Fate

Сільвія стояла біля кафе, де вона домовилася зустрітися з Гарольдом. Вони знайомі лише два тижні, але спілкуючись із ним щодня дівчина зрозуміла, що вже прив’язалася і хлопець їй симпатичний. Чомусь дівчина почувала себе тривожно. День був похмурим, ось-ось має початися дощ. Здавалося, ніби сама погода натякала, що зустріч піде не за планом.

Сільвія вирішила відкинути дурні думки убік. Дівчина звела очі догори, відчувши, як на неї впала перша крапля з неба. Почався дощ.

– Чудово, – сказала вона про себе – моя зачіска зараз зіпсується.

Сільвія швидко написала:

“Гаррі, чекаю всередині”

Не встигла вона відправити це смс, як тут перед нею з’явився хлопець, який накрив її парасолькою. Відстань між ним і дівчиною була лише кілька сантиметрів, молоді люди відчули щось дивне, коли зіткнулися поглядами. Його смарагдові очі ніби пропалювали її наскрізь. Сільвія, знітившись, зробила маленький крок назад.

– Сільвія, правильно? – спитав незнайомець, усміхнувшись.

– Я готова збожеволіти. У нього така мила посмішка! – Подумала дівчина, а потім труснувши головою почала приходити в себе – Не можна закохуватися так швидко!

– Т-так – промовила дівчина.

– Ходімо всередину – запропонував Гаррі і дівчина відразу кивнула, давши свою згоду – Ти дуже мило виглядаєш. У житті ще гарніше.

Дівчина кинула тихе “Спасибі” і увійшла всередину.

***

Вони весь вечір обговорювали музику, сидячи за чашкою чаю. Гаррі вміє грати на гітарі, як і Сільвія. Вони домовилися зустрітися завтра та пограти разом. Молоді люди сподобалися один одному, і це було очевидно.

– Я можу заїхати до тебе завтра та забрати. Підемо в парк і пограємо там – запропонував хлопець, коли вони вийшли з кафе.

Дощ на вулиці закінчився, залишивши символічний запах та великі калюжі на асфальті.

Дуже ввічливим було з його боку запропонувати зустрітися на нейтральній території, хоча він міг би напроситись у гості. Через такий жест Сільвія переконалася в тому, що Гаррі не такий, як решта чоловіків.

– Ну, мені вже час – сказала вона, нервово стискаючи сумочку в руках. Сільвія почувала себе поруч із ним дуже ніяково.

Дівчина весь вечір чекала каверзи. Не може бути все так ідеально …

– Давай я тебе підвезу – запропонував він.

Ось і вона…

– Та ні, мені тут недалеко – відмовлялася вона.

– Я не маніяк, не хвилюйся, – сказав він з усмішкою.

І чомусь вона йому повірила. Дівчина погодилася поїхати із ним.

***

– Знаєш, я дуже хотів би продовжити з тобою спілкування, ти досить цікава.
Дівчина знає його лише два тижні, але хлопець її дуже до себе розташував.
– Мені здається, ніби ми знайомі з тобою вже років з десять, – сказав Гарольд.

– Я теж так думаю! – погодилася Сільвія – Це трохи дивно.

– Нічого дивного тут немає, це навпаки добре.

Хлопець хотів сказати ще щось, але ззаду них з’явилися мигалки і звук сирени. Обернувшись, дівчина побачила машину поліцейських.

– Дідько… – вислизнуло з вуст водія.

Машина, в якій їхала пара, почала швидко прискорюватися.

– Чому вони за нами їдуть? – Не розуміла брюнетка – Ми ж нічого не порушили!
Але хлопець мовчав і тільки сильніше втискав педаль у підлогу.- Гаррі?
Він був зосереджений на дорозі. Точніше, щоб відірватися від копів, які скорочували з ними дистанцію, підбираючись ближче. Здається, хлопець знає, в чому справа.

– Чому ти мовчиш?! – У Сільвії починалася істерика, яку вона не могла контролювати. Їй стало страшно за своє життя – Ми ж розіб’ємось, зупини машину!

Їхня машина швидко виляла між рештою. Дівчині здавалося, ніби вони зараз врізаються в одну з них. Вони випередили чорний Седан.

– Тримайся – попередив хлопець.

– Що?

Машина різко загорнула в якийсь закуток і дівчина полетіла на хлопця. Ремінь безпеки утримав її на місці. Пару секунд вони сиділи в тиші, приходячи до тями. Гаррі обернувся і побачив, що машина поліцейських помчала далі вулицею. Він полегшено видихнув і відкинувся на сидінні, прикриваючи очі.

– Що це було? Чому ти не зупинився? – ще купа питань кружляло у Сільвії в голові, але озвучила вона меншу частину з них.

Гаррі розплющив очі і дивився вперед.

– Поясні мені, що відбувається! – їй потрібна була відповідь.

– Вони вважають, що я вбивця і розшукують мене вже півроку.

***