Fire on fire
від liza_kharkivUniversity!AU, в якому Пітер Паркер закохується у свого викладача, поки його нові друзі зберігають таємниці страшного минулого.
Пітер почувався наляканим хлопчиком, коли опинився у новому колективі. Він піднімав плечі, щоб здаватися меншим, і нервово стискав ручку. Із адміністрації університету його направили в авдиторію, видали розклад і пообіцяли, що направлять куратора, який надасть усю потрібну інформацію і познайомить з викладачем.
Паркер почувався зрадженим, бо ніхто не прийшов представити його, і загалом усім було плювати. Насправді він не жадав зайвої уваги. Хлопець лише хотів скоріше пройти дурнувате знайомство, типово привітатися і отримати можливість злитись із стіною, поринувши у навчання.
Замість цього він дико переживав. Заняття мало початися за декілька хвилин, але викладач досі не з’явився – більше того, студентів теж було небагато. Ряд столів, де Пітер примостився, був пустим.
«Все нормально?» – Паркер змахнув повідомлення від Бена. Відповідати чомусь не хотілося. Хлопець любив дядька, але зараз (у цю мить, коли він самотньо сидів за столом у незнайомому місті серед таких самих незнайомих людей) він трохи злився на Бена. Переїзд до Нью-Йорка приніс чоловіку нову роботу, вищу зарплатню і перспективи. Пітеру він приніс тільки самотність, переляк і розгубленість.
Нью-Йорк здавався таким злим. Рідне Сан-Хосе, теж велике місто місто, і в половину так сильно не тисло на Пітера. Сонячна Каліфорнія була чимось теплим і рідним. Зараз хлопець бачив лише брудні вулиці, натовпи людей і сірість.
Гірше самотнього існування в Нью-Йорку хлопця без знайомств, могло бути лише самотнє існування в Нью-Йорку хлопця-омеги. Вгадайте, хто зірвав куш?
– Гей, хлопче, ти не помилився дверима? – Пітер різко підняв голову. Він так заглибився у свої думки, що не помітив наближення незнайомця. Невисокий кремезний хлопець чекав його реакції. Поруч крутилася гарна руда дівчина і перемовлялась із якимось студентом.
– Ні-ні… – він розізлився на себе і коротко зітхнув. Неяскравий запах альфи, що ширився від незнайомця, скоріше привів до тями, аніж відволік. – Я Пітер. Новенький, – пояснив він. Хлопець помітив, як руденька стиснула плече альфи. Вона омега з легким запахом весни, який теж важко було розпізнати. Пітер одразу все зрозумів, коли вона притиснулась до кучерявого хлопчини, а на її шиї виявилася мітка.
– Привіт, – посміхнулася вона, – я Наташа, – Пітер посміхнувся у відповідь, завагавшись перед тим, як потиснути її руку. У дівчини засвітились іскорки в очах, і незграбність Пітера її тільки веселила.
– Брюс, – представився хлопець відсторонено і подивився з підозрою. Пітер відвів погляд, бо ревнощі альфи – не те, чого він прагнув.
– Ти звідки? – нова знайома, здається, не помітила напруження. Тільки швидко вказала Брюсу на стіл позаду Пітера і віддала свою сумку, елегантно відправляючи його геть. Паркер тільки всміхнувся тому, як вдало дівчина відвадила альфу, і приземлився на стілець, з якого зіскочив під час знайомства.
– Каліфорнія, – посміхнувся він у відповідь. – Тепер навчатимусь із вами, – потис він плечима. – Мені говорили, що мене мають представити, але…
– Так, у нас весело, – перебила дівчина легко, – мабуть, твій куратор – Уілсон. Сем постійно спізнюється і забуває про доручення, зате може допомогти вирішити проблеми. Не хвилюйся, звикнеш, – Пітеру сподобалося, що Наташа одразу розклала все по поличкам, бо сам він боявся питати. Не хотілося, щоб його неправильно зрозуміли.
– Ти не могла б розказати, як у вас тут із ставленням до?… – власна слабкість злила Пітера. Врешті, він не винний, що народився омегою.
– О, можеш не переживати щодо альф, – Пітер розширив очі, бо дівчина зрозуміла його з півслова, – омег ніхто не ображає. Але краще бути насторожі з деякими людьми. Наприклад, з Барнсом, – вона кивнула головою на високого альфу з останньої парти, і Пітер обережно обернувся. Альфа з широкими плечима і темним волоссям до плеч наче відчув його погляд і поглянув у відповідь. Пітер повернувся до Наташі. Мурахи пробігли шкірою після контакту з темними очима.
– Він стрьомний, – прошепотів хлопець. Наташа тільки похитала головою.
– Він не найприємніша компанія. Омега, в якого він закоханий, ігнорить його довгий час. Тож він трохи неврівноважений, особливо щодо нашого брата, – Пітер нахмурився. Він сам декілька разів стикався із нав’язливою увагою, тому чудово розумів того фантомного омегу.
– До речі, – дівчина глянула на годинник на тонкому зап’ястку і піднялася з місця, – не вибіси Старка на першій же лекції. Він чудовий викладач, проте може вчепитися так, що не відіб’єшся до самої сесії.
– Дякую, – широко посміхнувся Пітер. Дівчина подивилась на нього трохи поблажливим, але добрим поглядом, і пішла на місце поруч із Брюсом. Тільки-но вона сіла, як двері в авдиторію розчахнулися і всередину завалився натовп студентів. Мабуть, з десяток, тому кімната миттєво наповнилася шумом. Пітер раптом відчув себе найсамотнішим у світі, бо всі навколо говорили і веселилися, а він наче невидимка, сидів один з опущеними плечима.
Наташа тим часом помахала незнайомій гарній дівчині, і та підійшла, легко сівши поруч із Пітером, наче вони півжиття були знайомі. Червона сукня гарно розліталася, поки вона йшла. Дівчина всілася поруч і почала щебетати про щось з Наташею.
– До речі, познайомся з Пітером, – Наташа не очікувала від новенького ніякої ініціативи, тож сама звернула увагу на його персону. Хлопець смикнувся, наче тільки прийшов до тями, і привітався.
Після появи зграї студентів повітря сповнилось виром індивідуальних запахів. Пітер, як і інші люди, жив так усе життя, тож не звернув уваги, лише відмітив, що незнайомка поруч – бета. А ще вона мала гарні очі, пронизливі, що наче дивляться в душу.
– Я – Ванда, – представилася вона. Пітер хотів відповісти тим самим, проте згадав, що Наташа вже назвала його на ім’я. Тому він трохи завис, нервово посміхаючись. Дівчат це навіть розчулило, але вони стримались від коментарів. Шум в авдиторії різко припинився разом із зачиненими дверима. Ванда зі швидкістю блискавки повернулась до дошки і на льоту дістала із сумки зошит і ручку. Пітер не був таким швидким, він досі не міг відкараскатись від ніяковості, тож не спішив.
– О, я бачу першого самогубця, що прагне нам відповісти. Повертайтеся, хлопче, – Пітер виконав прохання, зустрівшись з карими очима викладача. На секунду чоловік завмер, побачивши нове обличчя, і Паркер відчув себе вдоволеним. Врешті, скільки можна, хай хоча б хтось ще відчує себе ніяково, чому завжди прилітає йому одному?
– Мене не попередили, що у вас поповнення, – чоловік швидко отямився і заговорив впевнено. Пітер міг лише позаздрити його витримці, бо сам залип на гарного альфу і зовсім розгубився. Вкотре за цей день?
– Пітер Паркер, сер, – представився хлопець, доки пауза не затягнулася. Не хотілося вкотре почуватися придурком.
– Містер Старк, – кивнув чоловік у відповідь. Пітеру захотілося вщипнути себе, щоб трохи прийти до тями і не витріщатися на цього прекрасного альфу. – Я навіть знаю, хто з викладачів мав тебе представити… Що ж , містере Паркер, залишися після заняття. І поки ви не отримаєте покарання – на перший раз, – чоловік одразу перейшов до новою теми, так і не пояснивши, за що ж таке він мав Пітера покарати. Наступну годину авдиторія зосереджено слухала лекцію, тишу пронизували лише скрипи столів, шурхіт сторінок та тихий шепіт студентів, які не встигли щось записати.
Пітер, який уже проходив цю тему в Сан-Хосе, не сумував. Насправді він конспектував маже ліниво і не думав підносити руку, коли знав відповіді на питання. Хлопець не любив привертати зайву увагу чи виділятися, тим паче в новому колективі. Було страшно осоромитися першого дня, щоб його не почали сприймати як тупенького омежку.
– А ви що думаєте з цього приводу, містере Паркер? – Пітер нічого не думав. Він так заглибився у переживання, що зовсім перестав спостерігати за ходом лекції. Судячи з хитрого виразу Старка, він бачив Пітерову відстороненість.
– Я думаю, – він змусив себе сфокусуватися на схемі, яку накреслив викладач, – колінчатий вал можна перемістити в точку Б, і тоді тяга стане сильнішою, – він перевів погляд на викладача і зіткнувся із насмішкуватим поглядом.
– Взагалі-то я запропонував зробити нарешті перерву, але… – Старк швидко просканував схему, і в його очах засвітилася згода, – ви, хлопче, непогано впоралися, – по авдиторії пройшли тихі смішки, і Пітер почервонів.
– Думаю, на сьогодні досить, – містер Старк теж посміявся. Він швидко видав завдання додому і попрощався із шумною авдиторією. Пітер швидко скинув свої речі у наплічник і хотів втекти, але Наташа легко схопила його за лікоть і вказала на викладача. Пітер пригадав – на початку лекції його просили затриматися. І хоча варіант втекти був заманливим, він залишився на місці і вдячно посміхнувся дівчині. Наташа вдоволено підморгнула і вийшла разом із нахмуреним Брюсом і грайливою Вандою.
– Містере Старк, – покликав хлопець, коли авдиторія спорожніла. Викладач відірвався від записів і подивився на студента.
– Так, містере Паркер, – він слабко посміхнувся, потерши втомлені очі. Раптом чоловік втратив увесь запал. Пітер навіть пожалів його.
– Ви просили лишитися, – нагадав хлопець і закусив губу. Старк роздивлявся його декілька секунд, пригадуючи:
– Зазвичай я даю новим студентам невеликий тест, проте ви і без нього продемонстрували свої знання, – Старк подивився на дошку і трохи нахмурився. – Це я помилився, старий дурень, – Пітер ледь стримався від просторікувань, бо не такий він вже і старий (чоловік виглядав ледве на сорок), але хлопець змовчав. Йому навіть було страшно уявити, як би викладач відреагував на такі слова.
Пітер також змовчав і про те, що занадто втомлений вигляд мав містер Старк, не можна випромінювати таку енергетику і втому одночасно. Розірватися ж можна.
І Пітеру на хвильку здалося, що від чоловіка пахне відчаєм – глибокий запах цитрусових змішувався з чимось специфічним, схожим на палені сірники.
Пітер зрозумів, що завис, запізно. Він дивився на Старка, наче миша на удава. Викладач дивився у відповідь, здивовано піднявши брови.
– Пітере, – гунув Старк, змусивши хлопця ледь не підскочити від подиву. Думки про цього шикарного альфу захопили його з головою.
– Вибачте, – заїкаючись, видавив хлопець. Він виглядав, наче причмелений. З’явилося бажання втекти подалі, а не вести діалог після того, як ледь слину не пустив на власного викладача.
– Обережніше, містере Паркер, подібні погляди бувають зайвими у суспільстві. Тим паче, я впевнений, що між студентом і викладачем мають бути лише професійні стосунки, – твердо сказав чоловік. У нього за довгі роки викладання уже система випрацювалась, як відганяти від себе наївних студентів.
– О Боже, що ви, містере Старк, – почав виправдовуватися Паркер.
– Я просто попередив, – легко перервав його викладач і продовжив. – Я не люблю повторювати, але, якщо ти прибув тільки сьогодні, то маєш право бути зі студентами на рівних. Я не люблю запізнень, не люблю бачити ваші спини, коли входжу до авдиторії – це вірний спосіб вийти відповідати. Зарубай собі на носі.
Пітер не встиг відповісти. Раптом двері розчахнулися і до авдиторії ввалився Сем Уілсон власною персоною. Вигляд він мав сонний і розхлябаний. Пітер з першого погляду здогадався, хто цей чоловік. Його пізній прихід викликав хвилю злості, але хлопець стримався. До того ж така феєрична поява позбавила потреби щось відповідати на дивний інструктаж Старка.
– У тебе зараз заняття? Маю завдання від керівництва, – Уілсон швидко зайшов, не звертаючи на Пітера ніякої уваги.
– Пізно, Семе, заняття тільки-но закінчилося, – Пітер зловтішно подумав, що ось воно – його прийшли представити. Шкода, студенти вже розійшлися.
– Чорт, я забув про час. Ми вчора взяли кілька пляшок і так наж… – Старк перервав чоловіка швидким жестом і сховав широку посмішку, задоволено сказавши:
– А це наш новий студент – Пітер Паркер, – Сем тільки зараз звернув увагу на завмерлого хлопця.
– О, – чоловік зніяковів. Пітер намагався втриматися, але боковим зором побачив точно такі ж спроби Старка, і гучно розсміявся. Викладач підтримав його тихим сміхом, дорікнувши:
– Партизан з тебе поганий, Паркере.
Хлопець нічого не відповів, вгамовуючи сміх. І чоловік раптом зловив себе на думці, що посмішка його нового студента була дуже привабливою. Краще йому сміятися, а не плавати у своїх думках.
Пітеру на мить здалося, що із густого запаху альфи зникли нотки суму.
Після того як Сем повів нового студента на наступне заняття, Старк ненадовго лишився на самоті. Він зайнявся систематизацією власних записів, обережно склав їх і тільки після пішов до наступного кабінету.
Наприкінці дня (після ще двох приємних лекцій і довгих перерв) він зібрав речі і думки, щоб з’явитися серед інших викладачів. Насправді Старк любив свою роботу, але останні кілька тижнів перетворились на пекло. Варто було йому потрапити на очі чергової університетської пліткарки (студентки чи викладачки), як він шкірою відчував осуд.
– Такий гарний чоловік, ніколи б на нього не подумала…
– Довбаний аб’юзер…
– А суд уже був?
Старк чекав, коли ажіотаж стихне, і всі нарешті полишать його у спокої, але навіть місяць потому галас навколо його імені не згасав, а вірогідність втрати посади викладача – збільшувалась. Ф’юрі відбивався як міг і не звільняв його, незважаючи на гострі язики. Старк сподівався, що чоловік не змінить позиції, бо робота – єдине, що тримало його голову ясною.
– А що не так зі Старком? – Тоні зупинився трохи здаля від курилки, щоб не привертати увагу студентів. Сигарети прийшли в його життя після того ґаплику. Але він зберіг краплю гідності, щоб не вливатися у натовп студентів. Він все-таки не їхній кореш.
– Дружина пішла від нього і написала заяву в поліцію. Начебто він бив її увесь час, ще й побої зняла, – Старку захотілося вилаятись. Навіть тут йому не давали спокою, коли ж це все скінчиться.
– Я думаю, що це брехні, і він не бив дружину, – Тоні посміхнувся і прислухався до голосу студентки, яка палко його захищала. – Він завжди підтримував феміністичні студії, і дозволив нам проводити інструктажі з самооборони замість свого заняття. І заступився, коли Бартон нас обсміяв. Різне буває, звісно, але щось тут не сходиться. Вона просто намагається зламати йому життя.
– Яскраві роздуми про моє особисте життя, Романова, – Старк отримав насолоду від переляку на обличчі студентів. Перед ним знайома компанія – окрім Наташі в колі стояли Роджерс, Беннер і Максимова. Несподіванкою став лише новенький, який сховав сигарету і почервонів. Інші студенти не намагалися ховатися. Тільки Наташа нехарактерно зніяковіла після своїх слів, – але я хочу, щоб ви згадували про мене виключно у контексті нашого улюбленого предмету.
Дівчина скривилась, бо з фізикою мала труднощі. Чоловіка це повеселило, і він стримав посмішку.
– Звісно, містере Старк, вибачте, – кивнула вона. Чоловік вдоволено кивнув і пішов геть. Перекурить у машині, подалі від місця, де кожна собака пліткувала про нього.
– Отже, це правда, містере Старк? – спитав Брюс йому навздогін. Тоні завмер, але такій зухвалості не здивувався. Беннер прославився на весь університет своїм запалом так сильно, що його неймовірну щирість і розум воліли не помічати. Старк навпаки бачив, що хлопець розсудливий і справедливий, доки не сатанів, звісно.
– Брюсе, – Наташа спробувала зупинити хлопця. Старк у цей час повернувся і осяяв студентів посмішкою. Йому хотілося б уникнути занурення у проблеми, він встиг облаяти студента у своїй голові і подякував Наташі – єдиній особі в університеті (а може у всьому світі), що могла цього хлопця заспокоїти.
– Ні, Наташо, ми маємо право знати! Якщо він нічого не робив, тоді варто набити кілька пик, і всі замовкнуть. А якщо винен, тоді нічого йому робити в університеті.
– Беннер, лише графік рівномірного руху пряміший за вас, – роздратовано виголосив чоловік, перериваючи злу тираду студента. За плечем Брюса новенький тихо засміявся, намагаючись сховатися за кашлем. Старк ще раз зрозумів, що не даремно не став перевіряти знання Паркера. – Якщо вогонь справедливості так палає у вас усередині, то я відповім. Я нікого ніколи не бив. Навіть не замислювався над цим, – голос твердий, наче сталь, дзвенів у тиші. Чоловік відкинув формальності і продовжив: – Ти теж альфа, Брюсе, сам уяви, як це – вдарити свою пару, – Беннер скоса подивився на свою дівчину, але не покинув сперечатися. Наташа завмерла поруч з виразом «Я зараз уб’ю свого альфу, тримайте мене»:
– Але ваша дружина не була омегою, це ж інше.
– Це питання дискримінації за вторинною статтю. Підтримуєте таке? – Старк грайливо звів брови. Його голос легкий, але всередині зовсім інші емоції. У грудях тисли печаль і роздратування, і скоро це загрожувало його вбити. – Отже, якщо залишилися питання, можете поставити їх завтра на занятті біля дошки. І прошу, Беннере, не варто опускатися до биття пик, мені не потрібна така справедливість, – майже наказав чоловік і зосереджено подивився на хлопця, очікуючи відповіді. Брюс церемонно кивнув. Ох, якби не його світлий розум, не затримався би Беннер в університеті, точно не затримався би.
Старк кивнув, наостанок обвів студентів поглядом і зник. Пітер шоковано дивився йому вслід і ледь стримував жалість. Чоловік тільки посміхнувся і похитав головою – цей дрібний омега так дивився, наче Старк щось неймовірне зробив. Не дай Боже, ще закохається. Ото сміху буде. Місцеві пліткарі тоді Тоні Старка точно розірвуть на клаптики.
От би йому просто здалося.
Тоні Старку не здалося.
Пітер і сам до кінця не розумів, що звертав на містера Старка набагато більше уваги, ніж будь-який інший старанний студент, а ще постійно намагався догодити викладачу і ходив на лекції, наче на свято.
Він і сам не помічав, що роздивлявся чоловіка непристойно довго, за кожної можливості вишукував поглядом знайому фігуру. Поки Наташа раптом не поставила приголомшливе питання серед коридору:
– Ти що закохався, Пітере?
За кілька місяців хлопець влився в компанію і тепер міг відповідати не лише белькотінням, а й повними змістовними реченнями. Цього разу він правдоподібно пожартував, сказав Наташі щось легковажне і згорнув тему. Нізвідки з’явились їхні друзі і допомогли розрідити напружену атмосферу.
Пітер майже ненавидів переїзд кілька місяців тому, але з часом змінив свою думку. Так, він безмежно сумував за Недом і Мішель, але на новому місці він не був самотнім. Навіть міг назвати себе щасливим.
Бо тут він мав Стіва. Ще один самотній мега в компанії морально полегшував ситуацію – усі жартики вони ділили на двох і відбивалися від них теж разом. А ще Стів був просто милючим, хоча і занадто правильним.
Ще він мав Наташу. Ця демониця була настільки сильною і стійкою, що Пітер задумувався, чи не альфа вона насправді. Але потім поруч з нею з’являвся Брюс, стійкіший і жорсткіший в рази, і Пітеру пригадувалась дитяча казка, яку любила переповідати Мей. Про те, що кожна людина має ідеальну, істинну пару, що доповнює, наче дзеркальне відображення, підходить, наче загублена частинка пазлу. Пітер більше не вірив у казки, зате вірив у кохання, яке бачив на власні очі.
Пітер мав Брюса. Хлопець на початку здався ледь не дурноголовим качком, але виявився одним із найрозумніших і найцікавіших людей, що Пітеру взагалі пощастило зустріти. Буквально за тиждень після початку навчання Паркер залишився з нам сам на сам у бібліотеці і напружено хмурився, тремтячи від перспективи спільного вечора. А через чотири години бібліотекарка ледь не ногами виштовхала їх, бо хлопці так захоплено і голосно сперечалися, що підняли на вуха всю читацьку залу.
Врешті-решті, Пітер мав Ванду. Сміхотливу дівчину з таким емоційним багажем, що змусив хлопця вирячити очі від здивування. Дівчина залишилася без батьків, згодом брата, а рік тому – втратила свою пару. І Пітер захоплювався її сміливістю, бо їй вистачало сил посміхатися і жити далі.
Єдине, що ускладнювало існування Пітера, це дивне почуття, що виникало кожного разу, коли він зіштовхувався з викладачем. За минулий місяць хлопець став впевненішим і веселішим, Старк же навпаки – наче здувся та посірів. Не тільки Пітер помітив – студенти перешіптувалися, варто було дверям зачинитися у викладача за спиною. Але Паркер не надавав цьому великого значення.
– Мені просто подобаються його лекції, – шепотів Пітер собі під ніс, коли знову губився, помічаючи Старка в кінці коридору.
– Він просто хороший викладач, – запевняв він себе, коли поновлював дихання після короткого обміну привітаннями.
– Усе через вплив альфи, – виправдовувався він, коли слідкував за широкою спиною Старка, стоячи на курилці.
І коли Наташа помітила цю нездорову увагу, у Пітера наче землю з-під ніг вибили. Він не боявся засудження з боку омеги – знав, що дівчина завжди ставилась до всього з розумінням. Пітер боявся: якщо подруга помітила, то може помітити сам Старк. А втрачати милість викладача, що жартував зі студентом на парах і згадував про нього з повагою, не хотілося.
Пітер був би радий дізнатися, що містер Старк не помічав його зацікавлених поглядів і дурних посмішок.
Пітер був би розчарований, якби дізнався, що містер Старк не помічав його через те, що намагався не спитися.
Якби хлопець з’явився не у той час, коли Старка розривали на шматки проблеми, чоловік одразу помітив би його інтерес. Він працював в університеті майже десяток років, він професійно відшивав студентів усіх видів і форм: від гарненьких омег до самовпевнених альф. Старк не тільки був відповідальним, а й пишався своїм самоконтролем.
І Старк обов’язково скористався би ним. Якби не витрачав усі сили на те, щоб не здохнути.
Пітер хилитав пляшку з пивом і курив із задумливим видом. Його друзі вже прикінчили по пляшці і пили далі, а він не поспішав. Алкоголь ніколи не захоплював Пітера – його слабкістю були цигарки.
– Чому не п’єш, Піте? – їхня міцна компанія зібралася в гуртожитку, де жила Ванда. В кімнаті стояло два ліжка, стіл, шафа і кілька поличок. Мінімум меблів, попільнички на кожному кроці і легкий гармидер – типова картина для гуртожитків.
– У нас заняття з восьми ранку завтра, – відповів хлопець і здався, відставляючи пляшку геть.
– Я про те ж саме казав, – погодився Стів.
– Замовкни вже, зануда,– Наташа штрикнула його в плече і випадково звалилася на Брюса з п’яним хихотінням.
– Комусь досить, – посміхнувся Брюс, притримуючи дівчину за талію.
– Завтра індивідуальна робота з фізики, маємо ж ми повеселитися востаннє в житті, – фиркнула дівчина. Пітер зашарівся – останнім часом він робив так від будь-якої думки про Старка.
– Невже він такий суворий? – іронічно посміхнувся Паркер, бо завтрашнім днем його залякували вже з тиждень.
– Жахливо, – Ванда зробила налякане обличчя, – минулого разу навіть Стів нервово курив, а всі інші взагалі вживали нікотин пачками.
– Ого, – Стів посміхнувся. Здивування Пітера було зрозумілим. Роджерс був у прекрасній формі, але всі знали, що підлітком хлопець постійно страждав від астми. Наразі він розкачав м’язи так, що інші омеги заздрили, і уникав усього, що могло нашкодити його диханню, тому Стів з цигаркою – дійсно щось неймовірне.
– Годі вже, він улюбленець Старка! Вишкребеться, – Брюс стукнув Пітера по плечі, від чого омега зіщулився – Беннер мав чудовий удар.
– Може ми підемо? Я ще встигну підготуватися до фізики, – пискнув Паркер. Він виглядав наляканим, хоча насправді так на хлопця вплинула одна фраза. Улюбленець Тоні Старка. Хіба не чудово?
– Отже, ти на нього запав, – Пітер був готовий, що Наташа заведе цю розмову найближчим часом. Він лише занепокоєно глянув на Стіва, бо не хотів, щоб усі дізналися. Їхня весела компанія своїми жартиками могла видати його почуття до Старка на раз.
– Взагалі-то, я перший про все здогадався, – відповів Стів на красномовний погляд. Вони втрьох ішли до станції, вибираючись із шеренги схожих один на одного гуртожитків. Навколо вешталися інші студенти, не звертаючи на їхню процесію ніякої уваги.
– Хіба вам потрібна моя відповідь? – набурмосився Пітер. З’явилось відчуття, ніби його обманули і виставили його секрет всім на очі. Хоча він сам не зберіг секрета через свою наївну поведінку.
– Ванді він теж подобався, – повільно проговорила Наташа. Пітер зміряв її здивованим поглядом, вимагаючи пояснень. – Коли Віж помер, – вона на мить перервалась. Пітер знав – до його переїзду всі вони втратили друга. Хоча обставини його смерті не обговорювали, а цієї теми занадто активно уникали, Паркер не ображався. Ця втрата досі боліла кожному, тому омега на намагався краяти чужі рани, – вона шукала підтримки. І Старк здався хорошим варіантом, щоб її отримати. Вона сама себе ненавиділа за ці почуття, тому що продовжувала любити Віжа, але Старк змушував її втрачати голову.
– Їй було важко, – серйозно погодився Стів. – Старк усе зрозумів і викликав на розмову після занять. Не знаю, про що вони говорила, але Ванді полегшало. Він заспокоїв її і допоміг розібратися зі своїми емоціями.
– Так, Ванда розібралася, а у Старка навпаки – все пішло шкереберть.
Стів тільки кивнув і якийсь час підтримував мовчанку. Пітер не знав, що відповісти. Маленька частина його ревнувала Старка, але більшою мірою він почувався черговим ідіотом, закоханим у свого викладача.
– Але якщо Старк помітив і досі не намагався з тобою поговорити, можливо, він не проти? – розмірковував в голос Стів, побачив, що Пітер спав з лиця.
– Думаєш, помітив? Старку зараз не до того. Його колишня напосіла на нього і вибиває всі сили, – сварливо перебила Наташа і кинула на Роджерса злим оком. Мовляв, навіщо давати йому надію? Роджерс зніяковів і тільки повів плечима.
Шлях через гуртожитки ввечері був трохи небезпечним для омег, якщо чесно. Але зрозуміли вони це лише за тиждень. Сусідка Ванди мала повернутися наступного дня, тому друзі вирішили наостанок провести разом вечір. Хоча увесь тиждень в кімнаті хтось гостював – вони мали неписане правило не залишати Ванду на самоті.
Того дня вони затрималися – недільний вечір, на диво, був присвячений навчанню. Практичні роботи, які студенти розпочали за кілька днів до дедлайну, дивним чином звели всіх до купи. Вони навіть курити ходили, вткнувшись зошити, на балкон, куди їх сварливо проганяв Стів.
– Здається, мій мозок перетворився на кашу, – жалілася Наташа. Вона відмовилася від пропозиції Брюса провести її і тепер брела до станції, опустивши голову. Самостійність того вечора вилізла їм трьом боком.
– Здається, викладачі думають, що ми залізні, – схожим тоном пронив Пітер.
– Можливо, варто було почати раніше, – жартівливо пожурив Стів, який теж почав роботи впритул до дедлайнів. Паркер хотів цим його підколоти, але його перервали несподівані співрозмовники.
Пригадуючи той вечір наступного ранку, Пітер відчував паніку, страх і дивне передчуття. Бо тоді він наробив багато.
Пітер ніколи не ліз в бійки, вів спокійне життя нерда і не шукав неприємностей. Але вони самі знайшли його в особі Бакі Барнса, який зустрівся їм на безлюдному відтинку шляху. Хлопець стояв з дебелим другом і чекав їх не для того, щоб язиками плескати.
– Барнс, – чужим голосом сказала Наташа, коли їм перегородили шлях. Стів мовчки роздивлявся альфу засмученим поглядом.
– Прогулюєтеся? – спитав Джеймс дивним тоном і посміхнувся. Пітеру здалося, що запахло смаженим.
– Чого тобі? – визвірилась Наташа. Бакі миттєво втратив показну ввічливість. Пітер мовчав, бо не розумів напруги, яка виникла нізвідки.
Він не запам’ятав, хто вдарив першим, але запам’ятав з якою жорстокістю Стів кинувся до Бакі, і який болючий вираз застиг на його обличчі під час першого удару.
Пітер не знав, як треба битися. Він інстинктивно висмикнув Наташу з-під руки другого хлопця. Замість ляпаса його ручища зачепила тільки пасма рудого волосся, однак це не зупинило подальшої бійки. Омеги не народжені для геройств, а Пітер ніколи в житті не мав такого досвіду. Його удар не зашкодив супротивнику ніяк, а ось від удару альфи він побачив зірки перед очима.
Стів зовсім поруч жорстоко бив Бакі. На дивовижу – альфа не пручався. Він прийняв кілька ударів, потім рвучко відштовхнув Стіва і наказав другу відпустити Пітера, якому мить тому розбили ніс. За хвилину альфи зникли, ніби їх зовсім не було, залишивши омег зализувати рани.
– Навіщо, в біса, він почав цю бійку? – істерично спросив Пітер, поки Наташа витирала кров з його обличчя, а Стів намагався додзвонитися Брюсу.
– Барнс бісів мазохіст, – дівчина просто осатаніла. Здавалося, якби не Пітер, це вона б зараз сиділа з розбитим носом і синцями.
– Тобто? – хлопець дихав через рот, відчуваючи на язиці потворний смак крові.
– Це Стів той омега, який відшив Барнса, а бійка – єдиний спосіб отримати хоча б краплину уваги, – пояснила дівчина, намагаючись зупинити кров.
Як вони дійшли до Ванди, як він дзвонив тітці Мей та й увесь інший вечір Пітер не запам’ятав.
– Містере Паркер, залиштеся будь ласка, – Пітер обожнював чути цю фразу від Старка. Зазвичай, вони обговорювали навчальні моменти, іноді вступали в дискусії. Але того дня він знав наперед, нащо його покликали. Того дня взагалі все йшло проти Пітера.
Через розбитий ніс розпухло все лице, а мішки під очима посиніли. Хлопець так занепокоївся через це, що дівчата поквапом пообіцяли замаскувати синці.
Пітеру було однаково, але він хвилювався через тітку, бо, побачивши його у такому вигляді, Мей точно запанікує і почне психувати, а Бен заведе довгу розмову про його безпеку.
Дівчата чаклували над його обличчям увесь ранок, тому, звісно, його розбитий ніс став більш очевидним через сліди тонального засобу. До того ж на останній парі з носу знові пішла кров, як раз під час самостійної роботи. Пітер ще ніколи не підтирав рукавом кофти кров, одночасно з тим розраховуючи пришвидшення стальної сфери, що падає зі ста метрів. Звичайно, Старк не пропустив його стан повз. Добре, що хлопець напер чорну кофту, на якій було не видно крові. Не хотілося виглядати, наче причмелений маніяк.
– Так, містере Старк, – Пітер підійшов до столу викладача. Чоловік щось роздивлявся у паперах, насправді чекаючи, доки інші студенти покинуть авдиторію.
Останніми виходили друзі Пітера. Брюс, що вдячно дивився на Паркера весь день, ляснув його по плечі. Старк підняв голову, почувши голосний звук, і спохмурнів.
– Я міг би залишити тебе разом з твоїми друзями, але ми це вже проходили. Сподіваюсь ти, як розумний чоловік, розкажеш, навіщо бився з Барнсом.
– Я з ним не бився, – Пітер знітився. Старк, який завжди поважав його інтелект, зараз говорив з ним, наче з дитиною, що не могло не пригнічувати.
– Пітер, я знаю, що той хлопець винен перед твоїми друзями, але не можна вирішувати проблеми таким чином. Час забути вже образи, – сказав чоловік спокійно, змусивши хлопця набурмоситись.
– Я не знаю, що зробив Барнс. І я з ним не бився, – вперто повторив він. Відчуття, що всі навколо більше обізнані бісило.
Старка розчарувала така відповідь – кожен його рух це продемонстрував. Він ніби казав: «Я думав, що ти розумний хлопець, Пітере». Паркер міг тільки злитися, бо ніякий він не розумний, а зовсім навпаки. Закохався, наче підліток, а дурні інстинкти вимагали отримати увагу від альфи. Це так тупо. Бути омегою – просто гівно.
Наче погоджуючись, організм Пітера вирішив викинути ще один фокус, і в наступний момент він відчув, як з носа знову пішла кров. Він так втомився від цього; ноги затрусились, а в голові стало млосно.
– Містере Старк, – покликав хлопець і схопився за парту, побоюючись втратити свідомість, але викладач і так помітив його стан.
Пітер був не проти відключитися, бо просто не звик до постійного болю через розбите лице і до такої кількості власної крові, а ще він не звик до загадкових бійок із божевільними альфами без причини.
– Обережно, Пітере, – чоловік схопив його під руки і посадив на стілець. Омега підкорився кожному руху. Він тільки і міг думати про те, як би стримати тупі сльози.
Пітер згадав, що друзі, мабуть, чекають його внизу на курилці, але якби його спитали, він відповів би, що не поспішає покидати цей кабінет. До того ж ніколи про нього так не піклувався альфа, тим паче той, що Пітеру так подобався. Старк однією своєю присутністю і відточеними рухами його заспокоював.
– Ти ж не відключаєшся, хлопче? – спитав чоловік, піднісши до його обличчя нашатир.
– Ні, – Пітер фиркнув від неприємного запаху і ображено засопів розбитим носом.
– Добре, – хлопець відчув, як теплі руки почали стирати кров з його обличчя. Довелося докласти зусиль, щоб втримати дурну закохану посмішку. Пітер силкувався нагадати собі, що Старк робить це лише тому, що він відповідальний викладач, який не може залишити свого студента в скрутному становищі.
– У тебе всі руки в крові, – Пітер пригадав, як витирав кров рукавами і видав непевний звук.
– Вона на парі йшла, – хрипко пояснив хлопець і нахмурився від присмаку крові. Старк наче думки прочитав – дав йому пляшку води. Пітер розплющив одне око і вдячно прийняв воду, одразу забруднивши пляшку в крові.
– Вибачте, – прошепотів він, викликавши у чоловіка обурення.
– Міг би відпроситися, якщо тобі погано. Я ж не варвар якийсь, – пробуркотів Старк і почав підкочувати рукава його худі, щоб витерти кров з рук хлопця. Пітер здивовано завмер. Він міг відповісти щось про оцінку і самостійну, але у нього мову відняло, бо альфа сидів перед ним навпочіпки, огортав цим своїм запахом і турботливо витирав кров з його рук. Пітер знову спробував втратити свідомість. Чоловік матюкнувся і тицьнув йому нашатир під ніс.
– Давай, Паркере, я не хочу тягти тебе на собі в медпункт.
– Я в нормі, – прошепотів хлопець.
– Хіба помста варта того, щоб доводити себе до такого стану? Ти ж омега, навіщо поліз в бійку? – лаявся Старк, позбуваючись від скривавлених серветок.
– Підтримуєте дискримінацію за вторинною статтю, містере Старк? – з посмішкою нагадав Пітер. Чоловік, схоже, пригадав розмову зі студентами під університетом і теж посміхнувся. – Я взагалі не розумію, про що ви кажете, містере Старк. Я не знаю, що сталося з Барнсом. Ми лише йшли додому, коли він підстеріг нас зі своїм дружком.
– І ти подався в геройство? – Старк підвівся, відійшов від студента, який начебто більше не планував втрачати свідомість, і сперся на робочий стіл.
– Він хотів ударити Наташу, а вона теж омега, їй також не можна битися, – зовсім по-дитячому відповів Пітер, розплющуючи свої великі карі очі. Чоловік тільки посміхнувся такій впертості.
– Думаю, великий хлопець тобі вдячний.
– Брюс? Так, він подякував, – пробурмотів хлопець і продовжив розмірковувати вголос. Йому стало так комфортно зі Старком, а коли Пітеру комфортно – він починав багато говорити. – Стів так сильно бив Бакі, а той навіть не опирався. Ви знаєте чому, містере Старк, тому навіть не намагаєтеся з ним говорити, так?
– Так, я знаю, – кивнув чоловік. Пітер випромінював тепло і запал, яких Старк позбувся ще чотири місяці тому. І тому чоловік несподівано розслабився, змушуючи хлопця зашарітися від посмішки викладача і яскравого запаху цитрусів. – Вийшло так, що Ванда розповіла мені. До того ж плітки циркулювали місяцями, – напруга проскочила в погляд чоловіка, і Пітер так само напружився.
– Це пов’язано з її хлопцем, так? – спитав хлопець, який уривками чув про минуле його друзів.
– Думаю, ти знаєш про нього, – кивнув чоловік. Він ні з ким не ділився цією історією, але Пітер так відкрито себе поводив, ще й отримав за це по свій розбитий ніс. Старк навіть не замислившись розповів йому все, що знав. – Хлопець помер в автокатастрофі, – Пітер кивнув, бо знав цю частину історії. – Аварія сталася через те, що водій упоровся. Бакі також був у тій машині. Водій відкупився, а Барнс став на його бік. Він прикрив Рамлоу і втратив друзів. А Стів зрікся його як альфи, – коротко проінформував Старк, бо про такі події було моторошно говорити, навіть якщо ти не був до них причетний.
– Зрікся? – здивовано перепитав Пітер. – У Стіва є мітка?
– Паркере, я не лазив їм під одяг, лише говорю те, що чув, – фиркнув чоловік.
– Це жахливо, – прошепотів хлопчина за кілька секунд і стрімко зблід. Старк слідкував за тим, як змінюються похмурі емоції на Пітеровому обличчі.
– Так, хлопче, такому не позаздриш. Але це життя, ще й не таке стається, – Старк чомусь потребував того, щоб Пітера втішили його слова. Але це не допомогло. Бо Паркер обміркував почуте і усвідомив, що його друзі (ці прекрасні люди, які прийняли його, наче рідного) пережили і продовжують переживати досі. І він не втримався. Пітера взяли дрижаки, і на очі накотилися сльози, які він майже зненавидів. Одночасно з тим він згадав про Ванду, яка втратила хлопця і друга одночасно, про Стіва, який зрікся свого альфи. Приголомшливо, бо для омеги вчинити так, а потім зустрічати свого альфу кожний день – справжнє випробування.
– Гей, ану облиш це, – Старк штрикнув його в плече, привертаючи увагу. Пітер наче виринув із смерчу сумних думок, і стер кілька сльозинок.
– Блін, – пробурмотів він, – вибачте, я… вибачте, – Старк спостерігав за студентом із жалістю і знову м’яко стис його плече. Потреба захистити омегу зринула в грудях і притиснула дуже сильно, приголомшивши чоловіка. Він вже й забув, коли інстинкти охоплювали його з такою інтенсивністю. Але він однаково не забув, що перед ним студент. Це відсутність партнера далася в знаки. Старк за роки звик про когось піклуватися, ось і маєш. Тому він нейтрально торкнувся студента, намагаючись вивести із цього стану. На щастя, на Пітера це подіяло, і вже за хвилину він продемонстрував винувату посмішку.
– Все добре? – Старк скривився від цього буденного питання, наче і так відповідь по заплаканому обличчі не можна було побачити.
– Так, – чоловік стримав бажання підкотити очі через таку очевидну брехню.
– Добре, – сказав він повільно, обдумуючи те, що хоче сказати. – Тоді підводься, я відвезу тебе додому.
– Що? – Пітер зніяковів. Він здивовано подивився на Старка, наче чорта побачив.
– Якщо ти втратиш свідомість десь в підземці, моя совість мені цього не відпустить, – пояснив чоловік, спускаючи Пітера з небес на землю. Хлопець потьмянів на очах. Тоні Старк звернув увагу на його дивну поведінку тільки в той момент.
Хоча не варто звинувачувати його через неуважність. Суди з Пеппер зводили його з ґлузду, він викидав алкоголь зі своєї квартири, щоб пізніше опинитися в якомусь барі зі склянкою поганого пойла. І цей ранок перший за останній місяць, коли Старк прокинувся без похмілля і жахливого настрою.
Пітер небезпечно похитувався, але відмовився від руки альфи. Старк усе одно йшов ближче, ніж зазвичай, щоб підставити плече, якщо це буде потрібно. Пітера це зачепило, бо він прагнув, щоб Старк хотів бути до нього ближче, а не робив все через почуття обов’язку.
– Вдома мене вб’ють, – Старка навколо занадто багато – Пітер відчував, як його запах ввібрався в одяг. Тому хлопець потребував сказати хоча б щось, щоб не обдумувати цю ситуацію.
– Побитий, втомлений, прокурений. Звісно, не зрадіють, – з посмішкою додав викладач, наче згадав щось своє.
– Не подобається запах тютюну? – Пітер аж захвилювався через це питання.
– Мабуть, подобається. Він мені не сподобався від мого сина.
– У мене немає батьків, – автоматично виправив хлопець. – Але років в чотирнадцять дядько Бен влаштував мені пекло на землі, бо думав, що я палю. Лише через тиждень домашнього арешту до нього дійшло, що справа не в курінні.
– Серйозно? – Старк здивовано звів брови. І раптом зрозумів, що справді не відчував від Паркера іншого запаху. Він про це навіть не замислювався, але зараз усе стало очевидним.
– Так. Зате тепер Бен не може довести, що я палю. Дуже зручно, – широко посміхнувся хлопець, дивлячись на викладача через плече. Старк на хвилину замислився.
З роздумів його вирвав Паркер, який на великій парковці миттєво знайшов авто викладача. Старк здивувався, але мовчки відчинив дверцята і допоміг студенту всістися.
– Слідкував за мною? – посміхнувся Старк, заводячи машину. Він чекав посмішки від студента, але Паркер миттєво зніяковів і розчервонівся.
– Звісно, ніколи не знаєш, яка інформація станеться у нагоді під час сесії, – хлопець зрештою взяв себе у руки і сформулював жарт. Але запізно. Старк встиг помітити ніяковий погляд і зчервоніле лице. І це йому не сподобалося.
Він ненавидів ці моменти, бо студенти частенько закохувалися в нього. Майже щосеместру знаходилась якась Ванда. Але від Пітера Старк такого справді не очікував. Він же наче кмітливий хлопець, навіщо ж псувати Тоні життя ще більше. Йому і так, блін, вистачило по вуха.
– Чому ви так женете? – зляканий голос хлопця вирвав Старка із заціпеніння. Він і не помітив, як перевищив швидкість, повністю віддавшись неприємним думкам.
– Вибач, замислився, – відмахнувся Старк. – Останнім часом зовсім голову втрачаю.
– Особисті проблеми? – обережно спитав Паркер, намагаючись надати байдужості своєму тону. Але Старк роками працював зі студентами, його було дуже важко надурити. Тому він помітив зацікавленість, яка ховалась за байдужим питанням.
– Абсолютно точно ні, – відповів він, додавши в голос холоду і занадто різко повернув, під’їжджаючи до дому хлопця. – Тебе так хвилює моє особисте життя?
– А має хвилювати? – спитав студент, подивившись на профіль викладача. Старк ледь не засичав сам на себе, бо Пітер, схоже, починав сприймати їхню розмову як гру. Це більше ставало схоже на загравання, ніж на спробу позбутися студента.
– Що ви маєте на увазі, містере Паркер? – тон Старка втратив будь-яку приязність. Він зупинився і повернувся обличчям до студента, суворо заглядаючи тому в очі. – Студенти, зазвичай, ніяк не стосуються мого особистого життя. Що ви взагалі маєте на увазі?
Тільки це привело Пітера до тями. Тверді слова і суворий погляд викладача вивели із трансу, і хлопець зрозумів, що відбулося. Старк усе зрозумів. Пітера наче в окріп кинули. Він увесь стисся, зменшився і повів плечима. Тільки-но він намагався фліртувати з викладачем, чим видав себе, так по-дурному дозволив Старку побачити все, що він так довго приховувати.
– Ти весь вечір тут збираєшся просидіти? – роздратовано спитав альфа. Пітер озирнувся і нарешті зрозумів, що вони зупинилися коло його дому. Він ніби отямився і зітхнув, знову обертаючись на чоловіка.
– Містере Старк, – почав він, бажаючи виправдатись. Але раптом замовк. Чоловік здивовано роздивлявся його, очікуючи продовження, але Пітер завмер. І ця мовчанка Тоні не подобалася, бо студент раптом втратив присоромлений вигляд і зациклився на власних думках.
– Що, містере Паркер? – чоловік вмів триматися – однією фразою показав, що Пітеру варто покинути дурні думки і врешті залишити його машину. Але це не діяло на студента, який набув ображеного вигляду. Наче Старк зруйнував святиню.
Тоні не знав, що втратив можливість повпливати на хлопця, бо розуміння того, що його почуття розкрито, зіграло на руку Пітеру. Раніше він занадто боявся втратити хороше ставлення викладача, але, коли втрачати стало нічого, хлопець сповнився твердої рішучості іти до кінця. Йому і так доведеться пошкодувати про цей день, то що вже втрачати?
Тоні Старк помітив темний рішучий вогонь в очах свого студента, і це його налякало. Але він сподівався, що сором’язливий омега буде тримати дистанцію. Даремно. Тоні не взяв до уваги, що лише вчора цей безстрашний омега поліз під кулаки альфи – а це схоже на вчинок божевільного.
І цей хлопець (божевільний хлопець) потягнувся вперед і поцілував, вибивши із голови Тоні Старка усі адекватні думки.
Пітер набагато нижчий, тому поцілунок тривав лише секунду, але цей момент подіяв як іскра перед вибухом. Навколо запахло гірким тютюном так сильно, що Старк помітив відтінки м’яти у запасі омеги.
І в цей самий момент Тоні Старк здався. Його самоконтроль кудись дівся під дією феромону цього божевільного омеги. Він зірвався. Вдарив по кнопці, відкриваючи пасок безпеки. У той момент Тоні сам не розумів, що збирається робити, але Пітер знову вирішив усе за них двох – знову потягнувся до його губ.
Поцілунок перестав бути ніжним і невинним – Старк підхопив хлопця за плечі і притис ближче, змушуючи грати за своїми правилами. На секунду він злякано подумав, що Пітер відштовхне його, і тоді кількість його проблем збільшиться у геометричній прогресії. Але хлопець щось зашипів йому в губи і піддався, підлаштовуючись під темп альфи. Дозволив цілувати себе так, як того хотів Тоні, обережно чіплявся за його плечі і притискався у відповідь, наче ошалілий.
Він готовий був віддати Старку всього себе. І саме цим привів чоловіка до тями. Бо Старк раптово пригадав – хлопцю вчора розбили ніс, йому зараз би відлежуватися, а не… Тому Тоні перервав поцілунок, відчуваючи розчарування студента кожною клітиною свого тіла.
А щоб воно все згоріло!
– Йди додому, – у Старка хриплий голос і скуйовджене волосся, а ще він досі був дуже близько до Пітера і стискав його руки, намагаючись достукатися. Тому Паркер його в принципі не слухав – лише потягнувся ближче і знову поцілував. І коли Старк одразу відповів, Пітер ледь не зійшов з ґлузду. Його трясло від теплих губ, бо чоловік теж хотів цих поцілунків. І це було так… захопливо.
– Паркере, – Старк суворо покликав його, перериваючись. Пітер ловив його збите дихання губами, і сам ледве дихав. Чоловік знову спробував взяти себе під контроль, переконуючи себе, що поцілунок перервався з його волі, а не через нестачу кисню, – тобі час іти.
Тоні хотілося гарчати між словами, бо близькість зводила його з розуму.
Пітер знову спробував наплювати на його слова, але втретє Старк не піддався, знайшов у собі сили та відштовхнув хлопця, позбувся його дотиків.
– До побачення, Паркере, – суворо наказав він, і хлопцю закортіло сховатися від суворого тону і чогось темного у карих очах. Він зніяковіло кивнув і вивалився із машини викладача. Авто у ту ж саму мить поїхало геть, Старк дременув з однією лише думкою.
Пиздець.
– Старк знову погрожував тобі перездачею. Може, час сходити до нього на заняття? – сказала Наташа претензійно, дістаючи із сумки сигарети. Вони знову палили під університетом. Тільки Стів не затягувався, а дивився на Пітера з осудом нон-стопом.
– Я не піду, – рішуче відмовив Пітер. Він вже другий тиждень уникав заняття Старка, ховався від викладача в коридорах університету. Він просто не міг потрапити йому на очі після того, що сталося в машині.
Пітер роздумував, як відреагував би Старк на його появу. Він міг ігнорувати закоханого студента чи посміятися з нього. Хлопець навіть не знав, що для нього гірше.
Але поступово йому здавалося, що Старк хоче познущатися над ним, бо навіщо тоді так рішуче добиватися його уваги.
Минуло вже достатньо часу, щоб омега пошкодував про скоєне. Це в перший ранок він призначив друзям зустріч перед заняттями і гордо розповів про все, що сталося. Але з часом його захоплення змінилося жахом і ніяковістю.
Першу пару фізики вони пропустили випадково – розмова торкнулася Бакі і затягнулася на години. Друзі, на подив Пітера, зовсім не були схвильовані його зануренням у цю таємницю. І їхня довіра гріла його зсередини.
На наступну пару Пітер не зміг змусити себе піти. Він не знав, як втримається від вильоту з університету, але це його хвилювало найменше.
Він би збрехав, якби сказав, що не хоче побачити Старка – Пітер дуже хотів. Але чоловік більше не буде реагувати не нього так, як раніше, бо дізнався про його почуття. Зникнуть підколи, жартики і наукові суперечки, залишиться лише холодний викладач, яким чоловік себе показав в автівці.
– Старк іде, – попередив Стів, і Пітер швидко зник у натовпі, тікаючи додому. Тоні вихопив спину хлопця серед натовпу. Паркер міцно засів у його голові, занадто міцно.
Наступний тиждень минув непомітно. Паркер з друзями знову проводив час у гуртожитку, тільки цього разу добирався додому у супроводі Брюса. Спочатку тітка дзвонила щогодини, але потім заспокоїлася за умови, що Пітера завжди буде супроводжувати альфа. Хлопця це дратувало, але він мовчав, бо Мей дозволила йому повертатися додому поночі. Першу таку ніч хлопець використав, щоб напитися. Він буквально вливав у себе несмачний алкоголь, відчуваючи, як п’яніє. Навдивовижу Стів тієї ночі пив разом із ним.
Пітер прийшов до тями лише о четвертій ранку – студенти розійшлися по кімнатам, лишилися тільки його друзі. І він раптом пригадав історію Старка, почав розпитувати Стіва. Звісно, найперше Пітер спитав про мітку, і у відповідь Стів мовчки відтягнув футболку вбік, демонструючи мітку над ключицею.
– Неприємне нагадування, – його голос напрочуд тверезий, болісний. Пітер не стримався і поліз обіймати друга, вгашено щось шепочучи йому на вухо. Стів тільки посміявся, приймаючи підтримку.
Мабуть, хтось зайвий побачив їхні обійми, бо вже наступного ранку університетом ширилися чутки про їхні начебто стосунки. Роджерс лише посміявся, Пітер отримав декілька грізних поглядів від Барнса і забув про цей випадок. Але якби він взнав, що Старк, почувши ці байки, зацікавлено прислухався і завмер серед коридору, стикаючись із дивним невластивим йому відчуттям, він би поставився до цих пліток з неймовірною вдячністю.
Того ж дня Старк спробував виловити хлопця в університеті, але Пітер, тільки побачивши викладача на горизонті, змішався з гуртом і спритно втік.
На четвертий тиждень ігнорування Старк ледве стримався, щоб не зірватися прямо з пари і не притягти впертого хлопчиська на своє заняття силоміць.
На щастя, в понеділок заняття з групою Пітера було останнім у розкладі Тоні, тому чоловік зміг стриматися і зірвався до хлопця одразу після. Він спокійно оминув друзів Пітера на курилці і сів у автівку. І краще б цьому хлопчиську було з’явитися на вулиці, бо Старк піддивився його адресу в архіві і не посоромиться навідати його сім’ю.
Минуло півгодини очікування під домівкою Пітера, коли задзвонив мобільний. Незнайомий номер голосом Наташі Романової попередив, що Пітера варто чекати лише за півгодини. Тоні стримав здивування і подякував. На щастя, Наташі вистачило розуму тримати єхидні зауваження при собі.
Пітер прибув за 25 хвилин. Тоні вискочив з машини йому назустріч, перехоплюючи уважний погляд. Хлопець зробив спробу пройти повз, але твердий погляд Старка примусив його передумати. Він виглядав як людина, що не посоромиться вчинити переполох на весь двір.
– Добрий день, містере Старк, – нервово пробурмотів Пітер, дивлячись куди завгодно, але не чоловіку в очі.
– Швидко в машину, – скомандував Старк і відчинив дверцята. Хлопець подивився на нього шоковано, але послухався. Опинившись усередині, Старк рішуче заблокував усі двері, відрізаючи хлопцю шляхи до втечі. Пітер подивився на нього так, ніби чекав миттєвої смерті.
– Ну і? – спитав роздратований чоловік, тільки підтверджуючи думки хлопця про можливий кінець.
– Що? – Пітер з викликом подивився на викладача, набираючись сміливості. Відступати йому ще з минулого разу у цій машині було нікуди.
– Думаєш, це все жартики? Вирішив загубити своє майбутнє? – чоловік зі злості наблизився, вимогливо вдивляючись хлопцю в очі. Пітер одразу набув зляканого виразу і невпевнено подивився на викладача знизу.
– Я не розумію, про що ви, – пробелькотів він, від його сміливості нічого не залишилося.
Тоні, почувши цю відповідь, миттєво осатанів настільки, що не зміг одразу підібрати слів. І на якусь мить Пітер відчув себе впевненіше.
– Чому не ходив на заняття?
– Захворів, – видав хлопець перш ніж встиг подумати, і одразу отримав такий погляд, наче заговорив іншою мовою або зморозив щось аж занадто тупе для сприйняття великого Тоні Старка.
– Полиш цю брехню, хлопче, – ледь не прогарчав Тоні. – Спочатку ти поцілував мене у цій самій машині, а потім зник на місяць. Не надто по-дорослому – так ганебно тікати від проблем.
– То у мене тепер проблеми? – безстрашність Пітера у той момент можна було заносити у список найвідчайдушніших і найтупіших речей на континенті. – Так погано цілуюся?
– Паркере, – перервав викладач погрозливим тоном. – Той поцілунок був помилкою. І якщо ти не залишиш це позаду, то я тебе просто відрахую за пропуски, розумієш? Хіба воно того варте?
– Ну і нехай, – мотнув головою хлопець.
– А я думав, ти розумніший, – протягнув Старк, і від ядучого розчарування, яке проступило у його рисах, Паркер ледь не втратив розум. Він раптово розізлився і розпашів:
– Ну вибачте, але для мене ті поцілунки не були помилкою. Хай краще мене відрахують, ніж натикатися на вас в коридорах і думати, що я лише один із сотні тупих омег, що до вас залицялися.
– А може краще ти викинеш все це із голови, почнеш приходити на пари, закохаєшся у когось свого віку і полишиш мене нарешті у спокої? – Тоні опинився занадто близько – злий, осатанілий, він давив, забираючи у Пітера простір. Хлопець заворожено подивився у карі очі, вдивляючись у суміш емоцій, і раптом загорівся незрозумілою впевненістю, що Старк не аж такий байдужий, яким хоче здаватися.
– Я краще знайду собі іншого дорослого альфу, який не виявиться боягузом, – твердо відрізав Пітер, ніби кидаючи виклик чоловіку. Він поставив на карту все. І не помилився, бо яскравий вогник у очах Старка і справді виявився ревнощами.
– Отже, я боягуз? – збісився чоловік, опиняючись за кілька сантиметрів від його обличчя. Пітер відчув владу над злющим чоловіком. Але він рано зрадів. Старк раптом зрівняв їхні становища, коротко торкнувшись губ Пітера. Уся сміливість вийшла із хлопця з довгим видихом. Поцілунок не можна було назвати ніжним, Старк кусався і ледве стримував бажання притиснути хлопця до себе, пробиваючи останні стіні між ними.
– Де ти вештався? – хриплим тремтячим голосом спитав Старк, відриваючись від м’яких губ. Пітер не хотів відповідати, тому спробував продовжити поцілунок, але його грубо втримали за плече. – Де ти був увесь цей чортів час? – Тоні подарував короткий поцілунок, щоб заохотити хлопця до розмови. Пітера почало трусити від такого ніжного жесту.
– Вдома, – видихнув він у відповідь, повністю піддаючись на чари Старка.
– Чому не ходив на заняття? – оманливо спокійний шепіт прозвучав біля самого вуха. Пітера відверто трусило, бо Тоні дражнився, не підпускаючи до себе, хоча хлопець згорав від бажання отримати новий поцілунок.
– Боявся, – відверто відповів він, загіпнотизовано роздивляючись чоловіка.
– Мене? – чоловік продовжив свою гру і легко торкнувся губами його вилиці, змусивши Пітера втримувати стогін. Він почувався таким беззахисним перед альфою, але це відчуття не лякало, а розпалювало ще більше.
– Вашої… твоєї… реакції коротше, – видав Пітер і втупився у викладача зляканим поглядом, бо за таке порушення субординації звичайний Старк зніс би йому голову.
Чоловік на секунду завмер, і Пітер зіщулився на своєму місці. Але його суїцидальні думки чоловік перервав гарячим поцілунком. Омега не втримав задоволену посмішку і притисся до чоловіка, штовхнув його назад до сидіння, нависаючи над коробкою передач. Отримавши гарячковий поцілунок у шию, Пітер видав неймовірно сором’язливий звук слабкості і здивовано подивився чоловіку в очі.
– Містере Старк? – покликав Пітер, здивовано притискаючись до чоловіка.
– А може краще Тоні? – посміхнувся він у відповідь, залишаючи обережний укус на вилиці. Пітер почервонів і сховав сором’язливий погляд.
Вони згубили голову у цілому вирі поцілунків. Пітер тягнувся до Тоні, вони цілувалися, наче школярі у машині, притискалися один до одного. Врешті Старк потягнув Пітера до себе у пориві збудження, і хлопець ледь не завалився на нього, зачепившись за важіль.
– Скажи, – врешті прошепотів Пітер, коли у обох скінчилося повітря повітря. – Я ж не сплю?
Тоні голосно засміявся, і Пітер зцілував посмішку з його губ.
Бен Паркер пережив багато потрясінь за своє насичене життя, але він і припустити не міг, що заскочить свого племінника за поцілунками в машині зі зрілим чоловіком. А коли з’ясувалося, що це Пітерів викладач, Бену остаточно відняло мову.
0 Коментарів