він.

– Тобі просто здається, – сказав Джон. Він усе ще важко дихав (Шерлок сказав йому не зупинятися, він ніколи не збирається зупинятися, тепер він був безсмертним), кімната гойдалася навколо нього, та він так і чекав.

– Я хочу… я хочу, щоб ти… будь ласка.

– Встань. – прошепотів Шерлок.

Джон, похитуючись, підвівся, і в його мозку вибухнув екстаз, коли він підкорився. Він посміхнувся Шерлоку

– Бачиш, як добре я вмію виконувати команди? – посміхаючись, відповів Ватсон.

Шерлок поклав руки на плечі Джона, ніби хотів заспокоїтись, що було більш ніж іронічно, оскільки саме Джону було важко стояти прямо.

– Очевидно, що опубліковане дослідження не вимагало від випробовуваних робити… – Він облизав губи, не помічаючи цього, крихітний відтінок рожевого кольору змусив Джона придушити звук у його горлі. – …надто інтимного. З іншого боку, я не маю потреби в скрупульозності, чи не так?

Джон похитав головою та ледь не опинився знову на підлозі від цього руху.

– Боже, ні.

– Так. – Шерлок знову зробив паузу, і його мовчання стало морем, у яке Джон кинувся не задумуючись що може трапитись та водночас чекаючи, що ж трапиться. – Розстебни мою сорочку.

Джон підняв руки та побачив, що вони тремтять, йому довелося зупинитися і почекати, поки його дрібна моторика не повернеться у стабільний стан. Він розстебнув перший ґудзик, і Шерлок швидко вдихнув.

– А тепер наступний, – пробурмотів він.

Всього було шість ґудзиків, які явно прагнули бути розстебнутими, шість сплесків задоволення, від яких Джон тремтів, коли він спускався все нижче й нижче, глибше й глибше.

– Пряжка ременя, – сказав Шерлок.

Руки Джони заціпеніли від блаженства, а мозок перевантажився насолодою.

– Чорт, – прошепотів Шерлок, майже тихо, але Джон почув, та потім підвищив голос – Вcтавай на коліна.

Ноги Джона вирвалися з-під нього, і він стукнувся на підлогу, стогін захоплення вирвався з його горла.

– Тобі це подобається, – сказав Шерлок хрипким голосом. – Ти знаєш, що я знаю це. О, Джоне!

Пряжка нарешті піддалася і Джон бажаючи нового чекав. Він відчув, як ерекція Шерлока збільшується, притискаючись до тканини.

– Так, – пробурмотів Шерлок, – так, так, і це теж. Зніми з мене штани.

Вони впали на землю, і пряжка ременя вдарилася об підлогу. Шерлок вийшов із штанів і відштовхнув їх. Сьогодні він був одягнений у сині шовкові боксери; Джон помітив маленьке пляму, яка утворювалась на тканині. Джон опустився на підлогу перед ним і відчув, як хвиля за хвилею тремтливої насолоди обрушується на нього з кожним подихом. Він загубився у блаженстві, безпорадний тут, у центрі всесвіту, де був Шерлок.

Поволі він зрозумів, що деякий час була просто тиша.

– Ти… – Шерлок знову облизнув губи. – Ти хочеш?

Джон похитав головою не заперечуючи, а в повній розгубленості. Яке відношення взагалі мав до вирішення любих питань? Він був позбавлений всякої волі, він нічого не хотів, йому нічого не було потрібно. Він був порожньою оболонкою, в якій голос Шерлока співав, як море. Шерлок видав тихий хрипкий звук.

– Скажи мені, що ти хочеш, – наказав він.

Мозок Джона закрутився, коли він намагався підкоритися.

– Все, чого я хочу, це бути тут, – зумів він вимовити. – Щоб…

Щоб зробити тебе щасливим, хотів він сказати, але цього було недостатньо.

– Бути твоїм, – нарешті сказав він, слова такі маленькі й прості, але від них таке дивне відчуття по тілу.

Шерлок глибоко вдихнув і швидким рухом відправив свої боксери у напрямку штанів. Потім він відступив, не дивлячись на Джона, поки той не сперся на стіл. Його сорочка вільно звисала навколо худорлявої фігури, волосся було скуйовдженим, а очі лихоманливо блищали. Він опустив одну руку до свого члена, і Джон голосно застогнав, побачивши це видовище.

– Мені подобається як ти виглядаєш на колінах, – зауважив Шерлок. – Як занепалий ангел. Не смій сміятися, – додав він роздратовано, і Джон слухняно придушив посмішку, викликавши цим черговий прилив насолоди, наче зірваний сміх розгорівся в ньому і перетворювався на світло. – Це так поетично, коли ти стаєш переді мною на колінах, з червоним обличчям і цей погляд.

Джон не був упевнений, що таке «цей погляд», але якщо від цього Шерлоку стало краще, а його рука так міцно стиснула член, він був дуже щасливий, що має цей погляд.

– Крім того, – сказав Шерлок з посмішкою, від якої серце Джона випригувало, – що таке ангел, як не істота, яка служить вищій силі всім своїм серцем і душею? О так, Джоне, – сказав він дивлячись вниз. – Скажи, що ти мій.

– Я твій, – сказав Джон, і з цими словами світ, здавалося, закрутився. – Я твій, – сказав він знову, знаючи наскільки правдиві ці слова.

– Не трогай себе, – огризнувся Шерлок, і Джон зрозумів, де опинилась його рука. – О, коли я кажу тобі не торкатися до себе, ти починаєш збуджуватися більше, ніж, мабуть, торкаючись себе. Боже, ти дивовижний. Підійди ближче.

Джон підповз ближче на колінах, кімната крутилась навколо нього, коли він наближався до нерухомої точки, біля якої він мав бути. Шерлок дивився на нього зверху вниз.

– Це… це пряма команда, Джоне, – сказав він. – Ти повинен підкорятися.

– Так.

– Я хочу, щоб ти взяв в рот його, – сказав Шерлок, – і скінчив у ту саму мить, що й я. Не торкаючись до себе. Просто почувши мій голос і відчувши мій оргазм. Взагалі від нічого, крім мене.

Він на мить заплющив очі, і рука його перестала рухатися

— А твій жахливо-чудовий препарат, — пробурмотів Джон, прагнучи нахилитися вперед і знову втратити слух, скільки йому доведеться чекати? Шерлок розплющив очі й подивився на нього, наче він сказав щось безглузде. Потім проблиск невпевненості зник.

– Впевнений, що зможеш це зробити? Не торкаючись, лише тому, що я хочу?

– Звичайно, – сказав Джон. – Звісно.

– Тоді поспішай. – Він безросудливо схопив Джона за волосся.

Його голос був холодним і незворушним, але руки тремтіли, коли він підтягнув голову Джона ближче. Поєднання відстороненості й необхідності викликало невимовне збудження в розумі й тілі Джона. Він дозволив рукам Шерлока контролювати свою голову і відразу взяв його в рот.

– Я довго так не зможу триматись, – сказав Шерлок. Його голос був ще холодний, як льодовик, але тіло було гаряче, і Джон відчув потребу, гірку сіль на язиці. – Я так близько, я був так близько з тих пір, як ти посміхнувся мені, ця посмішка. Боже, Джоне. Я… я все контролюю. Я…Скажи мені, що я все контролюю.

Слова були неможливими як розумово, так і фізично. Джон видав відчайдушно стверджуючий звук і побачив, як іскри танцюють перед його очима, він був так близько, що відчував як тяжко став дихати Шерлок і кожна тремтяча судома його м’язів штовхали Джона далі поза межами розуму. Довгі пальці в його волоссі делікатно стиснулися, і це було яскравим сріблястим краєм насолоди, яка перетворила все його тіло на струну скрипки, вміло перехоплену в прекрасній вібрації, тремтячу досконалу чисту ноту блаженства.

– Я все контролюю, я в…- Шерлок запинався, а потім ахнув, відкинувши голову назад. Джон почув, як він видає зламаний, жадібний звук, коли його власне тіло слідує за кульмінацією Шерлока, оскільки задоволення знищує все, крім смаку блаженства та звуку голосу Шерлока, що розбивається в тремтливе задоволення.

Джон нахилився вперед до Шерлока, хапаючись за гострі солодкі кути його стегон. Він почув, як видав невеликий невтішний звук, коли Шерлок відкинув голову назад і відсторонився від тіла, яке стало м’яким і ніжним. Обличчя Шерлока почервоніло, його очі сяяли, коли він подивився на Джона з маленькою ігривою посмішкою.

– Пізніше ти мене за це будеш ненавидіти, – пробурмотів він.

– Не будь дурним, – встиг сказати Джон. Його думки були туманні, втрачені в задоволенні. Він ніколи не хотів залишати цю мить. – Це неможливо. Ти милий. Я тебе обожнюю.

Шерлок кліпнув, і його посмішка стала веселою та віддаленою, усмішка, яку він показував незнайомцям та іншим дурним людям.

– Не будь дурним, Джоне. Я очікую, що ти будеш правдивим з собою і мною. Глянь на факти.

Правда, правда, Шерлок хотів правди, але не вірив правді. Суперечність загрожувала повністю повалити Джона.

– Я обожнюю тебе, – повторив він, і така солодка посмішка Шерлока почала сіпатись. – Кожен день стає яскравішим разом із тобою, кожна ніч – більш дорогоцінною.

Правда співала в ньому, він губився в ній, наче це був океан блаженства, було нестерпно добре піднести її переляканим блідим очам перед ним.

– Правда в тому, що ти моя правда. День, коли я зустрів тебе, був найщасливішим днем у моєму житті, і я люблю тебе всім, що я маю і чим я є, Шерлоке Голмсе.

Нарешті це сталося: найправдивіше, що він мав віддати, серце для найдорожчої людини, і це було тільки в радість. Він відчув, що тремтить і знову втрачає себе в цій іншій кульмінації, цій солодшій кульмінації.

– О, – сказав Шерлок, яскрава фальшива посмішка зникла й залишилася лише пустота. – Це… – він відвів погляд. – Я не знаю, що сказати, — сказав він, більше сам собі, ніж Джону, його голос спантеличений.

Джон ледь помітно посміхнувся, нахилившись вперед, щоб поцілувати його стегно.

– Скажи, що я твій.

– Це і так зрозуміло.

– Багато речей між нами зрозумілих. Але я все одно хотів би це почути.

 

— Ти мій, Джоне Хеміш Ватсоне, – сказав Шерлок, все ще дивлячись убік, неначе там було щось захоплююче на стіні. – І… інше, що ти також сказав. Почуття наші, хм, взаємні.

Він глянув на обличчя Джона, але знову відвернувся, кліпаючи, наче подивився на яскраве світло.

– Як довго триматиметься дія препарату? – Джон намагався піднятися на ноги, але всі його сухожилля, здавалося, розірвалися. Він опустився назад, тихо сміючись.

– Ти повинен повернутися до нормального стану за кілька годин, – сказав Шерлок, нахилившись, щоб допомогти йому підвестися. Джон важко притулився до нього, коли вони, хитаючись, йшли до спальні.

– Я не знаю, чи хочу повернутися до нормального життя, – зітхнув він. – Я почуваю себе чудово. А якщо я звикну до цього?

Рука Шерлока на короткий час стиснула його.

– Піддослідні не виявляли ознак залежності. Я б не… я б не ризикнув цим з тобою, Джоне, – сказав він тихим голосом.

– Це просто… це так до біса добре, – промовив Джон, впавши на ліжко. – Я не хочу, щоб це відчуття зникало. Хочу залишитися тут, де все має сенс, все правильно і все ідеально.

– Усе має сенс, якби ти приділив більше уваги.

Шерлок зняв з Джона джинси й боксери, що липнуть до шкіри, бурмочучи собі під ніс про «людські виділення», і поклав їх у кошик для білизни, дбайливо затиснувши великим і вказівним пальцями.

– Не зовсім те, що я мав на увазі, – сказав Джон. – Я маю на увазі… я маю на увазі не зупинятися, – сказав він, коли Шерлок ліг біля нього. – Скажи мені зробити щось. Скажи мені зробити щось неможливе. Скажи мені полетіти на Місяць, або зробити два плюс два дорівнювати п’яти. Скажи мені вірити, що Андерсон геній.

Він відчув, як мовчазний регіт Шерлока обсів ліжко.

– Я можу зробити все для тебе в цей момент. З тобою немає нічого неможливого, Шерлоке Голмсе.

Шерлок закинув на нього руку, підтягнув ближче, шкіра до шкіри.

– Просити про неможливе – це нерозумно, Джоне. Просто… виспись. І знай, що я вважаю тебе захоплюючим і… чудовим.

–  Чудовим… – Джон повторим слово Шерлока, що викликало по його тілу хвилю теплої, задоволеної втоми, і він розслабився, позбувшись усієї напруги, усієї невпевненості.

Він був там, де був потрібний, де хотів бути. Занурюючи в дрімоту, він тьмяно відчув, як пальці гладили його потилицю.

– Неможливі речі, – прошепотів Шерлок тихим і замисленим голосом, наче розмовляючи сам із собою. Тоді Джон почув, як він шепотів найтоншим голоском.

– Люби мене вічно, Джоне Ватсоне.

Очі Шерлока розплющилися, коли досить важкий предмет зіткнувся з його голими грудьми і відскочив на підлогу. Він глянув через край ліжка, щоб побачити на килимі свій примірник «Британського журналу фармакології», потім подивився на Джона, який стояв у дверях спальні, схрестивши руки, хмурячись.

– Жодного слова, – сказав Джон.

– Але я і не говорив, що…

– Ні. Одного. Слова, – повторив Джон крізь зуби. Він показав пальцем у бік журналу (який також був загальним напрямком Шерлока). – У цьому журналі є статті про протизапальні стероїди, про зменшення вазоконстрикції під час вагітності, про накопичення ліпідів при гіперглікемії та про антифіброзні засоби. Але про будь-які похідні бензодіазепіну немає жодного слова.

– Джоне, якщо ти маєш на увазі…

– Я не натякаю, але я зробив висновок, що ти брехливий, маніпулятивний виродок!

Шерлок схрестив руки на оголених грудях, щоб відповідати поставі Джона.

– Я повинен сказати, Джоне, що сердитися на мене за те, що я не дав тoбі наркотики, – це дивна справа.

Джон кілька хвилин сердито хрипів.

– Ти змусив мене подумати… а потім ти… і тоді ти дозволив мені…

– Я говорив – кілька разів – що я не підпивав нічого в чай, – зазначив Шерлок. – Я був скрупульозно чесний з тобою – ну, звісно, в рамках певних визначених понять «чесний». – Він відвів погляд від Джона та опустив погляд на щоденник. – Я також сказав, що ти будеш мене пізніше ненавидіти, — додав він. м’якше.

– Я не… – Джон махнув руками в повітрі, ніби намагався викликати слова з нічого.

– Я тебе не ненавиджу, – сказав він. – Але Шерлок…

– Ти не сердишся на мене за те, що я не підсипав тoбі наркотики, – сказав Шерлок, – чи навіть за те… ну, насправді я не зовсім готовий до цього. Це не те. Краєм очей він глянув на Джона, потім знову відвів погляд. – Ти злишся, тому що я обманом визнав, що тобі це подобається. Робити те, що я тобі скажу.

Джон роздратовано видихнув.

– Тобі краще не очікувати, що я впаду на коліна щоразу, коли ти гавкаєш на мене, щоб дати тобі свою ручку.

Він болісно усвідомлював, що це не зовсім заперечення.

– Звичайно ні. Контекст – це все. Але Джоне, хіба це не дивно? – Шерлок перевернувся на живіт, підперши підборіддя руками й поглядав на нього, як дитина з новою іграшкою. – Я змусив тебе відчути все це зовсім без наркотиків, лише своїм розумом і голосом. Це було надзвичайно хвилююче – я не маю на увазі, що змушував тебе щось робити, будь-який дурень може вимагати й погрожувати. Я маю на увазі, то що я зробив і як ти почувався, як ти почуваєшся, Джоне?

– Ти до біса добре знаєш, як я почуваюсь, – сказав Джон, – це не те, що я би довго тобі не розповідав.

– Розкажи мені. – Очі Шерлока сяяли.

– Було… добре.

– Просто добре?

Наростаючий спогад про блаженство став тепер теж блаженством. Джон перевів подих і зрозумів, що притулився до дверей, коліна ослабли.

– Гаразд, як би там не було, це було чудово, – пробурмотів він.

Шерлок підвів очі вгору, ніби згадуючи. Тонка усмішка викривила його рот.

– Ти був таким пристрасним. Втрачений в екстазі. Нічого в світі не існувало, крім тебе і мене. І я зробив це, просто розмовляючи з тобою, проявляючи свою волю. Це було… я не вірю, що я міг би пояснити. Знати, що кожне моє слово робило це з тобою, заглиблювало тебе, змушувало похитнутися, тремтіти й задихатися в такий прекрасний спосіб – так чудово, – він зробив невелику паузу. – мати змогу прочитати всі ці підказки на твоєму обличчі й побачити, який вплив я справив на тебе, знати, що я можу змусити тебе так рішуче відповісти лише силою свого розуму…

Він зупинився і довго дивився на Джона. Коли він продовжив, його голос був нижчим.

– Твій і мій розум разом, Джоне. Нічого, крім зв’язку між ними. Вся ця сила, задоволення та майстерність були нашими, і нам не потрібні були ніякі наркотики, лише мій блискучий мозок і твоя прекрасна, божевільна довіра. – Він похитав головою, і вираз його обличчя був збентежений, майже жалісливий. – О, Джоне, тобі не шкода всіх тих бідних нормальних людей, які не можуть бути нами?

– Не повністю, – сказав Джон.

Він не міг витрачати енергію на те, щоб когось жаліти, коли голос Шерлока, здавалося, змушував триматися за дверну ручку, щоб не спуститися на коліна. Усмішка Шерлока була спалахом маніакальної радості.

– Я теж. – Холодний блиск у очах пом’якшився, коли він подивився на Джона. – Це може бути нашим у будь-який час, Джоне. Коли ти зможеш відпустити і насолоджуватися цим, я можу змусити тебе відчути себе так знову.

Його погляд мигнув із напівзакритих Джонових очей і  палаючих щік, до підйому й опускання його грудей.

– Як завгодно, я можу знову привести тебе туди, де все має сенс, а підкорятися мені – це блаженство.

– У будь-який час? –  Джонове хвилювання прозвучало тонким навіть для нього самого, але Шерлок прикусив губу від цього звуку, і йому було все одно. – Я б… я хотів би побачити, як ти спробуєш знову, -прошепотів він.

Шерлок усміхнувся і підняв руку. Поманив.

– Джон Ватсон, – сказав Шерлок, – підійди сюди і поцілуй мене.