Frau Donner
від bosurkanyaпривіт, любий читач
ця частина ведеться від лиця Давида. Приємного читання…
——————–
Тихий ранок, на стільки тихий, що чути стукіт серця. Прохрустівши всіма можливими частинами тіла, я підійшов до вікна і відкрив кватирку. Курити чи не курити, промайнуло в голові поки припалював сигарету. Занадто тихий ранок, з одного боку стій і радій, а з іншого розуміння того що це просто не можливо. Докуривши я відкрив шафу і витягнув перше, що під руку трапилося. Волосся розчесав пальцями, ще б окуляри знайти.
Ба-бах.
Десь щось гримнуло, я швиденько збіг донизу і все б здавалося добре, але двері кухні були зачинені. Звідтам доносилася лайка Зої.
— Добрий ранок, катастрофа. Ти вирішила знищити кухню? Тобі було мало того, що вона минулий раз згоріла!- входячи на кухню я почав свою повчальну лекцію, з розрахунком на найгірше, навіть, примружився.
— Ой, бачу хтось сьогодні став з не тієї ноги,- Зоя, відійшла від плити і я побачив цілу гору рум’яних, запашних млинців з начинкою,- Боже, з самого ранку накурився і ходить злий!
— Це що?
— Даночко, потім тобі передзвоню, бувай!- я лише зараз помітив, що сестра з кимось теревенила,- що стоїш? Сідай їсти поки теплі млинці.
Сестра поклала переді мною тарілку з млинцями та велику кружку кави. Ту саму чашку з якої пила вчора Влада. Поки Зоя розганяла дим по кухні, я підняв тарілку до рівня очей роздивляючись на її творіння. На запах вони були смачні, я відрізав маленький шматочок.
— Давид, ну що за дурість ти робиш, таке ніби я миш’як тобі підсипала. Не хочеш їсти не їси,- сестра почала бурчати, але я з’їв той кусок.
— Дуже смачно,- промовив я
— От бачиш, а ти… Хай не кажу, що робив,- промовивши це Зоя всілася навпроти з такою самою тарілкою та чашкою, лиш остання була іншого кольору. У сестри, як завжди на голові зміїне кубло, а під очима чайні пакетики.
Я зробив великий ковток кави, перш ніж зрозумів, яка ж це гидота. Щоб не образити сестру я проковтнув ту бурду і відсунув чашку від себе.
— Зоя, я лише одного не розумію, як ти приготувала млинці…
— Ну, як? Пішла зранку в магазин, бо ти хропів, як мертвий, а я їсти хочу. Купила млинці та нагріла,- сестра відпила кави та відразу виплюнула рідину назад до кружки,- яка ж це бридота, не пий це!- Зоя забрала чшки та відклала їх.
— В тебе скільки сьогодні пар?
— Багато, але буду лише на одній.
— Зоя!- я хотів продовжити ранкову лекцію про відповідальність.
— У мене гончарство, яке я вже виконала і мені не треба іти, а ти, Давид, якщо будеш так часто нервуватися і курити швидше станеш старим і противним. Хоча ти вже противний.
— Seuche Zoe 1
— І я тебе теж люблю. Ти став таким схожим на маму. Вона теж бурчала з будь-якої теми.
— Не говори про неї, так ніби вона померла
— Вкуси себе за свого довгого язика!
— Зоя, а ти знаєш, де мої окуляри?
— Знаю,- відповіла сестра і натягнула посмішку від одного вуха до іншого.
— Зоя!?
— У ванній,- промовивши це сестра вийшла з кухні, побігла до ванни.
— Я і не думав, що ти настільки добра і зараз принесеш їх мені, дякую.
Мабуть, так я ще ніколи не посміхався. Проходить хвилина, друга і я розумію, що Зоя не спішить приносити мені окуляри. А тут я ще звук води, що переконатися що мені не причулося я визернув у коридор.
— Seuche,
— Я тобі, що поштарка? Принеси те, принеси се,- пролунав веселий голос сестри з ванної.
— Ти там на довго?
— На дужееее…
— У нас пара через сорок хвилин, а тобі ще посушити волосся, а ще доїхати треба.
— О, які чудеса сам Давид Олександрович запізниться на пату, а ще й на тест! Який жах!
Ну, що ж зараз я тебе прискорю. А пішов на кухню і включив гарячу воду. Через хвилину почув крик Зої, а через дві двері ванної відчинилися та стукіт ніг.
— Давид, виключи воду, інакше я тебе вдарую сковорідкою! І мені буде байдуже, що вона жарка й вся від олії!,- Зоя стояла з намиленою головою в татовому халаті. І коли ж вона встигла його забрати?
— Поспішиш?- сказавши це я виключив воду
— Поспішу…- сестра потягнула мені окуляри і тряснула головою.
— Зоя, святі чорти, не труси волоссям! Іди собі!
Зоя втекла, а вийшов покурити. Через деякий час Зоя все-таки вийшла з ванної. Зібравши всі речі я дочекався поки руда зробить те саме і ми вийшли.
Перша пара почалася і я роздав листочки з завданнями. Зараз почнеться комедія.
— На листочках не писати, не позначати та не дай Боже комусь їх загнути. Маєте двадцять, ні тридцять хвилин на виконання. А ще всі зошити та телефони на мою парту,- я постукав пальцем по своєму столі.
Студенти почали зносити зошити і телефони. Я помітив що хтось приніс просто чохол, а ще хтось здав зошит з філософії. Ну, що ж зніму декілька балів з них і будуть знати, що так не можна робити.
Я перевів погляд на Зою, вона сердилася і злісно морщила носика. Через деякий час коли студенти почали переглядатися і шепотіти. А потім Зоя підняла голову і показала мені язика. Я лише покрутив пальцем біля голови. буде знати як брати тести без дозволу.
Заграла музика.
— Тут, комусь телефонує бабуся,- сказав я і підняв телефон,- можете підійти відповісти, але у класі.
— Це, мій,- промовила Влада і заправила чорну прядку волосся за вухо.
Вона забрала телефон і холодні руки ненароком доторкнулися до моєї долоні і легкі мурахи розбіглися по руці.
Влада тихо гомоніла біля дверей кабінеті, а я перевів погляд на студентів, які вже змирилися з тестом. Знову було тихо, як розридалася Громова. Я відразу повернувся до неї. Через мить дівчина вибігла з кабінету. Зоя підскочила з місця, відала листочки і вибігла за Владою.
— Пишіть, у вас залишилося десять хвилин,- процідив я, вийшов на коридор, але ні Громової, ні рудої не було.
На перерві я зателефонував Зої, але та не відповіла. Я ще провів дві пари з дизайнерами і вже ішов в учительську здати журнали, як мене окликнули.
— Давид, зачекай! – говорила підходячи Олена Семенівна. Вона була моїм класним керівником, коли я тут навчався.
— Добрий день. Як ваші справи ?
— І тобі дорий день. Давиде, слухай, а ти ще маєш пари?,- жінка поставила це питання і я зрозумів, що зараз мені запропонують, те від чого я не зможу відмовитися.
— От, якраз іду здати журнали, а потім додому, а вам щось потрібно?
— Ой, шукаю хоча б когось, щоб подивився за моїми студентами. А то з’явилися важливі справи. Слухай, а ти б міг з ними посидіти, хвилин тридцять, а я потім повернусь.
— Добре, а в якій вони майстерні?
—У двадцять п’ятій. Дякую! – Олеся Семенівна обійняла мене і побігла собі геть.
А я вирішив, що поки викладачка буде ходити по своїх справах, то хоч тести перевірю. Зайшовши в аудиторію студенти привіталися і повернулися до роботи. Я витягнув першу стопку тестів і почав дивитися, що ж мені там понаписували.
Ну, група живопису і кераміки непогано написали тест, не враховуючи декількох людей, яким я поставив два за списування. Можна було б Зої і Владі поставити теж таку саму оцінку, але боюсь сестра дома зробить мені третю Світову. Цікаво, що трапилося у Громової, що вона так вилетіла з кабінету. Ще й Зоя не бере трубку… З роздумів мене витягнув чийсь голос, я підняв голову і запитливо подивився на студентку.
— Перепрошую, прослухав,- я перевів погляд на майстерню, а там залишилося декілька студентів.
— Давид Олександрович, ви напевне не почули, але пара вже закінчилася і ми їдемо додому,- дівчина поправила лямку тубуса і чекала на відповідь.
Я перевів погляд на годинник і справді час іти.
— Щасливо!- промовив і студенти цієї ж миті почали виходити з майстерні. Я зібрав речі і відніс журнал.
Дома було тихо, як зранку. На столі стояли млинці. Я включив радіо, з якого моментально заграла приємна музика. Зніс конспекти і різні посібники і всівся за написання контрольної роботи для другокурсників. Доробивши всі тести я приготував каву, бо голова боліла жахливо. Вийшов на балкон. На вулиці давно потемніло, дув холодний вітер. Я закурив випускаючи на півпрозорі хмаринки диму.
Що сталося у Влади? Напевно, щось серйозне, якщо вона так сильно ридала. Зоя, могла б мати хоч трошки совісті. На підтвердження того, що у сестри совість все-таки є, вона зателефонувала.
— Алло, слухай… Я навіть не знаю з чого почати,- у сестри був зовсім розбитий голос.
— Зоя, що ти там вже наробила? Що трапилося у Влади?
— Давид, я не знаю, що мені робити. Владка, реве вже не знати скільки…- Зоя затихла і було чути, як вона закрила двері, а потім зовсім тихо продовжила,- у неї померла м…мама, можеш прийти, а то я справді не знаю що мені робити? Адрес відправлю тобі…
— Заспокійливе давала?
— Не допомагає, а якщо снодійне?
— Чекай, я вже виходжу. Через декілька хвилин буду.
Адреса, яку скинула сестра була мені дуже добре знайома. Невеличкий будинок на шість квартир біля набережної. Весною сакура поблизу цвіте, а літом солодкий аромат лип. Ще декілька років тому, я з Семеном сиділи на балконі пили чай і говорили про все на світі. На жаль це була наша остання розмова.
Я тихенько постукав у двері, майже, відразу відчинила заплакана Зоя.
— Я…я,- сестра почала витирати сльози
— Все буде добре,- я обійняв її,- іди вмийся. А де Лада?
— На кухні.
Влада сиділа на диванчику обіймаючи коліна руками. Плакала, заходилася і від цього моє серце неприємно стиснулося. Мені так її тепер жаль. Я набрав воду з крана в стакан і поклав на стіл, а сам сів біля Лади. Поклав руку на її долоні й легенько стиснув.
— Владко,- сказав я
Дівчина підняла голову, а я немов побачив її вперше. Сірі очі так і блищати від сліз, на щоках грав живий рум’янець, а до губ так і хотілося доторкнутися пальцями, а поті перенеси весь цей образ на полотно… Їй зараз боляче. Влада закрила лице руками і голосно ридала. Я обійняв її і почав погладжувати по спині. Через якийсь час зайшла Зоя і сіла з іншого боку. Не знаю, як довго ми сиділи так і що я говорив, але Влада перестала ридати. Тепер вона сиділа втупившись поглядом на стіл й сопіла носом. Руки Лади тряслися і вода зі стана так і виливалася, я допоміг їй напитися.
— Може поспиш трошки?- запропонувала сестра
— Там,- вказуючи рукою Влада продовжила,- снодійне подай, будь ласка.
Сестра моментально підскочила і виконала прохання. Випивши ліки Лада тримаючись рукою за стіни вийшла у коридор, а потім згадавши щось повернулася.
— Зоя, ти залишися зі мною поки моя бабуся приїде? А ще дякую вам, що…- вона так і не закінчила фразу, як розплакалася знову.
Мені так жаль її стало, але в той час я хочу писати її на полотні передати всі ті почуття…. Зоя вхопила Владу під руку і повела в іншу кімнату, а я відкрив кватирку і закурив. Через деякий час прийшла сестра.
— Ти вже пів години так стоїш, простудиш горло,- вона обійняла мене, ми так і стояли,- іди додому поспи.
— А якщо щось станеться?
— Марія Іванівна приїде через декілька годин, а ще Семен. Я прийду завтра, точніше сьогодні, напевно…
— Добре, лиш якщо будуть якісь проблеми зразу телефонуй мені.
Я вийшов з будинку і почав згадувати шкільні роки, коли ми з Семеном були друзями. Пам’ятаю, як у дев’ятому класі засипали дріжджі в учительський туалет, а потім дістали прочуханки від директора. Тоді ще Рита, мама друг, сказала, що ми дурні. Ой, і дістав я ж від бабусі тоді.
Влада … як же я відразу не здогадався, що це його сестра. Може через те, що я її бачив всього лише один раз.
***
— Семене! Чому не зустрічаєш свого найкращого друга?- я увірвався у квартиру друга з ноги.
— Ой, зовсім про тебе забув. Я ще трохи зайнятий, почекай,- він помахав щоденником і продовжив,- я бачу ти все їси ті булочки так і їси.
— Ну, що я зроблю якщо вони такі смачні, я і тобі приніс.
Семен розсміявся і махнув мені рукою, мов іди собі не заважай мені. Я вирішив покурити відкрив кватирку.
— У під’їзд!- крикнув Семен.
— Добре, не бурчи, я лише килимок візьму зі спальні.
У кімнаті сиділа чорнява дівчинка і голосно плакала. Вона напевне мене не помітила, але мені стало якось ніяково, я простягнув їй булочку.
— Не плач, краще жуй булку,- промовив я, а дівчина так і дивилася на мене своїми сірими очима.
Це була маленька Влада… Влада…
Я не помітив, як ноги привели мене у майстерню. А потім я малював і курив. Курив і малював. В кінці заді на полотні красувалася назва картини «Frau Donner»2.
***
У понеділок після обіду я зустрівся з Семеном. Точніше буде сказати проводжав його. Ми стояли на пероні та чекали на потяг. На останок друг попросив мене приглянути за Ладою. На цій ноті ми і розійшлися. Повертався додому я не сам, а з чорним котом. Він кусав мене за пальці і дряпав кігтями, поки я ніс його у кошику. Після похорону, Марія Іванівна забрала Владу до себе у село на декілька днів. А кота не взяла, бо ще маленький і дуже домашній. От зараз цей домашній котик розірвав мені рукав светра. А ще доки дійшов додому, я відчував себе справжньою карпатською відьмою, коли на перехресті якась бабуся почала хреститися.
І все-таки Владі зовсім не підходить ім’я Влада…
(1) Seuche Zoe – це тонкий каламбур, який полягає у співзвучності німецького слова й імені Зої. саме слово значить хвороба, лихоманка, зараза.
(2) Frau Donner – пані Грім, тут відсилка до прізвища Влади.
від пані відьми:
ось і закінчилася перша частина історії, яка мала назву “Незнайомець з квітня”. Тут ви ознайомилися головними і другорядними персонажати. В наступних частинах ви побачете світоогляди, страхи і надії, переживання героїв історії, тому бажаю вам великого терпіння і мирного неба над головою.
завжди ваша пані відьма
Дякую за розділ)))) буду з нетерпінням чекати на наступні частини
Зоя все ще краш)))