extrovert needs

AU! В якій Хосок дуже сумував за Юнгі

(попередження: дуже солодко!!)

– Юні!

В наступну секунду він задихається в обіймах. Щока Хосока тулиться до його щоки, руки й ноги друга обхвачують його, ніби коала. Юнгі зітхає. Врешті-решт, він теж сумував за ним.

– І тобі привіт, – Юнгі обійняв Хосока. Вони не бачилися декілька днів, бо старший їздив до своєї бабусі – потрібно було налагодити інтернет та відвести кота до ветклініки. Хоча його і не було три дні (похід до ветеринара трохи затягнувся), Хосок ледь не вмер. Техьон, якого Юнгі не просив, відправив йому звіт настрою Хосока за ці дні. І ось який результат: Хобі, наша батареєчка, який завжди посміхається, стрибає та танцює веселі танці, на другий день відсутності Юнгі… розрядився.

Малеча

Хьон! Пожежа! Код червоний!!!!

Що таке, негіднику? Залиш свого любого хьона в спокої

Малеча

Та я ж не проти, АЛЕ

Хобі-хьон сьогодні весь сумний такий ходить 🙁 і виглядає дуже нещасно!

А ще згадав! ВІН НИЄ «ДЕ МІІЙ ЮНГІІІІІ»

Юнгі важко зітхнув. Він знає.

Я знаю. Купи йому морозива та мілку велику, зараз кину гроші. Скажеш, що це гостинець від зайчика, який передавав йому не сумувати

Малеча

ХЬОН, ЦЕ ТАК РОМАНТИЧНО БОЖЕ-

Звичайно, я ВЖЕ ПОБІГ

Дякую

– Я тут зайчика по дорозі зустрів… Сказав передати найкращому хлопчику у світі найсмачніші цукерочки, – роз’єднавши обійми, Юнгі дістав з рюкзака паперовий пакет зі всілякими смаколиками й дав в руки Хосоку, у якого посмішка до вух. Господи, він так сяє…

– О, знову цей заєць! Щось він зачастив до мене, – Хосок пограв бровами. – Сподіваюся, ти йому подякував?

– Звичайно, Хобі, – посміхаючись, Юнгі потріпав його волосся. Настав час йти на пару, тож старший, з висячим на ньому Хосоком, почимчикував на неї.

***

Надолужуючи втрачене наступні декілька днів, вони не відлипали один від одного ні на секунду – лише на час пар. Ви що думали, екстраверти вони завжди такі веселі і життєрадісні? Так, рівно до тих пір, поки вони мають змогу заряджатися у своїх друзів-інтровертів. Біля Юнгі спокійно: він завжди ніжно гладить по голові, поки Хосок до нього голубиться. Він настільки звик до Юнгі та їх щоденної рутини, що декілька днів розлуки вибили його із колії.

– Слухай, Хобі, – раптом почувся голос Юнгі. Вони тільки-но поїли в Макдональдзі й ось лежать на цих м’якеньких диванчиках. Людей не дуже багато, тож можуть собі дозволити. – Можемо потусити у мене на вихідних. Батьки в село поїдуть якраз. Що думаєш?

– Я думаю, що це чудова ідея, – Хосок щиро посміхається. – Знову передивимося «Віднесені привидами»? – каже Хобі лежачи на плечі Юнгі та старанно корчить «погляд цуценяти».

– Звичайно, – Юнгі не стримує легкої посмішки від виразу обличчя друга. – В сто сорок п’ятий раз, чому ні?

Хосок радісно заметляв ногами. Вони знову подивляться цей шедевр!

***

В суботу хлопці проводять лінивий день. Вони трохи пройшлись по місту поки ходили в магазин купувати щось смачненьке на ночівлю; порубались в приставку, ледь змогли відірватися. Десь годин в п’ять вечора вони вирішили, що пора вайбувати: наколотили собі гарячого шоколаду з маршмелоу, зробили попкорну та замовили китайської їжі. Коли всі приготування стояли на столику біля ліжка, Юнгі ввімкнув проєктор та знайшов мультфільм, який вони дивитимуться. Гарненько закутавшись в ковдру, вони поринули у видуманий світ.

Десь на десятій хвилині Хосок притулився до Юнгі так, що між ними не залишилося і сантиметру відстані. Відчуваючи найкомфортніший комфорт, Хобі задоволено мурчав. Юнгі на це лише ніжно посміхнувся та обійняв його.

На середині фільму вони зжерли вже майже всі запаси їжі, які в них були. Хосок ще хвилин п’ять намагався зробити класну фотку в інстаграм, в той час, як Юнгі хотів спокійно доїсти свою лапшичку…

Під кінець фільму, від надлишку почуттів, Хобі цьомнув Юнгі в ці найсолодші губи. Він завжди такий щасливий коли Хаку звільняють від прокляття. Юнгі дає йому те, що він хоче, як найкращий хлопчик у світі.

***

Вони вже наїлися, мультфільм подивилися, поцілувалися декілька разів (всі друзі так роблять, а ви що, ні?), ввімкнули відео каміна на фон та лежать балакають.

– Може мені так добре з тобою, бо я закоханий в тебе? – Хосок підпер голову рукою та впився поглядом в Юнгі, чекаючи відповіді.

– Спи, Хо, – старший в цей час лежав з заплющеними очима. Він був готовий до цього питання, але… не так швидко.

– Тобто ти навіть не хочеш поговорити про нас? Ми буквально цілувалися тільки що! – Хосок забув, що таке хвилювання. Він такий щасливий, що навіть ставлячи такі запитання, не перестає посміхатись.

– Так, бо нам обом це було потрібно.

Хосок багатозначно мовчить, та дивиться на нього поглядом: «ну, далі?»

Юнгі зітхнув. Він зможе.

– Я вважаю, що, по-перше, комфорт – це найголовніше в стосунках. По-друге, – Юнгі загинає пальці, – по статистиці, найміцніший союз – це союз найкращих друзів.

Він дивиться тому в вічі. Бачить, як вони засяяли. Серйозно, якби Хосок був песиком, у нього відлетів би хвіст від сили та частоти махань.

– Це означає, що..

– Так. Якщо ти так сильно хочеш цього, то чому ні? Зрештою, я теж до тебе не байдужий. Навіть якщо плутаю закоханість та довіру. Але ти ж знаєш, що довіра для мене – це дуже важливо.

– Господи, Юнгі, – Хосок ледь не плаче. Він хапає його в обійми й валить на ліжко. В пориві емоцій дуже ніжно та хаотично цілує личко свого хлопця. Господи, як йому пощастило. Цей найкращий хлопчик у світі – його!

Юнгі ловить схвильованого Хосока за щоки й накриває його губи своїми. Так, до цього вони цілувалися, але то були прості чмоки. Зараз же, Юнгі вчить молодшого справжнім поцілункам.