Eyes on You

Дзвінок над дверима пролунав, повідомляючи Мінхо, що увійшов пацієнт. Він випрямився за столом і поправив круглі окуляри, які почали сповзати з його носа. Сьогодні ніхто ще не заходив, і за ті півгодини, що вони були відкриті, старший міг проявити деяку неуважність.

 

— Добрий день!

 

Хлопець кивнув йому, засунувши руки глибоко в кишені джинсів, і повільно прямував до стійки, позаду якою сидів Мінхо. У пацієнта були скуйовджені, трохи заросле світле волосся та великі карі очі, які нервово металися між лікарем, і окулярами, що висять на стіні.

 

— Ти прийшов на прийом? — Мінхо зберіг той самий бадьорий тон, його пальці торкнулись клавіатури, і він усміхнувся хлопцю. — Як тебе звати?

 

— Хан Джісон.

 

— Хан Джісон, — промуркотів Мінхо, швидко набираючи текст і знайшовши інформацію про хлопця. — Ах, ти вперше звертаєшся до офтальмолога, — це пояснювало його посмикування. — Немає причин для хвилювання, це не зашкодить твоєму здоров’ю. Ти просто зробиш кілька тестів, даш відповідь на кілька запитань і, сподіваюся, підеш звідси з можливістю бачити набагато краще.

 

— У мене, гм-м, раніше були окуляри. Коли я був молодший. Але я припинив їх носити.

 

— Ох, — Мінхо насупився й прогортав медичну карту Джісона, але там нічого не було написано про це. Лише рекомендація лікаря процювавшого у поліклініці коледжу, який записав його на прийом. — У твоїй медичній картці про це нічого не написано.

 

— Я мешкав за кордоном. І це було дуже давно. Записи, скоріше за все, не збереглися.

 

— Добре, мені потрібно, щоб ти заповнив цю анкету, — старший схопив листок з анкетою і простягнув його Джісону, потім поклал новий пакет з інформацією про пацієнта на край стола. — Тут запитають, носив ти раніше окуляри та який був рецепт, але, імовірніше, ти його не пам’ятаєш. Ти можеш просто поставити галочку поруч із «так» і залишити решту полів порожніми. Якщо у тебе виникнуть запитання, то я буду поруч. Не соромся налити собі каву або воду.

 

Джісон кивнув, взял листок з анкетою і підійшов до невеликої зони очікування ліворуч від столу Мінхо. Він сів на одному з крісел і узявся до праці. Звук ручки, дряпаючи папір, був єдиним шумом в офісі. Старший деякий час спостерігав за ним, посміхаючись надутому та зосередженому виразі привабливого обличчя хлопця. Потім він усвідомив, що це виглядає морошно і знову звернув свою увагу на комп’ютер. Була десята ранку вівторока, нічого не відбувалося, але він переглядав файли просто заради того, щоб виглядати зайнятим. Він не хотів бути спійманим Джісоном.

 

За кілька хвилин Мінхо почув як хлопець підвівся і підійшов назад до стійки. Старший не підняв очі, поки листок з анкетою не впав на поверхню.

 

— Я все.

 

Мінхо яскраво посміхнувся йому та взял папери, поверхнево подивися на них, щоб переконатися, що Джісон заповнив всю необхідну інформацію.

 

— Чудово. У будні вранці ми трохи затримуємося, тому зараз тут тільки я і ще один лікар. Це означає, що я буду проводити попереднє тестування, а потім цим займатиметься інший лікар. Якщо ти вирішиш придбати у нас лінзи, я також допомогу їх підібрати.

 

Джісон кивнув, і старший підвівся з-за столу, погладжуючи руками свою сорочку та запросив хлопця слідкувати за ним. Мінхо був вдячний собі за те, що сьогодні надів улюблену смугасту сорочку. Провівши Джісона у випробувальну кімнату, він запропонував хлопцеві сісти, а потім підійшов до комп’ютера й відкрил порожню медичну карту хлопця.

 

— Результати будуть надіслані прямо на комп’ютер іншого лікаря, але я також буду робити нотатки та інше. Не варто турбуватися, адже нічого поганого не стане, — промигикав Мінхо, а потім збентежено хихикнув — Добре, так, ти можеш зазнати невдачі, але це призведе до того, що ти матимеш великий рецепт і врешті-решт зможеш краще бачити. Так що, це невдача, але, начебто, хороша невдача.

 

Схопив спиртову серветку, замоченою спиртом, і швидко промокнув першу машину, Мінхо кинув її у смітник.

 

— Просто поклади підборіддя на цю маленьку штучку та притисни обличчям до отворів для очей. Ти повинен побачити коло з кольоровими крапками та цифри в них. Потім почавши з лівого верхнього кута, ти повинен просто прочитати їх.

 

Джісон зробив, як просив Мінхо, його голос хлопця був рівним, поки старший щось наспівував, кивав та вводив результати в комп’ютер. Насправді, він не повинен був нічого говорити, але коли Джісон відстравнився від машини, старший не міг не стриматися від щасливої посмішки.

 

— Гарна новина, ти не дальтонік.

 

— О, добродію! — молодший підняв стиснуті кулачки до свого обличчя й протер їм свої очі, в його словах було чутно сарказм. Насупившись і обернувшись, Мінхо схопив ще одну серветку, щоб мовчки очистити наступну машину.

 

— Вибач, — голос Джісона був м’яким і важким від сорому. — Не хотів здаватися, що я знущаюся над тобою чи щось інше. Мені просто… мені тут не подобається, і сарказм — моя перша захисна реакція. Але це не твоя провина.

 

— Немає про що нервувати.

 

— Насправді… — вагаючись на секунду, Джісон прикусив нижню губу. — Я не хочу окулярів. Так, вони мені потрібні, але коли я був молодше і мав окуляри, люди завжди висміювали мені. Із-за окулярів та щок. Вони порівнювали мене з тим бурундуком, Саймоном чи ще як.

 

— Ти можеш купити лінзи, — запропонував Мінхо, викинувши серветку у смітник і показуючи Джісону, щоб він поклав підборіддя на тримач. — Ніхто не дізнається. Але якщо ти все-таки вирішиш купити окуляри, то я справді не думаю, що люди в коледжі будуть насміхатися з тебе.

 

— Я знаю, — пробурмотів Джісон, опустивши підборіддя й притулившись очима до машини. — Але старі рани, розумієш?

 

— Розумію, — Мінхо возився з машиною. — Гм, ти зараз побачиш маленький червоний фермерський будиночок. Він буде входити і виходити з фокуса, просто не зводь з нього очей, гаразд?

 

Джісон промимрив своє підтвердження, і Мінхо замовк під час тестування, коротко глянувши на дані, які передавав на комп’ютер. Він дійсно не розумів, що все це означає, і незабаром знову перевів погляд на Джісона.

 

Вони закінчили решту тестів, не розмовляючи, окрім пробурмотілих інструкцій Мінхо, і, коли вийшли з кімнати та повернулися в хол, молодший промовив:

 

— Мені справді шкода. За те, що був так груб. Ти був дуже милим і оптимістичним, а я був бовдуром.

 

— Все добре, — Мінхо відкрив двері кабінету і підійшов до комп’ютера, щоб перенести інформацію. — Присядь. Другий лікар буде з тобою за хвилину. Скажи їй, що ти хочеш мати лінзи. Це не буде проблемою.

 

Старший почув, як Джісон сів і, схилившись над комп’ютером, він однією рукою тримав мишку, а другою несвідомо відсував тонку сріблясту оправу окулярів на ніс. Він не очікував, що хлопець заговорить, і здивовано підскочив.

 

— Ти дуже добре виглядаєш у окулярах. Вони тобі личать.

 

— О, гм, дякую, — Мінхо закінчив клацати, сподіваючись, що рум’янець на щоках не буде дуже помітним, потім випрямився та попрямував до дверей. — Для протоколу, я також думаю, що ти будеш виглядати мило в окулярах, але це твоє рішення. Просто… не списуй їх повністю, поки принаймні не приміряєш кілька пар.

 

Джісон кивнув, та Мінхо вийшов і поступався в двері, поруч з кімнатою, де був Джісон, щоб попередити лікаря, що пацієнт готовий. Він повернувся до передньої частини, підійшов до кавоварки, щоб зробити собі чашку кави. Джісон буде з лікарем принаймні десяти хвилин. Не здавалося, що хлопець буде купляти окуляри, тому Мінхо мав купу вільного часу до приходу наступного пацієнта. Він сподівався, що телефон незабаром почне дзвонити, інакше йому буде нудно до смерті.

 

Минхо майже наполовину допив свою каву, коли почув, як відчиняються двері кабінету та до нього долітають пара голосів. Він сів прямо й почав возитися з комп’ютером. Він не зводив очей з екрана, поки не почув, що люди зупинилися біля його столу.

 

— Мінхо, ти можеш допомогти Джісону підібрати окуляри? У нього є лінзи, але хоче мати окуляри на випадок ледачих днів.

 

— О, так, звичайно, — швидко кинувши погляд на Джісона, Мінхо піднявся на ноги, а молодший потиснув лікареві руку. Вона зникла знову у коридорі і Джісон звернув увагу на Мінхо, легко посміхнувшись йому.

 

— Ти справді думаєш, що я буду виглядати мило?

 

— Безперечно, — підвів пацієнта до стіни з окулярами, Мінхо почав постукувати пальцем по нижній губі та вивчати обличчя Джісона. — Яку форму ти хочеш?

 

Джісон знизав плечима.

 

— Мені подобається та, що зараз на тебе. Але, роби, як вважаєш за потрібне.

 

— Гм, — старший почав оглядати стіну, а потім вибрав окуляри схожі на ті, що були у нього. Круглі лінзи були більшоими, а дротяна оправа темнішою, але він подумав, що вони пасуватимуть до великих очей і щок Джісона. — Ось, спробуй ці.

 

Одягнув їх, молодший одразу подивився на Мінхо, замість того, щоб повернутися до дзеркала.

 

Пам’ятаючи, що він зараз на роботі та повинен бути професіоналом, старший втримався від бажання простягнути руку й стиснути чарівне обличчя Джісона. А стискання привабливого пацієнта у привабливих окулярах було протилежністю професіоналізму.

 

— Ти виглядаєш дуже мило.

 

— Ти думаєш? — Джісону подивився у дзеркало, трохи поміркувавши над світлою чолкою, і нахмурився, дивлячись на своє відображення. Хлопець поправив окуляри, поставивши їх вище на схилі носа, перш ніж зітхнути.

 

— Вони не надто круглі?

 

— Я так не думаю. Вони пасують твоїм очам і щокам. Це мило.

 

Джісон надув щоки від похвали, а Мінхо захихотів, а потім схопив ще один набір окулярів зі стіни. Він простягнув їх молодшому, який зняв ті, що були на ньому, і надів нові. Окуляри були зроблені з тонкого срібного дроту, а круглі лінзи були не такими широкими, але вони виглядало так само мило, як і перша пара.

 

— Я дійсно вважаю, що ти в будь-яких окулярах будеш виглядати мило, — Мінхо знову оглянув стіну й помітив ще кілька пар окулярів, які він хотів, щоб Джісон спробував, але він не хотіли приголомшувати хлопця всіма відразу. Зокрема, були одні окуляри, в яких, на думку Мінхо, Джісон виглядатиме неймовірно чудово, але вони не підходили до того, що молодший шукав. — Все дійсно залежить тільки від тебе, у чому ти відчуваєш себе набагато комфортніше.

 

Джісон зняв оправу й простягнув їх Мінхо.

 

— Я хочу, щоб ти вибрав ті, в яких, на твою думку, я буду виглядати найкраще. Забудь, що я сказав раніше. Обирай будь-які, що забажаєш.

 

Мінхо, не вагаючись, схопив окуляри зі стіни, штовхаючи їх у руки Джісону. Молодший захихотів.

 

— Вау. Здається, ти був готовий до цього запитання.

 

Мінхо почервонів, потім легенько штохнув молодшого за плече.

 

— Просто одягни їх.

 

Джісон зробив як йому було сказано, і поправив окуляри на носі, поки Мінхо зробив глибокий вдих. Вони були товщі, ніж інші пари, які молодший одягав. Окуляри були чорні з проволочною насадкою для носа. Нижня частина була круглою, але верхня частина оправи, хоч і була округленою, була трохи прямішою. Вони чудово контрастували зі світлим волоссям Джісона і підходили до його одягу: темний кардиган поверх білої сорочки. Це було майже занадто для Мінхо, коли молодший повернув голову до дзеркала, і срібний хрестик у його вусі вдарився об лінію підборіддя. Старший знав, що його обличчя пилає, і сподівався, що Джісон буде дуже зосереджений на своїй зовнішності, щоб хвилюватися про нього.

 

— Вони тебе подобається більш всього?

 

— Т-так, я, гм-м…

 

— Я візьму їх, — увага Джісона повернулася до Мінхо і він посміхнувся, а потім продовжив з дражливою ноткою у голосі. — Ці окуляри роблять тебе схвильованими. Вони мені подобаються.

 

— О, так, чудово, це… так, це чудово, — намацав блокнот, Мінхо жестом сказал Джісону передати йому окуляри. Він це зробив, і їхні пальці торкнулися, через що Мінхо втратив те трохи розсудливості, що залишилося, і впустив окуляри на підлогу. Молодший яскраво й голосно захихотів, а потім підняв їх і міцніше втиснув у руку старшого. Мінхо швидко записав код на боковій стороні окуляр, його пальці тремтіли, від чого текст виходив нерівний. Зараз це не мало значення. Він зможе виправити це пізніше.

 

Мінхо відставив окуляри вбік, але Джісон схопив їх і знову надів, посміхнувшись, коли старший кинув на нього запитальний погляд. Він сильно почервонів, але все одно повернувся до того, щоб написати ім’я хлопця у верхній частині аркуша. Старший заціпенів, намагаючись з’ясувати вартість оправ і лінз, а також будь які знижки, які Джісон отримав завдяки своєму страхуванню. Намагаючись не витрачати надто багато часу, потайки дивлячись на обличчя Джісона. Молодший виглядав дуже самовдоволеним. І Мінхо не був у захваті від того, що його сором’язливий вигляд змусить хлопця змінити своє рішення.

 

— Гаразд, — Мінхо обвів фінальну вартість у нижній частині папера і показав її Джісону. — Це те, скільки ти повинен за окуляри. Крім того, потрібно додати вартість лінз. Ти можеш заплатити зараз або потім, коли прийдеш забрати окуляри.

 

— А коли я можу отримати твій номер?

 

Мінхо миттєво впустив блокнот, і Джісон засміявся, пробурмотівши щось об чарівності старшого, коли він підняв блокнот з підлоги.

 

— Здається, я знаю, чому ти працюєш в офтальмолога, хлопці в окулярах явно твоя слабкість.

 

— Не всі хлопці, — пробурмотів Мінхо, відриваючи ще одну сторінку від блокнота, щоб написати на звороті свій номер. Він протягнув його Джісону з почервонілими щоками. — Тільки дійсно милі.

 

— Чи розпадеться заклинання, якщо я зніму їх? — молодший показав на окуляри, які ковзали вниз по його носу. — Або ти все одно будеш цікавитися мною?

 

— Все ще зацікавлений, — підтвердив Мінхо, а Джісон зняв окуляри повернув їх на стіну.

 

Мінхо сів за стіл і почав набирати інформацію для окулярів Джісона, в цей час як тот перекинувся на стійку, нахилившись, щоб подивитися, що робить старший. Це було не зовсім професійно, але у Мінхо не вистачило зусиль відштовхнути його.

 

— Тобі зателефонують, коли оправа і лінзи будуть готові до передачі. Ймовірно, це займе близько тижня. Коли вони будуть готові, ти можеш прийти і забрати їх.

 

— Тиждень? — Джісон насупився. — Я не хочу чекати тиждень.

 

— Каже хлопець, який злякався отримати окуляри, коли зайшов сюди.

 

— Так, добре, — підморгнув Джісон, в його голосі вже було чутно хихикання, — Це було ще до того, як я дізнався, що до окулярів у подарунок йде мій майбутній хлопець.