Five Times Sherlock Kissed John For Science And One Time John Kissed Him Back

Це переклад роботи з АО3, автор якої вказав, що її можна вільно перекладати, давши йому знати про це.
Оригінал: https://archiveofourown.org/works/13424070
Автор: unicornpoe (https://archiveofourown.org/users/unicornpoe/pseuds/unicornpoe)
Будь ласка, якщо вам сподобається переклад, перейдіть за посиланням та поставте цій роботі kudos! Автору буде приємно!
(Цей переклад я також опублікувала ось тут https://archiveofourown.org/works/39841935)

1.

– Ти збираєшся говорити?

Джон дивиться на свого сусіда по квартирі, який, своєю чергою, дивиться у відповідь так напружено, що Джон ледь помітно опускає погляд на себе, щоб переконатися, що він прямо зараз не палає вогнем.

– Це, мабуть, “ні”, – каже Джон (переважно самому собі), коли Шерлок не збирається говорити чи, принаймні, рухатись, – Слухай, ти не міг би хоча б відійти трохи? Я маю бути у клініці чверть по першій, і я спізнюся, якщо не почну збиратись— Гаразд, Шерлоку, тепер це трохи моторошно, – він ставить ноутбук на підлогу біля свого крісла (він навіть не пам’ятає, навіщо йому потрібен був ноутбук. Складно сконцентруватись, коли його пропалюють ось таким поглядом) і прокашлюється.

– Джоне.

– Так.

Ще більше тиші. Джон зітхає. Шерлок стоїть прямо перед ним, змушуючи його сидіти в цьому клятому кріслі (недоумок), і, здається, єдине, що він може – почекати або пропустити свою зміну, що йому робити не можна, або встати й зіткнутися з Шерлоком, чого він не хоче робити. (Ну. Можливо, не хоче робити – не зовсім правильна фраза, але Джон не може вирішити, які слова найкраще б описали його почуття щодо цього.) Він хоче знову огризнутися і—

– Джоне. Мені потрібно, аби ти вислухав мене дуже уважно, повністю, не перебиваючи. Ти можеш це зробити? – питає Шерлок, злегка нахиляючись вперед.

Джон здивовано підіймає брови.

– У тебе є, – він кидає погляд на годинник, – п’ять хвилин.

Шерлок киває і прокашлюється. На його вилицях ледь помітно спалахує рожевий рум’янець, і Джон відчуває одночасно зацікавленість і схвильованість.
– Джоне, – каже Шерлок втретє, – Нещодавно мені стало відомо, що кілька експертів в області філематології вважають, що поцілунок знижує артеріальний тиск. Однак деякі інші вважають, що поцілунок, навпаки, підвищує його; і є ще одна не пов’язана з іншими думка, яка говорить, що поцілунки викликають ті самі хімічні речовини в мозку, що і стрільба з пістолета. Думаю, ти розумієш, чому я розгублений. До того ж ти знаєш, як я ставлюся до будь-яких невідповідностей чи брехні. Розумієш?

Джон, який швидко стає вдячним за те, що він сидить прямо зараз, видає кілька збентежених звуків, поки, нарешті, не стає спроможним вимовити:
– Я— Ну… Я маю на увазі, я розумію, але— Навіщо ти в біса мені це розповідаєш?

Обличчя Шерлока вмить втрачає всю свою інтенсивність і стає навмисне безвиразним. Він складає свої довгі бліді руки, потім знову розриває їх, потім засовує в кишені й врешті опускає.
– Мені потрібно знати, яка з цих тез — правда. Очевидно.

– Очевидно, – невпевнено повторює Джон.

– І мені потрібно, аби ти… Допоміг мені. Очевидно.

– До… – Джон ковтає. (Його горло раптом сповнюється піском і голос стає хриплим), – Як я можу допомогти?

Шерлок зітхає і схиляє голову ліворуч, дивлячись на Джона якось зневажливо.
– Джоне. Я вважатиму, що ти просто сумніваєшся, і тобі не потрібно пояснювати щось настільки очевидне, – незважаючи на те, що тон Шерлока сповнений звичної йому зарозумілості, Джон не може пропустити легкого вагання між його словами та цієї непомітної складки над його носом, яка з’являється тоді, коли він не до кінця у чомусь впевнений.

Джон хитає головою. І, здається, не в змозі перестати нею хитати.
– Ти міг би попросити когось іншого, – він в паніці перебирає імена у своїй голові, – Ірен, – випалює він, – Чи Моллі, чи… чи місис Гадсон, чи Ґреґ—

– Хто такий Ґреґ? – Шерлок хмуриться, – І ні, я не можу попросити когось іншого. Я вже все розрахував, Джоне. Піддослідним має бути людина з оптимальним станом здоров’я — місис Гадсон не підходить; у неї не має бути історії з гіперопікаючою родиною, яка є у Моллі; ця людина має, принаймні, існувати — ти існуєш, а Ґреґ явно ні. Все це робить тебе головним піддослідним.

Піддослідний…
– Ірен? – тихо запитує Джон, роблячи останню відчайдушну спробу.

– Я ні за що ні в якому всесвіті не проситиму Ірен провести з нею експеримент з поцілунками, – категорично каже Шерлок. Резонно, – Якщо тобі від цього стане легше, я також використаю свій револьвер.

На мить свідомість Джона підкидає йому картинку, де Шерлок цілується з револьвером, перш ніж він розуміє, що Шерлок збирається стріляти, а не… Він хитає головою, намагаючись перестати про це думати, і дивиться на годинник, сподіваючись побачити—

Дякувати Богу.

– Мушу йти, – бурмоче він, безсоромно штовхаючи Шерлока, щоб змусити його відійти від крісла (оскільки Джон відмовляється підняти очі, він пропускає той вираз болю, що промайнув на обличчі Шерлока) і перетинає кімнату менш ніж за десять секунд, перш ніж схопити своє пальто, – Клініка, – каже він, дивлячись на своє взуття, – Поговоримо, коли я повернуся додому.

І потім він біжить.

Увесь день в клініці йде шкереберть. Пацієнт за пацієнтом він вислуховує такі різноманітні й нудні скарги, як біль у горлі, головні болі та розтягнення щиколоток, і через це всі його думки зводяться до думок про Шерлока та поцілунки. У Джона з рук падають депресори язика, він помиляється при заповненні форм, він сидить і п’є каву не в тому кабінеті протягом п’ятнадцяти хвилин, поки нарешті — нарешті — його зміна закінчується.

Він мчить назад на Бейкер стріт так швидко, як і залишив її того ранку, і він все ще навіть близько не знає, що збирається сказати Шерлоку, коли приїде.

Шерлока ніде не видно, коли Джон нарешті відчиняє двері їхньої квартири. Мабуть, вийшов, думає Джон і, заледве усвідомивши, що він затамував подих, видихає. Він вішає пальто в шафу та крокує до кухні, де нишпорить в пошуках двох чистих горняток (і справді тріумфує, коли знаходить — у їхній квартирі це подвиг) і ставить чайник кип’ятитись. Джон ледь починає розслаблятись і навіть думає про залишки китайської їжі з минулої ночі, коли чує це: кроки, легкі й, безсумнівно, Шерлока, швидко перетинають підлогу позаду нього. Він трохи напружується і повертається.

Шерлок стоїть у вході між кухнею та вітальнею. Він виглядає ще більш невпевненим, ніж раніше: складка між очима, злегка підняті брови, тонкі плечі, підтягнуті в оборонну позу, завдяки чому він здається на роки молодшим, ніж є насправді.
Як тільки Шерлок здіймає на нього очі, Джон знає, що поступиться. Він допоможе Шерлоку в будь-якому експерименті, з яким йому потрібна допомога — незалежно від того, поцілунки це чи ні. Але Шерлоку, мабуть, зовсім не потрібно знати, чому Джона цього разу настільки легко вмовити.

– Скільки разів мені доведеться це робити? – питає Джон і його голос глухіший, ніж він передбачав — невдала спроба приховати свою нервозність.

Шерлок ковтає.
– Три рази, на цю мить. Один раз за підвищений артеріальний тиск, один раз за знижений і один раз для тези зі зброєю.

Теза зі зброєю. Цікаве формулювання. Для нього цей дослід, певно, важливіший, ніж я думав.
– Гаразд, – Джон розуміє, що нервово тягне за манжету свого джемпера, й зупиняється, – Я згоден.

Шерлок посміхається, і Джон відчуває, як його серце пропускає удар. Шерлок в цілому робить це не надто часто, але коли робить — це так неймовірно, красиво і захопливо, що Джону залишається лише озиратись навколо, щоб побачити, куди, до біса, вирішила втекти його гетеросексуальність цього разу.

– Добре. Так, – Шерлок енергійно киває, все ще сяючи, – Я сходжу за сфігмоманометром. Сідай, Джоне, – він повертається і практично мчить по коридору. Джон чує, як грюкають двері спальні.

Джон зітхає (скільки разів він вже зітхнув сьогодні? Двічі? Дванадцять разів?) і заварює собі чай. Він пробирається до вітальні й сідає у своє крісло, чекаючи, коли Шерлок знову з’явиться.

Повертається Шерлок зі сфігмоманометром під пахвами; він сідає на край крісла Джона й обмотує манжету на липучці над його плечем.
– Впевнений, тобі не потрібно пояснювати, як це працює? – розмірено промовляє Шерлок, коли манжета починає надуватися.

– Ні, – коротко відповідає Джон. Шерлок дивиться на нього з-під густих вій на різкість його тону, але не коментує — Джон йому за це вдячний. Йому не хочеться пояснювати.

Машина подає звуковий сигнал, і Шерлок з нетерпінням читає результати, перш ніж розстебнути Джона і підскочити, щоб піти ввести їх у документ, який він витягнув на своєму комп’ютері.
– Ідеально, – каже Шерлок, друкуючи з нелюдською швидкістю. – Ти дуже здорова людина, Джоне.

Джон відкидається на спинку крісла й робить ковток чаю.
– Дякую, – промовляє він, не впевнений, що потрібно на таке казати. Джон дивиться, як блакитне світло ноутбука підсвічує бліду шкіру Шерлока і намагається заспокоїтись. Всього три поцілунки, думає він. Ти цілував вже багато жінок— ах, а ось і ключове слово. Жінок. Не чоловіків. І точно не Шерлока. Шерлока, який кладе очні яблука в чай, який, бува, не спить і не їсть цілими днями й грає на скрипці так, ніби він гострить на неї зуби. Шерлока — найкрасивішу, найцікавішу, найдивовижнішу людину з усіх, яких він коли-небудь знав — чоловіків чи жінок — і якого, він з жахом усвідомлює, він дуже хоче поцілувати, навіть якщо це справді просто експеримент—

– Ти готовий?

Джон різко виринає з думок й підіймає очі. Перед ним Шерлок: ікона спокою, який наближається до нього з такою швидкістю, що Джону хочеться йому сказати, щоб він уповільнився і поспішив одночасно.
– Готовий, як ніколи, – каже Джон й також підіймається.

Вони зустрічаються на півдорозі.

Це просто експеримент. Дихання Джона збивається, коли Шерлок ковзне прохолодною рукою між коміром пальта і його шиєю.

– То ми просто… О боже, – пробурмоче він, коли Шерлок нахиляється вперед і торкається ніжними устами джонових губ.

Будь-які сумніви, які могли виникнути у Джона щодо того, погана це ідея чи ні, негайно розвіюються, як тільки губи його співмешканця торкнуться його власних: це жахлива ідея. Його тіло діє саме по собі — однією рукою він хапається за гладку тканину шерлокової сорочки (до смішного чепурної), а іншою заплутується в чужих темних кучерях. Джон мав рацію: вони такі ж шовково-м’які, як він собі й уявляв.

Я просто піддослідний, думає він тією частиною мозку, що ще може думати, Я просто піддослідний, Я просто… просто… Він видає ніяковий звук, коли Шерлок вільною рукою охоплює його талію, нахиляючись вперед, перш ніж Джон робить крок назад, відчуваючи, як в грудях бахкає серце. Йому потрібно опанувати себе; це навіть не такий пристрасний поцілунок, як той, який подарувала йому та дівчина (Марґарет? Марі? Мері?) на минулому тижні, і, крім того—

Дідько, тільки й думає він, коли Шерлок дозволяє власному язику ковзнути по вигину нижньої губи Джона. Джон миттєво надає йому доступ, розкриваючи губи, і, здається, його коліна вже не можуть його тримати. Хвиля тепла пронизує його тіло знову і знову: він справді робить кроки назад, але не відпускає Шерлока — тягне за собою настільки, щоб скористатися нагодою й поглибити поцілунок. Тепер вже Шерлок видихає тихий стогін (стогін, підозріло схожий на ім’я Джона).
Джон посміхнувся б, якби прямо зараз не цілувався з Шерлоком Голмсом. Тож він просто тихо сміється йому в губи й досить сильно тягне за жменю чудових локонів, аби змусити Шерлока повторити цей звук.

Шерлок виривається з рук Джона. (Яке кліше. Але це правда.) Він різко відступає, плутаючись у власних ногах, роззявивши рота і дивлячись на Джона якось дико.

Джон, руки якого тепер порожні, падають по боках. Джон, який заледве пам’ятає, що таке дихати. Джон, який фізично стримує себе, щоб не затягнути цю кляту красу на підлогу і більше ніколи не відпускати його. Джон відчуває лише слабке задоволення, коли бачить, як рожевіє бліде обличчя Шерлока.

– Ух, – дихає Шерлок, стискаючи тремтячі руки в кулаки. Він заплющує очі й глибоко дихає, перш ніж розплющити їх знову, – Гм. Так. Джоне, сфігмоманометр, будь ласка.

І це все.

2.

Через тиждень Джон читає у своєму ліжку (якийсь детективний роман, у якому він постійно знаходить розбіжності, яких, звичайно, ніколи б не помітив до зустрічі з Шерлоком), коли в його дверях з’являється довга тонка, вишукана тінь. Він смиренно відривається від гладких сторінок своєї книги й розглядає образ Шерлока, драматично задрапірованого в темно-синій шовк і потерту бавовняну піжаму, який притискає до низу живота сфігмоманометр.

– Господи Ісусе.

– Задля науки, Джоне.

– Йди сюди, – зітхає Джон, залишаючи свою книжку на ковдрі й запрошуючи Шерлока рукою. Він закочує рукав футболки, коли Шерлок плюхається на матрац поруч із ним і починає процес вимірювання артеріального тиску Джона.

– Ти так і не сказав мені, якими були результати останнього тесту, – недбало помічає Джон, намагаючись виглядати невимушеним, тому що тьохкання його серця, безперечно, досить гучне, щоб навіть Шерлок міг почути його. Можливо, його тон змусить Шерлока повірити, що Джон хвилюється менше за нього…

– Гм? – тягне Шерлок, коли манжета надувається, і він дивиться на машину, – О. Не є важливим, поки не будуть зібрані всі дані.

– Звичайно, – погоджується Джон. Машина подає звуковий сигнал і Шерлок видає задоволений звук, перш ніж розстебнути його, – Чому нам потрібно робити це знову, власне? Хіба ти не можеш просто визначити, піднявся чи знизився мій тиск з минулого разу?

Шерлок встромляє в нього такий погляд, який він зазвичай приділяє виключно дратівливим таксистам та Андерсону, і Джон відчуває себе трохи обуреним.
– Очевидно, що мені необхідно перевірити це не один раз. Джоне, ну чесне слово.

– Чесне слово, – луною відкликається Джон, коли Шерлок розстібає липучку на манжеті й ставить апарат на підлогу біля ліжка.

Шерлок випрямляється. Його ключиця визирає з-під комірця світло-блакитної сорочки — бліда й занадто гостра, як для чоловіка такого зросту.

Шерлок нахиляється вперед й цілує Джона — Джон впевнено цілує його у відповідь.

Це триває довше, ніж слід було б.

3.

– Дай мені свій пістолет, Джоне, – виривається в Шерлока, коли вони пробігають ще якоюсь слабко освітленою алеєю в Уайтчепелі. Вони переслідують людину, яка вкрала кілька тисяч фунтів прямо з-під носа відомого банкіра і (по-дурному) вірить, що йому це зійде з рук.

– Не стріляй в нього, ідіоте, – задихається Джон, коли вони завертають за ріг. А ось і чоловік, про якого йде мова — він сповільнює темп; безсумнівно, важко бігати з двома величезними чорними сумками за спиною.

– Джоне, заради бога, – видихає Шерлок й різко зупиняється так, що Джон вдаряється об його спину й штовхає їх обох уперед. Шерлок швидко обертається, вириваючи пістолет з рук Джона (біс з ним) і стріляє в ногу втікачу. Чоловік видає придушений крик й падає на тротуар.

– Шерлоку! – сердито кричить Джон, підбігаючи до лежачого, аби перевірити, чи немає травм, – Ти дурний впертий кретин! – він падає на коліна поруч зі злодієм і розуміє, що крові немає: щобільше, куля дуже акуратно втиснулась в гумову підошву чужих кросівок.

Чоловік намагається знову встати, але Джон сідає на нього, позбавляючи можливості рухатись.

Шерлок підходить до них і, швидко надсилаючи повідомлення в телефоні, каже, не підіймаючи голови:
– Лестрейд і всі інші будуть тут за п’ять хвилин, – він вимикає телефон і нарешті дивиться на Джона, – Достатньо часу, аби поцілувати тебе.

– Стривай— що?— ні— ні, Шерлоку, якого біса, я ж кажу, ні, – каже Джон, відштовхуючи Шерлока за худі плечі, коли він стає на коліна й міцно обхоплює Джона своїми руками, – Ти розумієш, як по-дурному це було з твого боку? Якби ти промахнувся й вистрілив в беззбройного чоловіка, у тебе було б багато проблем—

– Твій аргумент недійсний. Я ніколи не промахуюсь, – просто каже Шерлок. Він хутко нахиляється і встигає цьомнути його в губи, перш ніж Джон знову відштовхне його за плечі.

– І ще дещо, – додає Джон, нерівномірно дихаючи, тому що тут? Справді? – Я сиджу на злочинці, ти справді думаєш, що зараз найкращий час, щоб—

– Так, Джоне, справді, – каже Шерлок трохи роздратовано, – Я щойно вистрілив з пістолета, тому тепер мені потрібно поцілувати тебе, щоб порівняти результати.

– Мені трохи ніяково, коли ви цілуєтесь прямо на мені, – з-під Джона лунає приглушений голос їхнього злодія.

– Стулись, – хором відповідають Шерлок і Джон.

– Гаразд, – каже Джон, щоб скоріше закінчити з цим усім.

Шерлок самовдоволено посміхається. Засранець.
– Ти витратив дві хвилини часу на свою балаканину. Нам доведеться поспішити.

– Ох, – промовляє Джон, бо що він ще міг сказати, окрім як давай просто втечемо й будемо цілуватись там, де нам ніхто не завадить?

Шерлок нахиляється до нього.

4.

Чутно вибух, голосний і відривчастий, і Джон знає, що відбувається, ще до того, як досягає вітальні. Шерлок стоїть на столі, широко розставивши ноги, у своєму розкішному чорному костюмі, і в його руках — револьвер, недбало спрямований на стіну. Коли Джон заходить до кімнати, Шерлок різко повертає голову, і щось нетерпляче й збуджене в його очах змушує Джона перетнути кімнату широкими кроками й вихопити пістолет з його руки. Він клацає запобіжником й кидає револьвер на диван, а потім хапає Шерлока за зап’ястя і тягне його зі столу. Шерлок легко зістрибує вниз й береться за комір сорочки Джона, притягуючи його до себе.

– Непереконливі докази? – видихає Джон, і його руки опиняються на волоссі й шиї Шерлока.

Шерлок нахиляється, тепло дихаючи в чужі вуста.
– Так. Саме так. Непереконливі докази. Треба повторити експеримент.

– Ну то повторюй, – бурчить Джон і його беззаперечно (і інтуїтивно) слухаються.

5.

– Джоне, Джоне, Джоне… Я… У мене є ще один експеримент з поцілунками, – швидко лепече Шерлок, як тільки таксі, в яке вони щойно залізли, від’їжджає досить далеко, щоб Лестрейд і Донован не могли побачити, що відбувається всередині. Він сидить весь напружений і ширяє руками по таксі, неначе шукає, за що можна вхопитися.

– Гаразд, – одразу погоджується Джон. Він хапається за Шерлока й підштовхує його до кутка кабіни, закидуючи ногу на чужі коліна і зариваючи руку в ці неймовірні, м’якезні, гарні кучері… Трохи самоконтролю було б чудово, промовляє одна половина мозку, але інша виявляється трохи сильніша з її переконливим стули в біса пельку, і саме це він і робить.

Боже. Боже, він любить ці експерименти.

+1.

Шерлоку необхідно у дечому зізнатись, але це не є чимось хорошим, тому він, звісно, сповідується до черепа.

Однак спершу він переконується, що Джон нічого не почує. (Факт: Джон Ватсон проігнорує майже все, якщо йому дадуть горня чаю і вчорашню газету.) Шерлок чекає, доки Джон піде на ніч до своєї кімнати, тоді чекає ще трохи, і потім (нарешті) знімає череп з каміна й несе на диван, де він плюхається на спину й жваво кладе його собі на груди.

– Я обманював, – починає Шерлок. Череп підіймається й опускається разом із його диханням: неначе маленький човен качається на плоскому морі, – І, що ще гірше, я обманював Джона, а я ненавиджу це робити. Я просто… Я просто дуже хотів його поцілувати, розумієш, і я знав, що він ніколи не зробить цього через будь-які почуття. Я усвідомлював, що мій єдиний варіант — вдати, ніби поцілунок мені потрібен для експериментальних цілей, – Шерлок зітхає і сідає, стискаючи череп в руках. У 221В сьогодні холодно, тож він згинає босі пальці, – На жаль, я, здається, не можу спинитися. Мій останній так званий експеримент навіть не був пов’язаний із будь-якою наукою; просто Джон виглядав на місці злочину так привабливо, що я ледь стримувався, перш ніж ми взяли таксі, – череп дивиться на Шерлока широкими пустими очиськами, і він знову зітхає, – Я просто радий, що Джон ні про що не здогадався.

– А ось тут ти помилився.

Шерлок підстрибує на місці, череп висковзує з його рук і з гуркотом перекочується з дивану на підлогу. Він стоїть — Шерлок, не череп — обличчям до Джона, і його серце калатає так сильно, що він притискає руку до грудей, аби вгамувати його.

– Джоне, – видихає він, але будь-які наступні слова застрягають в горлі, адже вираз обличчя Джона — пильний, задоволений, щасливий, почервонілий, неймовірно красивий — змушує Шерлока відчувати, наче він горить зсередини.

Джон плавно заходить до кімнати. Розслаблено. Крок за кроком. Він одягнений в тонку бавовняну футболку, трохи зім’яту внизу, і його волосся розпатлане, і він так близько, так близько, так близько—

Джон зупиняється в дюймах від Шерлока, і на його губах з’являється нестерпно сексуальна півусмішка.
– Просто для ясності, – бурмоче він, – Це не задля науки.

І Джон цілує його.

У Шерлока підгинаються коліна. (Як завше, щоразу, коли вони цілувались.) Він міцно обіймає Джона (а ще вирішує ковзнути рукою під його футболку, і це дуже хороша ідея, так, дуже хороша) і віддається повністю у поцілунок. Джон веде його вперед, перш ніж його спина не впиратиметься в стіну, і це, безперечно, добре, тому що якби не підтримка стіни та Джона, Шерлок вже був би калюжею на підлозі, розтопленою від тепла його блоґера—

Джон відсувається, і Шерлок тягнеться за ним губами.

– Ти закоханий у мене, – шепоче Джон.

– Що мене видало? – Цікавиться Шерлок між поцілунками, – У всякому разі, не будь таким самовдоволеним, тому що ти, очевидно, також закоханий у мене.

Джон тихо сміється.
– Все правда, – промовляє він і припадає губами до шиї Шерлока, від чого той голосно стогне, і вони надовго, надовго втрачають нитку розмови.

Загалом, експеримент дає сприятливі результати.